Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розглядання та бесіди за репродукціями художніх картин 3 страница




Читання уривків з вірша М.Познанської "Що я знаю про метро".

З дітьми середнього і старшого віку проводять завершальні бесіди як самостійне заняття з довкілля. Бесіда може бути частиною заняття, як-от: вступна, супроводжувальна бесіда з метою узагальнення і систематизації набутих раніше знань у процесі спостережень, прогулянок, екскурсій, розглядання картин, читання художніх творів.

Бесіда - це організована, цілеспрямована розмова вихователя з дітьми з певної теми, що складається із запитань і відповідей. Бесіда є ефективним словесним методом навчання, який при правильному його поєднанні з конкретними спостереженнями та діяльністю дітей, відіграє велику роль в освітньо-виховній роботі з дітьми.

Розроблений Сократом і Платоном метод бесіди застосовувавсь у навчанні молоді риторики і логіки. Пізніше цей метод був використаний у шкільному навчанні. З часів Я.А.Коменського та Й.Г.Песталоцці постало питання про застосування бесід у дошкільній освіті.

Бесіда насамперед є методом систематизації уявлень дітей, здобутих ними у процесі повсякденного життя і на заняттях. Бесіда є школою розвитку дитячої думки (Я.А.Коменський, Й.Г.Песталоцці, К.Д.Ушинський, В.Ф.Одоєвський, Л.К.Шлегер, Є.І.Тихеєва, Є.О.Фльорина). Характер бесіди вимагає від дитини вміння активно відтворювати свої знання, порівнювати, розмірковувати, доходити висновків. За допомогою бесід діти цілеспрямовано засвоюють відомості про конкретні предмети й явища, вчаться словом передавати ознаки предметів, дії з предметами. Зосереджуючи увагу на характерних ознаках явищ, педагог поглиблює уявлення дітей про те, що вони сприймали на прогулянках, екскурсіях. Позначення сприйнятого словом, опис самими дітьми предметів і явищ робить процес набуття знань більш осмисленим. Бесіда також збагачує дитину новими знаннями або показує знайоме в новому аспекті. Беручи участь у бесіді, дитина вчиться зосереджувати свою думку на одному предметі, пригадує те, що знає про нього, привчається логічно мислити. У бесіді вихователь учить дитину чітко висловлювати свої думки, розвиває вміння слухати і розуміти запитання, правильно формулювати відповідь на них -коротко або докладніше залежно від характеру запитання, правильно ставити запитання. Бесіди активізують дитяче мовлення, сприяють розвитку діалогічного мовлення.

Вихователь учить дітей у ході бесід правильно застосовувати граматичні форми слів, чітко вимовляти слова, збагачує й активізує їхній словник. У бесідах є можливість повторно відтворити те, що діти спостерігали раніше.

У бесіді активізуються моральні й естетичні уявлення дітей, зосереджується їхня увага на найяскравіших вра-Бесіди багаті за змістом, підводять дітей до доступних для них суджень, висновків. Дитина на яскравих прикладах глибше осмислює й емоційніше переживає своє ставлення до довкілля. Спираючись на знання, дитина обдумує свою поведінку, оцінює вчинки. Бесіда формує у дитини відповідне ставлення до фактів дійсності, сприяє вихованню організованості і формуванню певних моральних якостей. В умовах дошкільного закладу бесіда використовується як важливий засіб колективного спілкування дітей.

Змістом бесіди є програмний матеріал з ознайомлення дітей з довкіллям: з предметами побуту, праці, з побутом і працею людей, явищами природи, суспільним життям, святами, з іграми, навчанням і працею дітей у дошкільному закладі. Зміст бесіди може складати обговорення прослуханих казок, оповідань, віршів, розглянутих картин, відеофільмів, кінофільмів, телепередач тощо.

Зміст бесід повинен бути педагогічно цінним, сприяти здійсненню завдань всебічного виховання дітей і водночас бути посильним, психологічно близьким дитині - дошкільнику. Дотримання останньої вимоги особливо необхідне для того, щоб бесіда проходила активно, збуджувала думку дитини, допомагала утримувати її увагу і залишила б глибокий слід у її свідомості.

Сучасні методисти пропонують різноманітну тематику для бесід з дошкільниками.

Поширеними є бесіди, які відтворюють факти і явища суспільного життя: "Київ — головне місто України", "Наше місто", "Ми любимо своє село", "Що ми бачили в бібліотеці?". Бесіди, присвячені праці, трудовому процесу, трудовим справам самих дітей: "Хліб - усьому голова", "Професії твоїх батьків", "Як шиють одяг?", "Про будівництво", "Ми - чергові", "Що ми виростили на городі, в саду" тощо.

З дошкільниками проводяться бесіди про машини, які допомагають дорослим у праці ("Що машини допомагають робити в дошкільному закладі і дома?", "На чому люди їздять?", "Які машини допомагають селянам вирощувати врожай?" тощо), про предмети, з якими діти зустрічаються кожного дня ("Наші іграшки", "Про одяг і взуття", "Про посуд" тощо).

Вихователь повинен глибоко продумувати зміст бесід, відбирати для обговорення ті факти й явища, які підводять дітей до узагальнюючих висновків і водночас потребують додаткових пояснень, відомостей, щоб діти повніше і глибше осмислили матеріал спостережень.

Старший вихователь дошкільного закладу повинен допомогти вихователям спланувати проведення бесід у певній послідовності, забезпечити зв’язок їх між собою. Наступні бесіди мають бути складніші за попередні. У них повинні ставитися нові розумові завдання, підвищуватися вимоги до мовлення дітей.

Бесіда досягає своєї мети тільки при чіткій організації і продуманій методиці її проведення. Тому значне місце в успішному проведенні бесіди має ретельна підготовка до неї вихователя і дітей. Вихователь, визначивши завдання і тему бесіди, продумує і підбирає її зміст, структуру, визначає характер і формулювання основних запитань. Крім того, підбирає необхідні наочні посібники, технічні засоби, продумує, як урахувати індивідуальні особливості дітей і забезпечити диференційоване керівництво ними під час бесіди.

Готовність дітей до бесіди полягає у наявності в них відповідних знань про предмет чи явище, які будуть обговорюватись у бесіді. Ці знання дитина одержує під час екскурсій, спостережень, розгляду картин, перегляду відеофільмів, телепередач тощо. Бесіда повинна будуватися на основі життєвого досвіду і знань дітей. Наприклад, бесіду з теми "Про зиму" можна проводити тільки тоді, коли діти вже ознайомились із зимовими явищами природи,

слухали відповідні оповідання і вірші. Якщо планується бесіда за змістом картини, літературного твору, то діти повинні мати певні знання для розуміння цього матеріалу, прослухати цей літературний твір, розглянути картину.

Бесіда є складним методом навчання, її хід залежить не тільки від підготовки самого вихователя, а і від рівня розвитку дітей, їхніх знань, від ступеня їхньої активності і самостійності. Бесіда вимагає від дитини напруження уваги, вона повинна весь час стежити за ходом бесіди, не відволікатись від теми, слухати своїх товаришів, пригадувати, узагальнювати, бути готовою відповідати, водночас стримувати себе від виступу, коли не запитують. Перед вихователем стоїть завдання підтримувати протягом усього заняття активність дітей, мобілізуючи їхню увагу.

Структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дітей. У ній взаємопов’язані такі структурні елементи, як початок бесіди, основна та прикінцева частини. Бесіда повинна починатися з опису конкретних образів, емоційно яскравих спогадів дітей про цікавий випадок. Необхідно відразу ж оживити в пам’яті дітей цілісний образ, явище, активізувати емоційну сферу дітей і тим самим викликати в них бажання брати участь у бесіді. Є.О.Фльорина пише з цього приводу, що початок бесіди повинен бути образним, емоційним, повинен "зібрати" увагу дітей і спрямувати їхні думки.

Почати бесіду можна по-різному - із згадування, із розповіді, із розгляду картинки, іграшки, предмета, із загадування загадки, читання вірша, які мають пряме відношення до теми.

В основній частині бесіди розкривається її конкретний зміст. Готуючи бесіду, вихователю треба спланувати її етапи, тобто виділити суттєві компоненти того поняття, яке буде аналізуватися з дітьми. До дітей послідовно ставляться запитання, які спрямовують їхню активність. По ходу

бесіди вихователь дає пояснення, стверджує дитячі відповіді, узагальнює їх, показує наочний матеріал тощо. Бесіда повинна бути емоційною, жвавою, підвищувати активність дітей. Залежно від змісту бесіди в ній у різних поєднаннях використовуються такі прийоми, як запитання, пояснення, показ наочного матеріалу.

У процесі бесіди педагог подекуди дає нові відомості, щоб уточнити або поглибити знання дітей про ті предмети й явища, про які йде мова. У бесіді можна використовувати різні прийоми словникової роботи - пояснення вихователем значення окремих слів, повторення слова хором разом з вихователем. Успіх і педагогічна результативність бесід багато в чому залежить від правильно поставлених перед дітьми запитань.

Усі запитання можна поділити, як зазначає Є.Й.Радіна, на дві групи. Першу групу становлять запитання, які вимагають від дітей простої відповіді чи опису предметів, явищ. Це запитання що? хто? який? куди? Вони ставляться на початку бесіди або мікротеми бесіди для того, щоб відновити в пам’яті дитини те, що вона бачила, переживала. Друга група запитань вимагає від дітей деяких логічних узагальнень, умовисновків, встановлення причинних зв’язків, розкриття змісту теми (для чого? чому? навіщо? чим схожі? як дізнатися?). Такі запитання пошукового та проблемного характеру повинні відігравати провідну роль у бесіді, особливо у старшій групі. Вони здебільшого ставляться після того, як у пам’яті дитини відновилися знання, образи, і на основі аналізу вона може сама дійти висновку.

Запитання вихователя повинні розкривати зміст теми і спрямовувати думку дітей на правильну відповідь. Тому їх треба формулювати чітко, конкретно, коротко (Які машини допомагають будівельникам будувати будинки? Де

роблять іграшки?). Неконкретні запитання часто призводять до неправильних, поверхневих відповідей. Так, запитання "Що ви знаєте про Київ?", "Що ви можете сказати про цю картину?" і подібні - широкі за змістом, неконкретні, тому й відповіді дітей будуть поверхневими. У самому запитанні не повинно бути незрозумілих дітям слів. У кожному запитанні повинна бути лише одна думка. При постановці запитань необхідно чітко уявити собі, які психічні процеси при цьому активізуються у дітей - процеси пам’яті, мислення, уяви, а також, які саме почуття викликаються. Активізація усіх психічних процесів шляхом запитань до дітей - важлива умова проведення бесіди.

Слід також ставити такі запитання, які викликали б у дітей різні образи - зорові, слухові тощо. Наприклад, у бесіді про водний транспорт вихователь ставить таке запитання: "Що ви чули, коли були на набережній?" Діти згадують, що чули гудки пароплавів, короткі і довгі, шум моторів, голосні оголошення по радіо на річковому вокзалі тощо. Слухові сприймання допомагають дітям точніше описати все, що характеризує явище, предмет.

Крім основних запитань вихователь повинен використовувати і допоміжні - навідні та запитання-підказки. Навідні запитання займають основне місце серед допоміжних, вони допомагають дитині не тільки точніше засвоїти зміст того, про що запитують, а й наштовхують на правильну відповідь, дають можливість самостійно впоратися з нею, наприклад: "А що ще у нас є цікавого в місті? Яка річка? Як вона називається?"

Значно менше слід використовувати запитання-підказки, які містять у собі готову відповідь. Діти, відповідаючи на них, повинні тільки ствердити чи заперечити, наприклад: "А ти бачив пам’ятник на площі?" Ці запитання треба ставити тільки дітям, які не впевнені у своїх силах,

повільно думають. Відповівши на таке запитання, дитина сміливіше відповідатиме на наступні. Проте і щодо таких дітей ці запитання не можна застосовувати часто, бо це привчає дитину до відповідей без роздумування, гальмує її розумовий розвиток.

Важливим показником активної участі дітей у бесіді є їхні запитання. Треба вчити дітей ставити запитання до вихователя і товаришів. Вихователь повинен бути уважним до запитань дітей, які виникають у них у процесі бесіди: схвалити вдалі запитання і відзначити спостережливість, допитливість. Вихователь може викликати в дітей бажання ставити запитання зауваженнями ("Невже вам не цікаво знати, як роблять цю іграшку?"), попередньою настановою ("Послухайте Сергія, а потім розпитайте його детальніше, що він бачив у Києві"), вказівками ("Запитайте один в одного, що вам найбільше запам’яталося з того, що ми бачили на телеграфі і чому?").

У процесі бесіди діти повинні висловити своє ставлення до предметів і явищ, поділитися почуттями, переживаннями. Проводячи бесіду, вихователь мусить пам’ятати, що вона повинна мати характер організованої розмови, яка проходить вільно, не напружено, у звичайних, не вимушених умовах. Відповідаючи на запитання, діти подекуди відходять від теми бесіди, тому що в них під впливом слова легко і швидко відновлюються асоціативно пов’язані враження. Є.І.Тихеєва вказувала на те, що вихователь повинен стежити за ходом бесіди, спрямовувати її, не давати відхилятися від теми, вести бесіду жваво, емоційно.

Відповіді дітей у бесіді можуть бути розгорнутими і короткими. Вимагати на кожне запитання розгорнутої відповіді не слід, інакше бесіда втратить свою невимушеність, стане нецікавою.

У практиці зустрічаються випадки, коли вихователі вимагають повної відповіді. Проте не слід цього робити у

жвавій бесіді, яка захоплює не тільки розум, але й емоції дітей. Цим знижується емоційна безпосередність обміну думками і враженнями, що характерно для усного розмовного мовлення; мова дитини набуває характеру "книжної".

Вихователь повинен підводити дітей до розгорнутих відповідей, у яких дитина осмислено і зрозуміло для слухача передає свої судження, користуючись при цьому різноманітними синтаксичними структурами фраз. Подекуди відповідь дитини складається із двох-трьох фраз, логічно пов’язаних між собою. Треба передбачити запитання, які вимагають самостійної розумової праці, а не механічної "повної" відповіді. Навчання дітей штучної побудови фраз збіднює їхнє мовлення. Спонукати дітей до розгорнутих відповідей можна насамперед постановкою таких запитань, на які дитина не може не дати розгорнутої відповіді. Наприклад, такі запитання, як "Що вам найбільше запам’яталося з літнього відпочинку? Розкажіть про це" або "Чому Сашко так зробив?" та подібні ведуть до розгорнутих висловлювань. Велике значення має також приклад висловлювань у бесіді самого вихователя. Так, у бесіді про рідне місто вихователь пропонує дітям описати свою вулицю, але спочатку він сам дає зразок такого опису. Можна допускати короткі відповіді, навіть одним словом. На запитання "Хто?", "Що?", "Куди?" діти можуть відповісти коротко. "Як називається головна вулиця Києва?" - "Хрещатик"; "До якого свята ми зараз готуємося?" - "До Дня Перемоги" - такі короткі відповіді цілком зрозумілі іншим.

Вихователь у ході бесіди викликає якомога більше дітей, враховуючи при цьому індивідуальні особливості кожного. Соромливих дітей треба підбадьорювати, надто жвавих стримувати, терпляче вислуховувати відповіді млявих дітей. Неприпустимо запитувати одних і тих самих дітей. Якщо вихователь довго розмовляє з однією дитиною, то решта нудьгує, не бере участі в бесіді. Те ж саме буває,

коли вихователь під час бесіди багато говорить про те, що дітям добре відомо, або без будь-якої потреби повторює все, що говорять діти. Активність у бесіді може виявлятись у доповненнях і уточненнях, які вносять діти у відповіді товаришів. Вихователь пропонує доповнити або уточнити відповідь дитини в тих випадках, коли вона неточна або неповна. Це підвищує увагу дітей на занятті. Відповіді дітей треба уважно вислуховувати. Не можна їх переривати, якщо в цьому немає прямої необхідності. Недоцільно ціною довгих зусиль "витягувати" відповідь, якщо дитина не має необхідних знань або не може подолати соромливість. У таких випадках можна задовольнитися короткою відповіддю.

Для уточнення уявлень дітей подекуди в бесіді використовується наочний матеріал: картина, іграшка, модель, предмет у натурі. Наочний матеріал викликає зацікавленість, мовленнєву активність. Висловлювання дітей у таких випадках безпосередньо спираються на відчуття і сприймання. Дрібні предмети (квіти, насіння, листя, предметні картинки) роздають усім дітям. Наочний матеріал вихователь готує заздалегідь, продумує розміщення його під час бесіди, методику пояснення. Його не треба виставляти для передчасного огляду, щоб не відвертати уваги дітей від заняття. Наочний матеріал повинен повністю відповідати програмовому змісту бесіди. У бесіду можна включити прослуховування платівок, магнітофонних записів, літературних текстів, що підвищує емоційність сприймання матеріалу. Можна використати також ігрові вправи, загадки, читання художніх творів.

У прикінцевій частині бесіди вихователь пропонує дітям прочитати знайомий вірш, заспівати пісню, близьку за змістом до теми бесіди. Можна прочитати художнє оповідання, провести дидактичну гру, прослухати аудіо-запис. Так, бесіду про транспорт можна закріпити

дидактичною грою "На чому люди їздять», бесіду про місто Київ - піснею про нього, бесіду про свято - читанням знайомих віршів про це свято.

Наводимо приклади бесід.

Тема: "Одяг і взуття"

Програмний зміст: систематизувати знання дітей про одяг (зимовий, осінній, літній) і взуття: його виготовлення, призначення, матеріал. Учити брати участь у бесіді. Виховувати акуратність, повагу до батьків, до праці кравців.

Словник: одяг, взуття, швець, швачка.

Хід зняття. Вступна бесіда: де ми були на екскурсії? Що ми бачили там? Хто шиє одяг? Де його купують? Розглядання одягу ляльки. Що це? Із якого матеріалу пошите плаття? Якого воно кольору? Що потрібно для пошиття плаття (пальта, шапки, сорочки)?

Відгадування дітьми загадок: "Лежить свинка, в неї поколена спинка" (Наперсток). "Два кінці, два кільця, а посередині цвях" (Ножиці). З якої матерії шиють літні плаття? Сорочки? Зимові сукні? Пальта?

Розглядання альбому, виготовленого вихователем, «Із чого шиють одяг". Розповідь вихователя.

Розглядання картини "Швачка" (автори Л.І.Мусякина, В.Г.Червякова. "Ким бути?").

Запитання: що зображено на картині? Де відбувається дія? Що роблять швачки? Чим вони шиють? Що ще ви бачите на картині? Розповідь вихователя.

Бесіда за запитаннями про взуття: яке ви знаєте взуття? Із чого шиють взуття? Хто шиє взуття? Де його ремонтують? Як потрібно доглядати за взуттям?

Дидактична гра з картинками "Хто виготовив нам одяг і взуття?".

Тема: "Транспорт"

Програмний зміст: вчити правильно поводитись у транспорті, на вулиці. Розвивати вміння узагальнювати, доходити висновків. Ознайомити з різними видами транспорту, з

професіями людей, які працюють на транспорті. Виховувати інтерес до техніки,і Словник: потяг, солярка, транспорт, наземний, штур-

I ‘ ман, стюардеса, пасажири, каштан, дирижабль.І Матеріал: картинка про місто, транспорт.

іі Хід заняття. Вихователь пропонує дітям назвати

І одним словом машину, тролейбус, літак, корабель.

,’ (транспорт). Розповідь вихователя про види транспорту.

‘ ‘ Розгляд кар-тини, де зображено місто і всі види транспорту.

‘ | Запитання: діти, що зображено на картині? Як ви думаєте,

на чому можна доїхати з одного кінця міста в інший?

II (машині, тролейбусі, автобусі). А на чому можна доїхати з, |одного міс-та в інше? (електричкою, потягом, автобусом,

літаком). Машини, тролейбуси, потяги їдуть по землі, тому і цей вид транспорту називають наземним транспортом.

— Діти, погляньте на картинку. Що летить у повітрі? і Літаки, гелікоптери належать до повітряного транспорту, бо вони пересуваються у повітрі.

— У місті є річка. Що ви бачите на річці? По воді можуть плавати кораблі, човни, баржі, танкери. Транспорт, який пересувається по воді, називають водним транспортом. Отже, є такі види транспорту: наземний, повітряний, водний. Розповідь вихователя про професії людей, які працюють на транспорті: "Професії багатьох людей пов’язані з транспортом. Це водії, льотчики, машиністи, і штурмани, кондуктори, стюардеси, провідниці. Ті люди, які їдуть у транспорті, - пасажири. Працівники транспорту дбають про те, щоб пасажирам у дорозі було зручно. Вихователь пропонує дітям пограти у гру "Конструктор".

—Діти, на столі у вас лежать конверти. Ви будете клеїти частинки листівки і визначати, яким транспортом ! подорожувати. Виграє той ряд, на якому швидше виконають завдання. Потім вихователь пропонує дітям наступну гру "Подорож".

—Діти відправляються у подорож до Києва. Київ - це і столиця України. Погляньте на листівки, які ви склеїли.

Хтось із вас поїде автомобілем, інші - потягом, літаком, чи пароплавом. На дошці малюнки із зображенням гаража, аеропорту, морського вокзалу. Той, хто відправиться наземним транспортом, підходить до малюнка із зображенням гаража; хто - повітряним - аеропорту; хто - водним - морського вокзалу. Швидше відправиться у подорож та група дітей, яка першою знайде свій вид транспорту.

Діти виконують завдання "Вибери транспорт": необхідно відповідно до професії знайти вид транспорту, на якому працює представник цієї професії.

Наступне завдання "Плутанина": діти мають допомогти Незнайці розкласти картки із зображенням видів транспорту (самоскид, трактор, човен, автобус, судно, крига, лом, трамвай, яхта, катер, літак, вертоліт, дирижабль) за відповідними групами.

Дітям пропонують ситуативні запитання та завдання:.

—Ти з бабусею зайшов у тролейбус. Вільне місце тільки одне. Як ти себе будеш поводити?

—Ти з товаришем голосно розмовляєш в автобусі. Вам зробили зауваження. Що відповіси?

—Ти вийшов із тролейбуса. Як ти його обійдеш?

—Ти вийшов із автобуса. Як ти його обійдеш?

—Ти з мамою сидиш у тролейбусі. На зупинці зайшов дідусь. Як ти вчиниш? Маленький хлопчик їв цукерку і кинув папірець під ноги пасажирам. Як він вчинив? Петрик першим забіг в автобус і зайняв місце для своєї сестри та її подруги. Як до Петрика поставилися дорослі? У чому він був неправий?

Вихователь підводить підсумок, допомагає дітям сформулювати правила поведінки у транспорті: у транспорті не можна голосно розмовляти, висовуватись у вікно, заважати пасажирам при вході, виході. Потрібно поступатися місцем пасажирам похилого віку, меншим за себе, вживати ввічливі слова.

4.6. Ознайомлення з довкіллям засобами дидактичної гри

Дидактична гра - це навчальна гра, вона використовується у навчально-виховному процесі дошкільного закладу з метою закріплення і уточнення знань дітей про довкілля.

Учені (З.М.Богуславська, А.К.Бондаренко, Т.І.Поні-манська, О.І.Сорокіна та ін.) визначають дидактичну гру як єдину систему впливів, спрямовану на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, а також на формування більш досконалих пізнавальних навичок і вмінь -сенсорних, інтелектуальних, мнемічних тощо.1 Особливістю дидактичних ігор є те, що вони спеціально створюються і розробляються дорослими з різною педагогічною метою: сенсорного виховання, мовленнєвого розвитку, ознайомлення з довкіллям, з елементарними математичними уявленнями тощо. Дидактичні ігри можуть супроводжуватись наочним матеріалом (іграшки, предмети, речі, картинки тощо) або створюватись тільки на словесній основі. Отже, у практиці дошкільної освіти дидактична гра визначається як ігровий метод навчання (В.М.Аванесова, З.М.Богуславська, Є.Ф.Іваницька, О.П.Усова та ін.).

Дидактична гра як ігровий метод навчання розглядається у двох видах: дидактична гра у власному розумінні слова та гра-заняття (гра-вправа). Перший вид - ґрунтується на автодидактизмі та самоорганізації дітей. У другому випадку провідна роль належить вихователю, який організовує ігри-заняття, використовуючи різноманітні ігрові прийоми.

У дидактичній грі як формі навчання діють одночасно два боки: навчальний (пізнавальний) та ігровий (розва-

1 Поніманська ТІ. Основи дошкільної педагогіки. - К.: Абрис, 1998. - С. 432. 234

жальний). Відповідно до цього вихователь водночас навчає дітей і грає разом з ними, а діти, граючись, навчаються. Пізнавальний зміст навчання виражається у певних дидактичних завданнях, що мають на меті, наприклад, сенсорне чи певне пізнавальне завдання. Дидактичні завдання ставляться перед дітьми не прямо, як на занятті, а тісно пов’язуються з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, і засвоєння пізнавального змісту відбувається ненавмисно, у процесі цікавих для дитини ігрових дій (ховання і пошуку, згадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо). Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання стає не пряма вказівка вихователя, а бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це, як зазначає З.М.Богуславська, спонукає дітей до розумової активності, як того вимагають умови і правила гри (краще сприймати довкілля, уважніше вислуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підібрати і групувати предмети тощо).

Високо оцінювала дидактичну гру як метод навчання О.П.Усова, яка відзначала, що "дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми дають можливість вихователю піднести рівень сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють навчальну діяльність, вносять до неї елемент цікавості"1.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність відбувається лише за умови доступності дидактичних завдань, наявності інтересу дітей до гри, засвоєння правил та ігрових дій, а це, у свою чергу, залежить від рівня ігрового досвіду. У самостійних іграх діти мають можливість застосовувати свої знання про предмети і явища довкілля у практичній діяльності.

1 УсоваАЛ. Обучение в детском саду. - М.: Просвещение, 1981. - С. 170.

Зазначимо, що значний внесок у розробку системи дидактичних ігор зробили такі вчені, як В.М.Аванесова, Ф.Н.Блехер, Л.А.Венгер, З.О.Михайлова, С.Л.Новосьоло-ва, О.І.Сорокіна та ін. Так, Є.ІТихеєва розробила систему дидактичних ігор з лялькою, описала, якою повинна бути дидактично обладнана лялька. Автор описала і настільно-друковані ігри для малят.

Розробка системи дидактичних ігор для математичного розвитку дитини належать Ф.Н.Блехер. Дослідження, проведені під керівництвом Л.А.Венгера, присвячені розробці дидактичних ігор і вправ для сенсорного виховання дітей дошкільного віку. Система дидактичних матеріалів - різноманітних дидактичних посібників, спеціально зроблених для розвитку певних взаємопов’язаних здібностей і знань з чітко визначеною послідовністю їх застосування - є центральною у дослідженнях Б.Хачапурідзе та його учнів.

Дидактична гра має структуру, що відрізняє її від інших видів діяльності, основними елементами дидактичної гри, що надають їй форму навчання і гри водночас, є: дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум, правила, ігрові дії, результат.

У кожній дидактичній грі є своє навчальне завдання, що відрізняє одну гру від іншої. Дидактичні завдання гри визначаються метою навчального і виховного впливу з боку вихователя.

Ігрове завдання виконується дітьми у процесі ігрової діяльності, викликає їхній інтерес, активність, бажання і потребу розв’язати його. Ігрові завдання, як і дидактичні, можуть бути найрізноманітнішими: так, у грі в лото завдання полягає у тому, щоб першому закрити всі клітинки великої картки; у грі з пірамідкою - зібрати її так, щоб ребро становило рівну лінію; у грі "Чарівна торбинка" дитина повинна навпомацки визначити предмети і назвати їх. У дидактичних та ігрових завданнях відображається

взаємозв’язок навчання і гри. Ігрові завдання пов’язані з ігровим задумом, який реалізується через уявлювану ситуацію.

Кожна дидактична гра має правила, обумовлені її змістом та ігровим задумом. Вони визначають характер і спосіб дій дитини, організовують і спрямовують її стосунки з іншими дітьми, дають можливість навчитися керувати своєю поведінкою. Дотримання правил вимагає від дитини певних вольових зусиль, уміння поводитися з іншими дітьми, переборювати негативні емоції через невдалий результат тощо. Правила, що використовуються у дидактичній грі, виступають критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.

Дидактична гра має конкретний результат, наприклад, відгадування загадок, виконання ігрових дій і завдань, що сприймається дитиною як успіх, від якого дитина одержує задоволення. Для вихователя результат гри завжди є показником засвоєння знань, успіхів дітей у навчально-ігровій діяльності.

Дидактичні ігри досить різноманітні. їх класифікують за різними критеріями: за навчальним змістом (Л.В.Арте-мова, О.І.Сорокіна, О.П.Усова); за спрямованістю пізнавальної діяльності (Л.А.Венгер, С.П.Новосьолова); за ігровим задумом, завданнями і ігровими діями (Д.Б.Ельконін, А.І.Матусик, О.П.Янківська та ін.); за взаємовідносинами дітей і вихователя (Р.Й. Жуковська, Д.В.Менджерицька та ін.). Крім того, дидактичні ігри ще класифікують за наявністю у їх змісті дидактичного матеріалу, наочного чи словесного (А.К.Бондаренко, Л.А.Венгер, О.І.Сорокіна, Г.С.Швайко та ін.). Це велика група дидактичних ігор з предметами, природним матеріалом, іграшками, речами, картинками, музичними інструментами, настільно-друковані ігри. І друга група - ігри без наочного супроводу - словесні, мовленнєві ігри.







Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 769. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия