Термодинамічна класифікація повітряних мас

Теплої (холодної) називають повітряну масу, яка тепліше (холодніше) навколишнього її середовища і в даному районі поступово охолоджується (нагрівається), прагнучи наблизитися до теплового рівноваги. Під навколишнім середовищем тут розуміється характер підстилаючої поверхні, її тепловий стан, а також сусідні повітряні маси.

Щоб визначити, охолоджується або прогрівається повітряна маса в даному районі, слід протягом кілька днів порівнювати Тмакс (максимальну денну приземную температуру повітря) або Т850 (температуру повітря на рівні 850 гПа, близько 1,5 км над рівнем моря).

Місцевої (нейтральної) повітряної масою називають масу, що знаходиться в тепловій рівновазі зі своїм середовищем, тобто день за днем зберігає свої властивості без істотних змін (Тмакс кожним днем змінюється не більш ніж на 1... 2). Таким чином, трансформується повітряна маса може бути і теплою, і холодною, а по завершенні трансформації вона стає місцевою.

На карті АТ-850 холодної повітряної маси відповідає улоговина або замкнута область холоду (вогнище холоду), теплою - гребінь або вогнище тепла. Повітряна маса може характеризуватися як нестійким, так і стійким рівновагою. Цей поділ повітряних мас враховує один з найважливіших результатів теплового обміну - вертикальний розподіл температури повітря і відповідний йому вид вертикального рівноваги. З стійкими (УВМ) і нестійкими (НВМ) повітряними масами пов'язані певні умови погоди. Нейтральні (місцеві) повітряні маси в будь-який сезон можуть бути як стійкими, так і нестійкими в залежності від початкових властивостей і напрями трансформації тієї повітряної маси, з якої утворилася дана повітряна маса.

28.Атмосферні фронти

Фро́нт атмосфе́рний — перехідна зона між двома повітряними масами з відмінними фізичними властивостями (головним чином температурою та вологістю)^[1]. Також, умовно, поверхня поділу між двома повітряними масами ватмосфері. Практично, фронти відомі лише в тропосфері, тому, вони також називаються тропосферними фронтами. Фронтом також називають лінію перетину фронтальної поверхні з поверхнею землі або з поверхнею рівня^[2].

Біля поверхні землі ширина перехідної зони — лінії фронту становить кілька десятків км; у вертикальній площині вона утворює нахилену під кутом менше 10° поверхню товщиною в сотні метрів. Довжина лінії фронту дорівнює сотням і тисячам км. Практично атмосферні фронти спостерігаються лише в тропосфері, де вони виникають, переміщуються і розмиваються. З проходженням атмосферного фронту пов'язані різкі зміни погоди — посилення вітру, похолодання чи потепління, збільшення хмарності, часто з опадами. Класифікація атмосферних фронтів проводиться за різними ознаками. Наприклад, розрізняють теплі, холодні, малорухливі, або стаціонарні атмосферні фронти. При змиканні ділянок холодних і теплих атмосферних фронтів утворюються фронти оклюзії, або загасання.

Розрізняють фронти, пов’язані з циклонами, й кліматичні фронти.

В циклонах фронти утворюються при зустрічі теплого й холодного повітря, при цьому вершина фронтальної системи, як правило, знаходиться в центрі циклону. При зустрічі теплого й холодного повітря останнє завжди опиняється знизу. Холодне повітря підтікає під тепле, витісняючи його вверх. Тепле повітря навпаки надходить до холодного й само піднімається вверх. В залежності від того, яке повітря активніше, в яку сторону зміщується фронт, він називається теплим або холодним. Якщо наступає тепле повітря, то й фронт є теплим, якщо холодне – фронт теж є холодним.

Теплий фронт переміщується в сторону холодного повітря й означає наступ теплого повітря. Воно повільно відтісняє холодне повітря, але як легше само натікає зверху на холодне. При цьому перед фронтом утворюється велика зона хмар, з яких випадають обложні опади. Смуга опадів перед теплим фронтом сягає 300 км. Поступова зміна холодного повітря теплим призводить до зниження тиску й посилення вітру. Після проходження фронту спостерігається різка зміна погоди: підвищення температури повітря, вітер змінює напрямок й послаблюється, можуть випадати моросящі опади.

Холодний фронт переміщується в сторону теплого повітря. В цьому випадку важче холодне повітря швидко рухається по земній поверхні й піднімає перед собою тепле повітря, яке виштовхує вверх. Над лінією фронту й попереду неї утворюються купчасто-дощові хмари, з яких випадають зливові опади, виникають грози, спостерігаються сильні вітри. Після проходження фронту опади й хмарність значно зменшуються, вітер змінює напрям і послаблюється, температура й вологість знижуються, покращується видимість, росте тиск.

Кліматичні (кліматологічні) фронти – фронти глобального масштабу, які є межами між головними (зональними) типами повітряних мас. Таких фронтів 5: арктичний, антарктичний, два помірних (полярних) і тропічний.

Арктичний і антарктичний фронти відділяють відповідно арктичне і антарктичне повітря від повітря помірних широт, два помірних (полярних) фронти розділяють помірне й тропічне повітря. Тропічний фронт завжди знаходиться в тій півкулі, де зараз літо. Він відділяє тропічне й екваторіальне повітря, яке відрізняється за вологістю. Усі фронти разом з межами поясів зміщуються літом до полюсів, а зимою до екватора. Часто вони утворюють окремі гілки, які простягаються на значну відстань від кліматичних зон.

Поверхню або смугу, яка поділяє повітряні маси, називають атмосферним фронтом. Поверхня фронту завжди нахилена, тут різко змінюються температури, вітер, вологість і тиск. Там. де фронтальна поверхня перетинається з земною поверхнею, проходить лінія фронту.
Розрізняють теплі й холодні фронти. Якщо лінія фронту рухається в бік холодного повітря, що відступає у вигляді клина і звільняє місце для теплого повітря, яке, в свою чергу, піднімається вверх по схилу холодного повітря, такий фронт називають теплим.
При висхідних потоках теплого повітря відбувається його адіабатичне охолодження, конденсація водяної пари, утворення хмар: перистих, перисто-шаруватих, високошаруватих і шарувато-дощових. Смуга фронтальної хмарності може сягати 800 км, в тому числі, шарувато-дощових хмар, які дають опади, до 800 км.
Якщо лінія фронту зміщується в бік теплого повітря. виникає тупий клин холодного повітря, перед яким відступає і пересувається вверх тепле повітря, фронт називають холодним. На цьому фронті висхідні підняття значно потужніші, й тут утворюються купчасто-дощові хмари з інтенсивними опадами і грозами, за якими йдуть шарувато-дощові хмари з опадами меншої активності, а потім високошаруваті і перисто-шаруваті – без опадів.
Фронт оклюзії — атмосферний фронт, що формується в процесі циклоногенезу позатропічного циклону, коли холодний фронт наганяє теплий; процес його формування відомий як оклюзія циклону. Коли це трапляється, тепле повітря відділяється від центру циклону біля повірхні Землі. Точка у просторі, у якій зходяться теплий та холодний фронти, має назву потрійної точки
Між основними географічними типами повітряних мас існують планетарні кліматичні атмосферні фронти; це Арктичний і Антарктичний фронти на межі арктичних і антарктичних та помірних повітряних мас; Помірні або Полярні фронти, які поділяють тропічні та помірні повітряні маси. Коли кінці помірних фронтів заходять далеко до тропіків, їх називають пасатними фронтами. Між тропічними повітряними масами південної та північної півкуль утворюється Тропічний фронт, його називають внутрішньотропічною зоною конвергенції, в якій зустрічаються тропічні повітряні маси, однакові за температурою.
Зміна пір року викликає значні коливання кліматичних фронтів. Так, помірний фронт північної півкулі взимку розміщений біля 30° пн.ш., а влітку – біля 50° пн.ш. Арктичний фронт на північному сході Євразії влітку піднімається до 70° пн.ш., а взимку опускається до 50° пн.ш. Зона внутрішньотропічної конвергенції в січні розміщена між екватором і 20° пд.ш., а в липні вздовж екватора до 10 – 30° пн.ш. на південному сході

29.Баричні системи атмосфери та їх вплин на умови погоди

 

Бари́чні систе́ми (грец. βαρος; — тягар) — форми розподілу тиску в атмосфері.

Баричні системи поділяються на області підвищеного та зниженого тиску і бувають із замкнутими і незамкнутимиізобарами (перші мають назву циклонів і антициклонів, другі — западин і гребенів).

Баричні системи, як правило, зазнають значної зміни в просторі і в часі, наприклад, баричні системи із замкнутими ізобарами біля земної поверхні у верхніх шарах перетворюються в системи з розімкнутими ізобарами.

Розрізняють низькі, середні та високі баричні системи. До низьких відносяться баричні системи, які простягаються на висоту 1—2 км, до середніх — 3—5 км і до високих— понад 5 км. Молоді циклони і антициклони є низькими, а старі — високими Б. с; перші звичайно переміщуються з великими швидкостями, другі — малорухомі. Горизонтальні розміри баричних систем порядку 1000 км і більше. Середня швидкість переміщення баричні системи 30 — 40 км/год; зимою в порівнянні з літом вона трохи більша. З баричними системами пов'язані певні системи повітряних течій, розподіл температур, хмарності, опадів, тому вивчення їх має велике значення для прогнозів погоди.

30. Загальна циркуляція атмосфери

Під загальною циркуляцією атмосфери розуміють сукупність основних видів повітряних рухів у нижній атмосфері, внаслідок яких здійснюється обмін великих мас повітря в горизонтальному і вертикальному напрямах. Ці повітряні течії зумовлені перш за все різницею температур між екваторіальними і полярними широтами, материками й океанами, а також обертанням Землі навколо своєї осі.

Коли б поверхня Землі була рівною і одноманітною, тобто тільки сушею або водною оболонкою, і на повітряних потоках не позначалась би відхиляюча дія обертання Землі, тоді схема циркуляції повітря була б досить простою: холодне повітря розтікалось би в приземному шарі від полюсів до екватора, а більш легке тепле утворило б на певній висоті компенсаційний потік від екватора до полюсів. Рух повітря, таким чином, здійснювався б уздовж меридіанів.

Насправді ж загальна циркуляція має значно складніший вигляд. На ній позначається вплив форми Землі, добове обертання Землі, річний рух Землі, особливості розподілу суші і моря, характер рельєфу, океанічні течії, поширення льодовиків тощо.

Земна поверхня, маючи кулясту форму, нагрівається Сонцем нерівномірно, і саме ця нерівномірність надходження сонячної енергії в різних широтах є основною причиною виникнення атмосферної циркуляції великого масштабу, яка шляхом переносу величезних мас холодного й теплого повітря в меридіональному напрямі вирівнює температурну різницю між високими і низькими широтами Землі. Крім того, навіть на одній і тій самій широті сонячна радіація поглинається неоднаково материками й океанами, лісами й пустелями, засніженими й оголеними поверхнями. Внаслідок цього виникає циркуляція малого масштабу між материками й океанами, горами й долинами тощо.

Як уже зазначалося, сила Коріоліса зумовлена осьовим обертанням Землі і дуже відчутно впливає на напрям руху вітрових течій. В умовах широтного розташування постійних центрів дії атмосфери це призводить до формування в тропосфері переважно західно-східного переносу повітряних мас.

Рух Землі навколо Сонця є причиною утворення сезонних центрів дії атмосфери. Формування над материками зон пониженого тиску влітку і підвищеного взимку діаметрально змінює напрями циркуляції повітря над одними і тими ж регіонами земної поверхні. Певних сезонних змін зазнає циркуляція повітря і над океанами.

Наявність нерівностей на земній поверхні також позначається на напрямі переміщення повітряних мас. Значно впливають на загальну циркуляцію гори, які нерідко є нездоланною перешкодою для панівних течій і значно трансформують властивості повітря. Над рівнинами й низовинами, як і над морем й океаном, напрям руху повітря визначається переважно меридіональними і широтними особливостями просторового розподілу атмосферного тиску і впливом сили Коріоліса. Основні фізичні характеристики повітря (вологість, температура, прозорість) значною мірою залежать від підстилаючої поверхні. Так, теплі океанічні течії нагрівають повітря і насичують водяною парою, а холодні, навпаки, сприяють його охолодженню (при цьому повітря більш прозоре через низький вміст в ньому вологи).

31. Комірка Гадлея

ЧЕЙКА ГАДЛЕЯ

— схема термически обусловленной симметричной циркуляции, предложенная Гадлеем для объяснения происхождения пассатов: подъем воздуха над экватором и отток его в верхних слоях атмосферы к субтропикам с последующим опусканием в этих широтах вынуждает опустившийся воздух двигаться к экватору в виде пассатов. Действительная схема потоков значительно сложнее, прежде всего в связи с деятельностью динамических субтропических антициклонов.

32.Комірка Ферелла

Комірка Феррела — елемент циркуляції земної атмосфери у помірному поясі, розташований приблизно між 30 і 65 градусами північної широти та 30 і 65 градусами південної широти та обмежений субтропічним хребтом з екваторіального боку і полярним фронтом з полярного. Комірка Феррела вважається другорядним циркуляційним елементом і повністю залежить від комірки Гадлі та полярної комірки. Теорія існування цієї комірки була розробленаамериканським метеорологом Вільямом Феррелом у 1856 році.

Фактично, комірка Феррела діє як підшипник кочення між коміркою Гадлі та полярною коміркою, через це її інколи назовають зоною перемішування. На приполярній межі, комірка Феррела може перекриватися із полярною коміркою, а на екваторіальній — з коміркою Гадлі. Переважні приповерхневі вітри, що відповідяють цій комірці, мають назвузахідних вітрів помірного поясу. Проте, локальні ефекти можуть легко зкривити комірку, так Азійський антициклонзначно зсуває її на південь, фактично роблячи розривною.

Тоді як комірка Гадлі і полярна комірка замкнуті, комірка Феррела не обов'язково є такою, в результаті чого західні вітри помірних широт на стіль регулярні, як пасати або східні вітри полярних районів, та залежать від локальних умов. Хоча висотні вітри дійсно західні, приповерхневі вітри часто і різко змінюють свій напрямок. Відсутність швидкого руху до полюсів або до екватору не дозволяє цим вітрам прискорюватися, в результаті при проходженніциклона або антициклона вітер може швидко змінити напрямок, та протягом днів дути у східному або іншому напрямку.

Розташування комірки сильно залежить від розташування відповідного ней висотного струмового потоку, що визначає розташування смуги приповерхневих циклонів. Хоча загальний рух повітря біля поверхні обмежений приблизно 30 і 65 градусами північної та південної широт, висотний зворотний рух повітря виражений значно менш чітко.

33.Полярна комірка

Полярна комірка або полярний вихор — елемент циркуляції земної атмосфери у приполярних районах Землі, що має вигляд приповерхневого вихру, який закручується на захід виходячі з полюсів, та висотного вихру, що зкручується до сходу.

Механізм[ред. • ред. код]

Це досить проста циркуляційна система, рушійною силу якої є різниця у нагріві земної поверхні біля полюсів та на помірніших широтах. Хоча в районі полярного фронту біля 60 градусів південної та північної широт повітря холодніше і сухіше, ніж у тропіках, але воно все ще достатньо тепле, щоб утворити конвекційний потік. Циркуляція повітря обмежене тропосферою, тобто шаром від поверхні до висоти близько 8 км. Тепліше повітря піднімається на нижчих широтах і рухається до полюсів у верхніх шарах тропосфери. Досягаючи полюсів, повітря охолоджується та опускається, утворюючи зону високого тиску — полярний антициклон. Приповерхневе повітря рухається між зоною високого тиску полярного антициклону і зоною низького тиску полярного фронту, відхиляючись на захід під дією сили Коріоліса, в результаті чого біля поверхні формуються східні вітри — східні вітри полярних районів, що оточують полюс у вигляді вихру.

Потік повітря від полюсів утворює дуже довгі хвилі — хвилі Россбі, які грають важливу роль у визначенні шляхувисотного струменевого потоку у верхній частині комірки Феррела, циркуляційної комірки, що знаходиться на нижчих широтах.

 

34. Місцеві циркуляційні системи атмосфери

Циркуляція атмосфери загальна, система великомасштабних повітряних течій над земною кулею. У тропосфері сюди відносяться пасати, мусони, повітряні течії, пов'язані з циклонами і антициклонами, в стратосфері — переважно зональні (західні і східні) перенесення повітря з накладеними на них т.з. довгими хвилями. Створюючи перенесення повітря, а з ним тепло і волога з одних широт і регіонів в інших, Ц. а. є найважливішим кліматообразующим процесом. Характер погоди і його зміни в будь-якому місці Землі визначаються не лише місцевими умовами теплооборота і вологообороту між земною поверхнею і атмосферою, але і Ц. а.

35. Поняття клімату та загальна схема кліматоутворення

 

Клі́мат або підсо́ння (від дав.-гр. Κλίμα; — ухил) — багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25—50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тої чи іншої місцевості. Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямом вітру, температуру і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації, дальність видимості, температуру верхніх шарів ґрунту і водоймищ, випаровування води із земної поверхні в атмосферу, висоту і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища і наземні гідрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо). У XX ст. у число кліматичних показників увійшли характеристики елементів теплового балансу земної поверхні — сумарна сонячна радіація, радіаційний баланс величини теплообміну між земною поверхнею і атмосферою, витрати тепла на випаровування. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найістотнішими є широта і висота місцевості, висота над рівнем моря, близькість до морського узбережжя, вплив океанічних течій, особливості рослинного покриву, наявність снігу і льоду, ступінь забруднення атмосфери (парниковий ефект, руйнування озонового шару), що формує місцеві варіанти клімату.

Літерні позначення для кліматичної класифікації Кеппена:
(Назви можуть повторюватися, тому що схема Кеппена не збігається з поясною схемою)

A — тропічний і екваторіальний
B — сухий, субекваторіальний, тропічний
C — помірний, субтропічний і континентальний
D — континентальний, субарктичний (бореальний)
E — полярний, субарктичний, арктичний
Af — клімат тропічних лісів
Aw — клімат саван
BS — клімат степів
BW — клімат пустель
Cs — клімат помірно теплий з сухим літом (середземноморський)
Cw — клімат помірно теплий з сухою зимою
Cf — клімат помірно теплий з рівномірним зволоженням
Ds — клімат помірно холодний з сухим літом
Dw — клімат помірно холодний з сухою зимою
Df — клімат помірно холодний з рівномірним зволоженням
ЕТ — клімат тундри
EF — клімат постійного морозу

• Екваторіальний пояс
• Екваторіальний клімат
• Субекваторіальний пояс
• Тропічний мусонний клімат
• Мусонний клімат на тропічних плато
• Тропічний пояс
• Тропічний сухий клімат
• Тропічний вологий клімат
• Субтропічний пояс
• Середземноморський клімат
• Субтропічний континентальний клімат
• Мусонний субтропічний клімат
• Клімат високих субтропічних нагорій
• Субтропічний клімат океанів
• Помірний пояс
• Помірний морський клімат
• Помірно-континентальний клімат
• Помірний континентальний клімат
• Помірний різко континентальний клімат
• Помірний мусонний клімат
• Субполярних пояс
• Субарктичний клімат
• Субантарктичний клімат
• Полярний пояс: Полярний клімат
• Арктичний клімат
• Антарктичний клімат

 

36. Кліматоутворюючі фактори

1. географічна широта (через форми Земної кулі, на різних широтах кут падіння сонячних променів різний, що впливає на ступінь прогрівання поверхні і отже, повітря);

2. підстилаюча поверхню (характер рельєфу, особливості ландшафту);

3. повітряні маси (в залежності від властивостей ВМ визначається сезонність випадання опадів і стану тропосфери);

4. сонячна радіація;

5. вплив океанів і морів (якщо місцевість віддалена від морів і океанів, то збільшується континентальність клімату. Наявність поруч океанів пом'якшує клімат місцевості, виняток - наявність холодних течій).

Можна виділити причини зміни клімату; серед них:

1. сонячна активність, яка впливає на стан озонового шару, або просто на загальну кількість випромінювання

2. зміна нахилу осі обертання Землі (прецессия і нутація)

3. зміна ексцентриситету орбіти Землі

4. зміни стану земного ядра, які тягнуть за собою зміни магнітного поля Землі

5. виверження вулканів

6. діяльність льодовиків

7. перерозподіл газів на планеті

8. виділення газів і тепла з надр планети

9. зміна відбиває здатності атмосфер

10. катастрофи на кшталт падіння астероїдів

11. діяльність людини (спалювання, викид різних газів, розвиток атомної енергетики)

37. Класифікація кліматів Берга

1. Клімат вічного морозу.

Цей тип клімату існує у високих широтах на льодяних плато Антарктиди, Гренландії (крім вузької смуги на заході, півдні та сході узбережжя), Землі Франца-Йосипа, північної частини Нової Землі, Північної Землі. Клімат тут суворий, найтепліший місяць має середню температуру нижче 0⁰ С, на плато Гренландії близько -15⁰ С, а в Антарктиді -30⁰С.

2. Клімат тундри.

Ця зона займає північну частину Північної Америки, Євразії та багато островів Арктики. Південною межею тундри вважають північну межу лісотундри. Ліси наближають до тундри не суцільними масивами, а у вигляді рідколісся, яке й називається лісотундрою. Ця межа співпадає з ізотермою 10-12⁰ С найтеплішого місяця року. У тундрі розповсюджена вічна мерзлота великої товщини.

3. Клімат тайги.

У північній півкулі тайга займає величезні площі, а у південній на рівнинах не зустрічається. Південна межа тайги у Північній Америці проходить близько 50⁰пн. ш. У Євразії тайга займає Скандинавський півострів (крім півдня), далі південна межа проходить вздовж лінії Санкт-Петербург-Нижній Новгород-Єкатеринбург, Західний Сибір (крім півдня), Східний Сибір (крім середнього Амуру й Уссурійського краю), Камчатка, Сахалін (крім півдня).

Континентальність та суворість клімату тайги у Євразії збільшується на схід. У тайзі Північної Америки середня температура січня місцями нижче -28-30⁰С, абсолютний мінімум знижується до -64⁰ С. Ще суворіші зими у тайзі Східного Сибіру. Тут середня температура січня -50, 1⁰ С, абсолютний мінімум -70⁰ С.

При дуже низьких температурах спостерігаються дивовижні явища. І.Д. Черський описує шелест, який появляється при температурі -48⁰ С і нижчій. Коли людина зупиняється і прислухається, то шелест зникає. Цей шелест створюється кристаликами льоду, які утворюються при сублімації водяної пари, яку видихає людина разом з повітрям. Це ніби шелест зерна при пересипанні, чи шелест мітли при підмітанні вулиці.

Особливо холодної ночі чути слабкий дивовижний безперервний шелест, який якути називають шепотінням зірок. Це шелест осідання кристалів льоду, які утворюються в повітрі в результаті сублімації водяної пари при дуже низькій температурі.

Літо в тайзі досить тепле. Середня температура липня на північній межі зони 10-12⁰С, на південній 18-20⁰ С. В Якутську температура липня 19⁰ С, це вище, ніж у Москві, яка розташована на 6⁰ південніше. Опадів у тайзі випадає у межах 600-300 мм зі зменшенням на схід. Умови сприятливі для рослинності. Вічна мерзлота на півдні зони переважно острівного розповсюдження.

4. Клімат листяних лісів помірної зони.

У Північній Америці ці ліси займають територію південніше 50⁰пн. ш. і східніше 100⁰зх. д. за винятком південно-східної частини, далі Ірландія, Англія, південь Скандинавського півострова, Східна Європа на південь від тайги, південь Західного Сибіру, у Південній Америці у нижній течії річки Парана та за течією річки Уругвай, південний схід Австралії, Нова Зеландія. До цієї зони Л.С.Берг включає й лісостеп. Температура найтеплішого місяця не перевищує 22⁰. Річна кількість атмосферних опадів переважно 500-600 мм, місцями до 1000 мм. У Західній Європі переважають букові ліси, у східній – дубові.

5. Клімат степів.

Степи поділяють на дві групи. До першої групи належать степи помірних широт з холодною зимою. Це степи Європи, Середнього Поволжя, Передкавказзя, північного Казахстану, Забайкалля, Монголії, західних штатів Північної Америки. До другої групи відносять степи в тропічних і субтропічних широтах на периферії пустель з теплою зимою. В степах помірних широт середня температура найтеплішого місяця 22-24⁰С, у тропічних широтах до 28⁰ С. Велика випаровуваність. У помірних широтах випадає 300-500 мм опадів, у тропічних 200-350 мм. Найбільше опадів випадає влітку у вигляді злив, але літо сухе, спекотне. У степах помірних широт встановлюється сніговий покрив висотою 10-30 см.

6. Середземноморський клімат.

Такий тип клімату спостерігається у басейні Середземного моря, на південному березі Криму, Чорноморському узбережжі Кавказу від Новоросійська до Туапсе, на тихоокеанському узбережжі штату Каліфорнія, узбережжі Чилі на південь від Сант-Яго, південному узбережжі Австралії та Африки.

Температура найхолоднішого місяця у середземноморському кліматі вище 0⁰ С, найтеплішого 22-28⁰. Річна кількість атмосферних опадів від 300 до 1000 мм і більше залежно від рельєфу. Літо сухе, спекотне, опади випадають переважно зимою. Тут своєрідна рослинність: кипарис, лаврове дерево, магнолії тощо.

7. Мусонний клімат помірних широт.

Ця зона займає середню течію Амуру, Уссурійський край, південь Сахаліну, північну половину Японії, північну частину Кореї, Північно-Східний та Східний Китай. Влітку східні та південно-східні вітри переносять вологе повітря з океану. Зимою північно-західні вітри приносять із Сибіру морозне сухе повітря. Середня температура січня близько -20⁰ С, сніговий покрив не високий. Середня температура липня 20-25⁰ С. Атмосферні опади досягають 600-1000 мм. Переважна кількість опадів випадає влітку.

8. Клімат вологого субтропічного лісу.

Займає узбережжя Мексиканської затоки, південно-східні штати США, Болівію, Парагвай, південно-східну частину Бразилії, плоскогір’я Африки, південно-східне узбережжя Чорного моря, південне узбережжя Каспійського моря, на півночі Індії, Південний Китай, південна половина Японії і Кореї, північно-східне узбережжя Австралії. Середня температура найхолоднішого місяця не нижче 2⁰ С, найтеплішого 25-30⁰ С. Літо спекотне, сире. Кількість атмосферних опадів перевищує 1000 мм. Найбільше опадів буває влітку. Тут розповсюджені широколистяні ліси з домішкою вічнозелених, зустрічаються ліани.

9. Клімат позатропічних пустель.

Це середньоазіатські пустелі та навколишні напівпустелі, Гобі, пустелі Північної Америки в середній течії р. Колорадо, у Південній Америці у східній Патагонії. Зима холодна. Середня температура найхолоднішого місяця в Середній Азії на півночі – 10⁰ С, до 3⁰ С на півдні, найтеплішого 28 – 32⁰ С. Максимальна температура влітку досягає 50⁰ С. Дуже сухо. Випадає менше 250-300 мм, місцями близько 80 мм. Часто бувають піщані бурі. Характерною рослинністю є полин, солянка, саксаул. При зрошенні вирощують бавовник, рис, баштанні тощо.

10. Клімат субтропічних пустель.

Це найсухіші пустелі земної кулі: Сахара, пустелі Аравії, Наміб, Атакама, Каліфорнійська та в нижній течії р. Колорадо, пустелі Австралії. Тут панує континентальне тропічне повітря. Середня температура найтеплішого місяця (крім берегових пустель) становить 32-38⁰ С, а в нижній течії Колорадо 39⁰ С. Абсолютний максимум температури повітря тут досягає 58⁰ С. Середня температура найхолоднішого місяця ніде не опускається до 10⁰ С. Кількість атмосферних опадів менше 250 мм, місцями менше 100 мм, а в окремих місцях 3-5 мм і протягом кількох років немає дощу. Опади бувають у вигляді злив. Характерні часті піщані бурі. Природна рослинність практично відсутня, або появляється часом після злив. В оазисах Сахари росте фінікова пальма.

11. Клімат саван.

Займає великі простори в Африці і Південній Америці, узбережжя Центральної Америки, західну частину о. Мадагаскар, Індостан південніше 22⁰пн. ш., Цейлон, Індокитай, північну частину Австралії, Гавайські острови. Це тропічний лісостеп земної кулі. Зимою тут панує сухе континентальне тропічне повітря, яке розповсюджується сюди пасатами. Влітку сюди переноситься вологе екваторіальне повітря у вигляді екваторіального мусону. Середня температура найтеплішого місяця 25-30⁰ С, найхолоднішого не нижче 18⁰ С. Річна амплітуда температури повітря досягає 12⁰ С. Кількість атмосферних опадів близько 1000 мм, а на схилах гір більше 2000 мм. Майже всі вони випадають влітку. Характерна рослинність баобаб. Сухого періоду дерева скидають листя, але є й вічнозелені породи. Протягом вологого періоду розвивається буйна трав’яниста рослинність.

12. Клімат вологого тропічного лісу.

Це зона земної кулі вздовж екватора: екваторіальна Африка, вздовж течії Амазонки, на сході Бразилії, місцями в Центральній Америці, Великі Антильські острови, східна частина о. Мадагаскар, південно-західна Індія, західне узбережжя Індокитаю, півострів Малакка, Великі Зондські острови, Філіпінські острови, Нова Гвінея.

У цьому типі клімату середня річна температура 24-30⁰ С. Річна амплітуда температури 1-6⁰ С. Середня температура найхолоднішого місяця вище 18⁰ С. Нічні мінімальні температури не нижче 16⁰ С. В річному ході температури два максимуми і два мінімуми. Максимуми у період весняного та осіннього рівнодення, а мінімуми – літнього та зимового сонцестояння. На річний хід температури дуже впливає хмарність та опади. Кількість атмосферних опадів досягає 3000 мм. Спостерігається два відносно дощові періоди під час рівнодення, але посушливого періоду немає. Опади мають зливовий характер з грозами і, як правило, спостерігаються в другу половину дня, коли найбільше розвивається конвекція.

Ростуть тут вічнозелені ліси з ліанами, пальма сагова і кокосова, банани, ананаси, дерево какао, хлібне, кофейне і хінне дерева, каучуконоси тощо.

Класифікація кліматів Л.С. Берга справді проста та зручна. Але вона має дуже великий недолік. Вона стосується лише суходолу, а значно більші площі водної поверхні залишаються поза увагою.

38. Класифікація кліматів Кеппенна –Треварта

Класифікація кліматів Кеппена — одна з найпоширеніших систем класифікації типів клімату.

Класифікація була розроблена німецьким кліматологом Володимиром Петровичем Кеппеном у1900 році (З деякими подальшими, зробленими ним самим, змінами в 1918 та 1936).

Вона грунтується на концепції, відповідно до якої найкращим критерієм типу клімату є те, які рослини ростуть на даній території в природних умовах^[1].

Класифікація кліматів, заснована на обліку режиму температури й опадів. Намічається 5 типів кліматичних зон, а саме: А — волога тропічна зона без зими; В — дві сухі зони, по одній в кожній півкулі; C — дві помірно теплі зони без регулярного снігового покриву; D — дві зони бореального клімату на материках з різко вираженими границями взимку і влітку; Ε — дві полярні області сніжного клімату. Межі між зонами проводяться за певним ізотермам найхолоднішого і найтеплішого місяців і за співвідношенням середньої річної температури і річної кількості опадів при обліку річного ходу опадів. Усередині зон типів А, С і D розрізняються клімати з сухою зимою (w), сухим літом (s) і рівномірною вологістю (f). Сухі клімати за співвідношенням опадів і температури діляться на клімати степів (BS) і клімати пустель (BW), полярні клімати — на клімат тундри (ЕТ) і клімат вічного (постійного) морозу (EF).

Таким чином, виходить 11 основних типів клімату (див. нижче). Для подальшої деталізації вводяться 23 додаткових ознаки і відповідні індекси (а, b, c, d і т. д.), основані на деталях у режимі температури й опадів. Багато типів кліматів за класифікайією кліматів Кеппена відомі під назвами, пов'язаними з характерною для даного типу рослинністю.

39. Мікроклімат та закономірності його формування

Мікроклі́мат (від мікро... і клімат) — клімат приземного шару повітря, обумовлений мікромасштабними відмінностями земної поверхні усередині місцевого клімату. Наприклад, в місцевому кліматі лісового масиву розрізняють мікроклімат лісових полян, узлісь тощо; в місцевому кліматі міста — мікроклімат площ, провулків, скверів, дворів і ін. Фітоклімат — атмосферні умови в середовищі поширення рослин: в травостої, в кронах дерев тощо.

З віддаленням від земної поверхні відмінності мікроклімату швидко нівелюються. Вони сильно залежать і від погоди, посилюючись в ясну тиху погоду і згладжуючись в похмуру погоду, у відсутності інсоляції і при вітрі.

Вивчення мікроклімату вимагає організації густої мережі спорадичних метеорологічних спостережень і зіставлення цих спостережень з свідченнями постійно діючої, опорної метеорологічної станції, що характеризує відповідний місцевий клімат. Широко практикуються мікрокліматичні зйомки з автомашин. Особливості М. необхідно враховувати при розміщенні с.-г. культур і просуванні їх в нові райони, проведенні різного роду меліорацій земель, впромисловому і цивільному будівництві тощо

Мікроклімат лісу. Вплив трав'яного покриву на умови в приземному шарі повітря, особливо на температуру, уже розглядалося в попередніх розділах. Тому про мікроклімат луків ми тут говорити не будемо. Розглянемо, однак, докладніше мікрокліматичні умови лісу. Під пологом лісу створюється свій мікроклімат або місцевий клімат, істотно відмінний від умов у навколишній відкритій місцевості. Крізь крони лісу сонячна радіація проникає в ослабленому ступені; у густому лісі вся або майже вся радіація буде розсіяною, а інтенсивність її - малою. Відповідно убуває й освітленість під пологом лісу. Роль діяльної поверхні в лісі переходить до крон. Температура вдень буде максимальної безпосередньо над кронами лісу. Тут вона значно вище, ніж на тому ж рівні у відкритій місцевості. Всередині лісу вдень (у літню пору) температура значно нижче, ніж над кронами. Вночі ж крони сильно охолоджуються випромінюванням, і тому максимум температури по вертикалі спостерігається в цей час на висоті 1-2 м над ними. Мінімум температури спостерігається не на рівні крон, а усередині лісу, так як холодне повітря стікає з висоти крон униз. Звичайно, як радіаційний, так і тепловий режим у лісі залежить від віку і зімкнутості лісу, від порід дерев і інших біологічних чинників. Влітку в лісі вдень холодніше, ніж у полі, уночі тепліше. Узимку умови складніше, але в загальному різниця температур між лісом і поле майже відсутня. У середньому річному ліс декілька холодніше, ніж поле. Річні амплітуди температури в лісі трохи зменшені. Відносна вологість у лісі підвищена в порівнянні з вологістю в полі на декілька відсотків. Улітку ця різниця найбільша, взимку вона майже відсутня. Як відносна, так і абсолютна вологість улітку найбільша в крона