ЕМПІРИЧНЕ пізнання - поняття, за допомогою якого сучасна методологія науки позначає гетерогенні системи наукового знання і сполучені типи науково-дослідної діяльності.

ЕМПІРИЧНЕ пізнання - поняття, за допомогою якого сучасна методологія науки позначає гетерогенні системи наукового знання і сполучені типи науково-дослідної діяльності.

Ж

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti) - це сукупність фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), що об'єднують органічних істот, відрізняючи їх від неорганічних об'єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення.

З

Закон - необхідне, істотне, тривке, відношення, що повторюється між явищами

в природі і суспільстві.

Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони (закони), власне, формують предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різноманітні аспекти процесу розвитку.

Заблудження(хибна думка)— це невірне, викривлене, ілюзорне відображення дійсності; це невідповідність нашого знання сутності речі, недостовірність суб’єктивного знання про предмет його об’єктивному змісту

знання — це результат пізнавальної діяльності, виражений в ідеальних образах (уявленнях, поняттях, судженнях, теоріях) і закріплений в знаках природних або штучних мов.

Загальне — це об'єктивно існуюча тотожність між предметами, речами,

явищами, що властива багатьом предметам, речам і явищам у рамках

конкретної якісної визначеності. Одиничне і загальне є єдністю

протилежностей.

ЗМІСТ І ФОРМА, філос. категорії; зміст - визначальна сторона цілого, сукупність його частин; форма - засіб існування і вирази змісту. Відтворювані свідомістю загальні зв'язки і відношення дійсності при певн. умовах набувають специфіч. логіч. функцій, виступають в якості форм мислення (поняття, судження, умовиводи). В похід. мистецтва зміст (художньо відбиті явища життя в їхньому оціночному осмисленні; синоніми: ідейно-тематич. основа, худ. сенс, ідея) і форма (комплекс. вислов. засобів) складають нероз'єднану єдність.

І

Індетерміні́зм (лат. indeterminatus — невизначений, необмежений) — філософське ідеалістичне вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними.

Ірраціоналізм - філософський напрям, який на основі критичного переосмис­лення раціонального способу пізнання протиставляє йому та об­стоює домінуюче значення інтуїції, віри тощо.

Індукція - форма висновку, за якої на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення.

Ідеалізм - філософський напрям, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне – вторинним.

Ідеальне – суб’єктивний образ об’єктивного світу, який виникає в ціленаправленій діяльності людини і є одним із її моментів.

Інформація – об’єктивна сторона процесувідображення як властивістьвсієїматерії.

Істина – якісна характеристика знання та мета пізнання – така характеристика знань, згідно із якою знання повністю співпадають із реальним станом справ; проте пряме дублювання реальності позбавляє людське пізнання сенсу, а тому істина постає як еталон та ідеал пізнання, який спрямовує пізнання, якісно його зумовлює; в своїй же повноті пізнання постає багатостороннім процесом продукування засобів наближення до істини.

Інтуїція – (лат. погляд) – безпосереднє охоплення сутності предмета. В основі інтуїції вроджена здатність (талановитість), тривалий досвід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки; розгляд, споглядання, духовне бачення, розуміння, яке набуте безпосередньо, а не емпіричним або шляхом роздумів (рефлексії).

Індивідуальна свідомість – це духовний світ кожної особистості.

Ідеологі я — це організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.

Індиві́д, Індиві́дуум -(лат. individuum — неподільний) 1. — Окремий організм, який існує самостійно. 2. — Окрема людина, особа

«Інформаці́йне» суспі́льство (англ. Informationsociety) —За концепцією постіндустріального суспільства; нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання. Рисами, що відрізняють інформаційне суспільство, є: збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;збільшення долі інформаційних комунікацій, продуктів та послуг у валовому внутрішньому продукті;створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задовільнення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Індивідуальність – сукупність специфічних якостей людини, яка відрізняє її від інших.

К

Карма – (від санскрит. –«дія». «обов’язок», «діяльність»). У релігійно-філософських системах Стародавньої Індії – певна визначеність наперед людського життя (долі), мета якої – провести людину через випробування, щоб вона шляхом самовдосконалення досягла найвищої мети морального розвитку – мокші.

Конфуціа́нство - китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій, що жив у 551—479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо.

Космоцентризм -(грец. Κοσμος + центр) система філософських поглядів, в яких космос (як філософське поняття) займає центральне місце.

Стрижневою ідеєю др.греч. філософії був космоцентризм - сприйняття світу як величезного і таємничого Космосу, гармонійного і різноманітного у своїх проявах. Страх і схиляння перед Космосом, прояв інтересу перш за все до проблем походження матеріального світу, пояснення явищ навколишнього світу.

Картина світу – складноструктурована цілісність, що включає три головні компоненти - світогляд, світосприйняття та світовідчуття..Ц ікомпоненти об'єднані в картині світу специфічним для даної епохи, етносу чи субкультури чином.

Кініки (грец.. κῠνικοί, від κύων (собака) та / або Κῠνόσαργες (Кіносарг, пагорб в Афінах); лат. Cynici), кінізм - одна з найбільш значних сократичних філософських шкіл.

Категоричний ім­ператив - основне поняття етики І. Канта для позначення морального на­казу (припису), який є безумовним для виконання всіма людьми.

Креаціонізм (від лат. «створення») – розуміння світу як результату Божого творіння.

Категорія –це найбільш загальні поняття, через які визначаються (у тій чи іншій області знання) окремі, більш конкретні поняття.

Кількість – побічна обставина матеріальних речей за допомогою якої вони поширювалися у просторі.

Культу́рне середо́вище — широке поняття, що характеризує всю сукупність властивих даному суспільству культурних цінностей, звичаїв і звичок, які необхідно враховувати при розробці проекту для того, щоб забезпечити його підтримку з боку населення і суспільної думки країни.

Культура – це способи та результати людської діяльності в яких реалізуються лючові цінності людини.Цивілізація – 1) синонім культури; 2) ступінь суспільного розвитку, яка слідує за варварством; 3) замкнений соціально-історичний організм, основою якого є культурні особливості.

Л

Логос (грец. λόγος) - термін філософії, що означає «слово»(або «пропозиція», «вислів», «мова») - у перекладі з грецької мови і «думка» (або «намір») - у перекладі з давньогрецької, а також - причина, привід. Логос - образ вогню. Порівнюється з вогнем - повільно займаються й згасає за певними законами (Геракліт).

Людина – єдність біологічного, психологічного та соціально-інформативного.

М

Міф - це тип світогляду, при якому людина включена у Всесвіт, і досить слабо виділяє себе в ньому, не чітко розрізняє суб'єкт та об'єкт, тобто себе та світ.

Матеріалізм – філософський напрям, який у вирішенні основного питання філософії стверджує. Що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне – вторинним.

Методоло́гия (от греч. μεθοδολογία — учение о способа

х; от др.-греч. μέθοδος из μέθ- + οδος, букв. «путь вслед за чем-либо» и др.-греч. λόγος — мысль, причина) учение о системе понятий и их отношений, — система базисных принципов, методов, методик, способов и средств их реализации в организации и построении научно-практической деятельности людей.

Методологія — це система принципів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, атакож вчення про цю систему.

Метафі́зика — філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

Метафізика — це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу);

Механічний матеріалізм - одна з істор. форм домарксистського матеріалізму, для якої характерне метафіз. пояснення явищ об'єктивної дійсності, зведення якісно різнорідних формоутворень матерії до законів механіки.

Метафізичний метод - метод, протилежний діалектичному, з його допомогою розглядають явища поза їх взаємним зв'язком і розвитком. З середини 19-го століття метафізичний метод все більше і більше витіснявся з природознавства діалектичним методом.

Матерія -філософська категорія для позначення об'єктивної реальності (чуттєво-предметного світу), що так чи так впливає на людину й викликає відчуття.

Менталіте́т - (від лат. mental - розум, розумовий) своєрідний стан і спрямованость індивідуальної та групової свідомості, набір вже складенних на підсвідомому рівні, норм, принципів, архетипів, життєвих орієнтацій, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Матеріа́льне виробни́цтво — виробництво, безпосередньо пов'язане з виготовленням матеріальних цінностей або з наданням матеріальних послуг: перевезення вантажів, виконання будівельних, монтажних, земельних, ремонтних робіт.

Мислення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.

Міра – Філософська категорія, яка відображає співвідношення, гармонію кількісних і якісних ознак предмета. Це протяжність (інтервал) кількісних змін, в межах якої якість залишається незмінною. Бути в мірі означає не виходити за межу, не переходити в іншу якість.

Метод – свідомо відфіксований шлях досягнення бажаних результатів у різних сферах людської діяльності; у науковому пізнанні методи постають теоретично обґрунтованими, ретельно проробленими, а тому їх інколи називають "генетичним кодом науки".

Мова – система знаків, які є засобомлюдськогоспілкування, мислення і вираження.

"Можливість" і "дійсність", як і інші категорії діалектики, виводяться з принципу руху й розвитку матеріального світу, оскільки в ньому завжди щось виникає, розривається, а щось відживає свій вік і відмирає. Звідси логічно припустити, що нове спочатку виступає в зародковій, недосконалій формі як можливість. Тому розвиток і є, власне, процесом перетворення можливості в дійсність. Отже, категорії "можливість" і "дійсність" є відображенням у нашій свідомості цих сторін об'єктивного процесу.У перетворенні можливості в дійсність важливу роль відіграють умови. Саме вони й спричиняють можливість, тобто роблять те чи інше явище можливим або неможливим.

Н

Необхідність і випадковість. Необхідність визначає те, що закономірно випливає з внутрішнього, суттєвого зв'язку предметів, процесів та явищ, що обумовлено усім попереднім розвитком і внаслідок цього настає чи повинно настати.Випадковість виражає те, що випливає із зовнішніх зв'язків між явищами.У цілому для ідеалістів ці категорії є продуктом духу, мисленої діяльності людей. І не більше.

Наука – соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об’єктивного змісту.

Неоплатонізм - ідеалістичний напрям античної філософії III-VI ст., що з'єднує і систематизирующее елементи філософії Платона, Арістотеля і східних вчень. Найбільш відомим і значним виразником ідей неоплатонізму є Плотін.

Натурфілосо́фія (лат. natura - "природа") — філософія природи, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності.

Нірвана – (від санскрит. –«згасання») – центральне поняття релігійної філософії буддизму та джайнізму, означає повне звільнення людської душі від безперервного потоку перевтілень, страждань (Санжари) та злиття з духовною першоосновою світу.

Наслідок й причина узагальнюють і виокремлюють одну із конкретних і специфічних форм цього взаємозв'язку, зокрема ту, яка свідчить про те, що кожне явище чи група, які взаємодіють між собою, породжує інші. Тобто, явище, яке викликає до життя інші явища, виступає стосовно другого як причина. У свою чергу результатом дії причини є наслідок.

Неотомізм - офіційна філософія католицької церкви, сучасний етап розвитку томізму.

«Не-Я» - деяка об єктивна оточуюча дійсність, що впливає на «Я» - продукт діяльної свідомості. «Я» породжує «Не-Я».

Неопозитивізм - одне з основних напрямків філософії 20 ст., Форма позитивізму. Основні ідеї сходять до емпіризму і феноменалізм (Дж. Берклі, Д. Юм). Головне завдання неопозитивізму - розробка методів логічного чи лінгвістичного аналізу знання (або мови - наукового, філософського, повсякденного). Ідеї неопозитивізму отримали вираження в діяльності Віденського гуртка, на основі якого склався логічний позитивізм

Небуття - стан абсолютного ніщо, межа, за якою певний предмет ще не | існує або вже не існує.

Національна ідея - систематизоване узагальнення національної самосвідомості. Національна ідея визначає сенс існування того чи іншого народу, етносу чи нації.

Несвідоме — дія природжених інстинктивних потягів у психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльностівищ.

Нематеріа́льне виробни́цтво — це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо; духовні цінності: освіта, культура, мистецтво.

Науково-технічна революція (НТР) — це перерва поступовості, розрив формально-логічної послідовності розвитку, стрибок у історичному русі знань.

Нау́ка — форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій

О

Онтоло́гія — (лат. ontologia від дав.-гр. ών рід. п. грец. όντος — суще, те, що існує і грец. λόγος — учення, наука) — це вчення про буття, розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії.

Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).

ОДИНИЧНЕ І ЗАГАЛЬНЕ - філософські категорії, що виражають різноманітні об'єктивні зв'язки світу, а також сиупені пізнання цих зв'язків. Об'єкти дійсності своєрідні, от чому вони відрізняються одне від одного. Тому кожний об'єкт сприймається як щось О. О. виявляється таким, що має і спільні риси. Коли спільні риси притаманні тільки вузькій групі об'єтів, то вони виступають як О. Коли ж усім предметам і явищам, то як З. О. і З. знаходяться у нерозривному зв'язку, єдності, різиця між ними відносна, вони взаємно переходять одне в одне.

Одиничне — це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які

характеризуються відповідними просторовими і часовими межами,

відповідною визначеністю.

об’єктом пізнання. Ті конкретні речі, явища, процеси на які безпосередньо направлена пізнавальна активність людей, прийнято називати об’єктом пізнання.

Особистість – стала система соціально значущих рис, які характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства.

П

Плюралізм (від лат. pluralis - множинний) - філософська позиція, згідно з якою існує безліч різних рівноправних, незалежних і несвідомих один до одного форм знання і методологій пізнання (епістемологічний плюралізм) яких форм буття (онтологічний плюралізм).

Піфагореї́зм — давньогрецька філософська школа піфагорійців. Назва школи походить від імені засновника — Піфагора (6 століття до н. е.).

Пантеїзм (грецьк. – «пан» – все, «теос» – Бог) – вчення про тотожність природи та бога, який розчинений у світі, в будь-яких речах. Тут маються елементи матеріалізму, частковий відхід від ортодоксального теїзму.

Причина й наслідок узагальнюють і виокремлюють одну із конкретних і специфічних форм цього взаємозв'язку, зокрема ту, яка свідчить про те, що кожне явище чи група, які взаємодіють між собою, породжує інші. Тобто, явище, яке викликає до життя інші явища, виступає стосовно другого як причина. У свою чергу результатом дії причини є наслідок.

Протестантизм - один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (баптисти, методисти та ін.). Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі.

Патристика (від лат. падре- отець) - вчення отців церкви по тлумаченню, обґрунтуванню християнства; форма філософії раннього середньовіччя.

Прагматизм (від грец. «спроба, дія») філософське вчення, яке визначає цілеспрямовану діяльність або дію як го­ловну властивість сутності людини, а корисність як критерій істини.

Постпозитивізм - загальна назва для декількох шкіл філософії науки, об'єднаних критичним ставленням до епістемологічних навчань, які були розвинені в рамках неопозитивізму і обгрунтовували отримання об'єктивного знання з досвіду.

Персоналі́зм (лат. persona — особа) — релігійно-ідеалістична течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ — як вияв творчої активності верховної особи — Бога.

Постмодернізм (фр. postmodernisme - після модернізму [1]) - термін, що позначає структурно подібні явища у світовій суспільного життя і культурі другої половини XX століття [2]: він вживається як для характеристики постнекласичного типу філософствування, так і для комплексу стилів в художньому мистецтві.

ПСИХОАНАЛІЗ (від психо... і аналіз), засіб психотерапії і психол. вчення, розвинене З. Фрейдом в кін. 19 - поч. 20 ст., що ставить в центр уваги несвід. психіч. процеси і мотивації. Витиснення з свідомості неприйнятних для нього потягів (особливо сексуальних) і турбувань, що травмують розглядається в П. як гол. джерело невротич. симптомів і різн. патол. явищ (забувань, помилкових дій і т. п.). В основі психотерапії - аналіз комплексів,що витіснять з допомогою вільних асоціацій, тлумачення снів і т. п. Психіч. структура особистості в П.: несвід. "Воно" (область потягів); свід. "Я", що стримує імпульси "Воно" шляхом різн. захисних механізмів; 'Понад-Я" (область соціальних норм і нравств. настанов). Став вхідною основою багатообразних течій глибинної психології; виявив вплив на літ. і на літ-ведення, мистец.-ведення і ін.гуманітарні науки.

ПОЗИТИВІЗМ (франц. positivisme, від лат. positivus - позитивний), філос. направлення, виходить з того, що все справжнє (позитивне) знання - сукупний результат спец. наук; наука, згідно П., не потребує будь-якій стоячій над ній філософії. Засн. в 30-х рр. 19 ст. О. Контом (ввів самий термін). Розрізняють "классич." П. - Е. Літтре, І. Тен, Е. Ренан (Франція), Дж. С. Милль, Г. Спенсер (Великобританія), В. В. Лесевич, М. М. Троцкій (Росія); емпіріокритицизм (махізм); сучас. форма П. - неопозитивіз. Виявив вплив на методологію прир. і суспіл. наук (особливо 2-пол. 19 ст.).

Персоналі́зм (лат. persona — особа) — релігійно-ідеалістичнатечія в сучаснійфілософії, яка розглядає особу як первиннуреальність і найвищудуховнуцінність, а світ — як виявтворчоїактивностіверховної особи — Бога.

Простір -одна з основних об'єктивних форм існування матерії. Поняття про­стору характеризує розташування матеріальних об'єктів відносно один одного, визначає протяжність тіл та їх співіснування

Природа - органічний і неорганічний матеріальний світ, Всесвіт, у всій сукупності і зв'язках його форм, що є об'єктом людської діяльності і пізнання, основний об'єкт вивчення науки, включно з тим, що створене діяльністю людини. Саме в такому, найширшому розумінні природа вивчається природознавством - сукупністю наук про світ, що ставлять перед собою мету відкриття законів природи. Природу в цьому розумінні прихильники пантеїзму ототожнюють із Богом.

Психіка – властивістьвисокоорганізованоїматерії, яка є особливою формою відображеннясуб’єктомоб’єктивноїреальності.

Па́м'ять - психологічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Принцип – (від лат. початок, основа) - 1) першооснова, те, що лежить у підґрунті певної сукупності фактів, теорії, науки, і чим слід керуватися в науковому пізнанні та практичній діяльності; 2) внутрішні переконання людини, що визначають її ставлення до дійсності, норми поведінки й діяльності.

Протилежність - поняття, що відображає такі відношення між сторонами взаємодії, за яких вони взаємо зумовлюють і взаємо викликають одна одну. Наприклад, полюси в електриці.

Принципи діалектики — вихідні, об'єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні.

Протиріччя, в логіці — це хиба, пов'язана з порушенням закону протиріччя, і означає, що в деякому судженні припускається два взаємно протилежних та несумісних твердження про один предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні

Пізнання - це зумовлений законами соціального розвитку, нерозривно пов'язаний з практикою процес активно-діяльного відображення в свідомості людей об'єктивної та суб'єктивної дійсності, основним результатом якої є знання.

Практика – філософська категорія, що виражає специфічне (протилежність теоретичному) відношення до світу, причому тлумачиться вона у філософських системах по-різному.

Провіденціалізм (від лат. providentia «провидіння») - релігійно-філософське спрямування, згідно якого розвиток суспільства, джерела і рушії його просування та кінцева мета загалом визначаються таємними, зовнішніми у відношенні до історичного процесу силами - провидінням (Богом).

Праця — це цілеспрямована діяльність людей у процесі якої вони перетворюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб.

Потре́би — це необхідність для людини таких умов, що забезпечують її існування і самозабезпечення.

Продукти́вні си́ли (англ. produco — виробляю) — засоби виробництва (знаряддя праці та предмети праці), за допомогою яких виробляють матеріальні блага (здійснюють матеріальне виробництво), а також люди, що здатні до праці, мають певні навички й знання і приводять у дію ці засоби та вдосконалюють їх.

Р

Релігія (від лат. – благочесність, побожність, святиня, предмет культу) – така форма світогляду, в якій засвоєння світу здійснюється через подільність на земний, природний, що відображається органами чуттів людини, та потойбічний – “небесний”, надприродний і надчуттєвий світ. Релігія, на відміну від міфу, є типом світогляду, який розрізняє суб'єкт та об'єкт. Вона ґрунтується на вірі, прийнятті тих чи інших тверджень без сумніву і доведень. Для віруючої людини факт існу­вання Бога, для прикладу, є безсумнівним, він не потребує доказів чи перевірки.

Раціоналізм – вчення в теорії пізнання, відповідно якому розум, думка визнаються найвищою цінністю і джерелом знання; в широкому сенсі – філософський напрям, який визнає розум основою пізнання та поведінки людей.

«Річ для нас» - філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, як розкривається людині в її практичній та пізнавальній діяльності.

«Річ у собі» - філ. Термін що означає внутрішню сутність предмета, яка ніколи не буде пізнана розумом,і це те, що існує саме по собі незалежно людини.

Розвиток -найвищий тип руху, завдяки якому проходить незворотна спря­мована зміна матеріальних та ідеальних об'єктів від одного які­сного стану до іншого, від старого до нового

Рух -спосіб існування матерії, її узагальнений атрибут. Рух — це будь-яка зміна у природі та суспільстві. Матерії без руху не іс­нує, оскільки не існує й руху без матерії.

Раціональне пізнання (від латин. – rationalis – розумний) здійснюється на рівні мислення. Мислення є процесом узагальненого, суттєвого відображення дійсності в таких його основних формах, як поняття, судження, умовивід.

Релятивізм - (від лат. Відносини) – підхід, який абсолютизує мінливість, суб’єктивність істини. Притаманний суб’єктивістським напрямкам філософії (софісти, сенсуалісти, суб’єктивісти).

С

Скептицизм - (від грец. – той, що розглядає, досліджує) – філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здійснення ідеалів та ін.; давньогрецька філософська школа ІУ –ІІІ ст. до н.е., яка сповідувала ці ідеї.

Світовідчуття (загальне філософське визначення) - відношення істоти (об'єкта) або групи істот (об'єктів) до всього сущого і його частин (духовної, моральної, ціннісної, наукової, побутової і т д..)

Світорозуміння - порівн. Сукупність поглядів на світ; розуміння світу, дійсності.

Стоїцизм – напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від благ і радощів життя.

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює, оцінює світ, визначає своє місце у ньому. Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб’єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення.

Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти у ньому такі підсистеми або рівні: світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання, світорозуміння та світобачення.

Сенсуалізм - вчення, яке визнає відчуття єдиним джерелом пізнання.

Субстанція (від лат. те, що покладено в основу) - була провідною категорією в онтології Нового часу. В загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є, визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів — Бог. Крім основного значення, поняття «субстанція» мало й більш конкретні:

- незмінна основа мінливих явищ. В цьому значенні субстанцією можна вважати атоми Демокрита, монади Лейбніца, речовину (матерію) матеріалістів XVII—XVIII ст.;

- субстрат як носій певних властивостей, те, що зв'язує властивості в щось єдине.

Секуляризація (від лат. світський) – процес звільнення різноманітних сфер суспільства, організацій, індивідуальної свідомості, діяльності та вчинків людей, соціальних відносин й інститутів від впливу релігії.

Схоластика (від грец. школа) – середньовічна форма філософії та її викладання; тип філософського мислення.

СУБЛІМАЦІЯ (сублімірованію) - процес і механізм перетворення енергії сексуального потягу, що характеризується заміною сексуальної цілі на меті більш віддалену і більш цінну в соціальному відношенні. С. - процес, що відбувається з об'єктом лібідо, і полягає в тому, що потяг переходить на іншу мету, далеку від сексуального задоволення; суть при цьому полягає у відверненні від сексуального. За Фрейдом, здатністю до С. мають усі люди. Але при цьому багато людей володіють їй лише в незначній мірі.

Свобо́да - здатність людини чинити відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності.

Сцієнтизм (від лат. - «наука») — філософсько-світог­лядна концепція, яка аналізує науку як найвищий щабель розвитку людського розуму.

Субстанція -філософська категорія для позначення кінцевої основи всіх ба­гатогранних виявів явищ природи та історії; дещо відносно стійке, що існує саме по собі й не залежить ні від чого іншого

Об'єктивна реальність - весь матеріальний світ у цілому, у всіх його формах і проявах. У плані осн. питання філософії під О. р. розуміється існує незалежно від людської свідомості і первинне по відношенню до нього.

Суб'єктивна реальність – це явище свідомості, відчуття, сприйняття людиною чого-небудь і все те, що з цим пов'язано.

Свідомість – цеосмисленевідображеннядійсності, яке забезпечує собою особливийлюдськийспосібадаптації до середовища шляхом змін не внутрішньоїбудовилюдини, а оточуючогосередовища; людськаздатність до відтвореннядійсності в мисленні; психічнадіяльність як переживання та відображеннядійсності; сукупністьобразівмислення та відчуттів, яснерозуміння будь-чого.

Самосвідомість – свідомість (знання) про своє «Я» та протиставленняйогозовнішньомусвіту; виокремленнялюдського себе з об’єктивногосвіту, усвідомленнясвоговідношення до світу, себе як особистості.

Суперечності – категорія, що відбиває відношення взаємовиключення, взаємозаперечення

Стрибок - це процес переходу від одного кількісного складу до іншого, зміна старої якості новою.

Спадко́вість — здатність, одна з основних властивостей живих організмів передавати з покоління в покоління спадкові ознаки, збереження й відтворення у нащадків основних ознак зовнішньої та внутрішньої будови, фізико-хімічних особливостей і життєвих функцій батьків.

СУТНІСТЬ І ЯВИЩЕ, філос.категорії. Сутність - це внутр. зміст предмету, що висловлюється в єдності всіх його різноманітних властивостей і відношень; явище - те або інше відкриття предмету, зовніш. форми його існування.

Су́тність — філософська категорія, що виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення.

Свобода – спроможність і можливість Людини діяти відповідно до своїх інтересів та цілей в умовах наявності вибору. Свобода пов’язана з відповідальністю людини за свої дії тощо. Свобода без відповідальності перетворюється у свавілля.

Сенс життя – результат певних головних життєвих прагнень індивіду, які пов’язані з найбільш повним задоволенням матеріальних та духовних потреб, які визначені природою людини.

Суспільство розуміється як продукт ціленаправленої та розумно організованої сумісної діяльності великих груп людей, які поєднані не на основі спільності, а сумісних інтересів та договорі.

Соціум - це особливий спосіб життя особливих істот — людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв'язок між якими спричиняє до створення відмінного від природного предметно-духовного світу культури.

Соціа́льна систе́ма — сукупність соціальних явищ і процесів, що знаходяться у відносинах і зв'язках між собою і створюють деякий цілісний соціальний об'єкт.

Соціальний інтерес (від лат. Socialis - громадський і interest - важливо) - елемент мотиваційно - потребностной сфери, автор А. Адлер -. За уявленнями Адлера, соціальний інтерес виступає основою інтеграції у суспільство та усунення відчуття неповноцінності -. Йому властиві готовність бути недосконалим, до внеску в загальний добробут, виявляти довіру, турботу, співчуття, готовність до відповідального вибору, до творчості, близькості, співпраці і включеності.

Соціа́льна робо́та — галузь наукових знань і професійна діяльність, спрямована на підтримання і надання кваліфікаційної допомоги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширює або відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню

Соціальні потреби - сукупність суспільно необхідних життєвих потреб та інтересів громадян, об'єднаних за територіальними, демографічними, професійними та іншими ознаками.

суб’єктом пізнання Той, хто здійснює пізнавальну діяльність, виступає суб’єктом пізнання. Суб’єктом може бути як окремий індивід, так і соціальна група.

Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер: матеріальне; нематеріальне.

Суспі́льна свідо́мість- сукупність ідей, теорій, поглядів, представлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин

Скептици́зм (от др.-гре