Процес та етапи контролю

Визначення: Під процесом контролю розуміють визначену послідовність дій і рішень менеджерів, спрямованих на розробку та впровадження системи контролю в організаціях.

Етапи процесу контролю:

1. Визначення мету контролю. На цьому етапі формуються цілі і завдання організації, процес вирішення яких потребує постійного спостереження і корекції.

2. Планування контролю. На цьому етапі визначаються об’єкти, суб’єкти, засоби терміни та методи контролю, встановлюються стандарти, тобто ті критерії та показники, які будуть застосовуватись для оцінки фактично одержаних результатів. На цьому етапі важливо, щоб визначені методи контролю та стандарти максимальною мірою відповідали характеру і змісту визначених цілей і завдань. Тут же визначаються допустимі відхилення від стандартів.

3. Здійснення контролюючих дій. На цьому етапі відбувається оцінка, вимірювання фактично одержаних результатів із застосуванням відповідних технічних, організаційних та економічних методів. При цьому важливо, щоб оцінювались та вимірювались саме ті параметри, які встановлені у стандартах.

4. Порівняння одержаних результатів зі встановленими стандартами, нормами та нормативами. На цьому етапі важливо досягти спіставності у часі одних і тих же показників, врахувавши індекс інфляції, можливу зміну методики розрахунку показників, що відбулися за контрольований період і т.д.

5. Здійснення документального оформлення одержаних результатів у вигляді звітів, довідок, аналітичних таблиць, графіків та їх подання на розгляд керівникам відповідних рівнів.

6. Розробка і впровадження заходів із результатів контролю прийняттям і реалізацією управлінських рішень. При цьому розглядають три можливих варіанти рішень:

- не вживати ніяких дій, але контроль продовжувати у випадку, коли фактичні результати відповідають стандартам, або знаходяться в межах допустимих відхилень;

- вносити корективи у хід виробничого процесу, коли фактичні результати відхиляються від запланованих;

- переглянути стандарти у випадку, коли результати контролю показують, що шляхи, які розробила організація, є помилковими, або не відповідають новій ситуації.

 

3. Соціально-психологічні проблеми контролю. Принципи ефективного контролю

 

Контроль є ефективним засобом впливу на людей і спонукання їх до швидких дій. Але за неефективного його здійснення, може проявитись неадекватна поведінка працівників, яка не відповідатиме цілям і завданням організації. У зв’язку з цим, виділяють дві групи проявів поведінської реакції на контроль:

1. Реакція на контроль, яка проявляється в тому, що працівники, в першу чергу, виконують ті завдання і роботи, які контролюються, а в другу чергу – інші, або зовсім їх не виконують.

2. Одержання менеджерами непридатної інформації проявляється в тому, що підлеглі, побоюючись відповідальності за незадовільні фактичні результати роботи, можуть надавати керівникам недостовірну інформацію про реальний стан справ, що може потім призвести до помилкових рішень.

Для уникнення негативних поведінських наслідків контролю необхідно дотримуватись принципів ефективного контролю та рекомендацій, спрямованих на підвищення рівня сприйняття підлеглими системи контролю.

Принципи ефективного контролю:

1. Стратегічна спрямованість контролю, тобто система контролю повинна охоплювати стратегічні пріоритети організації і підтримувати їх.

2. Орієнтація на результат. Система контролю має бути спрямована на одержання конкретних результатів і вирішення завдань, що стоять перед організацією, і не підміняти їх самим процесом контролю.

3. Відповідність справи. Контроль повинен відповідати виду діяльності, що контролюється, і об’єктивно вимірювати те, що дійсно важливо.

4. Своєчасність контролю. Це значить, що часовий інтервал між проведенням контролю, встановленням результатів і прийняттям відповідних управлінських рішень має бути мінімальним.

5. Гнучкість контролю. Система контролю повинна передбачати можливість внесення змін у зв’язку із появою нової інформації, уточненням планових показників та іншими подіями, які можуть вплинути на результат.

6. Простота контролю. Система контролю повинна бути проста, доступна і зрозуміла кожному працівнику.

7. Економічна ефективність контролю. Витрати на забезпечення системи контролю мають бути меншими, ніж результат від нього.

Рекомендації щодо підвищення рівня сприйняття підлеглими системи контролю:

1. Встановлюйте обдумані і аргументовані стандарти, які б із розумінням сприймалися підлеглими.

2. Встановлюйте двостороннє спілкування з підлеглими для обговорення тих проблем, які можуть виникнути під час здійснення контролю.

3. Уникайте надмірного контролю, оскільки це може відволікати увагу підлеглих від виконання основних завдань і змушуватиме їх вдаватися до неадекватних поведінських дій.

4. Встановлюйте жорсткі, але досяжні стандарти, оскільки завищені чи занижені завдання негативно впливають на мотивацію працівників.

5. Винагороджуйте працівників за досягнуті стандарти, що є хорошим мотиваційним стимулом на майбутнє.

Найбільш розповсюджені помилки під час здійснення контролю

1. Ефект німба, проявляється тоді, коли працівник настільки добре справляється з якоюсь частиною роботи, що керівник ігнорує його недоліки під час виконання інших робіт.

2. Ефект камертона, виникає тоді, коли окремі недоліки чи випадки невдалого виконання робіт підлеглим, впливають на загальну негативну оцінку його діяльності.

3. Стереотип, виникає тоді, коли упереджене позитивне чи негативне ставлення до працівника впливає на оцінку його роботи керівником.

4. Порівняння виникає тоді, коли керівник порівнює результати роботи підлеглого не з установленими стандартами, а з результатами інших працівників, що може призвести до помилок в оцінках.

5. Дзеркальність, з’являється тоді, коли керівник оцінює підлеглого, схожого за характером чи поведінкою на нього. При цьому оцінка схожих підлеглих може бути завищеною, а несхожих – заниженою.

6. Відмінність з’являється тоді, коли керівники не наважуються повідомити підлеглих про погані результати контролю. Але при цьому підлеглі не дізнаються, що саме їм слід покращувати, що не змінить ситуацію на краще.

Рекомендована література: 3, 4, 8, 9, 16, 24, 26, 30, 38, 43, 54.

Питання для контролю:

 

1. Суть зміст та необхідність контролю.

2. Класифікація та види контролю.

3. Суть, методи та особливості проведення попереднього, поточного та заключного контролю в організаціях.

4. Процес та етапи контролю.

5. Соціально-психологічні проблеми контролю.

6. Принципи ефективного контролю.

7. Рекомендації щодо підвищення рівня сприйняття підлеглими системи контролю.

Тестові завдання до теми 12

1. Контроль як функція менеджменту передбачає:

а) періодичне відвідування менеджерами виробничих підрозділів організації;

б) щорічне підведення підсумків по результатах діяльності організації;

в) постійне спостереження за реальним ходом виробничого процесу.

 

2. Однією із причин необхідності контролю є:

а) ймовірність виникнення форсмажорних обставин;

б) ймовірність недобросовісної конкуренції;

в) необхідність попередження кризи.

 

3. За місцем виникнення виділяють наступні види контролю:

а) повний, вибірковий;

б) зовнішній, внутрішній, самоконтроль;

в) маркетинговий, виробничий, збутовий.

 

4. За рівнем охоплення об’єктів виділяють наступні види контролю:

а) повний, вибірковий;

б) маркетинговий, виробничий, збутовий;

в) стратегічний, тактичний, оперативний.

 

5. За напрямками діяльності організації виділяють наступні види контролю:

а) фінансовий, трудових ресурсів, матеріальних ресурсів;

б) стратегічний, тактичний, оперативний,;

в) маркетинговий, виробничий, збутовий.

 

6. За соціально-економічним змістом виділяють наступні види контролю:

а) попередній, поточний, заключний;

б) фінансовий, трудових ресурсів, матеріальних ресурсів;

в) маркетинговий, виробничий, збутовий.

 

7. За відношенням до системи планування виділяють наступні види контролю:

 

а) попередній, поточний, заключний;

б) стратегічний, тактичний, оперативний;

в) маркетинговий, виробничий, збутовий.

 

8. За часом здійснення виділяють наступні види контролю:

а) попередній, поточний, заключний;

б) стратегічний тактичний, оперативний;

в) маркетинговий, виробничий, збутовий.

 

9. Формування цілей і завдань контролю здійснюється на етапі:

а) планування контролю;

б) документального оформлення результатів контролю;

в) визначення мети контролю.

 

10. Визначення об’єктів, суб’єктів контролю, встановлення стандартів здійснюється на етапі:

 

а) планування контролю;

б) документального оформлення результатів контролю;

в) визначення мети контролю.

 

11. До принципів ефективного контролю належать:

а) демократичність, своєчасність, простота;

б) стратегічна спрямованість, своєчасність, простота;

в) охоплення всіх об’єктів організації, своєчасність, простота.

 

12. До негативних поведінських проявів контролю належать:

а) страх критики, невпевненість працівника у собі;

б) опір змінам, реакція на контроль;

в) реакція на контроль, надання непридатної інформації.

Тема 13. Управлінські рішення та методи їх прийняття

 

План:

1. Суть та класифікація управлінських рішень.

2. Процес прийняття рішення та фактори, що на нього впливають.

3. Методи прийняття управлінських рішень.

4. Особливості прийняття індивідуальних і колективних управлінських рішень.

 

1. Суть та класифікація управлінських рішень

Визначення:

Управлінське рішення – це сукупність заходів, які спрямовані на попередження або усунення збоїв у роботі і переведення системи з одного стану до іншого (Й.С. Завадський).

Управлінські рішення можуть класифіковані за наступними признаками:

1) За функціональною спрямованістю:

а) планові, спрямовані на визначення майбутніх параметрів діяльності організації;

б) організаційні, спрямовані на забезпечення реалізації прийнятих планових рішень;

в) координаційні, спрямовані на забезпечення погодженості дій окремих частин організації, а також організації і партнерів;

г) мотивуючі, спрямовані на спонукання працівників до виконання поставлених завдань;

д) контролюючі, спрямовані на одержання інформації про реальний стан організації на внесення відповідних коректив.

Крім того, у відповідності до спеціальних функцій менеджменту можна виділити наступні види рішень: маркетингові; виробничі, логістичні, збутові, фінансові, кадрові і т.д.

2) За обов’язковостю і однозначністю виконання:

а) директивні, які передбачають однозначне і обов’язкове виконання;

б) нормативні, що визначають нормативні параметри, в межах яких можуть виконуватись ті чи інші дії;

в) методичні, які визначають методику виконання певних дій чи робіт;

г) рекомендаційні, що не мають обов’язкового характеру, але дотримання яких може забезпечити більш якісне виконання робіт;

д) дозволяючі, які визначають момент початку тих чи інших дій або робіт.

3) За часом дії:

а) стратегічні, спрямовані на віддалені перспективи діяльності організації;

б) тактичні, спрямовані на середньострокові перспективи діяльності організації (кілька місяців, рік);

в) оперативні, спрямовані на поточні результати діяльності організації (від кількох годин, днів до кількох місяців).

4) За способом прийняття:

а) індивідуальні, які приймаються працівником особисто;

б) колективні, які приймаються групами, колективними чи колегіальними органами.

5) За напрямком дії:

а) зовнішні, спрямовані на досягнення зовнішніх цілей організації;

б) внутрішні, спрямовані на досягнення внутрішніх цілей організації.

6 За рівнем повноти інформації:

а) рішення, що приймаються в умовах визначеності;

б) рішення, що приймаються в умовах невизначеності і ризику.

7) За рівнем стандартизації:

а) стандартизовані, які передбачають чіткий алгоритм та процедури виконання і мають визначений результат;

б) незапрограмовані (творчі), в яких відсутній чіткий алгоритм, процедура виконання і результат виконання яких не визначений;

в) аналогові рішення, в яких нові проблеми вирішуються за допомогою уже напрацьованих методів і підходів.

 

2. Процес прийняття рішення та фактори, що на нього впливають

 

Визначення:

Процес прийняття рішень – це визначена послідовність дій менеджерів, спрямована на розробку та реалізацію управлінського рішення.

Виділяють три основних підходи до процесу прийняття управлінських рішень:

1. Інтуїтивний підхід (від лат. інтуітіо – дивлюсь, розглядаю) – суть його полягає в тому, що управлінське рішення приймається на основі внутрішнього відчуття менеджера того, що воно є вірним, і не передбачає аналізу будь-якої інформації, що стосується проблеми.

Процес прийняття інтуїтивного рішення складається з наступних етапів:

1) виявлення проблеми;

2) прийняття управлінського рішення;

3) зворотний зв'язок.

Переваги інтуїтивного підходу:

а) мінімізація часу на прийняття рішення;

б) мінімізація витрат коштів.

Недоліки:

а) висока ймовірність помилки.

Інтуїтивні рішення доцільно приймати в умовах гострої обмеженості часу, інформації і ресурсів.

2. Підхід на основі суджень. Суть його полягає в тому, що рішення приймається менеджерами на основі їх минулих знань і досвіду.

Етапи прийняття рішень на основі суджень:

1) виявлення проблеми;

2) оцінка альтернатив, що виявляються на основі минулих знань і досвіду;

3) прийняття управлінського рішення;

4) зворотний зв'язок.

Переваги підходу на основі суджень:

а) достатньо висока швидкість прийняття рішення;

б) використання минулих знань і досвіду для ситуацій, що повторюються;

в) відносно невисокі витрати коштів;

г) суттєво нижча, в порівнянні з інтуїтивним підходом, ймовірність помилки,

Недоліки:

а) намагання вирішити нові проблеми старими методами;

б) висока ймовірність стереотипності у прийнятті рішень;

в) рішення, прийняте на основі суджень, не завжди буде найкращим.

3. Раціональний підхід. Суть його полягає в тому, що управлінське рішення приймається на основі об’єктивного аналізу проблеми, з використанням всієї доступної інформації і не залежить від минулого досвіду.

Етапи прийняття раціонального рішення:

1) виявлення проблеми, тобто усвідомлення й ідентифікація управлінської проблеми;

2) діагностика проблеми, передбачає виявлення причин її появи;

3) формування обмежень і критеріїв, тобто виявлення економічних, право-вих, ресурсних та інших обмежень, в рамках яких можна приймати рішення, а також критеріїв або вимірників для їх оцінки;

4) виявлення альтернатив, або всіх можливих варіантів вирішення проблеми;

5) оцінка альтернатив, передбачає відбір із виявлених варіантів тих, які вписуються в рамки обмежень і можуть дати позитивний результат;

6) прийняття управлінського рішення, передбачає вибір із позитивних варіантів рішень оптимального;

7) зворотний зв'язок – спостереження за ходом реалізації рішення з метою внесення необхідних коректив.

Переваги раціонального підходу:

а) використання всієї доступної інформації, яка стосується проблеми;

б)мінімізація ймовірності помилок у прийнятті рішень;

в) високий рівень інноваційності;

г) висока ймовірність прийняття найкращого для певної ситуації рішення;

д) низька ймовірність впливу стереотипів.

Недоліки:

а) вимагає значних витрат часу і коштів;

б) потребує залучення великої кількості фахівців з різних напрямків діяльності, а також спеціальних методів обробки інформації.

Цей підхід рекомендується використовувати для вирішення нових проблем, аналогів яких не було в минулому за умови наявності часу і ресурсів.

У практиці управління ці три підходи найчастіше використовуються одночасно.

 

3. Методи прийняття управлінських рішень

 

Визначення:

Методи прийняття управлінських рішень – це сукупність прийомів і способів, які застосовуються менеджерами для розробки і прийняття управлінського рішення.

Виділяють дві групи методів прийняття управлінських рішень:

1. Кількісні методи, які групуються на використанні кількісної інформації, що піддається математичній обробці.

Кількісні методи застосовуються для вирішення добре структурованих чи кількісно виражених проблем, які мають добре виокремлені, суттєві залежності, що можуть бути подані в числах або символах у вигляді математичних моделей.

До кількісних методів прийняття управлінських рішень належать, зокрема, наступні:

1) економіко-статистичні, суть яких полягає у виявленні закономірностей в розвитку соціально-економічних процесів на основі обробки великих масивів статистичної інформації;

2) методи лінійного програмування, передбачають відшукування максимуму чи мінімуму лінійної функції за наявності обмежень у вигляді лінійних нерівностей чи рівнянь. Максимізуюча (мінімізуюча) функція являє собою прийнятні критерії для прийняття оптимального рішення, що відповідає поставленій меті;

3) методи нелінійного програмування – математичні методи пошуку максимуму чи мінімуму функції за наявності обмежень у вигляді нерівностей чи рівнянь, з яких хоча б одне має нелінійний характер і зображується на графіку у вигляді кривої лінії;

4) метод динамічного програмування (динамічного планування), являє собою математичний метод оптимізації рішень, спеціально пристосований до так званих багатоступеневих операцій, розвиток яких відбувається із врахуванням часу, тобто в динаміці;

5) стохастичне програмування, являє собою сукупність методів планування із розв’язанням оптимізаційних завдань із врахуванням можливісного (стохастичного) надходження процесів, тобто таких, в яких зміни в часі стану якогось елемента системи відбуваються у відповідності з ймовірними закономірностями;

6) методи теорії масового обслуговування (теорії черг), передбачають оптимізацію кількості каналів обслуговування клієнтів таким чином, щоб мінімізувати довжину черги і часу обслуговування клієнтів. Це може стосуватись, наприклад, покупців універсамів, для яких необхідна оптимальна кількість кас і продавців-касирів, які їх обслуговують;

7) методи теорії ігор, застосовуються у тих випадках, коли доводиться прийняти рішення в умовах протидії суперника (наприклад, конкурента), причому кожне наступне рішення менеджерів залежить від того, яких заходів вжив суперник.

2. Якісні методи прийняття рішень, які ґрунтуються на використанні знань і досвіду експертів про проблеми, що розглядаються. Застосовуються для вирішення слабо структурованих проблем, кількісна інформація про які не визначена, відсутня, недоступна, або в організації не має часу і коштів на її збір, обробку і аналіз.

До якісних методів прийняття рішень належать наступні:

1. Метод дискусій (метод комісій), передбачає залучення широкого кола учасників (експертів) до обговорення проблеми, застосування дискусій, вільне обговорення, критичну оцінку різних позицій та колективне відкрите прийняття рішення. Експертами, при цьому, можуть виступати як співробітники фірми, так і запрошені фахівці. Недоліками цього методу є ймовірність підпадання під авторитети та комформізму експертів.

2. Метод журі, передбачає узагальнення індивідуальних оцінок експертами досліджуваної проблеми та можливих шляхів її вирішення. При цьому, кожен член журі висловлює свою позицію без обговорення, а оптимальним вважається те рішення, за яке висловились більшість експертів.

3. Метод «Дельфи» названий в честь давньогрецького міста Дельфи, де мешкали знамениті ясновидці або оракули. Передбачає багаторазове анонімне опитування експертів з приводу проблеми, що потребує вирішення. При другому і наступних опитуваннях до відома експертів доводять позиції інших експертів, не вказують їх ім’я. Опитування здійснюється до того часу, доки більшість експертів не прийдуть до спільного рішення, яке і вважається оптимальним.

Анонімність експертів унеможливлює тиск авторитетів, що є позитивним. Негативним є те, що час на прийняття рішення може бути занадто довгим.

4. Метод суду. Суть його полягає в тому, що процедура обговорення проблеми і прийняття рішення нагадує процедуру роботи судового засідання, де представлені наступні сторони:

а) підсудний, власне проблема, або рішення, що обговорюється;

б) прокурори, група експертів, які піддають усебічній критиці запропоноване рішення, шукають у нього слабкі місця, недоліки;

в) адвокати, група експертів, які захищають запропоноване рішення, знаходять аргументи на його користь, показують його сильні сторони, переваги;

г) судді, група експертів, які вислуховують аргументи обох сторін з приводу запропонованого рішення певної проблеми і виносять остаточне судження по ньому.

5. Метод мозкового штурму, передбачає колективну генерацію ідей і пошуку рішень для неструктурованих проблем в умовах інформаційної невизначеності. При цьому необхідно дотримуватись наступних правил:

а) до складу групи вводяться представники різних галузей знань, не залежних один від одного і не зв’язаних з майбутніми виконавцями;

б) експерти повинні володіти високим рівнем інноваційності;

в) групу інформують про напрям можливого пошуку (наприклад, збільшення обсягу продажу) і про ті ідеї, які вже були висловлені;

г) експерти формулюють саму ідею без аргументів на її користь. Можна висловлювати кілька ідей одним експертом;

д) критика суперника, обговорення не проводяться;

е) висловлені ідеї фіксуються на папері чи аудіоапаратурою;

є) аналіз запропонованих ідей здійснюється іншою групою експертів.

6. Сукупна думка дилерів, передбачає опитування дилерів, агентів, роздрібних продавців продукції фірми із приводу причин, які породжують проблеми зі збутом, і можливих шляхів їх вирішення. Продавці продукції, постійно контактуючи з її покупцями, найкраще знають настрої і думки останніх і можуть надати цінні і кваліфіковані рекомендації.

7. Метод сценаріїв, передбачає на основі аналізу і оцінки існуючої ситуації встановлення логічної послідовності можливих подій у майбутньому, або майбутній стан об’єкта дослідження. При цьому, маючи спільну відправну точку, майбутнє може проглядатися у вигляді кількох альтернатив (сценаріїв). Рекомендується виділяти так звані «крайні» сценарії, тобто найгірший та найкращий варіант розвитку подій і один або кілька «середніх» сценаріїв.

 

4. Особливості прийняття індивідуальних і колективних управлінських рішень

 

Під час прийняття управлінських рішень менеджери діють як самостійно, так і як керівники відповідних колегіальних органів. Залежно від цього виділяють індивідуальні і колективні (групові) управлінські рішення.

Визначення:

Індивідуальне управлінське рішення – це таке, яке приймається менеджером одноосібно.

Залежно від рівня структуризації проблеми та інформаційного забезпечення виділяють наступні типи індивідуальних управлінських рішень:

1. Рутинні рішення, які передбачають неухильне дотримання правил і процедур, чітку систему контролю, розумну оцінку ситуації. Особливістю таких рішень є відсутність потреби у творчому підході, оскільки всі дії наперед визначені.

2. Селективні рішення, які передбачають вибір оптимального рішення з кількох відомих альтернатив. Особливістю таких рішень є наявність певного кола можливих рішень, які вже добре відпрацьовані. Присутні елементи творчості.

3. Адаптаційні рішення, передбачають створення нових можливостей і застосування нових ідей для вирішення старих проблем. Особливістю їх є те, що поруч з відпрацьованими рішеннями можуть бути запропоновані й абсолютно нові. Це вимагає значного рівня творчості, ініціативи, здатності зробити прорив у невідоме.

4. Інноваційні рішення, передбачають пошук нових рішень для нових проблем. Їх особливістю є те, що менеджеру необхідно ідентифікувати і структурувати проблему, здійснити її діагностику а потім знайти методи її вирішення. Це вимагає найвищого рівня творчості й інноваційності.

Визначення:

Колективні (групові) рішення – це такі, які приймаються певною групою уповноважених на те людей (комісія, правління, рада і т.д.).

Види колективних рішень:

1) непомітні рішення, приймаються тоді, коли у членів групи немає чіткої позиції щодо обговорюваної проблеми, тому висловлена кимось пропозиція не зустрічає заперечень і приймається як рішення;

2) авторитетне рішення, приймається найбільш авторитетним членом групи. Воно може бути зваженим, якщо при цьому врахована думка інших членів групи, або вольовим, якщо інші думки подавлені. При цьому члени групи не сприймають це рішення як своє;

3) рішення меншості, виникає тоді, коли члени меншості, активно підтримуючи один одного, нав’язують свою пропозицію більшості, в якої немає чіткої позиції. Таке рішення нестійке, оскільки більшість дуже швидко вимагатиме його перегляду;

4) компромісне рішення, приймається тоді, коли сторони намагаються врахувати позиції одна одної і у зв’язку з цим приймається третє рішення, якого ніхто не пропонував, але яке частково задовольняє обидві сторони. Це рішення також нестійке, оскільки ослаблення однієї зі сторін породжує бажання іншої сторони його переглянути;

5) рішення більшості – найбільш демократичне, оскільки виникає внаслідок голосування. Воно достатньо стійке, тому що може існувати до того часу, доки існуватиме більшість.

6) рішення взаєморозуміння, виникає в результаті широкої дискусії, обговорення, врахування думок всіх зацікавлених і розуміння кожним членом групи того, що в даній ситуації іншого рішення немає. Таке рішення є вимушеним і воно зміниться тоді, коли зміняться ситуаційні фактори, що на нього вплинули;

7) одноголосне рішення, рідкий вид рішення, яке влаштовує всіх членів групи і вони голосують за нього одностайно.

 

Рекомендована література: 6, 8, 9, 14, 17, 20, 27, 28, 34, 39, 43.

 

 

Питання для контролю:

 

1. Суть управлінського рішення. Класифікація та види управлінських рішень за функціональною спрямованістю та обов’язковістю виконання.

2. Класифікація та види управлінських рішень за часом дії, способом прийняття та напрямком дії.

3. Класифікація та види управлінських рішень за рівнем повноти інформації та рівнем стандартизації.

4. Процес приймання управлінського рішення. Інтуїтивний підхід та підхід на основі суджень до процесу прийняття рішення.

5. Раціональний підхід до процесу прийняття управлінських рішень.

6. Кількісні методи прийняття управлінських рішень.

7. Якісні методи прийняття управлінських рішень.

8. Індивідуальні рішення, їх суть та види.

9. Колективні (групові) рішення та особливості їх прийняття.

 

 

Тестові завдання до теми 13

1. Рішення, які спрямовані на забезпечення злагодженості дій окремих частин організації, – це:

 

а) організаційні;

б) координуючі;

в) контролюючі.

 

2. Рішення, які спрямовані на спонукання працівників до виконання поставлених завдань, – це:

а) планові;

б) директивні;

в) мотиваційні.

 

3. Рішення, які спрямовані на забезпечення реалізації поставлених завдань, – це:

а) планові;

б) організаційні;

в) координаційні.

 

4. Рішення, які передбачають однозначне і обов’язкове їх виконання, – це:

а) планові;

б) директивні;

в) нормативні.

 

5. Рішення, які визначають методику виконання певних робіт, – це:

а) нормативні;

б) рекомендаційні;

в) методичні.

 

6. Рішення, які визначають момент початку тих чи інших дій, – це:

а) рекомендаційні;

б) оперативні;

в) дозволяючі.

 

7. Рішення, які передбачають чіткий алгоритм і процедуру виконання, – це:

а) тактичні;

б) методичні;

в) стандартизовані.

 

8. Рішення, яке приймається на основі внутрішнього відчуття менеджера, – це:

а) раціональне;

б) інтуїтивне;

в) на основі суджень.

 

9. Рішення, яке приймається на основі минулих знань і досвіду менеджера, – це:

а) раціональне;

б) інтуїтивне;

в) на основі суджень.

 

10. Рішення, яке приймається на основі об’єктивного аналізу проблеми, – це:

а) раціональне;

б) інтуїтивне;

в) на основі суджень.

 

11. Однією із переваг інтуїтивних рішень є:

а) високий рівень інноваційності;

б) використання минулих знань і досвіду;

в) мінімізація витрат часу і коштів на їх прийняття.

 

12. Однією з переваг рішень на основі суджень є:

а) високий рівень інноваційності;

б) використання минулих знань і досвіду;

в) мінімізація витрат часу і коштів на їх прийняття.

 

13. Однією із переваг раціональних рішень є:

а) високий рівень інноваційності;

б) використання минулих знань і досвіду;

в) мінімізація витрат часу і коштів на їх прийняття.

 

14. Одним з недоліків інтуїтивних рішень є:

а) висока ймовірність помилки;

б) висока ймовірність стереотипності;

в) значні витрати часу і коштів.

15. Одним з недоліків рішень на основі суджень є:

а) висока ймовірність помилки;

б) висока ймовірність стереотипності;

в) значні витрати часу і коштів.

 

16. Одним з недоліків раціональних рішень є:

а) висока ймовірність помилки;

б) висока ймовірність стереотипності;

в) значні витрати часу і коштів.

 

17. До кількісних методів прийняття управлінських рішень належать наступні:

 

а) монографічний, абстрактно-логічний, економіко-статистичний;

б) теорії ігор, метод комісій, метод журі;

в) економіко-статистичні, лінійного програмування, теорії ігор.

 

18. До якісних методів прийняття управлінських рішень належать наступні:

а) абстрактно-логічний, метод журі, метод суду;

б) монографічний, метод «Дельфи», теорії ігор;

в) метод комісій, метод «Дельфи», метод суду.

 

19. Серед індивідуальних рішень менеджерів виділяють наступні:

а) рутинні, селективні, аналогові;

б) рутинні, селективні, інноваційні;

в) непомітні, авторитетні, компромісні.

 

20. Серед колективних рішень виділяють:

а) рутинні, селективні, аналогові;

б) рутинні, селективні, інноваційні;

в) непомітні, авторитетні, компромісні.

 

Тема 14. Керівництво і влада в системі менеджменту організацій

 

План.

1. Суть категорій “керівництво“, “влада“, “лідерство“ та їх значення для ефективного управління.

2. Форми влади і впливу в організаціях.

 

1. Суть категорій «керівництво», «влада», «лідерство» та їх значення для ефективного управління

 

У своїй повсякденній роботі керівник зустрічається з необхідністю постійно впливати на підлеглих, спонукаючи їх до певних дій. В цьому випадку він виступає як носій влади, “лідер“.

Таким чином, категорії “керівництво“, “влада“, “лідерство“ є між особовими аспектами управління, оскільки вони проявляються через стосунки двох осіб – керівника і підлеглого.

Визначення 1:

Керівництво – це діяльність однієї особи (керівника), спрямована на забезпечення виконання іншими особами (підлеглими) відповідних доручень і завдань.

Визначення 2:

Влада – це можливість однієї людини впливати на поведінку інших людей, яка забезпечується наданими керівнику в організації правами і повноваженнями.

Визначення 3:

Лідерство – це здатність однієї людини впливати на поведінку інших людей, або їх групи з метою спонукання до досягнення певних цілей. Ця здатність забезпечується, головним чином, особистими якостями людини.

Центральною категорією в цьому переліку є категорія влади, та як керівник, який не має можливості впливати на поведінку інших людей, не може виконувати свої функції.

Фактори, що впливають на силу влади керівника:

1. Місце керівника в ієрархічній структурі. Чим вищу посаду займає керівник, тим більші у нього можливості впливу на інших людей.

2. Рівень залежності підлеглого від керівника. Чим більшою мірою керівник має можливість впливати на суттєві інтереси підлеглого, тим більшу силу влади він має. Залежність підлеглого від керівника проявляється в наступному:

· розмір заробітної плати і винагород;

· перспективи професійного і службового росту;

· обсяг, складність і терміни виконання завдань, що ставляться перед підлеглими;

· психологічний мікроклімат у стосунках з колегами та керівництвом.

3. Рівень залежності керівника від підлеглого. Чим більшою мірою керівник залежить від підлеглого, тим меншу силу влади стосовно нього він має.

Залежність керівника від підлеглого проявляється у наступному:

· оперативність і повнота інформації, що надається підлеглим керівнику;

· унікальні здібності чи професійні якості підлеглого;

· неформальні контакти в інших організаціях;

· неформальний вплив на колег всередині організації (лідерство);

· виконання доручень, які виходять за межі функціональних обов’язків;

· знання неслужбових деталей життя керівника, оприлюднення яких може зашкодити його репутації, кар’єрі та ін.

Поєднання рівня залежності підлеглого від керівника і керівника від підлеглого породжує таке явище, як баланс влади.

Визначення:

Баланс влади – виникає тоді, коли застосування влади керівником є достатнім для виконання поставлених завдань, але таким, що не викликає у підлеглого почуття протесту і бажання застосувати свою владу у відповідь.

Баланс влади виникає стосовно кожного підлеглого окремо і може змінюватись відповідно до зміни параметрів, що впливають на силу влади керівника.

2. Форми влади і впливу в організаціях

 

Визначення:

Форма влади – це спосіб, яким керівник реалізує чи проявляє свою владу стосовно підлеглого. Вона визначається основою влади, тобто контролем з боку керівника над тим що має суттєве значення для підлеглого і завдяки чому підлеглий потрапляє у залежність від керівника.

Виділяють наступні форми влади і впливу:

1. Влада страху і примушування. Ґрунтується на розумінні підлеглим того, що керівник має можливість його покарати у випадку неналежного виконання завдань.

Основні фактори страху підлеглого наступні:

а) страх фізичного болю, втрати життя чи здоров’я (най