Шинка смажена

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 894

Культурні права – це права, що забезпечують можливості вільного духовного розвитку особистості і суспільства.
До культурних прав відносяться:

· право на освіту;

· право на свободу культурної, наукової та творчої діяльності.

Право на освіту.[ред. • ред. код]

Освіта — це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Ст. 53 Конституції України передбачене право кожного на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

77. Право на освіту

Освіта — це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Ст. 53 Конституції України передбачене право кожного на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

78. Свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Відповідно до статті 54 Конституції України говориться , що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

79. Екологічні права особистості.

Кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

ґ) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

д) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;

е) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;

є) одержання екологічної освіти;

ж) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

з) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Законодавством України можуть бути визначені й інші екологічні права громадян.

80. Конституційні обовязки особистості в Україні.

Конституційний обов'язок громадянина і людини- це міра обов'язкової поведінки, якої кожний повинен до­тримуватись для забезпечення нормального функціону­вання інших суб'єктів громадянського суспільства.

До першої групи належать такі основні обов'язки:

· кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Кон­ституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє людину і громадянина від юридичної відповідальності (ст. 68 Конституції);

· кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Конституції);

· кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в по­рядку і розмірах, встановлених законом (ч. 1 ст. 67 Консти­туції).

До другої групи, крім зазначених, належать додаткові обов'язки, які стосуються лише громадян України. У першу чергу, це обов'язок захищати Вітчизну, неза­лежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи (ч. 1 ст. 65 Конституції).

Громадяни України зобов'язані відбувати військову службу відповідно до закону (ч. 2 ст. 65 Конституції). Цей обов'язок не поширюється на іноземців (ст. 24 Закону Украї­ни «Про правовий статус іноземців»).

Відповідно до ч. 2 ст. 65 громадяни України повинні що­річно подавати до податкових інспекцій за місцем проживан­ня декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Нарешті, до третьої групи належать додаткові обов'яз­ки, які стосуються як людини, так і громадянина України. Ця група обов'язків включає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту (ст. 53 Конституції України).

Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України обов'язком бать­ків є утримання дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зо­бов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Обов'язком органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб цих органів є розгляд і дача обґрунтованих відповідей у встановлений зако­ном строк на індивідуальні чи колективі письмові звернення людини і громадянина до згаданих органів (ст. 40 Конституції).

81. Гарантії прав особистості в Україні.

Юридичні гарантії є специфічним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини та громадянина; першочергового значення вони набувають при практичній реалізації суб’єктивних прав громадянина. Тобто, юридичні гарантії – це передбачені законом спеціальні (специфічні) засоби практичного забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Конституція України створює широку юридичну основу для активізації діяльності по забезпеченню юридичних гарантій прав людини та громадянина.

Важливим напрямком розвитку та вдосконалення юридичних гарантій прав громадянина є встановлення збалансованості правових засобів у забезпеченні правомірної реалізації прав та свобод, а також посилення їх зв’язків із засобами охорони прав, їх поступовий розвиток. Іншими словами, закономірність посилення узгодженості та урівноваженості розвитку юридичних гарантій охоплює не тільки всю систему, але й складові її підсистеми засобів реалізації та охорони прав людини та громадянина.

До юридичних гарантій слід віднести також юридичні обов’язки та юридичну відповідальність. Наприклад, ст. 41 Конституції України надає кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Законодавець може (за наявності, звичайно, економічної чи соціальної потреби) вдосконалити порядок володіння, користування і розпорядження правом приватної власності, або навіть змінити його.

Конституцією закріплено право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення, або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін (ст. 40). Це змінює природу звернень, підвищує їх значення, встановлює і правові гарантії, які мають знайти свою конкретизацію у поточних законодавчих актах. Вдосконалення розгляду та вирішення звернень громадян може тривати.

82. Міжнародні механізми захисту прав людини: поняття,види,загальна характеристика.

Міжнародні механізми захисту прав людини – це спеціалізовані міжнародні інструменти, організації та установи, які безпосередньо займаються захистом прав людини.

Залежно від рівня реалізації механізмів захисту прав людини розрізняються:

· універсальні механізми, які діють на рівні всього світу (наприклад, Рада з прав людини при Генеральній Асамблеї ООН, Комісія з прав людини ЕКОСОР ООН, Комітет з прав людини, Верховний комісар ООН з прав людини, Верховний комісар ООН у справах біженців і т.д.);

· регіональні механізми, що діють на території певного регіону (Організація з безпеки та співробітництва у Європі, Європейський суд з прав людини тощо).

Залежно від підстав створення міжнародні органи та організації, спрямовані на захист прав людини, поділяються на два види:

· конвенційні органи, утворені на підставі міжнародних договорів. Це, зокрема, Комітет з прав людини (діє на підставі Пакту про громадянські та політичні права 1966 р.), Європейський суд з прав людини (діє на підставі Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.), Комітет з прав дитини (засновано відповідно до Конвенції про права дитини 1989 р.) та інші.

· органи утворені міжнародними організаціями. Специфікою діяльності цих органів є те, що їх рішення мають, як правило, рекомендаційний характер і забезпечуються лише авторитетом самих організацій. До таких органів відносяться Комісія ООН з прав людини, Комісія з положення жінок (засновані Економічною та соціальною радою ООН), Верховний комісар ООН у справах біженців (посада заснована Генеральною Асамблеєю ООН), Міжнародне бюро праці (засноване Міжнародною організацією праці).

83.Діяльність Ради безпеки ООН в галузі прав людини.

У своїй діяльності РПЛ керується принципами універсальності, неупередженості, об’єктивності та невибірковості, а також принципом конструктивного міжнародного діалогу та співробітництва з метою сприяння заохоченню та захисту всіх прав людини – громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав, включаючи право на розвиток.

До складу РПЛ входять 47 держав-членів, які обираються членами Генасамблеї ООН шляхом прямого таємного голосування за географічним розподілом: група африканських держав – 13 місць, група азійських держав – 13 місць, група держав Латинської Америки та Карибського басейну – 8 місць, група східноєвропейських країн – 6 місць та група західноєвропейських та інших держав – 7 місць. Члени РПЛ виконують свої повноваження протягом трьох років та не мають права на переобрання після двох поспіль термінів членства.

Протягом року проводиться не менше трьох сесій РПЛ, включаючи основну сесію. Загальна тривалість сесій складає десять тижнів. Передбачено також механізм скликання спеціальних сесій, наприклад, з метою попередження масштабних порушень прав людини та швидкого реагування на надзвичайні ситуації у сфері прав людини. Рада може проводити спеціальні сесії за вимогою одного з членів РПЛ при підтримці однієї третини членів Ради.

Значна увага Ради приділяється процесу огляду, раціоналізації та удосконалення мандатів системи спеціальних процедур РПЛ - одному з головних елементів ООН із захисту та заохочення прав людини у світі. Основою цієї системи є незалежність та практичний досвід утримувачів мандатів спеціальних процедур. Іншою унікальною особливістю цієї системи є безпосередній доступ утримувачів мандатів до інформації через підтримання контактів з урядами та іншими зацікавленими сторонами, зокрема, у ході їх візитів до країн. Завдяки цьому механізму вдалося вирішити низку проблем щодо порушень прав людини, з якими зіштовхнулися окремі особи чи групи осіб, та були прийняті відповідні заходи з покращення ситуації.

84. Діяльність Міжнародного Суду ООн в галузі прві людини.

85. Верховний комісар ООн з прав людини.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) — орган ООН, уповноважений заохочувати та захищати права людини в усьому світі. Діяльність УВКПЛ проводиться у відповідності з наданим йому мандатом, Статутом ООН, Всесвітньою декларацією прав людини та наступними інструментами у галузі захисту прав людини, Віденською декларацією прав людини і Програмою дій Всесвітньої конференції з прав людини 1993 р., а також підсумковими документами Всесвітнього саміту 2005 року.

Робота УВКПЛ проводиться по трьох головних напрямках: нормотворча діяльність, моніторинг та забезпечення прав людини. Управління проводить окремі дослідження, надає консультативні та технічні послуги, поширює інформацію та видає публікації. УВКПЛ розташоване у Женеві, має вісім регіональних та десять представництв в окремих країнах. Також у складі 16 миротворчих місій ООН працює 420 співробітники з прав людини.

Очолює Управління Верховний комісар ООН з прав людини. Цю посаду було утворено у грудні 1993 року рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Верховний комісар є головною посадовою особою ООН у галузі прав людини, покликаної забезпечити правозахисну діяльність в усьому світі.

Верховний комісар призначається Генеральним секретарем ООН та затверджується Генеральною Асамблеєю ООН на чотири роки згідно з принципом географічної представленості. Посада Верховного комісара відповідає статусу Заступника Генерального секретаря ООН. Щорічно Верховний комісар подає на розгляд Генеральної Асамблеї доповідь з дотримання прав людини.

З 1 вересня 2008 Верховним комісаром ООН з прав людини була Наванетхем (Наві) Піллей (Південно-Африканська Республіка). Її мандат було продовжено ще на два роки, починаючи з 1 вересня 2012 року. З 1 вересня 2014 обов'язки Верховного комісара виконує йорданський дипломат, принц Зейд Раад аль Хусейн^[

86. Комітет оон з прав людини: склад, порядок формування.

Комітет з прав людини ООН — організація, що займається наглядом за виконанням Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в країнах-учасницях пакту. Засновано згідно частини 4 Пакту. Складається з 18 експертів, що обираються на термін у 4 роки.

Функції[ред. • ред. код]

Комітет оцінює доповіді про виконання Пакту, що подаються країнами-учасницями, складає коментарі до Пакту («зауваження загального порядку») і висловлює міркування за скаргами держав і приватних осіб про порушення Пакту (крім статті 1) країнами, які ратифікували Перший факультативний протокол до Пакту. Члени комітету мають право висловлювати особливі думки, що додаються до міркувань.

87. Комітет оон з прав людини: порядок розгляду доповідей держав.

88. Комітет оон з прав людини:порядок розгляду індивідуальних скарг.

89. Комісія оон з прав людини: склад

90. Комісія оон з прав людини: розгляд порушень прав людини відповідно з резолюцій ЕКОСОР « 1235

91. Комісія оон з прав людини: розгляд порушень прав людини відповідно з резолюції № 1503

ЄСПЛ.

Європейський суд з прав людини (англ. European Court of Human Rights, фр. Cour européenne des droits de l’homme) — міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-​​члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, і включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування конвенції, включаючи міждержавні справи і скарги окремих осіб.

До складу Суду входять 47 суддів , по одному від кожної держави - ​​члена. Суд розглядає справи:

·  по першій інстанції , подані на інститути Союзу фізичними та юридичними особами ,

·  позови , пов'язані з порушеннями юридичними , приватними особами та державами - учасниками рішень і директив Союзу. 

Звичайно це позови відносно корпорацій , пов'язані з порушенням антимонопольного законодавства , а також злиттями й поглинаннями ; крім цього Суд виступає в ролі арбітра у країнах ЄС при суперечках щодо політики субсидування та введення торгових санкцій.^[1]

Європейський суд з прав людини формувався протягом довгого часу. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод не тільки проголосила основоположні права людини , а й створила особливий механізм їх захисту .

Взагалі сам цей механізм включав три органи , які несли відповідальність за забезпечення  дотримання зобов'язань, вчасних виконать рішень, прийнятих на себе державами-учасницями конвенції : 

1. Європейську комісію з прав людини;

2. Європейський суд з прав людини; 

3. Комітет міністрів Ради Європи.

З 1 листопада 1998 року , по вступі в силу Протоколу № 11, перші два з цих органів були об'днані в один, постійно діючий Європейським судом з прав людини. Його місцезнаходженням був - Палац прав людини в Страсбурзі ( Франція ), де знаходиться і сама Рада Європи.

Почнемо з того, що за першою системою всі скарги, подані індивідуальними заявниками або державами - учасниками конвенції, ставали предметом попереднього розгляду Європейської комісії з прав людини. ^[2] По-перше, вона розглядала питання про їх прийнятність і при позитивному рішенні передавала справу до Європейського суду з прав людини для прийняття остаточного, що має обов'язкову силу рішення.  По- друге  якщо справа не передавалася до Суду, то вже тоді  вона вирішувалася Комітетом міністрів, але це виялося не так просто, а саме для спрощення з  1 жовтня 1994  заявникам було надано право самим передавати свої справи до Суду з скаргами, визнаних Комісією прийнятними.

важливою функцією Європейського Союзу є забезпечувати неухильне дотримання і виконання норм конвенції її державами-учасницями. Він здійснює це завдання шляхом розгляду і вирішення саме якихось конкретних справ, прийнятих ним до провадження на основі індивідуальних скарг.

Почавши свою діяльність в 1959 році , Європейський суд до кінця 1998 року (коли він був реформований ) прийняв рішення по суті  в 837 справах , переважна більшість з яких - за скаргами громадян.  Перше рішення  по суті справи суд прийняв в 1960 році ( Lawless v . Ireland), перше рішення на користь заявника - в 1968 році ( Neumeister v . Austria ). Після реформи Суду в 1998 році його активність підвищилася , і до початку 2010 року суд виніс вже  12 198 рішень, з них у 10 156 рішеннях  констатував порушення конвенції або її протоколів.^[3]

Умови подання скарги[ред. • ред. код]

Перш , ніж скарга буде подана до Суду , необхідно суворо дотримуватися  кількох неодмінних умов. Серед яких є:  

·  . Предметом скарги можуть бути тільки права і свободи, які гарантуються конвенцією або її протоколами.  Перелік цих прав є досить широким, але цікаво те, що  в ньому відсутні деякі права , відомі нашому і новітньому конституційному законодавстві . 

Зокрема , Конституція України (глава 2 , «Права і свободи людини і громадянина» ), охоплюючи всі права людини, про які говорить конвенція, називає і деякі інші, наприклад, ті, хто працює,мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів,кожен, хто працює, має право на відпочинок, кожен має право на житло,право на соціальне забезпечення та ін.   Ці права закріплені в іншій конвенції Ради Європи - Європейська соціальна хартія Європейської соціальної хартії , однак юрисдикція Європейського суду заснована виключно на конвенції про захист прав людини та основних свобод .

·  . Відповідно до статті 34 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод , Суд  може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб , які стверджують , що заяви про порушення з боку держав-учасниць конвенції (вони називаються в конвенції високими договірними сторонами) їх прав , визнаних у конвенції або в протоколах до неї.Це означає те, що заявнику необов'язково бути громадянином держави - члена Ради Європи або взагалі громадянином держави, на яку він подає скаргу .Найчастіше при розгляді скарг Суду доводиться мати справу з так званими прямими (безпосередніми ) жертвами : звертається особа сама безпосередньо, яка стала жертвою порушення його права.

Важливою функцією Європейського суду є забезпечувати неухильне дотримання і виконання норм конвенції її державами-учасницями . Він здійснює це завдання шляхом розгляду і вирішення саме якихось конкретних справ, прийнятих ним до провадження на основі індивідуальних скарг, поданих:

· фізичною особою;

· групою осіб 

·  неурядовою організацією . 

Варто зазначити, що ще можлива подача скарги на порушення конвенції державою - членом Ради Європи  з боку іншої держави - ​​члена. Крім цього, в практиці Європейського суду існують і інші  поняття  жертви . Особа може бути визнано потенційною жертвою в разі, якщо вона піддається реальному ризику застосування до неї законодавства , що суперечить Європейській конвенції, і його прав, які закріплені в конвенції, будуть порушені. У даному випадку дуже важливо вказати, чому до заявника застосовні положення законодавства, за яких обставин існує реальний ризик такого застосування. Непряма жертва: у практиці Європейського суду визнано , що особа може відчувати порушення своїх особистих прав і через те , що порушені права іншого .Тому за певних обставин особа може подати скаргу про порушення своїх прав попри те, що само безпосередньо не зазнавало збитків . Для цього необхідно, щоб у цієї особи з безпосередньою жертвою була дуже близька зв'язок (спорідненість або інше ) .  Найбільш поширеним прикладом є звернення родичів особи  постраждалого з вини державних органів з причини незабезпечення ними належного захисту права на життя  в результаті чого родичі відчувають моральні страждання і несуть матеріальні збитки.

1.  Скарга повинна бути подана не пізніше ніж через 4 місяці після остаточного розгляду питання компетентним державним органом . Цей термін відновленню не підлягає.

2.  Скаржитися можна тільки на ті порушення  які мали місце після дати ратифікації конвенції державою. 

3.  Для того , щоб скарга була визнана прийнятною по суті , заявником повинні бути вичерпані всі внутрішньодержавні засоби захисту свого права , і насамперед судові засоби такого захисту . Для України вичерпанням національних засобів правового захисту буде проходження заявником першої, апеляційної та касаційної інстанцій .

4.  Скарги , що направляються до Європейського суду , повинні стосуватися подій , за які несе відповідальність державна влада . Скарги проти приватних лиці організацій Європейським судом не приймаються до розгляду.^[4]

Компетенція  Європейського суду з прав людини[ред. • ред. код]

Європейський суд з прав людини має право  :

·  розглядати індивідуальні та міждержавні скарги, подані до Європейського суду з прав людини проти одного або декількох держав - членів Ради Європи або проти Європейського союзу  ;

·   визнавати факт того, що було порушено, те чи інше право заявника ;

·  присудити заявнику виграну, справедливу компенсацію  ;

·   тлумачити  Конвенцію про захист прав людини та основних свобод  ;

·   встановлювати факт того, що будь-яке порушення в певній державі носить масовий характер через системної проблеми , у зв'язку , з чим наказувати цій державі вжити заходів щодо виправлення цього недоліку  ;

·  розглядати запит комітету міністрів Ради Європи з питання про те, чи не порушило держава - відповідач своє зобов'язання по виконанню постанов (рішень) Європейського суду з прав людини ;

·   давати тлумачення раніше винесеної постанови на запит Комітету Міністрів Ради Європи ;

·   виносити Консультативні висновки про тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод, з питань , не пов'язаних з розглядом справ  .^[5]

Рішення Європейського суду з прав людини[ред. • ред. код]

93. ЄСПЛ : порядок розгляду індивідуальних скарг про порушення прав людини.