Ціноутворення у системі міжнародного фармацевтичного маркетингу

Дата добавления: 2014-10-29; просмотров: 1131

льованих державою і вільно призначуваних цін. Так, у країнах з переважно вільним ціноутворенням у деяких сегментах ринку або у процесі впровадження деяких програм ціни регулюються державою: у Німеччині це відноситься до оптово-роздрібної реалізації, у Великобританії регламентується рівень доходів компаній, що виробляють принципово нові (патентовані) препарати, у США здійснення федеральних програм стосовно забезпечення ліками відбувається під пильним наглядом органів державної влади. У той же час у країнах із жорстким державним контролем цін на препарати вільне ціноутворення поширюється на ліки, вартість яких не підлягає відшкодуванню із суспільних фондів (наприклад, у Франції, Швеції, Японії, Іспанії та ін.)

У більшості країн регулюванню підлягають ціни на препарати (як правило, рецептурні), вартість яких відшкодовується за рахунок бюджетних засобів і/або фондів медичного страхування з метою здійснення контролю за витратами на соціальне забезпечення. Ціноутворення безрецептурних препаратів, вартість яких не відшкодовується системою соціального страхування, зазвичай не підлягає контролю з боку держави.

Серед існуючих методів цінового регулювання найбільше поширення одержала реєстрація цін (Японія, Франція, Іспанія, Швеція, Бельгія, Індія) та еталонне ціноутворення (Німеччина, Данія, Норвегія, Нідерланди).

Реєстрація цін як метод регулювання заснована на всебічній оцінці препарату і встановленні максимального рівня ціни на цей препарат на певний термін - на фіксований період часу (наприклад, один рік) або до узгодження відповідно із заявою виробника з компетентним уповноваженим органом. В останньому випадку (перереєстрація ціни) цей орган повинен володіти не тільки даними, наданими виробником при ліцензуванні препарату, але і нормативно-довідковою інформацією, необхідною для додаткової оцінки препарату й ухвалення рішення про «присвоєння» йому нової ціни.

Реєстрації можуть підлягати як роздрібні, так і оптові ціни на препарати вітчизняного і закордонного виробництва. Так, у Швеції ціни реєструються на рівні закупівельних, у країнах ЄС - найчастіше на рівні роздрібних, а в країнах Центральної і Східної Європи -на рівні цін виробників.

Установлення максимальних цін на ліки може здійснюватися:

• у процесі проведення переговорів між органами державного управління і виробниками (Франція, Швеція);

• органами державного управління самостійно - на підставі наданих виробником документів і власної інформації (Іспанія, Бельгія, Китай).

Відправним пунктом для встановлення ціни можуть бути використані ціни на препарати аналогічної хімічної структури, подібної фармакологічної дії або однієї фарма-котерапевтичної групи, представлені:

• на внутрішньому ринку;

• на ринках інших країн.

У Китаї при встановленні цін на імпортні ліки для зіставлення використовують ціни на вітчизняні аналоги чи ціни на них у країнах, що знаходяться приблизно на тому ж рівні економічного розвитку.

Серйозною проблемою для економічних систем країн - членів ЄС є "сірий" ринок або паралельний імпорт ліків усередині співтовариства (закупівля препаратів у країнах

Розділ 10. Формування комплексу міжнародного фармацевтичного маркетингу

із традиційно низьким і перепродаж у країнах з більш високим рівнем цін). У цьому зв'язку однією з основних задач ціноутворення на препарати є встановлення максимально вузького цінового коридору між країнами-учасницями. Тому в багатьох країнах ЄС для порівняння використовують усереднені показники, отримані на підставі цін на ліки у декількох країнах із традиційно низьким рівнем цін на препарати (Франція, Італія, Іспанія) і в декількох - з відносно високим (Великобританія, Німеччина).

У деяких країнах при реєстрації цін беруть до уваги структуру витрат, обсяг прода-жівна ринку й одержуваного прибутку (Бельгія, Індія, Китай, Швеція); іноді застосовують диференційований підхід до оцінки оригінальних препаратів і генериків, враховують відповідність виробництва даного лікарського засобу вимогам GMP.

Установлені ціни включають у спеціальні прейскуранти: система прейскурантів ліків одержала широке поширення в економічно розвинутих країнах - у Франції, Німеччині, Італії, Великобританії, Швейцарії, Японії тощо.

Поряд із зареєстрованими цінами використовують еталонне ціноутворення, що с механізмом непрямого регулювання цін на ліки і призначене для відшкодування вартості певних (як правило, рецептурних) препаратів у країнах з діючими системами медичного страхування (наприклад, у Німеччині, Іспанії, Швеції). Якщо зареєстрована ціна перевищує еталонну, то різницю доплачує пацієнт. У Великобританії відшкодування виробникам вартості принципово нових ліків здійснюється за відповідною шкалою (тарифами).

У країнах, де еталонні ціни для визначення верхньої границі відшкодування вартості не використовуються, а процедура реєстрації цін здійснюється шляхом проведення переговорів (така схема прийнята у Франції), процес узгодження цін триває доти, поки сторони не прийдуть до єдиної думки про величину регульованої ціни, виходячи з якої і буде здійснюватися подальше відшкодування вартості лікарських засобів.

У Швеції даний механізм установлення цін поширюється на препарати, включені в список ліків, вартість яких підлягає відшкодуванню. Якщо у процесі переговорів домовленості про рівень ціни не досягнуто, то препарат не включається в список, і виробник одержує право представляти препарат па ринок без відшкодування його вартості.

Оскільки фармацевтичні компанії зацікавлені в зниженні цін на свої препарати до рівня еталонних (це дозволяє забезпечити достатній рівень попиту і відгородити споживача від переплати), у ряді країн використовується тільки система еталонних цін. тобто непряме регулювання (Німеччина, Данія, Норвегія).

Порядок встановлення еталонних цін у кожній країні має свої особливості, але існують і загальні закономірності. Звичайно представлені на ринку ліки класифікують за групами, що поєднують препарати-аналоги, і для кожної групи визначають еталони) ціну. Як правило, відправним пунктом для встановлення еталонної ціни вибирають вартість найдешевшого генерика в даній групі (наприклад, у Швеції еталонна ціна встановлюється на підставі ціни найдешевшого генерика плюс 10 відсотків і переглядається чотири рази на рік). Вартість кожного препарату даної групи, який одержує чи купує застрахований пацієнт, відшкодовується за рахунок засобів страхових організацій у межах встановленої еталонної ціни.