Таким чином, первинним суб'єктом, якому належить авторське право є автор, а авторське право правона­ступників є похідним.

Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 944

Ґендерна політика постає важливим напрямом демократичного розвитку української держави, що засвідчено низкою правових документів.

Варто зазначити, що останнім часом Україна досягла помітного прогресу у вивченні та осмисленні ґендерної проблематики. Відбулися істотні зміни у законодавчій сфері: створено правові механізми, прийнято ряд важливих рішень, спрямованих на впровадження ґендерної рівності. Україна стала однією з перших країн у світі, яка внесла окрему статтю до Основного закону, задекларувавши рівні права та рівні можливості жінок і чоловіків.

Так, право на справедливу реалізацію прав і свобод без дискримінації закріплено в ст. 24 Конституції України, яка проголошує: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям». Відповідно до Конституції України жінки і чоловіки також мають закріплені рівні права на захист життя і здоров’я (ст. 27), на охорону здоров’я та медичну допомогу (ст. 49), відпочинок і соціальний захист (ст. 45, ст. 46), на працю та її вільний вибір (ст. 43), на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім’ї (ст. 48), кожен з подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї (ч. 1 ст. 51) [4].

Важливим доповненням до положень Конституції України про рівноправність громадян незалежно від статі є ст. 161 Кримінального Кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії», відповідно до якої пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними ознаками караються законом. Розширенням гарантії права щодо недискримінаційного прийняття на роботу є положення ст. 2¹ Кодексу законів про працю України, згідно з якою забороняється необґрунтована відмова в прийнятті на роботу, а також будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при прийнятті на роботу.

Разом з тим виникають проблеми регламентації прав жінок у певних сферах, зокрема в правоохоронних органах. Аналіз відомчих нормативно-правових актів свідчить, що ряд їх положень суперечать праву на рівність жінок та чоловіків, яке зафіксоване в Конституції України. Так, у п. 4 Положення про проходження служби рядовим і керівним складом органів внутрішніх справ України вказано, що «рядовий та молодший керівний склад комплектується на договірних засадах особами чоловічої статі, які пройшли дійсну військову службу, іншими особами, які перебувають у запасі Збройних Сил, а в необхідних випадках і жінками». Ця норма не лише обмежує право жінок на вільний вибір місця і сфери застосування своїх трудових здібностей, а й суперечить приписові п. 3 того ж самого Положення, в якому вказано, що «на службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку, здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров’я виконувати покладені на них обов’язки».

Однак, на жаль, юридична рівність не завжди обумовлює рівність фактичну. Реальна ситуація у сфері рівноправності статей свідчить, що дотримання задекларованої гендерної рівності та руйнування будь-якої гендерної дискримінації в українському суспільстві сьогодні частіше залишається лише на папері.

У відповідь на вимоги часу назріла необхідність дотримання принципу гендерного паритету і руйнування будь-якої гендерної дискримінації не лише декларативно, а й у реальному житті. Постало завдання дієвого інтегрування гендерного підходу в державну політику України, просування гендерної рівності в усі сфери життєдіяльності суспільства. З цією метою в 2006 р. була розроблена Державна програма по затвердженню гендерної рівності в українському суспільстві на 2006-2010 рр. Цілями даної Програми є створення інституційного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, приведення галузевих нормативно-правових актів у відповідність із Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», адаптація законодавства України до законодавства ЄС у сфері забезпечення гендерної рівності. Для реалізації поставлених цілей був розроблений відповідний План заходів, кожний пункт якого є певним завданням для виконання конкретними органами влади згідно зі встановленим терміном.

Ще одним важливим кроком формування та реалізації державної гендерної політики в України стало ухвалення Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року (постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2013 р. № 717). Метою Програми є впровадження гендерних підходів в усі сфери життєдіяльності суспільства шляхом реалізації низки завдань:

- удосконалення законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема шляхом узгодження його з міжнародними стандартами та законодавством Європейського Союзу;

- здійснення заходів щодо виконання положень Декларації тисячоліття Організації Об’єднаних Націй, зокрема, в частині забезпечення гендерної рівності;

- проведення серед роботодавців інформаційно-роз’яснювальної роботи з питань запровадження європейських стандартів рівності працівників у сфері праці;

- здійснення заходів щодо скорочення гендерного розриву на рівні заробітної плати жінок і чоловіків;

- проведення інформаційних кампаній з метою висвітлення питань необхідності рівного розподілу сімейних обов’язків та відповідальності між жінками і чоловіками щодо виховання дитини;

- здійснення заходів, спрямованих на розвиток у жінок лідерських навичок для участі у прийнятті управлінських рішень та навичок провадження підприємницької діяльності. При цьому особливу увагу слід приділити жінкам із сільської місцевості, представникам національних меншин та жінкам з особливими потребами;

- підвищення рівня компетенції фахівців з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- виконання на постійній основі робіт із впровадження гендерних підходів у систему освіти;

- проведення інформаційних кампаній за участю засобів масової інформації, закладів культури та навчальних закладів з метою подолання стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка;

- розроблення механізму реалізації права на захист від дискримінації за ознакою статі та вжиття необхідних заходів за результатами розгляду випадків такої дискримінації;

- виконання договірних та інших міжнародних зобов’язань у частині забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- залучення до виконання завдань, передбачених Програмою, міжнародних організацій та громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Відповідно до основних принципів захисту прав людини, які закріплені у вищі перерахованих документах Мін’юстом розроблено наказ «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення гендерно-правової експертизи нормативно-правових актів» (затверджений 09.09.2004 № 102/5), метою якого є визначення механізму проведення аналізу чинного законодавства України на відповідність міжнародно-правовим документам з прав людини щодо дотримання й реалізації прав жінок і чоловіків. Робота зі здійснення цієї експертизи проводилася структурними підрозділами центрального апарату Міністерства юстиції. Результатом цієї роботи стали підготовка та подання на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо необхідності удосконалення нормативно-правової бази України в частині гендерної складової.

Крім вже зазначених нормативно-правових актів в Україні прийнято правові механізми, ухвалено декілька важливих рішень, спрямованих на впровадження гендерної рівності:

1. Закон України «Про обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III.

2. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.10.2001 № 2789-III.

3. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 22.03.2001 № 2334-III.

4. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими народженням і похованням» від 11.01.2001 № .

5. Кримінальний кодекс України 05.04.2001 № 2341-III.

6. Кодекс законів про працю України від 10.12.71 № 322-VIII.

В Україні ідея створення цілісної концепції правового регулювання діяльності жінок–працівників органів внутрішніх справ також підтримується рядом фахівців, які вказують на чисельні недоліки діючої нормативної бази, що є наслідком невдалих компромісів, непродуманих рішень, недоглядів і помилок законодавців.

Так, до 1999 р. збереженню офіційної гендерної диспропорції сприяли правила вступу до навчальних закладів системи МВС, що обмежували кількість дівчат, які приймалися на навчання, в межах 5–10 % від загальної кількості щорічного набору курсантів.

З метою вирішення проблем та затвердження гендерної рівності була розроблена Програма забезпечення гендерної рівності в ОВС України на 2008-2012 рр.. Цілями цієї Програми є розбудова суспільства гендерної рівності; досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у системі ОВС шляхом правового забезпечення їх прав та можливостей; ліквідація проявів дискримінації за ознакою статі; розробка спеціальних механізмів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків – співробітників органів внутрішніх справ України.

Міністерство юстиції України також приділяє велику увагу та веде роботу у напрямку реалізації гендерної політики нашої держави. Зокрема, відповідно до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Указу Президента України від 26 липня 2005 р. № 1135 «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2006 р. № 504 «Про проведення гендерно-правової експертизи» Міністерство юстиції проводить гендерно-правову експертизу чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів в усіх сферах законодавства, що стосується прав і свобод людини.

Слід зазначити, що гендерно-правова експертиза – це аналіз чинного законодавства, проектів нормативно-правових актів, результатом якого є надання висновку щодо їх відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (стаття 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»).

Міністерство юстиції України відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер

Так, при здійсненні державної реєстрації нормативно-правових актів, Міністерство юстиції проводить його правову експертизу, на відповідність Конституції та законодавству України, практиці Європейського суду з прав людини. Складовою частиною правової експертизи нормативно-правового акта, поданого на державну реєстрацію, є також проведення гендерно-правової експертизи таких актів.

Не можна не відмітити, що порушення гендерної рівності у нормативно-правових актах міністерств та інших органів влади, поданих на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України, майже не зустрічається. Зазначене свідчить про підвищення рівня гендерної культури населення.

Однак, Міністерство юстиції та його територіальні органи, здійснюючи правову експертизу відомчих нормативно-правових актів, щороку попереджують прийняття біля півтори тисячі незаконних норм, які порушують права та інтереси громадян, покладають на них обов’язки, що не передбачені законами.

Так, яскравим прикладом попередження незаконних правових норм, у тому числі тих, що порушують рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, був один з нормативно-правових актів Міністерства культури та туризму України. Зокрема, Міністерством юстиції України було попереджено прийняття незаконної норми, відповідно до якої визначались різні вікові вимоги до чоловіків та жінок, як учасників відповідного музичного конкурсу.

Таким чином, проведення гендерно-правової експертизи нормативно-правових актів міністерств та інших органів влади, акти яких підлягають державній реєстрації, є дієвим засобом впровадження гендерних аспектів у формування законодавства України, що сприятиме становленню України, як демократичної, соціально-орієнтованої держави та виконанню нею міжнародних зобов’язань, входження України до світового та європейського співтовариства.

М. Малишева пропонує три основні шляхи формування гендерної

політики: перший – найвищими посадовими особами; другий – створенням

диференційованих умов найму і використання робочої сили на ринку

праці; третій – у сім’ї, яка відтворює гендерні стереотипи за традиційними

соціальними ролями в суспільстві [7].

Гендерна політика, спрямована на забезпечення рівних прав і

можливостей для жінок і чоловіків та ліквідацію будь яких форм дис-

кримінації за ознакою статі

Основні поняття ґендерного аналізу

Ґендерна демократія - система волевиявлення двох статей у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавчо закріплені й реально забезпечені в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням ґендерних інтересів та потреб.

Ґендерні стратегії - визначення суспільно значимих ґендерних спрямувань у діяльності соціумів та їхніх організаційних структур, спрямованих на утвердження ґендерної демократії в суспільстві з метою розвитку ґендерної культури.

Ґендерна культура - сукупність статево-рольових цінностей у суспільних сферах буття та відповідних до них потреб, інтересів і форм діяльності, зумовлених суспільним устроєм та пов'язаними з ним інституціями.

Ґендерна політика - утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань та методів їх досягання в діяльності політичних структур - держави, політичних партій, громадсько-політичних об'єднань.

Ґендерний паритет - принцип рівної представленості жінок та чоловіків, рівності та рівноправності в усіх сферах суспільного життя.

Ґендерна соціалізація - процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком чи жінкою вона народилась.

Ґендерна стратифікація - ієрархічний розподіл у суспільстві економічних та соціальних ресурсів за статевою приналежністю.

Ґендерна чутливість - один з критеріїв оцінки планування змін, проектів, методів дослідження і аналізу, який враховує існуюче становище жінок і чоловіків в різних сферах життєдіяльності.

Ґендерний баланс - фактичний або такий, що планується, стан справ, за яким зрівнюється соціальне, економічне, політичне становище чоловіків і жінок. Встановлення ґендерного балансу спирається на сукупність ключових показників, серед них найбільше значення мають рівномірний розподіл доходів, представництво на управлінських і політичних посадах, рівень завантаження при веденні домашнього господарства і виконанні громадських справ, досягнутий рівень освіти, рівень захворюваності і тривалість життя.

Ґендерні стереотипи - набір загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються існуючого становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють наявні ґендерні розбіжності і стають перепоною до змін стану справ у сфері ґендерних відносин.

Дискримінація щодо жінок означає будь-яку відмінність, виключення або обмеження за ознакою статі, яка спрямована на ослаблення або зводить нанівець визнання, використання або здійснення жінками (незалежно від їх сімейного стану) прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадянській або будь-якій іншій галузі.

Сексизм - високомірне, зверхнє, зневажливе ставлення представників однієї статі до іншої. Ґрунтується на уявленні про перевагу моральних, інтелектуальних, культурних, фізичних та інших якостей в однієї статі стосовно іншої.

Фемінізація бідності - тенденція збільшення частки жінок і дітей серед загальної кількості бідних.

Фемінізм - це поняття, що вимагає визначення на двох рівнях. З одного боку, він являє собою широкий громадський рух за права жінок. З іншого боку, фемінізм - це комплекс соціально-філософських, соціологічних, психологічних, культурологічних теорій, які аналізують стан справ у суспільстві.

Фемінність (жіночність) - психологічна характеристика поведінки та ментальності, яка відображає сформовані стереотипи про жінок і жіночі якості в протиставленні їх чоловікам і чоловічим якостям.

Задачи и основы организации Единой государственной системы предупреждения и ликвидации чрезвычайных ситуаций (ЧС).

Общая характеристика чрезвычайных ситуаций мирного времени:

• Определение основных понятий и классификация чрезвычайных ситуаций;
• Медико-санитарные последствия чрезвычайных ситуаций: определенме понятия, поражающие факторы чрезвычайных ситуаций, понятие о людских потерях в чрезвычайных ситуациях, элементы медико-тактической характеристики ЧС.

Определение, задачи и основные принципы построения и функционирования Единой государственной системы предупреждения и ликвидации чрезвычайных ситуаций (РСЧС).

Организация Единой государственной системы предупреждения и ликвидации чрезвычайных ситуаций:

• Территориальные и функциональные подсистемы и уровни управления РСЧС;
• Перечень федеральных служб предупреждения и ликвидации РСЧС;
• Понятие о постоянно действующих органах повседневного управления, органах обеспечения оперативного управления (пунктах управления), силах и средствах.

Задачи и состав сил и средств РСЧС.

Силы и средства ликвидации чрезвычайных ситуаций МЧС России:

• Войска гражданской обороны;
• Государственный Центральный аэромобильный спасательный отряд (Центроспас);
• Поисково-спасательная служба;
• Центр по проведению спасательных операций особого риска;
• Авиация МЧС России.

Основные мероприятия РСЧС по предупреждению и ликвидации последствий чрезвычайных ситуаций.

Чрезвычайная ситуация – это обстановка на определенной территории (акватории) или объекте, сложившаяся в результате аварии, катастрофы, опасного природного явления, стихийного или иного бедствия, эпидемии, эпизоотии, эпифитотии, применения современных средств поражения, которые могут повлечь или повлекли за собой человеческие жертвы, ущерб здоровью людей и (или) окружающей природой среде, значительные материальные потери и нарушения условий жизнедеятельности людей.

Чрезвычайная ситуация для здравоохранения –обстановка, сложившаяся на объекте, в зоне (районе) в результате аварии, катастрофы, опасного природного явления, эпидемии, эпизоотии, эпифитотии, военных действий, характеризующаяся наличием или возможностью появления значительного числа пораженных (больных), резким ухудшением условий жизнедеятельности населения и требующая привлечения для медико-санитарного обеспечения сил и средств здравоохранения, находящихся за пределами объекта (зоны, района) ЧС, а также особой организации работы медицинских учреждений и формирований, участвующих в ликвидации медико-санитарных последствий ЧС.

Гражданская оборона – система оборонных, инженерно-технических мероприятий, осуществляемых в целях защиты населения и объектов народного хозяйства от опасностей, возникающих при ведении военных действий.

Авария –опасное техногенное происшествие, создающее на объекте, определенной территории (акватории) угрозу жизни и здоровью людей, приводящее к разрушению зданий, сооружений, оборудования, транспортных средств и нарушению производственного или транспортного процесса, а также наносящее ущерб здоровью людей и (или) окружающей среде.

Катастрофа –внезапное, быстротечное событие, повлекшее за собой человеческие жертвы, ущерб здоровью людей, разрушение или уничтожение объектов и других материальных ценностей в значительных размерах, а также нанесшее серьезный ущерб окружающей среде.

Стихийные бедствия– это опасные природные явления или процессы геофизического, геологического, гидрологического, атмосферного, биосферного и другого происхождения такого масштаба, который вызывает катастрофические ситуации, характеризующиеся внезапным нарушением жизнедеятельности населения, разрушением и уничтожением материальных ценностей, поражением или гибелью людей.

По виду (характеру) источника ЧС делят на:

· Биолого-социальные (инфекционная заболеваемость людей, инфекционная заболеваемость сельскохозяйственных животных, поражения сельскохозяйственных животных, поражения с/х растений болезнями и вредителями, голод, терроризм);

· Военные ( военные конфликты, войны);

· Природные (землятрясения, наводнения, ураганы, цунами, оползни, селевые потоки и др.)

· Техногенные (радиационные, химические, биологические аварии, пожары и взрывы, обрушение сооружений, аварии на очистных сооружениях, затопление, крушение (аварии транспортных средств);

· Экологические ( в атмосфере, биосфере, гидросфере и литосфере).

Классификация ЧС природного и техногенного характера ( согласно Положению о классификации чрезвычайных ситуаций, утвержденному постановлением Правительства РФ 13.09.96, №1094)

ВОЗ предлагает называть все ЧС катастрофами и классифицирует:

· Метеорологические катастрофы – бури, морозы, засухи и др.

· Топологические катастрофы – наводнения, снежные заносы, сели, лавины и др.

· Теллурические и тектонические катастрофы – землетрясения, извержения вулканов и т.п.

· Аварии – выход из строя сооружений ( плотин, туннелей, зданий и т.д.),пожары, кораблекрушения, крушения поездов, крупные взрывы и др.

Поражающие факторы источников ЧС – это факторы механического, термического, радиационного, химического, биологического (бактериологического), психоэмоционального характера, являющиеся причинами ЧС и приводящие к поражению людей, животных, окружающей природной среды, а также объектов народного хозяйства.

Динамические (механические) факторы в результате непосредственного действия избыточного давления в фронте ударной волны, отбрасывания человека скоростным напором и ударов о внешние предметы, действия вторичных снарядов ( конструкций, камней, осколков и др.) приводят к возникновению различных ранений и закрытых травм.

Термические факторы – в результате воздействия высоких температур ( светового излучения, пожаров, высокой температуры окружающего воздуха и др.) возникают термические ожоги, общее перегревание организма; при низких температурах возможны общее переохлаждение организма и отморожения.

Радиационные факторы – при аварии на радиационно опасных объектах и применении ядерного оружия в результате воздействия ионизирующих излучений на организм могут развиться лучевая болезнь и лучевые ожоги кожи, а при попадании радиоактивных веществ в организм через дыхательные пути и желудочно-кишечный тракт – поражение внутренних органов.

Химические факторы – АОХВ (аварийноопасные химические вещества), боевые отравляющие вещества, промышленные и другие яды, воздействуя на людей при химических авариях, применении химического оружия, вызывают разнообразные (по характеру и тяжести) поражения.

Биологические (бактериологические) факторы – токсины, бактерии и другие биологические (бактериологические) агенты, выброс и распространение которых возможны при авариях на биологически опасных объектах, а в военных условиях при применении противником они могут привести к массовым инфекционным заболеваниям (эпидемии) или массовым отравлениям.

Психоэмоциональные воздействия поражающих факторов на людей, находящихся в экстремальных условиях, может проявляться снижением работоспособности, нарушением их психической деятельности, а в отдельных случаях – более серьезными расстройствами.

Предупреждение ЧС – это комплекс мероприятий, проводимых заблаговременно и направленных на максимально возможное уменьшение риска возникновения ЧС, а также сохранение здоровья людей, снижение размеров ущерба окружающей среде, материальных потерь в случае их возникновения.

Ликвидация ЧС – это аварийно-спасательные и другие неотложные работы, проводимые при возникновении ЧС и направленные на спасение жизни и сохранение здоровья людей, снижение размеров ущерба окружающей природной среде и материальных потерь, а также на локализацию зон ЧС, прекращение действия характерных для них опасных факторов.

Зона ЧС –это территория, на которой сложилась чрезвычайная обстановка.