ОРГАНІЗАЦІЯ ВМС туреччини

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1165

Для ведення морських операцій у межах Середземноморського театру військових дій передбачається формування наступних основних об'єднань:

- ударні військово-морські сили НАТО на Середземноморському ТВД, що включають сили 6-го флоту США і окремі кораблі ВМС Великобританії і Італії. У складі ударних ВМС може знаходитися до 40 бойових кораблів, у тому числі 1-2 багатоцільових авіаносця, амфібійно-десантна група з експедиційним батальйоном морської піхоти на борту, до 170 літаків авіаносної авіації;

- об'єднані військово-морські сили НАТО на Середземноморському ТВД у складі кораблів і авіації країн НАТО, які не ввійшли в ударні військово-морські сили. У період, що загрожує, у складі об'єднаних ВМС може бути розгорнуте біля 300 кораблів основних класів і до 150 літаків і вертольотів ВМС.

На ударні ВМС НАТО покладаються завдання завоювання панування в Середземному море, нанесення ударів з застосуванням звичайної і ядерної зброї по об'єктах, розташованим на території противника, сприяння сухопутним військам на приморському напрямку.

Основними завданнями об'єднаних ВМС НАТО є забезпечення своїх морських комунікацій, протидесантна оборона узбережжя, створення сприятливих умов для рішення завдань, покладених на ударні ВМС.

Таблиця 22

Чисельний склад ВМС капіталістичних держав на Середземноморському ТВД приведений у табл. 22.

ВМС США на Середземному море представлені 6-м оперативним флотом, на чолі якого знаходиться командуючий. Береговий флагманський командний пункт командуючого флотом розміщені в Гаэте (Італія), а похідний штаб – на штабному кораблі. Організаційно 6-й флот може включати до 10 оперативних з'єднань (рис. 22).

Корабельний склад 6-го флоту нараховує до 30 бойових кораблів (3 атомні ПЛ з балістичними ракетами, 4 атомні ПЛ, 1-2 багатоцільових авіаносці, 1-2 крейсера УРО, 1-3 ескадрених міноносця УРО, 3 фрегати, універсальний десантний корабель або десантний вертольотоносец, 2-4 десантних корабля і 6-10 допоміжних судів.

На борту десантних кораблів знаходиться посилений батальйон морської піхоти чисельністю до 2,5 тисяч чоловік. Основні сили 6-го флоту США для свого базування використовують італійські ВМБ і пункти базування Ла-Мадлена (для базування атомних підводних човнів) і Неаполь (для базування надводних кораблів).

Рис. 22. Організація 6-го флоту США.

Військово-Морські сили Туреччини (ВМСТ) (рис. 23) є самостійним видом Збройних сил.

У їхній склад входить командування Військово-Морського флоту (ВМФ), Північної і Південної військово-морських зон, навчальне. У оперативному підпорядкуванні ВМС знаходиться командування берегової оборони. У мирний час ВМС перебувають у підпорядкуванні національного командування. При оголошенні підвищеної готовності ВМС у повному складі переходять у підпорядкування командування ОВМС НАТО на Південно-європейському ТВД; Командуючий ВМСТ автоматично стає командуючим ОВМС НАТО в північно-східному районі Середземного моря, що включає прибережні води Середземного і Егейського морів, Мармурове і Чорне моря.

По планах турецького військового командування і військового керівництва НАТО, головним завданням ВМСТ до 1991 року була оборона зони Чорноморських проток з метою недопущення виходу ПЛ і НК країн колишнього Варшавського договору в Середземне море.

В даний час це завдання зберігається, але у відношенні країн СНД. При рішенні цього завдання передбачається спільне використання ВМС, сухопутних військ і ВПС Туреччини, що будуть взаємодіяти з частинами і підрозділами ОВС НАТО.

На ВМС покладаються також завдання по відбиттю морських десантів, забезпеченню десантних операцій на узбережжя противника, надання підтримки приморському флангу сухопутних військ, захисту морських комунікацій, проводці конвоїв з організацією ПЛО і ППО, забезпеченню протимінної і протичовневої оборони ВМБ, ПБ і портів, веденню розвідки на море і порушенню морських комунікацій противника.

ВМФ (рис. 24) є основним бойовим ядром ВМС і призначений для рішення завдань, що стоять перед ними. Загальне керівництво флотом покладається на командування. У мирний час на командування ВМФ покладаються завдання по організації бойової і оперативної підготовки частин і підрозділів ВМФ.

У воєнний час (з моменту оголошення простої тривоги) командування ВМФ відповідно до оперативного плану передає частину корабельного складу флоту в підпорядкування командувань оперативних з'єднань і груп. Командуючий флотом очолює Північне оперативне з'єднання.

Для базування кораблів турецьких ВМС є п'ять військово-морських баз (ГВМБ Гельджюк, ВМБ Ереглі, Стамбул, Ізмір, Іскандерун) і дев'ять пунктів базування (Амасра, Бартин, Бююк-Дере, Самсун, Умурьєрі, Ердек, Іанаккале, Хаджилар і Мерсін).

У мирний час основний корабельний склад флоту базується в ГВМБ Гельджюк, в інших ВМБ і ПБ кораблі знаходяться при виконуванні бойового чергування і у період навчань.

Завданнями ВМС Туреччини можуть бути: участь у повітряних наступальних операціях, завоювання панування в центральної і північно-західної частини Чорного моря, порушення морських комунікацій, висадка морських десантів, оборона своїх ПБ і комунікацій і ін.

Всього у складі ВМС: особового складу – 54 тис. чоловік; бойових кораблів – 108 у тому числі: пч – 14, фр КР3 – 22, скр – 8, тдк – 8, дк т. "LCT" – 34, тщ – 22; бойових катерів – 104 у тому числі: рка – 21, дка т. "LCM" - 24, ска – 11, пка – 48. Крім того: допоміжних суден – 32; допоміжних катерів –8; бригад МП – 1 (3100 чол.); батальйонів МП – 6 (3600чол.); загонів бойових плавців – 2 (480 чол.); батарей ПРК “Гарпун” – 2 (4ПУ); батарей ПРК “Пінгвін” – 2 (8 ПУ); дивізіонів берегової артилерії – 9 (318); зенітно-артилерійських дивізіонів 4. В авіації ВМС: літаків БПА (учбових) ТВ-20 – 6; вертольотів ПЧО – 25 (АВ-204 - 3, АВ-212 - 14, S-70В - 8).

ВМФ оснащений в основному кораблями, побудованими західними державами і переданими Туреччини в рамках програм військової допомоги. Турецьке командування, вважаючи, що більшість із них технічно і морально застаріло, реально оцінює можливості своїх ВМС як достатні для участі в сучасних діях на море. Планами удосконалювання ВМС передбачається значне нарощування їхніх бойових можливостей за рахунок будівництва нових кораблів на національних і іноземних підприємствах, закупівель або одержання військової допомоги по лінії НАТО, а також модернізації наявних кораблів, літаків і вертольотів авіації ВМС.

При сприянні Німеччини на національних верфях побудовані шість ПЛ пр. 209/1200 і дві пр. 209/1400, чотири ФР КРЗ т. МЕКО-200 і два модернізованого МЕКО-200, вісім ракетних катерів т. "Доган". Продовжується будівництво ще двох ПЛ пр. 209/1400 і двох ФР КРЗ т. "Барбарос" (модернізований МЕКО-200), а також закладені десантний корабель, танкер-заправник, два рка т. "Доган" і два патрульних катери.

Значну допомогу Туреччини робить США. Так, у ході 1993-1995 р. вони передали їй 8 ФР т. "Нокс", що заміняють виведені з бойового складу есмінці, що виробили свій ресурс. У рамках програми посилення південного флангу НАТО американський конгрес ратифікував прийняте раніше рішення про передачу Туреччини трьох ФР т. "Оливер Х. Перрі": FFG 20 "Энтрим" (нова назва "Газіантеп", бортовий номер F-490), FFG 21 "Флетлі" ("Гіресун", F-491), FFG 16 "Кліфтон Спраг" ("Геліболу", F-492)

Два з них передані по програмі військової допомоги, а третій здається в оренду на 5 років за 130 млн. доларів. Турецьке командування веде переговори про додаткове постачання ще одного фрегата цього типу.

Сукупний ракетний залп – 464 КР, із них: 376 КР "Гарпун" ("Пінгвін"), 88 ПЛ КР "АСРОК", 192 ЗР "Сі Спарроу" ("Стандарт").

Сукупний торпедний залп – 296 торпед.

Сукупний артилерійський залп – 29786 пострілів, у тому числі: 127 мм – 32 АУ(48 стовбурів) – 1408, 100 мм – 4 АУ ( 4 стовбури) – 220, 76 мм – 25 АУ (33 стовбура) – 1798, 60 мм – 241 АУ (338 стовбурів) – 26450.

КОН і ДесЗ, що формуються при оголошенні у ВМС Туреччини стану "Проста тривога", забезпечують перекидання 14 700 чоловік (у т.ч. 4000 – МП).

У 1995 році завершена програма будівництва серії з 6 ФР т. МЕКО-200. Передбачається також будівництво в цілому 10-12 ракетних катерів, оснащених двома зчетвереними ПУ контейнерного типу для ПКР "Гарпун", ЗР "Тартар" і "НАТО Сі-Спароу". Так відповідно до програми модернізації есмінців т. "Гірінг" на них будуть установлений ПКРК "Гарпун", що відповідно до рішення міністерства оборони США із серпня 1997 року стали надходити на озброєння ВМС Туреччини, а також протичовневий комплекс "ASROC" і ЗРК "Тартар".

Довгий час поповнення корабельного складу турецьких ВМС робилося за рахунок придбання або будівництва бойових кораблів у США І ФРН. Після тривалої залежності від США в питаннях постачань есмінців і ПЛ, що уже використовувалися американськими ВМС, на початку 70-х років була почата реалізація трьох основних програм поповнення корабельного складу. Дані програми містять у собі будівництво ФР т. "Явуз", рка т. "Доган" і ПЛ пр. 209, що складають на сьогоднішній день основу бойовий мощі турецького флоту. Паралельно з цим усі допоміжні судна для потреб ВМС були спроектовані і побудовані на військово-морських верфях у Гельджук і Ташкизаке.

Перші конкретні офіційні кроки по посиленню і розширенню можливостей ВМФ у рамках розвитку його оборонної промисловості були зроблені влітку 1996 р., коли командування ВМС заявило про свої наміри побудувати в Туреччині шість фрегатів.

Дана програма схвалена міністерством фінансів і на будівництво шести кораблів уже виділено 2,5 млрд доларів США.

Пріоритетним кораблем вважаються універсальні багатоцільові фрегати із широкими можливостями ППО. Іноземні військові оглядачі акцентують увагу на двох особливостях цього проекту.

По-перше, мається на увазі, що даний проект повинний бути турецьким, що дає можливість турецьким суднобудівникам готувати відповідно до його вимог пропозиції, робити операції по продажі, а також будувати кораблі для інших країн.

По-друге, визначається об'єм запропонованих технологій (ноу-хау), що, на думку турецьких владних структур, повинний забезпечити турецьким підприємствам достатній рівень компетентності для самостійного виконання поставлених завдань.

Головні фрегат нового типу передбачається побудувати на державній суднобудівній верфі в Гельджук, а інші – з використанням виробничих потужностей приватних турецьких заводів (або одного заводу) у відповідності зі стандартами НАТО. Завершення програми планується до 2008 року. У вимогах визначається також термін експлуатації кораблів (40 років) і зазначені такі ТТХ:

- довжина і максимальна водотоннажність поки не визначені, крейсерська швидкість – не менше 18 вузлів, швидкість повного ходу – 26 вузлів, максимальна швидкість ходу – 28 вузлів, дальність плавання – 5000 морських миль, автономність – 30 діб, екіпаж – 242 чоловік (офіцерів – 41, включаючи двох жінок офіцерів, що вперше має місце в історії ВМС Туреччини і країн даного регіону в цілому);

- у спільну БІУС повинні входити такі елементи: трьохкоординатна радіолокаційна система виявлення, радіолокаційна система контролю надводної обстановки, навігаційна РЛС, апаратура держрозпізнавання, оптичний візир з телевізійною апаратурою, інфрачервоною камерою, лазерним далекоміром;

- ЗРК зональної оборони (10-50 миль), система вертикального пуску ракет;

- ЗРК ближньої дії (0-20 миль), система протиракетної оборони з вертикальним пуском ракет;

- ПКР;

- універсальні артустановки для забезпечення ПВО, поразки надводних цілей і вогневих ударів по берегових об'єктах;

- дві артустановки самооборони (25-40 мм);

- трьох трубні ТА (МК-46);

- електронні засоби, система РЕБ, система перехоплення випромінювання, система розвідки засобами зв'язку (додаткова).

Два фрегати (із шести запланованих) передбачається використовувати як флагманські кораблі з'єднань, тому вони будуть оснащені додатковими засобами управління і зв'язку.

Радіоелектронну боротьбу військово-політичне керівництво НАТО розглядає як один із найважливіших видів оперативного забезпечення.

Збройні сили Туреччини можуть розгорнути на Середземноморському театрі військових дій 190-265 постів радіо- і радіотехнічної розвідки і до 50 постів радіоелектронного придушення.

Засоби берегової радіоелектронної розвідки, розгорнуті на ТВД, дозволяють вісти:

- перехоплення випромінювань і радіопеленгування працюючих радіостанцій органів управління стратегічної ланки в КВ діапазоні до рубежу Калінінград – Москва – Уральськ, а органів управління і зв'язку оперативно – тактичної ланки – до рубежу Львів – Харків – Волгоград – Баку;

- перехоплення і пеленгування в УКВ діапазоні корабельних засобів зв'язку до 50-70 км, літакових – до 400 км;

- перехоплення і пеленгування випромінювань радіолокаційних засобів: корабельних – до 200 км, літакових – до 500 км.

Засоби радіоелектронного придушення берегових підрозділів РЕБ, призначені для придушення каналів управління в КВ діапазоні, можуть створювати ефективні перешкоди на дистанціях до 500-2000 км.

Апаратура, установлена на кораблях і судах НАТО забезпечує ведення радіо- і радіотехнічної розвідки і здійснення радіоелектронного придушення в діапазоні 0,1-40 000 МГц.