Семінарські заняття

Виховання – складний педагогічний процес, який передбачає визначення мети, завдань, змісту, форм, методів виховної діяльності, організації та вивчення результативностіпрроцесу.

Процес виховання здійснюється на основі певних закономірностей, принципів. Конкретна мета виховної діяльності враховує загальну мету виховання, яку ставить суспільство. Об’єктивні фактори диктують необхідність реалізації мети всебічного гармонійного розвитку особистості з урахуванням національних, регіональних, статевих, вікових, індивідуальних, особистісних та інших особливостей дитини, інтересів і потреб.

Виховання проходить ряд етапів: прийняття дитиною мети; засвоєння нею знань, вироблення певного ставлення до них; участь дитини в діяльності, спілкуванні, які формують досвід її поведінки; оцінки і самооцінки результатів конкретних вчинків. Показником результативного виховного процесу є рівень вихованості індивідуальності, що знаходить вияв у єднанні його свідомості і дій при позитивніймотивації вчинків, поведінки.

В. О. Сухомлинський писав, що вчителі повинні «стверджувати гуманне начало у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного вчителя».

Гуманізм – система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і виявлення всіх здібностей.

Принцип гуманізації процесу виховання передбачає визнання цінності дитини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров’я, створення умов для розвитку дитини, її творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги у життєвомусамовизначенні, повноцінної самореалізації.

Гуманізм виховного процесу передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованця. Вік дітей визначає зміст, методи і форми організації виховної діяльності.

Кожна дитина індивідуальна. Це безперечно, але це не означає, що неповторність – чисто біологічна вроджена властивість. Особистість людини формується під впливом життя і виховання. Індивідуальний підхід дозволяє розвивати неповторність людини, передбачати реакцію дитини на ті чи інші зовнішні впливи. Один з важливих шляхів реалізації принципу – вивчення дитини. Необхідність індивідуального підходу визначається тим, що будь-який вплив на особистість здійснюється через індивідуальні особливості, темперамент, своєрідність характеру, здібності, інтереси, нахили, що дозволяє вибирати найбільш ефективні шляхи взаємодії особистості з навколишнім світом.

На основі всебічного глибокого вивчення особистості дитини вихователь може організувати її діяльність і спілкування, які максимально забезпечили б виховний ефект. Таке ж ставлення повино бути і до так званих важких дітей. До числа «важких» відносять дітей: з фізичними недоліками; з психологічними недоліками; хворобливих і тих дітей, які страждають розладом нервової системи, з тимчасовим відставанням у розумовому розвитку; з неправильним розвитком вольових якостей: вперті, безвільні, капризні, свавільні, недисципліновані, неорганізовані. Це не означає, що діти погані безнадійні. Просто важкі діти вимагають осоливої уваги вихователів, батьків.

Часто зустрічається вияв дітьми впертості, яка виявляється у прагнені діяти по-своєму, всупереч розумним думкам. Це пов’язане з прагненням дітей до самостійності, незалежності, виявити свою волю.В інших випадках – це вияв протесту, незадоволеності грубим тиском з боку дорослих.

У залежності від причин прояву впертості здійснюється її подолання шляхом корекції відносин у сім’ї.

Таким чином, важка дитина – це людина, в якої в силу різноманітних причин ми бачимо ненормальності, якісь відхилення в поведінці. Найчастіше причини криються у вихованні, умовах, які оточували дитину в ранні роки її дитинства.

Має місце і негативне ставлення дітей до школи, начання. Часто батьки, не в змозі втихомирити дитину залякують школою, тому дитина навіть не побувавши в школі боїться і вителів, і навіть зайти в приміщення.

У «Декларації прав дитини» говориться про необхідність законом, іншими засобами забезпечувати соціальний захист дитини, можливостей і сприятливих умов для фізичного, розумового, морального, духовного розвиткув атмосфері свободи і гідності.

Реалізація принципу вимагає від вихователя його гуманістичної орієнтації, яка включає: ставлення педагога до педагогічної діяльності як до покликання, яке спрямоване не лише на викладання предмета, але й, у першу чергу, на дитину.

Принцип передбачає також повагу до особистості дитини.

Повага до особистості дитини виявляється:

- у знанні виховатилем індивідуальних особливостей дитини, у забезпеченні умов для її розвитку; в урахуванні інтересів учнів, їх індивідуальних смаків, потреб, поглядів;

- у вияві довіри до дитини, доброти, чуйності;

- увазі, співчутті, співстражданні, сердечній турботі; в емпатичному ставленні до особистості, що передбачає бажання і уміння відчувати іншого як самого себе, ставати на його позиції, розуміти внутрішній світ дитини, тобто перейматися проблемами індивіда;

- у діалогізмі спілкування,який неможливий без бажання і уміння слухати і чути дитину, без ведення діалогу на основі рівностей позицій, взаємоповаги і довір’я, коли засобами спілкування є не настанови, заборона, погрози, а врахування точки зору співбесідника, розумні вимоги.

Звідти виходить тактика співробітництва, взаємодії в сумісній діяльності і спілкуванні.

Гуманізм передбачає також терпимість. Все це повинно стверджувати неповторність кожної дитини. Саме стверджувати, а не дикларувати.

А. С. Макаренко теоретично обґрунтував і в своїй практичній діяльності релізував принцип оптимістичної гіпотези у відношенні до дитини.

В. О. Сухомлинський неодноразово висловлював думку про те, що кожна дитина талановита, і завдання вихователя в тому, щоб знайти «ізюминку» в кожній дитині.

Ш. О. Амонашвілі пише, звертаючись до вчителів: «Вірте в дитину. Вірити треба навіть тоді, коли опускаються руки, коли зробив все, а нічого не виходить. Пам’ятайте, що доля дитини залежить тільки від Вас. Якщо в дитину ніхто не вірить, вона стає зовсім безпорадною, їй ні на кого обіпертися, і ми обов’язково втратимо її».

 

 

Семінарські заняття

з предмету «Дидактика історії»