Приклад

Карпіловська Є., Кочерга О., Мейнарович Є. Структурні зміни української наукової термінології протягом двадцятого сторіччя // Вісник Нац. ун-ту „Львів. політ”. – 2004. – № 503. – С. 3-8.

Тези лекції, доповіді мають такі реквізити:

1. Прізвище та ініціали лектора (доповідача).

2. Назва лекції (доповіді) – заголовок.

3. Текст.

Розпочинаючи роботу над складанням тез, необхідно уважно прочитати твір в цілому (якщо він невеликий), розділ, якщо твір великий за обсягом. Потім потрібно продумати основні ідеї роботи чи її частин, викласти їх у вигляді послідовних пунктів. У тези не включається детальний фактичний матеріал, тому для них характерна деяка уривчастість викладу. Кількість тез збігається з кількістю смислових центрів тексту (якщо твір великий за обсягом) або абзаців (якщо твір маленький за обсягом). Кожна теза пишеться з нового абзацу.

Розрізняють два види формулювання тез: відбір авторських тез із тексту; формулювання основних положень розділу книжки або статті власними словами. У першому випадку виписуються основні положення, висунуті автором, і розміщуються в певній послідовності відповідно до розвитку авторської думки. У другому випадку слід знайти в тексті основні авторські думки, викласти їх власними словами і також записати в певній послідовності.

Робота над тезами допомагає глибше зрозуміти основні ідеї твору, виділяти основне, коротко й точно формулювати свої думки. Складання тез – важливий засіб підвищення рівня самостійної роботи, розвитку логічного мислення, культури усного й писемного мовлення.

Як складати вторинні тези
(ПАМ’ЯТКА!!!)

1. Ознайомтесь зі змістом статті чи розділу книги.

2. Визначте основні думки тексту, оформіть їх у вигляді простого плану.

3. Знайдіть у тексті відповіді на сформульовані пункти плану.

4. Оформіть відповіді стисло 1-2 реченнями, опускаючи додаткові відомості.

5. Перевірте записаний текст тез на відповідність чинним нормам української мови.

6. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи (чи всі провідні думки тексту ви виписали у вигляді тез, чи не потрапила до тез додаткова інформація ілюстративного характеру тощо).

7. Відредагуйте (у разі потреби) текст тез.

2. Економічна термінологія іншомовного походження

У системі сучасної української економічної термінології, що склалася на ґрунті широкого та всебічного використання всіх ресурсів загальнонаціональної мови, інтернаціональні терміни є її органічною частиною. За традицією, інтернаціоналізмами називають лексичні одиниці, які поширюються із спільного джерела в неспоріднені мови й мають у цих мовах схоже написання й значення.

Нині тенденція до збільшення кількості термінів-інтернаціоналізмів в економічній термінології стала особливо помітною (аваль, ажіо, стагфляція та ін.). Певним показником запозиченості терміна є „інтернаціональні словотвірні терміноелементи” – суфікси, які розподіляють ці терміни на семантичні групи. Наприклад, суф. –ер (значення особи за родом діяльності): менеджер, брокер, дилер, мерчендайзер; суфікси –инг, -інг, -ація, -яція ( значення процесу ): факторинг, консалтинг, кліринг, пролонгація, дефляція, девальвація тощо.

Найчисленнішою групою інтернаціональних термінів у сучасній економічній термінології є термінологічні одиниці, що створювалися на основі запозичень з класичних мов – давньогрецької і латинської. Їх нараховується 30-40 відсотків від загальної кількості термінів.

Серед економічних термінів фіксуємо такі грецькі запозичення: іпотека, криза, економія, монополія, олігополія. Латинських запозичень на позначення економічних понять в українській мові значно більше, ніж грецьких, незважаючи на те, що проникли вони у словниковий склад значно пізніше. "Словник іншомовних слів" фіксує понад 300 термінів латинського походження на позначення соціально-економічних понять, зокрема: акція, актив, аукціон, бонус, дебет, девальвація, дефіцит, дивіденд, дотація, інфляція, комерція, квота, конверсія, конкуренція, кооперація, компенсація, ліцензія, монетаризм, новація, номінал, облігація, оренда, пасив, продукція, пролонгація, реверс, ревізія, реінвестиції, рекламація, ремісія, суборенда, фіск та ін.

Активна взаємодія грецької та української мов почалася після прийняття християнства, в епоху Київської Русі, коли вплив грецької мови відбувався як усно, так і через писемність, а з XVI ст. (із збільшенням в Україні мережі навчальних закладів, де вивчалася грецька мова) з'являється багато наукових понять, наукових термінів. Запозичення передавались уже не через грецькі писемні джерела, а найчастіше через латинську мову, з якої засвоювалися терміни грецького походження.

Проникнення латинських слів до української мови інтенсивно розпочинається з виділенням її в самостійну мову української народності (XIV—XV cm.).Поява термінів-латинізмів в українських писемних пам'ятках проходила двома шляхами. Один був пов'язаний з тим, що латинська мова стала в той час мовою науки й важливим навчальним предметом у братських школах та Києво-Могилянській академії, виконуючи роль посередника у запозиченні. Латиною були перекладені праці давньогрецьких філософів Ксенофонта, Платона, де зустрічаються міркування з економічних питань, зокрема, в трактаті Аристотеля "Економіка" описано організацію багатства в маєтку рабовласника. Латиною писали свої твори такі визначні діячі, як С.Яворський, Ф.Прокопович, а пізніше Г.Сковорода. Оскільки наука про народне господарство була невіддільна від філософії, то вже в працях Г.С.Сковороди ми зустрічаємо термін "економія".

Доба раннього капіталізму була й добою народження сучасних наук, зокрема політекономії, яка відчувала гостру потребу в науковій термінології. Особливо українській науковій мові бракувало абстрактної лексики, здатної обслуговувати різні сфери суспільного життя. З 60-х років XIX ст. по перше десятиріччя XX ст. включно в українську літературну мову ввійшло понад 1000 лексем інтернаціонального походження для вираження понять економічної сфери передусім з провідних європейських мов – англійської французької, німецької. Оскільки саме ці держави були провідними країнами з високорозвинутими економіками.

Разом із тим, у цей же час відбуваються бурхливі дискусії щодо чистоти української літературної мови, в яких дуже гостро ставилось питання про вживання іншомовних слів. Пуристи-реформатори прагнули очистити українську термінологію від інтернаціоналізмів, замінивши їх питомими еквівалентами: криза – перелом; дивіденд – подільний бариш; дебет – довг, винне; гарантія – забезпека; конкуренція – навперегінка; кредит – позичання; функції – відправи та ін. Частина іншомовних слів подавалася в народній трансформації: контрахти замість контракти, дзбанок (банк), рандарство (орендарство) та ін.

І. Франко виступив з гострою критикою пуристів (прихильників виключно національної термінології), дотримуючись принципу поміркованого поєднання національних та інтернаціональних елементів. І. Франко заперечував як невмотивоване запозичення іншомовних номенів, так і діаметрально протилежне явище вузьконаціонального пуризму, вважаючи, що для всіх термінів (як власне українських, так і запозичених) необхідним є "...приноровлення їх до духу і звукових правил рідної мови"³, тобто її фонетичних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних, орфографічних і стилістичних норм.

Ці міркування стосуються і української економічної термінології, яка, формуючись на національній основі, постійно поповнюється й іншомовними запозиченнями, що органічно ввійшли до її складу. Зокрема:

1. У системі економічної термінології спостерігаємо випадки паралельного вживання термінів-інтернаціоналізмів та суто українських термінів: економіка – господарство, акумуляція – нагромадження, індустрія – промисловість, аукціон – торги, експлуатація, визискування, репродукція – відтворення. Незважаючи на тотожність означених термінологічних одиниць, у науковому стилі перевага віддається запозиченим термінам, а в публіцистичному й розмовному їхнім українським відповідникам.

Українські відповідники, що мають латинську основу без закінчення: бонус, інвентар, номінал, актив, дефіцит, дивіденд та ін.

Грецькі та латинські терміни, що мають українізовану граматичну форму: економіка, іпотека, емісія, індексація, контрибуція, оренда та ін.

Чимало термінів латинського походження потрапило до української економічної термінології через німецьку, французьку, італійську, англійську мови, наприклад: капітал (нім. kapital, лат. capitalis); інвестиція (нім. investition, від лат. investio); акциз (франц. accise, від лат. accisia); акредитив (франц. accreditif, лат. accrediter); валюта (італ. valuta, лат. valete); експорт (англ. export, лат. exportare); імпорт (англ. import, лат. importare); каса (італ. cassa, лат. capsa).

5. Наявність термінологічних одиниць змішаного типу: мікроекономіка, макроекономіка, суборенда, квазігроші та ін. Основну масу термінів цього розряду становлять терміни-словосполучення, що з'явилися в українській економічній термінології переважно на сучасному етапі і свідчать про усталеність в українській мові цих лексичних одиниць: економічна експансія, економіка виробничої сфери, емісійний прибуток, курс облігацій, золоті аукціони, інвестиційні цінні папери, нуліфікація грошей та ін.

6. Багато запозичених економічних термінів мають невідмінювану граматичну форму, зокрема у банківській сфері. Наприклад: ажіо, авізо, альпарі, банко, ембарго, інкасо, сальдо та ін. Важливо правильно узгоджувати з цими словами означення та дієслова-присудки, напр.: документальне інкасо, дебетове сальдо тощо.

Проаналізовані терміни-інтернаціоналізми свідчать про те, що в українській мові вони добре адаптувалися відповідно до її фонетичних та граматичних законів, що наявність іншомовних слів збагачує мову, оскільки інтернаціональне не протистоїть національному, а втілюється в ньому. Можна стверджувати: сила мови полягає в тому, що вона, запозичуючи чуже слово, адаптує і використовує як власне, автохтонне, пристосовуючи до своїх потреб.

 

Запитання для самоконтролю

 

1. Що таке тези, які особливості їхньої побудови?

2. Назвіть види тезування.

3. Яка послідовність у роботі над складанням тез?

4. Яке значення відіграє тезування в житті людини?

5. З яких мов найбільше запозичено економічних термінів. Чому?

6. Поясніть роль запозичень в економічній термінології

 

§ 3. Писемні жанри наукового стилю. Конспект

План

1. Особливості оформлення конспекту.

2. Особливості оформлення конспекту друкованої праці.

3. Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух.

4. Синоніми. Правила добору синонімічних варіантів у текстах наукового стилю. Синоніми в економічній термінології.

Ключові слова: конспект, конспектування, стислий конспект, докладний конспект, конспект усного виступу, конспект друкованої праці, синонім, лексичний синонім, стилістичний синонім, абсолютний синонім, тавтологія, стилістична маркованість.

1. Особливості конспектування наукового джерела

Конспектування наукового тексту[18] – складний мисленнєво-мовленнєвий процес, мета якого – глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, точно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі конспекту.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – стислий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. У сукупності складається з плану й тез.

Зміст першоджерела може передаватися: своїми словами, цитатами з першоджерела, своїми словами й цитатами. Останній спосіб найбільш поширений. За ступенем відтворюваності тексту виділяють стислий і докладний конспекти. Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформаціютексту, а докладний (розгорнутий, деталізований) конспект включає також відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, прикладів тощо. За походженням конспекти поділяються на: конспекти усних виступів, конспекти друкованих праць.

Реквізити конспекту усного виступу:

1. Дата складання.

2. Прізвище та ініціали автора виступу.

3. Заголовок.

4. Текст.

Реквізити конспекту друкованої праці:

1. Дата складання.

2. Бібліографічні відомості першоджерела:

– прізвище та ініціали автора;

– назва (заголовок);

– місто, видавництво, рік видання;

– кількість сторінок.

3. Текст.

До конспекту ставляться такі вимоги:

1) залишати певну часину сторінки (це може бути половина аркуша або поле на одному з його країв) для запису власних думок, оцінки законспектованого;

2) цитуючи, вказувати відповідну сторінку першоджерела.

Текст конспекту оформляється довільно. Крім основних положень, конспект містить фактичний матеріал. Допускаються скорочення слів, підкреслення, виділення найбільш важливої інформації, особливі помітки на полях, як-от: NB – дуже важливо; V – важливо;! – звернути увагу;? – уточнити, знайти додаткову інформацію; ~~~ – цікава інформація; * – речення, які можна використати як цитати; Т – термін, визначення терміна в тексті; Л – назви праць, які слід знайти та прочитати.

Процес конспектування включає два етапи:

1) змістова орієнтація та планування:

а) змістовий аналіз тексту джерела;

б) визначення й фіксація на папері плану-програми розроблюваного конспекту;

2) реалізація розробленого плану-програми:

а) добір інформації для конспекту в суворій відповідності до визначеного плану;

б) скорочення відібраної інформації;

в) запис опрацьованої інформації в лаконічній та зручній формі.

2. Як складати конспект друкованої праці

(ПАМ’ЯТКА!!!)

1. З’ясуйте для себе загальну мету конспектування, а саме: який конспект вам потрібно написати – стислий чи докладний.

2. Прочитайте уважно текст, визначте основну інформацію абзаців: ключові слова й неголовну інформацію (додаткову).

3. Складіть і запишіть план-програму розроблюваного конспекту.

4. Відберіть інформацію дійсно необхідну для реалізації визначеного плану-програми.

5. Здійсніть, опрацьовуючи дібрану інформацію, її комплексне скорочення:

· коректно спростіть складні довгі конструкції;

· вилучіть з речень дієприкметникові та дієприслівникові звороти;

· вилучіть побіжні висловлювання та міркування;

· передайте інформацію (де це можливо) у вигляді схем, таблиць, діаграм, графіків тощо.

6. Запишіть відібраний і трансформований матеріал, використовуючи загальноприйняті скорочення слів.

7. Зазначте в конспекті основну, найважливішу інформацію, використовуючи такі прийоми, як підкреслювання (можна різними кольорами), позначки (окличні й питальні знаки, умовні скорочення) на полях тощо.

8. Здійсніть самоконтроль, з’ясувавши: чи всю головну інформацію першоджерела відбито в конспекті; чи є логічним за побудовою текст конспекту; чи абсолютно точно наведено цитати, цифрові й фактичні дані; чи є нормативним за мовним оформленням текст (відсутні орфографічні, лексичні, граматичні та стилістичні помилки).

9. Відредагуйте за результатами здійсненого самоконтролю зміст, структуру та мовне оформлення одержаного конспекту.

 

ПАМ’ЯТАЙТЕ!!! При конспектуванні використовуйте достатні поля в зошиті для фіксації власної думки з приводу прочитаного, певних позначок, подальших міркувань, запитань, зауважень тощо.

 

3. Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух

Наукову інформацію, що сприймається на слух (лекцію, доповідь, виступ тощо), доводиться майже завжди письмово фіксувати аби за записом відтворити текст і використовувати його в подальшій навчальній, науковій і професійній діяльності.

Процес конспектування такого виду є складнішим від попереднього й складається з трьох паралельних мисленнєво-мовленнєвих дій: а) аудіювання (сприйняття інформації на слух); б) мисленнєвої переробки почутого (визначення головної і другорядної інформації, переформулювання); в) письмової фіксації інформації.

Як конспектувати інформацію, що сприймається на слух

1. Запишіть тему лекції (доповіді, виступу та ін.).

2. Сприймаючи на слух інформацію, намагайтеся в ній визначити головне за зміною інтонації, темпу голосу, паузами, які завжди передують висновкам, проблемним запитанням.

3. Намагайтесь швидко знайти підмет і присудок фрази. Це допоможе зрозуміти вам її загальний смисл і структуру, навіть якщо ви не допишете якісь слова.

4. Слухаючи, здійснюйте одночасно мисленнєво-мовленнєву переробку інформації на фразовому рівні з метою підготовки її до запису:

· слухаючи фразу, відкиньте несуттєве;

· скорочено фіксуйте слова, які легко відтворюються за змістом;

· нове записуйте якнайточніше й найповніше;

· відоме або повторюване записуйте скорочено: іменники замінюйте особовими займенниками; вживайте знаки-символи, абревіатури; виключайте несуттєві прикметники при іменниках та прислівники при дієсловах;

· обов’язково зберігайте актуально значуще в кожному блоці інформації;

· уникайте фраз, що дублюються.

5. Перечитайте вдома конспект, з пам’яті поновіть інформацію, яку ви пропустили, але яка, на вашу думку, є важливою.

 

4. Особливості синонімічного вибору слова в текстах наукового стилю

Синоніми ( від гр. synonymos – однойменний ) – це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. У зв’язку з цим синоніми поділяються на такі групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками:

відомий – видатний, славетний, знаменитий;

стислий – короткий, лаконічний;

здобуток – досягнення, завоювання.

2) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням:

говорити – мовити, промовляти, ректи, верзти, балакати, базікати, теревенити;

розуміти – осягати, метикувати.

3) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні:

століття – сторіччя;

відсоток – процент;

площа – майдан.

Абсолютних синонімів у мові не багато. Поступово вони розходяться в значені або у вживанні, щоб не бути безцільними замінниками один одного. Серед таких слів-дублетів є багато українських відповідників до запозичених слів, часто термінологічних понять, напр.: симптом – ознака, інвестор – вкладник, контракт – договір, баланс – рівновага.

Назву абсолютні синоніми потрібно розуміти із певним застереженням, оскільки в самій мовній практиці повних синонімів, як таких по суті немає. У стилістичній системі вони різняться частотністю вживання, певною стилістичною маркованістю, неоднаковою сполучуваністю й частотою використання в різних стилях мови.

Наприклад, синоніми процент - відсоток збігаються в значенні „сота частка числа, яка приймається за ціле, за одиницю”. Тільки процент (причому переважно у формі множини) вживається у значенні „дохід, який одержують на кожні сто грошових одиниць капіталу або грошової суми, покладеної в банк” [19]. Тому термінові „процент” віддається перевага в сфері економіки, а термінові „відсоток” в математиці й інших науках.

Або терміни дохід і прибуток. Дохід має значення гроші або матеріальні цінності, одержувані державою, юридичною та фізичною особою внаслідок якоїсь діяльності (виробничої, комерційної, посередницької тощо). Прибуток – сума, яка складає різницю між доходом і витратами. Тому замінювати в економічних текстах ці терміни не можна.

Так само різняться сферою вживання термінологічні дублети інфляція – знецінення, емісія – випуск, мовознавство – лінгвістика. Запозиченому термінові віддається перевага у власне науковому й науково-навчальному підстилі наукового стилю, оскільки запозичені терміни належать до лексики інтернаціонального спілкування й уживаються в науково-професійному мовлені багатьох мов. Власне український відповідник вживається в науково-популярному підстилі й інших стилях, оскільки він зрозумілий без додаткового пояснення для людей, які не обізнані з певною галуззю.

Однією з найважливіших функцій синонімів у мовленні є урізноманітнення викладу, уникнення повторів. Основуючись на певному значеннєвому нюансі слова, можна виділити, підсилити, уточнити, оцінити, а отже, висловити думку якнайдоречніше. Для цього в реєстрі словників синонімів є значні за обсягом синонімічні ряди, як-от:

відносини – стосунки, взаємини, взаємовідносини;

галузь – сфера, ділянка;

збільшити – підвищити, підняти, примножити, посилити.

Перше слово в синонімічному ряді є стрижневим і називається домінантою. Домінанта в словниках подається першим як семантично наймісткіше, найуживаніше й стилістично нейтральне слово.

Багатство синонімів дає змогу відшукати найдоречніше, найпотрібніше для контексту слово, а самі пошуки такого слова розвивають і збагачують думку, виховують навички правильного спілкування, підвищують мовну культуру. Незважаючи на багату синоніміку української мови, добираючи слово із синонімічного ряду для досягнення точності висловлювання слід враховувати:

1. Якому стилю належить висловлювання: розмовному, офіційному, науковому тощо?

2. Яке емоційно-експресивне значення слова: піднесене чи знижене, ласкаве чи офіційне, урочисте чи жартівливе тощо?

3. До якої групи лексики воно належить: до діалектної, просторічної, жаргонної чи літературної?

4. Це слово функціонує в активному чи пасивному словнику.

Найбільше можливостей для синонімічного вибору слова мають публіцистичний, художній і розмовний стилі. Найменше – науковий і офіційно-діловий. Синонімія в офіційно-діловому й науковому стилях можлива лише на рівні загальновживаної стилістично нейтральної лексики.

Як в решті стилів змістові повтори, які виникають у випадках, коли в реченні чи тексті вживаються поряд спільнокореневі або ті самі слова спричинює грубу лексичну помилку – тавтологію. Тавтологія з грецької tauto – те саме, logos – слово.

Наприклад: Користь від використання цих приладів є незаперечною. Тривалість пари у нашому університеті триває 1 годину 20 хвилин. Приймаючи на роботу нових працівників необхідно при їх прийомі враховувати знання іноземних мов. У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, виключивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом: Вигода від використання цих приладів є незаперечною. Коли приймають на роботу нових працівників, обов’язково враховують знання іноземних мов. Тривалість лекції в нашому університеті – 1 година 20 хвилин.

Проте не кожне повторення спільнокореневих слів може вважатися мовною помилкою. На рівні термінології тавтологія є виправданою. Термін має вживатися в тексті стільки разів, скільки цього потребує зміст тексту і в жодному разі не замінюватися синонімом навіть дублетом. Наприклад: Орендодавець надає Орендареві і членам його сім’ї в користування терміном на 1 рік квартиру.

 

Запитання для самоконтролю

1. Схарактеризуйте цілі конспектування письмових та усних джерел наукової інформації.

2. Сформулюйте основні вимоги до конспекту джерела наукової інформації.

3. Розкажіть послідовність складання конспекту друкованого джерела наукової інформації. Прокоментуйте найскладніші „кроки” мисленнєво-мовленнєвих дій при підготовці цього виду конспекту.

4. Сформулюйте практичні поради укладачеві конспекту усного джерела наукової інформації.

5. Дайте визначення поняття „конспект”. Назвіть основні види конспектів.

6. Дайте визначення поняття „синонім”.

7. Сформулюйте правила добору синонімів у текстах наукового стилю.

8. Що таке тавтологія? Як уникнути тавтології у наукових текстах?

§ 4. Писемні жанри наукового стилю. Рецензія

План

1. Реквізити рецензії, структура її тексту.

2. Стандартні мовленнєві звороти для розкриття змісту рецензії.

3. Правила рецензування наукового джерела.

4. Пароніми. Небезпечність паронімії для текстів наукового стилю. Пароніми в економічній термінології.

 

Ключові слова: рецензія, предмет аналізу, актуальність, переваги роботи, недоліки роботи, висновки, пароніми, паронімія.

 

1. Реквізити рецензії, структура її тексту

Рецензія – ( від лат recensio – огляд, обстеження) – це критичний відзив на художній твір чи наукову працю[20].

Рецензія є письмовим розглядом, що передбачає, по-перше, коментування основних положень автора, висловлення свого ставлення до проблеми, по-друге, узагальнену аргументовану оцінку роботи, по-третє, висновки про значущість роботи.

Пишуть рецензії на статті, монографії, підручники, навчальні посібники, дипломні роботи та дисертації.

Реквізити рецензії

1. Назва виду документа.

2. Заголовок, в якому зазначається вид рецензованої роботи, автор та її назва.

3. Текст рецензії.

4. Підпис.

5. Дата (за вимогою).

Якщо потрібно, підпис в рецензії засвідчують печаткою або спеціальним штампом.

Як правило, рецензія складається за таким планом:

а) предмет аналізу;

б) актуальність теми;

в) стислий зміст рецензованої роботи;

г) загальна оцінка рецензованої роботи;

д) недоліки;

е) висновки.

Об’єктом рецензування можуть бути: повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна й актуальність розглянутих проблем; позиція автора щодо розгляду проблеми; аргументованість доказів; доцільність та вірогідність прикладів; переконливість висновків.

 

2. Стандартні мовленнєві звороти для розкриття змісту рецензії

При написанні рецензії використовують такі стандартні мовленнєві звороти:

Предмет аналізу. Рецензія на (вид рецензованої роботи (стаття, монографія, підручник тощо), назва, автор).

Актуальність. Стаття присвячена актуальній чи неактуальній темі (проблемі)... Актуальність теми роботи обумовлена... Звернення до цієї проблеми є актуальним.

Стислий зміст рецензованої роботи. Автор розглядає питання... Порушує питання, висвітлює проблему тощо.

Загальна оцінка рецензованої роботи ( як правило, позитивна. Навіть якщо робота дуже слабка, за нормами наукової етики, слід спочатку знайти щось позитивне, а потім висловити свої зауваження ).

Позитивне оцінювання наукової роботи виражають такі мовні засоби.

Безумовною перевагою роботи є... Робота цінна тим, що в ній по-новому розглядається теорія... Великою перевагою роботи слід вважати... Автор справедливо зазначає..., переконливо показує..., чітко визначає... доказово критикує... Автор правий, стверджуючи, що.... Складно не погодитися з тим, що... Безумовним здобутком автора є: новий підхід, запронована класифікація, уточнення понять.

До переваг будь-якої роботи належать:

o актуальність розглянутої проблеми;

o глибокий аналіз сучасного стану проблеми;

o багатство точок зору на проблему;

o багатий фактичний (ілюстративний) матеріал;

o переконливість доказів;

o чіткість визначень;

o доказовість критики (спростувань);

o логічність викладу.

Негативну оцінку наукової роботи висловлюють так.

Автор досить повно аналізує сучасний стан проблеми. Проте, на нашу думку, цей аналіз можна поглибити... На жаль, ця слушна думка не підкріплюється фактами... Доцільно (доречно) викрити (зазначити) недоліки... Не можна не заперечити... Не можна погодитися.... Автор, на наш погляд, помиляється стосовно... Є підстави дорікати в неточності, неуважності... Автором, як свідчить його робота, ігноруються факти... Автором не висвітлено питання про... Авторська позиція суперечить... Є дискусійним питання про...

Недоліки. Сумнів викликає доцільність такого підходу... До недоліків роботи належить... Суттєвим недоліком роботи є... Автор безпідставно стверджує... Занадто категоричним, на наш погляд, є... Залишилися невисвітленими деякі питання, що безпосередньо стосуються теми роботи...

До недоліків будь-якої роботи належать:

o спрощений розгляд проблеми;

o відсутність чіткої характеристики описуваних явищ;

o занадто категорична позиція автора;

o недоказовість критики й тверджень;

o ігнорування питань, що безпосередньо стосуються проблеми.

Висновки. На наш погляд, це цікава й корисна робота... Таким чином, робота заслуговує на позитивну оцінку... Вважаємо, що робота має важливе значення... Робота заслуговує на високу оцінку....