Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розглядання та бесіди за репродукціями художніх картин 10 страница




Емоційно-оцінні стосунки певним чином впливають на спілкування та взаємодію дітей у групі: вони є регуляторами ігрових ситуацій, коли конфлікти з приводу сценарію та розподілу перших ролей у грі вирішуються дитиною на користь друга та виявляються у прагненні поступитись. У конкретних ситуаціях спільної діяльності дітей з іншими головна функція емоційно-оцінних стосунків - здійснення корекції поведінки однолітків у відповідності з відомими нормами спільної діяльності. Якщо одноліток дотримується цих норм, то він оцінюється позитивно, коли відходить від них, тоді виникають так звані "скарги дорослому", обумовлені бажанням підтвердити норму.

Особистісно-змістові стосунки - це такі стосунки, у яких мотив одного суб’єкта та дієвого з ним іншого суб’єкта набуває особистісного змісту: "значення для мене". У спільній діяльності як в особливому соціальному просторі відбувається рівневі структурування цілісної картини особистісних стосунків у групі ровесників. Предметний план спільної діяльності представлено функціонально-рольовими стосунками, які пов’язані із запитаннями: де відбуваються стосунки (у грі, у навчанні, у праці, навколо тієї чи тієї діяльності) та що вони відображають (норми, зразки, відповідну "технологію" діяльності, права й обов’язки її учасників). Інструментальний план спільної діяльності пов’язаний з емоційно-оцінними стосунками та відповідає на запитання: які ці стосунки і як вони функціонують. Ці стосунки мають прояв, наприклад, у виборі партнерів у спільній діяльності. Мотиваційний план спільної діяльності представлено особистісно-змістовими стосунками, що дають відповіді на запитання: для чого, заради яких цінностей здійснюється спільна діяльність.

На підставі багатьох досліджень стає можливим виокремити стадії розвитку спільної діяльності в дитячій групі: від емоційної спільності в діаді "дорослий - дитина",

у стадії, що передує співробітництву з однолітками до спільних дій з партнером по грі з елементами співробітництва та реальними партнерськими стосунками в кооперативній взаємодії (Я.Л.Коломінський, І.С.Кон, М.І.Лісіна).

Залученість у дитячу групу - це подія у житті кожної дитини. Індивідуальний розвиток кожної дитини протікає яскравіше, активніше, якщо вона впевнена, що її вислухають, що вона знайде зацікавленого співрозмовника, що її приймуть у її міркуваннях такою, якою вона є. Саме в такій обстановці й народжується особистісна культура, внутрішня самодисципліна, створюється ґрунт для саморозвитку, нормальної соціалізації дитини, що можна визначити як умову для нормального навчально-виховного процесу в цілому.

Усередині такої групи виникають емоційно сприятливі умови для порівняння й оцінки своїх знань, умінь, можливостей з можливостями, і вміннями й знаннями свого друга. Саме виникнення такої ситуації обумовлює різкий стрибок у розвитку самосвідомості. Цей стрибок дозволяє дитині самій ставити мету своїх дій, шукати можливі рішення, відчувати волю вибору знань і практичних можливостей та виявляти самостійність при вирішенні своїх проблем. Отже, в середині дошкільного віку дитина вже має необхідні передумови для того, щоб прожити стан ровесництва. Розглянемо структуру ровесницьких стосунків на етапі дошкільного дитинства (див. рис. 7.1).

Відомо, що спілкування є необхідною умовою формування, існування й розвитку особистості. Соціальна психологія визначає процес спілкування як складну взаємодію людей, у якій здійснюється обмін думками, почуттями, переживаннями, способами поведінки, звичками, а також задовольняються потреби особистості в підтримці, солідарності, співчутті, дружбі, незалежності тощо.

Перевагою інформації, яку діти передають один одному, є її спільність інтересів. Діти розповідають про те, що їм


взаємно цікаво, і це також підвищує активність сприйняття). Специфіка спілкування дошкільників з однолітками багато чим відрізняється від спілкування з дорослими. У контактах з дітьми відсутні жорсткі норми та правила, яких необхідно дотримуватись у спілкуванні з дорослими. Спілкування з однолітками ширше за призначенням та функціями. Дорослий може виступати лише арбітром вирішення складних моментів, які виникають між дітьми. Основна потреба в спілкуванні полягає у прагненні до співробітництва з товаришами, яке в дошкільному віці здебільшого набуває ситуативного характеру.

 

Необхідною умовою спілкування є сформованість комунікативно-мовленнєвої компетентності, завдяки якій дошкільник вільно виявляє свої бажання, наміри, а також пояснює смисл своїх дій, вчинків за допомогою вербальних і невербальних засобів. Розвитку комунікативно-мовленнєвої компетентності сприяє спрямованість дитини на комунікацію, потреба та прагнення зрозуміти інших і бути зрозумілим для тих, хто їх оточує, примушує будувати та перебудовувати свої мовленнєві вислови. Можна стверджувати, що достатній рівень розвитку комунікативно-мовленнєвої компетентності сприяє успішному результату спілкування - взаєморозумінню.

Звісно, комунікативно-мовленнєва компетентність не може існувати та мати розвиток без соціального досвіду, який передбачає стійкість мотивів спілкування з однолітками, ініціативність, здатність до співчуття, активність при взаємодії, спрямованість на партнера, готовність до. реакції у відповідь.

Найважливішою ознакою дитячого співтовариства є його налаштованість на постійне зіставлення досягнень окремих його членів, змагання, що надає різноманітні можливості для побудови нових відносин із собою та з іншими, допомагаючи дитині зрозуміти себе, своє призначення, дозволяючи відчути ризик і спробувати власні сили.

Стосунки людей завжди мають широку гаму різноманітних почуттів. Діти дошкільного віку дуже емоційні та безпосередні. Коли вони спілкуються з дорослими, то розраховують на розуміння, терпіння, підтримку, любов тощо. У ровесницьких стосунках позиція дитини змінюється, оскільки діти виступають як рівноправні партнери, кожен висуває іншому рівні вимоги, сам намагається відповідати загальному рівню взаємин.

Дитяче товариство є школою формування соціальних відчуттів і особистісних якостей. Воно надає можливість

дитині багаторазово, в різних життєвих ситуаціях спостерігати прояви почуттів з боку інших дітей, відчути на собі ці прояви та самому виражати почуття у ставленні до однолітків, оскільки однакові соціальні почуття мають досить різне наповнення та різні прояви в стосунках "дитина-дорослий" та "дитина-дитина". Наприклад, співчуття проявляється у ставленні до однолітків не так, як до дорослої людини: дитина краще розуміє почуття однолітка, вони їй ближче, більш зрозумілі. А переживання дорослих діти можуть або не помічати, або не знати, як на них реагувати.

Стосунки з однолітками активізують певні особистісні якості дитини. Залежно від мікроклімату в дитячому товаристві виникає потреба в тій чи тій якості, що допомагає дитині адаптуватись у середовищі однолітків і відчувати емоційне благополуччя.

Гнучкість у стосунках, уміння пристосовуватись до ситуації - позитивна якість, воно виявляє повагу до оточуючих, забезпечує реалізацію потреби в позитивній оцінці, сприяє розвитку відчуття впевненості в собі, розкутості тощо. Але є, безумовно, й недоліки. Так, дитяче товариство може активізувати й негативні якості, стимулювати прояви агресії, хитрість, корисність тощо.

Ровесницькі стосунки є практикою соціальної поведінки. Діти не тільки дізнаються щось один про одного та один від одного, не тільки відчувають різні почуття. Вони постійно взаємодіють, здійснюють вчинки, накопичують досвід суспільної поведінки. У середовищі однолітків установлюються сприятливі стосунки, зароджується перша симпатія один до одного. Діти навчаються дружити та засвоюють способи поведінки, які відповідають дружнім стосункам (взаємодопомога, підтримка, спілкування, турбота тощо). Відтак, ровесницькі стосунки є "полігоном" для перевірки та закріплення засвоєних норм. Стосунки з

однолітками сприяють формуванню життєвої позиції, без якої неможлива повноцінна участь дитини в суспільному житті.

Ровесницькі стосунки, дружба однолітків у старшому дошкільному віці, за визначенням І.С.Кона, мають різні, досить автономні аспекти, на підставі яких вони можуть класифікуватись, оцінюватись, описуватись. А саме:

1. Поведінкові характеристики стосунків: коло людей, з яких відбираються друзі; рівень селективності такого відбору; переважні форми спілкування (діади, тріади або великі компанії); ступінь стійкості таких утворень тощо.

2. Когнітивні аспекти дитячих стосунків складають уявлення про дружні стосунки, характерні для конкретного віку; поняття, за допомогою яких описуються друзі та взаємини з ними; рівень взаєморозуміння, доступний на певному етапі розвитку, тощо.

3. Емоційні аспекти: для цього віку характерна тональність дружніх стосунків; рівень розвитку емпатії тощо.

4. Комунікативні характеристики пов’язані з рівнем міжособистісної компетенції індивіда; доступним йому спектром рольової взаємодії та відповідними комунікативними навичками (умінням зав’язувати знайомство, переходити від нижчих рівнів спілкування до вищих тощо).

5. Ціннісно-нормативні аспекти пов’язані з розвитком самосвідомості: типом особистісних потреб, які задовольняються дружніми стосунками дітей; моральним кодексом та основними цінностями дружніх стосунків дітей.

І.С.Кон зауважує, що вже навіть у шестирічному віці дитина виявляє усвідомлену потребу в спілкуванні саме з однолітками, які вже не заміняють ні дорослі, ні іграшки. Характерною відповіддю шестирічного хлопчика на ініціативу матері замінити собою відсутніх товаришів: "Мені потрібна дитина, а ти не дитина".

Дитяче товариство живе за своїми власними законами та має свою специфіку, пов’язану зі змістом відповідної

субкультури, носієм якої воно виступає. В.Т.Кудрявцев визначає дитячу субкультуру як "особливу систему наявних у дитячому середовищі уявлень про світ, цінностей тощо, яка частково стихійно складається всередині пануючої культурної традиції певного суспільства й посідає в ній відносно автономне місце"1.

І.С.Кон розуміє під дитячою субкультурою автономну соціокультурну реальність, своєрідну субкультуру, що володіє своєю власною мовою, структурою, функціями, традиціями. Він визначає три головні підсистеми цієї культури: 1) дитяча гра; 2) дитячий фольклор і взагалі художня творчість; 3) спілкування, комунікативна поведінка дітей2.

І.Котова і Є.Шиянов визначають дитячу субкультуру як "культурний простір та коло спілкування дітей, що допомагає їм адаптуватись у соціумі і створювати свої автономні норми й форми поведінки"3.

Зміст дитячої субкультури дуже багатогранний, він охоплює усі сфери дитячого життя. Важливість функцій, які виконує дитяча субкультура, важко переоцінити. Насамперед це соціалізуюча функція. Основним агентом соціалізації виступає група однолітків - вона впливає на засвоєння соціальних законів, трансформацію традицій. Саме у групі однолітків відбувається формування дитини як особистості за допомогою традиційних культурних засобів (ігрові правила, дитячий кодекс стосунків, фольклор), примушує дитину підпорядковуватися груповим нормам, навчитися контролювати власну поведінку, вирішувати конфліктні ситуації тощо. Також виділяють інші, дуже важливі функції дитячої субкультури — психотерапевтична, прогнос-

1 Кудрявцев В.Т. - С. 49.

2 Кон І. Ребенок и общество. 1987.

3 Когпова И.Б., Шиянов Е.Н. Социализация и воспитание. — Ростов-наДону, 1997.-С. 99.

тична та культуроохоронна. Найголовніший зміст дитячої субкультури полягає у тому, що вона надає дитині особливий психологічний простір, у якому вона набуває соціального досвіду в групі рівних.

За В.В.Абраменковою, дитяча субкультура — "це той світ, який дитяче співтовариство створювало для себе протягом усього соціогенезу"1. До його складу входять: традиційні народні ігри (хороводи, рухливі ігри, військово-спортивні змагання тощо); дитячий фольклор (лічилки, дражнилки, заклички, казки, страшилки, загадки); дитячий правовий кодекс (знаки власності, стягнення боргів, обміни, право старшинства та право опіки в різновікових групах); дитячий гумор (потішки, анекдоти, розіграші, підсмикалки); дитяча магія та міфотворчість (ворожіння проти везучого, заклик сил природи для виконання бажання, фантастичні історії-нісенітниці); дитяче філософствування (запитання на кшталт "чому?", розмірковування про життя та смерть тощо); дитяча словотворчість (етимологія, мовленнєві перевертні, неологізми); естетичні уявлення дітей (складання букетів та плетіння вінків, малюнки та ліпка, "таємниці"); надання прізвиськ одноліткам і дорослим; релігійні уявлення (дитячі молитви та обряди)2. Спільна дитяча гра - велика складова ровесницьких стосунків. За визначенням С.Ф.Русової, дитяча гра - це не тільки забавка, оскільки є "ядром всього внутрішнього світу переживань дитини"3.

Завдяки моделюванню соціальних ролей гра дозволяє дитині пройти три етапи процесу соціалізації у стосунках з однолітками: імітація, коли діти копіюють поведінку дорослих, не завжди до кінця розуміючи її; рольові ігри, де

1 Абраменкова В.В. Социальная психология детства: развитие отношенийребенка в детской субкультуре. - М0Д9К, 2000. - С. 68.

2 Там само. - С. 56.

3 Русова С.Ф. Вибрані пед. твори: У 2 кн. / За ред. Е.І.Коваленко. - К.:Либідь, 2001.-С. 200.

діти виконують ролі дорослих, проектують їх на себе, тим самим вчаться дорослому способу мислення; взаємна ігрова узгодженість, утворення так званих "колективів гравців", виникнення яких випадає саме на старший дошкільний і молодший шкільний вік.

Наголосимо, що така взаємна узгодженість серед дітей встановлюється не тільки в ігровій діяльності. Вона також починає активно реалізовуватись у будь-якій сфері діяльності дітей. Такі "колективи гравців" починають набувати характерних для міцної єдності рис, таких як: спільність вимог, загальна мета, відчуття "Ми". Спільна діяльність за формулою "поряд, але не разом" починає замінюватись позицією "Один за всіх, і всі за одного!" Тобто постійне виконання чітких правил у колективній грі є процесом підготовки дошкільнят до виконання дорослої гри в реальному суспільстві1.

Стосунки однолітків у дошкільному віці - це багатоаспектна, поліфункціональна система соціальних взаємин однолітків, яка базується на ціннісних стосунках, вироблених у межах дитячої субкультури, закладена на ранніх етапах соціалізації первинними інститутами (сім’я, дошкільний заклад), що отримує подальший розвиток в умовах шкільного середовища.

Отже, формування ровесницьких взаємин - це цілеспрямована діяльність вихователя у природних, реальних ситуаціях навчально-виховного процесу, спрямована на створення особливих умов, які сприяють утворенню дитячої спільноти, в різних формах співорганізації дітей у групі, що зберігається навіть поза межами організованої навчальної діяльності. Міцні ровесницькі стосунки в дошкільному віці повинні розглядатись як найважливіша

1 БогушАМ. Дефініції "Дитинство", "Духовність" і "Довкілля" у педагогічній спадщині В.Сухомлинського // Педагогічні нотатки та роздуми. -Запоріжжя: ТОВ "ЛПС", 2001.

справа в житті дітей. Завдяки виникненню таких міжосо-бистісних стосунків реалізується так звана "прихована програма соціалізації" (Р.Берне), у процесі якої відбувається розвиток емоційного та соціального життя дитини, формується її уява про себе та її оцінка іншими людьми. Саме тому проблема соціалізації дітей у різних системах соціальних відносин на початкових етапах набуває особливого значення.

У дошкільному віці для неї існує дві основні сфери соціальних стосунків - "дитина-дорослі" та "дитина-діти". Коло дорослих, з якими вона спілкується, поділяється на зони: родина - близькі - родичі - знайомі - чужі, з яких перші дві є найбільш реальні. У дошкільному дитинстві динаміка змін у системі "дитина-діти" відбувається в напрямі від відокремленого існування, через існування поряд до взаємодії, що визначається як "дії разом".

Специфіка соціального життя дитини дошкільного віку, яка перебуває одночасно у двох світах (дорослих та дітей), потребує врахування значущості для дитини кожної із систем стосунків та механізми їх взаємодії, усвідомлення особливостей міжособистісної взаємодії дошкільнят у різних системах стосунків.

Зазначені системи стосунків дітей дошкільного віку "дитина-діти" та "дитина-дорослий" не перетинаються між собою, існують паралельно. Результати гри суттєво не впливають на стосунки дитини з батьками, а стосунки з батьками, також, не визначають стосунки в середині дитя-чого колективу. Водночас вплив сімейної, національної традиції на формування у дітей життєвих цінностей та настанов у цьому віці надзвичайний, хоча може здійснюватись опосередковано.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

1. Дайте визначення поняття "дитинство".

2. Які шість періодів у розвитку дитинства виокремив Л.Демоза?

3. Як змінювалось сприйняття дитинства в різних історичних епохах?

4. Визначте сутнісні ознаки етапу дошкільного дитинства.

5. Дайте визначення поняття "педагогічне розуміння".

6. Визначте чинники формування дитячої картини світу в дошкільному віці.

7. У яких формах знаходить відображення дитяча картина світу?

8. Як змістовно й формально змінюються стосунки з ровесниками на різних етапах дошкільного дитинства?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Підготуйте на основі праці М.Г.Стельмаховича "Народне дитинознавство" реферат з теми "Дитина у світогляді українського народу".

2. Підготуйтеся до дискусії з теми "Світ дитинства - автономна соціокультурна реальність".

3. Складіть бібліографію з теми "Педагогіка дитинства в дослідженнях вітчизняних учених" (не менше 10 найменувань джерел).

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. БогушА. М. Дитинство в сучасному освітньому просторі. - Збірник наук, праць: Адреса досвіду: НВК "Надія". -Одеса: ПНУ АПНУ, 2003.

2. Діти і соціум: Монографія / За ред. А.М.Богуш. -Луганськ: Альма-матер, 2006.

3. Стельмахович М.Г. Народне дитинознавчтво. - К.: Наукова думка, 1991. - 48 с.

4. Конвенція про права дитини // Довідник класного керівника: Збірник документів / За ред. П.Щербаня. - К.: ІЗМН, 1996.

5. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті. - К.: Шкільний світ, 2001.

6. Сивачук Н. Дитина у світогляді українського народу// Початкова школа. - 2000. - №5. - С. 49-52.

Розділ 8. Ознайомлення дітей з явищами суспільного життя







Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 908. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.007 сек.) русская версия | украинская версия