TRUE GRIT by CHARLES PORTIS

Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 530

Бог дня — “Сиват” “свято” — святковий день, ( “сива-то” !!! )

З литовської мови : “ неділя “ ( savaite ),

“ свято “ ( svente ), “ святий “ ( sventas ), “ храм “

(sventove , sventykla ).

Словосполучення прикметника «сива» та

вказівного займенника «то» ( «Сива то» )

сформувало слово «сивато», яке ми знаємо,

як сучасне «свято».

Давня етимологія цього слова – «щасливий день».

Неділю, як єдиний день відпочинку, в який

заборонялось працювати, наші далекі

пращури називали «щасливим днем» - «Сива то»,

де «сива» з давньоіндійської мови «той, що

приносить щастя». В індійській мові це слово є

йменням одного з головних Богів – «Шиви» ( Сиви).

В індійській мові слово є запозиченням з мови

арійських племен. В наш час, будь-який день

відпочинку називається «святом».

Це хаттське слово, запозичене євреями, у наш час

визначає у сучасній єврейській мові числівник «7»

( «шива», «шєва» ), який визначав у хаттів «день

відпочинку» ( неділю ), синонімом «неділі» було

інше хаттське слово «сівато» ( сучасне – «свято» ).

В єврейській мові слово, яке визначає «свято»

( «праздник» ) промовляється «хаг», а

«день відпочинку» - «йом мнуха».

Ми вважаємо, що і єврейське слово «шабат»

( субота ) є попсованим запозиченням шумерського

слова «субота» ( «су» (вода) + «боти» (взуття) =

«мити взуття» ).

Субота - «день, коли милось взуття», перед тим, як

йти у «неділю» ( у «сівато» ) до храму.

Це було суворою вимогою жерців до мешканців

держави.

Слово «Сива» було у давні часи занесене

арійськими племенами і в Давній Єгипет.

На крайньому заході сучасного Єгипту і зараз існує

оазис з назвою «Сива» ( Щастя – «Щасливе

[ місце ]» ).

Ця назва визначає цей оазис, як «щасливе місце»,

«щасливу землю»…

Коли наші далекі пращури казали про людину, що

вона «свята» : «він сіватий» ( суч. «святий» ),

малось на увазі – « він щасливий ».

Тобто, слово «святий» було критерієм духовного

стану людини.

«Щасливою» ( святою ! ) людина може вважатись

лише у випадку особистої свободи !

«Святість» - це той духовний стан людини, який є

взірцем для оточуючих, який стверджує для них

ідеали людського щастя, радості, любові.

А тепер, розуміючи давнє значення слова

«святий», знаючи зміст, який вкладали в це слово

наші далекі пращури, буде корисним співставити

давнє значення слова з його сучасним значенням,

з сучасним його змістом.

Богиня сонця міста «Савушка» — жіноче

Аріни — «Савушка» старослов’янське ім’я

Бог місяці — «Кужух» «кожух» — чоловічий одяг. У давні часи

вимовлялось “ кух– жух” ( одяг з [луски] риби ),

де «кух»(риба), «жух»(одяг).

Слово, за своїм походженням, є шумерським.

Ми його помістили в словничок хаттських

(венедських) слів тому, що воно ще в часи

малоазійської історії широко вживалось хаттами.

Це слово ми розглянемо додатково, коли будемо

наводити словничок шумерських слів.

Археологам та мистецтвознавцям шумерів відомі

зображення шумерських Богів в такому одязі.

Наприклад, в шумеро-аккадській міфології відомий

Оаннес – першолюдина, напівриба – напівлюдина.

Російські дослідники висловлюють припущення про

можливий зв'язок між міфологічною історією

Оаннеса та шумерським образом «кулулу»

( «Мифы народов мира», энциклопедия, М., 1992,

Т.2, с.234 ).

Правопис шумерського слова «кулулу»,

яке згадується російськими дослідниками, має бути

нами відкорегований на «кухлулу», де «кух»(риба),

«лу»(людина). Подвійне «лу» («лулу» ) вказує на

множину- «люди». Отримуємо етимологічне

визначення цього слова «кухлулу» - «люди-риби».

Шумерські жінки нанизуючи луску риби на нитку,

та сшиваючи нитки між собою, створювали легкий,

блискучий, очевидно дорогий одяг.

Можливо з луски риби шились окремі елементи

одягу, які нашивались на тканину, або шкіру.

Адже, шумери робили одяг і з трави – «вісону».

В сучасній українській мові «кожух» визначає одяг з

будь-якої шкіри, а в часи Давнього Шумеру –

виключно з луски риби, про що свідчить етимологія

слова. Це може означати лише одне – на той час,

шумери ще не володіли технологіями вичинення

шкір тварин.

Таким чином, луска риби ( «кух» ), та трава

( «весен» ), були у шумерів основними

матеріалами для створення одягу.

Це дає нам пояснення того, чому серед побутових

речей шумерів, археологи часто знаходять гори

рибної луски. А деякі приміщення шумерів, які ми

ототожнюємо з складами одягу, або магазинами

давніх шумерських торгівців, були вщент засипані

таким « археологічним сміттям».

Це сліди того, що зробив час, протягом тисячоліть,

з давнім одягом шумерів. Тепер стає зрозумілим,

чому наші пращури – хатти (венеди), словами

«Велесової книги» називают шумерів

«риб'янами». За одягом – і назва ( народне

прозвисько ) носіїв цього одягу. Ця «шумерська

технологія» , зшиття рибної луски (зшиття окремих

елементів ) , у пізніші часи використовувалась для

виготовлення військового обладунку – кольчуги, де

так само з’єднуються окремі металеві кільця.

Богиня підземного світу —

«Лельвані» «Лель», «Леля» — жін. Богиня; порівняйте з

литовським словом «lele» (лялька; лувійське -

«кукла» ).

Бог грози і змій — в

місті Кискилуссас

«Иллуянкас» «Ілля» бог у слов’ян, чоловіче ім’я

«Перуна» (скала) «Перун» Бог у слов’ян, “Перкунас” — бог грози у литовців. З литовської

мови “ perkunija ” ( гроза ).

Привертають нашу увагу такі литовські прізвища:

Жидрунас, Вардунас... , де закінчення «нас»

відповідає хаттському займеннику «наш», та

хаттським ( і хеттським ) закінченням у

словах: «лапарнас»,«тапарнас», «пітханас»,

«перкунас», «менас», «сьраманас»…

Такі закінчення збереглись у назві сучасних

литовських міст «Каунас», «Вільню(а)с»

( стара назва «Вільнас», «Вільна» ).

Це є свідченням тісних контактів, ще в часи

малоазійського перебування, між пращурами

українців - хаттами і далекими пращурами

литовців- хеттами. Хетти, при запозиченні у хаттів

слів, долучали до них, те незрозуміле хаттське

«наш», у своїй власній формі «нас».