А) Фреймовий простір - безфреймовий простір.

У фреймовому просторі суб’єкт встановлює певні рамки (обмеження), що говорить про різного роду варіанти ізоляції по відношенню до зовнішнього світу. Ізоляція може мати відношення до як мінімум трьох соціопсихічних вимірів: індивідуаційного (індивідуаційно-диференціюючого) – встановлення рамок і обмежень співпадає із безсвідомими або свідомими інтенціями щодо встановлення «кордонів» певної ідентичності (індивідуальності, суб’єктності), дистанційного (рамка не просто ізолює ідентичність, але і визначає комунікативну дистанцію з нею) та тривожно-фобічного (рамка не просто ізолює ідентичність, але і ізолює її від почуттів страху, тривоги, невпевненості, хиткості, тривкості).

Ізоляція може стосуватись одягу, аксесуарів, рамок образотворчих та скульптурних композицій, стін архітектурних будівель, оболонок татуювань, державної атрибутики (гербів), малюнків в символ-драмі і т.п.

Ілюстративний приклад 1. Хлопчик під час сеансу символ-драми здійснює замальовування галявини (галявина – образ дитинства, психічного «Едему» та стану безтурботності) в рамці, ніби-то відокремлюючи її від світу, що дає підстави для висунення декількох припущень: по-перше, він в самому періоді дитинства переживав закритість та самоізольованість, по-друге, між ним та оточуючим світом (а це і мікросвіт соціальної групи – сім’ї) існувала комунікативна дистанція, по-третє, він переживав тривожно-фобічні емоції, спричинені загрозою поглинання його ідентичності.

Ілюстративний приклад 2. Особа чеченської національності нанесла на плече татуювання у вигляді вовчої голови, зовнішні контури якої є суттєво потовщеними. Це дає підстави для висунення трьох гіпотез: по-перше, сама особа не дуже впевнена в тому, що вона спроможна винести відповідальність, що пов’язана із відповідними зобов’язаннями перед військовою організацією (її «вовча» ідентичність є досить хиткою, а тому вона підсвідомо прагне захищати її товстими стінками: по друге, рамка символічно збільшує дистанцію між хиткою вовчою (колективно-мілітарною) ідентичністю, по-третє, особа переживає підсвідомий страх і тривогу з приводу такої ідентичності, яка їй внутрішньо не відповідає, а тому вона робить саму рамку досить товстою, щоб символічно утвердитись в цій ідентичності.

Ілюстративний приклад 3. Чоловік надягає товстий срібний ланцюжок на шию (товщина ланцюжка також може виступати маркером фрейму). Це дає підстави для висунення трьох гіпотез: по-перше, сама особа намагається утвердитись в ролі людини, що має дорослу волю (стереотипізована вольова функція, що полягає в засвоєнні відповідних безособових правил і норм), і вона в цьому недостатньо впевнена, по-друге, за рахунок такої невпевненості вона встановлює відповідну комунікативну дистанцію (а дистанція за даних обставин означає, що є деякі агенти, які користуються недостатньо-дорослими проявами вольової сфери особи або ж особа усвідомлює загрозу їх появи та прояву відповідних інтервенцій), по-третє, особа переживає страх, тривогу, невпевненість, хиткість, тривкість з приводу невідповідності модельованого образу сильної вольової людини її внутрішнім вольовим характеристикам.

Ілюстративний приклад 4. Особа, обираючи матеріал для будівництва приватного будинку, коливається між вибором цегли і залізобетону. Результуючий вибір господаря схиляється до залізобетону, що говорить про відповідні установки щодо індивідуалізації, комунікативної дистанції та переживання відповідних емоцій щодо зовнішнього світу. Більш жорстка его-ідентичність, намагання дистанціюватись і переживання тривожно-фобічних емоцій будуть своєрідним супроводом не лише для контакту цієї особи із зовнішнім світом, але і індикаторами її інтрапсихічних проявів.

Чим аморфнішою є ідентичність, яку захищає той чи інший фрейм (рамка, обмеження, ізолянт), тим більш товстою (потужною, широкою) буде рамка, яка обмежує контакт із зовнішнім світом. Множинне фреймування (встановлення множинних рамок) між ідентичністю (особою, мікрогрупою) та зовнішнім світом (середовищем) говорить про її штучність (артефактність), оскільки є свідченням слабкої переносимості контакту із реальністю, яка оцінюється як травмуюча, поглинаюча, деструкційна і т.п.

Прикладом такого роду рамок може слугувати паркан біля будинку як атрибут фреймування простору (його поділу на приватний і публічний).

Якщо господар бажає просто встановити кордони власної ідентичності, то він встановлює суто символічний паркан, виготовлений, наприклад, із лози, очерету або ж дерев’яних дошок. При встановленні дистанційних фреймів господар віддаватиме перевагу іншому матеріалу (наприклад, каменю, цеглі), який дозволить не просто номінально встановити кордони, але і дистанціювати всіх, хто не входить до приватного простору, від самого господаря (установка «тримаю всіх подалі»). При цьому встановлення додаткових рамок (фреймів) між ідентичністю та її середовищем буде супроводжуватись екстензією, розширенням просторової присутності (захопленням резервного простору навколо). При зменшенні «кордонів» величина потенційно-присутнього у ідентичності резервного простору буде зменшуватись.

Ілюстративний приклад. Феодальні маєтки будувалися в добу середньовіччя здебільшого на великих резервних площах. Чим більш титулованим був представник феодального прошарку, тим більший просторовий «розмах» (екстензію) він міг собі дозволити. Така екстензія була маркером його диференціації-індивідуації (масштабна ідентичність може дозволити собі макропростір), а з іншого боку – дистанціювання щодо середовища (масштабна ідентичність може дозволити собі великий резервний простір, який говорить про можливість встановлення множинних фреймів, які ізолюють від зовнішнього світу). Якщо при цьому дистанційні фрейми ніяк не лімітувалися, то це було вже показником статусно-рольової приналежності до феодального істеблішменту, при наявності певних лімітацій (обмежень) мова велася про буржуазний (іллегітимний щодо феодалізму) соціальний простір.

Сама можливість для ідентичності встановлювати просторові фрейми визначає ступінь глобальності-тотальності або ж частковості (партикулярності) її соціального впливу і регулятивний потенціал в соціальних відносинах. Це є вже с соціально-ідентифікативний показник, який говорить про можливість суб’єкта фреймувати фізичний і, відповідно, соціальний простір у відповідності із власними цілями, потребами та інтересами.

Ілюстративний приклад 2. В символ-драмі клієнт змальовує будинок із металевими дверима (на запитання модератора про те, з чого виготовлені двері, він відповідає, що вони виготовлені з металу). Даний символ інтерпретується як «броня» в зоні входу, психологічними еквівалентами якої слугують нембінг (психологічне заціпеніння-заморожування), десенситизація, дисоціація та інші механізми психологічного захисту. Сама перевага, що віддається металевим дверям, говорить про хиткість і невпевненість суб’єкта в собі в контакті з реальністю, а значить, про посилення артефактності його (соціо)психічного функціонування.

Ілюстративний приклад 3. В адміністративних будівлях радянського періоду (прикладом останньої може слугувати будівля МЗС в м. Києві) використовувалися великі резервні об’єми і площі, що говорило про спроможність адміністративно-бюрократичної системи здійснювати тотальний соціальний вплив і тотально фреймувати фізичний та соціальний простір. Така екстензія мала, за імпліцитними побажаннями замовників, психологічно «розчавлювати» відвідувачів бюрократичних установ (зрозуміло, що чим більше резервного простору знаходиться між однією та іншою ідентичністю, тим в більшій мірі ідентичність, яка має цей резервний простір, може психологічно тиснути на іншу ідентичність шляхом загрози вторгнення і поглинання її мікропростору – це має відношення передусім до громадян, які були відвідувачами цих установ). Водночас, велика кількість нефреймованого і несигніфікованого (непозначеного) простору сприяє, при потраплянні в нього зовнішнього суб’єкта, дезорієнтації останнього, а отже, дає додаткові топологічно-силові переваги тому, хто є суб’єктом-розпорядником цього простору. В даному прикладі це означає те, що великий резервний простір насправді мав гіпно-індукуюче призначення (відвідувач потрапляв у змінений стан свідомості, своєрідний слабенький транс), а тому на нього легше було впливати засобами адміністративного тиску.

Надлишкова (множинна) фреймовість за всіх інших обставин виступає індикатором таких соціо-психічних проявів, як перифериціонізм (провінціалізм), фемінність (соціальна андрогінність), ксенофобічність, неприйняття варіативності тощо.

В дослідженнях Макнемара (1942) було встановлено, що жінки, у порівнянні із чоловіками, віддають перевагу освоєному мікропростору, в той час як чоловіки відчувають себе доволі комфортно і в слабко освоєному макропросторі (цей макропростір або є безрамковим (непозначеним), або ж містить велику кількість чужих ідентичності позначень).

В останньому ж можна спостерігати велику кількість різних рамок (фреймів). Більше того, чим феміннішим є відповідний суб’єкт, тим сильнішу просторову фрустрацію він відчуватиме в просторі, який є не фреймованим ним, і відповідно, не розбитим на мікрофрейми різними об’єктами, позначеними цим суб’єктом.

В цьому плані цікаво спостерігати тенденцію до наповнення простору (наприклад, простору квартири або ж іншого житлового помешкання) фемінними жінками, і відповідно, «спустошення» простору маскулінними жінками і маскулінними чоловіками: маскулінні особини мають тенденцію до залишення в просторі більшої кількості пустот і незаповненостей, у порівнянні із фемінними особинами, для яких більш безпечним є заповнений простір, який швидко «позначається» відповідними дріб’язками і дрібнотностями (вазочки, статуетки, килимки тощо).

Фемінні і андрогінні суб’єкти, в силу сприйняття позначеного і відфреймованого мікропростору як більш екологічного у порівнянні із невідфреймованим макропростором, є більш толерантними до різних просторових обмежень, зкученості, просторової депривації загалом. Більші показники фемінності дають, відповідно, більш виражену толерантність до просторових обмежень.

Ілюстративний приклад. Китайські емігранти, що приїздять до інших країн, утворюючи відповідні поселення (діаспори), є доволі толерантними до просторової зкученості, займаючи невеликі помешкання (в досвіді автора даної монографії був приклад розміщення десятьох китайців на житлоплощі 15 кв. м(!!!), що власне, не є дивним в контексті прищепленої соціальною системою андрогінності (середньостатевості), яка дозволяє, що називається, просторово зпресовувати власну ідентичність і не помічати її як існуючу (більш детально в цьому плані дивитись роботи В. Малявіна)[Малявин, 2000; Малявин, 2001].

Ксенофобічність (боязкість щодо чужинців і всіх представників зовнішніх спільнот, крім тієї, до якої є приналежним суб’єкт) також може відбиватись на відповідних топологічних параметрах і візуальних маркерах ідентичності у вигляді мікрофреймування простору.

В невеликих провінційних містечках або ж містах країн, що знаходяться на стадії аграрно-індустріального розвитку, можна зустріти значну кількість вузеньких вулиць, мікробудиночків, мікродоріг (мікропроходів) і т.п.

Власне, при проявах ксенофобічності знижується і варіативність соціального сприйняття, посилюється ригідність і персеверація, а тому є достатні підстави вважати ксенофобічність ознакою, корелятивною ригідності соціальної перцепції (соціального сприйняття відповідних груп населення або ж соціальних груп). Страх перед чужинцями говорить про обмеженість кількості варіантів щодо об’єктів, які сприймаються відповідною ідентичністю як свої і знайомі. Добре відома загальна закономірність толерантності до чужинців в міському просторі із його макрофреймами і обмеженої толерантності щодо чужинців в сільському (провінційному) мікропросторі, коло учасників комунікації є обмеженим, а тому будь-яка зовнішньо-середовищна ідентичність легко помічається.

Протилежністю фреймовості (рамковості) є безрамковість (панорамність), що означає, відповідно, більш широкий діапазон векторів експансії (просторового і часового розширення суб’єкта), а в соціо-психічному вимірі – екстраверсії і психічної відкритості. Більш відкрита психічна система, відповідно, є піддатливою сугестії (навіюванню) і психічній асиміляції, а також відзначена схильністю до безсвідомого наслідування об’єкта взаємодії.

Безрамковий простір дає можливість безперешкодного розгортання активності різних соціальних суб’єктів, а отже, означає і присутність соціального плюралізму, демократії, республіканізму та ін. суміжних міській цивілізації явищ. Міру її розвиненості в країні, як уже відзначалося, можна оцінювати по таких візуальних індикаторах, як наповненість/спустошеність фізичного простору. В містах держав, що мають в своєму соціальному життєустрої значні пережитки традиціоналістського доіндустріального суспільства, можна зустріти мікрофреймування простору у вигляді скупчення низьких будівель на невеликих площах, кривих вузеньких вуличок, наявності множинних фізичних перешкод для вільного пересування перехожих і транспорту і т.п.

Б) Горизонтальність-вертикальність (екстенсія-інтенсія)

Ідентифікація цих параметрів візуальних об’єктів дозволяє визначати передусім характеристики адаптації-опозиції (пристосування до середовища –протипокладання середовищу) і прояви вертикалізуючих і горизонталізуючих психічних функцій, що відповідають, з одного боку, за відтворення і функціонування (горизонталізуючі психічні функції), а з іншого боку – за духовно-особистісне самозростання і реконструювання середовища (вертикалізуючі психічні функції).

До горизонталізуючих психічних і соціо-семіотичних функцій можна віднести потяги (нужди, потреби, драйви), емоції, сприйняття, пам'ять. Вони можуть бути визначені як такі, що сприяють вписуванню, «вкоріненню» суб’єкта (або ж за модним нині терміном – коренізації), всілякому пристосуванню шляхом аллопластичних змін. Горизонталізуючі функції відповідають в екстремному випадку соціального традиціоналізму об’єктно-функціональній ролі особи і її підвладності соціальній цензурі та паноптикуму соціальних інституцій.

До вертикалізуючих психічних та соціо-семіотичних функцій відносяться мислення, воля, уява та інтуїція, оскільки вони в психічному плані відповідають трансцендуванню суб’єкта (його символічному переходу «по той бік» середовища і стратегії модерування середовищ них умов у відповідності із власними цілями і потребами), а в соціальному вимірі – зростанню раціональності та екстремної стохастичності (непередбачуваності) та втечі соціальної спільноти в імаго-імітації (останнє вивяляється на прикладі України, де вторинне наслідування відіграє провідну роль у порівнянні із автентичним смислопродукуванням).

Достатньо уявити собі два портрети сім’ї, намальовані художником на полотнах форматом завширшки і заввишки. Зображення завширшки, де сім’я зображена сидячи (наприклад, персонажі сім’ї сидять на стільцях), вочевидь, буде відрізнятися від зображення заввишки більшою вписуваністю в фізичний простір (зображення буде виглядати більш заземленим, тобто, розташовуватись паралельно лінії землі), в той час як сім’я, що на полотні стоїть, виглядатиме менш заземленою (опозиційною щодо фізичного простору, або ж вертикалізованою). Вертикальна постава і будова людського тіла, у зв’язку із вищезазначеним, зумовлюється слабкою заземленістю людини як духовної істоти: вона не є, на відміну від тварини, тією істотою, що перебуває на землі як в своїй екологічній ніші: дім людини не в її домі, а поза ним. Її вертикальна постава говорить про її духовно-ієрархічну вищість щодо тваринного світу: вертикаль опозиційна горизонталі як дух – матерії.

Адже всі прояви духовного в матеріальному є рухом від вертикалі до горизонталі. Це рух згори-донизу, сходження. В точці їх перетину утворюється космічний гомеостаз. Варто згадати і те, що все духовне для людини завжди є «вертикальним» з точки зору розташування його у верхній проекції (Бог, небо, вищі шари космосу і т.п.).

Вертикалізація в соціокультурному вимірі є корелятивною різним проявам фаліцизму і фалоцентризму, кратицизму (влади і владності) (якщо приймати до уваги відповідні тлумачення візуальних символів в ортодоксальному психоаналізі, то всі витягнуті і довгасті предмети є так чи інакше фаломорфними – вони позначають фалос або все, що пов’язане із проявами вторгнення, заглиблення, оволодіння, пенетрації (чоловічо-маскулінне начало), в той час як всі горизонтально-широтні символи є вагіноморфними, вони позначають все жіноче, починаючи від жіночих статевих органів і закінчуючи жіночими психічні проявами у вигляді аморфності (гіпоморфності), огортання, поглинання, асиміляції (жіночо-маскулінне начало)). Візуальний маркер чоловічого і владного – виструнчення і сходження вгору, конфлікт із «земним» в розумінні його пласткості, інерції та розширення без вищого сенсу.

Візуальний маркер жіночого – горизонталізація, екстензія і діадичність, примирення із «земним» (світським в релігійно-філософському вимірі) із повним або ж частковим запереченням вертикального смислосходження. Розпластаюче заземлення в психо-символічному плані є синонімічним узалежненню, пласкості і рутинізації, стерео типізації і усередненню. Жіноче перебуває в границях норми, в той час як чоловіче наближається до полюсів і точок екстремуму (з чим, власне, узгоджуються і дослідження деяких психологів, які говорять про частотну супутність дегенеративності і геніальності талановитості полюсу маскулінності, а усередненості і нормативності – полюсу фемінності.

Як зазначалося вище, ідентичність (чи-то в особі індивідів, чи макро-мікрогруп, чи спільноти, держави), яка реалізує просторову експансію, встановлює менше фреймів (рамок) і усвідомлює або ж безсвідомо ідентифікує себе як таку, що може зсувати або ігнорувати рамки, виставлені іншими суб’єктами. Отже, ця ідентичність, займаючи більше фізичного простору, «заземлюється», тобто, адаптується до відповідних складових простору-часу.

Так, більш заземлена структура тіла є горизонталізованою – це пікноїдний (пікноморфний) тип тілесної статури із домінуванням жирової тканини, яка ніби горизонталізує і заземлює тіло. В той же час особи із худорлявою та атлетичною статурами є вертикалізованими відносно лінії землі. Більш заземлені будівлі є більш горизонталізованими, ніж вертикалізованими, а їх чисельне переважання в умовах міст свідчить про невідірваність країни від пуповини аграрно-традиційної спільнотності (Gemeinschaft за Тьоннісом).

Звідси випливають принципові відмінності в співвідношенні між горизонтальним та вертикальним вимірами в аспекті виявлення відповідних соціопсихічних якостей носіїв.

Ілюстративний приклад 1. За умов поширення цивілізації і урбанополісів постіндустріалізму почали з’являтися будови, у яких домінувала вертикальна проекція (хмарочоси), як і зростала кількість багатоповерхівок. В той же час в містах і країнах із залишками аграрного ладу і відповідного світосприйняття домінували будівлі з горизонталізованою проекцією. Горизонталізованість будівлі, таким чином, супроводжує її оцінку в аспекті розуміння господаря як людини, що віддає перевагу «вписуванню» в існуючий простір над його реконструюванням, він скоріше пристосовується, ніж пристосовує для себе. В той же час соціо-психічна індивідуація суб’єкта-власника (замовника) будівлі буде супроводжувати вертикалізацію будівлі і зростання її висотних і вертикалізованих (панорамно-паноптикумних) характеристик.

Заземленість, пов’язана із горизонтальною проекцією, не є єдиним виявом останньої. Горизонталізації, поруч із цим, відповідають (в соціально-топологічному вимірі) аграрність (провінційність), партикулярність мислення, локальна експансивність. Як влучно висловлювався Шпенглер, все широтне – сільське, все висотне – здебільшого міського походження [Шпенглер, 1993].

Екстенсія корелятивна в соціо-психічному вимірі матеріалізму як життєвій філософії і стратегії психічного розвитку, що означає примат фізично-біологічно-технічної реальності над духовною. Переважна більшість стратегій акцентуйовано-кількісного просторово-часового розширення виглядають індикаторами матеріалістичного світогляду. Згадаємо про відомий радянській економіці екстенсивний шлях розвитку виробництва, який базувався на зростанні кількості однорідних підприємств без якісного удосконалення їх технічного рівня. Такого роду стратегія диктувалася пріоритетами марксистсько-ленінської філософії, основу якої становив діалектичний матеріалізм – вчення про креативну спроможність матерії до самостворення і самовідтворення.

Психічні функції, що «горизонталізують» людину, пов’язані із сприйняттям, пам’яттю, емоціями та потребами, оскільки всі зазначені психічні функції в той чи інший спосіб пов’язані із репродуктивно-рецептивним (неконструктивним) способом освоєння дійсності, тобто, в цих функціях дійсність представлена скоріше як середовище пристосування, ніж реконструювання.

Інтенсія корелятивна ідеалізму як життєвій філософії і стратегії психічного розвитку, що означає примат духовно-смислової (ідеально-ментальної) компоненти реальності над фізично-біологічно-технічною. Психічні функції, що вертикалізують людину, пов’язані із мисленням, волею, уявою, інтуїцією: всі перераховані функції так чи інакше припускають трансцендування суб’єкта по відношенню до дійсності (для подолання і реконструювання дійсності суб’єкт має перейти в позицію «над», або ж метапозицію по відношенню до реальних обставин, що є малоімовірним на основі рецептивно-репродуктивних функцій).

Ілюстративний приклад. Округле (пікноїдне) тіло із домінуванням жирової тканини виражає в соціо-психічному плані екстензію (горизонталізацію), що говорить про певну обмеженість або ж уповільнення духовного розвитку особи, її кристалізацію (корелятивним цьому є поява у осіб із пікноїдною статурою елементів маніакальності в структурі характеру) із супутнім цьому процесу розвитку матеріалізованих проявів духовності - душевності. В той же час, атлетичне або ж астенічне (худорляве) тіло виражає інтенсію (логічно-волюнтативно-імагінальне напруження), тобто, певну міру зусиль, що докладає особа для дистанціювання по відношенню до власної біологічної природи і до трансцендування щодо себе. Отже, піноморфна людина живе, відтворюється і пристосовується більш гармонійно у порівнянні із астенічними та атлетичними морфо типами, які, перебуваючи в опозиції до соціальних типізацій, частіше бувають відповідним джерелом мікроконфліктів різного походження.

В) Фокус (акцентування, близькість) - периферія (аморфізація, «розмивання», далекість).

Якщо дещо стає близьким в просторі або ж часі, то воно актуалізується, тобто, стає потребнісно-значущим для суб’єкта, в той же час, зсування на периферію (віддалення, аморфізація, розмивання чіткого і сфокусованого зображення) означає дезактуалізацію образу об’єкта, зниження потребнісної напруженості в ньому. В фокус, за логікою здорового глузду, потрапляють першорядні, першочергові, пріоритетні сегменти реальності, щодо яких у суб’єкта існує відповідний атитюд, в той же час на периферію потрапляють об’єкти, щодо яких відповідні вектори безсвідомого не визначились, і, відповідно, фокус свідомості не зформувався.

Оскільки фокус є співприналежним такій психічній функції, як увага, то стає зрозумілим, що саме через аттенційні процеси утворюютьcя відповідні ієрархії в фокусі та на периферії відповідних візуальних образів та композицій. Системоутворюючі образи розміщуються в центрі (фокусі), в той час як другорядні – периферизуються. Це відображається, зокрема, на розмірі цих об’єктів, мірі їх рельєфності, об’ємності, висотно-широтних характеристиках.

Нижченаведені елементарні приклади дають можливість продемонструвати це положення.

Ілюстративний приклад 1. Клієнт психолога-консультанта під час проходження тестування на методиці «Кінетичний малюнок сім’ї Бернса» намалював в фокусі (на передньому плані малюнку) образ тата, а себе і матусю зобразив на периферії малюнку (на деякому віддаленні). Дана психологом-консультантом інтерпретація свідчила про те, що потреби тата були для сім’ї більш актуальними, ніж потреби дружини та дітей.

Ілюстративний приклад 2. На картині Фра Анджеліко Пресвята Марія, що ногами стоїть на півмісяці, зображена в фокусі (на передньому плані), в той час як на периферії можна побачити сонце (Христа), якого вона, за інтерпретацією мистецтвознавця, «відтіняє» (хоча на картині видно, що вона його не стільки відтіняє, скільки затуляє собою). Звісно, що з релігійно-канонічної точки зору такого роду підвищена увага до образу Марії у порівнянні із Сином Божим багато про що говорить стосовно релігійно-світоглядних пріоритетів самого художника, а саме, про прихильність його до релігійного вшанування жінки (геніколатрію), що є принциповим відхиленням від християнської культової каноніки [О’Коннел М.,Эйри Р., 2008, с.121].