Що під цим мається на увазі?

Дата добавления: 2015-03-11; просмотров: 3547

Выполнил

Безуглов Илья

Александрович

1 курс

1 группа

Краткое описание:

С помощью микрометра определить диаметр провода, путем прямого его измерения в 10 местах. Обработать полученный результат. Записать ответ с учетом случайных погрешностей.

Среднеквадратичная погрешность:

Доверительный интервал:

В ходе работы были проведены 10 измерений, результаты которых занесены в таблицу.

№	d, мм
	3.28
	3.23	-0.05	0.0005
	3.41	0.13	0.0169
	3.11	-0.17	0.0289
	3.42	0.14	0.0196
	3.27	-0.01	0.0001
	3.30	0.02	0.0004
	3.25	-0.03	0.0009
	3.20	-0.08	0.064
	3.28
	3.28		0.0073

= =0.0090

2.3

= 2.3*0.0090 = 0.020

p= = 2.28 0.02

Лекція № 1

ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕКСТУ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

План

1. ЛАТ як наука, її предмет, об’єкт, завдання.

2. Історія розвитку ЛАТ як науки й навчальної дисципліни.

3. Зміст, структура і завдання курсу «ЛАТ».

4. Основна і допоміжна література.

Література:

1. Бахтин М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках // Эстетика художественного творчества. – М., 1986.

2. Загнітко А. П. Лінгвістика тексту / А. П. Загнітко. – Донецьк, 2006.

3. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : навч. посіб. / І. М. Кочан. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – 423 с.

4. Ковалик І. І. Методика лінгвістичного аналізу тексту / І. І. Ковалик, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ. – К. : Вища школа, 1984.

5. Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту / М. Крупа. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2005. – 416 с.

6. Потебня О. О. Естетика і поетика слова / О. О. Потебня. – К., 1986.

7. Українська мова : енциклопедія. – К., 2000.

1. ЛАТ як наука, її предмет, об’єкт, завдання. Останнім часом у навчальних планах філологічних факуль­тетів з'явився курс, який має на меті навчити студентів лінгві­стичної роботи з текстом. У мовознавстві вже чітко виділилися такі дисципліни, як "Лінгвістика тексту", "Лінгвістичний аналіз тексту", "Мова художньої літератури", "Стилістика", "Стилі­стика художнього мовлення", "Лінгвостилістика", "Інтерпре­тація тексту" тощо. Відповідно у програмах з української мови для середніх шкіл вже введено такі розділи і теми з "Лінгвісти­ки тексту" та "Лінгвістичного аналізу тексту" (5, 9 класи). Однак, як засвідчує практика, такий курс потрібний студентам, май­бутнім учителям, котрі повинні навчити учнів працювати з тек­стом на уроках мови. Адже текст – це єдність форми і змісту, де елементом форми виступає слово, а змісту – його значення.

Випускник філологічного факультету повинен уміти прове­сти лінгвістичний аналіз тексту, що сприятиме глибшому, точнішому розумінню твору, задуму автора, дасть змогу ви­явити особливості мовленнєвої практики письменника. Курс лінгвістичного аналізу тексту допоможе завершити теоретичні знання і закріпити практичні навички з лінгвістичних ди­сциплін.

Як зазначено в енциклопедії "Українська мова", лінгвістич­ний аналіз тексту - це аналіз будь-якого тексту як продук­ту мовно-розумової діяльності людини із застосуванням лін­гвістичних методів і прийомів з метою виявлення його структурносмислової єдності, комунікативної спрямованості та інтерпретації упорядкування мовних засобів для вираження смислу[7, с. 291].

Об'єктом лінгвістичного аналізу тексту може бути науковий, офіційно-діловий, публіцистичний і художній тексти, а також текст реклами, усний виступ, діалог тощо.

Предметом лінгвістичного аналізу тексту (ЛАТ) є виділен­ня в ньому і характеристика мовних одиниць різних рівнів: фонетичного, морфемного, словотвірного, лексичного, грама­тичного та ін.

2. Історія розвитку ЛАТ як науки й навчальної дисципліни. На сьогодні більш розроблений аспект мовного аналізу худож­нього тексту. Найдавніша праця українського автора, яка стосується лінгвістичного аналізу тексту, – це "Начерк стилі­стики, поетики і риторики з додатком про красу мови і будову вірша" Костянтина Костяківського, видана 1917 р. у Вінніпезі. Безпосереднє відношення до цього мають давні українські по­етики, які досліджував Григорій Сивокінь. Його праця під такою самою назвою вийшла у Харкові 1960 р.

У 60-х роках XX ст. текст перебував у центрі уваги таких відомих дослідників, як В. Виноградов, В. Винокур, Л. Щерба, Є. Курилович. Учені зверталися переважно до художнього тексту: В. Виноградов "О языке художественной литературы" (М., 1959); В. Винокур "Понятие поэтического языка" (М., 1959); "О языке художественной драматургии" (М.,1977); Є. Курилович "Поэтический язык с лингвистической точки зрения // Очерки по лингвистике" (М., 1962); Ю. Лотман "Язык поэтического текста" (Ленинград, 1972); В. Одинцов "О языке художественной прозы" (М., 1973); Е. Холодов "Язык драмы" (М.,1978); Л. Щерба "Опыт лингвистического толкования стихов // Избранные работы по русскому языку" (М., 1957); В. Краснянский "Стилистика художественной речи (повествовательная речь)" (М., 1972) тощо.

Крім загальнотекстових проблем, науковці торкалися деяких аспектів тексту творів окремих письменників: М. Бахтін "Про­блемы поэтики Достоевского" (М.,1963); В. Левін "Евгений Онегин" и русский литературньїй язык" (Известия АН СССР. – 1969. – Т. ХХУШ. – Вип. 3) тощо [3, с. 11].

Особливо детально досліджували у 60—70-х роках мову письменників^[1]: І.Вишенського (Ю. Карпенко, М. Онишкевич, І. Ощипко, С. Пінчук); Марка Вовчка (Д. Ганич, Н. Оксимець, Г. Поштаренко, І. Проценко, Н. Титаренко тощо); Л. Глібова (В. Мариниченко); П. Грабовського (Ю. Редько, Ф. Смагленко, Н. Яценко); Є. Гребінки (А. Деркач); П. Гулака-Артемовського (А. Деркач); А. Духновича (Г.Шелюто); Г.Квітки-Основ'яненка (Т. Величко, 3. Веселовська, О. Скорик); О. Кобилянської (Д.Ко­валь, М. Леонова, М. Маріуца); 3. Копистенського (Т. Молодід); І.Котляревського (К. Баценко, В. Ващенко, В. Галкін, П. Дудик, П. Калениченко, Л.Кулинська, М.Павлюк, П. Плющ, Є. Присовський, М. Северін); М. Коцюбинського (І. Білодід, М.Богдан, О. Гончар, Д. Гринчишин, К. Дорошенко, С. Єрмакова, Л. Іванов, Н.Калиниченко, О. Корчик, Д. Кроть, М. Ладухін, В. Масальський, І.Ощипко, Л.Паламарчук, О. Пивоваров, М. Пилинський, П. Рева, О. Скоропада); І. Манжури (П.Лещенко); Л. Мартовича (А. Григорук, В. Лесин); Панаса Мирного (І.Грицютенко, Н. Крижанівська, М. Матрохін.Н. Тоцька); І. Нечуя-Левицького (Д.Білецький, М.Богдан, І. Грицю­тенко, Ф. Жилко, Л. Кулинська, М. Леонова); С.Руданського (В.Герасименко); А. Свидницького (М. Хращевський); Г. Ско­вороди (Д. Багалій, П.Бузук, Г. Гнатюк, Є. Кудрицький, П. Моргун); М. Старицького (В.Коптілов); В.Стефаника (Б. Кобилянський, М. Тофан); А. Тесленка (В. Коряк, С.Криворучко, А.Сизько); /. Тобілевича (Карпенка-Карого) (Д. Баранник, П. Плющ, Г.Удовиченко); Лесі Українки (Г. Аврахов, І. Білодід, М. Бойко, Л. Бондарчук, П.Гаврилов, Н.Давиденко, І. Дацюк, В. Заханевич, А. Кабайда, Л. Кулинська, К. Ленець, Л. Лисиченко, І. Олійник, С. Плямовата, В. Покальчук, А. Ружинський, Т.Степанець, П.Тимошенко); Ю. Федьковича (О. Романець, М. Ставінський); Івана Франка (Ф. Арват, І. Бі­лодід, Б. Бондар, А. Бодник, І. Булашенко, А. Бурячок, В. Ва­щенко, Д.Ганич, В.Голяк, А. Григорук, І. Грицютенко, Є. Дмитровський, Ф. Жилко, М.Жовтобрюх, Я.Закревська, О. Захарків, І. Керницький, А. Коваль, Н. Корнієнко, М.Лео­нова, Ф.Медведєв, П. Моргун, В. Моренець, І. Олійник, І. Ощип­ко, І.Петличний, Л.Полюга, Є. Регушевський, Н. Родзевич, С. Самійленко, О. Фінкель, 3.Франко, Л.Худаш, І.Чередни­ченко та ін.); М. Черемшини (Ф. Жилко, Б.Кобилянський, І.Петличний); М.Шашкевича (Л.Терешко); Т. Шевченка (А.Барзилович, С. Бевзенко, М. Бойко, Л.Булаховський, В. Ващенко, А. Деркач, Я.Дзира, Л. Добржанська, К. Дорошенко, І.Журба, Т. Зайцева, В. Ільїн, Б.Кобилянський, О. Корчик, П. Коструба, Л. Кулинська, Г. Левченко, П. Лизанець, В.Ма-сальський, Ф. Медведєв, В. Моренець, І. Ощипко, П.Петрова, П. Плющ, О.Пура, Є. Регушевський, В. Рубан, С. Самійленко, І.Тараненко, П. Тимошенко, В.Цебенко, М. Чемерисов, В. Шадура) та ін.

З'являються словопокажчики і словники мови письменників: "Словник мови Тараса Шевченка" у двох томах (К., 1964); "Словник мови Г. Квітки-Основ'яненка" у трьох томах (X., 1970—1979); М. Бойко "Словопокажчик драматичних творів Лесі Українки" (К., 1961); І. Ковалик, І. Ощипко "Художнє слово Василя Стефаника" (Л., 1972). І. Ковалик, І. Ощипко, Л. Полюга видали у 1990 році словопокажчик "Лексика пое­тичних творів Івана Франка" тощо.

Мова творів сучасних письменників є актуальною і сьогод­ні. Зокрема, мову І.Багряного досліджує Н.Сологуб; М.Бажа­на – Л.Ставицька; М.Вінграновського – Н.Данилюк, С.Єрмоленко; Остапа Вишні – Г.Пришва; О.Гончара – С.Головащук, М.Пилинський, Н.Сологуб; І.Драча – С.Гречанюк, В.Калашник, Л.Масенко; Л.Костенко – Л.Ставицька, Н.Грицик; Д.Павличка – І.Карий, О.Непорожній, Л.Пустовіт; М.Рильського – С.Єрмоленко, Н.Сидяченко, Л.Ста­вицька, Г.Колесник; У.Самчука – С.Каленюк, М. Стельма­ха – Н.Сидяченко, В.Ярмак; П.Тичини – І.Білодід, М. Желєзняк, В. Занахевич; Г. Тютюнника – Л.Шевченко; М. Хвильового – Л.Ставицька; В. Шевчука – О.Нечитайло, Л.Шевченко; В.Яворівського – В.Мінасян та ін.

Ми зумисне зупинилися на переліку письменників-класиків, бо охопити увесь матеріал, що міститься у кількох бібліогра­фічних покажчиках, у посібнику просто неможливо. Однак навіть короткий перелік засвідчує, що лінгвістичний аналіз тексту в середині XX ст. виокремлюється як наукова та на­вчальна дисципліна, розвивається і вдосконалюється.

Підґрунтя для неї заклали видатні українські науковці О. Потебня, Л. Булаховський та ін. Зокрема О.Потебня наго­лошував на тому, що естетико-стилістичний аналіз словесно-художніх творів е першим щаблем загального вивчення літе­ратурної мови^[2]. Л. Булаховський стверджував, що мовні пор­трети окремих письменників, їхня індивідуально-художня манера письма вплітаються у мовний контекст усієї епохи. Творча специфіка того чи іншого автора зумовлена не лише рівнем розвитку літературної мови, а й певною жанрово-мовною своєрідністю, соціально-мовними смаками. На думку вченого, вирішальна роль у створенні художнього образу зокрема і то­го ідейно-образного цілого, яким є художній твір, належить мові^[3].

Як відомо, кожна наука має три періоди:

- хаотичне накопичення матеріалу;

- перші класифікації та узагальнення;

- виокремлення наукової бази і стабілізація набутих знань.

Від 70-х років спостерігається другий період, який триває дотепер.

Уперше лінгвістичний аналіз тексту як окрему наукову дисципліну в українському мовознавстві почали розглядати у 60-70-х роках. В Одесі 1968 р. доцент В. Дроздовський ук­лав матеріали до семінарських занять під назвою "Мовностилі­стичний аналіз художнього твору", пізніше з'явилися праці В. Ващенка "Про становлення й самовизначення лінгвостилі­стики як науки" (Українська народна лексика. – Д., 1973), Л. Рожило "Загальні основи лінгвістичного аналізу тексту" (Українська мова і література в школі. – 1978. – № 2).

У Білорусі в 70-х роках відбуваються наукові семінари під назвою "Лінгвістычны аналіз тэксту" (Мн., 1975, 1978). Ана­логічні конференції мали місце і на всесоюзному рівні, напри­клад, "Стилистика художественной речи" (М., 1974); "Лингвистический анализ текста" (М., 1978).

У 80-х з'являється праця І.Лепешева "Лінгвістычны аналіз літературнаго твора" (Мн., 1981). В Іркутську виходить збірник наукових праць "Лингвистический анализ текста", в Барнау­лі – книжка "Лингвистические средства текстообразования" (1985). У цей час побачили світ перші посібники з лінгвістич­ного аналізу тексту, зокрема: Н. Купина "Лингвистический анализ художественного текста" (М., 1980); Н.Кутіної "Структурно-смысловой анализ художественного текста" (М., 1984); М.Шанського "Лингвистический анализ художественного тек­ста" (Ленінград, 1984).

В Україні також друкують наукові праці з цього напряму досліджень: А. Мороховський "Деякі основні поняття стилі­стики й лінгвістики тексту" (К., 1981); І. Ковалик "Методика лінгвістичного аналізу тексту" (К., 1984). Остання праця на­писана у співавторстві з Л.Мацько та М.Плющ. Професорові І.Ковалику належить частина, де висвітлюються теоретичні положення і поняття лінгвістичного аналізу тексту як окремої наукової та навчальної дисципліни. Вчений у співавторстві з доцентом І. Ощипко уклав програму спецкурсу "Лінгвістич­ний аналіз тексту", яка, на жаль, не була надрукована і тепер зберігається на кафедрі в машинописному варіанті. Власне погляди вченого на текст та його інтерпретацію, а також про­грама І. Ковалика й І. Ощипко знайшли практичне застосу­вання у нашому курсі.

Дрогобицькі вчені М. Демський і Л. Краснова уклали "Слов­ник метамови інтерпретатора художнього тексту" (К., 1994). Це перша вдала спроба спеціального словника. Однак він не охопив усіх термінів лінгвістичного аналізу тексту і, безперечно, вимагає доповнення й обов'язкового перевидання великим накладом.

Тернопільські вчені видали збірник наукових праць "Теорія і практика лінгвістичного аналізу художнього тексту" (1997), а їх колега професор В.Мельничайко плідно працює в цьому напрямі, публікуючи на сторінках методичних видань статті з названої тематики. У 2005 р. М.Крупа, також тернопільськийнауковець, видала посібник під аналогічною назвою, розгля­даючи аналіз власне художнього тексту. В центрі уваги дослід­ниці – науково-методологічні засади аналізу прозових і пое­тичних творів.

У журналах "Українська мова і література в школі" та "Культура слова" є спеціальні рубрики "Мова художнього тво­ру" та "Слово у художньому творі", матеріали яких використані у нашому посібнику.

Отже, лінгвістичний аналіз тексту в Україні вже виокре­мився у спеціальну навчальну дисципліну, має свою теоретич­ну і практичну базу та широкі перспективи розвитку.

Лінгвістичний аналіз тексту як окрема навчальна дисциплі­на має безпосереднє відношення до лінгвістики тексту, стилі­стики, теорії літератури. Вона з'явилася у 60-х роках XX ст., хоча витоки її сягають ще Давньої Греції та Риму. Тонкі спо­стереження тексту були вже у мовознавців Стародавнього Сходу та у староіндійських учених, котрі детально вивчали лінгвістику і поетику. Цікавилися текстом з лінгвістичного боку і середньовічні вчені, серед яких Тома Аквінський.

У 50-х роках відбулася дискусія з питань лінгвостилістики, внаслідок якої визнали, що визначальною у створенні худож­нього образу твору є мова.

Цей період вважають часом становлення лінгвістичних ди­сциплін, які стосуються тексту, його структури, побудови, аналізу. Завдання останньої –виявляти на основі комплекс­ного лінгвістичного аналізу систему співфункцій усіх мовних одиниць та їх категорій, що беруть участь у створенні си­стеми образів у певному тексті чи його стильового і стилі­стичного оформлення.

У 70-х роках XX ст. у програми філологічних факультетів педінститутів та університетів Російської Федерації увійшла дисципліна під назвою "Лінгвістичний аналіз тексту". З цієї нагоди відбувалися наради і семінари, виходили інструктивні міністерські матеріали, в яких подавалися робочі плани та тематика проведення занять з названого курсу. Однак вони ґрунтувалися на текстах російської літературної класики, і їх не можна було сліпо переносити у навчальні програми відділень української мови та літератури, які, до речі, такого курсу не передбачали.

Завідувач кафедри української мови Львівського державного університету професор І.Ковалик детально ознайомився з вихідними положеннями пропонованих матеріалів і разом із доцентом І. Ощипко розробили, як уже згадувалося, програму практикуму "Лінгвістичний аналіз тексту" для студентів українського відділення філологічного факультету університету.

Цей практикум висував перед собою досить вузьке, але цілком конкретне завдання: ознайомити студентів зі специфікою, методикою й технікою лінгвістичного аналізу тексту і на цій основі розвинути та закріпити в них початкові практичні навички такого аналізу.

Навчальні плани пропонували для цього курсу 40 годин, поділених на дві частини:

- методика і техніка лінгвістичного аналізу тексту;

- лінгвістичний аналіз художніх і критично-публіцистичних текстів української класичної літератури.

Проблематика першої частини цього практикуму містила виклад принципів методики і техніки лінгвістичного аналізу та визначення основних наукових категорій, понять і термінів. Зокрема, програма передбачала ознайомлення студентів з такими поняттями, як українське письмо, текст, його види і частини, художній текст, контекст і підтекст, абзац як лінгвальна величина у тексті тощо. Названу проблематику розкривають і висвітлюють на конкретному аналізі вдало підібраних і заздалегідь вивчених зв'язних текстів.

Друга частина містила комплексний лінгвістичний аналіз тексту на всіх мовних рівнях.

Оскільки художні тексти можуть бути об'єктами різних філологічних дисциплін – літературознавства, лінгвістики, текстології (герменевтики), – то особливістю цього курсу, як зазначено у програмі, є дослідження віршових і прозових тек­стів у певній системі, починаючи від графем, звуків, фонем, акцентем, лексем, семем, дериватем, парадигмем, синтаксем, стилістем, експресем тощо^[4].

На думку укладачів програми, важливим є сегментування тексту на абзаци, речення, словосполучення, слова тощо. Таке сегментування залежить від виду лінгвістичного аналізу: фо­нологічний аналіз вимагає меншого відтинку тексту, ніж син­таксичний, тому автори пропонували оперувати такими термі­нами, як мікро- і макротекст, тобто текст, у якому є мікро- чи макрообраз.

Автори програми передбачили особливості аналізу мовних особливостей прозових, віршових і драматичних текстів. Зокре­ма, аналізуючи прозові твори, варто звертати увагу на мовно-стилістичні засоби у мовленні автора і персонажів, аналізуючи поезію – на ритміку, римування, інтонацію, в аналізі драма­тичного твору – на монологи, діалоги, авторські ремарки, засоби вираження підтексту.

Практична частина курсу містить перелік текстів, рекомен­дованих для лінгвістичного аналізу, з-поміж яких: "Енеїда" ти "Наталка Полтавка" І.Котляревського; "Садок вишневий коло хати", "Сон" (поема), "Гайдамаки" Т.Шевченка; "Кайдашева сім'я" І. Нечуя-Левицького; "Хазяїн" І. Карпенка-Карого; "Червона калино, чого в лузі гнешся?", "Сідоглавому", "Із секретів поетичної творчості" І. Франка; "Швачка","Я не спі­вець чудовної природи" П. Грабовського; "Інтермецо", "Коні не винні" М. Коцюбинського; "Слово, чому ти не твердая кри­ця", "Дим" Лесі Українки; "Вечірня година", "Новина" В. Стефаника тощо.

Список рекомендованої літератури охопив понад 50 позицій найсучасніших на той час новинок мовознавчої літератури.

Головні положення програми стали основою майбутньої книжки "Методика проведення лінгвістичного аналізу тексту", яку професор І.Ковалик у співавторстві з професорами Л.Мацько та М.Плющ видав у 1984 р.

У першій частині посібника, що містить суто теоретичний матеріал, професор І.Ковалик розглянув питання: предмет і завдання курсу, поняття тексту, висловлювання як найменша комунікативна одиниця тексту, особливості мовних стилів, словесно-художній твір, словесно-художній образ у літератур­ному творі, роль слова у створенні словесно-художнього обра­зу в літературному творі. Учений дає визначення тексту та його ознак (про це йтиметься далі).

В обсяг курсу входить лінгвістична характеристика усіх мовних одиниць, наявних у структурі аналізованих текстів, починаючи від найнижчих – фонем і закінчуючи синтаксемами; причому, аналізуючи художні тексти, необхідно зверта­ти увагу на мовностилістичні виражально-зображальні засоби. Предметом лінгвістичного аналізу тексту є виділення і характе­ристика системи рівневих мовних одиниць, наявних у творі.

У 1992 р. у Білорусі вийшов навчальний посібник Г.Малажай "Лінгвістычны аналіз тэксту", що складався із таких розділів:

1. Передмова.

2. Предмет і завдання лінгвістичного аналізу тексту.

3. Методи і прийоми лінгвістичного аналізу тексту: Семантико-стилістичний метод. Лінгвістичний експеримент та його
прийоми. Зіставно-стилістичний метод.

4. Аналіз творів різних стилів і жанрів.

5. Прикладний лінгвістичний аналіз мистецьких (художніх) творів.

6. Художні тексти, завдання й література для самостійної роботи^[5].

Автор так визначає мету курсу: виявити ті мовні засоби, за допомогою яких виражається ідейний і пов'язаний із ним емо­ційний зміст мистецького твору. Оскільки кожен справді ми­стецький твір – це оригінальна єдність змісту і форми, то майстерність письменника полягає в тому, щоб відчути й ви­явити потенційні можливості слова, вдало організувати струк­туру твору, а завдання дослідника-філолога – визначити об­разотворчу роль слів у контексті, витлумачити найхарактерніші з них у структурі твору.

Київське видавництво "Вища школа" 1993 р. випустило у світ збірник вправ і завдань "Лінгвістичний аналіз тексту", який підготувала Н. Миронюк. Посібник має розділи:

1. Прийоми лінгвістичного аналізу художнього тексту.

2. Стилі сучасної української мови та їх специфіка.

3. Слово в художньому тексті: Лексичні елементи тексту. Пряме і переносне значення слова в художньому тексті.

4. Омоніми в художньому тексті. Синоніми в художньому тексті. Антоніми в художньому тексті. Пароніми в художньо­му тексті. Активна і пасивна лексика в художньому тексті. Лексичний аналіз тексту. Фразеологізми в художньому тексті.

5. Фонетико-орфоепічні особливості художнього тексту.

6. Морфемно-словотворчі особливості в художньому тексті.

7. Частиномовний аналіз художнього тексту.

8. Синтаксичні особливості художнього тексту.

9. Зіставний лінгвістичний аналіз.

10. Повний лінгвістичний аналіз художнього тексту.

Основна увага в посібнику зосереджена на аналізі лише ху­дожнього тексту.

Журнал "Дивослово" 2006 р. опублікував програму "Лінг­вістичний аналіз художнього тексту", яку уклала кандидат фі­лологічних наук Марія Крупа (Тернопіль), де чітко визначено мету: подати комплексний аналіз прозового, поетичного, дра­матичного тексту як системного цілого, виходячи з природи художнього тексту; домогтися засвоєння основних теоретичних понять з лінгвостилістики; розвивати мовно-естетичне чуття, формувати знання й уміння проникати в суть художнього тек­сту (художньої ідеї); виробити вміння обґрунтовано застосову­вати знання філологічних дисциплін (літературознавства, мовознавства, історії української літератури, літературної критики, методики викладання літератури в школі тощо) для лінгвоаналізу; формувати читача високої внутрішньої культу­ри. Сам курс складається із розділів:

1. Вступ. Читач – чинник історико-літературного процесу, інтерпретатор.

2. ЛАХТ у світлі сучасної науки про мову художнього твору.

3. Образ автора – категорія комплексного дослідження мови художнього тексту.

4. Лінгвістичний аналіз прозового тексту.

5. Лінгвістичний аналіз поетичного тексту.

6. Лінгвістичний аналіз драматичного тексту^[6].

Автор програми створила також посібник "Лінгвістичний аналіз художнього тексту", що вийшов у Тернополі 2005 р.

Як пересвідчуємося, це ще одне бачення згаданого курсу, дослідження суто художнього тексту.

3. Мета нашого курсу – розглянути принципи і прийоми комплексного лінгвістичного аналізу текстів різних функціональних стилів на всіх мовних рівнях.

Як зазначено в енциклопедії "Українська мова", відмінність між лінгвістичним аналізом художнього і нехудожнього тексту полягає в тому, що для з'ясування смислу першого необхідно виявити підтекст, систему авторських прийомів вираження смислу, з'ясувати естетику образності. Для текстів нехудожніх достатньо знати граматику мови [7, с. 291].

У Польщі вже досліджують структуру і мовне оформлення усного мовлення (У.Канторчик), публіцистичних текстів (І.Ко­женевська-Берчинська), в Угорщині – особливості публіци­стичних текстів (М.Лацик, Д.Репаши). Рекламний текст набув популярності серед учених Росії (В.Лейчик, В.Чибісова, Л.Шерстяних), комерційні тексти аналізують у Чехії (3.Недомова). Окремі аспекти тексту перебувають також у полі зору науковців. Зокрема, категорії тексту цікавили О.Ґрещук; лінгвокультурну цілісність тексту розглядає Р. Боженкова (Росія); зв'язність – Н. Івкова, С. Лазаренко (Україна); мо­дальність – А. Агафонова, О. Максим'як, структурні ком­поненти тексту: заголовки в пресі – Н.Данченко (Нова Зе­ландія), заголовки у художньому творі – Л. Шевченко, С. Форманова; підтекст – Л. Сваричевська, Л. Кравець; мовні рівні тексту: лексичний – О. Федосюк, синтаксичний – О. Прокопчук (Україна) та ін.

В Україні загальнотеоретичні проблеми тексту вивчають М. Андрєєва, В. Мельничайко, поетичний текст досліджують Л. Бублейник, І. Гуцуляк, А. Мойсієнко, прозовий – Г. Городиловська, Г. Островська, драматичних творів – Я. Януш, С.ІІанченко, епістолярний – С. Богдан, Н. Журавльова, тек­сти офіційно-ділового стилю – Л. Тименко, публіцистичного – І.Брага, С. Марич, Н. Скиба, наукового – Б. Стельмах, І. Сушинська, О. Труш.

Завдання курсу «ЛАТ»: визначити одиниці та категорії тексту, з'ясувати особливості текстів різних стилів і жанрів, виявити послідовність лінгвістичного аналізу художніх і нехудожніх текстів.

Об'єктом аналізу є текст, предметом – його будова, мовні особливості, виражальні засоби на всіх мовних рівнях.

Зміст і структура курсу:

1. ЛАТ як наука і навчальна дисципліна (2 год. лекц. / 1 год. пр.).

2. Текст як об’єкт дослідження. Основні терміни і поняття ЛАТ (2/1).

3. Лінгвістичний аналіз художнього тексту (4/12).

4. Лінгвістичний аналіз нехудожнього тексту (2/8).

5. Методика проведення комплексного лінгвістичного аналізу тексту ( 2/2).

Основна література до курсу:

1. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : навч. посіб. / І. М. Кочан. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – 423 с.

2. Ковалик І. І. Методика лінгвістичного аналізу тексту / І. І. Ковалик, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ. – К. : Вища школа, 1984.

3. Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту / М. Крупа. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2005. – 416 с.

4. Теорія і практика лінгвістичного аналізу художнього тексту : збірник. – Тернопіль : Лілея, 1997. – 172 с.

5. Шанский Н. М. Лингвистический анализ художественного текста / Н. М. Шанский. – Ленинград : Просвещение, 1990. – 715 с.

Допоміжна література:

1. Валгина Н. С.Теория текста / Н. С. Валгина. – М., 2004.

2. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. – М. : Наука, 1981. – 140 с.

3. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності / С. Я. Єрмоленко. – К. : Довіра, 1999. – 431 с.

4. Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика. – К. : Наукова думка, 1987. – 210 с.

5. Крупа М. П. Мовленнєва структура образу автора в творчості О. Кобилянської / М. П. Крупа. – К. : Рідна мова, 1998. – 145 с.

6. Кухаренко В. А. Интерпретация текста / В. А. Кухаренко. – М., 1988.

7. Лингвистический анализ художественного текста : материалы для самостоятельной работы. – М. : Просвещение, 1988. – 111 с.

8. Літературознавчий словник-довідникм / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. – К. : ВЦ "Академія", 1997. – 725 с.

9. Лосева Л. М. Как строится текст : пособие для учителя / под ред. Г. Я. Солганика. – М. : Просвещение, 1980. – 94с.

10. Мацько Л. Мовні засоби образності у новелі М. Коцюбинського «Intermezzo» / Л. Мацько // Укр. мова і літ-ра в школі. – № 10. – 1982. – С.43–49.

11. Мацько Л. І. Стилістика української мови / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. – К. : Вища школа, 2003. – 462 с.

12. Мельничайко В. Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови : пос. для вчителів / В. Я. Мельничайко. – К. : Рад школа, 1986. – 168 с.

13. Мельничайко В. Я. Аспекти лінгвістичного аналізу художнього тексту / В. Я. Мельничайко // Дивослово. – 1999. – № 9. – С. 11–15.

14. Одинцов В. В. Стилистика текста / В. В. Одинцов. – М. : Наука, 1980. – 263 с .

15. Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації / Т. В. Радзієвська. – К. : Ін-т укр. мови, 1995.

16. Різун В. Нариси про текст : теоретичні питання комунікації тексту / В. Різун, А. Мамалига, А. Феллер. – К., 1998. – С. 182.

17. Рожило Л. П. Художньо-образна конкретизація в новелі В. Стефаника «Новина» // Укр. мова і літ-ра в школі. –1981. – № 2.

18. Солганик Г. Я. Синтаксическая стилистика. (Сложное синтаксическое целое). – М. : Высш. шк., 1991. – 181с.

19. Солганик Г. Я. Стилистика текста : уч . пос. / Г. Я. Солганик. – 5-е изд. – М., 2003. – 256 с.

20. Тураева З. Я. Лингвистика текста (Текст : структура и семантика). – М. : Просвещение, 1986. – 127 с.

^[1] Подано за: Гольдберг Л. І., Королевич Н. Ф. Українська мова : Бібліограф. покажчик (1918—1961). — К., 1963.

^[2] Потебня О. О. Естетика і поетика слова. — К., 1986. — С. 12.

^[3] Булаховська Ю. Слово наукове — слово поетичне // Мовознавство. — 1983. — № 2. — С. 37.

^[4] Рукопис програми а практикуму "Лінгвістичний аналіз тексту" для спе­ціальності "Українська мова і література філологічного факультету педагогіч­них інститутів". — С. 16.

^[5] Малажай Г. М. Лінгвістычны аналіз тэксту. — Мн., 1992.

' Там само. — С. 12.

^[6] Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту. Програма для філо­логічних факультетів вищих навчальних закладів України // Дивослово. – 2006. – № 11. – С. 36 – 39.

Здоровье и Медицина - Health and Medicine