Філософські погляди М. БердяєваВидатна роль у формуванні й розвитку екзистенціалізму належить М. 0. Бердяєву (1874-1948 рр.). Він народився в Київській губернії, вчився на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира. В 1898 р. його було заарештовано за участь у соціалістичному русі. Замолоду прагнув поєднати марксизм з неокантіанством, але згодом відмовився від цих теорій, зацікавився філософією В. Соловйова і взявся до створення самостійного християнського світогляду. В 1922 р. за звинуваченням у розходженні з «радянською ідеологією» його було вислано з Росії. Спочатку оселився в Берліні, потім переїхав до Парижа. Працював у Християнській спілці молоді, згодом - редактором релігійно-філософського журналу «Шлях». Помер за своїм письмовим столом під час роботи. Основні праці: «Філософія свободи»; «Сенс творчості. Досвід виправлення людини»; «Сенс історії»; «Досвід есхатологічної метафізики». За Бердяєвим, головною суперечністю, з якої ми маємо почати розроблення світогляду, є суперечність між духом і природою, а не між психічним і фізичним. Дух є суб'єкт життя, свобода, вогонь, творча діяльність; природа — об'єкт, річ, необхідність, визначеність, пасивність, нерухомість. До царства природи належить усе об'єктивне та субстанційне (під субстанцією розуміється незмінне, замкнуте буття), множинне і подільне у просторі. Психічне життя також відноситься до царства природи. В царстві духу суперечності долаються з допомогою любові; звідси дух є ні суб'єктивною, ні об'єктивною реальністю. Філософські системи, які не грунтуються на духовному досвіді, є натуралістичними, відображають мертву природу. Бог є дух. Він реально присутній у житті святих, містиків, людей високого духовного життя і в людській творчій діяльності. Ті, хто мав духовний досвід, не потребують раціонального доказу існування Бога. У своїй сутності божество ірраціональне та надраціональне. Воно виходить за межі природного світу і може розкрити себе тільки символічно. Символи в релігійній філософії пов'язуються з міфами - такими, як, наприклад, міф про Прометея, про гріхопадіння, про спасителя. Символи є дійсною природною реальністю, зрозумілою через її надприродне значення, тому народження боголюдини від діви Марії, її життя в Палестині та її смерть на хресті є дійсними історичними фактами, і в той же час вони є символами. Духовне буття людини тісно пов'язане з божественною духовністю.
У вченні про свободу Бердяєв виділяє три її види: 1) первинна ірраціональна свобода або невимушеність; 2) раціональна свобода, тобто виконання морального обов'язку; 3) свобода, проникнута любов'ю до Бога. Людська ірраціональна свобода знаходиться в «ніщо», з якого Бог створив світ. Це «ніщо» - первинний принцип, що випереджає Бога і світ. Свобода первинна стосовно добра і зла, вона обумовлює як добро, так і зло. На думку Бердяєва, дії істоти, яка має свободу волі, не може передбачати навіть Бог, оскільки ці дії повністю вільні. Він заперечує всемогутність Бога і стверджує, що Бог не творить волі істот всесвіту, а просто допомагає тому, щоб воля ставала добром. Особливий інтерес для Бердяєва становить проблема особистості. Вона - не субстанція, а творчий акт; вона незмінна в процесі перетворень. В особистості ціле передує частинам. Реалізація особистості означає сходження від підсвідомого через свідоме до надсвідомого. Сутність природи людини спотворена, тому що вона відійшла від Бога. В істот, що відсторонилися від Бога і одна від однієї, немає безпосереднього досвіду духовного життя, вони страждають від хвороби ізоляції. Відродження людини означає її звільнення від природи, перемогу над рабством і смертю, розуміння особистості як духу, як існування, яке не може бути об'єктом і не може бути виражене загальними ідеями. Тому Бердяєв називає свою філософію екзистенціальною або персоналістською. Але істинний екзистенціалізм іде не від Гайдеггера чи Ясперса, а від Блаженного Августина, який висунув на перший план концепцію «суб'єкта».
|
