Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Діяльність В. О. Сухомлинського.




Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Олександро­вича Сухомлинського (1918-1970) увійшла до історії вітчизня­ної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід знач­но вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педа­гогіку України новими положеннями і думками.
Основні праці В.О. Сухомлинського розпорошені по газетних і журнальних публікаціях, немало їх зібрано і упорядковано в численні тематичні збірки та у тритомному і п'ятитомному (українською й російською мовами) виданнях вибраних творів "неутомимого" трударя педагогічної ниви".
Твори В.О. Сухомлинського відомі у виданнях різними мова­ми народів світу від болгарської до японської; його спадщина розглядається (вивчається) в провідних університетах і педаго­гічних інститутах Європи, окремі статті та уривки з фундамен­тальних праць друкуються в педагогічних журналах Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії, Фінляндії та інших країн.
Слід зазначити, що педагогічні погляди В.О. Сухомлинського сформувалися в ході й унаслідок натхненної копіткої учитель­ської праці (розпочав викладати рідну мову і літературу у Ва­сильківській, потім Зибківській школах Онуфріївського району в 1935 р. і скінчив свій шлях 2 вересня 1970 року на посту ди­ректора Павлиської середньої школи), творчої діяльності вчено­го (кандидат педагогічних наук з 1955 p.), заслуженого вчителя України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож основні праці відомого і визнаного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної діяльності, в якій, як зворотний зв'язок, апробувалися провідні теоретичні висновки В.О. Сухо­млинського як вченого, педагога-експериментатора, учителя-но­ватора.
У численних педагогічних виданнях більшості країн світу з'являються популярні чи критично-аналітичні статті, розвідки, окремі брошури і навіть книги, присвячені теоретичній спадщині й практичній діяльності визначного педагога, а в Україні скла­дається своєрідна школа сухомлинознавства, що об'єднує авторів праць про Добротворця — Василя Олександровича Сухомлин­ського.
З'явилися і літературно-документальні чи художні твори, в яких розкривається життєвий і творчий шлях В. Сухомлинського.
Ще за життя В.О. Сухомлинського його творчість педагогіч­на громадськість України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу сприймала неоднозначно. Якщо для більшості вчителів, батьків, керівників органів народної освіти, громадськості праці видатного педагога стали порадниками і помічниками у розв'язанні актуальних проблем формування, виховання і осві­ти молоді, то окремі науковці ревізували його погляди, піддаючи їх необ'єктивній критиці.
Були наміри звинуватити педагога в науковій несумлінності, рецептурності його педагогіки, запереченні ролі колективістського виховання, проповідуванні абстрактного добра тощо.
У 90-ті роки посилилася критика творчої спадщини талано­витого педагога. У вину В.О. Сухомлинському, зокрема, ставить­ся його відданість ідеям марксистсько-ленінської педагогіки, догматам комуністичної ідеології. Те, що раніше вважалося зас­лугою педагога, перетворюється на головне звинувачення.

Дійсно, В.О. Сухомлинський виявив себе ревним будівничим соціалістичної школи, проповідником класової нетерпимості, поборником радянського псевдопатріотизму, вірнопідданим то­талітарного режиму тощо. Але не це є визначальним у його спад­щині. Творчо працюючі вчителі розуміли ідеологічні сентенції Сухомлинського як необхідну данину комуністичній цензурі й вибірково ставилися до його спадщини. В ній провідне місце займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог пе­реконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра.
У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі, як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої час­тини дитячого життя. Разом з тим В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став ос­новним принципом в організації праці учнів Павлиської серед­ньої школи: "Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було сповнене творіння в світі природи. Ми не уявляємо собі повно­цінного виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі не перетворив кілька десятків квадратних метрів мертвої глини, мертвого пустиря в родючу землю!"
У Павлиській середній школі збереження і примноження природних багатств стало провідною, головною стороною трудо­вого життя учнівського колективу і кожної особистості. У цій школі "становлення колективу, власне, з того і починається, що дітей об'єднує піклування про живу природу. За традицією, яка склалася у школі, колектив першокласників закладає свою ма­леньку шкілку, доглядає за плодовими деревцями, посадженими першого року навчання. З першого року шкільного життя почи­нається й догляд за полезахисними лісонасадженнями, які відігра­ють велику роль у малолісних районах Півдня. Уже в 10-11 ро­ків діти переживають перше громадянське почуття гордості, коли вони бачать цінності, створені їхніми руками: посаджені маленькі саджанці стають гіллястими деревами, плодові дерева й виног­рад починають плодоносити".
У своїх працях "Павлиська середня школа", "Школа і приро­да", "Природа, праця, світогляд" таін. В.О. Сухомлинський підкрес­лює, що в умовах сільської школи можливості взаємодії учнів з природою невичерпні, і головним спрямуванням їхньої діяльності має бути перш за все піклування про збереження родючості ґрунту. Посильна участь учнів у боротьбі з руйнівною стихією є шко­лою громадянства, змужніння та господарництва, що, як зазначає педагог, вчить дітей пізнавати ціну праці, землі і хліба.
Вічним джерелом естетичного виховання є природа. Формування почуттів прекрасного під впливом природи під час екскурсій і прогулянок, безпосередньої участі у вирощуванні квітів та інших рослин на пришкільній ділянці, організації свят зустрічі птахів, квітів, врожаю, осіннього листя, у результаті участі в гуртках “Юний натураліст”, “Зелений патруль”, “Друзі природи” й інших.
Природа є джерелом збудження і розвитку естетичних почуттів К.Ушинський писав, що логіка природи є найбільш доступною дитині, що живі картини природи сприяють облагородженню людських помислів та переживань, що чудовий ландшафт справляє на молоду душу такий великий виховний вплив, з яким важко змагатися навіть впливу педагога.
Про роль природи у вихованні естетичних почуттів, духовного благородства писав В.Сухомлинський: “Природа є джерелом добра – її краса впливає на духовний світ людини тільки тоді, коли юне серце облагороджується вищою людською красою – добром, правдою, людяністю, співчутливістю, непримиренністю до зла… Краса природи виховує витонченість почуттів, допомагає відчути красу людини”.

 

 







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 332. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия