Національно-визвольне повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Третій поділ Речі Посполитої

Другий поділ Речі Посполитої був для неї катастрофою не тільки політичною, а й економічною. Його наслідком був розрив господарських зв'язків між землями, що залишилися у ній, і тими, що були загарбані сусідами. Різко підскочили ціни на сільськогосподарську продукцію і промислові товари. Краху зазнала банківська система, казна спорожніла. У країні зростало незадоволення. Багатьом ставало зрозуміло, що могутні сусіди не зупиняться на доконаному поділі, і державі загрожує остаточна загибель -зникнення з політичної карти Європи.

Щоб врятувати державу, потрібно було скинути правлячий у Варшаві режим, цілком залежний від Росії, і поставити таке керівництво, яке було бздатне вивести її з катастрофічного стану. За умов присутності російських військ у країні це можна було зробити тільки збройним шляхом. На порядок денний стало національно-визвольне повстання. Його підготовка проходила як усередині країни, так і за її межами в еміграції, зосередженій, головним чином, у Саксонії. її взяли на себе "патріоти" й ті, хто так чи інакше поділяв їхні погляди. "Патріоти", як помірковані, так і радикально налаштовані (ці крила очолювали в еміграції відповідно І. Потоцький і Г. Коллонтай), погоджувалися з тим, що державний устрій відновленої Речі Посполитої має бути заснований на Конституції 3 травня. Але радикали підкреслювали, що до неї потрібно внести зміни, які б відповідали новим політичним реаліям, зокрема, настільки обмежили прерогативи короля як головного винуватця катастрофи Речі Посполитої, щоб королівська влада була символічно-представницькою; дехто з радикалів висунув ідею ліквідувати інститут короля і встановити республіканську форму правління. Радикальне крило визвольного руху було ще надто слабким, щоб стати самостійним, тому не протиставляло себе поміркованим колам; Г. Коллонтай продовжував співпрацювати з шляхетськими реформаторами. Ідеологічною підготовкою повстання мала служити написана ним і І. Потоцьким в еміграції та видана у Ляйпціґу книга Про встановлення й падіння Конституції 3 травня 1791 р., в якій містилася гостра критика торговицьких конфедератів, викривалася їхня змова проти Речі Посполитої і висувалися звинувачення проти країн-учасниць другого поділу. Г. Коллонтай і більшість польських емігрантів вважали, що національно-визвольне повстання має бути поєднане з соціально-політичними перемінами, бо тільки вони забезпечать активну участь у ньому простого люду, без якої воно приречене на невдачу.

Еміграція зробила спробу заручитися підтримкою повстання революційною Францією, в якій у результаті народного повстання в Парижі 31 травня - 2 червня 1793 р. запанувала якобінська диктатура. Для переговорів з французьким урядом був визначений Т. Костюшко, якого еміграція хотіла бачити на чолі повстання. Тадеуш Костюшко (1746-1817) народився у Західній Білорусі в середньошляхетській родині. Освіту здобув у піярській школі, потім варшавській Рицарській школі, після чого кілька років навчався військової справи у Франції. Повернувшися на батьківщину, Т. Костюшко не приховував своїх поглядів, на формування яких вплинули ідеї французьких просвітників, висловлював обурення щодо антинаціональної політики магнатів, яка призвела до першого поділу Речі Посполитої. 1775 р. він виїхав до Франції, а наступного року - за океан, де сім років брав участь у визвольній війні англійських колоній північної

Спроби порятунку Речі Посполитої

Америки за незалежність. Його військовому талантові американці були зобов'язані однією зі своїх перших перемог у битві при Саратозі 1777 р. Цю війну Т. Костюшко закінчив генералом і переконаним республіканцем-демократом. Придбане у США майно він віддав на справу звільнення негрів-невільників. У 1784 р. Т. Костюшко повернувся на батьківщину. Правителі Речі Посполитої боялися його переконань. Щойно в кінці 1789 р., коли сейм приступив до збільшення і реорганізації армії, Т. Костюшко став служити у ній в чині генерал-майора. Йому довелося битися проти торговицьких конфедератів і російської армії, що їх підтримувала. У еміграції, переважно в Саксонії, він став одним з лідерів патріотичних сил, що готувалися до боротьби за незалежність вітчизни. У складеному ним в Парижі, куди прибув у січні 1793 р., меморіалі для французького міністра закордонних справ Т. Костюшко виклав програму суспільного реформування Польщі на республікансько-демократично-антифеодальних засадах в ході повстання. Автор меморіалу хотів привернути увагу французьких правлячих кіл до національно-визвольних прагнень поляків, до справи повстання. Проте переговори Т. Костюшка в Парижі не дали бажаних результатів. Якобінський, як і перед тим жірондистський, уряд заохочував поляків до визвольної боротьби, сподіваючися, що вона послабить ворожі дії Пруссії та Росії щодо Франції, але не дав полякам жодних конкретних обіцянок. У Саксонію Т. Костюшко повернувся з присвоєним йому почесним титулом громадянина Французької республіки й усвідомленням того, що, піднявшись на повстання, поляки можуть розраховувати тільки на власні сили. У Саксонії він прийняв пропозицію очолити повстання, з якою до нього звернулися керівники таємної організації, що його готувала. Нелегально прибувши восени 1793 р. в околиці Кракова, він переконався, що повстання підготовлене погано й домігся його відстрочки.

Наприкінці лютого 1794 р. за наполяганням російського посла у Варшаві Осипа Іґельстрьома Постійна рада постановила провести значне скорочення польської армії. На початку березня, внаслідок численних арештів, варшавська змовницько-повстанська організація значною мірою була ліквідована. У зв'язку з цим, її члени, що уникнули арешту, дійшли висновку: щоб врятувати справу повстання, потрібно, не оглядаючися на еміграцію, розпочати його найближчим часом.

Безпосереднім сигналом до повстання послужив марш у напрямі на Краків бригадира Антонія Юзефа Мадалінського на чолі загону кавалерії у 1200 осіб на знак протесту проти скорочення армії, що розпочався 12 березня з Остролєнки (на північ від Варшави). Маючи підстави вважати, що Краків стане початковим вогнищем повстання, О. Іґельс-трьом наказав російському гарнізону цього міста залишити його. Після цього з Саксонії до Кракова через Прагу прибув Т. Костюшко. 24 березня на центральній площі Кракова він проголосив початок повстання і заприсягнув Акт повстання громадян, мешканців Краківського воєводства. Цей маніфест закликав поляків до боротьби за незалежність вигнання за межі Речі Посполитої іноземних військ, відновлення колишніх кордонів Речі Посполитої, ліквідацію тиранії чужоземців і зрадників. Маніфест проголосив Т. Костюшка начальником повстання. Того ж дня він видав повстанські маніфести, звернені до війська, населення і жінок. До участі у повстанні закликались усі чоловіки віком від 18 до 40 років.

На початку повстання у Т. Костюшка було тільки чотиритисячне регулярне військо і дві тисячі селян, озброєних косами (прозваних за це косинерами). На чолі цих загонів 1 квітня він вирушив у напрямку Варшави і з'єднався з А. Мадалінським. 4 квітня під селом Рацлавіце, що на північний схід від Кракова, Т. Костюшко здобув першу перемогу: частково розбив і змусив відступити корпус (3 тис.) російського генерала Олександра Тормасова. У битві особливо відзначилися косинери. Одному з них, Войцє-хові Бартошу, який шапкою загасив гніт російської гармати, Т. Костюшко присвоїв

Історія Польщі

офіцерське звання й пойменував прізвищем Ґловацький. Рацлавіцька перемога, що мала більше морально-психологічне, аніж воєнне значення, не відкрила Т. Костюшкові шлях до Варшави; він мав надто мало сил, щоб примусити відступати росіян. Тим не менше, на звістку про цю перемогу повстання поширилося на Люблінське і Сандомирське воєводства.

У ніч з 17 на 18 квітня вибухнуло повстання у Варшаві. Тут російський гарнізон налічував 7,5 тис, а польський - 3,5 тис. вояків. Одержавши звістку про рацлавіцький бій, О. Ігельстрьом намірився роззброїти польський загін і зайняти арсенал. Але повстанцям вдалося його випередити. На вулицях Варшави розгорнулися бої, в яких росіянам протистояли польські вояки і населення столиці. На чолі варшав'ян став

шевський майстер Ян Кілінський (згодом Т. Костюшко присвоїв йому звання полковника за визначну роль у повстанні). По двох днях запеклої боротьби російський гарнізон був розби-тий. З його частиною О. Ігельстрьом ледве втік з Варшави і знайшов притулок у прусському війську, що дислокувалося неподалік Варшави. Влада в місті перейшла до Тимчасової заступчої ради як загаль-нопольського уряду. На це дав згоду Т. Костюшко.

Варшавське повстання змінило розклад військових сил, відкрило можливість для поширення національно-визвольного руху на Мазовію і Підляшшя. Під його впливом в ніч з 22 на 23 квітня відбулося повстання у Вільні, очолене полковником Якубом Ясінським, прихильником системи якобінського терору. Тут капітулював невеличкий російський гарнізон і було проголошено про приєднання Великого князівства Литовського до польського повстання. Влада перейшла до Головної тимчасової заступчої ради Великого князівства Литовського, а гетьмана великого литовського Шимона Марціна Коссаковського, як одного з керівників торговиць-кої конфедерації 1792-1793 pp.. за вироком кримінального суду було страчено.

7 травня у таборі під містечком Поланцгм Сандомирського воєводства Т. Костюшко видав славнозвісний універсал, у підготовці якого активну участь взяв Г. Коллонтай. Зміст універсалу повністю присвячений селянському питанню, значення якого для долі повстання його начальник чудово розумів. Універсал проголосив, що селяни беруться під опіку уряду. Вони звільнялися від особистої залежності, однак могли піти від свого пана тільки після того, як повністю розрахувалися з ним і сплатили державні податки. На час повстання панщина скорочувалася з 5-6 днів на тиждень до 3-4, з 2-4 - до 1-2, з 2 - до 1,з 1 - до 0,5 дня. Господарства, члени яких брали участь у повстанні, на час тривання останнього звільнялися від панщини. Селяни отримували спадкове право на оброблювану ними землю; пан міг позбавити їх землі лише тоді, коли вони не виконували своїх повинностей. Мали бути створені спеціальні органи нагляду за виконанням універсалу, а ті, хто його не виконував, - переслідуватися судом і каратися. Духовенству доручалося в костелах і церквах упродовж чотирьох тижнів ознайомити селян з текстом універсалу. Цю ж місію було доручено повітовим порядковим комісіям, члени яких повинні були в селах і храмах читати універсали і заохочувати селян до участі в повстанні.

Рис. 28. Портрет Тадеуша Костюшка роботи К. Швайкарта.

Спроби порятунку Речі Посполитої

У ніч з 8 на 9 травня варшавський люд знову вийшов на вулицю. Виступ був спричинений незадоволенням поміркованими діями Тимчасової заступчої ради, яка не карала колишніх торговичан. Населення столиці охоче прислухалося до агітації клубу, що виник 24 квітня як Об'єднання громадян, тісно пов'язаних з почином Костюшка. Ідейні противники клубу йменували його членів якобінцями, а ті не приховували своїх якобінських поглядів. До особливо активних якобінців належали колишній секретар Г. Коллонтая Казімсж Конопка, ксьондз Юзеф Меєр, Томаш Марушевський. Клуб розробив найрадикальнішу програму реформ. Насамперед він домагався ґрунтовних змін у становищі селян шляхом надання їм особистої свободи і зменшення феодальних тягарів, а також врегулювання їхніх відносин з панами на засаді обопільних умов й передачі землі у власність тим, хто взяв участь у повстанні. Якобінці також виступали за допущення селян до державних посад, скасування правових відмінностей між міщанством і шляхтою. Раюм з тим, вони вимагали рішучої розправи із зрадниками-торгови-чанами. Безпосереднім поштовхом до згаданого виступу послужила спроба короля втекти з Варшави. Якобінці розцінили її як вияв боротьби сил, ворожих повстанню. Під тиском населення столиці Кримінальний суд в прискореному порядку 9 травня виніс смертний вирок чотирьом торговичанам - гетьманові великому коронному Пйотрові Ожаровському, гетьманові польному литовському Юзефові Забєлло, маршалкові Постійної ради Юзефові Анквічу, інфлянтському єпископові Юзефові Казімєжу Коссаковському. Після виголошення вироків вони були одразу повішені.

Наприкінці травня 1794 р., замість скомпрометованої Тимчасової заступчої ради, у Варшаві була створена Найвища національна рада. До її складу, поряд з поміркованими, що в ній переважали, входили й радикально налаштовані Г. Коллонтай та Францішек Дмоховський. Виникнення цього органу влади було важливим етапом у формуванні системи управління відроджуваної держави. Монархія зберігалася, але тільки формально. Найвищою диктаторською владою володів Начальник повстання. Вищим виконавчим органом був призначений ним уряд - Найвища національна рада у складі згаданого начальника, 8 радників, кожен з яких очолював "своє" відомство, та 32 -х їх заступників. Органами місцевої влади залишалися комісії порядку, куди входили представники шляхти і міщан, що були зрівняні у правах. Найнижчою ланкою управління були Оозори, що охоплювали 1000-1200 селянських господарств. Діяли також кримінальні суди, завданням яких було карати ворогів повстання.

На етапі найвищого піднесення повстання влітку 1794 р. його збройні сили становили близько 70 тис. регулярної армії і 250 гармат, 29 тис. пересувної міліції і 22 тис. міської міліції (з чого 18 тис. у Варшаві). Крім того, існувало посполите ополчення, де мали служити особи чоловічої статі віком від 18 до 40 років. За складом воно було, по суті, селянським, озброєне списами і косами, а тому його використовували переважно для місцевої оборони. За час повстання в регулярному війську було задіяно понад 140 тис. осіб, а в посполитому ополченніі - понад 100 тис.

6 червня під містечком Щекоціни Краківського воєводства Т. Костюшко зазнав поразки від росіян і прусського війська (прусська армія на чолі з королем Фрідріхом Вільгельмом II (1786-1797) виступила на боці Росії). Після цього, Т. Костюшко облишив намір очистити Краківське воєводство від російських і прусських загонів і попрямував до Варшави. 8 червня під Холмом росіяни розбили костюшківського генерала Юзефа Зайончека, який з своїм корпусом відступив у варшавському напрямі. Дізнавшися про ці невдачі, мешканці Варшави, обурені небажанням Найвищої національної ради активно боротися із зрадою, що гніздилася в столиці, витягли з ув'язнення і без суду повісили кількох торговичан, у тому числі віденського єпископа Ітнація Юзефа Массальского і перемишльського каштеляна Антонія Четвертинського. Т. Костюшко, який на початку