Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії (науки), релігії та мистецтва

Англо-український філософський словник. К., 1996.

Блинников Л. В. Великие философы: Учебный словарь-справочник, 2-е изд.

М., 1997. Большой толковый социологический словарь. Т. 1-2. М., 1999. Великие философы. Словарь-справочник. М., 1999.

Дидье Жюма. Философский словарь, перевод с франц. М., 2000.

Історія філософії. Хрестоматія. К., 1993.

Краткая философская энциклопедия. М., 1994.

Лосев А.Ф. Словарь античной философии. М., 1995.

Мазур В.Д. Тлумачний словник основних філософських термінів. Львів, 1996.

Практикум з філософії: Навч. посіб. / За ред. В. Л. Петрушенка. Львів, 2003.

Современная западная философия: Словарь. М., 1991.

Современная западноевропейская философия. Словарь. М., 1992.

Современная философия науки. Хрестоматия. М., 1994.

Современная философия: словарь и хрестоматия. Ростов-на-Дону, 1995.

Современный философский словарь. Лондон; Франкфурт-на-Майне;

Париж; Люксембург; Москва; Минск, 1998.

Современный философский словарь I За ред. В.Е. Кемерова. М., 2004.

Соціальна філософія.Короткий енциклопедичний словник / Заг. ред і

укладання В.П. Андрущенко, МЛ. Михальченко К. 1996 Соціологія: короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І. Воловича.

К., 1998. Соціологія: терміни, поняття, персонали. Навчальний словник-довідник.

Укладачі: В.М. Піча, Ю.В. Піча, Н.М. Хома та ін.За заг. ред. В.М. Пічі.-

2-ге вид., К.; Львів, 2004. Сучасна зарубіжна філософія: течії і напрямки: Хрестоматія. К., 1996. Философия истории: Антология. М., 1995. Философская мысль восточных славян: Библиографичный словарь / Н.В.

Огородник, В.В. Огородник; Науч. ред. Л.В.Губерский.К., 1999. Философский словарь I Под ред. И.Т. Фролова. М., 1991. Философский словарь Владимира Соловьёва. М., 1997. Философский энциклопедический словарь. М., 1989. Філософія.Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники І. Демчик, М.

Попович. Кам'янець-Подільський, 1999. Хрестоматия пофилософии І Сост. П.. В. Алексеев. М., 2004. Хто є хто в західній та вітчизняній соціології. Навчальний соціологічний словник для студентів / Наук. ред. В.М.Піча. Львів, 1999. Хюбшер А. Мыслители нашего времени. Справочник по философии Запада

XX века. М., 1994. Читанка з історії філософії. У 6 книгах - Книга 1: Філософія стародавнього

світу. К., 1996 Читанка з історії філософії. У 6 книгах - Книга 6: Зарубіжна філософія XX

ст. К., 1996. Школьный философский словарь І Т.В. Горбунова, Н.С. Гордиенко, В.П.Кар-пунин и др. Общ. ред., сост. и вступ, ст. А.Ф. Малышевский. М., 1995.

 

Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії (науки), релігії та мистецтва

Термін " філософія" має давньогрецьке походження, бо саме у Стародавній Греції філософія вперше відокремилась від інших сфер інтелектуальної діяльності та набула автономного характеру розвитку. Перша частина цього терміна походить від слова " філо" - схильність, любов, бажання, відданість та слова " софія" '- мудрість, яке, у свою чергу, складається із двох слів і буквально значить - казати, промовляти, цілісно, доречно. Ще у XIX ст. існував слов'янський термін " любомудріє", який можна вважати дослівним перекладом слова " філософія".

Розглядаючи історичні корені філософії, ми вже дали її найперші та найпростіші визначення, проте на сьогодні не існує якогось єдиного та загальноприйнятого розуміння та визначення предмету філософії '. Цей факт має свої виправдані підстави:, якщо у філософії йдеться про пошуки найперших людських життєвих орієнтирів, якщо філософія намагається водночас розробляти виправдані засоби для їх винайдення, то її предмет набуває майже безмежних виявлень. У найпростішому варіанті філософія могла би виконати своє суспільно-історичне призначення тоді, коли вона змогла би співставити між собою світ, з одного боку, та людину, з іншого боку, окреслити їх основні можливі виявлення і на цій основі І сказати людині, що вона є і що їй належить робити у цьому житті та у цьому світі. Проте як світ, так, тим більше, і людина постають незавершеними і майже безмежними у своїх характеристиках, діях та проявах. Через це і філософія постає багато в чому незавершеною, або, як кажуть у науці, " відкритою системою знання";.

* Справа філософії радше полягає у тому, щоб чітко з'ясувати те, якими вже проявили себе людина та її дійсність як історично, так і в їх інтелектуальних осмисленнях. Через це філософія постає перед нами формою випробовування буттєвих спроможностей людини; вона засвідчує той стан самоосвідчень людського єства, якого останнє спромоглося реально досягнути. Виконуючи цю справу, філософія водночас вибудовує " стартовий майданчик" для руху у майбутнє, даючи до того ж людині дещо на зразок " топографії" людського універсуму, тобто допомагає людині зорієнтуватися у власній реальності та отримати певні інтелектуальні інструменти для подальшого життя і діяльності.

 

Означена " широта" предмету та завдань філософії дозвояляє зрозуміти наступні особливості предмету філософії: її предмет є історично змінним, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини; уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми і здатні окреслити " топографію " людськості; філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.

Отже, філософія покликана тримати весь час у полі уваги та у актуальному стані всі основні виявлення людини як людини. Саме тому Р. Декарт був правий, коли стверджував, що лише філософія відрізняє нас від дикунів. Зазначений момент історичного буття філософії виявляється досить важливим з огляду на те, що філософія завжди вписана у певне соціальне життя, функціонує в ньому і певним чином намагається на нього впливати (використовуючи наявний арсенал своїх засобів). Це значить, що філософія має свою активно дійову, практичну сторону, проте не в тому сенсі, що вона стає якоюсь виробничою діяльністю, а в тому, що вона намагається втілюватись у реальні процеси життя.

Через це філософію завжди треба розглядати не лише в аспекті вічного, характерного для людини завжди, айв аспекті конкретних окреслень. І коли ми сьогодні, наприклад, використовуємо здобутки античної філософії, ми повинні розуміти, що це наше саме сьогоднішнє її бачення, а не власне антична філософія, як органічна частина давньої цивілізації.

Зазначені особливості предмету філософії змушують нас не стільки прагнути дати їй одне єдине визначення, скільки спробувати окреслити характерні риси філософського мислення, які дозволять нам побачити внутрішню особливість його самоздійснення. Спираючись на численні існуючі визначення філософії, можна виділити такі найперші риси філософського мислення.

гранично широкий рівень узагальнення (категорії, л принципи), що виходять на межу буття і небуття

Постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору

Окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути

Є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальність

Постає внутрішньопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим

Прагне поставити і розв язати граничні, абсолютні І проблеми людського буття

Зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тою мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, - саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.

Означені характерні риси філософського мислення дозволяють нам не лише орієнтуватись у тому, що саме можна вважати філософією, а ще й виразно побачити те, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності.

Видатний німецький філософ XIX ст. Г. Гегель вважав, що вищі здатності людського інтелекту проявляються у розумінні (яке втілюється у науку та філософію), переживанні (яке втілюється у мистецтво) та відчутті нашої вихідної спорідненості із найпершими засадами буття (яке втілюється у релігію). Відповідно, найперші риси філософії і проявляються через її порівняння із наукою, мистецтвом та релігією.

Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсивному мисленні та прагнуть пояснювати дійсність, проте кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та дослідження, який постає частиною реальної дійсності, а предмет філософії, як вже зазначалося, постає значною мірою невизначеним, майже безмежним, та ще й історично змінним. Окрім цього, лише філософії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обмеженими своїми предметами, узагальнюють лише в їх межах.

Хоча науки й прагнуть наблизити людину до істини, надати їй надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною та знанням, так само як не досліджують вони й питання про становище людини в світі та можливості її самовизначення.

Філософія та мистецтво схожі між собою у тому, що вони подають дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено; окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди і усюди знаходять предмет своєї уваги.

Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво надають суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності (докладніше про пізнавальні можливості мистецтва мова буде йти у відповідному розділі).

 

Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також: претендують пароль життєвого наставництва, проте релігія базується на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння. До того ж релігія - це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя; філософія ж була та залишається інтелектуальною формою світоосмислен-ня. Філософія залишає на вирішення самої людини питання про те, з чим вона погодиться, із чим - не погодиться, та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання.

Отже, філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаю-~ чись при цьому суто людською справою і до певної міри показчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.