Результати

4.Розгортання конфлікту та відкритої боротьби.

5.Розв’язання соціального конфлікту та завершення певного соціального протиріччя шляхом його перетворення в інше соціальне протиріччя.

Характерно, що в соціальному конфлікті відкрита боротьба може набувати характеру антагонізму. Протиріччя в такому стані неможливо розв’язати в межах того процесу, де воно виникало і продовжує існувати. Потрібна інша основа взаємодії та нова якість стосунків.

Будь-який соціальний конфлікт, в тому числі у сфері аудиту та аудиторської діяльності, може мати свідомий або стихійний характер. Все буде залежати від усвідомлення суб’єктами своїх інтересів і дій, що впливають на інтереси інших суб’єктів. Як правило, суб’єкти з протилежними інтересами в різний час і не в повній мірі усвідомлюють протилежність своїх інтересів. Вигідне положення отримують ті суб’єкти, які раніше і глибше усвідомили свої інтереси. Вони намагаються завчасно розробити плани, спрямовані на реалізацію своїх інтересів шляхом врахування або ігнорування інтересів інших суб’єктів.

Ті особи, що вчиняють шахрайські дії при складанні фінансової звітності завчасно обирають такі способи маніпуляції та фальсифікації, які мінімально відображаються в бухгалтерських документах. В наслідок цього винні особи у порівнянні з аудитором отримують більш вигідне становище щодо приховування перекручень фінансової звітності.

У зв’язку з цим, об’єктивну відповідь на питання стосовно того, наскільки конфлікт аудитора і адміністрації не є неминучий та чи завжди існує ймовірність зіткнення інтересів аудитора та керівників підприємства, можливо надати виключно з позиції основних законів філософії. Формальної логіки в цьому випадку недостатньо.

Визнання такого факту, що сутність аудиту, як суспільного відношення, становить соціальне протиріччя, говорить про те, що зазначене протиріччя в обов’язковому порядку набуде стану соціального конфлікту за умови виявлення аудитором суттєвих викривлень фінансової звітності, обумовлених шахрайством або помилкою. Такий конфлікт буде мати місце навіть тоді, коли аудитор на вимогу адміністрації підприємства, що перевіряється, скриє від офіційного оприлюднення встановлене ним суттєве перекручення фінансової звітності. Якщо аудитор в силу недостатньої кваліфікації та інших обставин не виявить наявних суттєвих перекручень фінансової звітності, то соціальний конфлікт не зникає, а продовжує існувати. В цих випадках конфлікт набуде латентного характеру і в подальшому не виключається можливість переростання його в більш гостру форму, коли скриті або невстановлені аудитором перекручення фінансової звітності будуть виявлені іншими зацікавленими особами.

За відсутності суттєвих перекручень фінансової звітності аудит та аудиторська діяльність, як суспільне відношення, збережуть свій стан соціального протиріччя, в якому взаємодія суб’єктів з протилежними інтересами не переросте в соціальний конфлікт. При цьому сама боротьба суб’єктів з протилежними інтересами залишиться, як джерело розвитку аудиту та аудиторської діяльності у вигляді соціального протиріччя.

З урахуванням викладеного, можливо в деякій мірі погодитись з висновком Р.К.Маунца та К.А.Шарафа, що конфлікт адміністрації підприємства і аудитора не є неминучий. Разом з тим, такий висновок не враховує наявність діалектичного протиріччя в самій суті аудиту та аудиторської діяльності.

Наведене зауваження стосується і висновку Дж.К.Робертсона, з приводу того, що завжди існує ймовірність зіткнення інтересів аудитора та керівників підприємства, що перевіряється. Наявність в аудиті та аудиторській діяльності соціального протиріччя переконливо свідчить, що інтереси аудитора та керівників підприємства, що перевіряється, завжди знаходяться в постійному зіткненні та боротьбі, а за певних обставин подібного роду зіткнення інтересів набувають стану соціального конфлікту.

Таким чином, наскільки конфлікт аудитора і адміністрації не є неминучий в результаті зіткнення інтересів аудитора та керівників підприємства, в кінцевому рахунку залежить від наявності суттєвих перекручень фінансової звітності. Згідно законодавства посадові особи винні у перекрученнях фінансової звітності повинні нести за допущені правопорушення юридичну відповідальність. З іншого боку аудитор за скриті або невиявлені факти перекручень фінансової звітності також повинен притягатися до юридичної відповідальності.

З урахуванням наведених обставин, аудит та аудиторська діяльність, як соціальне протиріччя, що має вагоме суспільне значення, в обов’язковому порядку підлягає нормативному регулюванню, в результаті чого вони набувають змісту правового суспільного відношення. [13,14]

Хоча суспільне відношення є первинним стосовно норм права, разом з тим правове відношення має певну особливість та самостійність. В такому відношенні суб’єктів пов’язує та ставить у залежність один від одного наявність конкретних юридичних прав та обов’язків за допомогою яких здійснюється регулюючий вплив на поведінку людей безпосередньо або опосередковано причетних до аудиту та аудиторської діяльності.

Характерно, що поведінка суб’єктів правових відносин у сфері аудиту та аудиторської діяльності не лише взаємопов’язана, а також чітко визначена юридичними нормами, що встановлюються та санкціонуються державою. Це означає, що держава або уповноважена нею особа, закріплює в нормі права оптимальну чи допустиму модель поведінки з можливістю прийняття самостійного рішення. Саме такий зміст мають нормативні акти, які регламентують аудит та аудиторську діяльність, що містить в собі суспільне відношення у вигляді соціального протиріччя та соціального конфлікту.

Сам аудит та аудиторська діяльність виникли не самі по собі, а в результаті формування певного соціального протиріччя. Суть цього протиріччя в тому, що повноваження управління майном на певному стані економічного розвитку товарного виробництва стали відокремлюватися від власника майна. Тим самим виникла необхідність запровадження додаткового специфічного контролю за використанням майна сторонніми особами.

Деякі науковці вважають, що така трансформація відносин власності призвела до значних соціальних конфліктів. З їх точки зору, «Відразу почалися конфлікти інтересів: власники прагнули не тільки зберегти, а й примножити власність, а менеджери намагалися самі перейти до категорії власників, часто використовуючи надані їм можливості на шкоду своїм роботодавцям». [15, с.186]

На підставі викладеного логічно зробити висновок, що філософська концепція або головний постулат аудиту полягає в тому, що його сутність, як суспільного відношення, становить соціальне протиріччя, яке за наявності перекручень фінансової звітності набуває стану соціального конфлікту. Керуючись таким методологічним підходом, доцільно критично оцінити постулати аудиту, які свого часу визначили Р.К.Маунц, Х.А.Шараф, Дж.К.Робертсон та інші вчені.

З наведених постулатів аудиту вбачається, що в них домінує формальна логіка. Натомість в сучасних Міжнародних стандартах аудиту в окремих концептуальних положеннях в тій чи іншій мірі простежуються елементи діалектичної логіки. Як наслідок існують певні розбіжності між наведеними постулатами, які в різних аспектах тлумачаться вченими.

За приклад можливо взяти перший постулат аудиту Дж.К.Робертсона стосовно можливості верифікувати фінансову звітність та іншу інформацію.

Сам термін «верифікація» походить від латинського «verificatio», що означає доказ або підтвердження. В свою чергу поняття «верифікація» переважним чином розглядається, як процес встановлення істинності висновків шляхом їх емпіричної перевірки за допомогою доказів, отриманих в результаті спостереження, виміру, експерименту або порівняння з еталонними чи дослідними зразками. Сам принцип верифікації найбільше поширення отримав серед неопозитивістів, які вважали за необхідне зводити теоретичні судження до фіксації емпіричних даних та їх протокольного оформлення. [16]

В дійсності, сама по собі можливість верифікації фінансової звітності не є запорукою відсутності в ній перекручень, обумовлених шахрайством або помилкою. Залишати поза увагою аудитора вірогідність таких перекручень неможливо. Хочемо ми того чи не хочемо, а зобов‘язані визнати той факт, що аудит проводиться з метою встановлення достовірності, повноти та відповідності законодавству фінансової звітності. Така мета досягається шляхом аналізу та оцінки фінансової звітності на предмет відсутності чи наявності перекручень, обумовлених шахрайством або помилкою. За умови повної відсутності перекручень фінансової звітності у кожного господарюючого суб’єкта втрачається сенс проведення перевірки і всього аудиту.

Формальний характер мають також інші постулати аудиту, запропоновані Дж.К.Робертсоном. В цих постулатах, що відображають аудит на рівні певних явищ, не простежується діалектика єдності і різноманіття відповідно до його сутності, як протиріччя. За будь-яких умов постулати аудиту повинні виступати зовнішнім виявленням сутності. В наслідок чого і виникає необхідність сформулювати наступні постулати аудиту:

1.Фінансова звітність, яка за зовнішніми ознаками відповідає встановленим вимогам, може містити викривлення, обумовлені шахрайством або помилкою.

2.Винні особи у викривленні фінансової звітності спроможні протидіяти аудитору щодо виявлення та оприлюднення таких викривлень.

3.В наслідок протидії аудитору у належному виконанні своїх службових обов’язків виникають конфлікти, розв’язання яких потребує адекватних заходів реагування з боку аудитора та інших повноважних осіб.

4.Встановлення наявності чи відсутності викривлень фінансової звітності вимагає від аудитора діяти незалежно з дотриманням професійного скептицизму, який дозволяє критично оцінити аудиторські докази та досягти достатньої впевненості.

5. В якості доказів дозволяється використовувати будь – яку належну та допустиму інформацію, на підставі якої аудитор може встановлювати наявність чи відсутність перекручень фінансової звітності.

6.Доказування та оцінка фінансової інформації, отриманої аудитором на основі аналізу ймовірних взаємозв’язків, не може грунтуватися на припущеннях.

7.Об’єктивна та всебічна перевірка аудитором фінансової звітності можлива з достатньо високим але не абсолютним рівнем впевненості, з помірною впевненістю щодо огляду фінансової звітності, на умовах узгоджених процедур та консультацій, які виконуються аудитором без висловлення впевненості стосовно наявності чи відсутності перекручень фінансової звітності.

8.Достатня впевненість аудитора не виключає ризику того, що виконані належним чином аналітичні та інші процедури не дадуть змоги виявити реально існуючі викривлення фінансової звітності.

9.Аудитор несе відповідальність за навмисно завдані збитки у випадку неправомірного висловлення впевненості у тому, що фінансова звітність не містить викривлень внаслідок шахрайства або помилки, а також за порушення норм професійної етики та договірних зобов’язань.

10.Особливий статус аудитора вимагає суспільного нагляду та контролю за аудиторською діяльністю.

Висновок:Викладені постулати аудиту певною мірою знайшли своє відображення в Міжнародних стандартах аудиту [17]. Деякі з них потребують подальшого запровадження у відповідних нормативних актах та методичних рекомендаціях. Не зайвим також буде обговорити запропоновані постулати аудиту серед вчених та практиків з метою визначення напрямків їх використання для подальшого вдосконалення аудиторської діяльності в Україні.