Процесуальний порядок розгляду справ судомУ кримінальному судочинстві суд – це активний його суб’єкт. Тому не можна вважати суд виключно арбітром у кримінальному процесі. Коли суд здійснює правосуддя, він реалізує суддівську дискрецію, або суддівський розсуд. Суддівський розсуд – це передбачена юридичними нормами правозастосовна діяльність суду, яка здійснюється у процесуальній формі та встановлених кримінально-процесуальним законодавством межах, повинна бути мотивованою та полягає у виборі варіантів вирішення у кримінальному судочинстві правових питань, що виникають [53, С. 37]. Суд (суддя) має широке коло прав у всіх без винятку стадіях кримінального провадження. Усі його права сформульовані законодавцем у такий спосіб, щоб суд міг ефективно здійснювати функцію правосуддя у кожному кримінальному провадженні. Безпосередньо у підготовчому судовому засіданні суд мас право прийняти такі рішення: 1) затвердити угоду про примирення сторін чи визнання вини або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в загальному порядку; 2) закрити провадження у випадку встановлення передбачених законом підстав; 3) повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам закону; 4) направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження; 5) призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Звичайно, суд має не тільки коло прав, але ще й обовʼязки, які визначає Лобойко Л. М.: - з метою з'ясування обставин кримінального правопорушення дослідити усі докази, надані сторонами, та вирішити справу по суті, вживши заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб; - забезпечувати доступ сторін до правосуддя; - створювати для сторін усі можливості для обстоювання ними своїх інтересів у кримінальному провадженні; - забезпечувати об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків; - не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які стало відомо під час розгляду справи в судовому засіданні; - під час судового розгляду не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його неупередженості та незалежності; - заявити самовідвід за наявності обставин, що є підставою для його відводу [31, С. 126]. Не менш важливою є правозабезпечувальна діяльність, яку включає себе функція правосуддя. Ця діяльність (підфункція) неоднорідна і охоплює такі елементи: інформування про юридично значущі факти; роз’яснення правових питань; створення умов для рівноправності сторін та надання можливості їм діяти; сприяння активності сторін; керівництво процесуальною діяльністю сторін та контроль за нею; діяльність, спрямовану на з’ясування всіх обставин кримінального провадження, в тому числі і за власною ініціативою; вирішення правових питань. Під створенням умов для рівноправності сторін доцільно розуміти такі дії суду, які спрямовані на забезпечення сторонам рівних можливостей в обстоюванні своїх законних інтересів, реалізацію ними у повному обсязі процесуальних прав і усунення із судового процесу будь-яких несприятливих для змагання сторін факторів(об’єктивних чи суб’єктивних) та їх подолання. Необхідною умовою досягнення реальної рівноправності сторін в кримінальному провадженні є також справедливе та неупереджене ставлення суду до кожного суб’єкта кримінального судочинства. «Неупередженість означає, що суд при розгляді матеріалів конкретного кримінального провадження має бути суб’єктивно вільним від особистих переконань стосовно учасників кримінального провадження, в його діях повинні бути виключені будь-які необґрунтовані сумніви у цьому плані, тобто він повинен бути об’єктивно неупередженим» [37, С. 14]. Що ж до сприяння активності сторін, головне, стосується процесу доказування і полягає у здійсненні за клопотанням сторони власних повноважень, спрямованих на збирання нових доказів(виклик свідків, призначення експертизи), а також тих, які сприяють їх представленню та дослідженню в судовому засіданні (приведення свідків, які ухиляються від явки до суду, оголошення документів, які надійшли до суду). У цьому зв’язку В. П. Смірнов обґрунтовано вказує на наявність в суду обов’язку «допомагати сторонам залучати для дослідження в судовому засіданні ті докази, на які вони посилаються», оскільки в них немає можливості представити суду їх самостійно [50, С. 65]. Важливо зазначити, що суд не зобов’язаний задовольняти кожне клопотання, заявлене сторонами обвинувачення чи захисту, а повинен перевірити їх обґрунтованість та законність, і керуючись цими критеріями, приймати процесуальне рішення. Таке становище суду, на думку Е. А. Карякіна, «демонструє його керівну роль в судовому засіданні» [28, С. 101]. Суд зобовʼязаний обґрунтовувати свої висновки за допомогою доказів. Ухвалене ним процесуальне рішення має охоплювати мотивувальну частину, яка містить аналіз доказів, підстави і мотиви прийняття судом по кожному питанні тих чи інших рішень. Водночас обов’язок суду в логічному обґрунтуванні своїх рішень не залежить від його функціонального призначення і процесуального статусу, як це простежено у сторін, а зумовлений: по-перше, загальноприйнятими вимогами законності, обґрунтованості і мотивованості рішень як гарантій їх правомірності та правосуддя; по-друге, наявністю подальших контрольних стадій судового розгляду [54, С. 372]. Характерною особливістю останніх (за винятком апеляції) є оцінка законності та обґрунтованості судових рішень не на основі безпосереднього дослідження доказів, а в наслідок перевірки відповідності судового рішення і, передусім викладення у ньому висновків, наявність існуючих у справі доказів у тому обсязі і порядку, в якому вони відображені в матеріалах кримінального провадження. За відсутності мотивувальної частини судового рішення оцінити його законність та обґрунтованість в подальших судових стадіях буде неможливо. Так, констатуємо, що суд не обмежується лише вивченням обставин кримінального провадження, а здійснює також доказування-обґрунтування, зумовлене необхідністю обґрунтовувати свої висновки і мотивувати рішення, що ухвалюються і здійснюються в єдиній можливій формі – у формі процесуальних рішень, та яке за своєю природою та призначенням відрізняється від аналогічної діяльності сторін. Іншою суттєвою характеристикою суду, який бере участь у з’ясуванні обставин кримінального провадження, є здійснення ним керівництва процесом дослідження доказів на стадії судового розгляду. Ця сторона судової діяльності органічно переплітається з діяльністю суду щодо забезпечення рівноправності сторін, входить до її основного складу, має одинакові із забезпечувальною діяльністю форми та складається з тих самих елементів. Керівництво дослідженням доказів у справі є відображенням його загальнокерівної ролі в кримінальному провадженні. Воно підкреслює головне центральне місце суду серед інших учасників кримінального провадження. Таке керівництво здійснюється у двох напрямках: 1) організація процесу дослідження доказів; 2) контроль за ним. Організація судового дослідження доказів – це суто забезпечувальна діяльність, спрямована на створення необхідних умов для ефективного здійснення сторонами доказування з дотриманням передбачених законом процесуальних форм. Ця діяльність полягає головно у наданні сторонам можливості активно і повноцінно реалізовувати свої права в процесі доказування, а також спрямовувати судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження [54, С. 372]. Контроль за процесом дослідження доказів полягає як в оцінці його результатів, так і в контролі за дотриманням іншими суб’єктами кримінального провадження нормативно встановленого порядку доказування, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження. У судовому засіданні такий контроль реалізується в повноваженнях головуючого, який зобов’язаний забезпечити дотримання законної процедури судочинства, а також здійснити його в проміжних судових рішеннях з питань належності і допустимості тих чи інших доказів. Контроль за дослідженням доказів доповнює організаційну складову керівної ролі суду, сприяє організації процесу доказування в установлених межах судового розгляду і спрямований на досягнення позитивних результатів – мети доказування. Головуючий і суд загалом повинні стежити, щоб сторони свідомо чи мимоволі не спрямовували пізнання у протилежний бік від предмета судового розгляду, не спиралися на обставини, що не стосуються до справи чи на ті обставини, що не мають ніякого значення для справи. Такий обов’язок покладений на суд не лише у межах реалізації пізнавальної складової процесу доказування, але й в ході здійснення сторонами доказування – обґрунтування. Тому головуючий має право зупинити виступ(дії) учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження [23, С. 168]. Специфіка судової функції на досудовому провадженні у кримінальній справі зумовила необхідність її здійснення окремим суб’єктом судової влади, до компетенції якого не належить вирішення справи по суті. Йдеться про слідчого суддю. Відповідно до ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України слідчий суддя – це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Слідчий суддя повинен відповідати таким самим вимогам закону, яким відповідає суддя. Він може бути відведений від участі у кримінальному провадженні з тих самих підстав, що і суддя. На думку Лобойко Л. М., слідчий суддя має обов'язки 2 видів: 1) обов'язки, до виконання яких його спонукають учасники досудовою розслідування; 2) обов'язки, які слідчий суддя повинен виконати з власної ініціативи [31, с.127-128]. Обов'язки 1 виду полягають у розгляді: - клопотань сторони обвинувачення про застосування заходів забезпечення кримінального провадження та про надання дозволу на проведення слідчих (розшукових), в тому числі негласних, дій, якими обмежуються конституційні права громадян; - клопотань прокурора про використання в іншому кримінальному провадженні отриманої в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії інформації з ознаками кримінального правопорушення, яке не розслідується у цьому кримінальному провадженні; про затвердження згоди особи на видачу (екстрадицію) її з України правоохоронним чи судовим органам іншої держави; - клопотання сторони захисту про залучення експерта у разі відмови їй у цьому слідчим, прокурором; - клопотань сторін про встановлення строку ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у разі зволікання іншою стороною; - скарг учасників досудового розслідування, зазначених у ст. 303 КПК, на рішення, дії та бездіяльність органів досудового розслідування, прокурора. Обов'язки, які слідчий суддя повинен виконати з власної ініціативи, полягають у такому: - якщо зовнішній вигляд затриманого, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри щодо порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі, слідчий суддя зобов'язаний: забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи; - слідчий суддя зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника; - слідчий суддя зобов'язаний здійснити інші обов'язки, встановлені ст. 206 КПК. Відповідно слідчий суддя має й права, а саме: - у межах граничного строку встановлювати процесуальні строки для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку; - за клопотанням сторін кримінального провадження або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питань про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, про арешт майна, про залучення експерта стороною захисту; - інші права, встановлені КПК. Слідчий суддя виконує свої обов'язки протягом часу, необхідного для виконання встановлених для обов'язків під час досудового розслідування. Юридична відповідальність слідчого судді за невиконання процесуальних обов'язків є такою самою, як і у судді. З метою не порушення принципу законності в суді є необхідним додержання процедури визначення судді (слідчого судді) для конкретного судового провадження. Тому, нагальною потребою часу є розробка і поширення в українських судах сучасних технічних новацій, високих інформаційних технологій і комп'ютерних засобів, які покликані спрощувати, прискорювати і поліпшувати роботу суду. Це досягається за рахунок переведення документів у електронну форму і повної автоматизації документообігу у судах. В ст. 35 коментованого КПК України вказано, що визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або колегії суддів для конкретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який враховує кількість проваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень. Після визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або колегії суддів для конкретного судового провадження не допускається внесення змін до реєстраційних даних щодо цього провадження, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду, крім випадків, установлених законом. Також безпосередньо в ст. 35 КПК України зазначено, що доступ до автоматизованої системи документообігу суду надається суддям та працівникам апарату відповідного суду згідно з їх функціональними обов'язками. Тому, несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду має наслідком відповідальність, установлену законом. Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, в тому числі видачі вироків, ухвал суду та виконавчих документів, передачі справ до електронного архіву, зберігання текстів вироків, ухвал суду та інших процесуальних документів, надання інформації фізичним та юридичним особам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду. З метою виконання завдань, які стоять перед судами щодо реалізації третьої – судової влади у державі, їх наділено широкими повноваженнями. Під час судового розгляду кримінальної справи по суті, діють всі принципи кримінального процесу. Отже, суди мають, на підставі закону, всі необхідні й достатні процесуальні та матеріально-правові засоби для правильного та неупередженого розгляду і вирішення кримінальної справи. Ніякі інші органи й посадові особи не наділено такими можливостями, як суд та суддя. Отже, запровадження інституту слідчого судді сприяє поширенню змагальності на досудовому провадженні, спеціалізації та диференціації кримінального судочинства, розвантаженню судів загальної юрисдикції та підвищенню ефективності судового захисту конституційних прав і свобод людини.
|
