Аналіз як найважливіша риса діалектики

Теорія пізнання є одним з фундаментальних методологічних розділів філософії, вивчає можливості та закономірності пізнання від відчуттів, уявлень, понять до об'єктивної реальності. Виступаючи як методологічна основа всіх галузей науки, теорія пізнання визначає суть, необхідність та послідовність економічного аналізу. Перш за все вона визначає поняття об'єкта та суб'єкта пізнання. Під першим розуміється об'єктивна дійсність, практика, матеріальна діяльність людини. Другим є сама людина, або товариство людей, тобто живі особистості.

Узагальнюючи методи та прийоми сучасної науки, процес пізнання широко використовує такі важливі інструменти, як аналіз та синтез, експеримент, моделювання. Активною складовою тут є людське мислення.

Аналіз та синтез виступають як особливості людського мислення. Вивчення явищ природи та суспільного життя неможливе без аналізу. Термін "аналіз" походить від грецького слова "аnalizis", що означає "розділяю", "розчленовую". Отже, аналіз у вузькому смислі слова означає розчленування явищ або предмета на складові частини (елементи) для вивчення їх як часток цілого. Таке розчленування дозволяє зазирнути всередину предмета, явища або процесу, що досліджується, зрозуміти його внутрішню сутність, визначити роль кожного елемента в предметі або явищі, що вивчається.

Разом з тим треба відмітити, що багато явищ та процесів оточуючого середовища не можуть бути осмислені лише за допомогою аналізу. Досить часто виникає потреба використання інших способів, що відповідають людському мисленню. Найбільш близький до аналізу в цьому смислі синтез, який виявляє зв'язки та залежності між окремими частинами предмета, що вивчається.

Таким чином, під аналізом у широкому плані розуміється спосіб пізнання предметів та явищ оточуючого середовища, що оснований на розчленуванні цілого на складові частини та вивченні їх в усьому різноманітті зв'язків та залежностей.

Економічний аналіз — наука прикладна. Спираючись на теорію пізнання, вона має забезпечувати практичну користь, підвищувати економічну ефективність практичної діяльності людини.

Емпіричний та теоретичний аналіз дозволяє не лише раціонально обґрунтувати якісь поточні явища або їх ближню перспективу, а й зазирнути за горизонт середньої та далекої перспективи. Раціонально керувати — означає передбачати.

Ме́тоди науко́вого дослі́дження – методи встановлення параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об’єктів.

Загальнонаукові методи дослідження – емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація і т. д.). Спеціальні методи дослідження грунтуються на вивченні конкретних фізичних та хімічних властивостей речовини й фізичних властивостей та параметрів полів фізичних.

Систематиза́ція — процес зведення розрізнених знань про предмети (явища) об'єктивної дійсності в єдину наукову систему, встановлення їхньої єдності.

С. є відображенням матеріальної єдності світу і ґрунтується на вивченні суттєвих зв'язків, які об'єднують ці предмети (явища). Вона спирається на класифікацію, аналіз і синтез істотних властивостей певної об'єктивної системи.

Здійснюється у формі відповідних логічних систем — теорії, гіпотези тощо.

Необхідною умовою С. є висунення фундаментальної ідеї, здатної привести знання до логічної єдності.

Вихідним пунктом процесу С. є прийняття певних принципів, що формулюють фундаментальну ідею. С. завжди однобічна, бо логічні системи неспроможні вичерпно відобразити закономірності об'єктивних систем. Діалектична суперечність між прагненням науки до всеохоплюючої С. знань і неможливістю її здійснення розв'язується вдосконаленням пізнання людиною дійсності.

Класифіка́ція (фр., англ. classification походить від лат. classis – клас і facio - роблю) — система розподілення об'єктів (процесів, явищ) за класами (групами тощо) відповідно до визначених ознак. Інколи вживають термін категоризація у значенні "розподілення об'єктів на категорії".

Класифікація — це також дія (процес) за значенням дієслова класифікувати.

Оскільки в результаті класифікації утворюється хоча б один клас (група), принаймні з одним елементом, — можна визначати класифікацію як групування, утворення класів об'єктів, що, до речі, ближче до етимології слова класифікація.

Аналіз (від грец. αναλυσις; — розклад, рос. анализ, англ. analysis, нім. Analyse) — розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін.

1Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Протилежне — синтез.

1Уточнення логічної форми (будови, структури) міркування засобами формальної логіки.

1Синонім наукового дослідження взагалі.

Синтез (від грец. συνθεσις; — поєднання, з'єднання, складання) — поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Абстрагування (від лат. abstrahere -відволікати) — мислительна операція, філософський і логічний метод «відволікання», який дає змогу переходити від конкретних предметів до загальних понять і законів розвитку.

Походить з традиції античної філософії Платона, Аристотеля, та ін., далі отримав розвиток у філософії «Просвітництва» Локка, Юма, Спінози, Лейбніца, Декарта. Як метод найбільш завершеного вигляду набув у німецькій філософії «ідеалізму» Гегеля і Шеллінга. В 20 столітті в відчизняній загально-науковій і філософській літературі можна зустріти у вигляді парних діалектичних висловлювань: «Сходження від абстрактного до конкретного», або навпаки — «Перехід від конкретного до абстрактного». Як мислительний метод чи операція в наш час використовується скрізь у наукових дослідженнях, особливо при переході від прикладних досліджень до теоретичних висновків і навпаки. Як такий належить і розглядається у філософській галузі «Логіка і Методологія науки».

Узага́льнення — основний елемент логіки та міркувань людини. Узагальнення бере за основу існування множини елементів та однієї або декількох властивостей, спільних для цих елементів. Це є основою дедуктивних міркувань. Необхідно застосування процесу верифікації для з'ясування вірності узагальнення в кожній окремій ситуації.

Концепція узагальення має широке застосування в багатьох дисциплінах, інколи, маючи спеціалізоване значення.

Для будь яких поєднаних концепцій А та В; А називається узагальеннням концепції В тоді і тільки тоді, коли:

· кожний екземпляр В також є екземпляром концепції А; та

· існують екземпляри концепції А, що не є екземплярами концепції В.

· Дедукція (рос. дедукция, англ. deduction, нім. Deduktion f) — це процес виведення висновку, що ґарантовано слідує, якщо вихідні припущення істинні та вивід на їх підставі є чинним. Висновок повинен базуватись винятково на основі попередньо наведених доказів, та не повинен містити нової інформації про предмет що досліджується. Дедукція була вперше описана у працях давньогрецьких філософів, таких як Арістотель. Процес виведення дедуктивно вірний тоді і лише тоді, коли з точки зору логіки за умови вірності вихідних припущень висновки також вірні; або, логічно неможливі хибні висновки за вірних припущень.^[1]

· Дедуктивний, (рос. дедуктивный, англ. deductive, нім. deduktiv) — заснований на дедукції; дедуктивний метод — спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів).

· У логіці використовуються два загальних методи отримання висновків: дедукція та індукція. Головною відмінністю індукції є те що для її застосування не вимагається знати усі факти до того як зробити умовивід. Оскільки на практиці неможливо все з'ясувати перед тим як робити умовивід, дедукція не має широкого застосування у реальному світі, окрім математики й природничих наук, які використовують математичні методи. Індукція, натомість, оперує набором неповних фактів, та на їх основі робить висновок який напевно слідує, не даючи жодних ґарантій щодо його істиності. Незважаючи на це, індукція дає можливість набувати нові знання, котрі не є очевидними при розгляді вихідних тверджень.

· Часто зустрічається помилкова думка що дедукція рухається від загального до окремого, та що індукція це рух у зворотньому напрямку.

Індукція — це процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюваних подій.

Індуктивний метод - засіб дослідження, при якому від спостереження окремих фактів і явищ переходять до встановлення загальних правил і законів.

 

Експериме́нт (рос. эксперимент, англ. experiment, нім. Experiment n, Test m, Versuch m) —

1) Спроба, дослід, які потребують підтвердження чи спростування.

2) Форма пізнання об'єктивної дійсності, один з основних методів наукового дослідження, в якому вивчення явищ відбувається в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпечують появу тих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами.

Розрізняють

· пасивний експеримент

· активний експеримент

В сучасних експериментальних дослідженнях технологічних процесів широко застосовується планування експерименту.

Спостереження - пасивний метод наукового дослідження, при якому дослідник, тобто спостерігач не впливає на розвиток подій. Його примітивною формою - життєвим спостереженням - користується кожна людина у своїй повсякденній практиці.

На відміну від спостереження, активний метод дослідження експеримент вимагає постановки, при якій дослідник підбирає систему, яку збирається дослідити й організовує умови, при яких проходитиме дослід.

При спостереженнях спостерігач може отримувати дані або безпосередньо, за допомогою свої органів чуття, або ж за допомогою наукових інструментів. Наприклад, спостереження за зорями ведеться за допомогою телескопів.

 

До основного принципу, на якому базується економічний аналіз, слід віднести те, що все пізнається в русі, в певних зв'язках та взаємозв'язках. Рух — непорушна передумова розвитку природи, суспільства, економіки і, в кінцевому рахунку, — самої людини. Сам рух — явище крайньої складності, що поєднує в собі повторення, розвиток за спіраллю, критичність з конструктивністю і т.ін.

Економічний аналіз відігравав важливу роль на різних етапах розвитку нашого суспільства і відповідно господарства. Аналітичні здібності людини виникли та вдосконалювалися у зв'язку з об'єктивною необхідністю постійної оцінки своїх дій, вчинків в умовах оточуючого середовища. Це завжди спонукало до пошуку найбільш ефективних способів праці, використання ресурсів. Зі збільшенням чисельності населення, вдосконаленням засобів виробництва, зростанням матеріальних та духовних потреб людини аналіз поступово став першою життєвою необхідністю цивілізованого суспільства. Економічний аналіз сформувався як результат диференціації суспільних наук. Раніше функції економічного аналізу розглядалися в рамках існуючих в той час таких наукових дисциплін, як балансоведення, бухгалтерський облік, фінанси, статистика. В рамках цих наук з'явилися перші прості способи аналітичного дослідження. Однак з'явилася потреба в комплексному всесторонньому аналізі, а значить, і в необхідності виділити аналіз господарської діяльності в окрему самостійну галузь знань. У подальшому роль економічного аналізу поступово зростає й інтерес до нього також. Аналіз став важливим засобом планового керування економікою.

Розглядаючи історію становлення та розвитку аналізу господарської діяльності, треба підходити до проблеми з двох позицій: перша — розробка теоретичних питань, науки, друга — їх практичне використання.

Перші спеціальні праці з аналізу з'явилися на початку XX ст. Вони були присвячені аналізу балансу та мали явно методичну спрямованість. У 30-ті рр. аналіз був введений до програми вузів СРСР. З'явились перші підручники та посібники з аналізу. Авторами їх були Н.Р.Вейцман, С.К.Татур, М.І.Баканов та інші. Саме в 30-ті роки й відбулося становлення аналізу як науки. За передвоєнні роки з питань економічного аналізу було видано близько трьохсот книжок та близько шестисот наукових статей.

За умов воєнного часу економічний аналіз набув особливого значення, оскільки сприяв зростанню випуску високоякісної продукції з найменшими витратами. У роки війни було видано цілу низку праць з обліку та аналізу діяльності підприємств.

Післявоєнний час можна охарактеризувати як період ґрунтовної розробки теоретичних питань аналізу. В той же час аналіз органічно вписується і в практику управління господарством на рівні як підприємства, так і національної економіки.

Набуває особливого значення аналіз діяльності окремих галузей народного господарства, вивчається робота госпрозрахункових підприємств і їхніх підрозділів, розробляються методики аналізу зведених звітів. Поступово розробляються самостійні напрямки методології економічного аналізу: порівняльний, техніко—економічний, оперативний, економіко—математичний, функціонально—вартісний і т.ін.

Великий вклад у розвиток методології комплексного аналізу господарської діяльності внесли такі вчені-економісти, як: М.І.Баканов, А.Д.Шеремет, С.Б.Барнгольц, В.Ф.Палій, 1.1.Поклад, І.І.Каракоз, А.М.Маргуліс, В.І.Сам-борський, Г.М.Тація, М.Г.Чумаченко, В.І.Стражев, С.Т.Ов-сяніков, М.А.Русак, Л.І.Кравченко, Б.І.Майданчик, Р.С.Сай-фулін та інші.

Фактично було підготовлено ґрунт для наступного етапу економічного аналізу в умовах переходу до ринкових відносин.

При ринковій економіці потрібні нові дослідження, а часто і нова методологія та нові прийоми економічного аналізу. Докорінні зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, висувають нові вимоги і до організації та проведення економічного аналізу. З розширенням роздержавлення, приватизації та самостійності в господарській діяльності підприємств буде розширюватися сфера використання аналізу. Зокрема, глибше будуть вивчатися потреби і кон'юнктура ринку, попит і пропозиція, визначатимуться пріоритетні напрямки експорту та імпорту, ефективність внутрішніх і зовнішніх зв'язків з питань виробництва, постачання, збуту.

Перебудова господарського механізму, орієнтація його на ринкові відносини потребують перегляду традиційних прийомів аналізу. Важливе значення матиме комерційний розрахунок, що означає максимальне використання економічних важелів для підвищення ефективності виробництва. У зв'язку з тим, що аналіз діяльності підприємств сприяє вивченню і поширенню передового досвіду, запровадженню передової техніки і технології, прогресивних форм управління, то поширення такого розрахунку без аналізу практично неможливе.

Важливим завданням економічного аналізу за сучасних умов є дослідження комерційного ризику.

Для ринкової економіки характерна динамічність ситуації, що відноситься і до підприємств та їх зовнішнього середовища. В цих умовах першорядна роль належить ситуаційному комерційному аналізу, заснованому на комп'ютерній технології обробки оперативних та інформаційних масивів. Це дозволить оперативно керувати маркетинговою діяльністю на підприємстві.

На даному етапі розвитку суспільства перед економічним аналізом постало багато проблем. Насамперед 1) необхідно створити єдину систему економічного аналізу, яка б інтегрувала аналіз діяльності на всіх рівнях. З цим має бути пов'язана і система різнострокових прогнозів, що базувалася б на виявлених аналізом закономірностях, тенденціях. 2) Належить створити єдину обґрунтовану систему оцінювальних показників ефективності діяльності підприємств. Існує також необхідність у підвищенні оперативності економічного аналізу, перебудові інформаційних потоків. Для розв'язання цих задач 3) необхідно створити комплексну автоматизовану систему комерційної інформації, що зробити досить не легко.

Вирішення актуальних проблем аналізу потребує широкого застосування економіко-математичних методів, електронно-обчислювальної техніки та персональних комп'ютерів. Це дозволить скоротити розміри інформаційних потоків та знизити ймовірність помилок у вихідній інформації.