НАЙМЕНУВАННЯ, МІСЦЕ РОЗТАШУВАННЯ

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 562

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внас­лідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інфор­мації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інфор­мації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).

Під правом на спростування слід розуміти право на визнання осо­бою, яка порушила особисте немайнове право інших осіб, неправо­мірності своїх діянь та визнання цієї інформації неправдивою, яке вчиняється у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація. У випадках, коли спростування неможливо чи недоціль­но провести у такий самий спосіб, воно повинно проходити в адекват­ній (схожій, максимально наближеній) формі з урахуванням того, що спростування має бути ефективне, тобто охопити максимальну кількість реципієнтів, що сприйняли попереднє поширення інформа­ції. Так, наприклад, якщо спростування у тому самому засобі масової інформації є неможливим внаслідок його припинення, то воно по­винно бути оприлюдненим в іншому засобі масової інформації за ра­хунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Право на відповідь — це право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого не-майнового права. Принципова відмінність між відповіддю та спрос­туванням полягає у тому, що:

— відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей, тоді як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відомостей неправдивими;

— відповідь здійснюється особою, щодо якої були поширені відомості, або членами її сім'ї, тоді як спростування — лише осо­бою, яка поширила ці неправдиві відомості. У випадках, коли по­ширювачем неправдивої інформації є посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, то спрос­товувати цю інформацію повинна юридична особа, у якій вона працює.

Право на відповідь та право на спростування неправдивої інфор­мації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам, а також іншим заінтересованим особам (ч. 2 ст. 277 ЦК України).

Підставою виникнення права на спростування та відповідь є юридичний факт правопорушення, до змісту протиправної поведін­ки якого входять поширення:

— відомостей, тобто доведення інформації до відома третьої осо­би будь-яким способом за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому не вважається поширенням відомостей повідом­лення їх особі, якої вона стосується;

— відомостей про особу, тобто з яких можна було б точно встано­вити, що вони стосуються конкретної особи, чи, принаймні, ця осо­ба входить до кола осіб, яких дані відомості стосуються;

— відомостей неправдивих, тобто таких, що не відповідають дій­сності чи викладені неправдиво. При цьому негативна інформація, поширена про особу, вважається неправдивою, якщо той, хто її по­ширив, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Подібним до права на відповідь та права на спростування є право на визнання відомостей такими, що не відповідають дійсності (ч. 4 ст. 277 ЦК України). Застосування цього способу захисту мож­ливе у випадку, якщо особа, яка поширила інформацію, невідома. Його реалізація можлива шляхом подання фізичною особою, право якої порушено, заяви до суду про встановлення факту неправдивос­ті цієї інформації та її спростування.

Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права

Ще одним спеціальним способом захисту особистих немайнових прав є заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК України). Сутність цього способу захи­сту полягає в тому, що у випадку, коли:

— особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, може бути захищене завдяки тому, що суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права;

— особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього по­рушення, а якщо усунення порушення неможливе — вилучити ти­раж газети, книги тощо з метою його знищення.

При цьому суттєва відмінність певного спеціального способу за­хисту від попереднього полягає в тому, що підставою його застосу­вання є правопорушення, яке іменується дифамацією, тобто поши­рення навіть правдивої інформації, але за умови, що нею порушую­ться особисті немайнові права, наприклад, право на особисте життя чи право на таємницю про стан свого здоров'я.

Отже, в цивільному законодавстві України існують чіткі тенден­ції розвитку правової бази щодо регулювання та охорони особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний роз­виток людини як особистості та гідного члена громадянського сус­пільства. Подальший розвиток цивільно-правового регулювання осо­бистих немайнових прав в Україні має бути зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини.

Рекомендована література:

Красавчикова Л. О. Личная жизнь под охраной закона. — М.: Юрид. лит., 1983.

Малеина М. Н. Зашита личньїх неимущественньїх прав советских граждан. — М.: Знание, 1991.

Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. — К.: Науковий світ, 2001.

Флейшиц Е. А. Личньїе права граждан в гражданском праве Союза ССР й капиталистических стран // Ученьїе трудьі Всесоюзного института юридических наук НЕЮ СССР. — Вьшуск VI. — М., 1941. Ярошенко К. Б. Жизнь й здоровье под охраной закона: гражданско-пра-вовая защита личньїх неимущественньїх прав. — М., 1990.

В. С. Нерсесянц