Основні компоненти рейтингової системи CAMELS

 

Нагляд за діяльністю банків, що ґрунтується на оцінках ризиків діяльності банків за рейтинговою системою CAMELS, полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами. Метою оцінки діяльності банків за рейтинговою системою є визначення банків, у яких незадовільний фінансовий стан, операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства банку та вимагають посиленого контролю з боку служби банківського нагляду Національного банку України та вжиття відповідних заходів для виправлення цих недоліків у діяльності банку та стабілізації його фінансового стану.

Рейтингова система дає можливість Національному банку України оцінювати загальний стан та стабільність банківської системи. Така оцінка ризиків дає змогу отримати інформацію для визначення пріоритетів у діяльності банківського нагляду та необхідних матеріальних і людських ресурсів для здійснення належного контролю за банківською системою.

Рейтингова система передбачає ретельний аналіз стану банку. Здійснення такого аналізу можна провести лише під час комплексної інспекційної перевірки, яка дає змогу повною мірою визначити, як керівництво банку ставиться до ризиків і як здійснює управління ними.

Основою рейтингової системи є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами:

1) достатність капіталу (С);

2) якість активів (А);

3) менеджмент (М);

4) надходження (Е); б) ліквідність

б) чутливість до ринкового ризику (S).

Рейтинг банку, визначений за системою CAMELS, є власністю Національного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання та не підлягає опублікуванню у засобах масової інформації.

За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифровий рейтинг за всіма шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за п'ятибальною шкалою, де оцінка "1" є найвищою, а оцінка "5" — найнижчою, комплексна рейтингова оцінка також визначається за п'ятибальною шкалою.

Визначення комплексної рейтингової оцінки є суб'єктивним процесом, він має бути добре обґрунтованим і спиратися на переконливі аргументи. Комплексна рейтингова оцінка не може визначатися як середнє арифметичне рейтингових оцінок за компонентами рейтингової системи; має бути цілим числом та враховувати всі основні фактори, що відображені при визначенні рейтингових оцінок за всіма компонентами. Також підраховують, скільки компонентів рейтингової системи мають однакову рейтингову оцінку; аналізують, які саме компоненти мають однакову рейтингову оцінку; як правило, комплексну рейтингову оцінку виставляють за рейтинговою оцінкою, що трапляється найчастіше.

Для визначення комплексної рейтингової оцінки банків, які мають відокремлені структурні підрозділи (філії), використовують матеріали інспектування цих підрозділів (у тому числі розташованих в інших областях), якщо їх інспектування проведено одночасно (строки і дата, за станом на яку проводиться інспекційна перевірка банку — юридичної особи, збігаються із відповідними строками і датою інспектування філії) з інспекційною перевіркою банку.

Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів рейтингової системи визначаються для банку як єдиної установи і не можуть використовуватися для оцінки стану філій банку.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку "1" або "2", є надійними за всіма показниками, здатними протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), вважаються стабільними і такими, що мають кваліфіковане керівництво.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку "3", мають суттєві недоліки. Якщо ці недоліки не будуть виправлені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов'язаних із платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації служба банківського нагляду має надати чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання існуючих проблем.

Банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку "4" або "5", мають серйозні проблеми, що вимагають ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

Розглянемо детальніше характеристику рейтингової оцінки за окремими її компонентами.

Достатність капіталу (С). Рейтингову оцінку достатності капіталу (С) визначають за рейтинговою системою на підставі таких факторів, як:

— відповідність обсягу регулятивного капіталу напрямам діяльності банку (банківські та інші операції);

— відповідність зростання обсягів статутного, регулятивного (в розрізі складників) капіталів зростанню активів на дату інспекційної перевірки, плани та перспективу;

— дотримання вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (у тому числі нормативів капіталу);

— наявність внутрішніх процедур щодо визначення достатності капіталу банку з урахуванням усіх ризиків, притаманних його діяльності (у тому числі ризику країни);

— наміри і можливості акціонерів щодо нарощування статутного капіталу з метою мінімізації ризиків, притаманних діяльності банку, дивідендна політика;

— вплив ризиків (у тому числі кредитного, валютного, зміни процентної ставки тощо), притаманних банку, на капітал банку;

— рівень формування резервів під активні операції;

— прибутковість та її вплив на регулятивний капітал банку;

— співвідношення обсягу негативно класифікованих активів (з урахуванням сформованих резервів під ці активні операції) до регулятивного капіталу;

— відповідність розмірів статутного та/або регулятивного капіталу планам розвитку мережі філій, відділень на місцевому, регіональному (в межах однієї області), міжрегіональному (на території всієї України) та міжнародному рівнях, а також відповідність їх розмірів проектам будівництва та реконструкції;

— доступ до ринків капіталу.

Якість активів (А). При визначенні рейтингової оцінки якості активів (А) потрібно враховувати такі фактори:

— співвідношення між обсягом нестандартних активів та сукупними активами;

— рівень активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи в сукупних активах;

— дотримання вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (у тому числі нормативів кредитного ризику та інвестування);

— концентрацію за активними операціями щодо одного позичальника/ контрагента або групи пов'язаних позичальників/контрагентів, рівень галузевих концентрацій, концентрацій за країнами тощо;

— обсяг операцій з інсайдерами та ставлення до них керівництва;

— ефективність управління кредитним портфелем і портфелем цінних паперів з точки зору стратегій, положень, процедур та систем контролю;

— претензійно-позовну роботу;

— рівень резервів на покриття можливих збитків за активними операціями (порівняно з нестандартними активами), правильність їх розрахунків і повноту формування;

— якість, обсяги, тенденції та управління іншими активами, у тому числі кошти в інших банках, дебіторська заборгованість, вкладення в основні засоби та нематеріальні активи тощо.

Менеджмент (М). Для визначення рейтингової оцінки менеджменту банку потрібно враховувати такі фактори:

— повне розуміння керівництвом банку ризиків, пов'язаних із діяльністю банку, зі змінами в економічному середовищі та обізнаністю спостережної (наглядової) ради зі справами банку;

— фінансовий стан банку, а саме% достатність капіталу, якість активів, надходження, ліквідність та чутливість до ринкового ризику;

— підготовку та запровадження планів (як короткострокових, так і довгострокових), достатність внутрішніх положень, процедур (у тому числі тих, що регламентують діяльність підрозділів та працівників банку в частині проведення внутрішнього фінансового моніторингу) та систем внутрішнього контролю на всіх основних напрямах діяльності банку;

— наявність внутрішнього та зовнішнього аудиту, їх незалежність і достатність, реагування керівництва банку на результати аудиту;

— належне виконання вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України;

— наявність практики і тенденцій щодо кредитування інсайдерів на більш сприятливих умовах, оцінка впливу інсайдерів на діяльність банку;

— роль і взаємодію правління (Ради директорів) та Спостережної (наглядової) ради банку, наявність/відсутність конфлікту інтересів;

— оптимальність організаційної структури, чітко розроблений механізм взаємозв'язку між підрозділами, наявність постійно діючої програми підготовки кадрів і її фактичне виконання;

— достатність інформаційних систем управління, оцінку внутрішньої звітності та звітності, що подається до Національного банку України, її достовірність та адекватність;

— наявність плану дій на випадок непередбачених обставин;

— розвиток мережі підрозділів банку (філій, відділень тощо) та якість управління ними, оптимальність проектів будівництва та реконструкції;

— якість та дієвість розроблених банком правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення;

— своєчасність виявлення, реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, їх аналіз та надання у визначених законодавством випадках інформації про такі фінансові операції до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу;

— взаємодію та сприяння суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

— достатність заходів щодо запобігання розголошення (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких здійснюється фінансовий моніторинг) інформації про факт передавання відомостей про фінансову операцію клієнта до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу та зберігання інформації та документів з питань фінансового моніторингу;

— організацію належної роботи з оцінки ризику клієнтів щодо можливості легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

— організацію належної роботи з оцінки ризику клієнтів щодо можливості легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

— реагування на рекомендації, зауваження та вимоги Національного банку України, у тому числі щодо порядку класифікації активних операцій, виправлення звітності за результатами інспекційної перевірки тощо.

Надходження (Е). Для визначення рейтингової оцінки надходжень банку (Е) потрібно враховувати такі фактори:

— оцінку тенденцій та рівень прибутковості;

— якість, структуру і достатність надходжень (здатність покривати витрати, збитки, забезпечувати стабільне зростання рівня регулятивного капіталу, повноту формування резервів під активні операції та виплату дивідендів акціонерам у достатньому розмірі);

— обсяг і тенденції змін різних компонентів доходів/витрат, прибутковості активів і витрат за зобов'язаннями (тенденції);

— залежність від непередбачених доходів та схильність до непередбачених витрат, від ризикових видів діяльності або нетрадиційних джерел доходу;

— якість бюджетного (підготовка кошторисів) та фінансового планування, а також якість контролю за виконанням цих планів;

— коригування статей доходів/витрат, результату діяльності за результатами інспекційної перевірки;

— ефективність системи ціноутворення;

— вплив можливих санкцій за судовими процесами тощо.

Для полегшення процесу визначення рейтингової оцінки надходжень доцільно використовувати показник рентабельності активів (ROA):

ROA=

де ЧП — чистий прибуток; А — активи.

Однак, викладені вище фактори вважаються більш вагомими, ніж порівняння середніх значень рентабельності активів за відповідною групою банків із значеннями рентабельності активів для конкретного банку, який належить до цієї групи. Наприклад, значення рентабельності активів банку може бути високим, але джерелом надходжень при цьому е здійснення операції, яка не належить до сфери традиційних банківських послуг, і пов'язана з підвищеним ризиком. Крім того, і за наявності високого значення рентабельності активів розмір прибутку до оподаткування може бути недостатнім для забезпечення темпу зростання регулятивного капіталу відповідно до темпу зростання активів.

Ліквідність (L). Для визначення рейтингової оцінки ліквідності (L) банку враховують такі фактори:

— компетентність керівництва та фахівців відповідних підрозділів банку з питань визначення ліквідності банку, ефективності стратегії управління фінансовими потоками і політики забезпечення ліквідності, з питань контролю та моніторингу ліквідної позиції банку;

— оперативність, вчасність та адекватність рішень щодо управління активами та пасивами;

— тенденції, обсяг і джерела ліквідних активів (у тому числі високоліквідних), що можуть бути використані для виконання поточних зобов'язань банку;

— стабільність залучених коштів, відповідність строків і сум повернення залучених та розміщених коштів;

— залежність від дорогих, нестабільних джерел фінансування (міжбанківські кошти тощо) для забезпечення потреб у ліквідності;

— можливість банку диверсифікувати джерела фінансування балансових і позабалансових статей;

— процеси планування, у тому числі наявність планів фінансування в надзвичайних ситуаціях та на випадок непередбачених проблем з ліквідністю, контролю та моніторингу;

— виконання вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо ліквідності банку (у тому числі нормативи ліквідності), аналіз причин невиконання, тенденцій;

— інформаційні системи управління ліквідністю.

Одним з основних обов'язків керівництва банкує підтримка обсягу ліквідних активів на рівні, що достатній для виконання поточних зобов'язань, за умови максимального збільшення надходжень та зменшення ризику. Цей обов'язок вимагає від керівництва ґрунтовного розуміння балансу банку, його клієнтської бази (кредитів, депозитів та інших залучених коштів) та економічної ситуації. Керівництво, яке підтримує ліквідні активи (у тому числі високоліквідні) на високому рівні, звичайно, не йде на високий ризик, і обсяг надходжень за таких умов буде нижчим. Якщо керівництво підтримує обсяг ліквідних активів (у тому числі грошових коштів) на мінімальному рівні, забезпечуючи короткочасні великі прибутки, то це може свідчити про те, що активні операції в такому банку пов'язані з більшим ризиком. Керівництво, яке підтримує ліквідність банку через залучення міжбанківських кредитів, має розуміти, що за таких умов процес управління активами та зобов'язаннями стає складним, вимагає від нього особливого вміння і кваліфікації та не може продовжуватись на такому рівні тривалий час.

Чутливість до ринкового ризику (S). Рейтингову оцінку чутливості банку до ринкового ризику (S) здійснюють з урахуванням таких факторів:

— чутливості надходжень банку або економічної вартості його капіталу до несприятливих змін процентних ставок за залученими та розміщеними коштами, валютних курсів, коливань цін на цінні папери тощо;

— розуміння керівництвом банку ринкових ризиків, його здатність визначати їх, вимірювати, здійснювати моніторинг за ними та їх контролювати, враховуючи розмір банку, складність його операцій та притаманні цим операціям ризики;

— характеру, складності та обсягів операцій, пов'язаних із ринковим ризиком, на який наражається банк;

— наявності, адекватності положень і процедур, інформаційних систем управління щодо управління ринковим ризиком;

— наявності й ефективності лімітів (числових обмежень) ринкового ризику;

— виконання вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо обмеження ринкового ризику (у тому числі нормативу ризику загальної відкритої довгої/короткої валютної позиції);

— ефективності внутрішнього контролю, що забезпечує надійність функціонування процесу управління ринковим ризиком, у тому числі визначає підзвітність і розмежування повноважень;

— достатності функцій внутрішнього аудиту, що забезпечують періодичні перевірки дотримання вимог внутрішніх лімітів і положень щодо: управління ринковим ризиком, а також вимог Національного банку щодо його обмеження; достовірності та структури систем вимірювання ринкового ризику (у тому числі методів вимірювання); підтвердження припущень (вихідних даних).

Банки наражаються на ринковий ризик унаслідок прийняття ними "неторговельних позицій" (їх чутливість до змін процентних ставок, валютних курсів), а також унаслідок їх торговельної діяльності (операції купівлі, продажу фінансових інструментів). Незалежно від джерела або характеру ринкового ризику керівництво банку має належним чином усвідомлювати, який вплив має ринковий ризик на поточний та майбутній стан банку, здійснювати управління ним у всіх основних напрямах діяльності банку, зокрема, в залученні коштів, кредитуванні, інвестиційних, валютних та позабалансових операціях тощо.

Банки з незначним ринковим ризиком, але недостатньою системою управління ним можуть отримати нижчу рейтингову оцінку за цим компонентом, ніж банки з помірним рівнем ринкового ризику, які за результатами інспекційної перевірки продемонстрували, що ринкові ризики контролюються і контролюватимуться в майбутньому.

Рейтинг банків складається за результатами кожної інспекційної перевірки та є дійсним до проведення наступної інспекційної перевірки. Базовим є рейтинг, що визначений за результатами останньої інспекційної перевірки банку. Якщо в період між інспекційними перевірками працівники служби банківського нагляду провели перевірку окремого компонента рейтингової системи (наприклад, достатність капіталу та/або якість активів тощо), то затверджений рейтинг банку може бути змінений (поліпшений/погіршений) на підставі даних цієї перевірки.

Рейтинг банку, встановлений за результатами інспекційної перевірки, яку проводять працівники територіального управління Національного банку України, затверджує начальник територіального управління Національного банку України (або його заступник) та надсилають окремим файлом електронною поштою не пізніше ніж через 14 робочих днів після закінчення інспекційної перевірки разом із супровідним інформаційним листом і звітом про інспекційну перевірку для їх погодження Департаментом інспектування та моніторингу банків НБУ.

Якщо працівники територіального управління Національного банку України провели перевірку окремого компонента рейтингової системи та за її результатами прийнято рішення про зміну рейтингової оцінки за цим компонентом, що була визначена раніше на підставі комплексної інспекційної перевірки, то нова рейтингова оцінка та комплексна рейтингова оцінка банку (у разі її зміни) затверджується і надсилається Департаменту інспектування та моніторингу банків.

Якщо працівники Департаменту інспектування та моніторингу банків за результатами розгляду звіту про інспекційну перевірку (або довідки) дійшли висновку, що рейтинг (або рейтингова оцінка окремого компонента) банку, виставлений працівниками територіального управління Національного банку України, не відповідає висновкам, зробленим у звіті про інспекційну перевірку (або довідці), то до територіального управління Національного банку України не пізніше ніж через 10 робочих днів після отримання звіту про інспекційну перевірку або довідки надсилається повідомлення про непогодження результатів інспекційної перевірки або перевірки окремого компонента рейтингової системи (звіту про інспекційну перевірку або довідки, рейтингових оцінок або рейтингу банку) зі зазначенням причин непогодження.

Рейтинг банку (за результатами інспекційної перевірки) або рейтингова оцінка (за результатами перевірки окремого компонента рейтингової системи), який виставляється працівниками центрального апарату Національного банку України, погоджується директорами Департаменту інспектування та моніторингу банків і Генерального департаменту банківського нагляду та затверджується заступником Голови Національного банку України, який за посадовими обов'язками керує службою банківського нагляду.

Порядок погодження та затвердження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) за результатами інспекційної перевірки (перевірки окремого компонента), яку проводять працівники центрального апарату Національного банку України, включає такі послідовні дії:

1) Управління інспектування банків Департаменту інспектування та моніторингу банків передає звіт (довідку) про комплексне інспектування до Управління моніторингу банків, яке на основі звіту (довідки) про інспекційну перевірку готує письмовий висновок щодо інформації, викладеної у звіті (довідці) про інспекційну перевірку, у тому числі щодо погодження/непогодження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи);

2) обговорення висновків інспекційної перевірки (перевірки окремого компонента) та рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) за участю керівників Управлінь інспектування та моніторингу банків, керівника інспекційної групи і працівника, який здійснює безвиїзний нагляд за відповідним банком;

3) погодження рейтингу (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) директором Департаменту інспектування та моніторингу банків (його заступником);

4) здійснення доповіді та погодження висновків і результатів інспекційної перевірки (у тому числі рейтинг банку) та перевірки окремого компонента рейтингової системи за участю директорів відповідних департаментів банківського нагляду, Департаменту інспектування та моніторингу банків та керівників його управлінь, керівника інспекційної групи і працівника, який здійснює безвиїзний нагляд за цим банком. Підсумком доповіді має бути виставлення оцінки інспекційній групі загалом та погодження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) директором Генерального департаменту банківського нагляду (його заступником);

5) надання звіту про інспекційну перевірку та рейтингу банку з доповідною запискою, в якій викладено висновки обговорення та надано пропозиції щодо доцільності/недоцільності застосування до банку заходів впливу (у разі наявності підстав) заступнику Голови Національного банку України.

Якщо працівники центрального апарату Національного банку України здійснили інспекційну перевірку банку (перевірки окремого компонента рейтингової системи), нагляд за діяльність якого здійснює територіальне управління Національного банку України, то протягом трьох робочих днів після затвердження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) відповідному територіальному управлінню Національного банку України надсилаються звіт (довідка) про інспекційну перевірку та рейтинг (рейтингова оцінка) банку для подальшого нагляду та роботи з банком з метою встановлення контролю за виправленням порушень, виявлених під час комплексної інспекційної перевірки.

Тема 8. Банківський менеджмент:

1. Основи менеджменту в банку

2. Функції фінансового менеджменту в банку

3. Елементи фінансового менеджменту банку

4. Методи управління активами та пасивами банку

5. Банківські ризики: суть та методи визначення