Структурно-граматичні особливості фразеологічних одиниць

 

Найменш дослідженими на сьогодні залишаються питання структури фразеологізмів. «Структурно-граматичні ти­пи фразеологізмів української мови, – слушно зазначає Л.Г. Авксентьєв, – вивчені недостатньо. Бракує спеціальних мовознавчих досліджень, а ті праці, в яких питання структури характеризуються, не охоплюють усіх сторін багатого і своєрідного фразеологічного матеріалу» [2, с. 73]. Відтворюючи в художньому творі індивідуальне бачення світу, Улас Самчук уводить у текст фразеологічні одиниці, співвідносні як зі структурою словосполучення, так і речення. Хоча для утворення фразеологічних зворотів уживаються слова, що належать до різних частин мови, проте серед досліджуваних фразеологізмів типу словосполучення основну масу складають дієслівні та іменникові. Центральне місце в загальному пласті стійких словосполучень займають дієслівні фразеологічні одиниці. Умови творення дієслівних фразеологічних зворотів можуть бути різними, одиниці цього лексико-граматичного класу фразеологізмів на відміну від фразеологізмів інших класів досить однорідні за будовою. Кожна дієслівна фразема як одиниця синсемантична дляреалізації лексичного значення вимагає партнерів, які становлять її оточення. Для виявлення особливостей функціонування деяких українських дієслівних фразеологічних одиниць використовуємо метод аналізу за оточенням, розроблений М. Тагієвим, що покликаний насамперед виявити зовнішні зв'язки фразеологічних одиниць з іншими одиницями мови [цит. за 34, с. 192]. У сучасній мовознавчій літературі з фразеології особливо наголошується на важливості вивчення цих зв'язків. О. Молотков твердить, що «практично правильне і теоретично об'єктивне визначення фразеологізму як самостійної одиниці мови можливе лише при урахуванні реальних зв'язків фразеологізму зі словами в реченні» [цит. за 34, с. 194]. Фразеологічні одиниці, структурою яких є «дієслово + іменник» становлять одну з найчисленніших груп, оскільки дієслівно-іменні сполуки є найпродуктивнішими щодо фразеологізації. У межах фразеологізмів цієї групи можна виділити такі підгрупи: 1. Фразеологічні одиниці, організовані за структурно-граматичною моделлю «дієслово + іменник в знахідному чи родовому відмінку без прийменника»: Дух його ще не впав, хоч часом доводиться стискати зуби, а з його уст виривається… [42, с. 495]; І от ідуть з хати до хати з торбами молодиці, дівчата в подертих свитках, босоніж, та руки заломлюють, просячи хоч жменьку ячменю [42, с. 515].

2. Численною за кількістю є група фразеологічних одиниць, яка має структуру «дієслово + іменник в орудному відмінку»: Хоч і наказувала мати обходити ту річку десятою дорогою та Хведот все ж поплівся за Володькою… [42, с. 7]; - Кинь, Йоне! Плюнь на все! Не слухай його дурних балачок! Пусте він меле своїм язиком! – говорив Володько [43, с.99].

Стрижневий компонент дієслівних фразеологічних одиниць найчастіше буває змінним: у залежності від характеру висловлення реалізуються різні форми особи, числа, часу, виду, способу тощо. Іменники – компоненти в цих фразеологізмах, як правило, не змінюються за числами. 3. Фразеологічні одиниці зі структурною моделлю «дієслово + іменник з прийменником»: ... а вже потім, як вбився у пір’я, почав господарювати [42, с. 121]; Почекайте лиш, дайте оглянутись, знайти себе, обрати те, що припаде до серця [42, с.415].

Велику групу складають фразеологічні одиниці, що мають трикомпонентну (багаточленну) структуру: «дієслово + іменник у знахідному відмінку з прийменником або без нього + прикметник»: Так і хотілося Володькі з Василем вивести того жида на чисту воду [42, с.488];

«дієслово + іменник у родовому відмінку + іменник у знахідному відмінку»: Така весна, а я, мов каторжна, шию й шию, вже те шиття стільки смальцю за шкуру залило, аж нудно [42, с. 516]. Велику кількість фразеологічних одиниць становлять моделі прикметника та іменника, де граматично панівним виступає іменник, а залежним прикметник, перебуваючи, як правило, у препозиції. 1. Група фразеологічних одиниць, що має структуру: «прикметник, дієприкметник + іменник в називному відмінку з прийменником або без»:

Якщо заплутався, то я дуже просто розрубаю твій гордіїв вузол [42, с. 254].

2. «Прикметник + іменник в орудному відмінку»:

Винахідливість тіток, м’яких серцем, щедрих душею, у цьому напрямку немає меж, і Матвій це чує, розуміє, хоча і сливе скупим язиком, але він на таке не зважає. [42, с.208].

Для компонентів цієї групи фразеологічних одиниць властиві форми роду, відмінка, числа, хоча за числами вони змінюються не завжди. Невелику групу становлять прислівникові фраземи. Компонентами таких одиниць можуть бути прислівники, іменники, у реченні виконуючи роль обставини: Козачок лишень зміряв Клавдія гострим поглядом з голови до ніг і швидко відвернув очі. [42, с. 272]; ...так і йшов би собі світ за очі, вдихаючи аромати рідної землі, милуючись отією красою. [42, с. 346];

У романі У.Самчука вживаються, проте в невеликій кількості, фразеологічні одиниці, до складу яких входять числівники: Наговорили ви тут сім мішків гречаної вовни, і ті неповні [42,с. 130]; Босяцькі та вояцькі пісні, пляшка й коркотяг – це їх оздоба, а ігра в чотири руки уже й неінтересна. [43, с. 17];

Частина фразеологізмів має форму сурядних словосполучень. Як правило, вони складаються з двох частин (компонентів), з’єднаних одиничним або повторюваним сполучником сурядності: Та ще й Йон ні з того ні з сього почав до хлопців чіплятися [42, с.319]; А було це таке велике, безмежне підземелля, про яке вони ні сном ні духом не чули раніше [43, с.130].

Своєрідною рисою групи фразеологічних одиниць, що становлять собою конструкції з підрядними сполучниками, є те, що стрижневим, тобто організуючим словом для них виступає сполучник, з якого вони починаються. За лексико-граматичним значенням ці мовні одиниці співвідносяться, як правило, з дієсловами, прислівниками або прикметниками.

Характерним для Уласа Самчука є використання фразеологічних одиниць, організованих за допомогою сполучників як, мов, наче, немов, якби: Ти що не чуєш мене? Вилупив очі як баран на нові ворота!.. [42, с. 24]; … говориш, як собака скажена … [42, с. 201].

Такі фразеологізми нагадують підрядні речення. У результаті фразеологізації у більшості з них компаративна семантика настільки знівелювалася, що як порівняльні та допустові конструкції їх можна розглядати тільки в діахронії. Окремо виділяємо мініідіоми: Батько – без лиця – тяжко сів біля столу, закинувши наперед настільника, і на пари з уст. [42, с.13]

Особливе місце займають фразеологічні одиниці вигукового типу. Вони використовуються, як і вигуки, для вираження різних емоцій мовця, його волевиявлень, побажань, фізичного й психічного стану людини. «Номінативний аспект значення вигукових фразеологічних одиниць зводиться до мінімуму, а конотативний – відіграє першорядну роль» [7, с. 68 – 69]. У морфологічному плані такі фразеологічні одиниці характеризуються незмінністю форми. Подібні фразеологізми можуть входити до складу речення або виступати в ролі самостійних речень: Та хай Господь боронить вас, добрі люди! [42, с. 419]; Та слава тобі, Боже, за всі твої діяння, і за землю оцю святую… [42, с. 236]; Будьте здорові, тату! [42, с. 63].

Фразеологічні одиниці типу речення репрезентовані простими двоскладними та односкладними реченнями. Група двоскладних речень представлена простими поширеними реченнями: Тут уже пішла коса на камінь [42, с. 103]; А Хведота від здивування ледь очі на лоба не вилізли [42, с.124].

Серед односкладних речень найчастіше вживаються неозначено-особові: Зійшов на нитку в тих трудах праведних [42, с.437];

У творі переважають власне фразеологізми, побудовані за структурою речення, причому часто дієслівного походження, адже аналіз наведеного фразеологічного матеріалу підтверджує, що фразеологізми, які передають лексико-граматичне значення процесуальності, за морфологічним вираженням головного слова є дієслівними, бо саме вони характеризуються узагальненою семантикою процесуальної ознаки, об’єктивною в дієслівних граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, часу [15, с.26].

Крім того, автором використовуються крилаті вислови, прислів’я та приказки: Завжди дурна, коли бідна… [42, c.80]; Вчиться, вчиться людина, а дурнем помре [42, c.121]; Учення світло – невчення тьма… [42, c.147]; Такі люди, як Матвій, не кидають своїх слів на вітер [42, c.347]; Не згадуйте лихом! [42, c. 507]; Заціпнув би ти! [42, c.63]; Тьху на твою голову! Та чи ти не знаєш, що я ще любого чоловіка за пояс заткну! [42, c.81].

Мовлення українських селян, дійсно, не можливо уявити без таких конструкцій – саме вони передають місцевий колорит та основні принципи народної моралі.

Фразеологічні одиниці такої структури можна тільки формально ототожнювати з простим дієслівним присудком. На відміну від лексем, які вони заступають у реченні, фраземи є складнішими утвореннями, що не тільки називають предикативну ознаку суб’єкта, а й характеризують його з певним експресивно-образним відтінком. Обставинну функцію можуть виконувати фразеологізми, які становлять собою конструкції з компонентами як, куди: Хай тато краще питає, чого їх так довго не було, ніж має мовчки сидіти, як води в рот набрав [42, с.15]; - Краще б хати тримався та води не баламутив, а то заглядаєш тепер, як сорока в маслак!, - лаялася мати [42, с. 18].

Фразеологічні одиниці, що виконують функцію обставин, мають, як правило, усталений порядок компонентів, а за семантикою та синтаксичною роллю співвідносяться з прислівниками.

За ступенем структурно-семантичної спаяності можна виділити дві групи фразеологізмів: неподільні словосполучення і розкладні щодо змісту усталені звороти. Значне місце вони займають і в досліджуваному творі.

Значення частин неподільних фразеологізмів не мотивується значенням складників-слів: Володько байдуже вислухує Романа, а тому й за вухом не свербить, знай своє тороче [42, c.156]. Він також стріляє за Наталкою, а Йон все нахваляється збити Івана на кашу, як спіймає на гарячому …[42, c.273] Чому він не заговорить з нею, не проведе як слід, а все чогось соромиться, а, може того, що дівчина йому гарбуза дасть?..[42, c.475]

Значення інших безпосередньо пов’язане із семантикою слів, що входять до їх складу: Досить уже вам язики мозолити, - нагримала мати, та й нестала більше чекати ні Хведька, ні Володьку [42, c.26]. Знати, чиї пальц і тут походили, ато все віднікується та вивертається [43, c.39].

Деякі неподільні фразеологічні одиниці характеризуються наявністю застарілих, не вживаних у сучасній літературній мові слів і граматичних форм та відсутністю живого синтаксичного зв’язку між їх компонентами. Як-от: А вам аби ляси поточити, чи тут, на віче, чи отам, у гімназії, - розходився старий [42, c.191]. Володько пройшов дороженою під живоплотом, а після звернув направо у вузьку, закриту садами вуличку, що веде аж до брами подвір’я, пригадав, як колись тут бавились дітьми та таку бувало бучу здіймуть, що аж ген… [42, c.318] Ілько аж тепер довідався, куди він попав, і то від несподіванки був збитий з пантелику. [42, с. 308]

Серед усього розмаїття фразеологізмів, використаних Уласом Самчуком при написанні роману «Волинь», значною мірою представлені ідіоми, своєрідні вирази з певних мов, що за своїм ужитком є цілісні й одиничні за змістом, які не можуть бути точно передані іншими мовами й вимагають при перекладі замін схожого стилістичного забарвлення: На кожному кроці мусимо, мов крапля камінь, довбати певно й послідовно людську байдужість, гнати чимдуж її з душі своєї – тут у нас і там у світі [42, c.24]. Від нас самих залежить, чи виплутємося ми з цього стану, в якому тепер опинилися, чи залишимось і надалі оцим порожнім на планеті місцем, як це часто-густо буває з іншими, а чи можливо ризикнемо, так, треба не боятися ризику, треба братися тільки за те, до чого прагне душа [43, c.245]. Всавало сонце – вставав і він, Матвій, підпирав наболілу спину, зціпивши зуби зводився, лишав Хведота досипати, а сам приймався до праці, що за всі натруджені роки не звик робити абияк [42, c.37].

Широко в цьому творі представлені фразеологічні зрощення як абсолютно неподільні, нерозкладні, немотивовані фразеологічні одиниці, у значенні яких "немає ніякого зв'язку, навіть потенційного, зі значенням їх компонентів" [55, 145]: - Господонько святий, - говорить часом Настя, - що я, людоньки мої намучилася з тими хлопчиськами, що не ранок, сонце геть на небу, а його хоч колом підважуй, знає собі лиш байдики бити [42, c.38]. - Е-е-х, - засміявся Сергій, - хай Кіндрат і Никон підтвердять ліпший самогон був, а ти все ляси точиш, наливай йому, хлопці [42, c.365]. - Дав бя я йому таку комедію, що не знав би, де свої зуби збирати, а йому, розумному дурному, заманулося зробити сина паном, а тут він не пан й не Іван, а ще й каже, що на цьому собаку з’їв, а сам як тягнув плуга, так і тягне [42, c.417]. - Ну, чорта з два насміхатиметесь з мене, хай буде по-вашому, п’ю! –почав голосно. –Але завтра всі до Крем’янця [43, c.112].

Їх нерозкладність викликана чотирма причинами:

1) наявністю в складі невживаних або відмерлих, незрозумілих слів: Та з таким синком і в чорта на куличках можна опинптися [42, c.57].

2) наявністю граматичних архаїзмів: Всі довідалися, що за якогось царя Гороха виступав він «на перших ролях» у малоросійській трупі Гаркавенка чи іншого Перерепенка, а щоб «нічтоже не сумняшеся» демонстрував подарунки від самих закоханих в нього графинь, княгинь та різних принцес [42, c.287].

3) дією експресивної індивідуалізації: Та ще, чого доброго, п’яницею станеш, тоді батькові всі сподівання прахом підуть, - лаяла мати [42, c.20].

4) наявністю лексичних значень компонентів, що не мають відношення до розуміння цілого: Після такого весільного танцю, доведеться тобі на бобах сидіти, - насміхався з Володьки Хведот [42, c.376].

Семантична єдність зрощення часто підтримується повною синтаксичною нерозчленованістю або невмотивованістю, відсутністю живого синтаксичного зв'язку між його морфологічними компонентами: Говорив він поспіхом, любив покпитися, бути цинічним, пускати в вічі туман, оповідати невдалі дотепи, з яких сміявся тільки сам та дядько, що хотів дістати «наборг» пляшку, а насправді так собі, ні те, ні се [42, c.298]. Сидять на ліжку, на стільцях, «з-під поли» попивають «познанську», слухають Габеля і регочуть, а він герой хоч куди, оповідає свої пригоди з грецькими принцесами в Одесі, свої хоробрі вчинки в легіонах [42, c.409]. А Йона так просто і не зрозуміти, все собі на умі, не знаєш, що чекати…[42, c.356]

У цьому романі також трапляються фразеологічні єдності. Це семантично неподільні фразеологічні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів: Мусить переходити вже ту зиму і в постолах, а що вдієш, де тих грошей для цих буцуганів на чоботи настачиш, бо в них в голові вітер свистить, а у тебе – в кишенях [42, c.79]. Той все сам зробить, а ти Богу дух винний, іди та вислухай за нього…[42, c.27] А до того корчунок живота рве та спину трощить [42, c.19]. А що наречена то гарна, кров з молоком [42, c.317].

У них значення цілого пов'язане з розумінням внутрішнього образного стрижня фрази, потенційного смислу слів. Живучості їхньої внутрішньої форми сприяє наявність контрасту: Він же нарешті почув, що хтось упімнувся за нього, за ціле його життя, за його батька й батькове життя, а він бач же шо говорив, от тобі й «з мухи слона зробили» [43, c.162].

паралелізму: І що на тому віче робити, - бідкалася мати, - так ото, аби попереливати з пустого в порожнє [42, c.120].

Звуковою формою вони нерідко збігаються з вільними сполученнями слів: Хведотисько рюмсав, бо знав, що як не мати намилить голову, так батько обов’язково віжками відходить [42, c.12]. - Тю на вас, - засміявся Сергій, - аж треба було добре взяти його за боки,та й дати таких мемелів, щоб і десятому заказав[42, c.344].

Для фразеологічних єдностей характерні римовані співзвуччя: От тобі і барин приєзжий, як кажуть люди, катюзі по заслузі … [43, c.71]

aлітерація: Що то значить грамотна людина, недаремно Матвій його вчив, а в тебе ні ладу ні складу, а Володько чеше, як по писаному [42, c.118].

Сюди належать і каламбури: Та що той Галабурда може путнє сказати, ат лишень сон рябої кобили, та дай Боже здати останній іспит…[42, c.408]

Фразеологічні єдності можуть виникати внаслідок синтаксичної спеціалізації фрази, уживатися в певній граматичній формі: блекоти наїстися (об'їстися) (як правило, має форму питального речення чи вживається в порівнянні): Ти що, блекоти наїлась?" [42, c.53] "Він у нас трохи теє... ніби як блекоти об'ївся " [42, c.111]

У фразеологічних сполученнях значення слів виокремлюється чіткіше, вони аналітичні: Поміж людьми ходили молоді хлопці й роздавали плакати, нумерки, брошурки, часописи, намагалися напоумити людей порушити питання про вибори [42, c.107].

Слово зі зв'язаним значенням допускає синонімічну заміну: Вже й глупая ніч надворі, а Володько ніяк не добреде ще до своєї хати [42, c.386]; поєднується з одним словом (безпросипне п'янство) чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере при неможливості радість, задоволення, насолода бере). Фразеологічні сполучення практично не мають омонімів.

Зрідка у романі зустрічаютьсяфразеологічні вирази— стійкі за складом і вживанням фразеологічні звороти, які не тільки семантично подільні, але й повністю складаються зі слів з вільним значенням. Серед них розрізняються вирази комунікативного характеру: А я кажу: хто не боявся жизні, не боїться і смерті [43, с.301]; Не попасеш худобу – не питай з неї й молока [42, с.26]; Ступить – земля гнеться [42, с.18]; Ударить кулаком – довбні не треба [42, с.18]; Краще хутчій з очей, поки лихо дрімає [42, с.14]; Ну, а що ж тоді? Зложити руки і чекати Божого змилування? [42, с.413];

й номінативного:

- Слиш… Таваріщ. Як трудовиє успєхі? Скажі, гдє дєвкі хорошіє. Палучиш на сапаги товару [42, с.226]. Зося руская, Маня німецька, Леся австрійська. Ми не народ, а вінегрет. І подають нас, як вінегрет на закуску [43, с.14]; - Чекай, поки воно зійде…Поки Бог його сам піднесе…Роса очі твої вигризе…[42, с.476]

Інколи у романі зустрічаються фразеологічні суміщені омоніми: А мати на все те махнула рукою і йшла по життю горда, натруджена, і не було їй діла ані до чужої балаканини, ані до революції [42, с.16].Хоч як не плакала Наталчина мати, а таки вийшла зустрічати молодих хлібом-сіллю [42, с.347].

У них переносне значення (що не випливає із суми планів змісту компонентів) може співіснувати, бути наявним одночасно з його прямим значенням (дорівнювати сумі планів змісту компонентів). Внутрішня форма фразеологічних суміщених омонімів практично збігається із самим змістом ситуацій, дією, поведінкою суб'єкта, оскільки зумовлена жестами, мімікою, узагалі рухами суб'єкта. Численну групу серед них становлять соматичні фразеологізми: І тоді, і тепер він любить батька свого, свого великого, свого дужого, схиляє голову перед ним, бо лиш він один над усіма. [42, с.507]

Отже, найбільше Улас Самчук використовує фразеологічні одиниці типу словосполучення, зокрема дієслівні та іменні. Водночас навіть структури, центр яких утворюють традиційно усталені сполуки, вражають оригінальністю, новим семантичним наповненням. Описуючи життя волинян, Улас Самчук уживає фразеологічні одиниці різних тематичних груп та структуротворення. Органічно вплітаючись у мову художнього твору, вони є свідченням зв’язків і єдності мови нродно-розмовної та літературної.