Методика виконання

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1293

Технологічні карти складаються на вирощування й збирання кожної сільськогосподарської культури по підприємству в цілому.

Якщо та чи інша сільськогосподарська культура розміщена в підприємстві на кількох виробничих ділянках з неоднаковими умовами її виробництва (специфічні агротехнічні прийоми, різні засоби механізації, різні відстані перевезень та інші організаційно-виробничі особливості) доцільно розробляти технологічні карти по цій культурі для кожної ділянки зокрема.

Вихідними даними для складання технологічних карт є: площа посіву; врожайність основної і побічної продукції; норма висіву насіння та внесення добрив; технологія вирощування та збирання; обсяг і строки виконуваних робіт; середні відстані перевезень продукції і добрив; наявність машин і транспортних засобів у підприємстві та їх характеристики; норми виробітку на механізованих, кінно-ручних і ручних роботах; дані для визначення прямих експлуатаційних витрат (розцінки оплати праці, норми витрат пального, амортизаційних і ремонтних відрахувань та ін.). Технологічна карта складається за наступною формою.

В загальній частині карти вказуються: назва сільськогосподарської культури (озима пшениця, кукурудза на зерно або силос, цукрові буряки і т.д.), номер поля або ділянки, назва господарства, на якій рік складається карта, площа посіву, врожайність та валовий збір основної і побічної продукції. Співвідношення основної і побічної продукції сільськогосподарських культур наведено в умовах завлання.

Порядок заповнення граф технологічної карти слідуючий.

В графі 1 в суворій послідовності подається перелік операцій, необхідних для вирощування та збирання даної культури з урахуванням досягнень науки, передового досвіду з технології і механізації. Агротехнічні вимоги подаються тільки в загальних рисах (наприклад, оранка зябу на глибину 25-27 см, сівба кукурудзи з внесенням добрив і т.п.). Для транспортних робіт вказується середня відстань перевезень. Операції минулого року під врожай даної культури також записують в технологічну карту. Це необхідно тому, що при підрахунку собівартості продукції враховуються також і витрати минулого року під врожай даного року.

В графі 2 вказується одиниця виміру (га, т, кг, км, м³ тощо).

В графах 3, 4 подається обсяг робіт в фізичних одиницях та в умовних гектарах. Обсяг робіт встановлюється на підставі завдань по виробництву культури і прийнятої технології. Якщо, наприклад, закриття вологи проводиться в два сліди, то обсяг робіт відповідно збільшується. У випадку, коли передбачений обсяг робіт намічається виконувати кількома видами агрегатів, цей обсяг розподіляють по окремих видах агрегатів і відповідно до цього заповнюють решту граф. Деякі роботи можуть проводитись не на всій площі. Так, наприклад, якщо передбачається удобрити лише частину поля, відведеного під дану культуру, обсяг транспортних робіт та інших робіт визначається лише для удобрюваної ділянки.

Обсяг робіт в фізичних одиницях переводиться в умовні еталонні гектари в такій послідовності:

– площа посіву ділиться на норму виробітку і одержуємо кількість нормозмін;

– знаходимо коефіцієнт переведення фізичних тракторів в умовні еталонні трактори (див. умовне завдання);

– множенням кількості нормозмін на тривалість зміни (7 год.) та на коефіцієнт переведення в умовні еталонні трактори визначаємо кількість умовних еталонних гектарів.

В графі 5 показують засоби виробництва і знаряддя праці. Операції можуть виконуватись машинно-тракторними агрегатами, автомобільним транспортом, стаціонарними машинами з різними видами приводу, за допомогою живого тягла, вручну. Якщо машинно-тракторний агрегат складається з кількох сільськогосподарських машин і знарядь, то кількість їх позначається в дужках.

При виборі машинно-тракторного агрегату для виконання тієї чи іншої операції необхідно забезпечити максимальне використання тягового зусилля трактора і врахувати основні вимоги, що пред’являються до системи машин для комплексної механізації виробництва даної культури. Ці вимоги такі: забезпечення виконання технологічних процесів на високому агротехнічному рівні; створення максимальної потоковості виконання окремих операцій і складних технологічних процесів; забезпечення рівномірної потреби в робочій силі; значне скорочення затрат праці робітників; забезпечення зниження прямих експлуатаційних затрат та ін.

Важливо також правильно вибрати енергетичні джерела для виконання різних видів робіт. На стаціонарних роботах бажано використовувати головним чином електричні або інші найбільш економічні двигуни. При виконанні транспортних робіт необхідно повністю використовувати наявні засоби механізації вантажно-розвантажуваль­них робіт. Особливу увагу необхідно приділяти застосуванню навісних машин та знарядь, обладнаних гідросистемою і механізмами для керування ними з сидіння тракториста. Слід широко застосовувати роботу тракторів на підвищених швидкостях. Орієнтовна потреба основних матеріально-технічних засобів наведена в додатку 1.

В графах 6, 7 вказується основний і допоміжний обслуговуючий персонал (на один агрегат). При виконанні робіт вручну розрахунок, як правило, ведеться на одного чоловіка. У випадках, коли для виконання тієї чи іншої операції потрібно кілька чоловік, проставляється необхідна їх кількість.

Кількість обслуговуючого персоналу визначають відповідно техніко-економічним характеристикам машин, знарядь, агрегатів.

В графі 8 проставляють норму виробітку агрегатів за зміну, яка прийнята в даному господарстві, або згідно довідників (див. умовне завдання). У випадку застосування нових машин, для яких поки що норми виробітку не встановлені, їх слід брати з технічних характеристик цих машин. При цьому необхідно врахувати використання змінного часу в конкретних умовах експлуатації агрегату, оскільки в технічних характеристиках машин подається їх продуктивність за годину чистого робочого часу. При виконанні робіт вручну встановлюється норма на одного чоловіка або групу працюючих.

Кількість нормозмін визначається в графі 9 діленням обсягу робіт в фізичних одиницях на норму виробітку.

В графах 10, 11 обраховують затрати праці в людино-годинах множенням кількості нормозмін на кількість трактористів та інших працівників, що обслуговують агрегат на даній операції і на 7 годин.

У графах 12, 13 розраховують оплату по тарифу на весь обсяг робіт окремо для механізаторів та інших працівників за формулами:

З_м = Н_з х Р_м х З_м; З_р = Н_з х Р_р х З_р.

де: З_м і З_р – зарплата відповідно механізаторів та інших робітників, грн.;

Н_з – кількість нормозмін;

Р_м і Р_р – кількість механізаторів та інших робітників, що обслуговують даний агрегат, чол.;

З_м і З_р – тарифні ставки за зміну механізаторів та інших працівників.

Оплату по тарифу на весь обсяг робіт трактористів та інших працівників (графи 12, 13) розраховують шляхом множення тарифної ставки на кількість нормозмін.

Підвищена та заохочувальна оплата за якість робіт для трактористів та інших працівників (графи 14, 15) визначається у кожному підприємстві згідно Положення про оплату праці. При цьому рекомендовано нараховувати підвищену та заохочувальну оплату в межах 10-15% до основної оплати по тарифу. Всього оплата праці (графи 16, 17) обраховується додаванням результатів одержаних у графах 12, 13, 14, 15.

Потребу пального на весь обсяг робіт розраховують у графах 18, 19 множенням витрат палива на одиницю роботи (кг) на кількість гектарів. Витрати палива на одиницю роботи беруть з довідників. Вартість палива на всю площу (графа 20) визначають множенням його потреби на весь обсяг робіт на комплексну ціну палива. Комплексна ціна палива визначається окремо в кожному підприємстві діленням вартості всіх видів палива і мастильних матеріалів (з урахуванням витрат на їх доставку в підприємство) на кількість основного палива.

Витрати на роботу живого тягла розраховують у графах 21, 22 множенням кількості коне-днів на собівартість 1 коне-дня в підприємстві. Собівартість 1 коне-дня калькулюється окремо.

Витрати на роботу транспорту підраховують в графах 23, 24 шляхом множення загального обсягу вантажоперевезень в тонно-кілометрах на собівартість 1 т/км. Собівартість 1 т/км калькулюється в підприємстві окремо, а обсяг вантажоперевезень визначають множенням обсягу перевезеного вантажу в тоннах на відстань його перевезень.

У графі 25 подається кількість електроенергії, яка буде витрачена на виробництво. Кількість електроенергії обраховують в кВт/год. множенням потужності електродвигуна на кількість годин роботи, а вартість – множенням кількості кВт/год. на вартість 1 кВт/години.

Після заповнення всіх граф (з 1 по 26) розраховують всього затрат по періодах робіт і за рік.

У строчку 28 переносять затрати праці (люд.-год.) з граф 10, 11.

Доплату за класність трактористів строчка 29 розраховують у процентах від тарифного фонду (8-10 %).

Доплата за стаж трактористам-машиністам визначається у строчці 30 виходячи з загальноприйнятого положення: якщо тракторист-машиніст проробив безперервно в даному підприємстві від 2 до 5 років – 8%, від 5 до 10 років – 10%, від 10 до 15 років – 13%, понад 15 років – 16%. Надбавку за стаж передбачають в середньому 10 % до усього фонду заробітної плати (основна, додаткова, включаючи надбавку за класність).

У строчці 31 передбачають доплату за продукцію в розмірі від 25 до 50 % до основної оплати по тарифу як для механізаторів, так і для працівників ручних робіт.

Витрати на відпускні передбачають в розмірі 8, 24 % для механізаторів та 6, 27 % для інших працівників до усього фонду оплати праці, включаючи доплати. Всього витрат на оплату праці визначають шляхом додавання результатів обрахунків, одержаних у графах та строчках 16, 17, 29, 30, 31, 32.

Строчка 34 передбачає визначення кількості та вартості насіння і розсади. Вартість насіння та розсади розраховують множенням площі посіву (посадки) на норму висіву і на вартість 1 ц насіння з урахуванням його доробки та доставки в підприємство.

Вартість добрив (гній, компост, мінеральні, бактеріальні, мікроелементи) визначають у строчці 35 множенням норми їх внесення на удобрювану площу і на вартість 1 т або 1 ц з урахуванням їх доставки, зберігання та доробки.

Вартість засобів захисту рослин визначають аналогічно.

Норми висіву насіння, внесення добрив, засобів захисту рослин беруть з довідників з урахуванням умов підприємства. Орієнтовна потреба в насінні, добривах та гербіцидах наведена в умовах завдання.

Витрати на амортизаційні відрахування одержують множенням обсягу тракторних робіт в умовних еталонних гектарах на норматив відрахувань на 1 умовний еталонний гектар. Цей норматив розраховують в кожному господарстві шляхом ділення загального річного фонду амортизації по тракторах і с.-г. машинах на плановий обсяг тракторних робіт в умовних еталонних гектарах. Фонд амортизації визначають виходячи з середньорічної балансової вартості тракторів і сільськогосподарських машин і річної норми амортизації у відсотках від балансової вартості цих засобів.

Затрати на ремонт сільськогосподарської техніки по культурах визначають шляхом множення кількості умовних еталонних гектарів на норму відрахувань на один умовний еталонний гектар. Норму відрахувань визначають діленням загальної суми затрат на ремонт тракторів і сільськогосподарських машин на плановий обсяг тракторних робіт, розрахований в умовних еталонних гектарах. Загальну суму затрат на ремонт і техобслуговування тракторів і сільськогосподарських машин визначають виходячи з вартості поточного ремонту і технічного обслуговування та загальної їх кількості. Кількість техобслуговувань і ремонтів одержують виходячи з виробітку на кожну машину після останнього ремонту або ТО, планового обсягу робіт та періодичності проведення ремонтів і техобслуговувань тракторів і с.-г. машин.

Інші прямі затрати включають затрати на придбання спецодягу, проведення заходів по охороні праці, на харчування, знос малоцінного інвентаря та обладнання. Вони складають 2-4 % загальної суми витрат. На основі проведених розрахунків визначають загальну суму прямих витрат, на 1 га посіву і на 1 ц продукції.

Норматив прямих витрат на 1 га та 1 ц продукції включає суму витрат визначених по статтях включаючи витрати на пальне, тракторні роботи та електроенергію, а також затрати минулих років.

Щоб визначити собівартість виробництва продукції необхідно додати загальногосподарські та загальновиробничі витрати. Вони беруться орієнтовно в розмірі 30-40 % до суми оплати праці з нарахуваннями і відрахувань на поточний ремонт, технічне обслуговування та амортизацію.

Загальна сума витрат визначається без вартості побічної продукції. Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику та іншої побічної продукції рослинництва визначається виходячи із розрахунково-планових витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та інші роботи, пов’язані із заготівлею побічної чи основної продукції. Під час калькуляції із загальної суми витрат на вирощування певної культури виключається вартість побічної продукції.

10. Зведений кошторис вирощування озимої пшениці за інтенсивною технологією на площі 100 га

Собівартість 1 ц продукції визначається діленням усіх витрат (без вартості побічної продукції) на валовий збір продукції.

Загальна сума прямих затрат використовується при складанні виробничого завдання, а також її записують в чекову книжку та особовий рахунок виробничого підрозділу.