Читання як навчальний предмет має на меті підготовку учнів молодших класів до самостійного опанування знань з різних шкільних предметів шляхом отримання інформації з літературних джерел під час навчання в середніх та старших класах.
Основні завдання цього навчального предмету полягають у:
- навчанні свідомому, правильному читанню (за виключенням дітей, виправлення мовленнєвих вад котрих вимагає більш тривалого проміжку часу або залишається лише частково скомпенсованим) в доступному для кожного учня темпі вголос і про себе;
- вдосконаленні навичок усного мовлення;
- розвитку діалогічного та монологічного мовлення;
- формуванні потреби в отриманні інформації з літературних джерел, інтересу до читацької діяльності в цілому;
- розвитку позитивних особистісних якостей;
- формуванні загальнонавчальних умінь та навичок.
Реалізація завдань відбувається в процесі знайомства молодших школярів з різноманітними літературними джерелами, які подано за певними темами, і відповідають їхнім віковим особливостям, пізнавальним можливостям, а також мають високу художню цінність.
Програма структурована за основними змістовими лініями, представленими в Державному стандарті. Зміст першої колонки відображає теми, за якими відбувається добір рекомендованих художніх творів для читання (коло подано без конкретизації назв творів та їхніх авторів). В 3 та 4 класах зміст першої колонки поповнюється двома підтемами: «Позакласне читання» та «Культура українського мовлення». У другій колонці подано інформацію про досягнення учнів в межах певної теми або підтеми за такими напрямками: послідовність формування навички читання, здійснення літературознавчої пропедевтики, смислового та структурного аналізу тексту, усвідомлення жанрової специфіки творів, засобів художньої виразності, розвиток творчої діяльності учнів на основі прочитаного. Третя колонка стосується особливостей корекційно-розвивальної роботи в процесі навчання дітей з важкими порушеннями мовлення. Тут міститься детальна інформація щодо формування тих компонентів психологічної структури читання, загальнонавчальної діяльності, особистісних якостей, які є основою якісного засвоєння всіх знань, умінь і навичок, що передбачені програмою, з урахуванням загальних та індивідуальних особливостей мовленнєвого розвитку учнів.
2 клас 306 годин (9 годин на тиждень)
Зміст навчального матеріалу
Навчальні досягнення учнів
Спрямованість корекційно-розвивальної роботи та очікувані результати
ВИМОВА 34 годин (1 година на тиждень)
Розвиток фонематичних процесів та функцій[2]
Учень:
Диференціація голосних та приголосних звуків. Диференціація приголосних звуків.
– розрізнює на слух голосні та приголосні звуки;
– називає диференційні акустичні та артикуляційні ознаки за якими звуки поділяються на голосні і приголосні;
– наводить приклади голосних і приголосних звуків;
– диференціює усі приголосні звуки (ізольовано, у складах чи словах) за ознаками: дзвінкий–глухий, твердий–м’який;
– називає диференційні акустичні та артикуляційні ознаки за якими приголосні звуки поділяються на дзвінкі–глухі, тверді–м’які;
– наводить приклади таких приголосних звуків;
Корекція процесів розрізнення та розпізнавання на слух (чи з опорою на збережені аналізатори: зір, тактильна чи вібраційна чутливість) мовних звуків, у тому числі й близьких за акустико-артикуляційними ознаками при їхній ізольованій вимові, у складах, словах.
Формування правильних фонематичних уявлень, у тому числі й на матеріалі звуків, які дитина тимчасово вимовляє неправильно.
Розвиток слухової уваги, пам’яті та контролю за звуковим оформленням мовлення.
Формування навичок повного зЗвуковогоий аналізу та синтезу на рівні слова (складу).
– володіє навичками повного звукового аналізу з опорою на слуховий аналізатор та за уявленнями, може дати фонологічну характеристику виділеним звукам (голосний, приголосний; дзвінкий, глухий, твердий, м’яки й);
– добирає слова із заданими звуками, та із заданими звуками у заданій позиції;
– уміє утворювати склади чи слова із запропонованих ізольованих звуків, поданих послідовно чи урозсип;
Розвиток операції звукового аналізу та синтезу на матеріалі звуків, що стоять у різних фонетичних позиціях (наголошені та ненаголошені голосні, голосні у відкритих складах, приголосні перед іншими приголосними, що корелюють за ознакою дзвінкості-глухості тощо, дзвінкі приголосні у кінці слова, збіг приголосних, подвоєння та подовження приголосних тощо) та мають різне місце у слові (початок, середина, кінець)
Формування навичок зТрансформація звукової будови слова
– уміє трансформувати звукову будову слів шляхом заміни одного чи кількох звуків;
– уміє порівнювати звукову будову слів, що відрізняються одним чи кількома звуками; визначати звуки, зміна яких призводить до зміни значення слів-паронімів;
Формувати уміння довільно оперувати звуковою будовою слова: замінювати, додавати, переставляти склади, та звуки у словах; спостерігати за зміною значення слова, у зв’язку зі зміною його звукової будови.
Формування навичок правильної звуковимови
Учень:
Удосконалення правильної вВимовиа (ізольовано та у словах) приголосних звуків:
– м’яких: т’, д’, з’, с’, ц’, л’, дз’, р’; африкат: дж, дз, ц, ч;
– шиплячих: ш, ж,;– свистячих с, з;– звуків р, л;
– звукосполучень шч та зі звуком й: пйа, пйе, пйу.
Диференціація у вимові (ізольовано та у словах) приголосних звуків (звукосполучень): с-з, с’-з’, ц–дз, ц’–дз’, ш-ж, ч-дж, б-п, д-т, д’–т’, ґ-к, шч–ш–ж–дж, ж–з–ш–с, ч–ц’–дз’, з’–с’–ц’–дз’, дз–дз’–дж, шч–ш–с’–ч, р–л та ін.
Засвоєння оОрфоепічнихі норми української мови.
– знає назви органів артикуляції, їхні правильні позиції під час вимови звуків (передусім тих, вимова яких коригується), диференційні артикуляційні ознаки звуків (передусім тих, що замінюються учнем на інші чи змішуються);
– знає та вміє виконувати (під керівництвом учителя та самостійно) комплекс артикуляційних вправ для розвитку артикуляційної моторики, автоматизації та диференціації поставлених звуків;
– правильно вимовляє та диференціює у вимові (ізольовано та у словах різної складності) звуки, відпрацьовані на логопедичних заняттях;
– знає норми правильної вимови слів та дотримується їх у власному мовленні;
– спостерігає за вимовою оточуючих, уміє помічати помилки у власній вимові та вимові однолітків, за необхідності, виправляє їх.
Розвиток артикуляційної моторики (точних, диференційованих рухів органів артикуляції, необхідних для правильної вимови відповідних звуків);
Постановка, автоматизація та диференціація звуків, вимова яких є порушеною в учнів.
Розвиток контролю та самоконтролю за вимовою звуків у словах (у власному мовлені та мовленні оточуючих).
У випадках, коли робота з корекції звуковимови учня продовжується, вчити його порівнювати власну та нормативну вимову (звуків, слів); визначати акустичні та артикуляційні ознаки, за якими вимова звуку є неправильною.
Розвиток ритмічної та звукоскладової будови слова
Учень:
Формування навичок правильної вВимовиа слів (звукокомплексів) зі складною складовою структурою
Удосконалення навичок дДиференційовананої вимови вимова складів (серій складів) з опозиційними приголосними звуками.
– правильно вимовляє багаточленні серії складів та звуків, слова (серії складів), у тому числі з опозиційними (за дзвінкістю-глухістю, твердістю-м’якістю, місцем та способом творення) приголосними звуками;;
– виразно, злитно, дотримуючись наголосу, вимовляє словарізної складової структури[3], у тому числі й зі збігом приголосних звуків[4];
Розвиток кінетичного праксису на основі виконання учнем серій артикуляційних вправ, вимови слів звукокомплексів з різною звуковою та складовою структурою: низки голосних звуків типу аіуаіуаіу.., уоеауоеауоеа...;сполучення складів з м’якими (пом’якшеними) приголосними звуками типу мі–лі–зі–ві–ті; сполучення складів зі звуком й типу пйа–мйа–вйа; сполучення із чергуванням наголошених та ненаголошених складів типу чаЧАща, ЧАчаща, чачаЩА; слів з різною складовою структурою (мікрофон, перестрибнути тощо) слів зі збігом приголосних (довкілля, будівництво) у тому числі на межі префіксу й основи (надбудова, підставка, підручник тощо);
з комбінаціями дзвінких і глухих приголосних звуків типу сашасашосашу.., сасашосасошу.. чачащащачачащаща.., чачатячачачатяча..;сполучення складів з м’якими (пом’якшеними) та твердими приголосними звуками типу шта–штя–шта, кра–кря–кла–кля.
Удосконалення навичок сСкладовий аналіз словакладового аналізу слова.
– уміє визначати кількість та послідовність складів у слові; послідовно називати всі склади у слові; розпізнає за ритмічним малюнком слова з різною кількістю складів;
Розвивати навички звукового аналізу, у тому числі на матеріалі слів зі складною складовою структурою, збігом приголосних тощо.
Формувати уміння добирати слова із заданою кількістю складів, із заданим складом, із заданим складом у заданій позиції.
Вимова дво–п’ятискладових слів з дотриманням наголосу.
Перенесення наголосу при утворенні граматичних форм слів мі´сто–міста´, куплю´–ку´пиш;
– вміє визначати та відтворювати наголос у словах різної складової структури, утворювати форми слів з рухомим наголосом;
Розвивати уміння визначати наголошений склад у словах.
Формувати уміння добирати слова із заданим голосним у наголошеній та ненаголошеній позиції.
Формувати уміння порівнювати звучання та написання ненаголошених голосних у словах.
Вимова (читання) слів з апострофом.
– правильно вимовляє (читає) слова з апострофом;
– наводить приклади слів із роздільною вимовою йотованих після приголосних;
Формувати навички диференційної вимови та читання слів з я, ю, є, ї на початку слова (складу), після приголосного, після апострофу.
Розвиток ритміко-інтонаційної сторони мовлення
Удосконалення вВимови речень, словосполучень з прийменниками.
Логічний наголос у реченнях.
Інтонаційне оформлення речень різних за метою висловлення.
Учень:
– уміє правильно, виразно, злитно вимовляти прості непоширені та поширені речення, дотримується пауз між реченнями;
– злитно вимовляє у реченні чи словосполученні прийменники з наступними словами (у школі, на вулиці тощо);
– уміє виділяти значущі слова чи частини речення за допомогою логічного наголосу;
– правильно передає інтонацію розповіді, запитання, ствердження, захоплення, заклику, переліку однорідних елементів ситуації;
– дотримується плавності чіткості та виразності під час переказу невеликих оповідань чи декламації вивчених напам’ять віршів;
– знає та самостійно виконує вправи й завдання (чистомовки, скоромовки), що сприяють розвиткові ритміко-інтонаційної сторони мовлення.
Удосконалення навичок чіткої, плавної, виразної вимови та емоційної забарвленості зв’язних висловів, дотримуючись пауз між реченнями, злитно вимовляючи прийменник з наступними словами, модулюючи голосом початок та кінець речення.
Формування уміння диференціювати на слух речення з різним інтонаційним оформленням, та уміння передавати інтонацію запитання, розповіді, заклику, захоплення, звертання, переліку у власному мовленні.
Формувати уміння диференціювати за смислом речення з однаковим словесним складом, але різним логічним наголосом, вимовляти та читати такі речення
РОЗВИТОК МОвЛЕННЯ
34 годин (1 година на тиждень)
Розвиток словника
Слова, що позначають:
– видові, родові та деякі абстрактні поняття (здоров’я, сила, хоробрість тощо);
– власні назви,
– осіб за родом їхньої діяльності та професії.
Слова, що означають дії предметів:
– способи руху (ходити, бігати, стрибати, повзати, плавати тощо);
– способи вживання їжі (їсти, пити, кусати, гризти, лизати, жувати тощо);
– види побутової та сільськогосподарської праці (мити, купати, прати, полоскати, підмітати, чистити, рубати, пиляти, сапати, вигрібати, копати, поливати);
– стани (спати, мерзнути, працювати, відпочивати);
– дії, пов’язані з навчальною діяльністю (читати, писати, вчити, заучувати, рахувати, віднімати, додавати малювати, клеїти).
Слова, що означають властивості предметів:
– сенсорні ознаки (білий, м’який);
– масу (легкий, важкий);
– сезонність (зимовий, літній);
– матеріал, з якого вони зроблені, (металевий, гумовий);
– приналежність (мамин, лисячий, ведмежий).
Учень:
– розуміє значення і правильно вживає у мовленні іменники-назви видових та родових понять, деякі абстрактні поняття), слова на означення власних імен, слова, що позначають осіб за родом їхньої діяльності чи професії, утворює речення та словосполучення з цими словами;
– розуміє і правильно вживає у мовленні прикметники, що позначають якісні відносні та присвійні властивості предметів;
– розуміє та диференціює значення дієслів, що позначають схожі, але не ідентичні дії, утворює речення та словосполучення з цими словами;
– уміє добирати слова протилежні та близькі за значенням до ізольованих слів, слів у реченнях та словосполученнях;
– розуміє багатозначність найуживаніших слів; наводить приклади словосполучень (речень) з багатозначними словами.
Засвоєння, уточнення, диференціація значень слів зі збірним та абстрактним значенням, шляхом визначення варіативних значень таких слів у різних контекстах, порівняння таких значень, виділення (за допомогою учителя) їхнього інваріантного узагальненого значення.
Розвивати навички використання вивчених слів у різних мовних ситуаціях.
Розвивати уміння швидкої актуалізації засвоєних слів шляхом доповнення речень початих учителем.
Формувати уміння складати речення (словосполучення) зі словами близьким, але не ідентичними за значенням (рожевий-рум’яний, стежка-дорога, м’який-пухнастий, кусати-гризти тощо).
Розвивати уміння спостерігати за використанням мовленні багатозначних слів, утворювати з ними словосполучення та речення.
Формувати різні типи асоціативних зв’язків між словами: синтагматичні, парадигматичні, понятійні.
Формування навичок морфологічного словотвору:
а) іменників зі значенням:
– виконавців дії та професій з суфіксами ‑ ник‑, ‑нік‑, ‑ар‑ (‑яр‑), ‑іст‑ (‑їст‑), ‑ель‑ (лісник, аптекар, скляр, маляр, футболіст, хокеїст,, вихователь, учитель, пожежник, механік)
б) прикметників зі значенням:
– відносності з суфіксами ‑н‑, ‑ан‑, ‑ян‑,‑ов‑, ‑ев‑,‑єв‑, ‑ськ‑ (срібний, гречаний, дерев’яний, гумовий, металевий, український);
– присвійності з суфіксами ‑ ів‑, ‑ов‑, ‑ин‑, ‑ач‑(‑яч‑), нульовий суфікс (батьків, братова, мамин, сестрин, заячий, вовчий);
– зменшуваності-пестливості ознаки з суфіксами ‑еньк‑, ‑есеньк‑ (біленький, легесенький),
– збільшеності ознаки з суфіксами ‑езн‑, ‑енн‑ (височезний, широченний);
– вищого та найвищого ступеня порівняння прикметників з суфіксами ‑ш‑, ‑іш‑, та префіксом най‑ (синіший, легший, тонший, найменший, найвеселіший);
в) дієслів зі значенням:
– дії з напрямом із ззовні – всередину з префіксом у‑, (в‑) (увійти, в’їхати);
– дії з напрямом зсередини з префіксом ви‑; (вилетіти, винести),
– віддалення від чогось або відсутності з префіксами від‑ (віді‑), од‑ (оді‑) (від’їхати, відірвати, одбігти, одійти),
– переміщення з префіксами пере‑;(переїхати, пробігти),
– зближення, з’єднання з префіксами при‑; (прийти, підбігти, прибити),
– спрямованості дії в різні боки з префіксом роз‑; (розлетітись, розбігтись),
– спрямованості дії вниз по поверхні предмета з префіксами з‑ (с‑) (сходити, з’їжджати),
– завершеності дії з префіксами на‑, з‑, (зі‑, с‑), по‑; (намалював, зробив, сходив, зіграв, пофарбував).
– розуміють значення похідних іменників, прикметників, дієслів та володіють продуктивними способами їхнього словотвору (суфіксальним, префіксальним, суфіксально-префіксальним) за аналогією;
– уміє виконувати засвоєні словотвірні моделі для самостійного творення слів;
– уміє добирати та групувати слова зі спільним коренем, суфіксом, префіксом.
Формувати спрямованість уваги учня на морфологічне оформлення слів.
Формувати розуміння похідних слів з різними словотворчими морфемами.
Формування уміння порівнювати похідні та твірні слова за звучанням і значенням, визначати спільне значення у словах з однотипним морфологічним оформленням.
Формування операції практичного звукового аналізу (виділення спільного звучання у ряді слів з однотипним морфологічним значенням).
Розвивати уміння утворювати похідні слова від заданого твірного за аналогією та за описом їхнього значення.
Формувати навички перенесення навичок словотвору на випадки утворення похідних слів від відомих, маловідомих, невідомих та асемантичних твірних слів.
Формувати контроль за правильністю утворених похідних слів та їх відповідністю мовній нормі.
Формувати навички використання утворених учнем слів у словосполученнях та реченнях.
Формувати навичку добору слів з однотипним морфологічним оформленням (на практичному рівні).
Розвиток граматичної будови мовлення
Учень:
Прийменникові та безприйменникові конструкції:
а) з іменниками у родовому відмінку зі значенням:
– належності (ручка учня, у корови теля);
– заперечення чи відсутності (немає зошита, товариша),
– часу дії (одного разу),
– неповної дії (випити чаю, відрізати хліба),
– об’єкта дії (не виконав роботи),
– цільової спрямованості (для друга, для школи),
– часових відношень (до обіду, після уроків),
– просторових відношень (човен біля берега, відійшов відстолу, вийшов з(із) хати, з-загори, з-під лави),
– причини (сховавсявід сонця),
– матеріалу (хлібзмуки),
– призначення (вазадля фруктів);
в) з іменниками в орудному відмінку зі значенням:
– сумісності або супроводу (прийшов із сестрою, працював з товаришем);
– цільової спрямованості (прийшов закнижкою),
– просторових відношень (за хатою, піддеревом, міжгорами, над водою, перед вікном),
– причини (не прийшов через дощ);
г) словосполучення з перехідними та неперехідним дієсловами та іменниками (намалював квітку, намалював олівцем).
Іменники, що не змінюються за відмінками (метро, кіно) або числами (ножиці, вершки, молоко, дружба).
– розуміє та використовує у мовленні прийменникові та безприйменникові конструкції з іменниками, адекватно використовує у мовленні відмінкові та часові форми іменників (у тому числі й незмінюваних);
– диференціює на практичному рівні синтаксичну роль іменника як суб’єкта дії та об’єкт дії, знаряддя дії; уміє використовувати іменники у непрямих відмінках для розширення синтаксичної структури речення (з опорою на запитання);
Формувати спрямованість уваги учня на граматичне оформлення слів у мовленні.
Формувати розуміння різних типів прийменникових та безприйменникових конструкцій.
Формувати уміння диференціювати близькі, але не ідентичні семантико-синтаксичні (граматичні) значення слів у словосполученнях та реченнях.
Опрацьовувати на практичному рівні словозміну іменників, прикметників, дієслів у словосполученнях та реченнях.
Формувати контроль (самоконтроль) за використанням у мовленні граматичних форм слів.
Формувати навички узгодження іменників з перехідними та неперехідними дієсловами у словосполученнях побудованих за принципом керування.
Формувати уміння виділяти з речень іменники з опорою на запитання (хто? що?), називати предмети що, нас оточують.
Узгодження прикметників з іменниками у роді числі та відмінку.
– правильно використовує в мовленні граматичні форми прикметників, узгоджуючи їх з іменниками у роді числі, відмінку;
– уміє утворювати словосполучення та речення з прикметниками; використовувати прикметники для розширення синтаксичної структури речення (з опорою на запитання);
Формувати на практичному рівні уміння узгоджувати іменники та прикметники у роді, числі, відмінку, визначати рід, число іменника за родовою чи числовою формою прикметника (з опорою на наочність).
Формувати на практичному рівні уміння виділяти прикметники з речень за запитанням, добирати (за запитанням) ознаки до предметів.
Уживання у реченні та словосполученні граматичних форм дієслів: часових, числових, видових, особових (в тому числі зворотних), родових (для дієслів у формі минулого часу, третьої особи однини).
– правильно використовує в мовленні граматичні форми дієслів, відповідно до формальної та смислової структури вислову, узгоджуючи їх з іменниками, особовими займенниками;
– уміє утворювати словосполучення та речення із заданим дієсловом; розуміє синтаксичне значення дієслова у реченні (про що говориться в реченні);
Формувати значення часових та видових форм дієслів, та уміння адекватно використовувати їх у власному мовленні.
Формувати навички узгодження іменників та дієслів у числі та роді (для дієслів минулого часу); визначати число та рід іменника за числовою чи родовою формою дієслова.
Формувати на практичному рівні уміння виділяти з речень дієслова (за запитанням), добирати (за запитанням) дії до заданих предметів.
Уживання особових, вказівних та присвійних займенників в безприйменникових та прийменникових конструкціях (її, до неї, від неї, їй тощо) і їх узгодження з іменниками, прикметниками, дієсловами.
– правильно використовує у мовленні особові, присвійні, вказівні займенники, без прийменників та з прийменниками, узгоджуючи їх з іменниками, прикметниками, дієсловами;
– уміє використовувати особові та вказівні займенники для заміни слів у реченні (словосполученні);
Формування значення особових, присвійних та вказівних займенників, розвиток навичок їх вживання у словосполученнях та реченнях, узгодження (на практичному рівні) займенників з дієсловами, прикметниками, іменниками.
Формувати на практичному рівні уміння використовувати займенник для заміни повторюваних слів у текстах.
Речення. Прості поширені речення. Зв’язок слів у реченні за допомогою питань: хто?, що?, який?, яка?, яке?, які?, що робить?, що зробив?, що робив? що буде робити? де?, куди?, коли?, як? та ін.).
Речення зі складними логіко-граматичними конструкціями: порівняльними, потенційно оберненими з прямим порядком слів (типу Синя стрічка довша за зелену, Дівчинка малює хлопчика. Хлопчик малює дівчинку тощо).
– уміє будувати прості поширені речення, поширювати речення з опорою та без опори на запитання.
– уміє встановлювати смислові зв’язки між словами у реченні за допомогою запитань, розширювати синтаксичну конструкцію речення за допомогою запитань, відновлювати синтаксичну конструкцію деформованого речення;
– уміє практичним способом (з опорою на запитання) диференціювати слова, що належать до різних частин мови (іменники, прикметники, дієслова);
– розуміє потенційно-обернені та порівняльні конструкції з прямим порядком слів, уміє співвідносити названі конструкції з відповідними ситуаціями та сюжетними малюнками.
Формувати навички визначення синтаксичного значення слів у реченні за допомогою запитань.
Удосконалення навичок побудови словосполучень та речень з опорою та без опори на наочність, запитання вчителя.
Формувати уміння диференціювати за значенням речення зі складними логіко-граматичними конструкціями (порівняльними, потенційно оберненими з прямим порядком слів) шляхом співвіднесення їх з відповідним малюнками.
Розвиток зв’язного мовлення
Розвиток дДіалогічногое мовлення.
Розвиток мМонологічногое мовлення (розповідь та опис за питаннями, планом, запитаннями учителя)
Аналіз тексту.
Мовленнєвий етикет.
Учень:
– бере участь у розмовах на певні теми, дає короткі й поширені відповіді на поставлені запитання, виявляє уміння порівнювати у мовній формі предмети, виділяти їхні характерні ознаки, орієнтуватися у часі, спрямованості дій, оцінці результатів діяльності.
– уміє складати та підтримувати діалоги з опорою на наочність та задану вчителем ситуацію;
– самостійно складає речення на основі спостережень за предметами, та явищами природи, процесами праці, подіями власного життя, сюжетними картинками;
– уміє аналізувати невеликі тексти: порівнювати окремі речення й текст у цілому, виявляти опорні слова у тексті, визначати тему тексту, виділяти смислові частини тексту, давати заголовок тексту та його окремим частинам;
– уміє усно переказувати невеликий текст, казку з опорою на запитання учителя, колективно складати зв’язне оповідання розповідного характеру за серією малюнків та (або) за окремими словами, упорядковувати деформований текст з дотриманням логічної послідовності оповіді;
– уміє складати опис окремих предметів чи явищ природи, колективно складати невеликі оповідання (твори) про події близькі досвіду дітей (праця, навчання, ігри, захоплення);
– дотримується мовних норм (орфоепічних, лексичних, граматичних) у побутовому мовленні та під час навчання;
– знає та дотримується норм мовленнєвого етикету, вміє висловлювати звертання, вітання, подяку, прохання, поздоровлення тощо;
– знає на пам’ять та вміє чітко і виразно розповісти вірші, загадки, пісні, лічилки, скоромовки.
Збагачувати словник новими словами, назвами предметів, явищ природи та суспільного життя, дій, станів, ознак тощо.
Розширювати уявлення учнів про довкілля: про живу і неживу природу, людину, її місце і значення в суспільстві.
Розвивати уміння будувати речення на задану тему чи за подіями власного життя з опорою та без опори на наочність, запитання тощо.
Розвивати навички діалогічного мовлення: давати правильні, чіткі, повні відповіді на поставлені запитання, самостійно задавати запитання співрозмовнику, дотримуватись основної змістової лінії заданої у діалозі.
Формувати уміння сприймати та породжувати невеликі монологічні вислови (переказ, опис, розповідь) з опорою на запитання, план, наочність, опорні слова та самостійно.
Формувати уміння аналізувати ситуації, визначати їхні основні смислові компоненти та оформлювати їх за допомогою мовних засобів.
Розвивати уміння планувати зв’язний вислів.
Формувати уміння аналізувати текст структурно та за змістом.
Формувати культуру мовленнєвої поведінки та норми мовленнєвого етикету, пошану до української мови, інтерес до творів усної народної творчості, дитячої літератури тощо.
Тематика для розвитку мовлення
(протягом року)
Учень:
– розуміє та використовує у мовленні слова на означення оточуючих предметі, явищ природи, дій, станів, ознак, обставин;
– диференціює у мовленні граматичні форми слів у реченнях та словосполученнях, дотримується на практичному рівні правил узгодження слів;
– має уявлення про сезонні зміни в природі, житті рослин, диких і свійських тварин; працю людей; сезонний одяг; розваги дітей у різні пори року; стосунки людей,
– правила поведінки дома, на вулиці, в школі, в закладах культури, у транспорті
Тепле літо пролетіло
– знає характерні ознаки погоди влітку, найважливіші фази розвитку рослин (цвітіння, дозрівання плодів, грибів, ягід), про життя свійських та диких тварин, літні розваги дітей, працю людей у полі, у саду, на городі, про догляд рослин улітку, збирання літнього врожаю;
– уміє будувати речення на задану тему (з опорою та без опори на сюжетні малюнки, запитання);
Здрастуй, школо!
.
– знає номер (назву) школи, її адресу, найближчі до школи вулиці, установи, житлові будинки, магазини, дитячі садки, поліклініки тощо; назви шкільного майна, його призначення; обладнання шкільного подвір’я, пришкільної ділянки, про працю учнів на ній; правила дбайливого ставлення до шкільного майна, підручників
– знає про значення суспільно корисної роботи та бере участь в ній;
– уміє орієнтуватися у розкладі уроків за днями тижня та місяцями, орієнтується у шкільному році та його поділі на семестри й канікули, знає та дотримується правил поведінки на уроках та позаурочний час;
Осінь
– знає назви осінніх місяців, характерні ознаки ранньої та пізньої осені зміни, що відбуваються в природі, про працю людей восени на городі, в саду, у парку, про підготовка людей і тварин до зими, поведінку диких та свійських птахів восени, назви свійських тварин (їхніх малят), про їхнє господарське значення;
– підтримує діалоги (розпочаті вчителем) на тему змін в природі, житті людей, рослин, тварин; дає повні відповіді на поставлені запитання;
– знає напам’ять кілька віршів про осінь;
Наш дім
– знає повну домашню адресу, прізвища, імена по батькові членів родини, їхні професії, про розподіл обов’язків у сім’ї, про допомогу дорослим у домашніх справах, про турботу про молодших братів і сестер; правила шанобливого ставлення до членів родини, сусідів, форми ввічливого звертання до дорослих;
– знає режим дня, його значення; дотримується режиму дня дома, в школі, володіє необхідними навичками самообслуговування;
– знає назви домашніх меблів, посуду, побутової техніки, обладнання ігрових та спортивних майданчиків у дворі, їхнє призначення, правила догляду та безпечного поводження з ними;
– відповідально ставиться до збереження домашнього майна, обладнання двору, особистих речей та речей членів родини, догляду за кімнатними рослинами та домашніми тваринами, зеленими насадженнями у дворі;
– уміє будувати невеликі розповіді (з опорою на наочність, та з власного досвіду) на тему сім’ї, домашнього господарства, обов’язків членів родини, побутову працю;
– знає напам’ять вірші про маму, бабусю, допомогу дітей дорослим; прислів’я та приказки про родину;
Зимонько-голубонько
– знає характерні ознаки зими, зміни в природі (на річці, в парку, в лісі, на полі, в саду тощо); про життя рослин і тварин; про працю людей та участь дітей у суспільно корисній праці взимку; про зимові розваги дітей, зимові свята та народні звичаї, пов’язані з ними;
– уміє складати невеликі описи (за запитаннями) про зміни природи взимку;
– знає напам’ять вірші, приказки, народні пісні (колядки, щедрівки) про зиму та зимові свята;
Наше місто (село)
– знає назву рідного міста (села), назва його головної вулиці, та площі, назви основних підприємств, закладів торгівлі, новобудов, засобів громадського транспорту; професії людей зайнятих на виробництві, на транспорті, у сільському господарстві, у сфері обслуговування; про значення праці в житті людини;.
– знає свій маршрут від дому до школи (вулиці якими рухається, пішохідні переходи, громадський транспорт яким користується) може розповісти про нього,
– знає та дотримується правил дорожнього руху;
Іди, іди, Весно
– знає характерні ознаки різних періодів весни, зміни, що відбуваються у природі, основні фази розвитку рослин, зміни в житті диких та свійських тварин, про працю людей в полі, на городі, в саду, в лісі, про суспільно корисну працю дітей навесні (участь в озелененні міст, охорона птахів, риб, звірів, зелених насаджень);
– уміє складати невеликі описи та розповіді на тему весни (з опорою на наочність, запитання та самостійно);
– переказувати невеликі оповідання про життя тварин і рослин навесні, працю людей у саду, на городі, в полі;
– знає на пам’ять вірші, пісні-веснянки,
прислів’я та приказки про весну та працю навесні;
Україна – рідний край!
– знає назву нашої країни, її столиці та інших великих міст, найближчі до рідного міста (села) населені пункти, символи України (герб, прапор, гімн), про значення української мови як державної, про свята, знаменні дати, звичаї, традиції українського народу та інших народів, які проживають в Україні;
– уміє переказувати (за допомогою вчителя) невеликі тексти-розповіді про Україну, народні свята та звичаї;
– знає напам’ять вірші, прислів’я про Україну, про українську мову тощо.
Знання про мову. Мовленнєві уміння
136 годин (4 години на тиждень)
Звуки і букви
Учень:
Повторення вивченого у першому класі
– знає відмінність між звуками і буквами;
– диференціює на слух голосні та приголосні звуки; дзвінкі–глухі та тверді–м’які приголосні звуки;
– уміє позначати на письмі голосні та приголосні звуки буквами; знає написання великих та малих літер, способів їх з’єднання у, словах;
– записувати слова, написання яких співпадає з вимовою, на основі слухового сприймання, власного промовляння, за уявленнями;
– уміє ділити слово на склади, переносити слова у рядку під час письма; виділяти наголошений склад у слові;
Корекція слухового сприймання (зокрема диференціації на слух дзвінких-глухих, твердих–м’яких приголосних звуків).
Формування правильних фонематичних уявлень (передусім на матеріалі звуків, що змішуються дітьми у читанні та на письмі).
Розвиток слухової уваги, слухового контролю, слухової пам’яті.
Алфавіт
– знає алфавіт, правильно називає всі букви в алфавіті; користуючись алфавітом, уміє знаходити у словнику слова за першими двома буквами;
Апостроф
– знає як позначається на письмі знак апострофу;
–правильно вимовляє та читає слова з апострофом;
– правильно записує слова з апострофом після б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї;
– наводить приклади слів з апострофом;
Формувати уміння диференціювати на слух злитну (свято) та роздільну (в’яже) вимову приголосного звука з наступним йотованим, правильно записувати слова з такими звукосполученнями.
Звуко-буквений аналіз
– уміє викладати (записувати) звукові схеми слова, позначати на письмі звуки буквами; добирати слова із заданими звуками у заданих позиціях;
– уміє позначати на письмі звуки дж, дз буквосполученнями дж, дз;
– уміє позначати на письмі звукосполучення шч, йі, йа, йю, йє буквами щ, ї, я, ю, є;
– уміє записувати слова з я, ю, є, ї на початку слова (складу), та для позначення м’якості попереднього приголосного всередині складу;
– диференціює у вимові та на письмі звук ф та звукосполучення хв;
– уміє позначати на письмі подовження приголосних звуків у найуживаніших словах (знання, стаття, волосся, вугілля тощо).
– уміє позначати м’якість приголосних звуків за допомогою ь в кінці та усередині слова;
– знає правила написання звукосполучень ьо, йо;
Удосконалення навичок звукового аналізу та синтезу складів і слів (особливо слів зі збігом приголосних, з м’якими приголосними, апострофом, я, ю, є, ї, йо, ьо, и, і, дж, дз, щ, подовженням та подвоєнням приголосних звуків тощо).
Формувати уявлення про те, що одне й те ж слово (словоформа) має записуватись завжди одна
Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...
Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...
ТЕРМОДИНАМИКА БИОЛОГИЧЕСКИХ СИСТЕМ. 1. Особенности термодинамического метода изучения биологических систем. Основные понятия термодинамики. Термодинамикой называется раздел физики...
Подкожное введение сывороток по методу Безредки. С целью предупреждения развития анафилактического шока и других аллергических реакций при введении иммунных сывороток используют метод Безредки для определения реакции больного на введение сыворотки...
