Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розглядання та бесіди за репродукціями художніх картин 9 страница




Другий тип спільної діяльності - квазіевристичний. До-

1 Кудрявцев В.Т. Психология развития человека. - С. 147.

рослий залишається носієм "ЗУНів", натомість намагається створити квазіпроблему для дитини, він наштовхує дитину на ті способи вирішення навчального завдання, які сам добре знає. І в середині означеного типу сумісної діяльності також не виникає справжнього спілкування дитини з дорослим.

Насамкінець, третій, розвивальний тип спільної діяльності, який передбачає відкриту проблемність як для дитини, так і для педагога, виникає ситуація невизначеності, пошук шляхів. її вирішення, що передбачає обов’язкове розвивальне спілкування між педагогом і дитиною, формування здібностей, які були відсутніми як у дитини, так і в педагога. Таке розвивальне спілкування веде до саморозвитку, до формування творчої особистості як дитини, так і педагога. За цим типом дієвою є формула: "Робимо разом", "Роби зі мною", "Роби краще за мене", що відповідає гуманістичній парадигмі освіти.

Отже, наступність і перспективність повинна передбачати орієнтацію і вихователів дошкільних закладів, і вчителів-класоводів на третій, розвивальний тип - сумісну діяльність з дітьми, який враховує вікову дитячу індивідуальність, спонукає її до творчого самовиявлення, зберігає унікальність і самобутність дошкільного дитинства, забезпечує літичний, безкризовий перехід дошкільника в позицію особистості другого дитинства і водночас віддзеркалює розвивальний характер освіти. Перспективність і спадкоємність це педагогічний аспект неперервності освіти і підготовки дітей дошкільної ланки до навчання у початковій школі.

Водночас не можна вести мову про ефективну, повноцінну підготовку дітей до навчання у школі, якщо не враховувати її психологічний аспект, тобто стан внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію "школяр", у нову соціальну ситуацію розвитку "школа".

Готовність - це усвідомлений стан організму до сприйняття певної нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ.

Психологічна готовність дітей до школи передбачає формування у дітей певного ставлення до школи (як серйозної і соціально-значущої діяльності), тобто відповідну мотивацію навчання, або мотиваційну готовність, а також забезпечення рівня інтелектуального та емоційно-вольового розвитку дитини.1

Готуючи дітей до школи, слід уникати надмірного перевантаження дітей дошкільного віку інформаційними відомостями з різних освітніх галузей, які не узгоджуються з потенційними віковими можливостями їх засвоєння. Наприклад, такими, як знання з фізики, математики, грамоти, геометрії, історії, астрономії, географії, валеології, анатомії і фізіології тощо, якими начинені і сьогодні варіативні програми дошкільних закладів. Усе частіше можна почути сьогодні, що наші діти акселерати, вони мають неабиякі потенційні можливості для засвоєння складного матеріалу, потрібно лише розробити відповідну методику навчання. Запереченням цієї сентенції є слова В.К.Котирло про те, що "прямої і однозначної залежності розвитку від навчання немає".

Розвивальний ефект навчання залежить від його змісту і методів, тобто чого навчають і як навчають, а зміст і методи навчання обов’язково лімітуються віковими можливостями дітей, і в доборі змісту навчання ні в якому разі не можна ігнорувати вік дитини, оскільки, за образним виразом академіка О.Запорожця, "проблема віку, яку ми виштовхнули у двері, стукає у вікно". Не можна навчати дітей усього, чого захочуть дорослі, і чого вони можуть навчити, важливо для нас, щоб одержані знання сприяли розвитку дитини, а не були "мертвим вантажем чи меха-

1 КотирлоВ.К. Завтра в школу. - К.: Рад. шк., 1977. - С. 162.

нічно відтворювалися", нам це непотрібно, щоб дитина було схожою "на автоматичний устрій, який би видавав те, що в ньому запрограмоване".1

Проблема інтелектуальної готовності дітей до навчання у школі набула надзвичайної актуальності сьогодні у зв’язку з реформуванням системи освіти України, переходом на навчання з 6 років та подовження його терміну до 12 років. У цьому зв’язку надзвичайно небезпечним для здоров’я дітей є перебування в одному першому класі дітей різної вікової категорії від 5 років 9-10 місяців до 7,5 років з різним ступенем психологічної готовності до навчання, з різним рівнем педагогічної підготовки до школи: діти із сім’ї (що сьогодні становить більшість - 60%), з дошкільних закладів різного типу (державних, приватних, профільних тощо), яких або зовсім не готували до школи, або готували за елітними програмами. За словами Ш.О.Амонашвілі, "чим менший вік, тим більшого значення у його визначенні надається місяцям і навіть тижням". Недиференційований підхід до дітей, уніфікація їх до загальної категорії "учень", "першокласник", затримує адаптацію дітей до нових шкільних умов діяльності, веде до нервових зривів і кризових явищ.2

Отже, відповідно до означених принципів, центральне ядро феномена "дитинство" становить система взаємовідносин між дорослими і дитиною, між педагогом (учителями, вихователями) і учнями, вихованцями, яка визначає розвиток особистості залежно від характеру цих взаємовідносин (критичний чи літичний розвиток). Зупинимося більш докладно на сутності реалізації означених гуманістичних принципів на етапі дошкільного дитинства в Україні.

Повернемося до стратегічного документа державного рівня Базового компонента дошкільної освіти, який ґрунту-

1 Там само. - С. 164.

2 Амонашвили ПІЛ. Размьішления о гуманной педагогике.

ється, як це зазначено в документі, на таких науково-теоретичних позиціях:

—визнання своєрідності, унікальності особливої ролі дошкільного дитинства в становленні особистості, врахування сензитивності цього періоду для становлення первинного схематичного світогляду, супідрядності мотивів, довільної поведінки, внутрішніх етичних інтенцій, самосвідомості;

—інтегрований підхід до організації змісту освіти;

—реалізація особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти;

—забезпечення гармонійного і різнобічного розвитку особистості;

—здійснення цілісного підходу до організації змісту дошкільної освіти;

—орієнтація на активне проживання дошкільного дитинства як важливої передумови успішного розвитку її у наступні роки;

— забезпечення багатокомпонентності, наступності між дошкільною і початковою ланками освіти.1

Як бачимо, теоретичні позиції модернізації дошкільної освіти у БКДО відбивають провідні ознаки, що характеризують сучасне розуміння феномена "дошкільне дитинство".

Одне з головних завдань дошкільного закладу полягає у створенні комфортного середовища, забезпеченні дошкільнятам відчуття психологічної, фізичної комфортності, що передбачає реалізацію принципу комфортності життя дітей. Визначимо суть цього поняття. Комфортність у словниках тлумачиться як зручність, затишок, сукупність побутових і соціальних умов, вигод. Та це у вузькому значенні слова. Це лише його побутовий бік. Якщо йдеться про дитячу комфортність, то зміст цього феномена доцільніше було б визначити таким чином: це природничі та

1 Базовий компонент дошкільної освіти. -С. 12.

соціально-психологічні фактори, що визначають життєдіяльність дитини на позитивно-емоційному тлі від народження до дорослості. Фактори, що забезпечують сходження данини від досконалого фізичного розвитку, через засвоєння інтелектуальних, загальнолюдських та морально-етичних цінностей до високої духовності, що дає право йменуватися Людиною на планеті Земля. Отже, створити для Дитини комфортне життя означає забезпечити для неї змістовне в усьому його розмаїтті, емоційно насичене, позитивно забарвлене життя на всіх сходинках соціальних осередків: у сім’ї, дошкільному закладі, школі, в соціумі. Один із відомих діячів педагогіки першої половини 20 століття Сергій Шацький писав, що "Школа для дітей, а не діти для школи...". Зазначимо, що Дитина посідала центральне місце в педагогічній діяльності Василя Сухомлинського, для якої з першого до випускного класу він, Педагог, Творив їй казкову країну "Дитинство", оберігав її як ніжну квітку в прохолодний день від усіх негараздів шкільного життя. Якими доречними є тут слова В.О.Сухомлинського: "Дитина ніжний пагін, слабенька гілочка, що стане могутнім деревом і тому дитинство й потребує особливої турботи, ніжності й обережності".1 В.О.Сухомлинський закликав дорослих учителів створювати для дітей комфортні умови їхньої життєдіяльності, хоча й не вживав цього терміна. Сама дитяча природа потребує комфортності. "Дитині хочеться, зауважує В.О.Сухомлинський,- щоб хтось старший, мудрий, хто має багатий життєвий досвід, узяв на себе не тільки відповідальність за неї, не тільки турботу про її благо, а й про її радощі, хвилювання".2 Звідси, й педагогічна сентенція, яку виводить учений: "таємниця виховання у цьому, якщо хочете, й полягає: берегти прагнення дитини

1Сухомлинський В.О. Вибр. твори. У 5 т. - Т.1. - К.: Рад. школа, 1976. -

С. 621.

2Там само.-С. 618.

до того, щоб ви були її другом,... мудрим, інтелектуально й емоційно щедрим, морально красивим, естетично й духовно багатим".1 Другом, який би забезпечив комфортність розвитку особистості на всіх вікових сходинках Дитинства, від немовляти до випускника школи, тобто забезпечити комфортність на всіх етапах неперервної освіти.

Докладне вивчення спадщини В.О.Сухомлинського дає нам можливість виокремити ті сходинки, які б забезпечили комфортність особистості дитини у прямому значенні цього слова. Це такі:

—Материнська школа - сім’я, або школа батьків;

—Школа радощів - дошкільний заклад;

—Школа мислення - початкова школа;

—Школа людяності і довіри - середня школа;

—Школа духовності - старша школа. Започатковується життя дитини та її виховання у сім’ї.

Сім’я, як відомо, є найпершим осередком соціалізації дитини, її переходу зі стану "біо" у стан "соціо", це її перша зустріч зі світом речей, а пізніше і світом людей. У статті "Мікроклімат вашого дому" В.О.Сухомлинський пише: " У сім’ї дитина пізнає багато речей, усе для неї нове, все її хвилює: і сонячний зайчик у кімнаті, і казка про Івасика-Телесика, і барвистий метелик, і далекий ліс на обрії, і біла хмаринка в небі, і сива голова дідуся. Але відкривається перед дитиною й інше - Людина".2

Перше, з чого дитина починає пізнавати світ комфортності, це ласкава материнська посмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. "Якби світ увесь час дивився в душу дитини ласкавими очима матері, якби все, що вона зустріне пізніше на своєму життєвому шляху, було таким добрим і лагідним, як добра мати, - із сумом промовляє Вчитель, - у світі не було б ні горя, ні злочинів, ні трагедій".3

1 Там само. - С. 618.

2 Сухомлинський В.О. — Т. 5. — С. 417.

3 Там само. - С. 417.

Отже, комфортність немовляти, його життя залежить від батька і матері, ними вона започатковується. У хорошій сім’ї, за словами В.О.Сухомлинського, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі відносини чутливості до слова, до думки і почуття, до погляду і найменшого відтінку настрою, у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності й щирості, довір’я і взаємної поваги батьків - перед дитиною якраз і відкривається все те, на чому стверджується віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага тобто її комфортність.1 Нам дорослим завжди треба пам’ятати, що ми батьки, а батьки - це вихователі. Справжня мудрість вихователя (батька, матері, педагога), за словами В.Сухомлинського, в умінні дати дитині щастя. Щастя дитинства - це його комфортність - це "спокійне домашнє вогнище, що дає тепло і їжу"2, змістовність дитячого життя - це розумна батьківська любов.

Наступна сходинка життєдіяльності дитини - дошкільний заклад, яку б нам дуже хотілося назвати словами В.О.Сухомлинського "школою радості", оскільки діти не можуть жити без радості", а радість завжди є джерелом її комфортності. Чи є сучасні дошкільні заклади для дитини комфортними, чи несуть вони їй радість? Щоб відповісти на це запитання, розглянемо, що ж становить собою група дітей дошкільного закладу як педагогічне явище, які вона виконує педагогічні функції. Група дітей дошкільного закладу, за словами Т.О.Репіної, це генетично найбільш рання ступінь соціальної організації дітей, де розвивається спілкування і різноманітні види спільної діяльності, формуються перші стосунки з однолітками, що так потрібні для становлення її особистості, розвивається соціальна перцепція".3

1 Сухомлинський В.О. Т. 3. - С. 417.

2 Сухомлинський В.О. - Т. 5. - С. 441.

3 Репина ТА. Социально-психологическая характеристика группмдетского сада. - М.: Педагогика, 1988. - С. 196.

За результатами дослідження російських учених, група дошкільного закладу виконує низку педагогічних функцій. З-поміж них: соціальне навчання, регулювання поведінки дитини щодо її стосунків з однолітками на основі соціально усталених норм, формування ціннісних орієнтацій; формування адекватної самооцінки дитини; нормалізація і коригування впливу неблагополучної сім’ї.

Отже, вже сама специфіка дитячої групи, її структурні, динамічні і функціональні характеристики, статус дошкільника в системі міжособистісних відносин є джерелом багатьох позитивних емоцій, які "багато в чому визначають її благополуччя" та комфортність.

Упродовж дошкільного віку дитина набуває основи особистісної культури, її базис, що відповідає загальнолюдським духовним цінностям. Особистісно орієнтований підхід створює оптимальні умови для розв’язання таких стрижневих завдань, як: забезпечення фізіологічного і психічного благополуччя дитини; формування творчої особистості; ранній вияв індивідуальності дитини та ‘її подальший розвиток; розвиток довірливих етично-цінних міжособистісних відносин дітей з дорослими та однолітками.

У рамках особистісно-орієнтованого підходу виокремлюються й нові напрями навчання дітей на етапі дошкільного дитинства: від передавання вихователем дитині готових знань, умінь та навичок до навчання дітей можливостей, способів самостійного життя їх та використання у житті. Звідси, і нові завдання в навчально-пізнавальній діяльності дошкільника: формування культури пізнання, діяльнісно-практичного ставлення до світу (цілепокладання, планування, прогнозування, оцінка, контроль); формування культури почуттів, тобто дитину потрібно навчити володіти "мовою" своїх емоцій: переживати радість, пізнання краси природи, мистецтва, красу спілкування, праці, турботу про інших, гордість за свій успіх. Чи може сучасний дошкільний

заклад забезпечити сьогодні такі умови для розвитку дитини, щоб вона відчувала себе комфортно? На превеликий жаль, ні. Насамперед за економіко-фінансовим критерієм. Сьогодні держава ще не має змоги здійснювати матеріальні вклади в дитинство: 60% дошкільних закладів закрито, приміщення розпродано, а ті, що залишились, у фінансовому відношенні мають "залишки із залишків", діти йдуть у таку "школу радості" зі своїми іграшками, олівцями, альбомами тощо.

Сьогодні ми мусимо говорити про позитив у формуванні особистості, шукати шляхи, якими б ми могли забезпечити так необхідну для наших дітей комфортність уже на рівні дошкільного закладу та зберегти її у початковій школі -школі мислення. В.О.Сухомлинський застерігав педагогів: "ставлення дитини до навчання як до блага, щастя, радості взагалі немислиме, якщо в її духовному розвитку немає бурхливого життя думки".1

Саме тому вчений радив, щоб кожній виучуваній букві, кожній арифметичній дії передували уроки мислення "біля першоджерела думки - серед природи", навіть несміливий і сором’язливий стає тут допитливим мислителем. Серед природи, серед розмаїття наочних образів дитина відчуває себе надзвичайно комфортно, саме тому, за словами В.О.Сухомлинського, "кожна подорож у природи є уроком мислення, уроком розвитку розуму".

Уроки серед природи, уроки мислення можна впевнено назвати уроками для дітей. Та чи насправді всі уроки сучасної школи задовольняють дитину, приносять їй радість і задоволення? Чи відчуває дитина себе комфортно на уроці? Послідовник В.О.Сухомлинського відомий грузинський учений і педагог-практик Ш.О.Амонашвілі аналізує дитячі твори з теми "Добрий день, урок!" і наводить уривки із творів учнів початкових класів. Ось деякі з них:

1 Сухомлинський В.О. -Т.2. -К.: Рад. школа, 1976. - С. 335.

—Добрий день, урок! І давай тут же попрощаємося...

—Урок, тебе потрібно відправити на заслужену пенсію...

—Урок, ти мій мучителю, ти мій поганий іхш, мій зіпсований день;

—Мені тебе шкода, урок, ти жертва вчителів, ти для вчителя, а не для нас, учнів"1.

Чому таке ставлення до уроку в сучасній школі? На думку Ш.О.Амонашвілі, урок прямує за знаннями, вміннями і навичками, для уроку не існують діти, дитина, всі вони для нього лише учні, обов’язок яких учитися. Отже, проігноровані діти, без яких ні школа, ні урок просто не можуть існувати; проігнорована цілісність педагогічного процесу. Порятунок сучасних навчальних закладів Ш.О.Амонашвілі вбачає у реалізації виокремлених ним принципів гуманної педагогіки. З-поміж них:

—Дитина пізнає і засвоює істинно людське: правдиве, справедливе, наукове, моральне, добре, корисне.

—Дитина пізнає себе як людину: таку, що створена для людей (минулих, сучасних, майбутніх), для себе, для Природи, для добрих людських справ, творчості, олюднення життя.

—Виявляє свою індивідуальність: єдину, неповторну, з особливою місією від Природи.

—Віднаходить громадський простір для розвитку своєї істинної природи: олюднені умови і людське схвалення сприяє гармонійному розвитку задатків, здібностей, талантів, усього того, що їй подарувала природа.

—Інтереси дитини збігаються із загальнолюдськими інтересами: знаннями, культурою, наукою, моральністю, духовністю, релігією, етикою і естетикою, світоглядом тощо;

—Запобігання джерел, що спроможні спровокувати дитину на асоціальні прояви: грубість, ураження її особистості і достоїнств, авторитаризм, несправедливість, матеріальні злидні тощо2.

1Ажонашвили ПІЛ. Размышления о гуманной педагогике. - С. 196. 2 Там само. - С. 191-192.

Як бачимо, це принципи, які вже у своєму змісті несуть комфортне відчуття дітьми на уроці.

Звернемося до книги академіка О.Я.Савченко "Сучасний урок у початкових класах". Автор уважає, що підняти ефективність сучасного уроку (а також заняття у дошкільному закладі) можливо шляхом гуманізації взаємовідносин у дитячому колективі, задоволенні актуальних потреб дитини (особливо в особистому спілкуванні педагогом і дітьми, у використанні ігрових ситуацій, ситуацій успіху, стимулюванні самооцінки, саморозвитку"1. За словами О.Я.Савченко, стрижнем уроку (заняття) повинно стати особистісно-орієнтоване спілкування. Його мета - врахування не тільки актуальних потреб дітей певного віку, а й "найголовніша відповідність спілкування розмаїттю індивідуальностей кожного колективу2.

Саме за такої комфортної умови стає можливим виконання навчального "надзавдання" уроку - інтелектуального розвитку дитини, розвитку її мислення, формування умінь аналізувати, узагальнювати, конкретизувати, будувати гіпотези, доводити їх тощо. Саме за таких умов початкова школа може бути школою мислення, перехідним містком до наступної сходинки комфортності - школи людяності і довіри. Шкільну сходинку отроцтва Василь Сухомлинський образно назвав "від світу речей до світу ідей"3, світу людяності, щоб, піднімаючись сходинками громадянського життя, дитина мисленнєво, подумки оглядала світ, засвоювала і розуміла сутність морально-етичних відносин і адекватно їх засвоювала, щоб у неї, за його словами, сформувалася "гармонія між знаннями й моральністю", її людяністю. Реалізація означеного завдання можлива лише за наявності довіри дітей до педагога і педагога до дітей.

1 Савченко оЛ. Сучасний урок у початкових класах. - К.: Магістр, 1997. - С. 5.

2 Там само. -С. 138.

3 Сухомлинський В.О. Т.З. - С. 433.

Реалізація гуманістичних принципів організації життєдіяльності особистості упродовж першого і другого дитинства сприятиме збереженню унікальності, своєрідності і самобутності кожного з них, допоможе уникнути дискомфортності дитини при переході в нову соціальну ситуацію розвитку. В.В.Зеньковський писав: "Дитинство повинно поступитись іншим фазам у розвитку людини. Натомість саме тому найважливішим для нас є те, щоб кожна дитина пережила своє дитинство, як "золотий час життя". Поезія дитинства не повторюється, не повторюється і та свобода психічного розвитку, що дає можливість кожній дитині знайти свою індивідуальність, подаровану їй дитинством. Саме тому ми повинні зробити все можливе, щоб діти пережили нормально своє дитинство. Таким повинно бути першочергове завдання нашого сьогодення, якщо воно насправді хоче бути "віком дитини"1. Актуальність цих слів сьогодні є незаперечною.

Дороговказом до сходження Дитини сходинками комфортності від Немовляти в царині сім’ї до високодуховної Людини з великої літери в соціум після закінчення школи можуть стати такі слова Василя Сухомлинського: "Моя влада над дитиною - це здатність дитини реагувати на моє слово, яке може бути теплим і ніжним, ласкавим і тривожним, строгим і вимогливим, - і завжди мусить бути правдивим і доброзичливим... я твердо вірю в те, що виховати дитину можна насамперед ласкою, довірою, добром"2. Тобто тими факторами, які є провідними у створенні комфортного позитивно-емоційного стану кожної людини.

1 Зенковский В.В. Психология детства. - М.: Академия, 1996. - С. 292.

2 Сухомлинський В.О. - Т.1. - С. 636.

7.5. Стосунки з однолітками як чинник формування уявлень про соціальний і предметний світ

Завдання навчально-виховного процесу в сучасних умовах полягає не стільки в накопиченні навчальної інформації, а насамперед у засвоєнні культурно-історичного досвіду побудови людських стосунків та на цій основі збагачення власної соціальної практики дітей, яка є невід’ємною частиною процесу соціалізації та повноцінного розвитку особистості. Повноцінне засвоєння культурних навичок можливе лише через засвоєння культури людських взаємин. Одна з найбільш насичених, довірливих та продуктивних форм стосунків між людьми - стосунки між однолітками.

Прикро констатувати консервативну, не зважаючи на проголошення особистісно орієнтованої парадигми освіти, акцентованість педагогів на засвоєння дітьми навчальної інформації, виконання програми за будь-яких умов. Така акцентованість частково пояснюється зорієнтованістю на старі цінності - ЗУНи, а не на особистість дитини, яка навчається, тим більше не на забезпечення психологічного комфорту для дитячої спільноти групи. Лише невелика кількість вихователів залишається переконливими прибічниками демократичних стосунків дітей. Приблизно третину складає група педагогів, які мають тверде переконання, що дитячим стосункам не місце на заняттях, якщо вони й трапляються, то повинні бути абсолютно підконтрольними вихователеві. За таких умов група виявляється жорстко керованою. Зазначимо, що сучасна теорія виховання та навчання дітей, на відміну від реалій життя, пішла далеко вперед і розуміє значущість дитячої суб-культури, дитячих стосунків у становленні особистості дитини, усвідомлює цей процес як своє пріоритетне завдання. Науковці наполягають на необхідності розглядати

освітній простір сучасного освітнього закладу як площину, на якій повинно відбуватися формування стосунків однолітків у дитячому співтоваристві. Засвоєння необхідної навчальної інформації у пізнавальній діяльності повинно сприяти усвідомленню й прийняттю загальнолюдських цінностей, збереженню й розквіту особистісного потенціалу кожної дитини, її проникненню у культурні, національні традиції найближчого соціуму, зміцненню дружніх зв’язків дітей, їх налаштованості один до одного, вміння й прагнення грати та діяти разом, тобто становленню дитячого співтовариства ровесників.

Важливість стосунків між однолітками та їх соціалізуючі функції важко переоцінити. Насамперед група однолітків відіграє вагому роль у залученні дітей до культури певного суспільства. Унаслідок ідентифікації себе з групою та некритичного сприйняття домінуючих у ній поглядів, норм відбувається засвоєння певних норм, правил, цінностей, формуються особисті погляди. Нерідко буває, що діти наслідують негативні взірці. "Дитину як підмінили", -говорять про таке дорослі. Засвоєння статеворольової поведінки - ще одна з важливих соціалізуючих функцій стосунків однолітків. Це відбувається завдяки зразкам поведінки, очікуваних від хлопчиків та дівчаток, які є правильними, на погляд, однолітків, а також негативних реакцій стосовно несхвальної поведінки.

Взаємини однолітків впливають на формування образу "Я" дитини, розвиток самосвідомості, самовизначення, самореалізації та самоствердження. Уже в середньому дошкільному віці дитина починає ототожнювати себе з групою однолітків, ураховуючи схвальне чи несхвальне ставлення членів групи до її будь-якої особливості, властивостей, що мають прояв у вчинках. Стосунки між однолітками дозволяють дитині відчути (не відчути) свою значущість, упевненість у собі. Саме в групі однолітків дитина може

розраховувати на високу оцінку особистих якостей, вчинків, визнання своєї гідності.

Ровесництво - це складне поліструктурне, поліфункціональне соціальне утворення, що відображає закономірності існування та розвитку спілкування, взаємодії, стосунків у представників певної вікової групи. Зазначимо, що ровесницькі стосунки - це не випадкова група дітей одного віку, а соціальне об’єднання однолітків, для яких характерні спільність інтересів, потреб, тобто не вікова однорідність є головною їх характеристикою. Це об’єднання існує за визначеними законами й правилами. Ключовим словом для визначення такої єдності є слово "разом". Тобто стосунки однолітків є такими, що формуються та розвиваються тільки у процесі спільної діяльності.

Л.С.Виготський підкреслював, що без спільної діяльності неможливе існування соціальної групи, а отже, неможливе формування та функціонування дитячого співтовариства. Дійсно, спільна діяльність народжує стосунки у групі, опосередковує процес входження індивіда до соціальної спільності, в ній реалізуються та перетворюються самі стосунки. Він визначає спільну діяльність як особливий простір, на основі якого виникають міжособис-тісні стосунки. Вона, на думку Л.С.Виготського, розвиває та зміцнює стосунки дітей. А процес входження дитини в будь-яку соціальну групу передбачає орієнтацію на спільну діяльність, усвідомлення її структури та включення до неї як співучасника.

Якщо мета спільної діяльності виявиться соціально значущою для усіх учасників дитячої групи, то взаємини однолітків здебільшого базуються на принципах взаємодопомоги та "співучасті". Отже, в дитячих об’єднаннях спільна діяльність виконує функцію опосередкування дитячих міжособистісних стосунків та є організованою формою дитячої активності, що спрямована на відтворення ними суспільно-історичного досвіду.

Стосунки в дитячому співтоваристві, на думку Л.С.Ви-готського, мають три якісні рівні зв’язків між дітьми, а саме: функціонально-рольові, емоційно-оцінні та особистісно-змістові. Функціонально-рольові стосунки представлені у вигляді ролей, норм, цінностей, які визначають притаманні особливості певної культури спільної діяльності та її технології. Ці стосунки є тим матеріалом, на основі чого відбувається процес соціалізації дитини. Такі стосунки зафіксовані у специфічних для цієї культури сферах соціальної життєдіяльності дітей: трудовій (у формах самообслуговування); навчальній (на заняттях з оволодіння новими навичками та вміннями) та ігровій.

Функціонально-рольові стосунки, пов’язані з навчанням та працею, засвоюються у дитячій групі під безпосереднім керівництвом і контролем з боку дорослого, який санкціонує певні взірці поведінки, наприклад, "черговий повинен бути охайним і уважним", "на заняттях не можна розмовля-ти з сусідом" тощо.

Функціонально-рольові стосунки на підґрунті гри (особливо рольової) переважно самодіяльні, тобто складаються поза безпосереднім впливом дорослого. Цей вплив, однак, може мати прихований прояв, коли, наприклад, граючи в школу, діти копіюють дії, жести, інтонації учителя. Саме в ігрових ситуаціях виникають і вирішуються основні конфлікти дитячого життя: у що грати, кого приймати в гру, хто буде головним. Як наслідок, ці стосунки можуть знаходити своє відображення в емоційно-оцінних стосунках, які мають прояв в емоційних перевагах - симпатії та антипатії, дружніх взаєминах. Цей тип стосунків виникає досить рано, та спочатку може бути обумовлений чи тільки зовнішніми ознаками (подобаються кудряві діти), чи оцінкою дорослого, чи попереднім досвідом спілкування з конкретною дитиною - негативним чи позитивним (Л.І.Божович, О.В.Запорожець, М.І.Лісіна, С.М.Соловейчик).







Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 506. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия