Основні етапи розвитку вікової фізіології і шкільної гігієни

Протягом багатьох століть відомості, які стосувалися особливостей онтогенетичного розвитку людини мали характер окремих висловів і зводилися лише до кількісних змін – вважали, що дитячий організм – це дорослий в мініатюрі. Разом з тим, не дивлячись на прогрес у різних галузях медицини, аж до початку ХХ століття повсюдно відмічалася колосальна дитяча смертність, що не піддавалася зменшенню. Крім того, з середини ХІХ століття педіатрами було встановлено значне поширення окремих хвороб і патологій серед школярів (школа була єдиною формою суспільного виховання) та встановлений їх причинний зв’язок із незадовільною організацією навчання та побуту дітей (недостатність освітлення робочого місця, поганий обмін повітря у навчальних приміщеннях, порушення режиму харчування, відсутність шкільних меблів та обґрунтування розкладу і кількості навчальних занять тощо). Саме це примусило визнати, що організм дитини має низку особливостей, змінних в процесі розвитку.

Наукове вивчення питань вікового розвитку людини було розпочато професором Петербурзької військово-медичної академії Н.П. Гундобіним (1860 – 1908). Він і його учні вивчали анатомо-фізіологічні особливості всіх органів і систем дитячого організму, а їх результатом стала книга «Особливості дитячого віку» (1906), яка не втратила своєї наукової цінності і до сьогодні.

Основоположниками шкільної гігієни вважаються професори Московського державного університету Ф.Ф. Ерисман (1842 – 1915), який розробив гігієнічні вимоги до класної кімнати і модель учнівської парти та А.П. Доброславін (1842 – 1889), який обґрунтував гігієнічні вимоги до вибору ділянки під будівництво школи і створив проект шкільного будинку.

Оскіль­ки Україна, починаючи з середини XVII ст., становила спочатку частину Російської, а потім радянської держави, проаналізувати внесок українських учених у розвиток сві­тової науки непросто. Треба сказати, що цей внесок пов’язаний передусім з роботою чотирьох найстаріших університетів України – Київського, Львівського, Харківського та Одеського.

Розвиток вікової фізіології в Україні пов’язаний з іменами двох видатних до­слідників – О.О. Богомольця (1881 – 1946) та О.В. Нагорного (1887 – 1953), які створили у Києві та Харкові два потужні центри геронтологічних досліджень, їхню справу продовжили В.В. Фролькіс (1924 – 1999) у Києві та В.М. Нікітін (1907 – 1993) у Харкові.

Однією з провідних гігієнічних кафедр в Україні була кафедра загальної гігієни в Київському медичному інституті. Кафедру очолював професор В.А. Суботін (1844 – 1898). Його підручник «Короткий курс гігієни» тривалий час був одним із найкращих в цій галузі. В Харківському університеті кафедру гігієни очолював професор А.І. Якобій (1827 – 1907), а після нього відомий вчений І.П. Скворцов (1847 – 1921). У Львові кафедра загальної гігієни була створена в 1899 році. Поява та ефективна робота цих кафедр сприяла не тільки розвиткові гігієнічної науки, а й її спеціалізації – відокремлення та функціонування її окремих розділів у якості самостійних наукових галузей, а саме: гігієни праці, харчування, комунальної, шкільної, військової.

Допомогою у розповсюдженні гігієнічних знань протягом ХІХ – ХХ століть були товариства охорони народного здоров’я, які видавали науково-популярні гігієнічні журнали. Харківське медичне товариство особливу увагу приділяло боротьбі з інфекційними хворобами, ним було створено пастерівську станцію, яка з часом почала функціонувати як бактеріологічна лабораторія. Товариство українських лікарів у Галичині видавало журнал «Здоров’я», в якому широко висвітлювалися питання гігієни, описувались також місцеві курорти та їх оздоровче значення. У програмі журналу функціонувало п’ять розділів: перший, присвячений гігієні міст, праці, харчування, боротьбі з інфекційними захворюваннями; другий – особистій гігієні і фізичному вихованню; третій – суспільній моральності; четвертий – гігієні дітей; п’ятий – охороні здоров’я жінки. Спеціальної уваги заслуговує діяльність Українського Гігієнічного Товариства у Львові та Наукового Товариства імені Т.Г. Шевченка, які мали на меті не тільки просвітницьку роль, а й стали насправді науковими і культурними центрами.

Після жовтневих подій 1917 року можна відмітити рух в області дослідження особливостей онтогенетичного розвитку людини та розробки гігієнічних нормативів і заходів профілактики, спрямованих на покращання і створення оптимальних умов життя.

У 1918 році був опублікований декрет «Про створення Відділу охорони материнства і дитинства», перед яким стояло завдання виховання «сильних духовно і фізично громадян». Для його вирішення була створена мережа різних дитячих виховних і медичних установ та спеціальних науково-дослідних інститутів по охороні материнства і дитинства.

У 1922 році був виданий декрет «Про санітарні органи республіки». Першочерговим завданням діяльності медичних працівників стало винайдення нових можливостей для проведення оздоровчих заходів та вирішення проблем зв’язаних з розвитком міст і сіл, промисловості і сільського господарства.

Дослідження у галузі вікової фізіології та шкільної гігієни дали вельми істотні практичні результати. Великі успіхи досягнуті в області попередження різних дитячих захворювань, значно знизилася дитяча смертність, профілактичні заходи в даний час розробляються на науковій основі. Тепер уже ні у кого не викликає сумніву необхідність знання закономірностей розвитку та адаптації дитячого організму.

Незалежність України дала новий поштовх до розвитку усіх галузей науки, а Конституція України гарантує громадянам права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на охорону здоров’я та створення оптимальних умов для життя, навчання і трудової діяльності.

Осередками досліджень фізіологічного та гігієнічного напрямків є галузеві інститути фізіології НАН України та гігієни і педіатрії АМН України. Крім того, фахівці цих галузей, працюючи у навчальних та науково-дослідних закладах, продовжують розвивати наукові традиції своїх попередників, розробляють нові напрями, гідно репрезентують науку не лише в Україні, а й на міжнародному рівні.