РОЗДІЛ V 7 страница

Соціальні гарантії — це закріплені конституційними норма­ми соціальні засоби й умови здійснення прав, свобод і закон­них інтересів людини та громадянина. Серед таких умов і за­собів Конституція України закріплює: а) загальнообов'язкове соціальне страхування, створення мережі закладів для догляду за непрацездатними (ст. 46); б) створення державою умов, за яких кожний громадянин може мати можливість побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, одержа­ти від держави чи органів місцевого самоврядування безоплат­но чи за доступну для громадянина плату, позбавлення житла примусово на підставі закону і за рішенням суду (ст. 47); в) державне фінансування охорони здоров'я, безоплатне на­дання медичної допомоги, створення ефективних і доступних умов медичного обслуговування та розвитку лікувальних за­кладів усіх форм власності, розвиток фізичної культури і спор­ту, забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населен­ня (ст. 49).

Ідеологічні гарантії — це закріплені конституційними норма­ми ідеологічні умови і засоби, що забезпечують здійснення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина. Конституція України закріплює ідеологічне різноманіття, умо­ви, за яких забороняється цензура, гарантується будь-яка ідео­логія, що не заборонена законом і що не може визнаватися державою жодна ідеологія як обов'язкова (ст, 15).

Юридичні гарантії — це закріплені конституційними норма­ми юридичні умови і засоби здійснення людиною прав, свобод та законних інтересів, Серед них Конституція України закріп­лює такі умови і засоби: а) гарантованість конституційних прав і свобод та неможливість їх скасування чи обмеження (статті 22, 157); б) збереження громадянства за будь-яких об­ставин і можливості змінити громадянство (ст, 25); в) гаран­тування прав, свобод і обов'язків іноземців та осіб без грома-

-236-

дянства, що перебувають на території України на законних підставах (ст. 26); г) гарантування судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ст. 55); д) відшкодування за

рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матері­альної та моральної шкоди (ст. 56); є) право кожного знати свої права і обов'язки (ст. 57); є) положення про дію законів та інших, нормативно-правових актів дії в часі (ст. 58); ж) право правової допомоги, включаючи діяльність адвокату­ри (ст. 59); з) гарантію, згідно з якою ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); і) гарантії неможливості бути двічі притягненим до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення (ст. 61); к) презумпції невинуватості (ст. 63); л) гарантовану державою можливість особи не нести відповідальність за від­мову давати показання або-пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63); м) можливості підозрюваного, обвинуваченого, чи підсудного на.захист (ст. 63); н) гарантованого статусу засудженого, який користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень,.які визначені законом і встановлені виро­ком суду (ст. 63); о) гарантії необмеженості конституційних прав і свобод людини й громадянина, крім випадків, передба­чених Конституцією України (ст. 64).

Отже, гаранти здійснення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина є важливим елементом механізму за­безпечення "їх реалізації. Крім нормативних гарантій, розріз­няють і організаційні гарантії, тобто діяльності державних і не­державних організацій, що утверджують і забезпечують права та обов'язки, а саме створюють умови, охороняють, захища­ють від правопорушень та беруть участь у відтворенні поруше­ного права.

§ 3. Юридичні елементи механізму забезпечення реалізації прав і свобод

Одним з елементів механізму забезпечення реалізації кон­ституційних та інших прав, свобод та обов'язків є його юри­дичний склад. Юридичними елементами механізму реалізації

-237-

прав і обов'язків людини та громадянина є: а) правові норми та нормативно-правові акти; б) юридичні факти; в) правові відносини; г) права, свободи та обов'язки; д) індивідуально-правові документи; є) форми та методи організації здійснення прав і обов'язків.

Правові норми — це загальнообов'язкові, загальні, формаль­но визначені, встановлені чи санкціоновані та забезпечені дер­жавою правила поведінки людини в суспільстві, що регулюють суспільні відносини між соціальними суб'єктами. Існують різні класифікації правових норм. Залежно від характеру диспозиції правової норми розрізняють правові норми, що уповноважу­ють, забороняють або зобов'язують. Права і свободи людини та громадянина закріплюються правовими нормами, що упов­новажують. Це означає, що держава уповноважує людину дія­ти за власною волею таким чином, щоб це не порушувало пра­ва і свободи інших людей. Правові норми, що уповноважують, закріплюють природні та позитивістські права і свободи. В ос­нові цього виду норм лежить дозвіл чи уповноваження. На­приклад, конституційна норма дозволяє кожній людині захи­щати свої права і свободи від порушень і протиправних пося­гань будь-якими не забороненими законом засобами. Уповно­важення використовується законодавцем для більшості суб'єктивних прав і свобод, що надають людині можливості вільного вибору варіанту поведінки на власний роосуд. На­приклад, кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Правові норми містяться у статтях нормативно-правових ак­тів. Це письмові документи компетентного органу держави (чи спільно кількох органів), в яких закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою. Виходячи з визначення нормативно-правового акту, слід зазначити про їх видове різноманіття. Найпоширенішим є поділ нормативно-правових актів за юридичною силою, в результаті чого отри­муємо дві групи — закони і підзаконні нормативні акти.

Права, свободи, обов'язки та їх гарантії регулюються кон­ституційними та іншими нормами законів. Це випливає з ви­мог Конституції України (ст. 92), де закріплюється, що права, свободи людини і громадянина, їх гарантії та основні обов'язки

-238-

громадянина визначаються виключно законами України. Під­законні нормативно-правові акти можуть лише встановлювати механізми реалізації окремих прав, свобод та обов'язків та їх гарантій.

Для юридичного механізму забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина важливе значення мають юридичні факти. Це конкретні життєві обставини, які передбачені нормами права, що обумовлюють виникнення, зміну та припинення правових відносин. Вони формулюються у гіпотезі правової норми і залежно від вольового критерію по­діляються на дії та події. Для забезпечення реалізації прав, свобод і обов'язків однаковою мірою мають значення і дії, і по­дії. Події — це конкретні життєві обставини, що не залежать від волі суб'єкта (носія суб'єктивного права). Наприклад, така подія, як аварія на Чорнобильській АЕС, послужила юридич­ним фактом для відшкодування потерпілим матеріальних збит­ків. Більшістю юридичних фактів, що обумовлюють виникнен­ня правовідносин із забезпечення реалізації прав і свобод лю­дини та громадянина, є дії суб'єктів. Це такі життєві обстави­ни, що залежать від волі суб'єктів права. Вони можуть бути правомірними і неправомірними. Правомірні дії — це життєві обставини в межах чинного права. Наприклад, кожен, хто ба­жає одержати вищу освіту, подає про це заяву до вищого нав­чального закладу. Щоб забезпечити реалізацію цього права, керівник вищого навчального закладу видає наказ про допуск такого заявника до складання вступних конкурсних іспитів. Правомірні дії в цьому прикладі реалізуються у вигляді право­мірного вчинку та правомірного юридичного акту.

Неправомірні дії характеризуються як життєві обставини, що суперечать чинним нормам права. Вони є підставою для за­хисту та відновлення порушеного права. Порушення конститу­ційно-правових норм тягне за собою як конституційну, так й інші види юридичної відповідальності.

Елементом юридичного механізму забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків є правові відносини. Це специфічні суспільні відносини, що виникають на підставі норм права, учасники яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. У цьому механізмі реалізації правовідносини харак-

-239-

теризуються специфічними суб'єктами, об'єктами та змістом. Виходячи з того факту, що забезпечення прав і свобод є голо­вним обов'язком держави, слід визначити суб'єктами аналізо­ваних правовідносин людину і громадянина з одного боку та державні органи й органи місцевого самоврядування з іншого. Той факт, що місцеве самоврядування є безпосереднім суб'єк­том забезпечення реалізації прав і обов'язків, закріплюється низкою норм Конституції та законів України. Саме територі­альна громада та створені нею органи забезпечують здійснення прав, свобод та обов'язків на певній території. Серед держав­них органів суб'єктами забезпечення вищезгаданих прав є за­конодавчі, виконавчі, судові та контрольно-наглядові державні органи. Іншими словами, суб'єктами забезпечення реалізації прав і обов'язків людини є: а) Верховна Рада України; б) Пре­зидент України; в) Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади; в) Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції; г) система правоохоронних органів.

Об'єктами правовідносин у процесі забезпечення реалізації прав є матеріальні та духовні блага, інші інтереси і потреби людей (дії та результати діяльності), що закріплюються в Кон­ституції та законах України.

Зміст аналізованих правовідносин складають права та
обов'язки сторін, тобто людини та громадянина з одного боку
та державних і недержавних структур, що забезпечують реалі­
зацію прав, з іншого.;.

Реалізація суб'єктивних прав і юридичних обов'язків закріп­люється в індивідуально-правових документах. Це акти вико­ристання, виконання та застосування права. Актами викорис­тання називають індивідуально-правові документи, що склада­ються в результаті реалізації суб'єктивних прав учасниками правовідносин. Акти виконання — це документи, що склада­ються в процесі здійснення обов'язків. Акти застосування — це індивідуально-правові документи, що складаються при застосу­ванні правових норм і є обов'язковими для виконання тими суб'єктами, кого вони стосуються. Існують різні види таких ак­тів, а саме: а) вироки, ухвали та постанови; б) подання та протести; в) висновки та протоколи й інші,

-240-

Діяльність суб'єктів правовідносин у процесі здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків передбачає викорис­тання певних форм і методів організації їх здійснення. Під формами діяльності державних органів та органів місцевого

самоврядування розуміють здійснення певних, передбачених нормативно-правовими актами та практикою державного бу­дівництва видів діяльності посадових та службових осіб зако­нодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових ор­ганів і органів місцевого самоврядування за допомогою яких реалізуються 'їх завдання і функції із забезпечення прав, сво­бод та обов'язків людини і громадянина в межах компетенції кожного органу. Ці форми поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові.

• Правові форми — це такі види здійснення функцій, що тяг­нуть за собою правові наслідки, До них відносять; а) нор-мотворчу; б) управлінську; в) правоохоронну; г) правореаліза-ційну; д) правозастосовчу.

'Організаційні форми, на відміну від правових, не тягнуть правових наслідків. До них відносять: а) регламентуючу; б), матеріально-технічну;.в) ідеологічну; г) виховну, Ці форми поділяють на: а) загальні та конкретні;.б) внутрішньоорганіза-ційні; в) організаторські; г) організаційно-правові. Організа­ційно-правовими називають форми, що практично склалися і закріплені нормативно-правовими актами. Сюди відносять: а) сесії; б) засідання; в) збори; г) індивідуальну і колективну робота та інші.

Державні органи та органи місцевого самоврядування в про­цесі забезпечення реалізації прав, свобод і обов'язків викорис­товують як правові, організаційні, так і організаційно-правові форми та методи роботи.

Методами діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування називають способи, засоби і прийоми, що за­стосовуються в межах визначених форм з метою здійснення завдань і функцій цих органів у сфері забезпечення реалізації прав і обов'язків людини та громадянина, що обумовлені їх компетенцією. Як і форми, методи цієї діяльності поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові.

-241-

Правовими методами називають такі способи, прийоми та засоби за допомогою яких здійснюються нормотворча, право­охоронна і правозастосовча форми діяльності органів держави і місцевого самоврядування.

Організаційними методами є способи, засоби і прийоми, за допомогою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядуван­ня. Організаційні методи залежно від напрямів і мети діяль­ності державних органів поділяються на загальні та конкретні. Організаційно-правові методи — це такі засоби, прийоми та способи, що одержали закріплення у відповідних нормативно-правових актах. Наприклад, методи організації та перевірки виконання, інформаційного забезпечення, підготовки, підбору та розстановки кадрів та ін.

Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Мі­ністрів України, центральні та місцеві органи державної вико­навчої влади, судові органи, Верховна Рада і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самовряду­вання здійснюють забезпечення конституційних та інших прав, свобод і обов'язків на всій території України, використовуючи вищезгадані форми і методи своєї діяльності. Детально їх роз­глянемо в наступному розділі.

Отже, юридичні елементи механізму в процесі забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина відіг­рають важливу роль, як юридичні чинники такого механізму.

§ 4. Процес практичного втілення

можливості та необхідності в дійсність,

умови і чинники такого процесу

Важливим елементом механізму забезпечення реалізації прав, свобод і обов'язків людини та громадянина є процес їх практичного втілення у дійсність. Саме реалізація прав і обов'язків означає певний процес, що дає реальну можливість одержати ті матеріальні й духовні блага, що закріплені в суб'­єктивному праві. Цей процес передбачає наявність у суспіль­ства, держави та інших осіб обов'язку забезпечити реалізацію права та певний рівень правосвідомості й правової культури у

-242-

самого носія суб'єктивного права. Будь-який процес — це пев­на послідовність стадій, з допомогою яких досягається матеріа­лізація права та одержання матеріального чи духовного блага. Процес практичного втілення прав та обов'язків людини пови­нен базуватися на ряді принципів: а) простота в здійсненні лю­диною своїх прав та обов'язків; б) чітко визначений законо­давством демократичний порядок їх здійснення; в) економія часу, соціальних зусиль і засобів у ході реалізації; г) ефектив­ність такого процесу здійснення прав¹.

Простота в здійсненні людиною своїх прав та обов'язків пе­редбачає наявність: а) зрозумілих і доступних для кожної лю­дини правових приписів, що закріплюють процес здійснення прав і обов'язків; б) самих прав та обов'язків у вигляді мож­ливих матеріальних і духовних благ та необхідних моделей по­ведінки людини; в) зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалі­зації прав; г) відповідних коштів, що складають економічний бік здійснення прав; д) ефективних механізмів охорони, захис­ту та відновлення порушеного права та ін.

Демократичність порядку здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків передбачає: а) демократичний порядок формування та закріплення прав і обов'язків; б) безпосередню участь громадянина в закріпленні прав та обов'язків; в) безпо­середнє волевиявлення громадянина в процесі формування представницьких державних органів; г) можливість за влас­ним бажанням створювати чи об'єднуватися в політичні партії та громадські організації для реалізації своїх прав; д) демокра­тизм управлінських процедур реалізації прав; є) демократизм формування і функціонування судових і правоохоронних орга­нів, що мають завдання забезпечувати реалізацію прав і обов'язків; є) функціонування на демократичних засадах міс­цевого самоврядування та ін.

Важливим принципом процесу правореалізації є економія часу. Реалізація прав і обов'язків у часі повинна бути якомога швидшою. Це в багатьох випадках передбачається нормами права. Наприклад, законодавство закріплює місячний термін

Копейчиков В. В., Сущук 3. И. Реальный социализм: демократия, лич­ность, права человека. - К., 1983. - С. 108.

-243-

перевірки звернень громадян, а у випадках звернення щодо вчиненого злочину — триденний термін. Встановлюються тер­міни щодо обмеження певних прав та ін.

При реалізації свого права суб'єкт повинен затрачувати мі­німальну кількість соціальних зусиль, одержуючи при цьому максимально ефективний результат. Засоби реалізації права та обов'язку повинні бути максимально' ефективними.

Отже, принципи відіграють значну роль у процесі реалізації прав і обов'язків, але не є визначальними. Важливішим є його зміст, що проявляється у певних стадіях процесу. Виділяють стадії процесу реалізації прав і обов'язків, що характерні для всіх прав та особливості стадій реалізації окремих прав і обов'язків.

Для всіх прав і обов'язків характерні такі стадії: а) підго­товка до здійснення права чи обов'язку; б) потреба в юридич­ному факті; в) реалізація прав і обов'язків у правовідносинах' чи поза ними; г) потреба у винесенні акту правореалізацїї чи відсутність такої потреби; д) послідовність та обов'язки сторін при здійсненні акту правореалізацїї; є) одержання і користу­вання певним матеріальним чи духовним благом.

Кожне окремо взяте право в процесі його реалізації має такі відмінності щодо стадій його здійснення: а) відрізняється кіль­кістю і характером правових норм, актів правореалізацїї; б) має різну кількість правовідносин, що виникають в цьому процесі; в) характеризується різною кількістю підготовчих дій, необхідних для прийняття та виконання індивідуально-право­вих актів; г) має різний зміст; д) відрізняється різними форма­ми і методами охорони,.захисту та відновлення порушеного права та ін.

Розрізняють також і стадії забезпечення органами держави і структурами громадянського суспільства реалізації прав та обов'язків людини та громадянина. До них відносять: а) ство­рення сприятливих умов щодо реалізації суб'єктивного права; б) охорону матеріальних і духовних благ, закріплених суб'єк­тивним правом; в) захист суб'єктивного права від порушення з боку будь-яких суб'єктів; г) реалізацію всіх необхідних дій щодо відтворення порушеного права та відшкодування збитків.

-244-

Умовами і чинниками процесу реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків є: а) удосконалення національної пра­вової системи з урахуванням міжнародних стандартів і тради­ційного досвіду українського народу; б) проведення реформу­вання законодавчої бази та законодавчого процесу; в) опти-мізація функціонування державної влади і місцевого самоврядування; г) реформування правосуддя в Україні; д) удосконалення комтрольно-наглядових структур та підви­щення ефективності їх діяльності; є) реформування діяльності правоохоронних органів; є) створення та організація діяльнос­ті громадських формувань та інше.

Отже, механізм забезпечення реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків має загальні риси і характерні особли­вості для кожного виду державних органів та органів місцевого самоврядування і об'єднань громадян та для кожного окремо взятого права й обов'язку.

-245-

 

 

Правосуддя - основа всіх суспільних чеснот. (П. Гольбах)