Характеристика підходів до визначення правового статусу недержавних пенсійних фондів у зарубіжному законодавствіОскільки НПФ в Україні знаходяться лише на етапі становлення, цікавим для України є вивчення підходів до визначення правового статусу НПФ інших країн, де НПФ функціонують більш тривалий період. Узагальнення цього досвіду дозволить окреслити правові форми функціонування НПФ, зрозуміти роль НПФ у цьому процесі та сформувати класифікаційну структуру НПФ з точки зору їхнього правового статусу. Аналіз законодавства інших країн, позитивних і негативних наслідків правового регулювання діяльності НПФ може бути враховано при подальшій розробці відповідного законодавства України. Якщо характеризувати підходи до визначення правового статусу НПФ у зарубіжній практиці, то в літературі зустрічається точка зору щодо поділу пенсійних фондів за принципом роботи на страхові та нестрахові. Страхові пенсійні фонди, як правило, управляються товариствами по страхуванню життя, що використовують внески роботодавців і працівників для набуття права на отримання групових чи індивідуальних страхових ануїтетів (виплат). Нестрахові пенсійні фонди являють собою відокремлену від юридичної особи-засновника фінансову установу, учасниками якої є працівники цієї юридичної особи. Нестрахові фонди формують свої активи як за рахунок внесків роботодавців, так і за рахунок внесків працівників, а також за рахунок інвестиційного прибутку, отриманого від інвестування накопичених коштів у диверсифіковані фінансові інструменти[12]. Фактично, критерієм поділу НПФ на страхові та нестрахові є природа виплат, які отримуватиме учасник при виході на пенсію. Учасник страхового фонду матиме право на отримання страхових виплат, здійснення цього права залежить від настання страхового випадку та регулюється законодавством про страхування. Учасник нестрахового фонду матиме право на отримання пенсійних виплат, які залежать лише від настання пенсійного віку учасника, і розмір яких визначається сумою внесків, здійснених на користь учасника, інвестиційним прибутком та тривалістю пенсійних виплат. З точки зору правового статусу НПФ, доцільно більш детально розглянути класифікації НПФ за такими критеріями: за правовою формою; за правовим режимом пенсійних коштів (наявністю прав учасників пенсійного фонду стосовно пенсійних коштів); за особливостями реалізації правосуб’єктності; за природою участі в пенсійних фондах; за видами пенсійних схем. Найбільш загальною класифікацією НПФ, які існують у різних державах світу, є їх поділ за правовою формою на неавтономні та автономні [13]. Неавтономні пенсійні фонди складаються з резервів та інших активів, юридично не відокремлених від вкладника або адміністратора, і право власності на які належить вкладнику[14]. Слід зауважити, що відповідно до принципу 5 П’ятнадцяти принципів регулювання приватних професійних схем від 25 квітня 2001 року, сформульованих Міжнародною асоціацією організацій з управління та нагляду у сфері пенсійного забезпечення (International Network of Pension Regulators and Supervisors), пенсійний фонд повинен бути юридично відокремленим від вкладника (спонсора) або щонайменше таке розмежування повинне бути безумовно гарантоване через відповідні механізми. Очевидно, мається на увазі законодавче закріплення відповідальності вкладника за невиконання обов’язків перед учасниками пенсійного фонду. На розвиток зазначеного вище положення пунктом 2.3 Рекомендацій Організації економічного співробітництва і розвитку щодо основних принципів регулювання професійних пенсій від 21 липня 2004 року рекомендовано юридичне відокремлення пенсійних активів від активів вкладника (спонсора) пенсійного фонду і визначено, що Рекомендації не поширюються на регулювання неавтономних пенсійних фондів. Хоча ці міжнародні акти не мають нормативного характеру, а лише рекомендаційний, можна прослідкувати світову тенденцію до зменшення кількості неавтономних пенсійних фондів та юридичної автономізації НПФ. Справді, неавтономні пенсійні фонди серед країн Організації економічного співробітництва і розвитку існують лише в декількох країнах, зокрема в Німеччині та Швеції[15]. Автономні пенсійні фонди визначаються як пенсійні фонди, що є юридично відокремленими від вкладника (спонсора) і являють собою самостійні юридичні особи, або є відокремленою сукупністю активів без статусу юридичної особи, призначені насамперед для пенсійного забезпечення і здійснення відповідних виплат[16]. Практично у всіх країнах Організації економічного співробітництва і розвитку НПФ є автономними. За зарубіжним законодавством існує два типи автономних пенсійних фондів: а) договірний (контрактний), при якому пенсійний фонд складається з юридично відокремленої сукупності активів без статусу юридичної особи, розміщених на рахунку, призначених для пенсійного забезпечення і здійснення пенсійних виплат, та управління якими здійснюється фінансовими установами в інтересах учасників фонду; б) інституційний, при якому фонд є самостійною юридичною особою, створеною зі спеціальною метою, з правоздатністю і дієздатністю. За правовим режимом пенсійних коштів (за наявністю прав учасників пенсійного фонду стосовно пенсійних коштів) неавтономні пенсійні фонди є фондами, учасники яких не мають жодних прав на пенсійні кошти, власником пенсійних коштів виступає вкладник (спонсор). Автономні пенсійні фонди договірного типу за цим критерієм створюються у формах[17]: а) індивідуальна, за якої пенсійні кошти належать учасникам на певному правовому титулі. Закриті і відкриті пенсійні фонди Португалії, Іспанії та відкриті пенсійні фонди Італії засновуються саме в такій формі; б) колективна, за якої учасники мають лише зобов’язальне право на отримання прибутку від інвестування пенсійних коштів і недержавної пенсії. Окремі пенсійні фонди такого виду існують у Кореї та Японії. Залежно від того, чи належать пенсійні кошти учасникам пенсійного фонду, автономні пенсійні фонди інституційного типу створюються у формах[18]: а) корпоративна — пенсійні кошти належать учасникам на певному правовому титулі. Прикладами таких пенсійних фондів є фонди Угорщини, закриті пенсійні фонди Бельгії та Італії, пенсійні фонди Швейцарії, відкриті фонди Мексики, пенсійні фонди Австрії та пенсійні фонди Республіки Чехія; б) засновницька — учасники не мають прав щодо пенсійних коштів, за винятком, можливо, випадків банкрутства вкладника. Учасники мають лише зобов’язальне право на отримання прибутку від інвестування пенсійних коштів. Серед таких фондів є деякі закриті пенсійні фонди Бельгії, Італії та Швейцарії, а також закриті пенсійні фонди Данії, Фінляндії, Нідерландів, Норвегії та Швеції; в) трастова — пенсійні кошти передаються на праві довірчої власності довірчим власникам, які управляють фондом. Основним принципом при організації фондів таких видів є те, що кошти, передані довірчому власнику одними довірителями, повинні бути відокремлені від коштів, переданих іншими довірителями, і від майна самого довірчого власника. Усі країни англо-американської правової сім’ї (Австралія, Канада, Ірландія, Нова Зеландія, Велика Британія, США) передбачають трасти як єдино можливу правову форму існування пенсійних фондів[19]. З точки зору реалізації правосуб’єктності, НПФ можна поділити на: а) пенсійні фонди, реалізація правосуб’єктності яких здійснюється органом пенсійного фонду (внутрішнє управління); б) пенсійні фонди, реалізація правосуб’єктності яких здійснюється окремою від пенсійного фонду особою (зовнішнє управління); в) пенсійні фонди, реалізація правосуб’єктності яких здійснюється як органом пенсійного фонду, так і окремою особою (змішане управління). Внутрішнє управління передбачає наявність органу, через який НПФ набуває та здійснює свої цивільні права й обов’язки. Таким чином, саме орган управління реалізує цивільну дієздатність НПФ. Орган управління може складатися з однієї чи декількох фізичних осіб. Такий орган вправі виконувати оперативні завдання самостійно або делегувати їх виконання іншим особам, включаючи таких осіб, як: консультанти, актуарії, управляючі активами. Внутрішні органи управління є характерними для інституційних фондів. Такими є корпоративні інституційні НПФ в Угорщині, Бельгії, Італії, Швейцарії, Мексиці, Австрії та Республіці Чехія, засновницькі інституційні фонди Бельгії, Італії, Швейцарії, а також Данії, Фінляндії, Нідерландах і Швеції, де цивільні права та обов’язки фонду здійснює орган управління, як правило, рада директорів. Для прикладу, згідно із ЗакономУгорщини„Про приватну пенсію та недержавні пенсійні фонди” від 15 липня 1997 року НПФ створюється у формі неприбуткової юридичної особи і функціонує на засадах самоуправління[20]. НПФ за законодавством Угорщини є не лише інститутом спільного інвестування з покладеними на його раду фідуціарними обов’язками, покликаними захищати інтереси учасників фонду, а й установою, відповідальною за здійснення адміністративного управління та виконання інших функцій. Органами фонду є загальні збори або збори делегатів, групові збори, рада директорів, наглядовий комітет, експертні комітети. Через органи управління пенсійні фонди Угорщини мають право самостійно здійснювати збирання пенсійних внесків, адміністративне управління діяльністю фонду, управління його активами, проведення пенсійних виплат. НПФ також можуть залучати до вчинення цих правочинів спеціалізовані компанії з управління активами та юридичних осіб, які здійснюють адміністративне управління пенсійним фондом. Управління активами не може передаватися юридичній особі, яка здійснює виконання адміністративних, реєстраційних та актуарних завдань фонду, якщо тільки фонд не є власником більш ніж 50 відсотків статутного капіталу зазначеної організації. Якщо пенсійний фонд вирішив управляти активами учасників самостійно, він повинен створити резервний фонд — чи то за рахунок учасників, чи за рахунок зовнішніх джерел, наприклад, роботодавців. Зберігання активів фонду здійснюється банком-зберігачем, який має необмежені повноваження щодо контролю за станом активів фонду і рухом грошових коштів. Зберігання цінних паперів здійснюється депозитарієм. Зовнішнє управління передбачає, що цивільні права та обов’язки пенсійного фонду здійснює окрема юридична чи фізична особа або об’єднання фізичних осіб. Юридична, фізична особа або об’єднання фізичних осіб реалізує дієздатність пенсійного фонду. Така структура є характерною для фондів договірного типу, якими управляють фінансові установи або спеціалізовані юридичні особи — компанії з управління пенсійним фондом. Активи цих осіб є юридично відокремленими від активів, що являють собою пенсійний фонд. Зокрема, відповідно до Закону Республіки Хорватія„Про обов’язкові та добровільні пенсійні фонди” від 07 травня 1999 року пенсійні фонди Хорватії є фондами особливого виду або окремого власного капіталу без правосуб’єктності, створеними шляхом сплати внесків учасниками фонду, які й виступають власниками фонду[21]. Пенсійний фонд створюється пенсійною компанією (пенсійною страховою компанією чи добровільною пенсійною компанією) або спонсором добровільного пенсійного фонду, а управління пенсійним фондом може здійснювати тільки пенсійна компанія. Виключними видами діяльності пенсійної компанії є створення пенсійного фонду, управління таким пенсійним фондом, а також будь-яка діяльність, пов’язана з діяльністю з управління пенсійними фондами. Пенсійна компанія створюється у формі акціонерної компанії або компанії з обмеженою відповідальністю. Одна фізична чи юридична особа не може бути акціонером більш ніж однієї пенсійної компанії. Органами пенсійної компанії є загальні збори, наглядова рада і правління. Активи пенсійного фонду зберігаються окремо від активів пенсійної компанії. Пенсійна компанія несе відповідальність перед членами пенсійного фонду за збитки, завдані в результаті невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків щодо управління відповідним фондом, якщо тільки таке невиконання чи неналежне виконання обов’язків не було обумовлене обставинами, що не залежали від пенсійної компанії і не могли б залежати, незважаючи на найвищий ступінь старання. Пенсійна компанія зобов’язана укласти договір про зберігання активів пенсійного фонду. Активи пенсійного фонду зберігаються на окремому рахунку в зберігача. Модель функціонування НПФ, запроваджена в Хорватії, є досить унікальною. Насамперед тому, що НПФ є автономними договірними (контрактними) фондами, тобто не є юридичними особами, а лише відокремленою сукупністю активів, що становлять власність членів. Створення й управління таким фондом здійснюється юридичною особою — пенсійною компанією. Окремим різновидом зовнішнього управління є управління, що здійснюється довірчим власником. Довірчий власник може бути юридичною особою, фізичною особою або об’єднанням фізичних осіб. Наприклад, у Австралії довірчим власником пенсійного фонду, що існує у трастовій формі, може бути комітет фізичних осіб або корпоративна установа із власною радою директорів[22]. Довірчі власники можуть передавати виконання своїх функцій, у тому числі управління активами, третім особам, проте залишаються відповідальними за управління активами фонду. Довірчі власники можуть призначати зовнішнього аудитора або незалежного зберігача. Довірчі власники виконують усі дії, пов’язані із функціонуванням пенсійної схеми, включаючи збирання пенсійних внесків, здійснення інвестування пенсійних активів, залучення зберігача, управляючих активами, консультантів та виплату пенсій. Довірчий власник є єдиною особою, відповідальною за виконання фідуціарних обов’язків перед учасниками. Стосовно управління активами, довірчі власники зобов’язані управляти коштами учасників на принципах компетентності, сумлінності, нагляду і завжди в інтересах учасників. В Ірландії управління закритими (професійними) пенсійними фондами, що утворюються у трастовій формі, здійснюється довірчим власником, який може бути індивідуальним утворенням, корпоративним утворенням або поєднанням обох вищезазначених варіантів. Довірчий власник в індивідуальній формі передбачає осіб, обраних чи призначених роботодавцем з числа працівників компанії або зовнішніх консультантів (юристів, бухгалтерів, актуаріїв), а також осіб, призначених самими учасниками фонду чи внаслідок консультацій із учасниками фонду[23]. Довірчим власником у корпоративній формі може бути: роботодавець як юридична особа; інша, ніж роботодавець, юридична особа (наприклад, юридична особа, що спеціалізується на наданні трастових послуг); окремо заснована трастова компанія, директор якої обирається чи призначається роботодавцем або учасниками. Довірчі власники пенсійних фондів мають такі обов’язки відповідно до трастового законодавства: здійснювати контроль за своєчасною сплатою пенсійних внесків; здійснювати контроль за належним інвестуванням пенсійних активів; зберігати пенсійні активи окремо від своїх активів та активів роботодавця; здійснювати виплати пенсій відповідно до встановлених правил; вести персоніфікований і бухгалтерський облік; діяти розумно, сумлінно і добросовісно; у разі необхідності надавати професійні консультації; здійснювати контроль за діями осіб, яким було делеговано виконання певних функцій. Найважливішим обов’язком довірчих власників є здійснення інвестування пенсійних активів. Довірчі власники повинні здійснювати таке інвестування згідно з „принципом обачної особи”[24]. Бенефіціарії фонду можуть вимагати відшкодування збитків від довірчих власників, які діють неналежним чином, недобросовісно чи не у відповідності до трастових правил, що визначають напрями й обмеження в інвестуванні пенсійних активів. Довірчий власник несе відповідальність за всі збитки, завдані бенефіціаріям. Довірчий власник зобов’язаний призначити актуарія й аудитора, але не має обов’язку призначати зберігача. Довірчий власник має право передати виконання багатьох адміністративних функцій адміністратору, проте залишається відповідальним за їх виконання. У Великій Британії закриті пенсійні фонди створюються у трастовій формі. Довірчі власники мають право власності на активи пенсійного фонду виключно з метою накопичення прибутку для учасників пенсійної схеми й бенефіціаріїв. Довірчі власники несуть відповідальність за виконання всіх функцій відповідно до пенсійної схеми. Вони несуть відповідальність за реалізацію інвестиційної стратегії, але саме інвестування повинне здійснюватися уповноваженою компанією з управління активами. Довірчі власники також можуть управляти активами, але в більшості випадків вони делегують виконання цих дій компаніям з управління активами. Довірчий власник повинен забезпечити, щоб компанія управляла активами від його імені належним чином. Довірчий власник також може призначити аудитора і актуарія. Призначення зберігача не є обов’язковим[25]. Додатковими обов’язками довірчих власників є: своєчасне проведення пенсійних виплат; ведення персоніфікованого обліку учасників; призначення професійних консультантів та актуаріїв; інформування учасників про інвестиційний прибуток (збиток). У Сполучених Штатах Америки закриті пенсійні фонди утворюються у трастовій формі. Для того, щоб довірчий власник чи власники мали правовий титул стосовно пенсійних активів, ці довірчі власники повинні бути названі у пенсійній схемі або трастових документах, [26] або призначені фідуціарієм пенсійної схеми. Довірчі власники також мають виключне право управляти активами пенсійного фонду, якщо: 1) пенсійна схема чи трастовий документ не передбачають, що довірчий власник чи власники виконують вказівки фідуціарія, який не є довірчим власником, або 2) право придбавати, управляти і розпоряджатися пенсійними активами не делеговане компанії (компаніям) з управління активами. Довірчий власник зберігає правовий титул по відношенню до пенсійних активів у разі делегування права управляти активами. Учасники не мають права призначати довірчого власника. У пенсійних фондах, створених одним роботодавцем, право призначати довірчих власників пенсійного фонду має цей роботодавець. У разі створення пенсійного фонду кількома роботодавцями довірчі власники у рівній пропорції призначаються спільно усіма роботодавцями-засновниками. Довірчі власники несуть відповідальність за неналежне інвестування пенсійних активів. Довірчий власник зобов’язаний не здійснювати заборонених дій із пенсійними активами й розкривати певну інформацію наглядовим органам і учасникам фонду. Повноваження довірчих власників у сфері недержавного пенсійного забезпечення є, як правило, дискреційними,[27] тобто довірчі власники не пов’язані детальними вказівками установника щодо управління майном, діють на власний розсуд, хоча певний контроль з боку установника чи бенефіціаріїв все-таки існує[28]. Змішане управління передбачає здійснення частини цивільних прав та обов’язків органами управління пенсійного фонду, а частини — окремими від пенсійного фонду особами. Тобто, дієздатність НПФ при такому різновиді управління реалізується як його органами управління, так і зовнішніми по відношенню до фонду особами. Відповідно до Закону Республіки Польща„Про організацію та діяльність пенсійних фондів” від 28 серпня 1997 року у приватній пенсійній системі функціонують три юридичні особи: пенсійний фонд, товариство пенсійного фонду, банк-депозитарій. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи після внесення його до реєстру фондів. Пенсійний фонд не має статутного фонду і штату працівників, не може бути проголошений банкрутом. Фонди бувають двох видів: відкриті фонди і фонди для працівників. Єдиним керівним органом фонду є товариство пенсійного фонду, яке й засновує фонд. Товариство є юридичною особою, створеною у формі акціонерної компанії. У відповідності до видів фондів існують два типи товариств: універсальне товариство, тобто товариство, що є керівним органом відкритого фонду, та товариство працівників, що є керівним органом фонду для працівників. Товариство набуває статусу юридичної особи після внесення його до відповідного реєстру. Заснування фондів та управління ними є виключними видами діяльності товариств. До обов’язків товариства відносяться: керівництво фондом; залучення учасників; складення інвестиційних планів для активів; контроль за коштами на індивідуальних рахунках; зберігання документів фонду; забезпечення учасників періодичною звітністю; представництво фонду у відносинах із третіми особами. Учасник укладає контракт із пенсійним фондом, а не з товариством[29]. Кожне товариство може заснувати і управляти одним фондом, за винятком випадків, коли управління більше ніж одним фондом є результатом взяття під управління іншого фонду або результатом злиття чи поглинання товариств. Універсальне товариство має на меті отримання прибутку й управляє фондом за винагороду. Товариство працівників не може бути прибутковою компанією. Акціонери товариства працівників не мають права брати участь у розподілі річних прибутків. Органами управління товариства є правління, спостережна рада, загальні збори. Кожне товариство відповідає перед членами фонду за збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням своїх обов’язків, пов’язаних із управлінням та представництвом відповідного фонду, якщо тільки невиконання або неналежне виконання обов’язків не зумовлене обставинами, за які товариство не відповідає, і яким воно не могло запобігти, незважаючи на виявлений ним найвищий рівень старанності. Банк-депозитарій є юридичною особою, до обов’язків якого входить зберігання коштів учасників, а також всіх активів, придбаних за рахунок цих коштів. Відповідно до Закону Республіки Казахстан„Про пенсійне забезпечення” від 20 липня 1997 року НПФ за своїм правовим статусом є юридичною особою, до функцій якої належить збір пенсійних внесків; укладання пенсійних контрактів; ведення індивідуального обліку пенсійних накопичень і виплат; надання інформації вкладникам і отримувачам пенсії; ведення рекламної діяльності[30]. Цивільні права та обов’язки фонду, що знаходяться в межах зазначених функцій, здійснюються органами управління пенсійного фонду. Разом із тим, управління активами пенсійного фонду повинне здійснюватися виключно спеціалізованою компанією з управління активами, з якою фондом укладається договір про інвестиційне управління. За своєю організаційно-правовою формою компанія з управління активами є закритим акціонерним товариством, що повинне мати щонайменше чотири засновники, кожен із яких є власником не більше як 25 відсотків акцій. Засновниками компанії з управління активами можуть бути юридичні особи, зареєстровані в Республіці Казахстан, та іноземні юридичні особи. Засновниками компанії з управління активами можуть бути також засновники пенсійних фондів, із якими ці компанії уклали договори про управління активами. Компанія з управління активами зобов’язана здійснювати інвестування пенсійних фондів з дотриманням інвестиційної політики фондів, а також проводити оцінку вартості пенсійних активів. Пенсійні активи повинні зберігатися в одному банку-зберігачі. На банк-зберігач покладено такі функції: отримання пенсійних внесків; зберігання активів пенсійних фондів; здійснення операцій купівлі-продажу активів відповідно до розпоряджень компаній з управління активами; повідомлення уповноважених державних органів про можливі випадки порушення встановлених норм інвестування і здійснення заходів для запобігання таким порушенням; здійснення оплати послуг, наданих пенсійним фондам, та перерахування коштів учасників пенсійних фондів відповідно до розпоряджень пенсійних фондів.[31] Особливістю системи недержавного пенсійного забезпечення Республіки Казахстан є те, що договір про зберігання пенсійних активів (або кастодіальний договір), є тристороннім та укладається між НПФ, банком-зберігачем та компанією з управління активами. Система недержавного пенсійного забезпечення в Казахстані значно відрізняється від тієї, що існує в Республіці Польща. НПФ у Казахстані є юридичними особами зі статутним капіталом і найманими працівниками. НПФ вправі самостійно здійснювати функції для забезпечення своєї діяльності, окрім управління активами та зберігання пенсійних коштів. Для виконання останніх із зазначених функцій НПФ укладають договори, відповідно до яких отримують послуги компаній з управління активами та банків-зберігачів. У Російській Федерації відповідно до Федерального Закону „Про недержавні пенсійні фонди” від 07 травня 1998 року органами управління НПФ є рада фонду як вищий орган управління, виконавчий орган (органи) та опікунська рада як наглядовий орган. Через виконавчий орган (органи) НПФ самостійно виконує практично всі функції з недержавного пенсійного забезпечення: розробляє правила фонду; формує майно, необхідне для статутної діяльності фонду, й розміщує кошти, які входять до його складу; укладає пенсійні договори; акумулює пенсійні внески; веде пенсійні рахунки недержавного пенсійного забезпечення; інформує вкладників і учасників про стан вказаних рахунків; веде бухгалтерський і податковий облік; здійснює актуарні розрахунки, пенсійні виплати та виплати викупних сум, переведення викупних сум до інших пенсійних фондів тощо. У сфері інвестиційної діяльності НПФ визначає інвестиційну стратегію при розміщенні коштів пенсійних резервів та інвестуванні коштів пенсійних накопичень. Треба зауважити, що Федеральний Закон розрізняє два поняття: пенсійні резерви та пенсійні накопичення. Пенсійні резерви є коштами, що знаходяться у власності фонду і призначені для виконання фондом обов’язків перед учасниками відповідно до пенсійних договорів. Пенсійні накопичення — це кошти, що також знаходяться у власності фонду, але призначені для виконання фондом обов’язків перед застрахованими особами відповідно до договорів про обов’язкове пенсійне страхування і договорів про створення професійної пенсійної системи. Розміщення коштів пенсійних резервів здійснюється фондами самостійно, а також через компанії з управління активами. Інвестування пенсійних накопичень здійснює лише компанія з управління активами. Звідси можна зробити висновок про наявність у Російській Федерації змішаної моделі управління НПФ, при якій одну частину цивільних прав та обов’язків фонду здійснює фонд через органи управління, а іншу частину цивільних прав та обов’язків — через спеціалізовані компанії з управління активами. За природою участі НПФ поділяються на: а) закриті фонди (корпоративні), пенсійні схеми яких обмежуються певною категорією учасників — працівників засновника чи засновників;б) відкриті фонди, у яких прийнято щонайменше одну пенсійну схему та які не мають обмеження на участь[32].Доцільно погодитися із виокремленням ще й третього виду пенсійних фондів — це змішані пенсійні фонди (галузеві), учасниками якого можуть бути як працівники засновника чи вкладника, так і інші особи, що відповідають певним критеріям або вимогам (наприклад, професія чи рід занять). Якщо розглянути ці різновиди пенсійних фондів у проекції на вкладників, то можна побачити, що у закритих НПФ пенсійні внески здійснюються переважно юридичними особами-роботодавцями; відкриті НПФ орієнтовані на роботу в основному з вкладниками-фізичними особами, а змішані НПФ працюють із вкладниками як юридичними, так і фізичними особами[33]. За видами пенсійних схем НПФ поділяються на: а) фонди із встановленими розмірами виплат пенсій (defined benefit schemes); б) фонди із встановленими розмірами внесків (defined contribution schemes); г) фонди із комбінованими пенсійними схемами (hybrid schemes)[34]. Фонди, у яких існують пенсійні схеми із визначеними виплатами, передбачають, що роботодавець заздалегідь обумовлює порядок визначення пенсійної виплати. Розмір внеску визначається залежно від віку учасників, рівня заробітної плати і тривалості участі у програмі. Розмір внесків постійно змінюється. У такій схемі її учасники можуть заздалегідь планувати, яку пенсію вони отримають при виході на пенсію.Фонди, у яких існують пенсійні схеми із визначеними внесками передбачають, що вкладники сплачують внески до НПФ із встановленою періодичністю та розміром на індивідуальний пенсійний рахунок конкретного учасника. Розмір внеску є сталим і визначається учасником самостійно. За таких умов є небезпека недалекоглядності, тобто неможливості прогнозувати точний розмір пенсійних виплат. Фонди із комбінованими пенсійними схемами передбачають одночасне поєднання обох вищезазначених схем. При цьому вкладник-роботодавець повністю або частково здійснює внески на свій солідарний рахунок та призначає пенсії учасникам за схемою із визначеними виплатами, а учасник може формувати собі додаткову пенсію самостійно за власні кошти за схемою визначених внесків на власному індивідуальному рахунку, відкритому в тому ж НПФ[35].Важливим є те, що в зарубіжній практиці перерахованих видів НПФ у чистому вигляді практично не існує. Спостерігаються фонди із різноманітними комбінаціями пенсійних схем, що є найбільш зручними в конкретній ситуації для вкладників та учасників фонду.ВИСНОВКИ: - поява перших пенсійних фондів, які можуть слугувати прототипами сучасних НПФ, сягає кінця ХІХ століття. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття в Україні в цілому склалися два підходи до пенсійного забезпечення: розподільчий (емеритальні каси) і накопичувальний (страхові пенсійні каси). Страхові каси, на відміну від емеритальних, ґрунтувалися виключно на страхових принципах. Емеритальні та страхові пенсійні каси того часу були аналогами сучасних накопичувальних пенсійних фондів і страхових компаній. Пенсійні каси вчителів, залізничників та інші досить подібні до професійних НПФ. Відомі й аналоги сучасних корпоративних фондів; - у незалежній Україні становлення НПФ пройшло поки що нетривалий шлях від Указу Президента України „Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні” № 291/98 від 13 квітня 1998 року, яким задекларовано створення НПФ як складової частини третього рівня реформованої пенсійної системи, і до прийняття Законів України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року та „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09 липня 2003 року, якими було закладено правове підґрунтя функціонування НПФ; - з точки зору правового статусу пенсійні фонди, що існують у світі, розрізняються за: правовою формою, у якій вони створені; правовим режимом пенсійних коштів; особливостями реалізації правосуб’єктності; природою участі в пенсійних фондах; видами пенсійних схем; - за правовою формою НПФ у світовій практиці поділяються на: неавтономні, які складаються із активів, юридично не відокремлених від вкладника або адміністратора, та активів, власником яких є вкладник; автономні, тобто юридично відокремлена сукупність активів без статусу юридичної особи (договірний (контрактний) тип) або незалежні юридичні особи (інституційний тип); - за правовим режимом пенсійних коштів: НПФ, учасники яких не мають жодних прав на пенсійні кошти; НПФ, у яких пенсійні кошти належать учасникам на певному правовому титулі; НПФ, пенсійні кошти яких передаються на праві довірчої власності довірчим власникам; - за особливостями реалізації правосуб’єктності: НПФ, реалізація правосуб’єктності яких здійснюється органом пенсійного фонду; НПФ, реалізація правосуб’єктності яких здійснюється окремою від пенсійного фонду особою; НПФ, реалізація правосуб’єктності яких здійснюється як органом пенсійного фонду, так і окремою особою; - за природою участі в пенсійному фонді: відкриті, закриті (корпоративні) та змішані (галузеві); - за видами пенсійних схем: НПФ із встановленими розмірами виплат пенсій; НПФ із встановленими розмірами внесків; НПФ із комбінованими пенсійними схемами. - аналіз зарубіжного законодавства, що регулює відносини за участю НПФ, свідчить про те, що на відміну від пенсійних планів ХІХ століття, що передбачали формування активів, які належали на певному правовому титулі юридичним особам-роботодавцям (при цьому учасники не мали ні речових, ні зобов’язальних прав стосовно таких активів), сучасні світові тенденції полягають у зменшенні кількості неавтономних пенсійних фондів та юридичній автономізації НПФ.
|
