Вітає нових читачів!

Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 515

Будь-яке підприємство повинно прагнути до підвищення ефективності своєї діяльності. Загальновідомо, що ефективність - це співвідношення результату і витрат. Виходить, підвищення ефективності можна забезпечити: збільшуючи результат при попередніх витратах; забезпечити попередній результат при зменшених витратах або коли ріст результату перевищує ріст витрат. Виходячи з цього, зниження собівартості продукції не може бути основною метою діяльності підприємства. Зараз, кажуть, про оптимізацію собівартості, тобто про досягнення такого рівня витрат, який би забезпечував ріст конкурентноздатності продукції. При цьому можливий ріст витрат, якщо при цьому ріст якості продукції забезпечує можливість реалізації продукції по більш високій ціні та у результаті відбувається зростання рентабельності продукції.

Все ж таки основним напрямком управління витратами на підприємстві є зниження витрат. Для вирішення проблеми зниження витрат виробництва і реалізації продукції на підприємстві повинна бути розроблена загальна концепція (програма),яка повинна щорічно корегуватися з урахуванням обставин, що змінилися на підприємстві. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинна враховувати всі чинники, що впливають на зниження витрат.

Рис. 13.2. Класифікація резервів зниження собі вартості продукції

Сутність комплексної програми по зниженню витрат виробництва залежать від специфіки підприємства, поточного стану і перспективи його розвитку. У загальному плані в ній повинні бути відбиті наступні моменти:

1. Комплекс заходів щодо більш раціонального використання матеріальних ресурсів (упровадження нової техніки і безвідхідної технології, удосконалення нормативної бази підприємства; впровадження і використання більш прогресивних матеріалів, комплексне використання сировини і матеріалів, використання відходів виробництва, поліпшення якості продукції і зниження відсотка браку та ін.)

2. Заходи, пов'язані з визначенням і підтримкою оптимального розміру підприємства, що дозволяють мінімізувати витрати в залежності від обсягу виробництва.

3. Заходи, пов'язані з поліпшенням використання основних фондів (звільнення підприємства від зайвого устаткування, здача майна в оренду, поліпшення якості обслуговування і ремонту основних засобів, забезпечення оптимального завантаження устаткування, підвищення рівня кваліфікації персоналу, який обслуговує машини та устаткування, застосування прискореної амортизації та ін.).

4. Заходи, пов'язані з поліпшенням використання робочої сили (визначення і підтримка оптимальної чисельності персоналу, підвищення рівня кваліфікації персоналу, забезпечення росту випереджаючої продуктивності праці в порівнянні із середньою заробітною платою, застосування прогресивних систем і форм оплати праці, удосконалення нормативної бази, поліпшення умов праці, механізація та автоматизація всіх процесів, мотивація праці та ін.).

5. Заходи, пов'язані з удосконаленням організації виробництва і праці ( поглиблення концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсифікації виробництва, упровадження НОП, удосконалення організаційної структури управління фірмою та ін.).

13.6. Особливості обліку й аналізу витрат по системі «директ-костінг»

Вітчизняна система обліку витрат на виробництво відповідала вимогам централізовано-керованої економіки: вона забезпечувала отримання інформації про всі фактично здійснені у виробничому процесі витрати, калькулювання повної фактичної собівартості продукції, роботи або послуги в основному для цілей державного централізованого ціноутворення. Система одержання інформації про собівартість була налагоджена на підприємстві добре. Інша справа, що велика частина її не використовувалась, тому що не було глобального стимулу для зниження витрат на виробництво, а отже, і управління процесом формування собівартості на підприємстві.

Системи управлінського обліку, застосовувані на західних промислових підприємствах, можна класифікувати по повноті включення витрат до собівартості: система повного включення витрат, тобто система традиційного обліку і система неповного, обмеженого включення витрат у собівартість по окремій ознаці, наприклад, по ознаці залежності витрат від обсягу виробництва, тобто системі «директ-костінг»

Головною особливістю системи «директ-костінг», заснованої на класифікації витрат на постійні і перемінні, є те, що собівартість продукції враховується і планується тільки в частині перемінних витрат. Постійні витрати не включають у розрахунок собівартості виробів, а як витрати даного періоду списують з отриманого прибутку протягом того періоду, у якому вони були зроблені.

Важливою особливістю є те, що завдяки даній системі можна вивчати взаємозв'язок і взаємозалежність між обсягом виробництва, собівартістю і прибутком.

Складні ринкові процеси, з одного боку, впливають на коливання обсягів виробництва і реалізації продукції, збільшення частки постійних витрат у їхній загальній сумі, з іншого боку, значно впливають на поведінку собівартості виробів, а отже, і на прибуток. В міру зростання цих тенденцій збільшуються ймовірність і потреба товаровиробників у використанні інформації про витрати на виробництво виробів і їхньої реалізації, не перекручених у результаті розподілу непрямих витрат і незмінних при будь-якому обсязі виробництва. Таку інформацію у вигляді показників собівартості в частині перемінних витрат і маржинального прибутку ( різниця між виторгом і перемінними витратами, або, іншими словами, прибуток плюс постійні витрати ) дає «директ-костінг».

Виручка від реалізації

Витрати

(В)