Студопедія
рос | укр

Головна сторінка Випадкова сторінка


КАТЕГОРІЇ:

АвтомобіліБіологіяБудівництвоВідпочинок і туризмГеографіяДім і садЕкологіяЕкономікаЕлектронікаІноземні мовиІнформатикаІншеІсторіяКультураЛітератураМатематикаМедицинаМеталлургіяМеханікаОсвітаОхорона праціПедагогікаПолітикаПравоПсихологіяРелігіяСоціологіяСпортФізикаФілософіяФінансиХімія






УМІННЯ ОРІЄНТУВАТИСЯ В УМОВАХ СПІЛКУВАННЯ


Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 409


54.162.111.61

Згідно з основним положеннями теорії систем будь-який об’єкт, явище чи процес, включаючи підприємство, можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємозв’язаних в одне ціле елементів. Елемент системи – це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на якісь складові. Отже, будь-яка система:

· складається з двох або більшої кількості елементів;

· кожний елемент системи має якості, властиві лише йому;

· між елементами системи існують зв’язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;

· не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі на навколишнє середовище.

У світі існує безліч видів систем, кожна з яких має як загальні риси, так і ті, що відрізняють її від інших. Перша особливість підприємства, як системи, полягає в тому, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги і інформацію) та відходи, передає знов у зовнішнє середовище. Основною умовою життєздатності системи є вигідний обмін між “входом” і “виходом”.

Інша особливість підприємства, як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передусім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці [1].

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша – це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось може координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності. Вертикальний принцип поділу праці – це і є створення ієрархії рівнів управління, щоб скоординувати горизонтально розділену управлінську роботу для досягнення цілей організації [2, 3].

Тому об’єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв’язана з процесами поділу праці на підприємстві.

Отже, управління в широкому розумінні є діяльністю, спрямованою на координацію роботи інших людей та трудових колективів. Воно також є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюється за допомогою поділу праці.

ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ

Підприємства різняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики, з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління – об’єктивно зумовлені загальні напрямки або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Виокремлюють кілька функцій управління. Для з’ясування природи й сутності кожної з них розглянемо механізм функціонування найпростішої моделі штучної системи.

Структура цієї моделі містить два елементи: керуючий та виконавчий.

Керуючий елемент сприймає:

· імпульс від зовнішнього середовища через вхідний канал;

· імпульси, що стосуються його власного стану та стану структури системи через канал зворотного зв’язку.

На підставі сприйнятих імпульсів керуючий елемент починає функціонувати. Спочатку він визначає конкретне значення вихідного параметра, тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчому елементу, так званому ефектору. Цей імпульс має характер команди. Ефектор також сприймає імпульси із зовнішнього середовища. Це так звані перешкоди, які заважають досягненню мети управління.

Під впливом команди керуючого елемента та зовнішніх перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності – вихідний імпульс. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної команд через канал зворотного зв’язку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає функціонувати.

Якщо результати діяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслати головний імпульс у зовнішнє середовище. У разі незбігу керуючий елемент виробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектора. Отже, у структурі системи керуючий елемент виконує цілком конкретні функції.

По-перше, він визначає мету функціонування. Оскільки тієї самої мети можна досягти різними способами, керуючий елемент мусить вибрати один із них. При цьому під способом досягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, а опрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени трудового колективу задля досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування – процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних та індивідуальних завдань для одержання очікуваного загального характеру.

По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної системи. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає також визначення того, хто саме має виконувати ту чи іншу конкретну операцію і які виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації, як функції управління. Організація – це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.

По-третє – ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмовитися виконувати свої обов’язки, визначені планом. Тому для досягнення своєї мети керівник будь-якого рівня має не тільки спланувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.

Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчували б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємства. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мотивації.Мотивація – це та причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних та узгоджених дій для забезпечення досягнення поставленої мети.

По-четверте, для того, щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом. за необхідності – коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючихфункцій .

Ці чотири основні функції тісно зв’язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому [3, 4].

З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.

 


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Розвиток комунікативних умінь під час опрацювання програмного матеріалу з мови | СЛОВОСПОЛуЧеННЯ. пі
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | <== 21 ==> | 22 | 23 | 24 |
studopedia.info - Студопедія - 2014-2017 год.
Генерация страницы за: 0.221 сек.