Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ДРЕВНИЕ ГЕРМАНЦЫ. Однією із самих давніх держав Сходу був Єгипет, який розташований в Північно-Східній Африці




1 1.2. Утворення Єгипту

Однією із самих давніх держав Сходу був Єгипет, який розташований в Північно-Східній Африці. Стародавній Єгипет знаходився у долині нижньої течії ріки Нілу. “Завдяки періодичним розливам цієї ріки ( з липня по листопад) ґрунти тут родючі і добре зрошуванні [13, 9].Це спричинило швидке заселення та раннє зародження цивілізації на цих землях.

До віку палеоліту в Х-ІХ тисячолітті до нашої ери кочували різні племена (бербери, кумати) на території Єгипту. Племена займались збиральництвом, полюванням, рибальством. Зміна клімату в період неоліту змусила їх спускатись вниз до Нілу. Оскільки населення не могло вижити на одному рибальстві та полюванні, тому почало займатись скотарством, землеробством, що зумовило появу общин. З приходом весни Ніл розливався й приносив з його верхів’я на поля родючий мул, що збільшував родючість землі. У річці було багато риби, берега населяли птахи і звірі. Прилеглі гори містили корисні копалини - золото, олово, цинк. Отже, захищеність території від ворогів, сприятливі природні умови, родюча земля сприяли швидкому розвитку продуктивних сил. Поступово зароджується приватна власність, майнова нерівність, а потім - класове суспільство. Потреба в додатковій землі для посіву вимагає створення іригаційних систем. Для будівлі використовувалась праця рабів, що призвело до утворення приватної власності і розшарування родини, виділення родової верхівки.

“На останньому етапі розвитку первіснообщинного ладу у древніх єгиптян склалась досить розвинута організація управління, яку Ф.Енгельс в роботі “Походження сім’ї, приватної власності і держави” назвав військовою демократією. Основними елементами якої являлись воєначальник, рада родових старійшин і народне зібрання.” [1, 27-38]

В результаті об’єднання сільських общин для спільного ведення іригаційних робіт виникають номи, які об’єднуються під владою сильнішого нома. Номи нерідко воювали за територію, за рабів, за землю, за скотину.

В процесі спільної боротьби номи почали об’єднуватися у більші “Державні механізми” [19, 64]. Причиною цього об’єднання була необхідність спільного захисту від агресивних сусідів, необхідність дальшого розширення і вдосконалення іригаційної системи, потреба рабів. Поступово в долині Нілу вкінці IV тис. до н.е. склалися дві великі держави - Північне царство нижнього Нілу і Південне - на верхньому, між якими протягом довгого часу точилась боротьба за першість, поки нарешті перемогло Південне царство. Отже Єгипет був об’єднаний в одну державу. Приблизно в 3200 р. до н.е.

Цар-фараон став царем “двох Єгиптів”.

Об’єднання Єгипту мало велике значення для розвитку державного апарату, господарства, культури, а значить держави в цілому. Створювалась суспільно – державна, високоефективна іригаційна система, яка забезпечувала розвиток сільського господарства. Розвивалось скотарство, розводилась дрібна і велика рогата худоба, процвітали ремесла, високого рівня розвитку досягла обробка каменю, гончарна справа. Будування пірамід та інших будівель досягнули теж великого розвитку [3, 62-79].

 

Древнє царство.

“Столицею держави стало місто Тініс, розташоване у верхньому Єгипті. Тут була резиденція фараонів перших двох династій, які правили протягом 400 років (18 фараонів). При третій династії столицю країни перенесли у місто Мемфіс; ближче до дельти Нілу”.[19, 65]

Під час правління фараонів третьої і четвертої династії настає період найвищого піднесення Древнього царства, який характеризується строгою централізацією, бюрократичною монархією з необмеженою владою фараона, зміцненням воєнної могутності й численними завойовницькими походами за здобиччю та рабами. Фараони воювали в Лівії, Ефіопії, Азії, на суші і на морі, спустошуючи сусідні країни, привозячи в Єгипет десятки тисяч рабів, сотні тисяч голів худоби. Внаслідок цього виділяється, багатіє, зміцнюється духовна і світська знать. Виникають величезні маєтки - царські, храмові, вельмож, у яких працюють тисячі рабів і єгипетська біднота.

В період третьої - четвертої династії остаточно завершується централізація країни, внаслідок скасування автономії місцевих правителів і доцентрових сил. Майже повністю зникають пережитки первіснообщинних відносин тому, що формується класове суспільство.

Саме до цього періоду відносять створення грандіозних гробниць -пірамід. Перший цар третьої династії Джосер започаткував будівництво пірамід в приблизно 2600 р. до н.е. (Додаток 1).

“Його піраміда є найдавнішою, яка збереглася до наших днів. Особливо великих розмірів досягають піраміди фараонів четвертої династії - Сгофру, Хеопса, Хефрена (Піраміда Хеопса-найбільша з усіх-складена з понад 2 млн. кам’яних брил вагою від 2 до 40 тонн кожна. Висота піраміди 146 м ).”[19, 65]

Під час правління п’ятої династії виявляється тенденція до політичної самостійності номів. Місцева знать посилює владу у номах, оскільки була настроєна вороже до столичної знатті і до централізованої влади. Номи різними способами намагались звільнити робітників від побудови пірамід, храмів, палаців тому, що це відривало від господарства велику кількість робочих рук. І як наслідок до нас дійшло з часів четвертої династії чимало “пільгових грамот” про звільнення храмових робіт інших господарств номів від “царських робіт”.

Період політичної роздробленості починається після шостої династії.

В цей період характерне посилення ролі і значення правителів окремих номів - номархів. Номархи широко застосовують благодійництво щодо бідноти, убогих. Наприклад, правитель Другого верхньоєгипетського нома пише в своїй гробниці: ”Я дав хліб голодному, одяг голому, яких я зустрічав у цій області. Я роздавав глеки молока, я повертав за бідних їх борги.”[14, 12-24]

Непосильні для господарства і населення нескінчені “царські роботи”, зростаючі податки, необхідність завершення будівництва іригаційних систем, набіги сусідніх народів й племен призвели до періоду розпаду єдиної держави, якій тривав понад 200 років.

Номи почали вести війни між собою, підкоряючись центральній владі. Фараони сьомої та восьмої династій не мали майже ніякої реальної сили. Стан такого порядку в країні привів до падіння рівня виробництва, припинення іригаційного будівництва і руйнування всього досягнутого.

Верхній Єгипет почав заболочуватися, внаслідок цього наступають один за одним роки голоду, що стало рушійною силою за об’єднання країни.

Після впертої боротьби вдалося об’єднати країну. В об’єднані були “заінтересовані заможні селянські господарства, які мали за мету обробіток так званих високих номів, по скільки ці землі можна було придбати в приватну власність.”[1, 56]

Потреба великої кількості рабів зумовлює численні воєнні походи проти сусідів – африканців і азіатів. Нові завоювання включались до складу єгипетської держави.

“На півдні країни піднімається рух за об’єднання Єгипту”.[1, 58] На півночі центром об’єднання став Гераклеополіс, а на півдні – Фіви, які боролися за загально – єгипетське верховенство. “На перше місце виходить фінансовий ном, якому вдасться стати на чолі руху і успішного його завершення. Царі ХІ фінванської династії кладуть початок новому періоду в історії Єгипту – періоду Середнього царства, коли Єгипет знову став єдиною централізованою державою”.[1, 59] В цей період розвитку Єгипет досягає високих продуктивних сил. Удосконалюються знаряддя праці і засоби виробництва, розвивається культура і мистецтво. На цей час припадає освоєння бронзи і виготовлення виробів з неї, тому “період розвитку Середнього царства перш за все характеризується проривом на металургійному фронті” [2, 74]. З’являється виробництво скла.

“В часи середнього царства в районі Меридонова озера були проведені масштабні осушуючі іригаційні роботи і площа озера з 2000 км2 зменшилась до 233 км2. На звільнених територіях не тільки зазеленіли паростки ячменю, але і були побудовані піраміди царів Самусерта ІІ і Аменем-Хета ІІІ”[2, 73].

Відбуваються зміни в організації виробництва. Існують джерела про дрібні господарства, які оброблялись їх господарями і допоміжною працею рабів. В Єгипетських поселеннях з’являються заможні “доми”, які включали цілий колектив родичів.

“Відбувається соціальне розшарування села: з’являються нові багачі – “сильні недзеси”, збагатілі общинники, які присвоюють общинні землі. Все це призводить до всенародного повстання в Єгипті у 1750 р. до н.е. Повсталі палили, руйнували палаци, храми, маєтки, вбивали експлуататорів, лихварів, наглядачів, чиновників, захоплювали і ділили землю, майно” [19, 66].

Повстання, які тривали в Єгипті декілька років дуже потрясли державу, її суспільно-економічну й політичну систему.

Особливістю економіки середнього царства являлось укріплення середніх господарств, відношення приватної власності, зв’язки з ринком, застосування рабської праці, певна незалежність. Царська власність ділиться на мілкі частини, які передаються в користування землеробам з обов’язковою сплатою податків і виконання повинностей, як і в храмових господарствах. Всі “царські люди переписувались і розподілялись по професіях, після чого вони направлялись на роботу. в різні господарства, де вони і працювали. Такі працівники отримували заробітну плату або земельну ділянку за свою роботу.

“Послабленням єгипетської держави” [15, 112] скористалися азіатські кочівники – гіксоси і варвари. Так гіксоси в кінці XVIII ст. до н.е. захопили всю Дельту, а потім сформували правлячі єгипетські династії. Цар гіксосів Хіон об’єднав не тільки Єгипкт, Синайський півострів, Палестину Сірійський степ, а й йому вдалося об’єднати на деякий час Верхній та Нижній Єгипет. Проте після його смерті почався рух за звільнення країни

 

2Давнє царство. Епоха Стародавнього царства (початок XXVIII ст. до н.е. - середина XXIII ст. до н.е.) - це більш ніж п'ятсотрічний період єгипетської історії, час правління III, IV, V і VI династій манефоновських, епоха, генетично пов'язана з Раннім царством, але представляє собою новий якісний етап розвитку Єгипту. Нові явища визначалися в першу чергу остаточним міцним об'єднанням країни, згуртованістю її в одне політичне ціле. Це стає особливо ясним, якщо врахувати, що істотних змін в знаряддях виробництва в порівнянні з Раннім царством не відбулося - зміни були, мабуть, в основному кількісні. Тільки різке збільшення виробництва мідних знарядь праці могло привести, наприклад, до великих змін в будівельній справі - початку небаченого досі будівництва з м'якого вапняку. Відомо, що блоки з цього каменю випилювалися мідними пилами, які виготовлялися із злитків, що піддавалися для міцності спеціальному проковуванню. З гробниць Давнього царства до нас дійшла велика кількість різних мідних знарядь і їхніх маленьких моделей, але як і раніше застосовувалися різноманітні кам'яні знаряддя, дерев'яні мотики, серпи з крем'яними зубами, первісний дерев'яний плуг.

 

Повне об'єднання Єгипту і більш цілеспрямована організація виробництва в межах об'єднаної країни у величезній мірі сприяли загальному піднесенню усіх галузей єгипетського господарства.

Пам'ятники Давнього царства вперше дозволяють висвітлити деякі важливі сторони єгипетських виробничих відносин. Численні документи показують існування царського господарства, храмових господарств і особливо господарств приватних осіб - вельмож, які займали високі посади при дворі, в адміністративному апараті, як у центрі, так і на місцях - в номах. Гробничі рельєфи розповідають нам про самого вельможу і про його безпосереднє оточення. Зазвичай він показаний главою великої родини, до складу якої входять його дружина і діти, рідні брати і сестри, нерідко стара мати, родичі, домочадці.

 

Велике вельможне господарство складалося з головної садиби і численних володінь (дворів і селищ), які перебували в різних кінцях країни, як у Верхньому, так і в Нижньому Єгипті. Численний штат різного роду службовців: писарів, наглядачів, обліковців, зберігачів документів, керуючих, очолюваних «домоуправителем», який здійснював загальне керівництво всім господарським життям «власного будинку», організовував і контролював працю численних людей, які працювали в різних галузях вельможного господарства: хліборобів і пастухів, рибалок і пташників, городників і садівників, пекарів і пивоварів, столярів, суднобудівників, художників і скульпторів - всіх тих, хто так яскраво представлений на гробничних рельєфах за своєю повсякденною роботою в полі і на пасовищі, в ремісничій майстерні й у будинку самого вельможі.

 

Характерною формою організації праці в рільництві в період Стародавнього царства були робочі загони, які працювали при посіві і збиранні врожаю. Наскільки можна судити по сценах сільськогосподарських робіт і написів до них, посівне зерно доставлялося хліборобам з житниці вельможного господарства, тяглову худобу (зазвичай це дві дліннорогіе корови) наводився з вельможного стада, зібраний урожай, що звозиться на струму ослами, належав вельможі і після обробки на тік надходив в його ж засіки.

 

Робочі загони працювали і під час перевезення вантажів, навантаження судів (основний транспортний засіб у Єгипті) і на багатьох інших громадських роботах, причому вони в міру потреби могли перекидатися то на одну, то на іншу роботу.

 

Ремісниче виробництво вельможного господарства було сконцентровано в загальних ремісничих майстернях - «палаті майстрів», в якій працювали ремісники різних спеціальностей. Тут працювали тільки чоловіки. Долею жінок була праця в окремих ткацьких майстернях. У господарстві існувало спеціальне нішеве підприємство, зайняте виготовленням різних продуктів. У всіх ремісничих роботах існував дробовий поділ праці, над одним і тим же виробом на різних етапах його виготовлення часто працювало кілька людей. І в ремісничій майстерні всі спорідненості виробництва належали власникові всього господарства; вироби, виготовлені майстрами, надходили в вельможні склади. Так сталося і в інших галузях вельможного господарства. Отже, всі види трудівників, залучених до вельможного господарства, були позбавлені власності на знаряддя і спорідненості виробництва. Але на тих же гробничних рельєфах зображений ринок для дрібного обміну, учасниками якого були, мабуть, також трудівники вельможного господарства. Тут йшла жвава торгівля: зерно, хліб, овочі, рибу обмінювали на рибальські гачки, взуття, мідні дзеркала, намиста, інші ремісничі вироби. Мірилом вартості було зерно. Наявність такого ринку можна пояснити існуванням певного надлишку харчових продуктів у частині трудівників, а також, ймовірно, і існуванням в ремісничому виробництві урочної системи. Норма вироблення була надзвичайно висока, не нижче повної виробничої можливості ремісника, - недарма єгипетського трудівника часто підганяли батогами і палицями; працівник, що впорався зі своїм уроком (нормою виробітку), можливо, міг виготовити додатковий виріб, який вже по праву належить особисто йому і могло бути обміняно на ринку на вощи або продукти харчування, йому необхідні. Отже, працівники, залучені до вельможного господарства, могли мати певну особисту рухомість. Царські і храмові господарства епохи Стародавнього царства, від яких до нас дійшли значно більш убогі відомості, судячи з усього, були організовані за тим же принципом.

 

Термін, що позначає раба (бак), відомий ще з часів Раннього царства. Документи Стародавнього царства свідчать про те, що рабів можна було купувати і продавати (зберігся, наприклад, документ від VI династії, що згадує куплю рабів). Отже, в Єгипті часу Стародавнього царства існував рабський ринок. Серед рабів були чужинці, але переважно це були єгиптяни за походженням

 

На чолі сформованої єгипетської держави стояв цар, якого часто називають в літературі фараоном - терміном, який прийшов з грецької мови, але висхідним до староєгипетському алегоричному найменуванню царя епохи Нового царства - пeрo, що означало «Великий дім» (тобто палац); саме ж ім'я царя вважалося священним, і вимовляти його заборонялося.

 

Середнє царство. Власне Середнім царством прийнято вважати епоху єдиного єгипетської держави, відтвореного на руїнах Стародавнього царства в самому кінці III тисячоліття до н.е. вихідцями з південного верхнєєгипетського фіванського нома - останніми царями XI династії, а потім усталеної фараонами наступної, XII династії, двохсотрічної правління яких стало часом розквіту і швидкого занепаду. Розпад єдиної держави, прагнення номів до економічної і політичної відособленості, їх суперництво і боротьба один з одним згубно позначилися на всій економічній структурі країни, на єдиній іригаційній системі - основі господарського добробуту Єгипту. І не випадково пам'ятники часу ефемерних VII-Х династій повні відомостей про роки страшного голоду, про рілля, що перетворилися на болота і непрохідні хащі, про що пустують полях, які нікому обробляти, так як обезлюдніли багаті і процвітаючі області країни. Внутрішня боротьба погіршує і без того важке становище Єгипту - загибель і розорення несуть із собою безперервні чвари між ворогуючими номами. Природно, що в такій обстановці не можна виключити і серйозних соціальних виступів трудящого населення країни, зазнавав, без сумніву, найбільші тяготи і позбавлення. Смутні натяки на хвилювання низів єгипетського суспільства зафіксовані в багатьох документальних і літературних джерелах тієї пори.

 

Пам'ятники дозволяють простежити основні моменти боротьби за єдність країни задовго до воцаріння Аменемхета I. У середині XXII ст. до н.е. проголосив себе фараоном Ахтой (Хети), правитель Гераклеопольского нома, розташованого в 120 км на південь від Мемфіса (IX династія). Ахтою I і особливо царям наступної, Х династії вдалося об'єднати частину верхнеегіпетской долини (Манефонови VII, VIII і IX династії відносяться до часу смут між VI і Х династіями; власних пам'ятників вони не залишили.). Потім на півдні країни посилився Фіванський ном. У Єгипті стали одночасно правити царі Х гераклеопольської і XI фіванської династій. У повчанні гераклеопольского царя Ахтоя III синові рекомендується жити в світі з Південним царством. Однак зіткнення було неминучим. Гераклеопольські царі в боротьбі з Фівами спиралися на деяких з номархів. Нарешті, близько 2040 р. до н.е. фіванський цар Ментухетеп I стає фараоном всього Єгипту. Починається історія Середнього царства.

3У спадок від I Перехідного періоду Середньому царству залишається і вплив місцевої номової адміністрації в економічному і політичному житті країни. Настільки велика самостійність номархів навіть в самому кінці епохи, що вони іноді ведуть літочислення по роках власного правління, очолюють культ місцевого божества, у своїй титулатурі називають себе, подібно царям, синами цього божества. Номархи очолюють місцеві військові сили, нерідко вельми значні, оточують себе численною пишною свитою наближених, охоронців, слуг. Навіть при сильних царях XII династії позиції місцевих правителів не були підірвані. Мабуть, міць їх ще більше зросла, їх гробниці при перших царях XII династії стали багатшими. В період Середнього царства номархи вже не просто виконавці волі центральної адміністрації на місцях, як це було при могутніх царях Стародавнього царства, - в рамках нової єдиної єгипетської держави вони самі мають значну самостійність, їхня влада в номах є спадковою, і цар тільки формально затверджує призначення нового номарха.

 

Природно, в таких умовах у царів Середнього царства, змушених ділити владу в країні з місцевими правителями, стан був менш міцний і стійкий, ніж у фараонів Стародавнього царства, й не дивно, що прихована боротьба місцевих правителів і центральної влади, внутрішні безлади і хвилювання, змови і палацові інтриги відбуваються в Єгипті протягом усієї XII династії. Документи Середнього царства дають можливість виявити соціальне становище царських хемуу. Люди з цього шару, в цілому становили основне трудяще населення країни, були позбавлені власності на знаряддя і засоби виробництва, працювали в господарствах, які їм не належали, і самі поряд із знаряддями і засобами виробництва або перебували у володінні («власності» - джег) окремої посадової особи, або належали храмам або державним (царським) установам. Іншою соціальною категорією залежних людей, кількісно незначною у порівнянні з царськими хемуу, були відомі нам із Стародавнього царства баку - раби в повному сенсі цього словаПерші царі XIII династії, пов'язані, ймовірно, родинними відносинами з попередньою, XII династією утримували ще владу в долині Нілу до II порога, підтримували відносини з Східним Середземномор'ям, Але скоро країна розпалася, мабуть, на дві частини (XIII і XIV династії) . Єгипет вступає в новий етап своєї історії, який прийнято називати II Перехідним періодом.

 

II перехідний період і гіксоське завоювання. Більш ніж двохсотлітній II Перехідний період - темний час внутрішньої нестабільності, династичної боротьби та іноземного завоювання. Красномовні дійшли до нас царські списки, які зберегли імена фараонів того часу - їх більше двох сотень. Така велика кількість царюючих осіб свідчить про те, що трон став іграшкою в руках ворогуючих придворних клік. Часом царями виявляються і люди нецарського походження - насамперед це висуваються під час смути воєначальники.

 

У цих важких для країни умовах на межі XVIII і XVII ст. до н.е. зі сходу, через Синайський півострів, на Єгипет обрушилися загарбники-гіксоси (В такій формі через грецьку мову (грец. Hyksos) дійшло до нас їх єгипетська назва, що звучала в умовному «шкільному» читанні як хека хасут, що означає «володарі пустельних нагорій» або «володарі (чужих країн», так як будь-яка чужоземна країна (крім Нубії) лежить вище рівня Єгипту і в порівнянні з квітучою Нільської долиною завжди безлюдна), що складали племінний союз мешканців Південної Сирії та Північної Аравії, за своїм етнічним складом, можливо, неоднорідний. Ослаблений Єгипет не зміг тоді надати серйозного опору прибульцям. Не бачені досі єгиптянами бойові колісниці гіксосів заповнили Східну Дельту, де і влаштувалися загарбники, зробивши своїм центром м. Аваріс, що стояв на одному зі східних рукавів Нила. Звідси гіксоси здійснювали набіги і на більш південні райони країни, спалюючи міста, руйнуючи храми, вбиваючи і забираючи в рабство багатьох єгиптян.

Близько 110 років перебували гіксоси в Єгипті. Остаточну перемогу над гіксосами здобув брат Камеса, засновник XVIII династії Яхмес (Амасій I), який вступив на єгипетський престол близько 1600 р. до н.е. З цього часу починається історія Нового царства.

4Епоха Нового царства, освітлювана найбільшим числом давньоєгипетських пам'ятників, збігається з правлінням трьох манефоновських династії - XVIII, XIX і XX (з XVI по XI ст. до н.е.).

 

Уже на самому початку її відбулися значні зрушення у всіх галузях єгипетського господарства. З XVIII династії повсюдно відзначено широке застосування бронзи поряд з використанням знарядь праці з чистої міді, каменю і дерева. Після винаходу ножного хутра в металургії було покінчено з важкою і небезпечною працею - роздуванням горна легкими через довгі трубки; з'являється більш зручний і продуктивний ткацький верстат; удосконалюється плуг з прямовисною рукояткою, ще рідкісний в Середньому царстві, остаточно витісняє старий, відомий в давнину. Використання водопідйомних споруд - шадуфів, що нагадують всім відомі колодязні «журавлі», не могло не привести до різкого збільшення продуктивності праці в садівництві та городництві, де до цього застосовувався тільки малопродуктивний ручний полив. Інтенсивно розвивається нова для країни галузь ремісничого виробництва - склоробство. Саме від епохи Нового царства дійшли до нас різноманітні судини і численні дрібні вироби з непрозорого кольорового скла. Поява його свідчить про успіхи прикладної хімії, яка домоглася також особливо відчутних досягнень в області муміфікації - недарма так добре збереглися мумії більшості фараонів Нового царства, одного разу в смутні часи пізньої єгипетської історії заховані від грабіжників у затишному тайнику біля фіванського некрополя і виявлені лише в самому кінці XIX ст. н.е.

 

У Новому царстві відбулися якісні і кількісні зміни в тваринництві, пов'язані з небувалим зростанням припливу до Єгипту багатотисячних і разнопородних стад великої рогатої худоби, овець та інших домашніх тварин з завойованих Єгиптом країн. Вперше на пам'ятниках Нового царства ми бачимо верблюда з поклажею на спині. Починаючи з гіксоського часу в Єгипті розвивається конярство, що забезпечує новий вид єгипетського війська - бойові колісниці, що мали велике значення у зв'язку з завойовницькими походами єгипетських царів у Передню Азію. У єгипетському господарстві для коня не знайшли застосування, та колісні вози, запряжені волами, поступово починають вживатися для перевезення вантажів. Такі вози використовувалися під час експедиції в каменоломні. Але все ж основним видом сухопутного транспорту для перевезень вантажів були сани-волокуші.

 

Вся економіка епохи Нового царства найтіснішим чином пов'язана з завойовницької політикою фараонів XVIII-XIX династій, з пограбуванням захоплених територій і країн: досить сказати, що не синайські рудники тепер є основними постачальниками міді в Єгипті - вона у величезній кількості ввозиться в країну з Палестини та Сирії, прибуває у вигляді дарів з Кіпру; золото, так марнотратно спожите єгипетським двором і храмами, служить основним видом данини підкореної Ефіопії, а також надходить в Єгипет і з завойованих країн Передньої Азії; звідти ж і, можливо, шляхом обміну з Малої Азії - з країни хетів отримують єгиптяни срібло. Будівельний ліс і раніше рубають в горах Лівану і частково в Нубії. Шлють могутнім царям Єгипту дари і незалежні правителі Нижньої Месопотамії. Міцніють зв'язки з далеким Пунтом, повідомлення з яким було полегшено спорудою каналу, що з'єднує східний рукав Нілу з Червоним морем. Пунт для Єгипту - це як і раніше мирра і ладан, золото і рідкісні породи дерев, екзотичні рослини і тварини. У великій кількості поставлялося до Єгипту награбовані під час війн або ж отримані у вигляді постійної данини зерно, худоба, багато продовольчих припасів. Деякі культурні рослини, що не зустрічалися раніше в Єгипті, стали культивувати в ньому в епоху Нового царства.

 

Поряд з іноземни постачаннями інтенсивно використовувалися і місцеві джерела сировини, що вже й раніше широко розроблялися, причому тут необхідно особливо відзначити небувале збільшення видобутку пісковика в сусідніх з Єгиптом пустельних каменоломнях - каменю, що був необхідним для грандіозної будівельної діяльності фараонів.

 

Але не тільки корисні копалини - сировина, зерно і худоба хлинули до Єгипту з початку Нового царства. Повертаючись з іноземних походів, єгиптяни приводили з собою небувалу досі кількість військовополонених - полювання за людьми стало однією з основних турбот єгипетського війська під час його майже щорічних рейдів за межі країни.

 

5Конфлікт почався з того, що політичні претензії жерців храму Амона-Ра були не тільки відкинуті новим фараоном Аменхетепом IV, що вступив на трон в 1372 р. до н. е.., а й послужили приводом для рішучих гонінь. Фараон демонстративно підтримав як противагу храму Амона-Ра новий культ перш маловідомого бога сонячного диска Атона, зручний для нього тим, що за ним не стояли якісь впливові сили. Оголосивши себе верховним жерцем Атона, Аменхетеп змінив своє імя на Ехнатон ( «угодного Атону») і, залишивши Фіви, в 300 км на півночі від них заснував швидко відбудовану для нього нову столицю Ахетатон (городище Телль-Амарна). З точки зору релігії це була чи не перша в історії спроба замінити всіх богів одним, створити культ єдиного, загальнообов `язкового для всіх, офіційно визнаного і возвеличення бога великої країни. Але монотеїстична тенденція реформи аж ніяк не був головною, основна мета її зводилася до того, аби зміцнити централізовану адміністрацію за рахунок ліквідації сепаратистських тенденцій впливової храмової знаті. Прагнучи рішучим ривком порвати з традицією, Ехнатон робив відчайдушні спроби все відновити. Це проявилося і в створенні нового бога, і в будівництво нової столиці і у висуванні нових людей, у створенні нових культово-канонічних норм, навіть у новій, причому досить художньо досконалої, школі мистецтва - досить нагадати про такий шедевр портретної скульптури, як зображення дружини реформатора красуні Нефертіті.

 

Важко сказати, якими могли б бути кінцеві результати реформи, якщо б не передчасна смерть Ехнатона, процарствовавшего близько 17 років.

6Розвиток релігії. Єгипетська релігія упродовж тисячоліть зазнавала різнорідних внутрішніх перемін. У найдавніші часи народні вірування мали дуже примітивний характер. Кожна оселя, кожна округа мала своїх богів. Шанували старі дерева, дивовижні скелі, граничні2 стовпи, ріку Ніл, а найбільше — звірів, що відзначалися силою, меткістю чи іншими прикметами. Так, божеською пошаною користувалися лев, вовк, шакал, кіт, корова, крокодил, скорпіон, сокіл, ібіс і багато інших. Пізніше божества прийняли людську подобу, але часто давали їм звірячі голови. Єгиптяни наївно уявляли собі світ і природу. Єгипетський хлібороб уважав небо за велику корову, яка передніми ногами спирається на захід, задніми — на схід, а на череві її містяться зорі. Сонце родиться щодня на сході, як мале теля. Інші порівнювали сонце із соколом, який щоденно пролітає [через! Усе небо. Про початок світу оповідали, що спочатку існувало саме тільки море, на морі з'явилося яйце, з яйця зросла квітка, а з неї вийшло сонце. Із сонця породилися інші боги.

 

 

Коли з різнорідних країн Єгипту утворилася одна держава, з-поміж різних богів на перше місце висунувся бог Горішнього Єгипту — Гор. Його знаком був сокіл. Про перемогу Гора оповідали довгу легенду. Батьками його були Осіріс та Ісіда. Бог пустелі Сет чарами обдурив Осіріса, вбив його й загорнув його земне царство. Але коли Гор підріс, [він] виступив проти Сета, у страшній боротьбі поконав його й добув собі батьківські володіння. Єгиптяни уважали Гора головним опікуном своєї країни й приписували йому об'єднання Долішнього Єгипту з Горішнім. Фараони звалися «слугами Гора», а з часом навіть ім'я бога ставало титулом фараона. Головна святиня Гора була у Гієранкополі. Щодва роки відбувалися тут особливо урочисті свята на честь бога.

 

Шанування Ра підупало в епоху наїзду кочових гіксосів. Коли Єгипетська держава знову відновилася, провідне місце зайняв бог А м о н. Він був спочатку місцевим богом у Фівах. Але коли фіванська династія опанувала весь Єгипет, культ Амона зайняв перше місце в цій країні. Як і Ра, його уважали божеством Сонця й уживали навіть спільну назву Амон-Ра. Фараони фіванської династії прилучають ім'я бога до свого: Аменемхет, Аменхотеп. Ь часом Амон став найпопулярнішим з усіх богів, і його іменем єгиптянин клявся в щоденній молитві: «Як мене Амон затримає при житті» і т. п.

 

Три головні божества, котрі по черзі панували над Єгиптом, — Гор, Ра й Амон — репрезентують три ступені розвитку єгипетської релігії. Гор має риси народного божества, котре вийшло з легенд, видуманих простолюдом. Це вказує на те, що він походить із часів, коли ще культура була в зародку. Р а був уже богом «писарів» —новопосталого стану інтелігенції, яка не вдовольнялася вже давніми народними міфами, а старалася давнім переказам дати новий зміст. Божества, що спочатку мали напівзвірячі прикмети, приймають постаті людей, і то людей вищого стану — царів, володарів, що орудують людською долею. Казкову балаканину довгих легенд писарі намагаються очистити від наївних поглядів, додають змістовні пояснення, уводять міфи в суцільну логічну форму. Ще інакше виглядає А м о н. Це вже твір фахових духівників-жерців. Вони підносять боже єство на ще вищий ступінь, зображують богів як істот, котрі стоять понад людьми, живуть окремим надлюдським життям. Давній антропоморфізм, що уявляв собі богів у людській подобі, вже не задовольняє жерців-філософів. Вони уважають божество духом, прапочатком усякого існування. До остаточного завершення ці погляди довів фараон Аменхотеп IV — Ехнатон. Він виступив із наукою, що існує тільки одне божество, яке всім рядить і все обіймає, — Сонце, А т о н. Фараон-революціонер змагав до того, щоб в усьому Єгипті єдино обов'язував культ його бога, а всіх інших богів намагався винищити. Але його змагання розуміли тільки вищі верстви. Народна маса не прийняла цього культу й залишилася при давніх численних богах. Письмо. Стародавні греки розрізняли три види єгипетського письма: ієрогліфи, письмо ієратичне й демотичне. Ієрогліфи, «вирите святе письмо», — це монументальне письмо, вживане для написів у святинях, гробницях і при всяких урочистих обставинах. Письмо ієратичне («священне») ідемотичне («народне») — це в дійсності те саме письмо, яким користувалися в щоденному громадянському житті. Від ієрогліфів вони відрізнялися тим, що літери не ставлено окремо, а лучено їх разом.

 

Ієрогліфи — це письмо образкове1: кожний предмет зображували окремим малюнком. Ось зразки:

 

Рух чи діяльність означали так, як вони уявлялися очам. Наприклад, людина з києм означала «бити», птах із розпростертими крилами — «летіти», ноги в русі — «ходити».

 

Малюнкове.

 

Важче було зображувати речі, що їх ми не бачимо, та абстрактні поняття. Єгиптянин радив собі так, що на означення вітру малював напнуте вітрило, на означення слова «чистий» — дзбанок, з якого ллється вода, замість «панувати» давав скіпетр. Деколи один і той же знак уживали для означення двох слів, які подібно звучали. Так, об-

 

Ієратичне письмо

 

раз зайця означав і «заєць», і «бути», бо обидва слова в єгипетській мові звучать «вен»; образ ока означає «око» і «робити».

 

З образкового письма з часом витворилося письмо звукове. Деякі образки вживалися і як слова, і як літери. Наприклад, хвиляста лінія означала й «воду» (нв), і початкову літеру цього слова — «н»; відкриті вуста означали «вуста» (ре) й літеру «р». Обидві системи — образкова і звукова — виступають часто разом поруч із собою й тому єгипетське письмо дуже важке для читання. Щоб усунути непорозуміння, єгипетські писарі при сумнівних словах ставили ще «знак означення». Скажімо, людина з рукою при вустах означала, що йдеться про мову і про всякі духовні діяння; чоловік із києм указував на насильницькі виступи; сувій папірусу вміщували при абстрактах.

 

Єгипетське письмо мало понад 500 знаків, чи літер. Єгиптяни подібно, як і інші східні народи, не зазначали цілком самозвуків2. Писали найчастіше від правої руки до лівої, але на монументальних пам'ятках є написи зліва направо.

 

За матеріал для писання правив папірус (по-єгипет-ськи — «па-п-іур» — «рослина Нілу»). Це — рід тростини. Єгиптяни перерізували її бильця вздовж і зліплювали разом в аркуші. Папірус був доволі дорогим і тільки заможніші люди могли ним користуватися; бідніші писали не раз на кам'яних табличках, шкаралупках мушель тощо. На папірусі писали пензлем, який умочали в туш, спрепаровану із сажі й гуми.

Письменство. На ниві літератури єгиптяни не дали творів найвищого рівня. В їхніх письменницьких працях виявляється якась тверезість і поміркованість, яка примушує їх триматися конвенціональних1 зразків і не дозволяє розвинути ширше індивідуальні сили. Коли з'являлася якась літературна форма, письменники трималися "ії цілими століттями, не зважуючись чим-будь змінити спосіб писання. Тому єгипетське письменство здається нам одноманітним і сірим.

 

Найстарший вид літератури в Єгипті — це приповідки філософічно-морального змісту.

ДРЕВНИЕ ГЕРМАНЦЫ

Практикум и хрестоматия

научных статей по курсу

«История средних веков»

(ридер)

 

 

Для специальности «032600 – История»

 

В помощь студенту

 

 

Армавир – 2008

 

УДК 9 (М) 3 Печатается по решению редакционно-

ББК 63.3 (0) 3 издательского совета и кафедры

Д – 81 всеобщей истории Армавирского

государственного педагогического

университета

 







Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 225. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.019 сек.) русская версия | украинская версия