Головна сторінка Випадкова сторінка
КАТЕГОРІЇ:
АвтомобіліБіологіяБудівництвоВідпочинок і туризмГеографіяДім і садЕкологіяЕкономікаЕлектронікаІноземні мовиІнформатикаІншеІсторіяКультураЛітератураМатематикаМедицинаМеталлургіяМеханікаОсвітаОхорона праціПедагогікаПолітикаПравоПсихологіяРелігіяСоціологіяСпортФізикаФілософіяФінансиХімія
Додаток. Занепад галицько-волинських земель
Дата добавления: 2014-11-12; просмотров: 625
|
|
Додаток. Оцінка діяльності Б.Хмельницького істориками і сучасниками
| Важко переоцінити вплив, який справив на перебіг української історії Богдан Хмельницький. Українські, російські та польські історики порівнюють його здобутки з досягненнями таких гігантів XVII ст., як Олівер Кромвель в Англії та Валенштайн у Богемії.Його називали також «українським Мойсеєм», «Спартаком». В дослідженнях, присвячених гетьманові та його добі, часто наголошується на його вмінні здобувати так багато, маючи так мало. Хмельницький зумів відновити державність там, де вона фактично не існувала, створив могутнє високоорганізоване військо з юрби некерованого селянства і козаків. Він мав здібність відібрати з гущі народу найкращих його представників, які стали полководцями, дипломатами, політиками. І, що найважливіше, у суспільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості й рішучість боронити свої інтереси. Зрозуміло, що. не оминули Хмельницького невдачі, помилки та прорахунки. Це й Берестечко, й катастрофічна молдавська кампанія, й провал спільного козацько-семигородського походу на Польщу, й нарешті, нездатність змусити як союзників, так і ворогів визнати цілісність України. Провину за ці помилки історики й письменники квапилися покласти на Хмельницького. У середині XIX ст. батько сучасної української історіографії Микола Костомаров вихваляв Хмельницького за те, що він установив зв'язки з Росією й закидав йому закулісні зносини з турками. На відміну від нього український поет Тарас Шевченко дорікав Хмельницькому за те, що той віддав Україну під зверхність Росії. Ще гостріше критикував Хмельницького інший видатний український мислитель XIX ст.— Пантелеймон Куліш — за те, що той нібито започаткував добу смерті, розрухи, анархії та культурного занепаду на Україні. У XX ст. Михайло Грушевський висловлював сумніви щодо наявності у Хмельницького чітко окреслених цілей, доводячи, що вчинки гетьмана визначалися скоріше обставинами, а не навпаки. Проте більшість видатних українських істориків на чолі з Вячеславом Липинським дійшли висновку, що гетьман намагався закласти підвалини української державності свідомо та послідовно й що без цих спроб відродження української держави у новітні часи було б неможливим. Радянські історики одностайно схвалюють дії Хмельницького, хоч і з інших причин. Вони підкреслюють його роль як провідника повстання пригноблених мас і — особливо — здійснене ним об'єднання (чи, за їхньою термінологією, возз'єднання) України та Росії. Незалежно від тонкощів наукових оцінок український народ завжди проявляв любов до «батька Богдана». У свідомості величезної більшості українців, починаючи з тих часів аж дотепер, Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю, яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх із багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і соціально-економічного звільнення. |
5. Підсумки Визвольної війни
Національно-Визвольна війна українського народу за звільнення від польського панування завершилася. ЇЇ підсумком стало утворення української держави «Військо Запорізьке»(«Гетьманщина»). Вона мала широку автономію в рамках Московської держави. Це сприяло економічному, політичному і духовному розвитку українського народу, зміцнило військово-політичний і економічний союз двох слов’янських держав. Релігія стала єдиною для всіх земель – православною, що мало винятково важливе значення для народу в ті часи. Майже щезає національний гніт. Мова, традиції, звичаї українського, російського і білоруського народів були дуже схожими, зрозумілими для більшості громадян. Поступово формувалася, розвивалася українська мова. Селяни фактично стали вільними землеробами, отримавши наділи землі, що колись належали полякам і литовцям. Кріпацтва практично не було. В містах купці і ремісники отримали можливість вільно займатися своєю справою. Під час війни збагатилася й козацька верхівка. Вони конфіскували земельні володіння польської шляхти. Багато хто отримав дарунки від московського царя.
Водночас, війна мала незавершений характер. Не всі українські землі були визволені. Сама геополітична ситуація того часу заважала українцям створити свою повністю незалежну державу.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Основна використана література
1. Аркас М.М. Історія України-Русі.- К., 1990.
2. Грушевський М.С. Історія України-Руси. - К., 1991.
3. Губарев В.К. Всесвітня історія. Довідник. - Донецьк, 2004.
4. Губарев В.К. Історія України. Довідник. - Донецьк, 2004.
5. Гурій О.І., Чухліб Т.В. Сто великих постатей та подій козацької України . – К., 2008 .
6. ДорошенкоД. Нарис історії України. - К., 1992.
7. Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Русская история (популярный очерк).- М. , 1992.
8. Історія Русів.-К.,1991.
9. Історія України в особах. 9-18 століття. –К.,1993.
10. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України.-К. , 1993.
11. Мицик Ю.А. Козацький край. - Дніпропетровськ, 1997.
12. Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С. Як козаки воювали. – Дніпропетровськ, 1990.
13. Мітягін В.Ю. Усе. Історія України.-К. , 2008.
14. Нартов В.В. Найвидатніші гетьмани та кошові отамани України. - Харків.,2007.
15. Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ.-К., 1994.
16. Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1994.
17. Уривалкін М.О. Таємниці історії України. - К., 2006.
18. Швидько Г.К. Історія України 16-18 століття. - К., 1997.
19. Яковенко Н.М. Нарис історії України .- К. 1997.
Додаток. Занепад галицько-волинських земель
| Доля галицько-волинських земель була гіркою. Частина бояр, що мріяли про перехід галицьких земель під владу Польщі, отруїли галицько-волинського князя Юрія –Болеслава ІІ. Скориставшись цим, польський король КазимирІІІ у 1340 році здійснив розбійницький похід на Львів, заволодів державною скарбницею. У відповідь спалахнуло проти загарбників народне повстання. Його очолив сміливий боярин Дмитро Дядько. Поляки були вигнані. Захопивши ініціативу, русичі переслідували ворога аж до Вісли, примусивши укласти угоду про нейтралітет. Але саме князівство було поділено на Галицьку боярську республіку іВолинську, де правив син Гедиміна - литовський князь Любарт. У 1349 році польський король Казимир знов здійснив напад на Галичину і Волинь. Русичі та їх литовські союзники хоробро боронили свою землю під командуванням князя Любарта. Боротьба мала перемінний успіх. Галичина була загарбана і перейшла під владу Польщі. Волинське князівство Любарту вдалося відстояти.(З Інтернету) |
Битва при Синіх Водах 1363 року
2. Політика Литви і останні руські князі
Кінець монгольського володарювання і принципи політики Литви
Син Гедиміна литовський князь Ольгерд(1345-1377) прагнув не лише розширити володіння Литви за рахунок південно-західних і західних руських земель. Він також вів рішучу війну проти Золотої Орди і Тевтонського Ордену.
У Києві панував татарський ставленик князь Федір, тому ординці вважали Київщину своєю васальною територією. Литовський князь Ольгерд, при підтримці киян, у 1362 році захопив Київі вигнав князя – зрадника. Русичі припинили платити данину баскакам. У 1363 році Ольгерд, в битві при Синіх водах, розгромив монголо-татарське військо. Ненависне монгольське іго вже не тяжіло над Руссю. Влада литовців встановилася на Київщині, Переяславщині, Чернігівщині і Поділлі, де стали керувати родичі Ольгерда. Литовська влада проводила мирну, ненасильницьку політику на руських землях. «Руська правда» стала основою права Литви, давньоруська мова стала державною. Литовські князі сприйняли віру і звичаї, що побутували в Білій і Малій Русі. У свою чергу, русичі, піддаючись під владу литовського князя, вбачали в ньому захисника від татарської навали.
Князь Ольгерд Князь Семен Олелькович Литовські воїни(сучасна реконструкція)
Литовсько-руська династія князів Ольгердовичів
Руські князівства ще деякий час зберігали внутрішню автономію – напівнезалежне існування. З 1363 року київським князем став син Ольгерда і Марії Вітебської – Володимир Ольгердович (роки правління1363-1394). Охрещений матір’ю за православним обрядом, вихований у слов’янських традиціях, князь швидко знайшов спільну мову з місцевими боярами. Він розширив територію Київського князівства (йому підкорялося 71 місто), побудував ряд фортець. Резиденція Ольгердовичів була розташована на Старокиївській горі, поряд з храмом Богородиці Десятинної. На Замковій горі був монетний двір, де чеканилася власна срібна монета. Володимир встановив дружні відносини з князівством Тверським, а також з Великим князівством Московським.
Київське князівство ставало дедалі більше самостійним. Це не входило в плани литовських князів Ягайла і Вітовта, що прагнули ослабити удільні князівства і підвищити владу Литви. У 1394 році новий князь Литви Вітовт позбавив Володимира влади. Йому надали в правління дрібний уділ у Білій Русі – міста Луцьк і Копиль. Його нащадки стали князями Слуцькими. Останні роки життя Володимир провів у князівстві Московському.
У 40-х роках ХІV століття синові Володимира – Олександру(Олельку) (р.п. 1441-1454) вдалося відновити широку автономію Київського князівства. Олександр (Олелько) сконцентрував в своїх руках військову, адміністративну і судову владу. Щоб захиститися від татарських набігів були укріплені порубіжні замки: Любеч, Остер, Звенигород, Канів, Черкаси, Брацлав, зміцнене князівське військо. Відновлені дружні зв’язки з Московським, Тверським, Молдавським князівствами.
Князь Олелько і його син Семен (Семіон) відзначалися віротерпимістю, дозволяючи будувати православні і католицькі собори. Були відроджені Десятинна, Софійська церкви, Успенський собор Печерського монастиря.
За київського князя Семена Олельковича( р.п. 1454-1470) було створено заміський замок – «Пісочне містечко», побудоване серед дюн на лівому березі Дніпра. Князь Семен успішно воював з Золотою Ордою. Дочка князя - Софія стала дружиною великого князя Тверського – Михайла. Раптова смерть князя Семена у 1470 році стала для литовських князів формальним приводом для ліквідації самостійності Київського князівства. Незважаючи на те, що у померлого князя був спадкоємець - маленький син, вони обернули князівство на звичайну провінцію.
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Т.Шевченко. Смерть Богдана Хмельницького | | |