ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

Дата добавления: 2015-09-19; просмотров: 536

Тур.-ізраїл. відносини почалися і розвивалися в умовах Хол. війни. З цієї причини вони залишалися під впливом США. Двосторонні відносини підтримувалися військ., політ., фін. та екон. допомогою США. Адміністрація США і єврейське лобі докладали зусиль, щоб тур.-ізраїл.відносини розвивалися позитивно. США і західний світ у цілому вважали Туреччину та Ізраїль близькими собі державами і сприймали їх як зах. і демократ. гравців на Близ. Сході. Це рівняння в період Холодної війни кілька разів змінювалося. Вперше це сталося в 1967 р. під час окупації Ізраїлем трьох арабських територій, потім в 1980 р., коли Ізраїль на противагу нормам міжнародного права оголосив Єрусалим столицею. У 1967 р. Тур. засудила окупацію Ізр., а в 1980 р. понизила свої відносини з Ізраїлем до другорядного рівня. Негативний розвиток в тур.-ізраїл. відносинах у 70-их рр., умови періоду Хол. війни і операція Тур. на Кіпрі в 1974 р. негативно вплинули на відносини Тур. з США. Дійшло до того, що США ввели військове ембарго щодо Туреччини. Відомо, що в рішенні США впливову роль грали греко-кіпріотське та ізраїльське лобі.

«Стратегічний союз» між Туреччиною й Ізраїлем, заснований на військово-економічній співпраці, сформувався до сер. 90-х років, коли Туреччина мала проблемні відносини майже з усіма своїми сусідами – Вірмен., Сирією, Іраном, Іраком, Болгар. та Грец. З трьома з цих країн (Сирією, Іраном та Іраком) Ізраїль також перебував у стані конфронтації, яка тривала десятиліттями.

Головною метою Ізраїлю у військово-політичному союзі з Тур. було подолання політичної ізоляції в регіоні і отримання «стратегічної глибини» в можливих військових операціях проти згаданих держав. Для Тур. Ізраїль був перш за все джерелом отримання високотехнологічних озброєнь, які вона не могла одержати з інших країн. Таким чином, в 90-х роках зближення між Тель-Авівом і Анкарою в політ. відношенні виглядало цілком природним. Проте слабким місцем турецько-ізраїльських відносин була і залишається та обставина, що вони підтримувалися виключно на рівні правлячих еліт і не користувалися підтримкою переважної більшості турецького населення. Турецько-ізраїльські відносини почали відчутно ускладнюватися після приходу до влади в Тур. політ. сили, що одержала безпрецедентну підтримку цієї більшості. Перед Ізраїлем виникла виразна загроза втрати єдиного союзника на Близькому Сході.

На листопадових парламентських виборах 2002 року нинішня правляча Партія справедливості і розвитку (ісламісти). Хоча правляча партія позиціонує себе як помірно-ісламістська, у ЗП лідер ПСР все більше проводить курс на активне зближення країни з іншим ісламським світом. Особливо це стало проявлятися в світлі подій навколо збройних конфліктів на Близькому Сході з безпосередньою участю в них Ізраїлю, де Анкара відстоює досить ясну і недвозначну позицію.

З початком проведення військових дій Ізраїлем в ході другого ліванського конфлікту і фізичного усунення лідерів руху ХАМАС шейха Ахмада Ясина і Абдулазіза Рантісі, влада Туреччини в особі прем'єр-міністра Ердогана вкрай негативно відреагували на методи Тель-Авіва у врегулюванні близькосхідної проблеми, охарактеризувавши політику єврейського керівництва схильної до «державному тероризму». Більше того, як заявив тоді Ердоган, «неможливо усунути тероризм за допомогою тероризму».

Певним індикатором погіршення турецько-ізраїльських відносин може слугувати відстрочення на невизначений термін візиту Ехуда Ольмерта до Тур., запланованого на 2004 р. Причиною цього була «надзвичайна зайнятість» тур. керівництва кіпрською проблемою. В той же час це не перешкодило уряду Туреччини в ті ж дні прийняти в Анкарі мін.закорд.справ Сауд. Аравії. На думку міжнародних експертів, така поведінка Анкари свідчить про бажання грати більш вагому роль в ісламському світі, незважаючи на наявну військово-стратегічну взаємодію між Туреччиною та Ізраїлем, а також США. Більше того, цей демонстративний крок ув'язується також з думкою, що Анкара не стане відсувати вектор, спрямований на співпрацю з ісламським світом на «задвірки зовнішньої політики» на користь інтенсифікації відносин з Ізраїлем.

Різке погіршення турецько-ізраїльських відносин містить у собі загрозу посилення ізоляції Ізраїлю на Близькому Сході і значно підриває позиції Тель-Авіва на міжнародній арені. Тому Ізраїль докладає всіляких зусиль із метою нейтралізації зростання антиізраїльських настроїв у Туреччині як в урядових колах, так і серед громадськості. Між тим, Туреччина добилася вигідною для обох сторін ролі посередника у вирішенні спору за Голанські висоти між Сирією та Ізраїлем, а також у ряді інших спірних моментів на Близькому Сході.