Способи перевірки судових рішень у кримінальному провадженні України

Необхідність перевірки судових рішень обумовлена завданнями кримінального судочинства, а також направлена на те, щоб запобігти судовим помилкам та несправедливим вирокам.

Значення перевірки судових рішень полягає в тому, що перегляд рішень сприяє досягненню мети законності і обґрунтованості судового рішення насамперед завдяки дотримання законності у досудовому і судовому провадженні справи. Органи дізнання, слідчі, суд усвідомлюють, що їх дії в разі порушення вимог чи допущення помилок будуть визнані незаконними, а судове рішення скасовано або змінено. Перевірка судових рішень сприяє швидкому виправленню судових помилок та порушень закону і цим самим сприяє виконанню завдань кримінального судочинства по забезпеченню охорони прав, свобод та законних інтересів учасників судового розгляду, які шляхом звернення до вищестоящої судової інстанції в змозі захистити законні інтереси. Перевірка судових рішень перешкоджає виконанню незаконних і необґрунтованих судових рішень і цим самим слугує зміцненню правопорядку в державі.

Правосуддя у кримінальному судочинстві є одним з видів правосуддя, яке здійснюється у особливій, встановленій законом процесуальній формі діяльності судів по розгляду і справедливому вирішенню кримінальних справ. Провадження по перегляду судових рішень має місце після того, як суд першої інстанції виніс конкретне рішення. Діяльність вищестоящих судів по перевірці судових рішень у кримінальних справах є здійсненням правосуддям. Проте здійснення правосуддя судами, що переглядають судові рішення, має свої специфічні особливості, які обумовлені конкретними завданнями і процесуальними умовами такого провадження. Завданням правосуддя у кримінальному судочинстві є:

- винесення справедливого рішення;

- викриття осіб, винних у вчиненні злочинів;

- притягнення винних до відповідальності та справедливе покарання;

- захист особи від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватих;

- охорона прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави, яким злочином заподіяно шкоду.

Завдання правосуддя вважаються досягнутими лише за умови, що постановлений судом вирок є законним, обґрунтованим та справедливим. Але, як свідчить судова практика, постановлені судами вироки не завжди відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

І. Я. Фойницький зазначав, що розгляд справи у одній судовій інстанції, незважаючи на усі турботи про його належну побудову, залишає можливість помилки у вироку, а тому без існування можливості його перевірки, тобто перегляду, інтереси правосуддя стають незабезпеченими і судові вироки перестають бути відображенням істини[1]. [30, с. 324]

У процесуальній літературі перегляд судових рішень інколи розглядається як перегляд справ, а не перегляд судових рішень[2]. [25, с. 116] Однак, це нетотожні поняття, так як перегляд справи це повторення у повному обсязі судового розгляду, який був здійснений судом першої інстанції. Таке можливе тільки у апеляційному провадженні, тому в ньому переглядається справа і судові рішення. У касаційній формі перегляду відбувається лише перевірка законності, обґрунтованості та справедливості судових рішень. У виключному провадженні, зокрема при перегляді у зв'язку з нововиявленими обставинами, переглядається справа. Зауважимо, що розділ Кримінального процесуального кодексу України, в якому врегульовані питання перегляду, теж названий не точно, оскільки в ньому вказано тільки про перегляд судових рішень. Закон покладає на вищестоящу судову інстанцію перевірку правильності судового рішення, надаючи їй повноваження по скасуванню та зміні судового рішення, якщо воно не відповідає вимогам закону. Ця перевірка відбувається у процесуальній формі, тобто у судовому засіданні. Суд першої інстанції, розглядаючи і вирішуючи справу, встановлює і оцінює факти, які становлять предмет доказування у цій справі, дає їм правову оцінку і застосовує щодо них кримінальний закон. Він безпосередньо вислуховує показання підсудних, потерпілих, свідків, призначає проведення експертиз, досліджує письмові та речові докази, здійснює інші дії по безпосередньому дослідженню доказів. Вищестояща судова інстанція має завданням перевірити правильність вирішення судом першої інстанції усіх названих вище питань. Здійснює вона це завдання також шляхом розгляду в судовому засіданні доказів як досудового, так і судового провадження. Причому у апеляційному провадженні може бути проведено судове слідство, в якому в судовому засіданні апеляційної інстанції вислуховуються показання підсудного, потерпілого, свідків та вчиняються інші процесуальні дії, які властиві для розгляду справи в суді першої інстанції.

Особливість здійснення правосуддя при перевірці законності, обґрунтованості та справедливості судового рішення, яку проводить суд вищого рівня, полягає в тому, що вона відбувається лише в межах скарг осіб-учасників судового розгляду справи і подання прокурора, а не в повному обсязі пред'явленого обвинувачення, як це має місце в суді першої інстанції. При перевірці суд вищого рівня вправі вийти за межі вимог скарги чи подання прокурора, лише коли цим не погіршується становище засудженого. Крім цього, провадження по перевірці законності, обґрунтованості та справедливості судових рішень є формою контролю, забезпеченням однакового розуміння і застосування закону судами усіх ланок. Здійснюється він з боку судів вищого рівня складом суддів, які мають більші знання і досвід, що є додатковою гарантією правосуддя.

Скасовуючи судове рішення, вищестояща інстанція вправі вказати на допущені судом нижчого рівня порушення закону, причини, які до них призвели, і засоби їх усунення при новому судовому розгляді справи. Ці вказівки обов'язкові для суду, який повторно розглядає справу.

Крім цього, після набрання судовим рішенням законної сили можливе виявлення якогось важливого нового факту у справі, що потребує відновлення справи.

Так, наприклад за даними Апеляційного суду Черкаської області у 2014 році було розглянуто 201 справу, з них в 102 справах був скасований вирок, тобто половина постановлених вироків скасовуються чи змінюються.

Всього по Україні до місцевих судів надійшло 777 155 кримінальних справ та матеріалів (у порівнянні з 2013 роком на 0,2 % менше)[3]. [33; Додаток 1] З них, зокрема, надійшло 151 240 до апеляційного суду (у порівняні з 2013 роком на 10,2 % менше)[4]. [33; Додаток 2]

До Вищих спеціалізованих судів України надійшло 19 386 справ та матеріалів, що на 18,9 % менше ніж у 2013 році[5]. [33, Додаток 3] Перевірено судових рішень за апеляціями у кримінальних справах у 2014 році 43 546, з них скасовано судових рішень – 14 925, змінено судових рішень – 4 578[6]. [33; Додаток 4] Кількість судових рішень, переглянутих за касаційними скаргами судовою палатою у цивільних справах Вищими спеціалізованими судами України у 2014 році – 5 418, з них 2 144 скасовано, та 3 274 змінено. Тобто в процентному співвідношенні аж 39,6 % рішень було скасовано в апеляційній інстанції та 60,4 % в касаційній інстанції[7]. [33; Додаток 5] Така велика кількість скасованих рішень свідчить про необхідність інституту перевірки судових рішень. Однак, при відносно однаковій кількості розглянутих справ у місцевих судах порівняно з 2013 роком зберігається тенденція до зменшення переглядів рішень в апеляційних та касаційному судах.

Так, перевірка судових рішень є здійсненням контролю вищестоящих судів за судовою діяльністю судів нижчого рівня, спрямуванням судової практики в напрямку забезпечення однакового застосування закону в кримінальному судочинстві.

Отже, перевірка судових рішень у кримінальному провадженні це діяльність судів вищого рівня по розгляду справ за скаргами учасників судового розгляду і поданням прокурора на судові рішення, що не набрали або набрали законної сили, та вирішення питання про законність, обґрунтованість та справедливість цих судових рішень.

Предметом перегляду судових рішень є:

- вироки, постановлені судами першої інстанції;

- вироки суду присяжних;

- постанови судів першої інстанції про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру;

- ухвали (постанови), винесені судами першої інстанції, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;

- вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

- вироки і ухвали апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку;

- інші постанови (ухвали), винесені судом першої інстанції, та ухвали судів апеляційної інстанції щодо них, за винятком випадків, визначених кримінально-процесуальним законом;

- ухвали касаційного суду, постановлені ним у касаційному порядку;

- окремі ухвали, постановлені місцевим, апеляційним і касаційним судом.

Право на перегляд судового рішення в сучасних наукових працях розглядається як невід'ємна складова права на судовий захист. Окрім цього зазначене положення є міжнародним стандартом, оскільки га­рантувати справедливість судового рішення неможливо без забезпечення права зацікавленої особи на його перевірку іншим складом суду. Такий підхід закріплено у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 2 Протоколу № 7 до Конвенції), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (пункт 5 стаття 15), відповідно до яких кожен, кого засуджено за вчинення злочину, має право на перегляд його справи вищестоящим судом. Логічним кроком стала імплементація даних міжнародних поло­жень у чинне законодавство нашої держави. Так, одним із принципів судочинства, відповідно до статті 129 Конституції України, є забезпечен­ня апеляційного і касаційного оскарження рішень суду. Ця норма конкретизована у статті 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якої учасники судового про­цесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судово­го рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України[8]. [4; 18, с. 190]

Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає кілька способів перегляду судових рішень у кримінальних справах, їх кількість обмежена, оскільки безкінечне оскарження судових рішень призведе до неефективності правосуддя. Закон визначає такі способи перегляду судових рішень:

- у порядку апеляційного провадження;

- у порядку касаційного провадження;

- у порядку провадження у Верховному Суді України;

- у порядку провадження за нововиявленими обставинами.

Під апеляцією розуміють форму оскарження і перегляд судового рішення, яке не набрало законної сили, за фактичними обставинами, тобто це повторний розгляд справи по суті з можливістю винесення нового судового рішення. Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи наукові досягнення у цій сфері, можливим є виділен­ня певних характерних рис апеляційного провадження в Україні:

- свобода оскарження судового рішення учасниками процесу;

- обмеже­ність можливості суду щодо погіршення становища засудженого або виправданого;

- можливість подання нових матеріалів до апеляційної інстанції;

- недопустимість установлення поза судовим слідством фак­тів, які не були встановлені судом першої інстанції;

- неможливість скасування виправдувального вироку лише з мотивів суттєвого по­рушення прав підсудного;

- можливість постановлення нового вироку.

Слід зауважити, що саме можливість постановлення власного рішен­ня (нового вироку) є однією з принципових відмінностей апеляцій­ного провадження від касаційного. Саме дозвіл на винесення влас­ного рішення без повернення справи на додаткове розслідування або новий судовий розгляд звільняє суди першої інстанції від надмірної завантаженості. Однак, як зазначають деякі вчені, судова практика свідчить про те, що апеляційні суди досі не стали справді апеляцій­ною інстанцією, продовжують і надалі скасовувати рішення судів нижчого рівня, тоді як у них є можливість постановити свій вирок або ухвалити постанову[9]. [18, с. 190-191]

Предметом апеляційного оскарження можуть бути як питання факту (односторонність або неповнота дізнання, досудового або судо­вого слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактич­ним обставинам справи), так і питання права (істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кри­мінального закону, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину і даним про особу засудженого).

Так, перегляд судових рішень може стосуватися питань фактичних обставин справи та норм кримінального і кримінально-процесуального закону. Для виправлення помилок суду першої інстанції у питаннях фактичних обставин вища судова інстанція наділяється повноваженнями дослідити повторно докази, які досліджувалися судом першої інстанції, а також додаткові докази, і на підставі дослідження і оцінки доказів встановити фактичні обставини справи. Таким способом перегляду судових рішень є перегляд в апеляційному порядку. Рішення апеляційної інстанції з питань фактичних обставин є остаточним. Перегляд такого рішення можливий лише у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Отже, одним з способів перевірки судових рішень є перегляд в апеляційному порядку. Даним способом здійснюється перегляд судових рішень, які не набрали законної сили, внаслідок подання учасниками судового розгляду апеляційної скарги. Перевіряючи правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, вища судова інстанція перевіряє і правильність застосування норм права. Так, неправильність застосування норм права кримінального чи кримінально-процесуального призводить до незаконності судового рішення в цілому. Перевірка правильності застосування норм права вимагає високої кваліфікації суддів. Постановлення законного судового рішення повинно гарантуватися наявністю можливості перевірки судового рішення вищою інстанцією, зокрема, касаційною. Отже, способом перевірки є також перегляд судових рішень у порядку касаційного провадження.

Касаційний перегляд кримінальної справи є стадією здійснення правосуддя з перевірки відповідності судових рішень нормам матеріального і процесуального права, тобто з перевірки юридичної сторони справи. Аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства дає можливість назвати такі ознаки вказаної стадії:

- свобода оскарження судових рішень учасниками процесу;

- недопустимість погіршення становища засудженого або виправданого;

- можливість надання нових матеріалів до касаційної інстанції, які не можуть бути отримані шляхом провадження слідчих дій;

- недопустимість проведення судового слідства для встановлення будь-яких фактів;

- перевірка законності й обґрунтованості судового рішення лише в частині, в якій воно було оскаржене;

- неможливість скасування виправдувального вироку з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого;

- заборона постановлення нового вироку за результатами перегляду.

З прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правова регламентація касаційного перегляду зазнала суттєвих змін. Якщо раніше функції касаційної інстанції здійснював Верховний Суд України, то після набрання чинності вказаним нормативним актом в Україні було створено окремий орган, уповноважений розглядати кримінальні справи в порядку касації – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

За загальним правилом, рішення касаційної інстанції з питань правильності застосування норм кримінального і кримінально-процесуального закону є остаточним. Воно може переглядатися у зв'язку з нововиявленими обставинами, які свідчать про неправильність засудження або виправдання підсудного або інших підстав. Дехто з дослідників цієї проблеми, зокрема, В. Шишкін та Р. Куйбіда вважають, що відбувається перегляд справи, а не судового рішення, хоча з цим складно погодитися. Також на думку цих авторів, недоцільно переносити спір на розгляд суду вищого рівня, коли він може бути вирішений судом нижчого рівня[10]. [32, с. 147] Проте при цьому не враховується, що особа могла бути позбавлена можливості подати апеляцію внаслідок пропущення строку, але причини його порушення не були визнані обґрунтованими для поновлення строку, і тому справа в апеляційній інстанції не розглядалася. Отже, застереження щодо неможливості розгляду касації, якщо справа не розглядалася апеляційною інстанцією, означало б обмеження права особи на захист, що суперечить конституційній засаді.

Стосовно загальних рис слід зазначити, що як в апеляційному, так і в касаційному провадженні суд досліджує питання правильності застосування матеріального і процесуального закону. Що ж стосується правильності встановлення фактичних обставин, то в касаційному провадженні така можливість обмежена. Проте слід зауважити, що чинним законодавством касаційному суду надані окремі можливості апеляційного суду. Це, зокрема, стосується дослідження нових матеріалів, які згідно зі статтею 393 Кримінального процесуального кодексу України надано право подавати до касаційного суду на підтвердження або спростування доводів, які викладені у скарзі. Такі матеріали можуть бути витребувані і самим касаційним судом.

Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, гарантоване Конституцією України (пункт 8 частина 2 стаття 129), не вичерпує усіх можливостей їх перевірки та виправлення порушень закону, що мали місце у ході розслідування та судового розгляду кримінальної справи[11]. [29, с. 311]

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, Кон­ституція України виділяє серед основних засад судочин­ства (пункт 8 частина З стаття 129)[12]. [1] Конкретизуючи дану конституційну норму, Кримінальний процесуальний кодекс України регламентує порядок апеляційного та касаційного провадження[13]. [10, с. 194]

Утім, можуть мати місце випадки, коли неправосудність судового рішення, що набрало законної сили, зу­мовлена існуванням таких обставин, які не були відоми­ми суду на момент його ухвалення та які самі по собі або разом з уже встановленими фактичними даними ставлять під сумнів його законність, обґрунтованість та справед­ливість як такого, що не відповідає об'єктивній дійснос­ті. Такого роду обставини виокремлено законодавцем в окрему групу підстав для перевірки судових рішень, що пояснюється, головним чином, особливими способами за­свідчення їх наявності[14]. [10, с. 194]

Закон передбачає й такий спосіб перевірки судових рішень, як перегляд у порядку провадження за нововиявленими обставинами. В такому порядку можуть переглядатися справи у зв'язку з нововиявленими обставинами і неправильністю застосування кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

За таких умов і виникла необхідність в існуванні ще одного способу провадження з оскарження й перевірки судо­вих рішень у кримінальному судочинстві України – про­вадження за нововиявленими обставинами[15]. [10, с. 194]

Перевірка судових рішень за нововиявленими обставинами є самостійним способом перегляду, за яким можуть переглядатися судові рішення, які набрали законної сили, і тільки за умови, що про обставини, які потребують перегляду, суд, що постановив судове рішення, не міг знати, і ці обставини свідчать про неправильність судового рішення.

Отже, з огляду на наведене усі способи перегляду судових рішень мають самостійний характер і здійснюються з підстав, передбачених законом. Причому два перші способи перегляду (у апеляційному і касаційному порядку) є звичайними або загальними способами, перегляд за нововиявленими обставинами слід вважати особливим способом перегляду.

Останнім часом у процесуальній літературі висловлені міркування щодо іншого бачення способами перегляду. Окремі дослідники вважають, що єдиний спосіб перегляду судових рішень є перегляд у порядку апеляційного провадження. Касаційний спосіб і відновлення справ за нововиявленими обставинами, на їх думку, – це не способи перегляду судових рішень, а два різні способи відновлення провадження в справі з певної стадії її розгляду[16]. [21, с. 118]

З приводу наведеної точки зору слід зазначити, що чинне законодавство України передбачає, що в результаті розгляду справи за касацією може бути прийнято рішення не лише про повернення справи на певну стадію. Касаційна інстанція вправі, скасувавши вирок, постанову, ухвалу, закрити справу, а також змінити судове рішення суду першої чи апеляційної інстанції. Таке вирішення справи касаційною інстанцією є переглядом судового рішення. Тому не можна вважати, що касаційне провадження не є способом перегляду судового рішення.

При відновленні справи у зв'язку з нововиявленими обставинами настає повернення провадження справи на іншу стадію її розгляду, але такі наслідки мають місце також в результаті перегляду судового рішення у справі – його скасування. Отже, у кримінальному процесі існує три названі вище способи перегляду судових рішень. Усі способи перегляду судових рішень побудовані на загальнопроцесуальних засадах кримінального процесу. Не можна вважати, що в кожному способі перегляду є свої засади. В теорії кримінального процесу були зроблені спроби сконструювати самостійну систему засад (принципів) для окремих способів перегляду судових рішень, але фактично засадами (принципами) називалися основні риси, притаманні окремим способами перегляду, які є реалізацією загальнопроцесуальних засад кримінального процесу, наприклад, об'єктивної істини, змагальності, диспозитивності, права на захист та інше[17]. [23, с. 367]

На думку, автора, до способів перевірки судових рішень у кримінальному провадженні можна віднести також міжнародну судову установу, юрисдикцію якої визнано Україною, щодо порушень міжнародних зобов’язань при вирішенні справи українським судом. Так, як зокрема в Європейським суду з прав людини виносяться рішення, щодо встановлення факту порушень прав заявника, що в свою чергу призводить до певних юридичних наслідків.

Всі способи перегляду мають спільну мету і завдання, реалізація яких притаманна кожному способу гарантує належну охорону прав і законних інтересів осіб у кримінальному судочинстві, забезпечує однакове розуміння та застосування судами матеріального і процесуального закону.