Ціннісні виміри людського життя. Смерть і безсмертя

Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 1461

Розповсюджені типи класифікації музичного мистецтва. (Музика вокальна, інструментальна, театральна; пісенна, танцювальна, маршова; програмна, узагальнено-програмна, непрограмна тощо). Історичні, соціальні, естетичні, ідейно-філософськи передумови виникнення та розвитку музичних жанрів. Вокальні жанри (пісня, романс, гімн). Хорові (кантата, ораторія). Камерно-інструментальні (соната, сюїта, квартет тощо). Симфонічні (симфонія, увертюра, концерт). Музично-театральні (опера, балет, оперета, мюзикл). Інструментальна мініатюра. Циклічні форми. Жанри музики масових напрямів (джаз, поп, рок, реп, диско, хіп-хоп тощо).

Музичний жанр є категорією, що має багато значень, які характеризують історично сформувавшиєся роди та різновиди музичних творів у зв’язку з їх походженням і соціальним призначенням, засобами та умовами (місцем) виконання та сприйняття, а також особливості змісту та форми. Поняття жанру існує у всіх видах мистецтва, але в музиці, що має унікальну систему художніх образів, жанр має особливе значення. Це поняття стоїть на межі категорії зміст та форма і дозволяє осмислювати об’єктивний зміст твору, виходячи з комплексу використованих засобів виразності. Багатоаспектність поняття жанр визначає існування різних систем класифікації жанру. Система В.Цукермана акцентує увагу на факторі змісту (жанр – типізований зміст). О.Сохор – суспільне побутування, життєве призначення музики та умови її виконання і сприйняття. Найбільш доцільне визначення жанру змістується в навчальних посібниках «Будова музичних творів» Л.Мазеля та «Аналіз музичних творів» Л.Мазеля та В.Цукермана. Складність класифікації жанрів пов’язано з їх еволюцією. Зміна умов побутування музичних творів, взаємодія фольклору та професійного мистецтва, розвиток музичної мови приводять до модифікації старих жанрів та виникненню нових. Музичні жанри відтворюють також національну специфіку музичного твору, належність його до того чи іншого ідейно-художнього напрямку.

По призначенню музичні жанри доцільно систематизувати на безпосередньо пов’язані з потребами суспільного життя – побутові і народно-побутові жанри. Друга група – жанри, що не несуть життєво-побутових функцій. Жанри з першої групи виникли в той час, коли музика ще не відокремилась від суміжних видів мистецтва (поезії, хореографії) та використовувалась во всіляких трудових процесах, ритуальних діях (хороводи, триумфальні або військові обряди тощо).

В.Цукерман виводить в якості «первинних жанрів» пісню та танець. С.Скребков акцентує увагу на трьох жанрових типах – декламаційність (в зв’язку зі словом), моторність (в зв’язку з рухом), співучисть ( в зв’язку з самостійною ліричною виразністю). О.Сохор додає ще два – інструментальна сигнальність та звукозображальність. В народно-побутових жанрах нарівні з загальної класифікацією виникає і диференційована. Вона конкретизує як практичне призначення, так і зміст, характер твору (колискова, серенада, баркарола, жалобний марш тощо).

Таку властивість народно-побутових жанрів широко використовували композитори 19 та 20 сторіччя: П.Чайковський, М.Мусоргский, Ж.Бізе, Дж.Верді – в реалістичній опері; Ф.Шуберт, Ф.Шопен, Й.Брамс, Д.Шостакович – в інструментальній музиці. Такий прийом отримав назву «узагальнення через жанр» – термін А.Альшванга в зв’язку з оперою Ж.Бізе «Кармен». Жанрова об’єктивність грає велику роль в драматургії складних «поемних» форм романтичної музики 19 ст., наприклад в зв’язку з принципом монотематизму.

На формування та еволюцію музичних жанрів активно впливають фактори місця та умов виконання і побутування музичних творів. Наприклад, вихід опери 17 ст. за межі аристократичного середовища сприяло її становленню як жанра. Виконання у театрі об’єднує такі різноманітні за компонентами та засобами виконання музично-драматичні жанри як опера, балет, водевіль, оперета, музика до вистави в драматичному театрі тощо. В 20 ст. виникли нові жанри кіно-музики, радіо-музики, естрадної музики.

Довгочасна практика виконання сольних та ансамблевих творів (квартетів, тріо, сонат, романсів, пісень, п’єс для окремих інструментів) в побутовому «камерному» середовищі визначило специфіку камерних жанрів з їх змістовною глибиною, інтимністю висловлювання, лірико-філософським спрямуванням, або, навпаки, близькістю до побутових жанрів. На специфіку камерних жанрів значно вплинула обмежена кількість виконавців.

Розвиток концертного життя, естетика великої естради, збільшення слухацької аудиторії обумовили специфіку концертних жанрів, головними ознаками яких стала віртуозність виконання, значна рельєфність тематизму, деколи піднесений «ораторський» тон музичної мови. Витоки подібних жанрів відстежуються в органних творах Дж. Фрескобальді, Д.Бкустехуде, Г.Ф.Генделя та особливо І.С.Баха. Їх характерні риси найбільш об’єктивно відбились в жанрі концерту (по-перше, для одного інструмента з оркестром), в концертних п’єсах як для солістів, так і для оркестру (фортепіанні п’єси Ф.Мендельсона, Ф.Ліста тощо). Перенесення на концертну естраду камерних, побутових, інструктивно-педагогічних жанрів (етюди) надає їм нові риси, що відповідають концертній специфіці. Особливий різновид складають так звані пленерні жанри (музика на відкритому повітрі). Приклади ми бачимо вже в творчості Г.Ф.Генделя («Музика на воді», «Музика фейєрверку»). Широке розповсюдження пленерні жанри отримали в добу Великої французської революції. На цьому прикладі можна побачити, як місце виконання впливало на характер музичного тематизму.

З фактором умов виконання пов’язана ступінь слухацької активності при сприйнятті музичних творів. Це може привести до безпосередньої участі слухача в виконанні твору. Так, на межі з побутовими жанрами знаходяться масові жанри (масова пісня). В 20 ст. стають розповсюдженими музично-драматичні жанри, що розраховані на одночасну участь професійних виконавців та глядачів (дитячі опери П.Хіндеміта та Б.Брітена).

Склад виконавців та засоби виконання визначають найбільш поширену класифікацію жанру. По-переше, це вокальні та інструментальні жанри.

Вокальні жанри (за виключенням вокалізу) пов’язані з поетичними (іноді прозаїчними текстами). Найчастіше вони виникали як музично-поетичні жанри (в музиці давніх цивілізацій, середньовіччі, музичному фольклорі), де слово і музика функціонували одночасно, мали загальну ритмічну організацію. Вокальні твори поділяються на сольні (пісня, романс, арія), ансамблеві і хорові. Вони можуть бути суто вокальними (соло або хор без супроводу – а-capella) і вокально-инструментальними – з супроводом одного (частіше клавішного) або декількох інструментів чи оркестру. Вокальні твори з супроводом одного або кількох інструментів відносяться до камерних вокальних жанрів, у супроводі оркестра – к масштабним вокально-інструментальним жанрам (ораторія, меса, реквієм, пассіони). Ці жанри мають складну історію, що ускладнює їх класифікацію. Так, кантата може бути і камерним сольним твором і великим твором для мішаного складу виконавців (хор, солісти , оркестр). Для 20 сторіччя притаманна участь в вокально-інструментальних творах акторів, пантоміми, танців театралізації (драматичні ораторії А.Онегера, сценичні кантати К.Орфа, що наближує вокально-інструментальні жанри до жанрів драматичного театру).

Найбільш складним є жанр опери, що є синтетичним жанром,який об’єднує різни види мистецтва.

Інструментальні жанри ведуть своє походження від танцю, ширше – від зв’язку музики з рухом. В тій самий час на їх розвиток впливали жанри вокальної музики.

Провідні жанри інструментальної музики (сольної, ансамблевої, оркестрової) сформувались в добу віденської класичної школи (друга половина 18 сторіччя). Це – симфонія, соната, квартет, камерні ансамблі, концерт, увертюра, рондо тощо. Провідну роль в стабілізації цих жанрів мало узагальнення найважливіших проявів людського буття (дія та боротьба , роздуми та почуття, дозвілля та гра тощо) в типізованій формі сонатно-симфонічного циклу.

В добу романтизму в інструментальній музиці виникають поемні жанри – балада, поема (фортепіанна та симфонічна), лірична мініатюра. В цих жанрах на поверхню виходить вплив суміжних мистецтв, тенденція до програмності, взаємодія лірико-психологічного та картинно-зображального начал.

В 19 ст. у виконавський практиці використовуються також багато старовинних жанрів (17 - перша половина 18 ст.). Деякі з них в добу романтизму трансформувалися (наприклад, прелюдія і фантазія, в яких велике місце належить імпровізаціонності, сюїта, що відродилася у вигляді романтичного циклу мініатюр). Інші – не зазнали суттєвих змін (concerto grosso, пасакалія, так званий малий поліфонічний цикл – прелюдія та фуга).

Найважливішим для формування жанру є фактор змісту. Типізація музичного змісту в окремій музичній формі і визначає суть поняття жанру. Класифікація жанрів, що безпосередньо відображає типи змісту запозичена з теорії літератури. Таким чином ми розділяємо драматичні, ліричні та епічні жанри. Між тим, постійна взаємодія цих типів виразності ускладнює об’єктивність такого типу класифікації. Так, драматичний розвиток може вивести ліричну мініатюру за межі ліричних жанрів (c-mollний ноктюрн Ф.Шопена), епічна природа жанру балади може бути ускладненою ліричним характером тематизму та драматичним розвитком (балади Ф.Шопена), драматичні симфонії можуть бути пов’язаними з пісенно-ліричними принципами драматургії, тематизма (h-mollна симфонія Ф.Шуберта, симфонії П.І.Чайковського тощо).

5. Музичні інструменти.

Історичні шляхи формування основних інструментальних груп: ударні, духові, струнні, клавишні. Проблеми інструментального виконавства. Історичні та соціальні передумови розвитку інструментальних груп (капела, інструментальний ансамбль, різні типи оркестрів). Гео-політичні та етно-ментальні передумови розвитку народного інструментарію. Народні інструменти України.

V.Итог урока

- Русский композитор интересовался музыкой японского народа и пытался донести до нас о страшной трагедии. Русские люди понимают японскую музыку, японцы поют и любят русскую музыку. В Японии (в Токио) даже есть клуб любителей песни, где собирается молодежь и поет песни разных народов мира, в том числе наши русские, советские песни. И называется этот клуб «Катюша». Как вы думаете, почему? Потому что песня «Катюша» одна из любимейших песен в Японии. Послушайте, как она звучит на разных языках мира.

(слушание «Катюши»)

- Люди живут одной многонациональной семьей, их общий дом - наша планета, а если их и разделяют границы, то это только земельные границы, а в музыке их нет и быть не может, какого бы цвета кожи человек ни был, на каком языке не говорил. Музыка доступна и понятна, здесь переводчики не нужны. Музыка всех сближает, так что мы можем сказать, что между музыкой моего народа и музыкой других народов мира нет непереходимых границ