Студопедия — Бої з білогвардійцями 5 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Бої з білогвардійцями 5 страница






У Золотоніському та сусідніх Хорольському й Кременчуцькому повітах оперували й чисельніші загони, наприклад, того ж Келеберди, котрі нараховували по 200-300 чоловік. Ось кілька повідомлень із Золотоніського повіту про те, як крутили веремію гайдамаки XX століття:

“В районе Еремеевской,5)Жовнинской, В-Буромской и Лялинской волостей оперирует Келеберда. 20 августа банда произвела налет на Жовнино, разбила Советский отряд... Бандитами выпускаются воззвания, что коммунисты продают Украину и агитацию против жидов и кацапов... Мобилизация прошла скверно... Разверстка тормозится бандитизмом...”.6)

“В ночь на 4 сентября в Васютинскую волость ворвалась банда, разграбила волисполком. Караул Советского отряда открыл по бандитам стрельбу, бой продолжался один час. Бандиты отспутили в направлении Москаленок Еремеевской волости”.7)

“В Еремеевской, В.Буромской, Прохоровской, Безпальчевской, Гельмязевской, Драбовской, Лялинской волостях милиция, терроризированная частыми бандитскими налетами, почти бездействует”.8)

“В селе Москаленки появилась банда 200 человек”.9)

До Савченка-Нагірного з’являється Гаврилко - представник Холодноярського Повстанкому, який на той час очолював Дігтяр-Хоменко. Він запрошує отамана відвідати Повстанком. У вересні 1920 р. Савченко-Нагірний разом з Гаврилком з’являється у Холодний Яр. Це був час розквіту повстання, яке очолив Кость Блакитний - отаман Степової дивізії. Савченко беззастережно підпорядковується Холодноярському Повстанкому, чим продовжив традицію послуху Чигирину - старій гетьманській столиці, адже майже три століття тому Вереміївська сотня вже входила до складу Чигиринського полку війська Богдана Хмельницького.

Повернувшись до Вереміївки, Нагірний розширює свій відділ, до якого вливаються рештки загону отамана Келеберди, який на той час помер від отриманої в бою рани. Зібравши до ста піших, Нагірний, виконуючи наказ Холодного Яру, розпочав рух на Хорол. Дії координував з місцевими повстанськими організаціями. Але захопити Хорол не вдалося...

Ось ще більшовицькі повідомлення про повстання в Золотоніському повіті:

“2 октября - положение в уезде тревожное, город на осадном положении...”.10)

“Положение уезда и города критическое, бандитизм принимает повсеместный характер, в корне разрушая всякую работу... По дороге Жовнино-Ирклеев бродят мелкие банды”.11)

“9 октября в Еремеевке была банда до 100 человек. Бандитизм там принимает широкие размеры. Организуется петлюровская банда под предводительством Савченко и неизвестного председателя партизанского комитета. Бандиты рассклеивают воззвания, ведут агитацию; участвуют местные кулаки, интеллигенция. Работа волисполкома приостановлена...”.12)

“В уезде по некоторым волостям действуют только местные бандиты, которые мешают продработе, преследуют волмилицию”.13)

“В селе Москаленках Васютинской волости находится банда до 200 человек”.14)

“17 октября в с. Песчаное ворвалась банда, вооруженная бомбами, винтовками и револьверами, рассклеивала воззвания и прокламации с призывом против жидов и к вооруженному восстанию против Советской власти... 19 октября в Ирклеев прибыла банда численностью до 30 человек, ограбила волисполком, телефонную станцию, обстреляла и разграбила милицию, захватила лошадь начальника района, 14 штемпелей... Настроение бедняков, кулаков, интеллигенции с.Песчаное контрреволюционное; советские учреждения не работают - мешают банды”.15)

“В Драбовской волости развивается бандитизм, прибыл агент Петлюры Беспощадный, проводящий митинги, организовывающий бандитские отряды... В Мойсенской волости бандитами разбиты волисполком и военком, работа приостановилась, (советские) служащие под угрозой бандитов отказываются работать”.16)

 

Вереміївський краєзнавець комуністичної орієнтації Олексій Бондар зазначав: “Нагірний (Савченко І. Г.) після смерті отамана Келеберди став одним з найбільших бандитів, командиром загону ‘’щирих українців’’. Проводив він ту ж лінію, що і Келеберда, і, не дивлячись на умовляння жителів села (очевидно, комнезамівців - Р.К.) стати на сторону радвлади, продовжував боротись за вільну Україну. У своїй роботі був сміливим. Робив сміливі вилазки, не рахуючись зі своїм життям”. Олексій Бондар називав Нагірного “запеклим націоналістом, який дорожив своєю сивою шапкою і синьою чумаркою та іншими націоналістичними клейнодами”. І сміх, і гріх...

 

Настали морози, випав сніг і повстанство пішло на спад. Нагірний, як і інші отамани, вирішив на зиму розпустити загін. А тут якраз дійшли чутки про чергову “амністію”. Нагірний своєрідно використав її. Він вирішив створити “свою” міліцію, яка б захистила селян від грабунку продзагонів та забезпечила безпеку партизанів. З цією метою він відпускає частину повстанців, які прийшли до соввлади “з повинною”, “розкаялися” і виказали бажання зі зброєю в руках стати на захист “завоювань революції”. Сам же Савченко з ядром загону залишився зимувати на Дніпровських островах, підтримуючи зв’язок з Холодним Яром.

Новосформований “летучий отряд по борьбе с бандитизмом” очолив амністований повстанець із загону Нагірного Микола Дібрівний (інколи пишуть Дубровний), який, зазначали згодом більшовики, “хотя и перешел на сторону соввласти, все-же не оставил своего прежнего гнусного дела - бандитизма”. Перебуваючи на посаді командира червоного загону, Дібрівний тримав тісний зв’язок з отаманом, передаючи йому секретну інформацію і попереджаючи про плани ЧК і міліції, зокрема й про плани ліквідації самого Нагірного.

Збереглася записка отамана до Дібрівного такого змісту - бачили, мовляв, як ви переправлялися через річку, але стріляти не стали, адже серед вас - чимало гарних хлопців.

Тим часом Нагірний знову з’являється на виклик Холодноярського Повстанкому, який на цей час очолював вже Петренко, зустрічається з представником Петлюри Орлом-Нестеренком. Ознайомився з наказом Головного Отамана про те, що не слід на свій розсуд проводити активні виступи, а необхідно вести послідовну і обережну підготовчу роботу та чекати наказу про повстання.

Нагірний вертається на Побережжя і продовжує розбудовувати підпільні структури. Нарешті приходить наказ про початок повстання. У розпорядження Нагірного з Холодного Яру прибуває загін у 200 козаків. З ними він здійснює успішний наліт на кінну сотню 5-го полку 5-ї червоної дивізії. Забирає 32 коней та зброю. Бере у полон 47 червоноармійців. Виконавши завдання, переправляється через Дніпро і воює в околицях Холодного Яру.

У травні 1921 р. (орієнтовно 20-21 травня) його козаки порозвішували у селах листівки: “Наказую всім служащим Сов.-комуністичних установ на побережжі Чигиринщини негайно з дня оголошення цього наказу кинуть працю й надалі такої не проводить. За невиконання цього наказу усі служащі зазначених установ будуть караться вплоть до розстрілу. Керуючий Наддніпрянським партизанським загоном Нагірний. Земельний відділ і суд - працюйте. Отаман Нагірний”. 17)

У другій половині червня 1921 р. загін Нагірного перебував на Дніпровських островах, в районі Воронівки - Чигирина. Ворог виявив його дислокацію. Більшовицьке командування наказало другому батальйону 62-го полку завантажитись на бронеплав “Громкий” и “в кратчайший срок уничтожить банду Нагорного”. Попереджені завчасно Дібрівним, партизани змінили дислокацію і “помполка 62 тов. Єгорову” довелося отримати від начальства наганяй - із завданням він не впорався.

Через деякий час Нагірний знову передислокувався до Холодного Яру. Про це свідчить більшовицьке звідомлення: “Чигиринский уезд. Банда Нагорного 7 июля появилась в районе Холодного Яра, где совершает налеты на ближайшие села, так - совершили налет на Грушевский сахарный завод, что в 7 верстах северо-восточнее местечка Каменки, забрано 12 пудов сахара, 150 пудов овса, 39 пудов ячменя...”. 18)

 

У липні-серпні 1921 р. для Холодного Яру настали тяжкі часи - місцевість по вінця заповнили червоні частини, які взяли повстанців у лещата. Бій переходив у бій. Щоб зберегти людей, Нагірний знову відпускає частину повстанців, щоб ті “амністуватися”. Партизани поставили умову, щоб їм залишили зброю і прийняли під команду Дібрівного. Таким чином лави “отряда по борьбе с бандитизмом” Миколи Дібрівного - товариша отамана Нагірного, “зміцнилися”.

Під тиском ворога невеликий відділ Нагірного відходить на північ - “в район, ограниченный с северо-востока рекой Тясмин, с севера - железной дорогой из Черкас на местечко Смела, с юга трактовой дорогой Каменка-Чигирин”. 19)

12 серпня він вступає у бій з більшовицькими голово-різами. Совєтське джерело стверджує, що загону Нагірного було завдано “решительное поражение”. Зокрема бюлетень таємно-інформаційного відділу СНР УССР №99 сповіщає, що у бою вбитий член Окружного Повстанкому Терехов-Терещук і захоплений в полон член Окружного Повстанкому Горбанюк, які перебували у загоні.Інше більшовицьке джерело свідчить, що Терехов боровся принаймні до травня 1922 року.

У вересні 1921 р. до Нагірного добираються представники Центру Петро Максимович Скопець і начальник розвідки штабу 6-го району Петро Зотович Самутін. Діставши необхідні інформації від Нагірного, Самутін вертається, а Скопець лишається і організовує Повстанський штаб. Але згодом і він вертається за кордон.

Нагірний не відсижується на островах, а безупинно налітає на волосні виконкоми, палить їх разом з паперами та портретами Леніна. Така доля спіткала Боровицький, Жовтянський, Іркліївський, Оржицький та інші волвиконкоми. Поруч з ним весь час юнаки: Іван Опанасович Казидуб (21 рік), Ярема Трохимович Прудкий (18 років), Федір Леон-тійович Мусієнко (18 років) та Г. К. Казидуб.

“Для боротьби проти банди Нагірного у Вереміївці, - згадував краєзнавець комуністичної орієнтації Олексій Бондар, - на кутку Лани та кутку Колодівка стояли загони червоноармійців, один з яких був направлений з артилерійської школи. Однієї ночі Нагірний разом з бандою поїхав у село. Вранці повернувся на тачанці з червоним прапором, везучи зброю та женучи коней. Тачанку затопили у воді, а все інше переправили на Жовту косу. Через добу вранці до берега підійшли червоноармійці і з кулемета почали стріляти по Жовтій косі. Бандити побігли вглиб, а Порубльовий з декількома бандитами стояв коло берега, прикриваючи відхід бандитів углиб острова.

Приїхав командир загону червоноармійців і почав просити (слово "просити" автор закреслив і написав - "вести переговори"), щоб Порубльовий вернув зброю, коней, прапори. Після переговорів повернули тільки прапори, а коні ходили по лузі напризволяще. Самі ж бандити розтанули - очевидно переправились через Дніпро на ту сторону”.

 

З весною 1922 року отаман Нагірний продовжив боротьбу. Серед інших у загоні були Ярема Прудкий, Іван і Григорій Казидуби, К. М. Казидуб, Степан та Іван Адаменки, Скопець, Упир, Головенко, Воловенко, А. Мусієнко. Роль зв’язкових та розвідників виконували Федір Канівець та Данило Келеберда, які, окрім того, постачали хліб повстанцям...

У травні 1922 р. Нагірний організував на Дніпровському побережжі Полтавщини Повстанком, до якого увійшли також Терехов і Манзя.

Нагірний діяв переважно в районі Вереміївки, Липоватого і Жовнина. Серед акцій - “нападения на волостные и сельские исполкомы, разгром ссыпных пунктов, порча телеграфных проводов”... У протоколі Золотоніської повітової військової наради за 1922 р. вказувалося, що “петлюрівська банда Нагорного зустрічає співчуття селянства і всіляке сприяння з боку куркульського елементу”. 20)

Інший чекістський документ зазначав, що “банда Нагирного в количестве 7 человек, петлюровской окраски, оперирующая в Золотоношском уезде и скрываясь на островах реки Днепра, расположенных в районе сел Мудровка и Топиловка, изредка для совершений операций переходит в Чигиринский уезд. Так, например, (...) июня (число написано не ясно - Р.К.) означенная банда ворвалась в Боровицкий волисполком, у председателя которого забрала 150 млн. рублей советских денег, 118 рублей серебра и пять рублей золота общегражданского налога." 21)

В комуністичній агітці “Черкащина у відбудовчий період 1921-1925 рр.” є згадка про загін отамана Нагірного: “Ця банда затятих ворогів Радянської влади продовжувала діяти ще у 1922 році. Вони нападали на сільські Ради, магазини, пароплави на Дніпрі. Так, 1 вересня 1922 р. банда вчинила наскок на Москаленківську і Котлівську Ради, знищила папери сільради, в тому числі і розписки про вручення платникам обкладних листів єдиного натурального податку. В селі Москаленки знищено податкові списки. А в ніч з 24 на 25 вересня того ж року в селі Москаленки Васютинської волості було вдруге вчинено наскок банди в 12 чоловік. Пограбовано сільраду, знищені всі заново заведені списки і пограбовано 90 пудів жита, зібраного на користь голодуючих (двофунтовий збір). Органи Радянської влади в таких випадках створювали інститут відповідачів із куркулів та інших антирадянських елементів, які повністю відшкодовували збитки від бандитів. Так було зроблено і у Москаленках: 90 пудів хліба було конфісковано у куркулів - в інституті відповідачів”.

Повстанці Нагірного займались також економічними диверсіями. Так, вночі 15 вересня 1922 року неподалік Вереміївки козаки Нагірного затопили землечерпалку. В той же день у районі пристані Бужин, що у 15 верстах на північ Чигирина, іншою групою Нагірного була затоплена барка з вугіллям. “Для ликвидации банды того же числа выступила к(анонирская) л(одка) ’’Грозящий’’ с десантным отрядом в количестве 25 человек... (А) 19 сентября банда Нагорного численностью 40 пеших и конных (сильно преувеличено) произвела налет (на) с. Котлов и Москаленки.., где банда, уничтожив дела волисполкома, бежала...”. 22)

У листопаді 1922 р. командир “летучего отряда по борьбе с бандитизмом” Микола Дібрівний - з метою здобути для повстанців кулемет - з кількома “червоноармійцями” налетів на двох міліціонерів кінного резерву повітової міліції. Та у перестрілці Дібрівного було застрелено.

Після смерті Дібрівного “комуністичний” загін очолив Білий, він же Григорій Фесенко - теж амністований повстанець Нагірного. Новий командир своїм помічником призначає Чорного - Цокала Івана Павловича - також амністованого повстанця загону Нагірного. Вони діють за схемою Дібрівного, повідомляючи отамана про небезпеки, які чатували на нього на гарячих стежках партизанської війни.

Під час незапланованих зустрічей повстанців Нагірного та “червоноармійців” Білого перестрілок ніколи не було, а такі “червоноармійці”, як Григорій Семенович, Опанас Грицай, Григорій Казидуб, Олексій Шарий і Лимар передавали партизанам набої, зброю, друкарську машинку. Сам же загін у будь-яку хвилину готовий був перейти на бік повстанців.

Розуміючи, що “комуністичний” загін Білого ненадійний, чекісти вирішили його обеззброїти. Для цього наказали прибути у Золотоношу. Але “червоноармійці”, відчувши підступ, наказу не підкорилися і до Золотоноші не прибули. Більше того, Білий написав листа “наштабуезду”, в якому зазначалося: якщо загін намагатимуться роззброїти, він без бою не здасться. Врешті, Білого застрелив підісланий агент ГПУ, а загін таки було роззброєно.

Понад чотири роки діяв отаман Нагірний на обох берегах Дніпра - в Чигиринському, Черкаському, Золотоніському та Хорольському повітах. Лише протягом 1922 р. загін здійснив десятки нальотів на совєтські установи. Восени 1922 р. Олександр Переузник, односельчанин Нагірного, випадково зустрів отамана, який на світанку йшов повз його хату, що знаходилась коло покритої лісом гори, неподалік Порубльового узвозу. Нагірний йшов у село зі сторони степу. Був у вишиванці. Переузник запропонував отаману змиритися з совєтською владою і жити “нормальним життям, адже вже можна”. “Боротьба програна, з ким ти залишився?” - говорив Олександр Переузник. “Я, - відповів Нагірний, - навіть коли залишуся сам, продовжуватиму боротьбу”.

 

Арештували отамана під час планової облави. Сталося це у лютому 1923 року. Розповідає Олексій Бондар:“Спіймали Нагірного за допомогою інституту відповідальних (заложників)... Було це зимою. Облаву почали зі степів від Жовнина. Відповідальних вислали по степу ланцюгом, через кожний кілометр по фронту ішов відповідальний. За ланцюгом відповідальних йшли представники влади: міліція, частини особливого призначення. Першого дня пройшли до хутора Казидубів (де нині знаходиться ферма колгоспу в селі Ленінське). На хуторі й переночували. Другого дня пошук продовжили. Вже перед селом Великою Бурімкою побачили у степу хату, із димаря якої клубочився дим.

До хати підходили надзвичайно обережно, щоб ніхто із присутніх у хаті не почув тупоту. Хату оточили кругом легко, бо вікна в ній були вибиті і заткнуті соломою. Відповідальні виявили у хаті двох людей, один з них виявився Нагірним”...

Згодом були заарештовані Степан та Іван Адаменки, які під час затримання “оказали вооруженное сопротивление”. Дехто, наприклад, А. Мусієнко, Іван та Григорій Казидуби, сподіваючись повторити досвід легалізації своїх побратимів, “прийшли з повинною” в ГПУ.

Полтавська газета “Голос Труда” радісно повідомляла про арешт “незаурядного бандита” Нагірного. “Дела его широко известны жителям Приднепровской части Полтавщины”, - повчально писала газета.

В ув’язненні Іван Савченко мав достатньо часу, щоби обдумати в деталях своє життя, свою боротьбу. І він вкотре дійшов висновку “у правоті своїх виступів проти радянської влади”. “Смертна кара, яка може бути примінена за мої вчинки, мені не страшна - писав він, - але мені страшно і соромно, що над моєю могилою буде висіти табличка: "Бандит і ворог робітників і селян"”.

26 жовтня, вже в ув’язненні, у Нагірного з’явилась можливість написати і передати листа своїх рідним. Цей лист зберігся до наших днів. Подаю його з невеликими скороченнями:

 

26 жовтня 1923 р.

Полтава - Тюрма.

 

Добрий день, любі мої рідні:

мамо, Олександр і ти, сестро Галю!

 

Мені сьогодні оголошено, що моя справа закінчена і на 12 листопада назначена в суд - в Надзвичайну сесію Полтавського губсуду, чого я не бажав і ніколи не ждав, позаяк сесія суду (проходить) без участі правозаступників і при зачинених дверях, а, головне, суворо карає взагалі.

І от одержавши такі неприємні для мене відомости і такий короткий час життя, всього 17 днів, я рішив написати Вам листа, щоб хоч коротенько з’ясувати Вам, як я прожив прошедші дев’ять місяців і якими вони мені довгими та тяжкими показались, і як скоро проходять ці шістнадцять днів і наближається сімнадцятий, себто 12 листопада, який рішає судьбу мого молодого життя.

Любі мої рідні! Прошедші дев’ять місяців мого тюремного життя, де прийшлося бути відірваним від всього, де пришлося забути про всю красу природи, бо із-за високих камінних стін видно тілько одне голубе небо, яке теж казалось немилим без земної природньої краси, широких степів з пахучими квітками та садками та широкого лугу над батьком-Дніпром...

І як не тяжко було сидіти за гратами в’язниці, як не тяжко було забувати про все сказане, але все-таки я цей час прожив як будь-тоби весело і непомітно. Але доживати останні дні, яких вже не так багато осталось, тяжко до безкраю.

Правда сказати наперід, що мене чекає в той роковий для мене час (12 листопада), я не можу, але приблизно скажу, що надій на життя мало. І, як неприємно і тяжко Вам буде слухати ці слова, але нічого не вдієш.

Я знаю, що ця груба звістка ляже важким каменем на Ваші серця і поране їх, особливо серце рідної матері, яке давно вже пошматоване і так багато лиха зазнало... Я прошу пробачити мені...

Не буду писати, як буде і як повинно бути, коли я залишусь живий, а беру крайність, себто, коли розстріляють. Я знаю, що пережити такий час, як мусите пережити Ви і я, тяжко, тяжко і тяжко, але ми мусимо його пережити. І якщо дійсно моя доля заснула і мені прийдеться загинуть, то не плачте за мною... Мені себе не жалко, а жалко вас. Коли я загину, то це все й страждання, а Ваше тілько почнеться.

Мені страшенно шкода Галі. Ви сяк-так, хоч теж не мед пили, а все-таки прожили, а вона ще й не бачила життя. Правда, я не батько й не маю права розпоряджатись, але я не можу не сказати Вам свого слова, бо Ваше гірке і тяжке життя залеже від мене...

Ви страждаєте... за те, що я мав щире і правдиве серце, щиро поважав свій рідний край і нарід й з одвертою душою пішов боронити його, не спізнавши, що нарід, особисто наш, український, це сіра маса, яка не тілько не здатна робити сама, або допомагати в роботі, а навіть не здатна й гадати про щось гарне, себто про свою кращу долю. Тілько й того, що весь час, як ті гади, шипіли з нор, даючи своє жало, щоб я ним когось кусав, а коли прийшло до гіркого, то вони злякались і во ім’я спасенія своїх маєтків подло віддали мене на кару.

Я коли згадаю, як я вірив на людей і ніс за їх своє молоде життя і нарешті одержав таку дяку, так хочеться проклясти той час і хвилину, в яку я клявся бути оборонцем. Правда я і вмру оборонцем, але оборонцем не свори зрадників, а оборонцем тої святої ідеї, за яку я голову ніс і кладу її в могилу. “Ну, нічого, моя мука буде комусь наука”.

Історія колись скаже, хто я був і де дівся. Нехай вони живуть, а Ви страждайте, але нехай не забувають, що їхнє життя куплене кров’ю Вашого сина.

І так, любі мої рідні: мамо, брате Олександре і ти, сестро Галю! Може, цей лист буде останнім не тілько в цей час, в ці останні дні, а може бути останнім в моїм цвітущім житті, то ще раз прошу Вас: не плачте й не турбуйтесь.

 

Не плач, моя рідна мамо,

Так за мною дуже.

Цим ти мені не поможеш,

Тілько тобі хуже.

Ти і так зазнала горя,

Як іще кохала.

Як в колисці позиченій

Мене колихала.

 

Взагалі історія життя нашої сім’ї тяжка з початку. Мабуть наша така доля. Ну, нічого, що не є погане, то все лучче. Бажаю Вам, мої рідні, всього найкращого. Міцно жму Ваші руки і гаряче цілую вас.

 

Ваш син і брат І. Савченко (Нагірний).

 

Прощай, моя люба Вкраїно,

І ти замучений нарід її...

 

І. С.

 

Вітайте всіх товаришів і знайомих і скажіть, що я їх, вмираючи, прошу, нехай допоможуть Вам в житті.

Галю, передай привіт своїй подрузі Ярині.

Пробачте, що так нерозборно написав - дуже спішив”. 23)

 

12 і 13 листопада 1923 р. Надзвичайна сесія Полтавського губернського суду розглянула справу “банды Нагорного”. Серед обвинувачених: Носенко Зіновій Опанасович, 49 років, Харченко Михайло Кирилович, 28 років, Каліберда Данило Олексійович та інші. Під судом опинилися 19 чоловік.

“Выяснять суду было нечего, - 15 листопада писала газета ’’Голос Труда’’. - Конечная цель, к которой стремился Савченко-Нагорный и его соратники - свержение Советской власти и установление национального шовинистического государственного строя Украины”.

13 листопада 1923 року Надзвичайна сесія присудила Івана Григоровича Савченка (Нагірного) до розстрілу. До розстрілу - “как главари банды” - були засуджені і його побратими: Степан Адаменко, Ярема Прудкий, Мусієнко, Іван Казидуб, Григорій Казидуб, Воловенко.

Івана Савченка-Нагірного, Степана Адаменка та Ярему Прудкого - без амністії. Мусієнку, Воловенку, Івану та Григорію Казидубам, “враховуючи оголошену амністію”, вирок замінено на 10 років ув’язнення “зі строгою ізоляцією і конфіскацією всього майна”. К. М. Казидуб був засуджений до 2-х років ув’язнення. 24)

 

Але для російських окупантів було важливо не тільки знищити українських повстанців, а ще й скомпрометувати їх перед смертю. Росіяни розуміли, що героїчна смерть українських повстанців викличе захоплення і бажання помсти.

Нічого дивного немає в тому, що окупанти йшли на різні фальсифікації, щоб очорнити світлу пам’ять про українських повстанців. Наприклад, у пропагандистській книзі “Вартові революції” стверджувалося, що голова Кременчуцької ЧК Моздревич без зброї прийшов “у лігво бандитського отамана Нагорного” і переконав лісовиків у “згубності їхньої справи”. “Всі вони разом зі своїм керівництвом склали зброю і повернулися до трудового життя і не раз робили послуги чекістам у викоріненні бандитизму”. 25)

Добре, що у нашому розпорядженні виявилися матеріали - теж совєтські - які спростовують цю “ідилічну казочку”: і про капітуляцію отамана Нагірного, і про “повернення до трудового життя”, і про послуги у “викоріненні бандитизму”, тобто у зраді побратимів та тих ідеалів, за які вони боролись.

Тому я з недовірою ставлюсь і до твердження “Голоса Труда”, що повстанці Нагірного - всі як один - слізно визнали, “что заблуждались” і тепер дуже шкодують “за запо-діяне своєму народові лихо”. Останній лист отамана та жорстокі вироки говорять самі за себе...

Свинцеву крапку у героїчному житті Командира Наддніпрянськогого партизанського загону і його славних побратимів поставив “сотруднік губсуда Байков”, який насвітанку 20 грудня 1923 р. у Полтавській тюрмі без жалю і, очевидно, з вірою у “правоє дєло” розстріляв Івана Савченка-Нагірного та його друзів - козаків Степана Адаменка і Ярему Прудкого.

 

Односельчанка Марія Іванівна Рубачева згадувала той день, коли прийшла звістка про розстріл Нагірного. В їхній хаті в цей час зібралася сільська інтелігенція. Коли повідомили про смерть отамана, всі, хто був у хаті, заплакали. Односельчани страшенно жалкували за ним.

Ярина, якій Нагірний в останньому листі передав привіт, заміж так і не вийшла, і, врешті, тужачи за Іваном, зійшла з розуму.

Галя, сестра отамана, на схилі літ часто, особливо, коли приходилось тяжко, просила рідних почитати братового листа. Вкотре слухаючи останнє слово брата, гірко плакала. Перед смертю передала листа племінникові Семену Савченку 26) з проханням зберегти для нащадків.

 

Управління СБУ в Черкаській області в 1994 р. передало на зберігання в архів УМВС в Черкаській області кримінальну справу №14395 Савченка Івана Григоровича (отамана Нагірного), яка нараховує понад 1800 сторінок.

Чи може науковець взяти її до рук, запитую я, щоб досконаліше вивчити історію рідного краю?

Ні.

Чи можуть нащадки отамана Нагірного ознайомитися з історією своєї родини?

Ні.

Закон, прийнятий ще у часи СССР, й досі стоїть на перешкоді.

Двоюрідний онук отамана Володимир Савченко на власному досвіді переконався у цьому. “На законних підставах” йому відмовили у проханні ознайомитися зі справою. Не було й задоволене його прохання про реабілітацію Івана Савченка. Прокурор відділу прокуратури Черкаської області С. В. Шведун 14 вересня 1998 року (№15/2948-98) дав таку відповідь: “Савченко (Нагірний) Іван Григорович засуджений за те, що він разом з іншими громадянами організував повстанські загони для боротьби з радянською владою... У зв’язку з тим, що Савченко (Нагірний) І. Г. був засуджений за злочини, що відносяться до категорії загальнокримінальних, а не політичних, він реабілітації не підлягає”.

Отак чітко і ясно сказано, що політичний характер боротьби, яку вів отаман Нагірний (“повстанські загони для боротьби з радянською владою”), носить “загальнокримінальний” характер. Тобто, згідно із законами нинішньої “української” держави, Командир Наддніпрянського партизанського загону, який входив до складу збройних сил Української Народної Республіки і підпорядковувався Головному Отаманові Симону Петлюрі, є кримінальним злочинцем. І цей бездушний цинізм спостерігаємо на восьмому році існування “незалежної української держави”!

 

Совєтська влада подбала про те, щоб і про місце поховання отамана Нагірного ніхто ніколи не довідався. А його Вереміївку - повстанське упродовж віків село - в середині 1950-х років втопили у Кременчуцькому водосховищі. Населення - те, що залишилося після поразки національно-визвольної війни 1917-1920-х років, після Голодомору 1933 року, після репресій 27) та Другої Світової війни, - переселили на гору, де була заснована нова Вереміївка.

Старі вереміяки і сьогодні чують з-під води голоси своєї старої козацької - таки знищеної - Вереміївки.

Вічна пам’ять козацькому селу і його святим оборонцям!

Джерела, ПРИМІТКИ:

 

1) “Казка про Правду” становила 1140 рядків тексту - 30 друкованих сторінок у збірнику П. Д. Мартиновича. Ф. І. Лавров.

2) “Подарунча” становила 2400 рядків тексту - 60 друкованих сторінок у збірнику П. Д. Мартиновича. Ф. І. Лавров.

3) Ф. І. Лавров, “З літопису Вереміївки”, “Народна творчість та етнографія”, №2, 1973, березень-квітень.

4) О. Доценко, “Зимовий похід”, Варшава, 1932.

5) Тут і далі правильно, Вереміївської. Р.К.

6) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.5, арк.5.

7) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.5, арк.30.

8) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.5, арк.13.

9) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.7, арк. 14. Документ від 25 вересня 1920 р.

10) З опер. зведення Кременчуцького губвідділу управління. 12 жовтня 1920 р.

11) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.7, арк.168.

12) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.7, арк.94.

13) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.7, арк.105.

14) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.7, арк.2.

15) ДАПО, ф.р-2289, оп.7, арк.48.

16) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.7, арк.165. Документ від 23 жовтня 1920 р.







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 398. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Меры безопасности при обращении с оружием и боеприпасами 64. Получение (сдача) оружия и боеприпасов для проведения стрельб осуществляется в установленном порядке[1]. 65. Безопасность при проведении стрельб обеспечивается...

Весы настольные циферблатные Весы настольные циферблатные РН-10Ц13 (рис.3.1) выпускаются с наибольшими пределами взвешивания 2...

Хронометражно-табличная методика определения суточного расхода энергии студента Цель: познакомиться с хронометражно-табличным методом опреде­ления суточного расхода энергии...

Оценка качества Анализ документации. Имеющийся рецепт, паспорт письменного контроля и номер лекарственной формы соответствуют друг другу. Ингредиенты совместимы, расчеты сделаны верно, паспорт письменного контроля выписан верно. Правильность упаковки и оформления....

БИОХИМИЯ ТКАНЕЙ ЗУБА В составе зуба выделяют минерализованные и неминерализованные ткани...

Типология суицида. Феномен суицида (самоубийство или попытка самоубийства) чаще всего связывается с представлением о психологическом кризисе личности...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия