МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ 3 страница

Венчурна індустрія в нашій країні сьогодні все ще знаходиться на початковому етапі свого розвитку. Започаткуванням розвитку венчурних фондів в Україні можна вважати дату прийняття першого законодавчого акту, що регулює діяльність інститутів спільного інвестування. З 2001 року в Україні діяв Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 № 2299-III, який в 2012 році був оновлений актуальним на сьогодні Законом України «Про інститути спільного інвестування» від 05.07.2012 № 5080-VI. [27]

Затяжна економічна криза в Україні, стагнація національного фондового ринку, впровадження законодавчих нововведень і податкових змін у сфері інститутів спільного інвестування (далі - ІСІ) негативно вплинули на розвиток індустрії управління спільними інвестиціями в Україні.

В Україні триває згортання діяльності професійних учасників ІСІ. За 2013 рік кількість компаній з управління активами (далі - КУА), які вийшли з бізнесу, перевищила створення нових. За станом на кінець 2013 року в Україні функціонувало 347 КУА проти 409 КУА в 2008 році. У I кварталі 2014 року продовжилася тенденція до скорочення КУА: їх кількість знизилася до 343 компаній.

Одночасно з цим погіршилася динаміка зростання зареєстрованих ІСІ, зокрема пайових венчурних фондів. На кінець 2013 року в Україні було зареєстровано 1250 ІСІ, які досягли нормативів. Серед них 861 пайовий венчурний фонд і 170 корпоративних венчурних фондів. У I кварталі 2014 року загальна кількість корпоративних венчурних фондів скоротилася ще на 5 одиниць - до 165.

Незважаючи на загальноекономічне зниження активності в Україні зростання вартості активів венчурних фондів продовжилося, проте його темпи не порівнянні з докризовим періодом. Середньорічний приріст вартості чистих активів венчурних фондів починаючи з 2009 року становив близько 20%. Загальна вартість активів венчурних фондів ІСІ в управлінні КУА станом на I квартал 2014 року склала 176,76 млрд грн (табл. 1.2.).[28]

Таблиця 1.2.

 

Венчурні фонди в Україні

Рік (на кінець періоду)	Кількість КУА	Кількість ІСІ	Пайові венчурні фонди	Корпоративні венчурні фонди	Вартість активів венчурних фондів, млн. грн	Приріст вартості активів венчурних фондів, %
					36 452
					58 694
					76 028
		1 095			96 976
		1 125			116 901
		1 222			145 912
		1 250			168 183
I кв. 2014		1 243			176 759

 

Основним завданням українських венчурних фондів є оптимізація оподаткування в частині звільнення від податку на прибуток. Податок на прибуток сплачують тільки учасники фонду після завершення його діяльності. Самі ж доходи фонду не є об'єктом оподаткування до моменту, поки вони перебувають в активах фонду. Це дозволяє реінвестувати кошти в межах діяльності венчурного фонду без проміжного оподаткування.
Венчурні фонди широко використовуються в якості елемента внутрішньокорпоративної системи управління власністю і фінансовими потоками в холдингових структурах. При цьому сам фонд виступає основним держателем активів, корпоративних прав. Такий механізм дозволяє видавати кредити компаніям холдингу без сплати податків і зі зменшенням бази оподаткування прибутку на підприємствах, які отримують позики.
Часто венчурні фонди в Україні не переслідують ідею спільного інвестування. Вони створюються під активи одного клієнта для реалізації короткострокових проектів або окремих фінансових схем. Отже, входження зовнішніх інвесторів у венчурний фонд не передбачається.

Класичні принципи діяльності венчурних фондів в Україні тільки починають зароджуватися. Венчурний ринок України характеризується обмеженою кількістю професійних гравців і дефіцитом «справжнього» венчурного капіталу.

Сьогодні класичні венчурні інвестори в Україні - це, насамперед, поодинокі венчурні фонди та інвестиційні компанії, бізнес-інкубатори та акселератори, бізнес-ангели і серійні підприємці. Поки ще венчурних фондів дуже мало, але вони вже готові розглядати і підтримувати багато напрямків українських інвестиційних проектів, особливо в сфері IT на різних стадіях. Вони орієнтовані як на внутрішній, так і на міжнародні ринки. Серед найактивніших венчурних фондів, які розглядають можливість інвестування в Україні, можна виділити наступні: TA Venture, Владним Group, AVentures Capital, Detonate Ventures,Chernovetskyi Investment Group, Dekarta Capital, Vostok Ventures, Global Technology Foundation, Венчурний фонд Буковина.
В Україні існує значний попит на інвестиції венчурних фондів. У той же час часто ініціатори інвестиційних проектів не готові запропонувати якісні інвестиційні продукти. Венчурні інвестори в Україні стикаються з проблемою якості підготовки та життєздатності інвестиційних проектів. Венчурні інвестори, як правило, використовують професійний підхід до відбору проектів та інвестування. У той же час рівень фінансово-економічної грамотності ініціаторів і якість підготовки документації більшості проектів є недостатнім, щоб спілкуватися з ними однією мовою.[28]

Таким чином, бачимо, що в Сполучених Штатах та в країнах Європи венчурний бізнес розвивався багато в чому завдяки підтримці самих держав.

Венчурні інвестиції в США є основним механізмом підтримки і розвитку малого і середнього бізнесу, особливо у сфері передових технологій. Венчурний бізнес забезпечує не тільки динамічний науково-технічний розвиток національної економіки та її лідерство і конкурентоспроможність на світовій арені, але і високу норму прибутку інвесторам.

Українська інвестиційно-інноваційна система ще не дозріла до побудови венчурної моделі бізнесу. Основні причини цього пов'язані з проблемами інвестиційного клімату України, нерозвиненістю ринку капіталу, переважанням низьких технологічних укладів в національній економіці, недосконалістю законодавчої системи у сфері венчурного інвестування, низькою прозорістю бізнесу, обмеженою кількістю реальних інвестиційно-привабливих та інноваційних пропозицій. Та й самі українські підприємці та інвестори не готові будувати венчурний бізнес європейського зразка. Все це створює завдання національного масштабу по підвищенню ролі класичного венчурного бізнесу в побудові нової моделі економіки України, заснованої на інвестиційно-інноваційному підході.

 

1.3. Особливості інноваційного менеджменту: управління інноваційними проектами та стартапами

 

Як ми вже зазначали в попередніх пунктах, новації перетворюються на інновації шляхом їх практичного використання на венчурних підприємствах, які створюються під певну ідею та суспільну потребу.

Перетворення ідей, новацій або винаходів безпосередньо на інновацію можна схематично представити на схемі (рис. 1.4.)

 

Ідея нового продукту, послуги, технології; новація, винахід. + Ризиковий капітал

Венчурне підприємство

Інновація – продукт, послуга або технологія

входи

виходи

 

 

Рис. 1.4. Перетворення новації на інновацію [розроблено авторами]

 

Тобто, наукові розробки об’єднуються з фінансовою частиною і перетворюються на готовий продукт всередині венчурного підприємства.

Таке перетворення потребує спеціального управління. Галузь знань, яка вивчає управління інноваціями має назву – інноваційний менеджмент.

«Інноваційний менеджмент» (порівняно нове поняття в науково-управлінському середовищі) являє собою самостійну галузь управлінської

науки та професіональної діяльності, яка спрямована на формування й

забезпечення умов інноваційного розвитку будь-якої організації.

Багато авторів наукової літератури приділяють увагу інноваційному менеджменту як функціональній системі управління і розглядають його як один з різновидів функціонального менеджменту, безпосереднім об'єктом якого є інноваційні процеси в усіх сферах економіки.

Функціональний інноваційний менеджмент націлений, головним чином,

на ефективне управління процесом розроблення, упровадження, виробництва та комерціалізації інновації, при цьому важливим моментом є синхронізація

функціональних підсистем, удосконалення координуючих дій операційної

системи виробництва, управління персоналом і здійснення контролю за

інноваційним процесом.

Зміст поняття «інноваційний менеджмент» П. Н. Завлін розглядає в трьох аспектах: як науку та мистецтво управління інноваціями, як вид діяльності і як суб'єкт управління.

Такої ж думки дотримується І. Балабанов, який уважає, що інноваційний

менеджмент вивчає природу інновацій, інноваційного процесу, інноваційної

діяльності і механізм управління цими процесами. Виходячи з того, що

інновації торкаються всіх сфер людської діяльності та впливають на

господарський процес, інноваціями необхідно і можливо управляти.

Інноваційний менеджмент у загальному вигляді — це складний механізм

дії керуючої системи, яка створює для інноваційного процесу та інноваційної

діяльності сприятливі умови й можливості для розвитку і досягнення ефективного результату.

Інноваційне управління створює умови як виживання, так і зростання

господарських організацій, формування наукомістких галузей, що ведуть до

корінних змін асортименту товарних ринків, зростання продуктивності праці,

конкурентоспроможності підприємств та держави.

Суб'єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути

менеджери і спеціалісти різного рівня залежно від об'єкта управління. [29 ]

Головна особливість інноваційного менеджменту випливає, перш за все, з самого об’єкта управління.

Об'єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути інноваційні процеси, інноваційна діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій. Інновації, як об'єкт управління, володіє таким набором особливостей, які вимагають використання спеціальних прийомів і методів для управління ними.

Складність полягає в тому, що здійснюється управління творчим процесом, який досить складно прогнозувати, планувати та контролювати.

Інноваційний менеджер має справу з особливим видом ресурсів – науково-технічними, тобто наука, інформація та технології, та інтелектуальним.

Управління таким складним об’єктом як інновації потребує інтеграції багатьох різних дисциплін та наук для розв’язання поставлених проблем та задач. Інноваційний процес суттєво відрізняється від стабільного (табл. 1.3). [30]

 

Таблиця 1.3.

Відмінності між інноваційним та стабільним процесами

 

Характеристика	Інноваційний процес	Стабільний процес
1. Кінцева мета	Задоволення нової суспільної потреби	Задоволення існуючої суспільної потреби
2. Шляхи досягнення мети	Численні і невизначені. Необхідне розроблення стратегії	Нечисленні, відомий оптимальний шлях
3. Ризик у досягненні мети	Високий	Низький
4. Тип процесу	Дискретний	Неперервний
5. Керованість як цілісною системою, можливості планування	Низькі	Високі
6. Плани	Довгострокові, можливе їх коригування	Короткострокові, у вигляді директивних виробничих завдань
7. Розвиток системи, у рамках якої здійснюється процес
8. Ступінь узгодження інтересів учасників процесу	Низький	Високий
9. Розподіл сфер відповідальності	Вимагає постійного перерозподілу	Стабільний
10. Форми організації	Гнучкі, із стабільною структуризацією	Жорсткі, засновані на нормах і регламентах

 

Отже, для управління інноваціями потрібна система, яка буде органічно поєднувати в собі та контролювати наступні процеси:

- направленість на досягнення конкретних цілей;

- скоординоване виконання взаємопов’язаних дій;

- обмеженість в часі та ресурсах;

- неповторність та унікальність.

Всі ці чотири характеристики добре поєднується в проекті.

Взагалі, в різних документах термін «проект» визначається по-різному.

Нижче наведені приклади визначень цього поняття.

Проект – це:

1) підприємство, яке характеризується принциповою унікальністю умов його діяльності, таких як цілі (завдання), час, витрати та якісні характеристики, що відрізняється від інших подібних підприємств специфічною проектною організацією;

2) це зусилля, що організує людські, матеріальні і фінансові ресурси в невідомий шлях в рамках унікального предмета роботи, заданої специфікації, з обмеженнями на витрати, з тим, щоб дотримання стандартного життєвого циклу проекту призводило до здійснення успішних змін, визначених за допомогою кількісних і якісних цілей і завдань;

3) це унікальний набір скоординованих дій, з певним початком і завершенням, здійснюваних особою чи організацією для вирішення специфічних задач з певним розкладом, витратами і параметрами виконання.[31]

Проект - це унікальний процес, що складається з набору взаємопов'язаних і контрольованих робіт з датами початку та закінчення і здійснюваний, задля досягнення мети у відповідності конкретним вимогам, включаючи обмеження за часом, витратами і ресурсами. [32]

Проект - це тимчасове підприємство (зусилля), що здійснюється для створення унікального продукту чи послуги. [33]

Тобто, узагальнюючи все вищенаведене, можна сказати, що проект - це унікальна діяльність, направлена на отримання конкретного результату, обмежена в часі та ресурсах, а також така, що супроводжується неминучістю різноманітних конфліктів.

Управління проектами - область діяльності, в ході якої визначаються і досягаються чіткі цілі проекту при балансуванні між обсягом робіт, ресурсами (такими, як гроші, праця, матеріали, енергія, простір та ін), часом, якістю та ризиками. Ключовим фактором успіху проектного управління є наявність чіткого заздалегідь визначеного плану, мінімізації ризиків і відхилень від плану, ефективного управління змінами.
Основним атрибутом управління проектами є унікальність створюваного продукту, яка дозволяє вирішувати нові завдання, впроваджувати інновації, підвищуючи тим самим конкурентоспроможність організації. Однак, оскільки немає достатньої інформації для успішної реалізації проекту, унікальність робить проект більш ризикованим. Проект створює свій продукт один раз, реалізує його один раз і шансу виправити допущені в ході виконання робіт помилки не буде.

Особливість сучасного проектного менеджменту полягає в тому, що незалежно від предметної області проекту він надає в розпорядження менеджера і відпрацьовану методологію, і відточений, внутрішньо узгоджений інструментарій, що дозволяє його реалізовувати. Такі інструменти управління проектами, як управління вартістю, строками, ризиками, якістю, побудовою та розвитком команди і т. д., утворюють фундамент, на якому стоїть сучасна система управління проектами. У той же час управління проектами є досить гнучкою системою: нові напрями його розвитку (наприклад, управління, орієнтоване на результат) дозволяють ефективно управляти навіть тими проектами, очікувані результати яких виходять далеко за часові та предметні рамки самого проекту. [34]

Різноманітність проектів, які зустрічаються, можна класифікувати за різними критеріями:

- за класом проекту (складом і структурою самого проекту та його предметної галузі): монопроект - окремий проект різних типів, видів та масштабів; мультипроект - комплексний проект, який складається з ряду монопроектів і потребує застосування багатопроектного управління; мегапроект – цільові програми розвитку регіонів, галузей, держави, які включають до свого складу ряд моно- і мультипроектів;

- за типом проекту (основними сферами діяльності, в яких здійснюється проект): технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані;

- за видом проекту (характером предметної галузі проекту) - інвестиційні, інноваційні, дослідження і розвитку, освітні, ІT, комбіновані;

- за тривалістю проекту (періодом здійснення проекту): короткострокові (до 3 років), середньострокові (від 3 до 5 років), довгострокові (понад 5 років). [35]

Нас будуть цікавити саме інноваційні проекти.

Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємообумовлених і взаємопов’язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (завдань) на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки. Як процес здійснення інновацій — це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій.

У той же час інноваційний проект — це комплект технічної, організаційно-планової і розрахунково-фінансової документації, необхідної для реалізації цілей проекту. Найбільш повно і комплексно суть інноваційного проекту виявляється в його першому аспекті. З огляду на всі три аспекти поняття «інноваційний проект» можна дати наступне його визначення.

Інноваційний проект — це система взаємопов’язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. [36]

До основних його елементів відносяться:

– цілі і задачі, що відображають основне призначення проекту;

– комплекс проектних заходів за рішенням інноваційної проблеми;

– організація виконання проектних заходів, тобто ув'язка їх по ресурсах і виконавцях для досягнення цілей проекту в обмежений період часу і в рамках заданих вартості і якості;

– основні показники проекту (від цільових – за проектом в цілому, до приватних – за окремими завданнями, темами, етапами, заходами, виконавцями), зокрема показники, що характеризують його ефективність.

Проаналізуємо задачі інноваційних проектів. Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних проблем забезпечує:

– системний підхід до рішення конкретної задачі науково-технічного розвитку;

– конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і віддзеркалення кінцевої мети і результатів проекту в управлінні інноваціями;

– вибір шляхів найефективнішої реалізації цілей проекту;

– збалансованість ресурсів для реалізації інноваційного проекту;

– координацію і ефективне управління комплексом робіт. []

Start-up (стартап) проекти є однією із технологій впровадження інновацій. Стартап компанії створюються для реалізації перспективної ідеї, на основі інновацій або інноваційних технологій з метою отримання прибутку. Зазвичай, команда start-up складається з 2-5 чоловік.

Інновації, на основі яких будують свій бізнес стартапи, можуть бути як глобальними так і локальними. Стартапи діють в умовах обмеженості ресурсів та на нових ринках.

Термін стартап вперше виник та частіше всього використовується у сфері інформаційних технологій.

Головними відмінностями стартап-проектів від звичайних компаній є обов’язкова орієнтація на вихід на світовий ринок (задоволення глобальних

потреб споживачів) та швидкі темпи росту.

Найчастіше першими інвестиціями у стартап проект є кошти самих засновників, їх друзів чи родичів. Реалізація стартап-проектів супроводжується високим ступенем ризику, що спричинене впровадженням зовсім нових продуктів та відсутністю об’єктивної інформації про ринок та майбутніх споживачів. Ще однією особливістю є те, що члени команди реалізації стартап проектів можуть виконувати зовсім різні функції.

Компанія стартап проходить такі основні стадії розвитку: відкриття, апробація, ефективність, масштабування, максимізація прибутку та оновлення (відхилення).

Розмір команди, окрім засновників, на перших 3 етапах майже не відрізняється, доки не починається етап масштабування. Знання того, на якому етапі життєвого циклу компанія знаходиться дає можливість ефективного управління компанією, що включає управління матеріальними, фінансовими, трудовими та іншими видами ресурсів.

Для ефективної реалізації стартап проекту необхідне залучення таких ресурсів: інноваційної ідеї, виконавців проекту та грошових коштів.

Джерел отримання грошових ресурсів для реалізації стартап проекту є досить багато, але отримати їх досить складно. Модель фінансування - це структура, тип та механізми залучення коштів на кожному із етапів стартап проекту. Існують наступні моделі фінансування стартап проектів: венчурні фонди; бізнес-ангели; конкурси та гранти; кредитування, бізнес-інкубатори.

Як правило, більшість інвесторів звертають увагу на команду, яка

працюватиме над реалізацією стартапу. Вона повинна бути досвідченою і

гнучкою, адже початкова ідея стартапа рідко коли залишається незмінною, в

основному в процесі реалізації вона допрацьовується і змінюється.

Велике значення має також сам продукт. Хоча багато стартапів є аналогами успішних версій певного продукту, інвестори все ж віддають перевагу інноваційним продуктам. Проект повинен вирішувати певну проблему споживача, надавати щось унікальне, без чого покупцеві вже неможливо обійтися. Ідея повинна бути захищена від копіювання, а також великою перевагою вважається врегулювання авторських прав або принаймні заяву на отримання патенту. Для інвестора важливо, щоб ринок був великим і таким, що швидко росте. [37]

Управління інноваційними проектами можна розглядати з трьох позицій: як систему функцій; процес ухвалення управлінських рішень; організаційну систему. З позицій функціонального підходу до управління інноваційними проектами процес управління полягає в реалізації функцій. Як процес ухвалення управлінських рішень управління інноваційними проектами є виконанням певної послідовності взаємозв'язаних етапів. Організаційна система управління інноваційними проектами характеризується структурою, що включає склад і взаємозв'язок органів управління, регламентацію їх функцій, обов'язків, прав і відповідальності, технологію управління і побудованої таким чином, що всі органи управління забезпечують досягнення кінцевої мети проекту.

Управління інноваційним проектом – це процес ухвалення і реалізації управлінських рішень, пов'язаних з визначенням цілей, організаційної структури, плануванням заходів і контролем за ходом їх виконання, направлених на реалізацію інноваційної ідеї. Управління інноваційними проектами повинне грунтуватися на сукупності науково-обгрунтованих і перевірених практикою принципів. До числа таких відносяться:

– принцип селективного управління. Суть принципу – в підтримці проектів по пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки і адресній підтримці інноваторів – авторів комплексних проектів;

– принцип цільової орієнтації проектів на забезпечення кінцевої мети. Цей принцип припускає встановлення взаємозв'язків між потребами в створенні інновацій і можливостями їх здійснення. При цьому кінцева мета конкретних проектів орієнтується на потребі, а проміжні – на кінцеву мету цих проектів;

– принцип повноти циклу управління проектами. Цей принцип припускає замкнуту впорядкованість складових частин проектів як систем. Повний цикл процесу управління припускає всю сукупність рішень: від виявлення потреб до управління передачею одержаних результатів;

– принцип етапності інноваційних процесів і процесів управління проектами. Даний принцип припускає опис повного циклу кожного етапу формування і реалізації проекту;

– принцип ієрархічності організації інноваційних процесів і процесів управління ними припускає їх уявлення з різним ступенем детальної, відповідної певному рівню ієрархії;

– принцип багатоваріантності при виробленні управлінських рішень. Інноваційні процеси протікають під сильною дією невизначених чинників, що враховуються в процесі управління;

– принцип системності, полягаючий в розробці сукупності заходів, необхідних для реалізації проекту (організаційно-економічних, законодавчих, адміністративних, технологічних), у взаємозв'язку з концепцією розвитку країни в цілому;

– принцип забезпеченості (збалансованості), полягаючий у тому, що всі заходи, передбачені в проекті, забезпечуються різними видами необхідних для його реалізації ресурсів: фінансових, інформаційних, матеріальних, трудових.[38]

Множинність видів і складність реалізації інноваційних проектів вимагає здійснення комплексу заходів щодо планування робіт і ресурсів, організації та мотивації персоналу до виконання завдань для досягнення поставленої мети, контролю за відповідністю отриманих результатів запланованим на всіх фазах здійснення проекту. Інакше кажучи, для ефективного здійснення інноваційних проектів необхідна відповідна методологія управління проектами.

Будь-який інноваційний проект у процесі розробки, реалізації та завершення проходить кілька стадій, званих проектним циклом.

Проектний цикл - це період часу між зародженням ідеї проекту і до його ліквідації або завершення. Тривалість і складність проектного циклу визначаються особливістю інноваційної ідеї, її життєздатністю, трудомісткістю комерціалізації і тривалістю присутності на ринку. Ідея інноваційного проекту залежить від виду інновації і може бути піонерною або реактивною, тобто відповідною реакцією на дії конкурентів. У будь-якому випадку ідея інноваційного проекту являє собою відправну точку його розробки і основу вироблення концепції, що є базою для другої фази проектного циклу. На етапі розробки ідеї проекту визначаються можливості його фінансування. Джерелами фінансування інноваційних проектів, що здійснюються підприємствами і фірмами, можуть бути:

- власні кошти підприємства (реінвестований частину прибутку, амортизаційні відрахування, страхові суми з відшкодування збитків, кошти від реалізації активів);

- залучені кошти (випуск цінних паперів, внески, пожертвування, іноземні інвестиції, кошти, що надаються на безповоротній основі);

- позикові кошти (бюджетні, комерційні, банківські кредити).

Розробка починається зі структурованого представлення інноваційного проекту і завершується оформленням всього комплекту проектної документації. Відповідно до цього інноваційний проект будь-якого рівня оснащується ретельним обгрунтуванням актуальності, цілей, витрат, ефективності та відповідними розрахунками, включає такі розділи:

- зміст і актуальність проблеми;

- дерево цілей проекту, побудоване на основі маркетингових досліджень та структуризації проблеми;

- система заходів щодо реалізації дерева цілей проекту;

- комплексний економічне, інформаційне, соціальне, екологічне, правове обгрунтування проекту;

- комплексне забезпечення реалізації проекту всіма видами ресурсів;

- експертний висновок щодо інноваційного проекту;

- механізм реалізації інноваційного проекту і система його мотивації.

Обсяг робіт з управління реалізацією проекту визначається тривалістю, складністю і рівнем реалізації інноваційного проекту (міжнародний; національний; регіональний; галузевої; окремого підприємства). Для великих проектів це включає вибір і розробку організаційної форми управління ними.

Американським інститутом управління проектами (PMI - Project Management Institute) розроблений Стандарт управління проектами РМВОК, який визначає коло знань, необхідних для ефективного управління ними. Стандарт РМВОК Guide 3-rd Edition включають в себе процеси, що охоплюють всі фази життєвого циклу проекту (ініціація, планування, виконання, контроль і завершення). Їх зміст відображається у відповідному розділі Стандарту і полягає в наступному:

- Управління інтеграцією проекту (Project Integration Management). Розділ включає процеси, необхідні для забезпечення координації різних процесів управління проектами. Він передбачає розробку плану проекту, його виконання, а також загальне управління змінами.

- Управління змістом проекту (Project Scope Management). Управління змістом проекту містить процеси, що забезпечують включення до проекту тих робіт, які необхідні для успішного виконання проекту. Воно безпосередньо пов'язане з визначенням і контролем того, що включено або не включене в проект.
- Управління строками проекту (Project Time Management). Розділ включає заходи, необхідні для забезпечення своєчасного виконання робіт проекту. Даний розділ складається з визначення операцій і взаємозв'язків операцій, оцінки тривалостей операцій, розробки розкладу та керування розкладом.