Студопедія
рос | укр

Головна сторінка Випадкова сторінка


КАТЕГОРІЇ:

АвтомобіліБіологіяБудівництвоВідпочинок і туризмГеографіяДім і садЕкологіяЕкономікаЕлектронікаІноземні мовиІнформатикаІншеІсторіяКультураЛітератураМатематикаМедицинаМеталлургіяМеханікаОсвітаОхорона праціПедагогікаПолітикаПравоПсихологіяРелігіяСоціологіяСпортФізикаФілософіяФінансиХімія






Цитоплазма і ядро


Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2422



Цитоплазма (гр. kytos— посудина і plasma— виліплена фігура) — це високоорганізована система субмікроскопічних структур, які перебувають у стані постійної взаємодії. Її структуру утворюють тонкі, досить щільні плівки з білків та фосфоліпідів — біологічні мембрани, які розмежовують її, оточують органели і беруть участь в утворенні їхньої внутрішньої структури. В процесі життя клітинні мембрани постійно оновлюються — старі розчиняються, нові виникають. У цитоплазмі виділяють три шари: зовнішній — плазмалему, середній — мезоплазму і внутрішній — тонопласт.

Плазмалема (гр. plasma і lemma — шкаралупа, шкірка) — зовнішня, поверхнева мембрана цитоплазми, яка щільно прилягає до клітинної оболонки. Вона регулює обмін речовин клітини з навколишнім середовищем, а також виконує синтетичну функцію — утворення целюлозних мікрофібрил клітинної оболонки.

Мезоплазма складається з оптично однорідної товщі цитоплазми, в якій розташовані всі органели клітини та ядро, і називається гіалоплазмою. Гіалоплазма (гр. hyalos — скло і ріазта) має напіврідку консистенцію і гомогенну або дрібнозернисту структуру. Її функції пов'язані з явищами росту, морфогенезу, цитоплазматичної спадковості, передачі подразнення тощо.

Тонопласт (гр. tonos — напруження іplastos)—це внутрішня біологічна мембрана цитоплазми, яка обмежовує вакуолю. В цитоплазмі весь час відбувається обмін речовин (метаболізм), тому вона безперервно рухається. Цитоплазма також характеризується вибірковою проникністю.

Ядро — одна з найважливіших органел живої клітини. Лише у бактерій і синьозелених водоростей клітини не мають оформленого ядра, проте в них є хроматинова речовина у вигляді тяжів або округлих тілець. Основними компонентами ядра є: ядерна оболонка, нуклеоплазма і хроматин, а також одно або кілька ядерець. Форма ядра у рослинних клітинах залежить в основному від конфігурації клітини. Так, в ізодіаметричних клітинах воно округле, у видовжених — від веретеноподібного до нитчастого. Розміри ядер варіюють від 0,5 до 50 мкм у діаметрі. Наприклад, у грибів — 0,5 - 1 мкм, у вищих рослин — 20 - 25 мкм. Хімічний склад ядра характеризується насамперед наявністю білків (70 - 90 % сухої речовини), нуклеїнових кислот, ліпоїдів, деяких електролітів типу іонів кальцію і магнію, ферментів тощо. Ядерна оболонка має два шари — зовнішній і внутрішній, між якими знаходиться порожнина. В оболонці є пори, через які ядро з'єднується з цитоплазмою. Зовнішній шар оболонки безпосередньо переходить у систему канальців ендоплазматичного ретикулуму.

Нуклеоплазма(гр. nucleos — ядро і plasma) складається з хроматину і ядерного соку. Під час поділу клітини з хроматину формуються хромосоми.

Ядерце має білкову природу і складається з фосфопротеїдів, простих і складних білків та інших сполук. Із нуклеїнових кислот у ядерці міститься РНК. Форма ядерець здебільшого сферична, іноді паличко- або стрічкоподібна.

Ядро виконує такі функції: збереження інформації, передача інформації від клітини до клітини (поділ ядра) шляхом синтезу ідентичної ДНК, в якій закодовано цю інформацію, передача інформації у цитоплазму шляхом синтезу інформаційної РНК.

Пластиди— це живі білково-нуклеїново-ліпідні тільця. Вони містяться лише в рослинних клітинах. У бактерій, грибів, слизовиrів, синьозелених водоростей, деяких паразитних квіткових рослин пластиди не утворюються. Пластиди формуються на ранніх етапах розвитку клітин у меристемі та розміщуються в цитоплазмі. Залежно від забарвлення пластиди поділяють на три групи: хлоропласти (містять зелений пігмент), хромопласти (з відтінками пігментів від жовтого до червоного), лейкопласти (безкольорові тільця).

Хлоропласти (гр.chloros — зелений іplastos) є тими спеціалізованими органелами клітини, де відбувається процес фотосинтезу. Основа хлоропластів — білкова. Білки становлять 50% загальної маси. З інших речовин у хлоропластах містяться: хлорофіл — 9 - 10%, каротиноїди — 1 - 2%, незначна частина ферментів та невеликий процент РНК і ДНК, а також ліпіди [3].

Хлоропласти складаються з безбарвної цитоплазматичної основи — строми (гр. stroma— ложе), в якій розміщені особливі зерноподібні утворення — грани (лат. granum — зерно). Грани і строма мають ламелярну (пластинчасту) будову. Грани утворені з тилакоїдів, у яких чергуються шари молекул білка і ліпоїдів; саме в цих шарах у певному порядку розміщені молекули пігментів: хлорофілу, каротину і ксантофілу, а також молекули ферментів, що беруть участь у фотосинтезі (рис. 8).

Хромопласти (гр. chroma— фарба, колір і plastos) утворюються з хлоропластів або з лейкопластів внаслідок накопичення в них пігментів-каротиноїдів. Форма хромопластів різноманітна — від округлої до багатогранної. Вони містяться у плодах, пожовклому листі, пелюстках деяких квіток. Функцію хромопластів остаточно не з'ясовано, вважають, що вони відіграють роль світлофільтрів для хлоропластів у процесі фотосинтезу. Забарвлюючи пелюстки і плоди в яскраві кольори, хромопласти сприяють запиленню квіток і поширенню плодів.

Лейкопласти (гр. leucos — білий і plastos) — безбарвні пластиди; мають здебільшого округлу або округло-видовжену форму. Зустрічаються в листках, бульбах, кореневищах, меристематичних клітинах, корі молодих стебел, епідермі листків. За будовою лейкопласти близькі до хлоропластів, але на відміну від останніх у них дуже слабо розвинута внутрішня мембранна система. Лейкопласти виконують функцію синтезу і накопичення запасних речовин і в першу чергу — крохмалю, іноді білків, рідше жирів. Ті лейкопласти, в яких відкладаються олії, називаються елайопластами (гр. elaios— оливкова олія), або олеопластами. Лейкопласти, які накопичують запасний крохмаль, називаються амілопластами (гр. amylon— крохмаль).

 

 

Рис. 8.Види пластид вищих рослин і водоростей:

1 - хлоропласти, 2 - хромопласти, 3 - лейкопласти, 4 - хроматофори (зелена водорость спірогіра)

 

Мітохондрії(гр. mitos— нитка і chondrion— зернятко) є обов'язковими структурними елементами цитоплазми в усіх живих клітинах рослин і тварин. Найчастіше вони мають форму округлих зерен, паличок, іноді — витягнутих ниток. Каркас мітохондрій складається з подвійної мембранної оболонки, внутрішня частина якої утворює гребенеподібні вирости, або кристи. Проміжки між кристами заповнені матриксом — гомогенною або тонко гранулярною речовиною. Основна функція мітохондрій полягає в тому, що в них відбувається окислення різних органічних речовин. Вивільнена при цьому хімічна енергія використовується на процеси фосфорилювання і акумулюється в молекулах АТФ.

Рибосоми(гр. soma — тіло) — субмікроскопічні кулясті тільця, які виявлено не лише в цитоплазмі, а й у ядрі, мітохондріях та хлоропластах. Найбільшу кількість рибосом виявлено там, де найінтенсивніше здійснюється синтез білка — в меристематичних клітинах: у клітинах зародків, у клітинах і органах, що регенерують. Функція рибосом — синтез білка. У рибосоми надходять інформація з ядра з інформаційною (матричною) РНК і потік «будівельних блоків» — амінокислот з гіалоплазми для будови білків. Рибосоми містять близько 50 % усієї клітинної РНК і високий процент білків [3].

Ендоплазматичний ретикулум (гр. endon — внутрішній; лат. reticulum— сіточка) —система субмікроскопічних канальців, обмежених мембранами, що пронизують усю гіалоплазму. Розрізняють гранулярний і агранулярний ретикулум. На зовнішньому боці мембрани гранулярного ретикулуму розміщуються рибосоми. Гранулярний ретикулум синтезує специфічні ферменти, в ньому утворюються і ростуть клітинні мембрани, здійснюється взаємодія органел клітини, по ньому рухаються макромолекули та іони. На мембранах агранулярного ретикулуму синтезуються ліпіди та вуглеводи.

Лізосоми— невеликі (0,5 - 3 мкм у діаметрі) органели, в яких зосереджені гідролітичні ферменти. Лізосоми розчиняють окремі ділянки цитоплазми власної клітини.

Апарат Гольджі складається з диктіосом (гр. dictyon — сітка) і системи дрібних пухирців. Пухирці Гольджі розміщуються як поблизу диктіосом, так і по всій гіалоплазмі. Вони утворюються внаслідок відчленування диктіосомних цистерн або трубочок. Апарат Гольджі бере участь в обміні речовин, у формуванні клітинної оболонки.

Вакуолі (лат. vacuus — пустий) утворюються з локальних розширень ендоплазматичного ретикулума, в яких накопичується клітинний сік. Молоді клітини містять кілька дрібних вакуолей, у старіших — вони з'єднуються і утворюють одну велику центральну вакуолю. Вакуолі заповнені клітинним соком, який утворюється в процесі життєдіяльності рослинної клітини. Він являє собою водний розчин різноманітних за складом органічних і неорганічних речовин, які виділяє протопласт. У різних видів рослин, і навіть у різних органах однієї рослини хімічний склад клітинного соку неоднаковий. Концентрація вакуолярного соку є важливим регулятором осмотичного тиску в рослинних клітинах.

Клітинна оболонка утворюється в процесі життєдіяльності протопласта. До складу клітинної оболонки входять целюлоза, геміцелюлози і пектинові речовини. Оболонка складається з трьох шарів: міжклітинної речовини, або серединної пластинки, первинної і вторинної оболонок. Серединна пластинка побудована з пектину, пентози та деяких інших пектинових речовин, розміщується між первинними оболонками суміжних клітин. Первинна клітинна оболонка формується в новоутворених клітинах. Вона складається із целюлози, протопектину, геміцелюлози та деяких інших речовин. Характерна для меристематичних клітин. Вторинна оболонка утворюється накладанням шарів целюлози на первинну оболонку.

Обмін речовин між клітинами здійснюється плазмодесмами через пори, що є в оболонці. Оболонка виконує також механічні функції; бере участь у поділі клітин. У зв'язку з особливостями будови оболонку рослинної клітини називають клітинною стінкою.

Усі органели клітини залежать одна від одної, не можуть тривалий час існувати й продуктивно функціонувати ізольовано. Ріст клітини, її функціонування можливі лише внаслідок взаємодії всіх її частин. Життєдіяльність клітини є її функцією як єдиного цілого.


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Основні відомості | Поділ клітини
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | <== 9 ==> | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 |
Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.19 сек.) російська версія | українська версія

Генерация страницы за: 0.19 сек.
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7