Charles Lamb

Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 544

у кутах хат.

Це слово було запозичене хаттами від

шумерів. Згадаємо, що саме шумери

закопували ритуальні горщики ( з

трупоспаленням померлих родичів) у хатах,

очевидно, у кутках приміщень. Такі поховання,

6 – 1 ст. до н. е., мають бути поширеними,

переважно, у Східній Україні.

Цікаво, що скаже , з цього приводу,

Археологія ?.

Можливо, етимологія шумерського слова

«церква» і розкриває відповідь на це питання.

Відділивши вказівний займенник «це» від

основи слова, отримуємо давнє слово, яке має

нести в собі давнє значення того, що ми зараз

називаємо словом «церква» ( це рква ).

Заповнивши прогалини між трьома

приголосними ( «р», «к», «в» ) голосними,

отримуємо «р (а) к (а) ва». Очевидно, «ва» є

закінченням ( суфіксом ). Тільки при такому

розумінні, ми отримуємо давньослов’янське

слово «рака», етимологічне визначення якого

знаходимо в сучасних етимологічних словниках:

«РАКОВИНА. Образовано от несохранившегося

раковь «оболочка; гроб», а оно – от рака

«гробница», первоначально «ящик, ларец»

( в таком значении славяне заимствовали это

слово у германцев ). Славяне представляли

себе раковину улитки как своеобразный гроб,

склеп, в котором она себя «хоронит».

Или, возможно, в раковина лучше сохранилось

исходное значение «ларец», в котором улитка

прячет сама себя» ( М.Э. Рут «Этимологический

словарь русского языка для школьников» ,

Екатеринбург, У-Фактория, 2007, с.335 )

Ми вважаємо, що М.Е. Рут помиляється, коли

наголошує, що слово «рака» запозичене

«у германцев». Слово має бути шумерського

гатунку, на що вказує присутність шумерського

вказівного займенника «це» у сучасному

українському слові «церква», та сучасному

російському – «церковь». Наголосимо, що

пращури сучасних росіян – лувійці, це слово

запозичили від шумерів, маючи власне лувійське

визначення – «погост».

Отже, основу «рква» ( «рковь» ) треба шукати в

тюркських мовах, адже шумери були тюрками.

Таким чином, слово «церква» в давнину

визначало «місце поховання».

Знаючи, що хатти, як і шумери, спалювали

померлих, а захоронення робили в горщиках,

можемо уявити, що кладовище таких захоронень

і називалось словом «це раковь» ( церковь,

церква ). У часи прийняття християнства почали

будуватись будівлі для таких захоронень, які так і

називали «це раковь» ( церковь, церква ).

Культове призначення таких будівль –

«поховання померлого» - набуло у пізніші часи

нових форм – «відспівування померлого»,

«молитва за померлими», а пізніше, «будь-яка

молитва». З часом, традиція захоронення в

церквах, стає виключною прерогативою панівного

прошарку населення ( гробниці князів, заможного

панства… ), або відомих ( «поважних» ) членів

громади.

Ця давня традиція проіснувала до нашого

сьогодення.

Хаттське ( gga) - zzu с.169******** “газда”, “газдиня” ( господар, господиня ).

- ймення, яке відповідає У давніх українських народних традиціях

хеттському akutara, від eku/ akuвважалосьвиявомособливоїповаги до гостей,

“ пити “, “ той, який дає пити “. коли господар, чи господиня, подавали склянку

води. “ Газдувати “ ( господарювати ).

Лувійським відповідником хаттському слову

«газда» є запозичення з шумерської мови –

«сударь» ( «той, що подає воду»[«cу» + «дар»] ).

Істанана с.134. *************

- центральна частина храму істина, істинність, істинно, істинний, стіна .

Хаттському слову “ стіна “ відповідає

шумерське слово “ істіна “, яке

трансформувалось у сучасне слово “істина”,

синонімом якого є слово - “ правда “.

На цій стіні храму розміщувались релігійні

тексти, релігійні заповіді, таким чином, слово

“істина” похідне від слова “стіна”. З литовської

мови – “ siena “ ( стіна ). Про те, що це слово

було литовцями запозичене, свідчить втрата,

при вимові слова, звуку “ т ”. Нагадаємо, що

пише Платон про закони легендарної

Атлантиди: «их отношения друг к другу в деле

правления устроялись сообразно с

Посейдоновыми предписаниями, как велел

закон, записанный первыми царями на

орихалковой стеле, которая стояла в

средоточении острова – внутри храма

Посейдона… а быка, которого удалось

изловить, подводили к стеле и закалывали

над её вершиной так, чтобы кровь стекала на

письмена. На упомянутой стеле помимо

законов было ещё и заклятие, призывавшее

великие беды на головы того, кто их

нарушит…»

( «Критий» // Т.Н.Дроздова, Э.Т.Юркина

« В поисках образа Атлантиды», М,1992,

с.300-301 ).

Казахський дослідник Олжас Сулейменов

зазначає : « Початковий голосний, мені

здається, протетичного походження. ( Іспанці

додають протез «е» перед стиком приголосних,

що починаються із свистячого. Слова «стіл»,

«студент», «стіна» іспанець вимовить – естол,

естудент, естіна. Така реакція виробляється у

мовах з інерцією закритого складу.

Тюрки, наприклад, ті самі лексеми вимовляють

структурно також – истіл, истудент, истіна )»

( Олжас Сулейменов«Мова письма – погляд в

доісторію – про походження писемности і мови

малого людства», К., 2006, с.421 ).

Таким чином, ми довели пряму відповідність

етимологічних визначень «стіна» > «істіна»

( «напис законів на стіні» ).

Саме про такі написи законів атлантів, на камяній

стіні, розповідає Платон !

Можна стверджувати, що релігійні заповіді були

першими законами наших далеких пращурів.

Будь-яке положення цього закону мало

визначення про покарання того, хто порушував

його. Платон підкреслює, що «На упомянутой

стеле помимо законов было ещё и заклятие,

призывавшее великие беды на головы того, кто

их нарушит». Кожний закон ( релігійний текст )

закінчувався посиланням на кам'яну стіну, на

якій він був записаний!

Під час суду, чи молитви, наші пращури – хатти

( венеди ) посилались на те, що певна норма

поведінки ( закону ) записана на стіні !

( на камені ! ).

В кінці кожного закону ( молитви ) вимовлялось

слово, яке вказувало на те, що промовець

посилається на запис, зроблений на камені !

( на стіні ! )

Графічно це можна продемонструвати

наступним чином:

……………………………………… «камінь»,

……………………………………… «камінь»,

……………………………………… «камінь».

Шумери мали власне - шумерське слово, яке

визначало «камінь» - «кий».

Шумери ( анти ), проживаючи з

хаттами, в одній союзницькій

державі, посилаючись на ці закони, які були

записані на кам'яній стіні,

повторюючи хаттське (венедське) слово,

казали – «амінь», гублячи початкову

приголосну «к».

Графічно це можна продемонструвати

наступним чином:

……………………………………… «амінь»,

……………………………………… «амінь»,

……………………………………… «амінь».

Цим словом закінчується велика кількість

релігійних текстів в Біблії, та в церковних

молитовниках.

Слово «камінь» («амінь» ) мало наголошувати,

що попередньо сказане є «істинним»

(правдивим), і не повинно піддаватись сумніву.

Коли хатти (венеди) вживали замість слова

«камінь», слово «стіна», то шумери (анти),

повторювали його, як - «істіна», долучаючи

перед приголосною «с» голосну «і»:

……………………………………… «істіна»,

……………………………………… «істіна»,

……………………………………… «істіна».

Cлово «амінь» пояснюється наступним чином:

«истинно», «истинно так»

( «Православный молитослов и псалтырь», М.,

1997 ).

Таким чином, шумерські слова «істина» та

«амінь» є семантично тотожніми.

Такими ж є і хаттські слова «стіна» та «камінь».

Без існування хаттських слів «стіна» та «камінь»

не виникли б і шумерські зіпсовані запозичення –

«істина» і «амінь» !

Це є яскравим доказом того, що хаттська

(венедська) релігія та культура мали значний

вплив на формування релігії та культури

шумерів (антів), як і інших сусідніх народів.

Більше того, ми вважаємо, що саме хаттська

(венедська) релігія принесла у світову релігію

поняття, яке ми зараз називаєм «християнством».

Науковці відзначають вплив хаттської релігії на

вірування хеттів ( сер. 18 ст. до н.е. ), та вірування їх

сусідів – шумерів, лувійців, касків, палайців,

аккадців… Такий вплив хаттської (венедської)

культури мав існувати і задовго жо цього,

наприклад, у середині 4-го тис. до н.е. – в часи

існування федеративної (союзницької) держави

атлантів – Атлантиди.

Формування церковнослов’янської мови відбувалось

під впливом слів хаттської релігійної та побутової

термінології.

Наприклад, в сучасних православних молитвословах

та псалтирях російської православної церкви,

знаходимо безліч слів праукраїнських, які розміщено

у «словарь малопонятных слов»:

владыце– владыке,

велицей– великой,

вельми– весьма, очень,

гресе– грехе,

зело– очень, весьма,

мене– меня,

мессия– помазанник,

неделя– воскресный день…,

очима– (двумя) глазами,

тленце– истление,

се– это, вот,

се бо– ибо вот,

бо– потому что,

сея– этой,

село– поле,

сельный– полевой,

руце– руки.

………………………….…

( «Словарь малопонятных слов, выражений

церковнословянского языка, встречающихся в

молитвослове» // «Православный молитвослов и

псалтырь», Москва, 1997 ).

Про обґрунтованість нашої думки свідчать факти

злиття вказівних займенників «се» , «це»

з іменниками, прикметниками, займенниками, тощо.

По-друге, наявність шумерських голосних, перед

початковими приголосними, у хаттських словах:

сповідь – исповедь,

сповідатись – исповедание,

сперва – исперва…

По-третє, слово «месія» - хатто-шумерського

вжитку, де шумерське слово «ме»(знання)

злилось у єдине слово, з хаттським – «сіяти».

Етимологія складного слова «месія» ( той, хто сіє

знання ! ).

Коли матеріал, стосовно етимології слова

«амінь», був вже підготовлений, ми вирішили

поглянути ще в один словник, де нас чекало

несподіване відкриття. Було знайдено

підтвердження авторській думці.

Український етимологічний словник пояснює:

«амінь,[ аминь, амін ; Верхратський І. «Про

говір галицьких лемків», Львів, 1902 ]- російська-

аминь, білоруська – амін, давньоруська – аминь,

польська, чеська, словацька, нижньолужицька –

amen, верхньолужицька – amen, hamjen,

болгарська – амин, македонська – амин,

сербохорватська – aмен, амин, словенська –

amen, старослов’янська – аминь ; - через

старослов’янську мову запозичено з грецької;

грецьке αμην походить від гебрайського amen

«дійсно, хай буде так». Шанский ЭСРЯ I 1, 92;

Фасмер I, 76; Gesenius 55»

( «Етимологічний словник української мови», том

перший, К., 1982, с.67. ).

Як бачимо, в верхньолужицькій мові ми знайшли

слово, яке було першопричиною до виникнення

слова «амінь» - hamjen– «камінь», де приголосна

«к» заховалась за зіпсованою - «х».

Носіями верхньолужицької мови, яку ми вважаємо

хаттською мовою, були європейські хатти (венеди).

Римський історик Тацит, помилково називає їх

германським народом. Мова малоазійського

народу хатти, та мова лужицька ( європейських

хаттів, про яких пише Тацит ), як і мова авхаттів,

про яких згадує грецький історик Геродот, є однією,

і тою самою мовою – мовою наших пращурів –

хаттів (венедів).

Дослідники зазначають, що слово «перун», з

хеттської мови, має визначення - «скала», яке є

тотожнім значенню хаттських слів – «камінь»,

«стіна», та – шумерського слова «кий» (камінь).

Якщо ця скала ( камінь, стіна ) була об’єктом

поклоніння, у такому разі, значення хеттського

слова «перун» стає тотожнім значенню

запозичених шумерами слів – «амінь», «істина».

Згадаємо, що давні літописи свідчать, що наші

пращури поклонялись «перуну».

Дослідники історії вважали це слово іменем одного

з Богів слов'ян – іменем Бога Грози ( Грому,

Блискавки ).

Ми вважаємо, що поклоніння «Перуну» є

поклонінням скелі ( каменю, кам'яній стіні ) ! ! !

«Клястись Перуном» означало клястись написами

на камені ( на камяній скелі ! ), які були першими

писаними на камені законами наших пращурів.

Таке розуміння, цілком відповідає розглянутій

раніше етимології слів «істина» (стіна), «амінь»

(камінь).

Це підтверджується і народною етимологією

одного з каменів– скель на Дніпрі – «Перун»,

про який згадує видатний український історик

козаччини – Дмитро Яворницький

( Д. І. Яворницький «Запорожье в остатках старины

и преданиях народа», Київ, «Веселка», 1995, с.166,

іл. «Камень Перун» на с.167 ).

Вислів: «Щоб Тебе Перун побив», має означати,

не покарання блискавкою, а побиття «каменем»

(скелею), що цілком відповідає покаранню у

тюркських народів. Про такий вид покарання

згадує і Біблія. В шумерському середовищі цей

вид покарання означав «побиття києм», де

шумерське слово «кий» - камінь.

Як відомо, хатти володіли секретами кричного

заліза. До нього вони використовували метеоритне

залізо. Ми вважаємо, що «Перун», в уяві наших

пращурів, був Богом, що посилав на землю не

тільки блискавки - стріли , не лише той,

хто «гримить на небі у своїй кузні», але й той,

хто кидав на землю «небесне каміння»

( метеоритне залізо ).

«Велесова книга» згадує:

«Перси знали наші мідні мечі, так отож майстри їм

сказали зробити залізні і брати коней, які нам

сходять од богів. І була русколунь сильна і міцна,

бо те від Перуна одержали ми…»

( «Велесова книга», К.,1995, д.№6в, с.33 ).

В іншому місці читаємо: «Ось що бачив отець наш

Ор, як Перунько мечі кує на ворогів і куючи казав

тому: ”Се стріли і мечі маєте на воїв тих і не смійте

боятись їх, бо знищу їх до поду… “

( «Велесова книга», К.,1995, д.№24в, с.93 ).

Tewa(s) sine с.170 ******** Відповідає хаттському слову “ Древо осини”,

Назва деревини, яка використовувалась та лувійському – “ Древесина“

при будівництві.

КозакВуйгурській мовіслово “ казак “ означає назву

це слово до таблиціпредставника сусіднього народу – “ казах “.

залучено автором самостійно, Українському слову “ козак “ відповідає лувійське

на основі власного аналізу ) “ казак “. В турецькій мові «kazak»[казак] означає

«деспотичный муж».

Ці слова, у різних мовах, несуть

однакове значення, яке треба шукати у тюркських

мовах. Слово потрапило у праукраїнську мову

( хаттську ) з шумерської мови. Воно дуже давнє.

У тій самій, уйгурській мові, знаходимо сучасне українське слово, яке відповідає уйгурському значенню – “ танець “ – “ гопак “, та ряд інших :

тагар, терези, весен, тавар, казан, парче,

мейдан....

Етимологія слова “ козак “, як ми вважаємо, лежить на поверхні. Зверніть увагу, що проходять століття, а українці для росіян залишаються «хохламы». Слово «холка» зустрічається у сиву давнину, ще у шумерських текстах ! ! !.

Словник В.І.Даля зазначає: «ХОХОЛ м., хохолок, хохолочек, хохлик, хохлища – чуб, клок шерсти, волос, перьев на голове; взбитые вверх волосы надо лбом, причёска хохлом: клок долгих волос на темени, млрс. оселедец. Курица с хохлом – хохлатая. Рада б курочка в пир не шла, да за хохол тащат! Хохол – украинец, малоросс; хохлачка, хохлушка. Хохол глупее вороны, а хитрее чёрта».

( В.И.Даль «Толковый словарь русского языка», М., 2006, с.698 ).

В сиву давнину, пращури росіян казали: «Хохол глупее вороны, а хитрее чёрта».

Тим самим, сусідні народи підкреслювали кмітливість і винахідливість українців.

Гадаю, багатьом читачам доводилось чути і такий вислів:

«Когда хохол родился – еврей заплакал».

Спробуємо пояснити. В цьому висловлюванні переплутано праведне з грішним.

Плакав не єврей, а – євреї, цілий єврейський народ ! Це відбувалось не тому, що хтось – десь, народився, а тому, що євреї мали увійти у край Ханаанській, де проживали, поруч з іншими народами, хатти (венеди), шумери (анти) - нащадки легендарних «атлантів», також – хетти – пращури сучасних литовців.

Отже, євреї мали увійти у край, де проживали пращури сучасних українців. В цьому і полягає правда народного висловлювання.

Біблія, таким чином, доносить нам цю звістку:

« «Прибули ми до Краю, куди ти посилав був нас, - а він тече молоком та медом, а оце плід його! Та народ той, що сидить у тім Краї, міцний, а міста укріплені, дуже великі.

А також бачили ми там нащадків велетня… Амалик сидить у краї південнім, а хіттеянин, і євусеянин, і амореянин сидить на горі, а ханаанеянин сидить над морем та при Йордані» А Калев утихомирював народ перед Мойсеєм та й казав: «Конче ввійдемо ми й заволодіємо ним, бо ми справді переможем його!». Та люди, що ходили з ним, сказали:

«Ми не зможемо ввійти до того народу, бо він сильніший за нас»… І пустили вони між Ізраїлевими синами злу вістку про той Край, що розвідали його, говорячи: «Той Край, що ми перейшли по ньому, щоб розвідати його, це край, який поїдає своїх мешканців. А ввесь той народ, що ми бачили в ньому люди високі на зріст.

І там ми бачили велетнів, синів Енака, з роду велетнів, і були ми в своїх очах немов та сарана, і такими були ми і в їхніх очах».

І зняла зойк уся та громада, та й заголосила.

І плакав народ той тієї ночі».

( Книга Числа, 13 ( 27-33), 14 (1) ).

Вислів «сини Енака, з роду велетнів» треба розуміти таким чином, що мова йде про шумерський народ, який визнавав Бога Енкі.

З шумерської мови Енкі ( Володар землі ).

Таким чином, «анти» (козаки) – пращури українців змусили єврейський народ до плачу.

Євреї вважали «антів» - нащадків «атлантів» -

«велетнями» !

Слово «гігант» (велетень) подається, як грецьке, від Γιγας [ Γιγαντος ]

( «Словник іншомовних слів», К., 1974, с.159 ).

Латинський словник зазначає:

«Gigantes, um (sg. Gigas, antis ) , Гиганты, сыновья Геи и Тартара, змееногие великаны, жывшие на крайнем западе земли; подобно Титанам, они пытались завоевать небо, но были поражены Юпитером ( «Гигантомахия» )» ;

Giganteus, a, um [ Gigantes ] 1) гигантов;

2) гигантский, исполинский.

(И.Х. Дворецкий «Латинско-русский словарь», М., 1976, с.456 ).

Мова в Біблії йде про хатто-шумерів ( венедів-антів). Про це свідчить наступне:

1. Грецькому слову «Гея»(земля) відповідає шумерське – «Енкі» ( володар[En] землі[Ki] );

2. Тартар – шумерське слово ( велика безодня, підземний світ ), де «тар»(безодня). Словники помилково подають його, як грецьке слово.

В грецькій мові це слово є запозиченням. ;

3. Таким чином, «гіганти», діти Геї (Енкі ) та Тартара, визначаються шумерами;

4. Шумери ( «атланти», «анти» ) дійсно проживали на Заході, але не Землі, а – Малої Азії );

5. Слово «ант» з шумерської мови означає «воїн», а слово «атлант» - «вершник», де «атл» (кінь) + «ант» (воїн) = «атлант» (вершник);

6. Грецькому запозиченню - «гігант», відповідає латинське – «титан», або лувійське – «исполин»; Грецький Бог Зевс скидує в підземний світ – «гігантів», а Бог латинян Юпітер – «титанів».

7. Останнє визначення ( «исполин» ) зформувалось, як самовизначення шумерів – «поляни» -

«ті, що прийшли з місцевості, яка називається

– «Палуні».

Тобто, «ті що прийшли «с Палуні». Самі анти казали - «іспалуні», ставлячи перед початковою приголосною «с», голосну «і». ;

8. Зважуючи на високий зріст людей, які казали,

що вони «іс палуні», це слово у лувійській

мові почало визначати людину високого

росту – «исполина». Так само, лувійці казали

про себе, що вони «с Лувіані», тобто, «ті, що

походять з Лувії». Далекі нащадки лувійців

– росіяни , і сьогодні себе називають –

«слов’янами» ( «с лувіанами» ).;

9. Антів (шумерів) , могли визначати, як народ

«с Палуні стана» (з[c] краю[стана] «палуні» )

( з Палуні стану ) – Палестини; порівняйте

сучасні назви - «Таджикистан», «Киргизстан»,

«Узбекистан», «Татарстан»…

Про «полян» Кия, Щека, Хорива, та їх батька

- Ора (Гора), ми ще поговоримо,

розглядаючи етимологію шумерських слів:

«кий» та «Кий».

Звертаємо увагу, що край Ханаанський, де

проживали пращури українців, Біблія визначає

таким, де ріки «течуть молоком і медом».

Через тисячоліття, так само будуть описувати

українські землі польські історики. Такий опис

краю знаходимо в українських та російських

казках.

Це висловлювання не є літературною

алегорією. Наші ріки дійсно «текли молоком і

медом». Поклоняючись рікам, наші пращури

приносили їм пожертву, буквально « поливали

в ріки мед та молоко». Сам процес пожертви ,

дав назву релігійній відправі, яку ми знаємо, як

«молитва».

Вислів «лити молоко», де іменник мав форму «мо», сформувало слово «молити» ( мо + лити ).

Нагадаємо релігійні свята присвячені рікам, про які згадують хеттські тексти. Саме назва річок дозволила автору відшукати Батьківщину народів, які оселились на теренах Малої Азії в середині 4-го тисячоліття до н.е. – 3-му тисячолітті до н.е. – на початку 2 –го тисячоліття до н. е.

Біблія свідчить, що за порушення наказу Божого, за відмову увійти у край ханаанський, Бог пообіцяв, що євреї сорок років блукатимуть в пустелі, та не увійдуть до краю ханаанського.

А ті, хто зважився увійти, не послухавшись слів Мойсея: «Не виходьте, бо Господь не серед вас, а то будите побиті своїми ворогами», зазнали поразки. ( Книга Числа, 14(42)).

Біблія говорить:

«І зійшов амаликитянин та ханаанеянин, що сидить на тій горі, та й побили їх, і били їх аж до Хорми». ( Книга Числа, 14(45)).

Хочу звернути увагу, що в Біблії не знайдете свідчень, про побиття євреями хіттеян ( хаттів, хеттів, шумерів, лувійців…).

Згадується побиття, в пізніші часи, амаликитян, ханаанеян…

Засновники Хеттської держави – хетти (пращури литовців), разом з антами (шумерами) та хаттами

(венедами) - пращурами українців, разом з лувійцями ( пращурами росіян ) у 8 ст. до н.е. покинули південно-східні терени Малої Азії, Сирію, та Північну Палестину, та вийшли, через Кавказ, на терени Північного Причорномор’я…

У спілкуванні лувійців та хатто-шумерів, можна було чути насмішливе звернення лувійців:

«Хохол – мазница ! Давай мириться».

( «Мазниця» - велика чорна смушева шапка з суконним дном ).

Українці не залишались у боргу сусідів, відповідаючи на взаємин, називаючи росіян «кацапами» ( «как цап» ), порівнюючи їх бороди з борідкою цапа.

Там само знаходимо: «ЧУБ м., чубок, чубец, чубчик, чубишка, чубища; чубак – хохол, вихор, взбитый или отрощенный клок волос, косма на темени, оселедец, или на лбу, тупей. Ныне чубов не носят. Ой вы, чубы! – хохлы, малороссы. Бары дерутся, а у холопов чубы болят…» ( Там само, с.714 ); «ЧЕМЕР м., макушка головы, самое темя; чуб, вихор, хохол, чёлка, оселедец, прядь волос на темени…» ( Там само, с.707 ).

В перших століттях нашої ери, під час завоювання Дакії, римські легіони зіштовхнулись з воїнами хатто-шумерів – “ антами ”.

З того часу ця назва потрапила у латинські

словники, де давався опис ознаки, характерної

для воїнів - “ антів ” – antii, antae, et antes -

“ свисающие на лоб пряди волос ”.

Знаходимо, близьке за змістом, слово -

ante-pendulus, (a), (um) —

“ висящий спереди,падающий на лицо. ”

(И.Х. Дворецкий “ Латинско-русский словарь ”

М., 1976, с. 78., с. 79).

Що найбільш вразило нас, так це той факт, що

латинський словник дозволяє зрозуміти значення

слова «антихрист», яке часто згадується в

релігійній літературі, та в свідотствах пророків

( напр. Св. Івана Богослова ).

«Словник іншомовних слів» зазначає:

«Антихрист. ( грец. Αντιχριστος ) – у

християнському віровченні супротивник Христа,

який нібито має з'явитися перед «кінцем світу»,

щоб очолити боротьбу проти Христа»

( К., 1974, с.58 )

Знаючи шумерське значення слова «ант» ( воїн ),

і відчуваючи, що слово «антихрист» є складним

словом, з двома самостійними основами:

« ант(и)» і «христ», автор довгий час блукав

навколо визначення етимології цього слова, поки

не стрів на стор.272, словника І.Х. Дворецького,

латинське слово «cristatus» [ crista ]

( хохлатый или с гребешком; имеющий султан, с

пером на шлеме, шлем с пером, с гребнем, или

с султаном ).

Це визначення наводить нас на думку, що слово

«антихрист» (антикріст) у своєму первинному

значенні визначало воїна «з оселедцем» ,

« з косицею», «з хохолком».

Так, як подібні слова, з шумерською

основою «анти» ( ante-pendulus [ “ висящий

спереди,падающий на лицо. ” ] та antii,

antae, et antes [ “ свисающие на лоб пряди

волос ” ] ми знаходимо саме в латинському

словнику, то і грецьке слово Αντιχριστος, ми

розуміємо як запозичення в латинську мову з

грецької, де грецька основа χριστος тотожня

латинському – cristatus ( crista ) [ “ хохлатый

или с гребешком …” ]

Нічого дивного немає, що грецьке слово

Αντιχριστος, за часів розквіту Римської імперії,

після опанування римлянами Греції, знайшло

своє місце в латинській мові.

Далеко до часів опанування римлянами Греції,

греки називали своїх сусідів – хатто-шумерів –

«антикрістами» (антихристами), «антипами»,

«хеттами», тобто, «воїнами з оселедцями»,

«воїнами з косою», «воїнами з хохолками».

З плином часу це слово, у грецькому вжитку,

губить свою справжню етимологію, своє первісне

визначення , і починає визначати :

«щось лихе, страшне, вороже»,

«таке, що протирічить загальноприйнятому у

греків».

Як бачимо, проходять тисячоліття, а сусідні народи продовжували визначати наш народ по характерній зачісці наших пращурів воїнів – «козаків» – «антів» – « хохлами ! ».

Науковці, які досліджують історію Хеттської імперії, називають народ, який створив цю державу, та завоював своїх попередників –

“ хаттів “ – “ хеттами ”.

За мовним означенням, це помилка.

Представники етносу, який очолював цар Анітас, не мали оселедців.

З грецької мови слово “ хетта “ ( χαιτη -грива, волосся ), а це свідчить, що “ хеттами “ називали греки хатто-шумерів, за їх характерні зачіски – гриви - оселедці. («Словник іншомовних слів», К.1974, с.730 [ Хетогнати ] ).

Грецьке визначення «хетти» потрапляє, через посередництво євреїв, до Біблії.

З болгарської мови значення слова “ волосся ” передається, як : “ коса “, а “ косак “ –

“ той, що носить косу “. У сучасній німецькій мові слову «козак» відповідає німецьке – «kosak».

Литовське kasa ( коса ).

Таким чином, слово “ козак “ це, попсоване у часі,

слово “ косак “, яке визначає –

“ того, що носить косу ( оселедець ) “.

Науковцям відомо, що у багатьох тюркських народів(татари, монголи, казахи…) чоловіки носили косицю – “ оселедець “.

Це свідчить, що, у сучасному вимірі, “ козаками” є

всі хто мають на голові зачіску у вигляді косиці –

“ оселедця “.

У шумерському міфі про Гільгамеша читаємо:

“... він ( Гільгамеш /Б.В./ ) омив своє тіло, вся зброя ряхтіла, на спину з чола він волосся закинув...”

(« На ріках Вавілонських: з найдавнішої

літератури Шумеру, Вавілону, Палестини», Київ,

1991, с.119 ).

“ З чола на спину ” можна “ закинути ” лише

“ косу “ – “ оселедця ”.

Та все ж, необхідно провести ґрунтовний аналіз, запропонованої гіпотези, на основі тюркських мов...

Араби, які знали наших далеких пращурів, залишили згадку про характерну зачіску шумерів

( хатто-шумерів ) у Корані :

« Разве не знал он, что Аллах видит?

Так нет! Если он не удержится, Мы схватим его за хохол – хохол лживый, грешный.

И пусть он зовёт своё сборище – Мы позовём стражей ! Так нет ! Не подчиняйся ему, и

поклонись, и приблизься ! »

(«Коран»,М.,1990,Сура 96«Сгусток»(14-19),с.504 )

Дослідники Корану таким чином коментують цей текст:

« [«хохол»] обрезали у пленников, отпускаемых на волю. Посвящали его богу (Goldziher, Muhammedanische Studien, 1,стр.250).

Ср.: Сура 55, ст..41. Свободные отпускали

[ хохол ], но Аллах схватит за [ этот ] знак свободы»

( «Коран», М.,1990, Комментарии, с.649 )

В іншому місті Корану читаємо:

« Узнаны будут грешники по их приметам, и схватят их за хохлы и ноги»

( «Коран», М., 1990, Сура 55 «Милосердный»,

(41), с.440 ).

Коли могли відбуватись ці контакти між хатто -

шумерами та арабами? Автор вважає , що вони

відбувались в часи добіблійні, коли наші пращури

воювали, або вели торгівлю з Єгиптом,

Вавілонією, країнами Східного Середземномор’я ,

про що згадує «Велесова книга».

Біля порту Акаба ( Йорданія), який розміщений на

кордоні з Саудівською Аравією та Єгиптом, існує

місто Хаттія.

Путівник по Об’єднаних Арабських Еміратах ( ОАЕ )

зазначає:

« Самыми живописными считаются скалистые

окрестности крепости Хатта в двух часах езды от

Дубая, оазис Аль-Айн и оазис Хили близ Бурайми».

За етимологічним визначенням «Хатта» і є

«Фортеця», про що ми вже писали.

Це не є випадковим збігом обставин.

Привертає увагу мовна подібність назви

йорданського міста Наблусі назви міста

Набcур , про яке згадує «Велесова книга», і де

терпіли «вавілонський» полон наші пращури:

« А в ті давні часи у нас не було єдності, і