Схема будови газового хроматографа
1 — газ-носій; 2 — регулятор витрати газу; 3 — місце вводу проби; 4 — термостати; 5 — колонка; 6 — детектор; 7 — самописець.
Виявлення спиртів у досліджуваних пробах (кров, сеча, дистилят, промивні води шлунка). У флакон з-під пеніциліну вносять 0,5 мл досліджуваної рідини і додають 0,5 мл 50 % розчину трихлорацетатної кислоти. Флакон закривають гумовим корком, поміщають у фіксатор Вміст флакона перемішують і через корок за допомогою медичного шприца вводять 0,3 мл 30 % розчину натрію нітриту. Вміст знову перемішують (щоб не намочити внутрішньої поверхні корка) і залишають на 1 хв. Потім із флакона за допомогою шприца відбирають 1,0 мл (залежно від чутливості детектора, але завжди одну і ту ж кількість) газової проби (алкілнітритів спиртів) і вводять у випарник хроматографа. Після виписування хроматограми визначають параметри затримування компонентів досліджуваної проби. Потім порівнюють відповідні параметри затримування хроматографічних піків у досліджуваних пробах та у тестовій суміші. При виявленні етанолу проводять його кількісне визначення. Кількісне визначення етанолу у досліджуваних пробах (кров, сеча, дистилят, промивні води шлунка). Побудова калібрувального графіка. Готують серію стандартних розчинів етанолу з концентрацією 1, 2, 3, 4 і 5 ‰, розчин внутрішнього стандарту (4 ‰ розчин пропілового спирту). У декілька флаконів з-під пеніциліну вносять по 2 мл розчину етанолу різної концентрації (1, 2, 3, 4 і 5 ‰) і по 2 мл внутрішнього стандарту. Вміст флаконів добре перемішують, а потім беруть з цих флаконів по 1 мл розчинів (суміш 4 ‰ розчину пропанолу з різними концентраціями етанолу –1, 2, 3, 4 і 5 ‰) і переносять в інші флакони з-під пеніциліну. У кожний флакон додають по 0,5 мл 50 % розчину трихлорацетатної кислоти, закривають гумовим корком і поміщають у фіксатори. Флакони перемішують і за допомогою медичного шприца через корок вводять 0,3 мл 30 % розчину натрію нітриту. Вміст знову перемішують і залишають на 1 хв. Потім із флакона за допомогою шприца відбирають 1,0 мл газової проби (алкілнітритів спиртів) і вводять у випарник хроматографа. Після виписування хроматографічних піків вимірюють висоти (або визначають площі) піків етилнітриту та пропілнітриту і розраховують у кожній пробі відношення висот піків нітриту етанолу до висот піків нітриту пропанолу (внутрішнього стандарту). За отриманими даними будують калібрувальний графік в координатах: концентрація етанолу (‰) – відношення висот піків (мм) етанолу (етилнітриту) до висот піків пропанолу (пропілнітриту). Визначення концентрації етанолу в крові, сечі, дистиляті. У флакон з-під пеніциліну вносять по 0,5 мл 4 ‰ розчину пропанолу (внутрішнього стандарту) і 0,5 мл досліджуваної рідини. Вміст флакона добре перемішують. У флакон, який вміщує 1 мл суміші (досліджуваного розчину і внутрішнього стандарту), додають 0,5 мл 50 % розчину трихлорацетатної кислоти, закривають його гумовим корком та поміщають у фіксатор. Вміст флакона перемішують і через корок за допомогою медичного шприца вводять 0,3 мл 30 % розчину натрію нітриту. Вміст знову акуратно перемішують (щоб не намочити внутрішньої поверхні корка) і залишають на 1 хв. Потім із флакона за допомогою шприца відбирають1,0 мл (як при побудові калібрувального графіка) газоподібної проби і вводять у випарник хроматографа. Після виписування хроматографічних піків етанолу (досліджувана речовина) і пропанолу (внутрішній стандарт) вимірюють їхні висоти (мм) та вираховують величину відношення висоти піка етанолу до висоти піка пропанолу. За цією величиною та за попередньо побудованим калібрувальним графіком розраховують кількісний вміст етанолу в дистиляті. При кількісному визначенні етанолу в крові використовують коефіцієнт перерахунку0,95, а при кількісному визначенні етанолу в сечі використовують коефіцієнт поправки 1,05.
Протокол лабораторної роботи:
Орієнтовна оцінка ступеня алкогольного сп’яніння від концентрації етилового спирту
Для нотаток ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ З ТОКСИКОЛОГІЧНОЇ ХІМІЇ ДО КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 1 1. Предмет, завдання та основні розділи токсикологічної хімії. 2. Зв’язок токсикологічної хімії з токсикологією та іншими медико-біологічними, фармацевтичними, фундаментальними дисциплінами. 3. Основні завдання теоретичної, клінічної, профілактичної і судової токсикології. 4. Особливості хіміко-токсикологічного аналізу. Загальний та цілеспрямований хіміко-токсикологічний аналіз. 5. Галузі використання методів хіміко-токсикологічного аналізу. 6. Порядок проведення та документація судово-токсикологічних (хіміко-токсикологічних) експертиз. 7. Основні принципи покладені в основу класифікації токсичних речовин у токсикологічній хімії і токсикології? В чому їх відмінність? 8. Визначення терміну "отруєння". Класифікація отруєнь. 9. Визначення терміну "отрута". Класифікація отрут у токсикологічній хімії. 10. Токсикокінетика. Шляхи проникнення отрут в організм, транспортні механізми всмоктування у зв’язку з їх фізичними і хімічними властивостями. 11. Вплив природи речовини, її концентрації та шляхів всмоктування на динаміку росту її концентрації в крові і розподілу в органах. 12. Метаболізм отрут. Летальний” синтез. 13. Реакції кон’югації у другій фазі біотрансформації. Навести приклади цих реакцій. 14. Назвати реакції відновлення і гідролізу у першій фазі біотрансформації та навести приклади. 15. Які реакції окислення можуть проходити в першій фазі біотрансформації? Навести приклади. 16. Залежність метаболізму отрут від видової, вікової, статевої приналежності, присутності інших ксенобіотиків та інших факторів. 17. Гниття біологічного матеріалу та основні реакції вторинного метаболізму. 18. Вплив процесів метаболізму на результати хіміко-токсикологічного дослідження. 19. Дати визначення поняттям “токсикодинаміка”, “токсикокінетика” та “летальний синтез”. Навести приклади. 20. Шляхи проникнення отрут в організм, їх розподіл в організмі та виведення з організму. 21. Дати визначення поняттям “судова хімія” і “судово-хімічний аналіз”. 22. Попередні проби (скринінг) та їх значення при проведенні повного хіміко-токсикологічного аналізу. Навести приклади. 23. Об’єкти хіміко-токсикологічного дослідження, їх характеристика, способи консервування. Визначення понять “об’єкт дослідження” і “речовий доказ”. 24. Правила відбору, направлення, прийому об’єктів на судово-хімічну експертизу. Порядок зберігання проб. 25. Особливості аналізу окремих об’єктів у залежності від їх природи, стану, хімічних властивостей отруйних речовин. 26. В чому полягає суть проведення зовнішнього огляду і попереднього випробування об’єктів дослідження? 27. На чому базується складання плану хіміко-токсикологічного аналізу? 28. Особливості судово-хімічної експертизи трупа у випадку смерті після проведення реанімаційних заходів та інтенсивної терапії. 29. Загальні принципи інтерпретації результатів судово-хімічних досліджень. 30. Права і обов’язки експерта-токсиколога. 31. Документація експерта-токсиколога. 32. Структура, правила і вимоги до написання “Акта судово-токсикологічного дослідження”. 33. Основні вимоги до методів хіміко-токсикологічного аналізу. 34. Які особливості техніки безпеки і охорони праці при роботі з рідинами організму живих осіб і рідинами та тканинами внутрішніх органів трупів? 35. Загальна характеристика методів, які використовуються для виявлення та кількісного визначення отрут у хіміко-токсикологічному аналізі (хімічні, фізико-хімічні, біохімічні, фармакологічні методи), їх порівняльна оцінка (чутливість, специфічність). 36. Хімічні методи аналізу. Для чого проводиться перевірка чистоти і якості реактивів. 37. Застосування хроматографічних методів у хіміко-токсикологічному аналізі (ХТШС – хроматографія в тонких шарах сорбенту і ГРХ – газорідинна хроматографія). 38. Попередні випробування біологічного матеріалу та їх значення для складання плану хіміко-токсикологічного дослідження. 39. ХТШС-скринінг (хроматографія в тонких шарах сорбенту) витяжок з біологічного матеріалу. 40. Мікрокристалоскопія та її використання у хіміко-токсикологічному аналізі. 41. Кольорові реакції та їх застосування у хіміко-токсикологічному аналізі. 42. Фармакологічні проби та їх значення для хіміко-токсикологічного аналізу. 43. Які класи хімічних сполук належать до групи "летких" отрут? 44. Методи виділення "летких" отрут з біологічних об’єктів (дистиляція з водяною парою, з допомогою інертних газів, сухо-повітряна відгонка та метод екстракції). Теоретичне обґрунтування методів. 45. Підготовка біологічного матеріалу до дистиляції з водяною парою. Вибір методів та умов дистиляції в залежності від об’єкту та фізико-хімічних властивостей досліджуваної отрути. 46. Методи очищення і концентрування "летких отрут" у дистилятах. 47. Хімічні методи дослідження "летких отрут" у дистилятах, їх чутливість та специфічність. 48. Яких правил техніки безпеки слід дотримуватися під час ізолювання та виявлення “летких” отрут? 49. Чому досліджуваний об’єкт при виділенні “летких” отрут перегонкою з водяною парою необхідно підкислювати органічними, а не мінеральними кислотами? 50. Значення утворення азеотропних сумішей при перегонці з водяною парою для попереднього виявлення та визначення “летких” отрут. 51. Чому висновок про відсутність синильної (ціанідної) кислоти в досліджуваному об’єкті слід робити лише через 48 годин? Дайте розгорнуту відповідь з наведенням потрібної реакції. 52. Які сполуки – похідні ціанідної кислоти застосовуються у медичній практиці, промисловості, сільському господарстві і в побуті та яке їх токсикологічне значення? 53. Консервування біологічного матеріалу, який скеровується на судово-токсикологічне дослідження і його вплив на аналіз “летких” отрут. 54. В яких випадках проводиться фракційна перегонка? 55. Реакції виявлення синильної кислоти у дистиляті і яка реакція є найбільш доказовою у судово-токсикологічному аналізі? 56. За допомогою яких реакцій можна виявляти у дистиляті і відрізняти один від одного хлороформ, хлоралгідрат, чотирихлористий вуглець і дихлоретан? Наведіть схему аналізу. 57. Яких правил техніки безпеки слід дотримуватися під час проведення хімічних реакцій на леткі і легкозаймисті речовини? 58. Вказати можливі шляхи і закономірності елімінації "летких" отрут з різними фізичними і хімічними властивостями. 59. Фізичні основи процесу перегонки з водяною парою. Математичний вираз закону Дальтона і фактори впливу на коефіцієнт розподілу газ/вода. 60. При яких умовах переганяються з водяною парою слабкі електроліти? 61. Фізичні явища, на яких базується перегонка „летких” отрут з носієм. 62. В чому полягає попередня обробка біологічного матеріалу при перегонці з водяною парою? Поясніть причину підвищення леткості речовин при збільшенні іонної сили розчину. 63. В яких випадках проводиться збір дистиляту у розчин кислоти або лугу? 64. Як доказати наявність метанолу в присутності формальдегіду? 65. Сивушні масла, їх склад та токсикологічне значення. 66. Застосування і токсикологічне значення аліфатичних одноатомних спиртів. 67. Залежність токсичності аліфатичних одноатомних спиртів від кількості атомів вуглецю в молекулі. 68. Застосування і токсикологічне значення простих і складних ефірів та кетонів. 69. Як відрізнити етанол від метанолу в дистиляті? 70. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні ацетатною кислотою (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 71. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні синильною кислотою (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 72. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні метиловим спиртом (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 73. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні етиленгліколем (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 74. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні ізоаміловим спиртом (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 75. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні хлороформом (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 76. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні хлоралгідратом (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 77. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні дихлоретаном (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту) 78. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні чотирихлористим вуглецем (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 79. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні фенолом (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 80. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні етанолом (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 81. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні ацетоном (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 82. Аналіз біологічного матеріалу при отруєнні формальдегідом (виділення із об’єкта та дослідження дистиляту). 83. Токсикологічне значення та механізм токсичної дії бензолу. 84. Напрямки і продукти метаболізму хлоралгідрату та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 85. Напрямки і продукти метаболізму чотирихлористого вуглецю та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 86. Напрямки і продукти метаболізму хлороформу та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 87. Напрямки і продукти метаболізму фенолу та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 88. Напрямки і продукти метаболізму синильної кислоти та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 89. Напрямки і продукти метаболізму ізоамілового спирту та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 90. Напрямки і продукти метаболізму ацетатної кислоти та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 91. Напрямки і продукти метаболізму етилового спирту та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 92. Напрямки і продукти метаболізму метилового спирту та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 93. Напрямки і продукти метаболізму етиленгліколю та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 94. Напрямки і продукти метаболізму формальдегіду та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 95. Напрямки і продукти метаболізму ацетону та надання медичної допомоги при отруєнні цією речовиною. 96. Техніка безпеки під час роботи з газовим хроматографом. 97. Фізичні та хімічні процеси, які лежать в основі хроматографічного аналізу. 98. Які види хроматографії застосовуються у хіміко-токсикологічному аналізі. 99. Основні системи і вузли газового хроматографа. 100. Застосування газорідинної хроматографії для аналізу "летких отрут". Типи детекторів, які використовуються в аналізі "летких отрут" методом газорідинної хроматографії. 101. Застосування газорідинної хроматографії для аналізу спиртів. Значення відносного коефіцієнту етанолу в сечі і крові для діагностики алкогольної коми. 102. Групова та індивідуальна ідентифікація "летких" отрут методом газорідинної хроматографії. 103. Принципова схема дослідження біологічних об’єктів на "леткі" отрути при загальному та цілеспрямованому аналізі за допомогою комбінації методів. 104. Вимоги до сорбентів (твердих носіїв) та рідких нерухомих фаз в газорідинній хроматографії. 105. Які гази можуть бути використані в газорідинній хроматографії у якості газу-носія? Вимоги до газу-носія. 106. Підготовка проб речовин до газо-хроматографічного аналізу та способи введення проб у хроматограф. 107. Принцип роботи детекторів по теплопровідності (катарометра) та полум’яно-іонізаційного. 108. Які параметри використовуються в якісному газо-хроматографічному аналізі? 109. Методи ідентифікації невідомих речовин за допомогою газової хроматографії. 110. Яка хімічна реакція лежить в основі паро-фазового газохроматографічного аналізу етанолу та сивушних масел? Написати хімізм реакцій. 111. Принцип розділення та виявлення речовин за допомогою методу газорідинної хроматографії. 112. Вплив природи речовини на чутливість детекторів по теплопровідності та полум’яно-іонізаційного. 113. Залежність параметрів утримування від температури і швидкості газу-носія. 114. Який процес, що проходить в колонці при малій швидкості газу-носія, негативно впливає на результати хроматографування? 115. Який процес, що проходить у колонці при високій швидкості газу-носія негативно відображається на результатах хроматографування? Для нотаток ГРУПА РЕЧОВИН, ЯКІ ІЗОЛЮЮТЬСЯ ІЗ ОБ’ЄКТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ МІНЕРАЛІЗАЦІЄЮ БІОЛОГІЧНОГО МАТЕРІАЛУ (“МЕТАЛЕВІ” ОТРУТИ)
Серед хімічних речовин, що забруднюють різні об’єкти зовнішнього середовища (повітря робочої зони, атмосферне повітря, водоймища, ґрунт, харчові продукти) – важкі метали і їх сполуки утворюють значну групу токсикантів, яка має визначальну антропогенну дію на екологічну структуру навколишнього середовища і на саму людину. Враховуючи постійно зростаючі масштаби виробництва і застосування важких металів, високу токсичність, здатність нагромаджуватися в організмі людини, шкідливий вплив навіть в порівняно низьких концентраціях або дозах, ці хімічні забруднювачі можна віднести до числа пріоритетних. Більшість металів володіють високою біологічною активністю, через що питання профілактики несприятливого впливу їх на здоров’я людей вимагають знання як міри токсичності і характеру порушень стану здоров’я, так і гігієнічних нормативів допустимого вмісту металів в об’єктах зовнішнього середовища, продуктах харчування, природного і підвищеного вмісту в біологічних субстратах організму людини. Висока токсичність важких металів, можливість їх розсіювання в навколишньому середовищі в процесі господарської діяльності створюють небезпеку для здоров’я і життя людей. В таких випадках виникає потреба у проведенні судово-токсикологічного дослідження різних об’єктів на наявність і вміст токсичних речовин, які мають назву “металеві” отрути. Виявлення і визначення "металевих" отрут при хіміко-токсикологічних дослідженнях неминуче пов’язано з руйнуванням (мінералізацією) досліджуваних об’єктів. Мінералізація - це окислення (спалювання) органічних речовин, що становлять об’єкт дослідження, і робиться для звільнення отруйних елементів з комплексів, які вони утворюють з білками. З великої кількості різноманітних методів «мокрого озолення» практичне значення набула мінералізація за допомогою різних окислювачів у присутності сірчаної кислоти і особливе руйнування сумішшю сірчаної і азотної кислот, а також сумішшю сірчаною, азотною і хлорною кислотами. Але ці методи не придатні для дослідження органів трупів і біологічних рідин на наявність у них сполук ртуті. Це пояснюється тим, що сполуки ртуті леткі і тому втрачаються під час руйнування біологічного матеріалу за допомогою перелічених методів, для виконання яких потрібне тривале нагрівання досліджуваних об’єктів при високій температурі з руйнуючими рідинами. Для того щоб запобігти втратам ртуті під час судово-токсикологічних досліджень, використовують метод деструкції біологічного матеріалу. Рідина, одержана після мінералізації (мінералізат), в більшості випадків містить ту або іншу кількість окислювачів (оксидів азоту), що заважають проведенню дослідження. Подальший хід аналізу вимагає обов’язкового видалення окислювача з мінералізату (проведення денітрації).. Денітрацію проводять за допомогою хімічних реагентів, таких як формальдегід, сульфіт натрію, сечовина. З вказаних способів денітрації застосування формальдегіду є найдоступнішим і швидким.
Заняття № 5
1. Значення теми: Сполуки барію, свинцю, марганцю, хрому, срібла, міді, цинку, бісмуту, талію, стибію, арсену та ртуті часто стають причиною гострих та хронічних отруєнь і тому виникає потреба у виділенні цих отрут із біологічного матеріалу та дослідженні мінералізатів (деструктатів) на їх наявність. 2. Основні питання теми: 2.1. Загальна характеристика групи отрут, які ізолюються з біологічного матеріалу методом мінералізації. 2.2. Методи мінералізації біологічних об'єктів. Порівняльна характеристика методів. 2.3. Способи вилучення окислювачів з мінералізату. Порівняльна оцінка способів. 3. Література: 3.1. Конспект лекцій. 3.2. Крамаренко В.П. Токсикологічна хімія. – К.: Вища школа,1995. – с. 283-304. 4. Завдання для закріплення матеріалу: 4.1. Які речовини відносяться до групи «металічних» отрут? 4.2. 3 якою метою провадять мінералізацію біологічного матеріалу при дослідженні на «металічні» отрути? 4.3. Які існують методи мінералізації, їх порівняльна оцінка? 4.4. Яка отрута і чому втрачається при повній мінералізації біологічного 4.5. Назвіть дві стадії методу мокрої мінералізації. Які перетворення проходять з біологічним матеріалом на кожній із стадій? 4.6. Як визначити кінець мінералізації біологічного матеріалу сумішшю сірчаної і азотної кислот? 4.7. Які побічні реакції можуть проходити при мінералізації біологічного матеріалу сумішшю сірчаної і азотної кислот? З якою метою необхідно додавати воду до суміші кислот при проведенні мінералізації? 4.8. Запишіть хімічні реакції, які проходять з мінеральними кислотами при мінералізації. • 4.9. 3 якою метою вилучають окисники з мінералізату? 4.10. Як називається процес вилучення окисників з мінералізату, одержаного після руйнування біологічного матеріалу сумішшю сірчаної та азотної кислот, і чому? 4.11. За допомогою яких речовин проводять денітрацію мінералізату? Яка з них є найбільш ефективною і чому? 4.12. Запишіть хімізм реакцій, які протікають при денітрації мінералізату розчином формальдегіду. 4.13. Яка реакція лежить в основі перевірки повноти вилучення окисника з мінералізату? Запишіть хімізм цієї реакції. 4.14. Що потрібно зробити, якщо при визначенні кінця мінералізації рідина починає темніти? 4.15. Як підготувати об'єкт до мінералізації? 4.16. Що враховують при виборі об'єктів для мінералізації при дослідженні трупа на «металічні» отрути? 4.17. Для яких об'єктів і на які «металічні» отрути рекомендують провадити мінералізацію органічних речовин методом сплавлення з окисниками? 4.18. Для яких об'єктів і на які «металічні» отрути рекомендують провадити мінералізацію органічних речовин методом сухого озолення? Загальна характеристика методів Для ізолювання "металічних" отрут з біологічного матеріалу використовують різноманітні методи мінералізації об'єктів дослідження з метою руйнування комплексів металів з білками, амінокислотами та іншими речовинами, після чого "металічні" отрути переходять у розчин в іонному вигляді. Існують методи сухої та мокрої мінералізації. До методів сухої мінералізації відносять сухе спалювання, сплавлення з содою і селітрою; до методів мокрої мінералізації — мінералізацію за допомогою сумішей кислот (сірчаної і азотної; сірчаної, азотної і хлорної) та інших рідких окисників. Найбільш простим, відносно безпечним методом, який забезпечує повну мінералізацію біологічного матеріалу, є метод мінералізації сумішшю азотної і сірчаної кислот; більш швидким є метод мінералізації сумішшю азотної, сірчаної і хлорної кислот, однак він вибуховонебезпечний. При використанні обох вищевказаних методів втрачається ртуть, бо вона і її солі леткі, особливо при нагріванні. При аналізі об'єктів на ртуть застосовують неповну мінералізацію — деструкцію (І стадія мінералізації). Методи сухої мінералізації використовують як часткові при дослідженні на деякі "металічні" отрути (срібло, свинець, марганець, цинк) у невеликих наважках об'єктів (волосся, шкіра, недоруйновані осади пілюлі, таблетки та інше). Після руйнування біологічного матеріалу у мінералізаті практично завжди є надлишок окислювачів, які заважають подальшому аналізу на "металічні" отрути. Виникає необхідність вилучення окислювачів з мінералізату, для чого використовують ряд відновників (сечовину, сульфіт натрію, формальдегід). Найкращим реагентом для проведення денітрації після руйнування біологічних об'єктів сумішшю сірчаної і азотної кислот є розчин формальдегіду (формалін); руйнування окислювачів (азотної і азотистої кислот) проходить швидко, надлишок відновника легко вилучається кип'ятінням на протязі декількох хвилин. Метод мінералізації сірчаної і азотної кислотами придатний для аналізу об’єктів дослідження на наявність переважної більшості катіонів, що мають токсикологічне значення, і розглядається як загальний метод мінералізації. Роль сірчаної і азотної кислот полягає в окисленні органічних речовин. На початку мінералізації сірчана кислота володіє низьким окислювальним потенціалом, але, як водовіднімаюча речовина сприяє підвищенню температури кипіння реакційної суміші і, тим самим, підвищує окислювальну дію азотної кислоти. Крім того сірчана кислота деформує молекули речовин, що окисляються. На подальших стадіях мінералізації сірчана кислота бере вже безпосередню участь в окисленні органічних речовин. Під деструкцією розуміють процес руйнування структури біологічного матеріалу, внаслідок якого в деструктаті ще залишаються не зруйнованими деякі складові частини білкових та інших фізіологічно важливих речовин. 5. Лабораторна робота: Проведення мінералізації Техніка мінералізації біологічного матеріалу сумішшю сірчаної і азотної кислот Подрібнений об’єкт дослідження поміщають в колбу К’єльдаля місткістю 300—350 мл і заливають сумішшю, що складається з рівних об’ємів води, концентрованої сірчаної і концентрованої азотної кислот з розрахунку 75 мл суміші на 100 г біологічного матеріалу. Потім колбу з об’єктом закріплюють в штативі так, щоб дно її знаходилося на відстані 1—2 см від азбестової сітки, і починають обережно (щоб уникнути обвуглювання) нагрівати. В процесі мінералізації до вмісту колби час від часу додають по краплях азотну кислоту. Прилад для проведення мінералізації (дати назви до малюнку)
1. ______________________________________________ 2. ______________________________________________
Перша стадія мінералізації полягає в руйнуванні формених елементів і продовжується 30—40 хвилин. Після руйнування формених елементів колбу з об’єктом дослідження опускають на азбестову сітку і посилюють нагрівання. Постійно додаючи азотну кислоту (1:1), продовжують мінералізацію до тих пір, поки одержана безбарвна рідина при нагріванні протягом 30 хвилин без додавання азотної кислоти і виділенні важкої білої пари не буде більше темніти. У такому разі операцію мінералізації можна вважати закінченою. На мінералізацію за звичай витрачається 6—8 годин (при 100 г об’єкту).
Техніка мінералізації біологічного матеріалу сумішшю сірчаною, азотною і хлорною кислот. Подрібнений біологічний матеріал поміщають в колбу К’єльдаля, заливають 25 мл концентрованої азотної кислоти і 35 мл 57 % розчину хлорної кислоти. Колбу поміщають на азбестову сітку і обережно нагрівають на слабкому полум’ї до руйнування формених елементів. При сильному спіненні припиняють нагрівання і додають по краплях (1—3 краплі) ізоаміловий спирт. Після закінчення мінералізації нагрівання тимчасово припиняють, деструктат злегка охолоджують і до охолодженої рідини по краплях додають 25 мл концентрованої сірчаної кислоти, після чого нагрівання посилюють і продовжують окислення при періодичному додаванні концентрованої азотної кислоти до тих пір, поки додавання чергової порції азотної кислоти не стане викликати енергійного скипання. В цьому випадку нагрівання послаблюють і окислення закінчують, додаючи ще якийсь час розбавлену азотну кислоту (2:1). Закінченням процесу мінералізації вважають одномоментне прояснення рідини. Після закінчення окислення, мінералізат нагрівають ще протягом 5—10 хвилин для видалення надлишку хлорної кислоти. У кінці мінералізації проводять ксантопротеїнову реакцію на амінокислоти, що найбільш важко окисляються (фенілаланін, тірозин, триптофан). Крапля охолодженого до 50—700 С мінералізату, розбавлена 1—2 краплями дистильованої води, при додаванні 25% розчину аміаку може забарвлюватися лише в слабо жовтий колір. На мінералізацію 100 г біологічного матеріалу затрачують близько 2 годин.
Мінералізація органічних речовин методом сплавлення з окисником. 1 — 2 г об'єкта змішують з сумішшю карбонату і нітрату натрію (2: 1) в кількості 4 — 6 г, потім змочують водою і висушують при нагріванні на водяній бані. В тиглі розплавляють 5 — 6 г нітрату натрію. Зменшивши полум'я пальника під тиглем, в останній вносять окремими порціями одержану суміш для аналізу. Після згоряння першої порції вносять другу, потім третю і так до тих пір, доки не будуть спалені всі порції суміші. Після спалювання останньої порції суміші посуд, в якому вона знаходилась, промивають 2 — 3 г карбонату натрію, після чого цю порцію також спалюють. Під час сплавлення слідкують за тим, щоб не спалахнуло полум'я, для чого регулюють полум'я пальника. Плав охолоджують і обробляють киплячою водою. Отриманий розчин досліджують на "металічні" отрути (миш'як, срібло, деякі інші, крім ртуті). Мінералізація органічних речовин методом сухого озолення. Об'єкт подрібнюють, висушують на піщаній бані, потім при обережному нагріванні обвуглюють пробу. Залишок в тиглі після обвуглювання об'єкта змочують концентрованим розчином нітрату амонію або концентрованою азотною кислотою, висушують на водяній бані і нагрівають над слабким полум’ям пальника (дно тигля не повинно стикатися з вогнем). При необхідності (неповне згоряння органічних речовин — зола забарвлена в чорний чи сірий колір) вміст тигля знову змочують концентрованим розчином нітрату амонію, висушують і прокалюють. Вміст тигля охолоджують, обробляють хлористоводневою кислотою (при досліджені на марганець) або азотною (при дослідженні на мідь), розчин фільтрують, фільтрат випарюють на водяній бані досуха, залишок розчиняють в 3-5 мл води і аналізують.
Проведення деструкції Завдання деструкції полягає не в повному руйнуванні біологічного матеріалу, а в розщепленні міцних ковалентних зв’язків між ртуттю і сульфгідрильними та деякими іншими функціональними групами білків, пептидів та амінокислот. Внаслідок деструкції ртуть з трупного матеріалу переходить у деструктат, у якому можна виявити і кількісно визначити катіони цього металу. Для виконання деструкції біологічного матеріалу потрібно значно менше часу, ніж для мінералізації. Швидкість деструкції збільшується при добавлянні етилового спирту, який є своєрідним каталізатором у цьому процесі. Техніка проведення деструкції біологічного матеріалу. До 20 г подрібнених органів трупів у конічну колбу місткістю 200 мл добавляють 5 мл води, 1 мл етилового спирту і 10 мл концентрованої азотної кислоти. Потім у колбу малими порціями вносять 20 мл концентрованої сірчаної кислоти з такою швидкістю, щоб оксиди азоту не виділялись із колби. Після закінчення добавляння концентрованої сірчаної кислоти колбу залишають на 5—10 хв. при кімнатній температурі (до припинення виділення оксидів азоту). Потім колбу встановлюють на киплячий водяний огрівник і нагрівають протягом 10—20 хв. Якщо після нагрівання колби на киплячому водяному огрівнику залишаться незруйнованими кусочки біологічного матеріалу, то їх обережно розтирають скляною паличкою, притискуючи до стінок колби. При бурхливому перебізі реакції з виділенням оксидів азоту в колбу добавляють ЗО—50 мл гарячої води. Одержаний гарячий деструктат змішують з подвійним об’ємом киплячої води і, не охолоджуючи рідини, її фільтрують крізь 2 шари фільтрувального паперу. Фільтр, крізь який фільтрували деструктат, і залишки на ньому жиру 2—3 рази промивають гарячою водою. Промивні води приєднують до профільтрованого деструктату. Одержану таким чином рідину переносять у другу колбу, в яку налито 20 мл насиченого розчину сечовини. Потім деструктат охолоджують, доводять до певного об’єму водою і досліджують у ньому наявність ртуті.
Встановлення наявності окислювачів в мінералізаті. Після охолодження мінералізату, 1—2 краплі його змішують з декількома краплями дистильованої води і краплю цього розчину вносять в розчин дифеніламіна в концентрованій сірчаній кислоті, який поміщений на фарфорову поверхню. В більшості випадків при цьому спостерігається поява синього забарвлення. ? Написати рівняння реакції:
Видалення окислювачів з мінералізату формальдегідним способом. Охолоджений мінералізат (при позитивному результаті реакції з дифеніламіном) обережно, невеликими порціями переносять в стакан місткістю 100 мл, в який заздалегідь налито 10- 15 мл дистильованої води. При перенесенні в стакан всього мінералізату, колбу споліскують 15—10 мл дистильованої води, яку зливають в той же стакан Потім досліджуваний мінералізат нагрівають до кипіння і до нагрітої рідини обережно по краплях (1—2 краплі) додають формалін. Може спостерігатися виділення газоподібних речовин, часто забарвлених в оранжевий колір. Після припинення виділення газів, рідину нагрівають протягом 1-2 хвилин і проводять пробу на наявність окислювачів реакцією з дифеніламіном. Якщо реакція позитивна, знову додають 1—2 краплі формаліну і нагрівають до тих пір, поки реакція з дифеніламіном в сірчаній кислоті не перестане давати позитивного результату. Після закінчення денітрації рідину продовжують нагрівати ще декілька хвилин (близько 5 хвилин) до видалення надлишку формаліну (запах). Для цієї мети можна додати також 1—2 краплі пергідролю і нагрівати. Видалення оксидів азоту з мінералізату даним способом вимагає всього лише декілька хвилин (3—5 хвилин). ? Написати рівняння реакції: Видалення окислювачів з мінералізату сульфітним способом Охолоджений мінералізат вливають в хімічний стакан, що містить 50 мл дистильованої води, нагрівають до 110° С і в рідину невеликими порціями при помішуванні додають 10% розчин сульфіту натрію. Час від часу крапельки охолодженого мінералізату випробовують реакцією з розчином дифеніламіну в сірчаній кислоті. На денітрацію за допомогою сульфіту натрію звичайно потрібно 5—15 хвилин і витрачається близько 12 г сульфіту натрію. Надлишок сірчистого ангідриду видаляють нагріванням і додаванням до рідини 10—5 крапель пергідролю. Видалення окислювачів з мінералізату сечовиною Мінералізат нагрівають до 135—145° С і невеликими порціями при постійному помішуванні вносять суху сечовину, уникаючи додавання її надлишку. На процес денітрації з сечовиною потрібно 3—5 хвилин і витрачається близько 2,5 г сечовини. Сечовина, що не прореагувала, при подальшому нагріванні з рідиною, що містить сірчану кислоту, легке омилюється з утворенням вуглекислого газу і сульфату амонію. Кінець денітрації встановлюють так само, як це описано в попередніх способах.
Одержану після мінералізації і денітрації рідину розбавляють в хімічному стакані дистильованою водою до об’єму близько 180 мл Протокол лабораторної роботи
Для нотаток Заняття № 6
1. Значення теми: При отруєнні сполуками барію, свинцю, марганцю, хрому, срібла, міді, цинку, бісмуту, талію, стибію, арсену та після їх виділення із біологічного матеріалу необхідно провести дослідження мінералізату на наявність катіонів цих “металевих” отрут. 2. Основні питання теми: 2.1. Виявлення у мінералізаті катіонів свинцю, барію, бісмуту, кадмію, марганцю, міді, арсену, срібла, цинку талію, хрому, стибію, цинку, ртуті. 2.2. Токсикологічне значення, розподіл, кумуляція, шляхи виведення вказаних "металевих" отрут. 3. Література: 3.1. Конспект лекцій. 3.2. Крамаренко В.П. Токсикологічна хімія. – К.: Вища школа,1995. – с. 313-358. 4. Завдання для закріплення матеріалу: 4.1. Які токсикологічно важливі катіони осаджуються при мінералізації біологічного матеріалу сумішшю сірчаної і азотної кислот? 4.2. Чому осад сульфатів, що випав після мінералізації, може мати брудно-зелене забарвлення? 4.3. Як провадять обробку осаду сульфатів, якщо осад має білий колір? 4.4. Які з реакцій на катіони свинцю та барію є попередніми? 4.5. Чому при визначенні хрому мінералізат обробляють персульфатом амонію? Вкажіть основну реакцію на катіон хрому. Напишіть хімізм реакції. 4.6. В яких випадках провадять дослідження осаду сульфатів на катіон хрому? 4.7. За допомогою яких реакцій в мінералізаті визначають іони марганцю? Який використовують каталізатор для цих реакцій? 4.8. У вигляді яких іонів марганець і хром знаходяться в мінералізаті 4.9. Яка реакція є попередньою при виявленні іонів срібла? Напишіть хімізм реакції. 4.10. Який принцип використовується при виділенні з мінералізату і реекстракції катіонів міді? 4.11. Які реакції застосовують для виявлення катіонів міді у мінералізаті? 4.12. Яка реакція при виявленні сурми є попередньою, яка—підтверджуючою? 4.13. Яка проба при дослідженні на миш'як розглядається як попередня? Запишіть хімізм реакцій, що протікають при проведенні вказаної проби. 4.14. Який принцип лежить в основі досліджування миш'яку за способом Марша? 4.15. Які переваги має виявлення миш'яку за методом Марша перед іншими методами? 4.16. Чим відрізняються властивості металічного миш'яку і металічної сурми у випадках їх осадження у відновній трубці апарату Марша? 4.17. Як ідентифікувати миш'яковистий та сурм'янистий ангідрид у трубці Марша? 4.18. Якими реакціями доводять наявність іонів вісмуту? 4.19. Яка реакція є попередньою і які — підтверджуючими при виявленні у мінералізаті катіонів цинку? Напишіть хімізм процесів. 5. Домашня робота: Заповнити таблицю
6. Лабораторна робота: Якісне виявлення свинцю 1. Реакція утворення сульфіду свинцю. Методика. Частину одержаного розчину поміщають на предметне скло, додають декілька крапель води, насиченої сірководнем. При наявності іона свинцю спостерігається поява чорного забарвлення або чорного осаду. ? Написати рівняння реакції:
2. Реакція утворення сульфату свинцю. Методика. Частину розчину поміщають на предметне скло, додають декілька (3—5) крапель 10 % розчину сірчаної кислоти. При наявності іона свинцю з’являється білий осад або біла муть, що збільшується при додаванні подвійного об’єму винного спирту. Одержаний осад розчиняється при додаванні до нього декількох крапель 10% розчину їдкого натру або насиченого розчину ацетату натрію. ? Написати рівняння реакції: 3. Реакція утворення хромату свинцю. Методика. Частину розчину поміщають на предметне (годинникове) скло з підкладеним під нього шматком білого паперу, змішують з 10 % розчином хромату або біхромату калію. При наявності іона свинцю утворюється жовтий осад хромату свинцю, розчинний в їдкому натрі. ? Написати рівняння реакції:
4. Реакція утворення гексанітриту калію, міді і свинцю. Методика. Залишок змішують з 1—2 краплями насиченого розчину ацетату міді і обережно випаровують насухо; потім розчиняють його в 2—3 краплях 30 % розчину ацетатної кислоти і в одержаний розчин вносять декілька кристалів нітрату калію. При наявності іона свинцю через 5—10 хвилин з’являються характерні кристали у формі кубів чорного або коричневого кольору. ? Написати рівняння реакції та замалювати форму утворених кристалів: 5. Реакція з родизонатом натрію. Методика. На фільтрувальний папір наносять краплю досліджуваного розчину і добавляють краплю свіжо приготовленого 0,2 % розчину родизонату натрію. При наявності іонів свинцю на папері з’являється синя пляма або синє кільце родизонату свинцю. Якщо на забарвлену пляму нанести 1—2 краплі буферного розчину (рН == 2,8), то синя пляма стане яскраво-червоною. ? Написати рівняння реакції:
6. Реакція з дитизоном. Методика. У маленьку пробірку вносять 1 — 2 краплі досліджуваного розчину і добавляють 2 краплі розчину дитизону в хлороформі або в чотири хлористому вуглеці. Суміш ретельно збовтують. Зміна зеленого забарвлення шару органічного розчинника на оранжево-червоне свідчить про наявність свинцю в досліджуваному розчині. ? Написати рівняння реакції:
7. Реакція з йодидом калію. Методика. У пробірку вносять 0,5 мл досліджуваного розчину і кілька крапель 0,5 %-го розчину йодиду калію. При наявності іонів свинцю в досліджуваному розчині утворюється жовтий осад. Після нагрівання вмісту пробірки цей осад розчиняється, а після охолодження — з’являються кристали жовтого кольору у вигляді пластинок. (Під час виконання цієї реакції не слід добавляти надлишок розчину йодиду калію, в якому розчиняється осад йодиду свинцю) ? Написати рівняння реакції: Якісне виявлення барію. Одну краплю досліджуваного розчину барію, поміщають на предметне скло, додають 1 краплю 4 н. розчину сірчаної кислоти і залишають на деякий час. Воду з реакційної суміші відсмоктують фільтрувальним папером і осад розділяють на дві частини, досліджують таким чином.
1. Реакція перекристалізації сульфату барію. Методика. Частину осаду поміщають на предметне скло, додають 1—2 краплі концентрованої сірчаної кислоти. Суміш нагрівають на полум’ї пальника до появи білої пари і потім ще на протязі 1 хвилини. При охолоджуванні краплі утворюється кристалічний осад, що має при розгляді під мікроскопом вид пластинок і зростків з них у вигляді дрібних косих хрестів. ? Написати рівняння реакції та замалювати форму утворених кристалів: 2. Реакція переведення сульфату барію в йодат барію. Методика. Частину осаду на платиновому дроті вносять на декілька секунд в 1—2 краплі 10% розчину соляної кислоти, поміщеної на предметне скло. Операції нагрівання у полум’ї і занурення дроту з осадом в соляну кислоту чередують по 2—3 рази. За наявності барію полум’я пальника забарвлюється в зелений колір. До одержаного на предметному склі розчину хлориду барію додають 1—2 краплі 10 % розчину йодату калію. При наявності іона барію випадає характерний мікрокристалічний осад йодату барію. ? Написати рівняння реакції та замалювати форму утворених кристалів:
3. Реакція з родизонатом натрію. Методика. На фільтрувальний папір наносять краплю розчину досліджуваної речовини і добавляють краплю 0,2 % розчину родизонату натрію. При цьому на папері з’являється червонувато-коричнева пляма. При додаванні 1 краплі розбавленої соляної кислоти пляма родизонату барію набуває яскраво-червоного забарвлення, а червонувато-коричнева пляма родизонату стронцію зникає. ? Написати рівняння реакції:
4. Реакція з перманганатом калію. Методика. До 2—3 крапель досліджуваного розчину добавляють 3—4 краплі насиченого розчину перманганату калію і 2—3 краплі 2 н. розчину сірчаної кислоти. Суміш нагрівають до кипіння. Після охолодження суміші її центрифугують, потім з осаду зливають рідину. Осад збовтують з розчином щавлевої кислоти або іншого відновника і нагрівають до кипіння, а потім охолоджують і знову центрифугують. При цьому розчин над осадом знебарвлюється, а осад залишається фіолетовим. ? Написати рівняння реакції:
5. Реакція утворення хромату барію. Методика. До 3—5 крапель досліджуваного розчину добавляють 4 краплі 5 % розчину дихромату калію. Суміш цих розчинів перемішують, а потім краплями добавляють 2 н. розчин ацетату натрію доти, доки оранжевий колір рідини над осадом не зміниться на жовтий. При наявності іонів барію випадає жовтий осад ? Написати рівняння реакції:
Якісне виявлення марганцю. 1. Реакція окислення марганцю перйодатом калію. Методика. До 1 мл досліджуваного розчину додають 4 мл води, 1 мл насиченого розчину однозаміщеного фосфату натрію, 0,2 г. перйодату калія (натрію) і нагрівають на киплячій водяній лазні протягом 20 хвилин. За наявності іона марганцю з’являється рожеве або червоно-фіолетове забарвлення. ? Написати рівняння реакції:
2. Реакція окислення марганцю персульфатом амонію. Методика. До 1 мл досліджуваного розчину в пробірці додають 4 мл води, 1 мл насиченого розчину однозаміщеного фосфату натрію і нагрівають 5—6 хвилин. Потім в гарячий розчин додають краплю 10 % розчину нітрату срібла, 0,5 г персульфату амонію і знову нагрівають до повного припинення виділення пухирців газу. При наявності іона марганцю утворюється рожеве або червоно-фіолетове забарвлення. ? Написати рівняння реакції:
Якісне виявлення хрому. 1. Реакція з дифенілкарбазидом (основна реакція). Методика. До 1 мл досліджуваного розчину і мінералізату додають 4 мл води, 1 краплю 10 % розчину нітрату срібла, 0,5 г персульфату амонію і нагрівають протягом 20 хвилин на киплячій водяній лазні. При цьому спостерігається окислення хрому від трьох до шести валентного і рідина придбаває жовте забарвлення. Потім до рідини додають 1 мл насиченого розчину однозаміщеного фосфату натрію, по краплях 10 % розчин їдкого калію (до створення рН 1,7 ± 0,2) і 1 мл розчину дифенілкарбазиду. При наявності хрому з’являється забарвлення від світло-рожевого до червоно-фіолетового. ? Написати рівняння реакції:
2. Реакція утворення надхромових кислот (додаткова). Методика. До 5 мл досліджуваного розчину або мінералізату в пробірку додають по краплях 30 % розчин їдкого натру до створення рН = 7, потім 1 краплю 10 % розчину нітрату срібла, 0,5 г персульфата амонію і реакційну суміш нагрівають на киплячій водяній лазні протягом 20 хвилин. Потім рідину охолоджують під струменем холодної води і до розчину додають 1 мл насиченого розчину однозаміщеного фосфату натрію. При рН 1,7±0,2 додають оцтово етиловий ефір (шар 0,5 — 0,6 см) і 2—3 краплі 25—28 % розчину перекису водню, і вміст пробірки енергійно перемішують. За наявності хрому шар органічного розчинника забарвлюється в голубий або інтенсивно-синій колір. ? Написати рівняння реакції: Якісне виявлення срібла 1. Реакція утворення дитизоната срібла (основна реакція). Методика. У ділильну лійку поміщають 5 мл досліджуваного розчину або мінералізату, до нього додають 5 мл хлороформу і по краплях 0,01 % розчин дитизона в хлороформі — при струшуванні з’являється золотисто-жовте забарвлення хлороформного шару У разі збереження зеленого забарвлення хлороформного шару, його відділяють, промивають 0,1 % розчином гідрату окислу амонію (для видалення надлишку дитизона), після чого можлива поява золотисто-жовтого забарвлення. Схоже забарвлення може дати дитизонат ртуті. (Однозаміщений дитизонат срібла має жовте забарвлення, а дитизонат ртуті — оранжево-жовте.) Для відмінності дитизоната срібла від дитизоната ртуті, забарвлений хлороформний шар обробляють при енергійному струшуванні 5 мл 0,5 н. розчину соляної кислоти. Дитизонат срібла в цих умовах руйнується, і золотисто-жовте забарвлення хлороформного шару переходить в зелене. ? Написати рівняння реакції:
2. Реакція утворення хлориду срібла (додаткова). Методика. В пробірку вносять 1 мл мінералізату, добавляють 5 крапель 2 %-го розчину хлориду натрію або розбавленої соляної кислоти При наявності іонів срібла випадає білий осад хлориду срібла, не розчинний в азотній кислоті, але розчинний в аміаку: ? Написати рівняння реакції: Аміачний розчин досліджують наступними реакціями: а) краплю розчину поміщають на предметне скло, закривають зверху годинниковим склом і краплі дають поволі (без нагрівання) випаруватися. При наявності срібла виділяються дрібні прозорі кристали у вигляді кубів, октаедрів і чотирикутників. ? Написати рівняння реакції:
б) краплю досліджуваного розчину випаровують, на сухий залишок наносять краплю насиченого розчину тіосечовини і краплю насиченого розчину пікринової кислоти. При наявності срібла з’являються жовті голчаті кристали і зростки з них у вигляді розеток. ? Написати рівняння реакції та замалювати форму утворених кристалів: Якісне виявлення міді. 1. Реакція утворення діетилдитіокарбамінату міді. Методика. Беруть 5 мл розчину і доводять до рН 3 по універсальному індикатору, струшують з 5 мл хлороформного розчину діетилдитіокарбамату свинцю. При наявності міді хлороформний шар забарвлюється від жовтого до коричневого кольору. ? Написати рівняння реакції:
2. Реакція утворення тетрароданомеркуріату міді і цинку. Методика. До 0,5 мл водної фази добавляють кілька крапель 5 %-го розчину сульфату цинку і кілька крапель розчину тетрароданомеркуріату амонію. При наявності іонів міді випадає рожево-ліловий або фіолетовий осад. ? Написати рівняння реакції:
3. Реакція утворення фероціаніду міді і кадмію. Методика. До частини досліджуваного розчину додають 10 крапель 2 % розчину хлориду кадмію і 1—2 краплі 5 % розчину фероціаніду калія. При наявності міді осад забарвлюється в ліловий колір. ? Написати рі
|
Аналіз і оцінка результатів хроматографічного дослідження. Вміст етанолу в крові до 0,3 ‰ свідчить про відсутність сп’яніння. Виявлення і кількісне визначення етанолу за етилнітритом специфічне в присутності синильної кислоти, формальдегіду, галогенпохідних вуглеводнів (хлороформ, хлоралгідрат, чотирихлористий вуглець, дихлоретан), спиртів (метанол, ізопропанол, пропанол, ізобутанол, бутанол, ізопентанол, пентанол), фенолу, ацетатної кислоти, пентану, гексану, бензолу, толуолу, ксилолу, метилсаліцилату, діетилового ефіру.
