Основные типы вмещающих ландшавтов и характеристика основных видов хозяйственной деятельности. Понятие «Монокультура».
Сучасна українська діаспора на рівні з єврейською, китайською, вірменською належить до світової, має значний потенціал у сприянні Українській державі в інтеграції до глобального світу, підвищенні її конкурентоспроможності в нових реаліях. Українська діаспора не є унікальним явищем – це живий організм, який зазнає впливів та змін, зумовлених рядом економічних, політичних та культурних чинників. Українська діаспора вписується в загальну світову діаспору та міграційну мозаїку, з властивими для неї внутрішніми суперечностями, конфліктами різних міграційних хвиль, трансформаційними та асиміляційними процесами. Донедавна в українській міграції називали три хвилі переселенського руху: Перша – економічна – з початку 70-х років ХІХ ст. до початку Першої Світової війни. Друга – економічно-політична – період між двома світовими війнами (1917-1939 рр.). Третя – політична – роки Другої Світової війни та повоєнний період. У середині 90-х років ХХ століття виникла четверта – новітня хвиля української трудової міграції, яка переростає в еміграцію. Парадоксальність новітньої економічної міграції та еміграції полягає в тому, що коли перша хвиля переселення українців припала на добу бездержавності, то четверта хвиля виникла в Українській державі. Не було б перших трьох попередніх хвиль еміграції, напевно зараз ми змогли б говорити про Україну, як незалежну державу. Цей емігрантський рух виконав свою головну роль – здобув Незалежну Україну. Перші емігранти 100 років тому були переважно малограмотні – виконували в країнах їхнього переселення некваліфіковану, найважчу роботу. Теперішня міграція, її найбільша частина – це люди з вищою освітою або висококваліфіковані спеціалісти. Отже сьогодні українська міграція добре сприяє цілеспрямованій політиці розвинених країн із залученням висококваліфікованої робочої сили. Однак значна частина освічених українських людей змушена виконувати низькооплачувану, некваліфіковану роботу, аби більш-менш забезпечити своїм сім'ям нормальне життя. На зароблені за кордоном гроші одного українця чи українки утримується в Україні ціла сім'я (3-4 чоловік). Трудову міграцію можна назвати як "кругова міграція", адже 80 % мігрантів мають намір повернутися в Україну, 70 % із мігрантів мають в Україні сім'ю, тому першочергове завдання для них – заробити грошей, придбати в Україні квартиру, оплатити навчання дітей або започаткувати власний бізнес. Розвиток українських діаспорних мереж сприяє посиленню впливу діаспори на прийняття політичних рішень в країнах проживання. Прикладом активної політичної діяльності, потенціал української діаспори проявився під час т.з. помаранчевої революції, визнання рядом країн Голодомору в Україні в 1932-1933 рр. Частина представників т. з. "четвертої хвилі (поки-що не дуже великої) вже не є бідними заробітчанами, а мають власні підприємства в країнах проживання, бажають вкладати фінансові активи в українську економіку. Найбільшого успіху, як посередника між Україною та Європейським Союзом, діаспора досягла в культурній сфері – фестивалі, дні української культури, культурна продукція спільного виробництва за участю діаспори ілюструє цивілізаційну спільність між Україною та країнами ЄС. На етапі відновлення держави Україна дуже важливо ефективно використати накопичений Діаспорою величезний капітал знань та можливостей. Україна здійснює політику стосовно української діаспори, дотримуючись принципу недоторканності кордонів і цілісності держав. На жаль, на сьогодні українська держава не має достатніх фінансових засобів, щоб задовольнити всі прохання, що надходять від українського населення зарубіжжя, про повернення в Україну. Узаконення подвійного громадянства може стати першим, дуже потрібним кроком з української сторони, але з часом потрібні будуть також дії зі сторони Діаспори. Обидві сторони мають бути свідомими, що в плані визначення суті "українства" їх інтереси можуть бути не сумісними. Україна є в першу чергу державою, тому її інтерес завжди буде у зміцненні власних інститутів державності. Діаспора є зорганізованою етнічною спільнотою, яка по своїй суті є поза-державною, тому інститути державності (навіть якщо це української держави) можуть протирічити її інтересам. Сьогоднішня криза цілеспрямованості є скоріше викликом Україні відкритися перед діаспорними українцями, аніж реальною загрозою існуванню Діаспори. Якщо українська еліта на таку відкритість наважиться вона може в перспективі декому в Діаспорі перетворити Україну із концептуально-емоційної батьківщини на реальну – а з цього майбутнє України лише виграє.
Основные типы вмещающих ландшавтов и характеристика основных видов хозяйственной деятельности. Понятие «Монокультура». Вмещающий ландшафт – это имеющая природные границы целостная экосистема, которую в определенное историческое время занимает рассматриваемый историком социум. Социум – устойчивое сообщество людей. Параметры вмещающего ландшафта: - географическое расположение (первые цивилизации – субтропики; развитая государственность – зона умеренного климата) - тип вмещающего ландшафта – часто государственность возникает в долинах больших рек; центры интенсивного социального развития расположены на стыке речных долин и предгорья. Предгорья, горные области – неблагоприятные ландшафты для развития социума и степь (сложный и неоднозначный ландшафт). Монокультура - поля или другие территории, занятые одним видом культурных или культивируемых растений. Присваивающее, производящее хозяйство. Охота, собирательство, бортничество, земледелие.
Археология как часть исторической науки. Основные понятия. Археология – часть исторической науки, которая изучает прошлое человечества по вещественным памятникам (основной источник – материальные вещи, найденные в ходе раскопок) ё Археологический памятник – поселение или погребение, локализованное в пространстве и имеющее свою история. Памятниками могут быть рудники, системы водоснабжения Культурный слой – слой земли, который содержит материальные остатки человеческой деятельности. Образование слоя имеет ограничения по времени и имеет четкие границы. Археологическая культура – группа археологических памятников, которые объед одним временем, общими территорией и характерными чертами.Археологическая культура соответствует одному народу. Если на эту территорию придет народ другой культуры то, это легко увидеть. Поскольку смена народов во времени археологически прослеживается легко то, поэтому важнейший предмет исследования археолога – взаимодействие культур, когда одна из культур воспринимает ряд черт другой. Это, кстати, описывает и отношения между народами, поэтому археология дает некоторые сведения и о политической истории. Если имеется государственное общество, от которого не осталось письменных источников, мы многое о нем узнаем с помощью археологических исследований.Археологи изучают архаические (т.е. дописьменные) общества по материальным остаткам – поселениям, могильникам, орудиям труда и т.д. Одна из ее задача – реконструкция быта людей через изучение вещей. Археологическая культура – группа археологических памятников, которые объед одним временем, общими территорией и характерными чертами.Археологическая культура соответствует одному народу. Если на эту территорию придет народ другой культуры то, это легко увидеть. Поскольку смена народов во времени археологически прослеживается легко то, поэтому важнейший предмет исследования археолога – взаимодействие культур, когда одна из культур воспринимает ряд черт другой.Порядок описания археологической культуры: сначала – название основных памятников, географическая локализация, датировка, внутренняя периодизация, далее – дается характеристика поселения, сооружений, занятий, орудий труда, керамики, погребений.Археологический памятник – это прежде всего отдельное поселение и\или погребение, локализованное в пространстве и имеющее свою историю (начало и конец). Кроме того к археологическим памятникам относят отдельные мастерские, рудники, остатки гидротехнических сооружений и дорог. Раскопки на археологическом памятнике ведется по культурным слоям. Типы: поселения (городища, стоянки), погребения (курганы, грунтовые могильники, кенафы-пустые могилы). Если человек умер на стороне и его не нашли), наскальная живопись, архитекутра(отдельные святилища), и т.д.
|