Національні релігії

Національні релігії – це релігії, що розповсюджені й звернені до якоїсь нації, народності, етносу. Ці релігії часто супроводжують процес становлення і розвитку етнічної спільності й уже внаслідок цього виступають як складові його історії.

Виходячи з етимології грецького слова etnikos (родовий, народний. язичницький), народні релігії тотожні, власне, етнічним у вузькому розумінні цього слова. Народними релігіями традиційно вважаються так звані природні релігії, тобто ті, які виникають природним шляхом внаслідок поступового й довготривалого розвитку світоглядних уявлень тієї чи іншої етнічної спільноти про світ природний і надприродний, які представлені у вигляді міфів, традицій, звичаїв, обрядів, культів. Певна етнічна спільність виникає й підтримується завдяки єдиному генетичному (кровноспорідненому) походженню, спільній території проживання та мові спілкування, спільній історичній пам’яті, які зафіксовані у родових легендах про походження народу і постійно відтворюється при здійсненні колективних обрядів. Деякі дослідники навіть ототожнюють етнос і етнічну релігію, вважаючи складові етносу тим, що становить його етнічну релігію.

До народних релігій відносять такі релігійні комплекси, які виникли в середовищі ранніх етносів і відповідали їхнім духовним, ідеологічним, культурним потребам. Це, насамперед, давньоіранські, давньоєгипетські, давньоіндійські, давньогрецькі, давньослов’янські та інші релігії, які передавали більш розвинутим релігіям державних етносів-народів (зороастризм, грецький чи римський політеїзм, релігія ацтеків чи інків, релігія східнослов’янських племен Київської Русі тощо). Народні релігії – це вияви автохтонних традицій, які не тільки зберігають їх, а й розвивають, удосконалюють. Народні релігії є обов’язковими для сповідання представниками певних етнічних спільнот. Їх, як правило, не вибирають, у них народжуються.

До характерних рис національних релігій можна віднести:

1. Наявність в тому чи іншому вигляді ідеї «богообранності» даного народу.

2. Наявність в тому чи іншому вигляді обмежень на контакти (спільна діяльність, шлюб тощо) з представниками інших конфесій.

3. Специфічна обрядовість (культ).

4. Ритуалізація побутового життя (перетворення в обряд якоїсь побутової акції).

5. Національні релігії відображають суспільно-політичні умови життя даного народу (конфуціанство й імператорський устрій в Китаї, індуїзм і кастовий поділ суспільства в Індії тощо).

6. Національні релігії віддзеркалюють ментальність та психологію свого народу.

Найбільш характерними для типу національних релігій можна назвати конфуціанство, даосизм, синтоїзм, індуїзм, іудаїзм, а ранні національні – давньогрецька, давньоєгипетська, давньоіндійська.

Давньогрецька релігіяявляє систему політеїстичних вірувань і культів племен і народів Стародавньої Греції періоду виникнення і розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями цієї релігії були уособлення і одушевлення явищ природи (анімалізм), пов’язані з ними людиноподібні боги й тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все, що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було заселене божествами. На початку нової ери стара грецька віра все більше й більше поступається християнству, яке відповідало новим вимогам часу і духовним потребам людей.

Давньоєгипетська релігіясклалася як система політеїстичних вірувань і культів народів Давнього Єгипту в VI-ІV тис. до н.е. У кожній області (номі) Єгипту були свої пантеони й культи богів, втілених у небесних світилах, камінні, деревах, тваринах, птахах, зміях і т.д. Пізніше місцеві божества групуються у вигляді тріад на чолі з богом-деміургом. Велику роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) померлих подорожують по світу тощо. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин. До найбільш шанованих тварин - втілення різних богів - відносились бик, корова, баран, змій-крокодил, кішка, сокіл, ібіс та ін. Пізніше відбувалась антропоморфізація пантеону, але зооморфні риси у божеств не повністю було витіснено і, як правило, поєднувались з антропоморфними. Традицією давньоєгипетської релігії було обожнення фараонів, які бачились як «служителі Гора», що впливало на династійність царювання.

Давньоіндійська релігія– це сукупність релігійних поглядів та обрядів, що виникали в II тис. до н.е. в середовищі індоаріїв, і яка історично передує власне індуїзму. Виділяють ведичну й брахманську добу функціонування цієї релігії. Ведична доба свою назву отримала від давньоіндійського джерела, яке було створене в цей час, Вед – священних книг, де описуються боги, важливі сторони ритуалу й обрядовості. Весь пантеон складається з тисячі богів, які діляться на земних, атмосферних і небесних. Остаточно відокремлюється каста духовних вчителів і виконавців обрядів – брахманів, поширюється явище аскези. Світ, згідно з вченням цього періоду, керується загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).

Конфуціанство – національна релігія китайців. Її поява пов’язана з іменем стародавнього китайського мислителя Конфуція. Центральне місце в конфуціанстві займає етична проблематика. Проповідуються п’ять основних доброчинностей: мудрість, гуманність, вірність, повага до старших і мужність.

Їх наслідування забезпечує порядок і гармонію. Людська доля визначається Небом. Головний зміст релігійного життя – культ предків. Верховний священнослужитель – імператор, який мав титул «син неба». У конфуціанстві відсутні професійні священнослужителі, всі обряди виконували чиновники. Зникнення імператорського режиму зумовило кризу конфуціанства.

До типових національних релігій можна також віднести індуїзм (релігія більшості населення Індії - індусів). Релігійні канони зафіксовані в священних книгах Ведах. Індуїзм – політеїстична релігія. Центральне місце займає трійця богів: Брахма (бог-творець), Вішну (бог-хранитель), Шива (бог-руйнівник). Поряд з богами шануються напівбоги, духи, тварини, рослини.

Індуїзм сприймається віруючими не тільки як релігія, але й як визначений життєвий шлях. В індуїзмі є вчення про дхарму - перелік правил, які треба виконувати й від яких залежить карма (доля, воздаяння), що визначає добре чи погане переродження в іншому житті. При цьому правила поведінки кожного зумовлені його належністю до відповідної касти. Окрім вчення про переселення душ та карму для індуїзму характерні ідеї про неминучість розплати за все скоєне, рай, пекло, недопустимість нанесення зла живому.

В індуїзмі немає єдиного центру, єдиної обрядності, церковної ієрархії, але відпрацьована така структура, що дозволяє контролювати життя віруючого через священнослужителів, а також через кастові ради.

Іудаїзм – одна з найдавніших національних релігій. Основи її віровчення викладені у Танаху (Старий Заповіт) та Єрусалимському і Вавилонському Талмудах. Іудаїзм вважається етнічною релігією, оскільки представники різних народів, які її сповідують, вважаються євреями, незважаючи на їх різні мови, звичаї, культури, раси і т. ін. Віровчення це сформувалось в античній Іудеї, де було складено його Священне писання.

Талмуд містить багатий матеріал, що охоплює буквально всі сфери іудейської релігії й етики. Це – моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні й легендарні оповіді з біблійної історії, мрії про майбутнє євреїв і месіанські бачення порятунку всього людства, а також багато зауважень, що часто є результатами рідкісної спостережливості в геометрії, медицині, астрономії, фізіології, ботаніці та ін. Єрусалимський і Вавилонський Талмуди – результат діяльності двох різних духовних центрів –відрізняються один від одного матеріалом і методологією, стилем і мовою.

Важливу роль в освяченні щоденного існування відіграють «усталені дні» – свята і пости, що утворюють характерну рису єврейського життя. Перше місце серед них займає Шабат, щотижневий святковий день відпочинку. У цей день віруючий єврей не працює, не займається ніякими справами, не користується транспортом і не бере в руки ніяких знарядь та інструментів, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автоматично знімає всі суботні заборони.