Поняття правоохоронного органу та правоохоронної діяльностіПоняття правоохоронного органу. Серед багатьох державних органів правоохоронні мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності від інших органів держави. Юрисдикція правоохоронних органів полягає в повноваженнях, які делеговано державою та які встановлюють обсяг їхньої компетенції, способи розгляду й прийняття рішень, порядок їхнього оскарження. Під правоохоронним органом розуміють державну установу (або державну юридичну особу), яка діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно-розпорядчі, контрольно-перевірочні тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності Української держави. В Законі України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать: органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи служби безпеки; військової служби правопорядку у Збройних Силах України; митні органи; органи охорони державного кордону; органи й установи виконання покарань; органи державної податкової служби; органи державної контрольно-ревізійної служби; органи рибоохорони; органи державної лісової охорони; інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (ст. 2). До складу юрисдикції правоохоронних органів входять взаємопов'язані елементи, а саме: охорона та захист права, відновлення порушеного права, припинення або розгляд порушення права, виявлення або розслідування злочинів. За законом до правоохоронного органу належить такий державний орган, предмет діяльності якого законодавче зафіксовано як його завдання або функції саме охоронного призначення, хоч у назві це може й не відбиватися. Правоохоронні функції або завдання здебільшого залежать від участі того чи іншого органу в охороні (підтриманні) правопорядку. Правопорядок - об'єктивна потреба розвитку держави й суспільства. Його забезпечення має відбуватися в межах законності. Підтримують правопорядок щоденним додержанням, виконанням, використанням і застосуванням норм права учасниками правових відносин. Участь у таких відносинах уповноваженого органу накладає на нього виключно важливу відповідальність. Для правоохоронного органу правопорядок вже сам по собі становить вищий рівень необхідності. Притягнення ним правопорушника до відповідальності лише з міркувань доцільності містить небезпеку. Для правоохоронного органу неприпустимо обґрунтовувати порушення правопорядку політичними, технократичними або іншими інтересами. Наприклад, дії відповідальних посадових осіб під час прокладання транспортних магістралей без додержання норм екологічної безпеки або організація публічних заходів без дотримання порядку їхнього проведення можуть зумовити негативні суспільні наслідки, в тому числі - вчинення злочинів. Підтримання правопорядку та припинення правопорушень покладено на компетентні державні органи (прокуратуру, органи внутрішніх справ, податкову міліцію, органи Служби безпеки України), для яких діяльність із підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням, дізнання й розслідування злочинів є обов'язковою і полягає в невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб. Мотивацію правопорушень, зокрема незнання правових норм тощо, можуть враховувати в характері реагування, але її не може бути визнано підставою для невжиття відповідних заходів щодо припинення правопорушень. У процесі діяльності з припинення правопорушень здійснюють правомірний вплив (реагування на умови та причини правопорушень, роз'яснення процесуальних прав і обов'язків, інформування правопорушника та його мікросередовища про наслідки правопорушення тощо). Разом з тим неприпустимими є протиправні дії щодо правопорушників з боку працівників правоохоронних органів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо. Відновлення порушеного права - пріоритетне завдання у діях правоохоронних органів. Йдеться про систему правомірних дій, до яких примушують фізичну або юридичну особу, що своїми діями зумовила збитки або будь-які інші негативні наслідки, щодо їх відшкодування. Для цього передбачено процедури скасування незаконного рішення, прийнятого державним (або й правоохоронним) органом, встановлено порядок відновлення порушених правовідносин, відшкодування моральної або матеріальної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за неправомірні дії правоохоронних органів тощо. Правоохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворюють цілісну правоохоронну діяльність, у якій охорону правового порядку здійснюють органи внутрішніх справ, захист національної безпеки - органи Служби безпеки України, розслідування злочинів - органи досудового слідства, відновлення порушеного права - органи державної виконавчої служби. Діяльність правоохоронних органів є публічною, багатоплановою. Кожний із зазначених органів відповідає, в межах наділених повноважень, за власний внесок у вдосконалення його діяльності, щоденні контакти з громадянами, допомогу їм у виконанні конституційних обов'язків. Отже, правоохоронний орган - це юрисдикційний орган, уповноважений державою виконувати в установленому законом порядку функції або завдання з охорони права, охорони правопорядку, розслідування або запобігання порушень права, відновлення порушеного права, захист національної (державної) безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності. Поняття правоохоронної діяльності. Потреба у визначенні правоохоронної діяльності виникла внаслідок того, що в Конституції України проголошено: Україна є "соціальна, правова" держава, серед органів якої дедалі більше виникають паралельні, зовні ідентичні функції та завдання з контролю, захисту й охорони прав людини, інтересів громадянського суспільства й самої держави (ст. 1). Вона взяла на себе обов'язок охороняти людину й суспільство від негативних проявів, соціальних відхилень. Людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Розв'язання проблеми життєзабезпечення людини, її охорона та захист як найвищої соціальної цінності має багато складників, які належать до різних галузей права, до різних видів юридичної практики. Поняття правоохоронної діяльності широко використовують у правовій і соціально-політичній літературі. Проте воно не обґрунтовано, хоч законодавство про статус правоохоронних органів, функції, завдання та конкретні напрями їхньої діяльності, повноваження окремих органів і службових осіб досить розвинені. В навчальній літературі нечітко визначено ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовано поняття правоохоронної діяльності та спеціальної правоохоронної діяльності, іноді правоохоронну діяльність не відрізняють від судової та правозахисної. За кількістю суб'єктів і значущістю в державі правоохоронна діяльність посідає значне місце й постійно привертає увагу органів влади, політичних партій, засобів масової інформації, громадськості. Правоохоронна діяльність - багатоаспектна. Політичними, управлінськими та правовими засобами її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів. Складну систему правоохоронної діяльності реалізують у різних видах правозастосовних дій, а саме: правовстановлюючих, правозабезпечувальних, правопримушувальних і правовідновлювальних. Зазначені види правоохоронних дій уповноважені здійснювати, органи прокуратури, органи досудового слідства й дізнання, органи юстиції. Правовстановлюючі та правопримушувальні дії можуть здійснювати органи служби безпеки, податкової міліції та митні органи. Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрями: а) діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства; б) діяльність органів прокуратури; в) діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів; г) діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону й охорони правопорядку. Кожний напрям правоохоронної діяльності має суттєві особливості. Цим пояснюють наявність так званих "силових структур", субординацію всередині правоохоронних органів, певних організаційних та інформаційних зв'язків між ними, автономне, тобто незалежне одне від одного, відомче регулювання оперативної діяльності й управління. В Україні за чинним законодавством можлива лише державна правоохоронна діяльність. Недержавну правоохоронну діяльність не передбачено, хоч участь громадян у охороні правопорядку та державного кордону є досить розвиненою й регламентованою. Правоохоронній діяльності притаманна взаємодія між державними органами різних гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової. Але незважаючи на множинність її суб'єктів, така діяльність має єдиний, цілісний характер. Цілісне виконання правоохоронної функції в державі утворено системними зусиллями вповноважених органів із виявлення або розслідування правопорушень, відновлення порушеного права, захисту правопорядку, нагляду за додержанням законності, активною й цілеспрямованою взаємодією в процесі цієї діяльності та координацією між уповноваженими органами. Правоохоронна функція держави полягає в забезпеченні конституційного порядку, національної безпеки; вона зумовлює стан законності, актуалізує охорону конституційних прав людини й громадянина та відновлення неправомірно порушених цих прав. Ознаки правоохоронної діяльності. Правоохоронна діяльність є різновидом застосування права за часом, простором і колом осіб. У законі встановлено порядок застосування норм, стадії, процедури, наслідки його невиконання. Основна ознака правоохоронної діяльності полягає в її властивості охороняти права фізичної або юридичної особи публічно встановленими процедурами (публічний характер діяльності). Соціальна цінність такої діяльності полягає в позитивному впливі на правову поведінку людини (груп людей) за допомогою використання дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності. Отже, вона є своєрідним охоронним інструментом держави. Діяльність уповноважених органів здатна позитивно впливати на людину, мотивувати її правомірний спосіб поведінки, застосовуючи до правопорушників правомірний примус. Тому протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випадках, передбачених законом, неприпустимою. Осіб, які перешкоджають правомірній правоохоронній діяльності, може бути притягнуто до відповідальності. Сутність правоохорони полягає в тому, що вона є способом діяльності вповноваженого органу, якого позбавлено права діяти інакше ніж на основі закону або виходити за межі наданих повноважень. У процесі правоохоронної діяльності може бути використано лише офіційні (офіційна інформація) й правомірні (правомірним шляхом встановлені факти тощо) засоби впливу на юридичну або фізичну особу стосовно рухомого або нерухомого майна чи немайнових прав, які їм належать. Інструментарій правоохоронної діяльності використовують під час розв'язання різних питань державного життя. Разом з тим у діяльності державних органів і їх посадових осіб правоохоронні дії, які вони мають виконувати, можуть бути не основним, а похідним (допоміжним) завданням. Наприклад, переважна частина дій і завдань, які виконують посадові особи, що мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення (органи санітарно-технічного контролю, пробірного нагляду, гірничого нагляду, нагляду за охороною праці тощо), є управлінськими або організаційними, а не правоохоронними. Водночас правоохоронні органи зобов'язані виконувати дії, що мають упорядкувальне, консультативне, а не охоронне призначення. Наприклад, на органи податкової служби, які виконують певні правоохоронні дії, за Законом України "Про державну податкову службу України" покладено завдання формувати й вести Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів - і Єдиний банк даних про платників податків (юридичних осіб), а також роз'яснювати законодавство з питань оподаткування серед платників податків (ст. 2 Закону). Таким чином, позитивний вплив на фізичні або юридичні особи є іманентною ознакою, публічним способом взаємодії між владою та людиною, що проголошено Конституцією й законами України. Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурний характер діяльності (процесуальна ознака). Вона вказує на те, що способи здійснення правоохоронної діяльності складаються зі спеціально встановлених юридичних процедур, таких як подання позову, подання заяви про правопорушення або про злочин, подання звернення, опитування, допит тощо. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають істотним порушенням процесуального законодавства. Здебільшого це тягне за собою визнання дії правоохоронного органу неправомірною. Про важливість додержання процедури правоохоронних дій свідчить також і те, що під час масових репресій 30-х років порушення законності відбувалося саме у вигляді спрощення процедур і появи надзвичайних правоохоронних органів. Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними. Наприклад, процедури звернення громадян до державних установ з питань захисту власного права, з питань притягнення до кримінальної відповідальності, з розв'язання трудових спорів, доставлення порушника для складання протоколу про адміністративне правопорушення тощо докладно описано у відповідних законах, настановах, інструкціях. Характерною ознакою правоохоронних процедур є те, що вони мають протокольну форму. Це означає, що будь-яка процесуальна дія (порушення кримінальної справи, допит, обшук, затримання підозрілого, пред'явлення обвинувачення тощо) має протоколюватися, при цьому вимоги до складання акту чи протоколу є однаковими для всіх учасників кримінального, цивільного судочинства або з провадження адміністративних правопорушень. Це стосується і вимог до складання процесуальних актів іншими суб'єктами правоохорони, а саме прокурора, слідчого, органу дізнання тощо. Отже, процедурна (процесуальна) ознака правоохоронної діяльності вказує на формальну визначеність такої діяльності та неприпустимість її порушення. Третьою суттєвою ознакою правоохоронної діяльності визнають статусну (професійну) ознаку особи, яка є вповноваженим державою суб'єктом такої діяльності. Здійснювати заходи з охорони права, відновлення порушеного права, виявлення та розслідування злочинів, підтримання правопорядку має лише компетентна, фахово підготовлена, процесуальне вповноважена державою посадова особа, яку позбавлено права обіймати будь-яку іншу посаду або займатися іншою діяльністю (крім наукової та творчої) й делегувати свої повноваження іншій особі. У повноваженнях такої посадової особи слід розрізняти їхній характер, обсяг і межу. Характер повноважень у кожного суб'єкта правоохоронної діяльності адекватний предмету його професійних завдань; він передбачає перелік прав і обов'язків посадової особи щодо виконуваної правоохоронної діяльності. За характером виконуваних повноважень слід розмежовувати прокурорські, слідчі, оперативні, дізнавательські, нотаріальні, виконавчі та контрольно-перевірочні правоохоронні дії. Право здійснювати такі дії не може передаватися (делегуватися) іншій посадовій особі. Нотаріус, наприклад, не має права здійснювати прокурорські чи слідчі дії. Для розгляду питання про порушення кримінальної справи перевірочні документи має бути передано органу прокуратури або органу дізнання, які мають розглянути питання по суті й прийняти рішення. Згідно з компетенцією посадові особи видають відповідні акти (накази, постанови, приписи, протести, протоколи). Сутність статусної ознаки полягає в тому, що рішення, які приймає вповноважена особа, підлягають переглядові за особливими, визначеними в законі обставинами. В правоохоронній діяльності досить поширено правило преюдиційності, за яким встановлені вповноваженою особою юридичні факти або правовідносини а рrіоrі є істинними, а тому рішення з цього приводу не підлягають переглядові іншими правоохоронними органами. Ці юридичні факти можуть бути переглянуті лише за додержання знову ж таки певних процедурних правил (слідчі документи можуть бути переглянуті лише за мотивованим поданням прокурора або обґрунтованим оскарженням адвоката, а акт перевірки податкового органу може бути оскаржений у судовому порядку тощо). Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її державного (професійного) рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу (служби) завжди ширші, ніж у підлеглої особи, обсяги виконуваної роботи й повноважень не завжди пропорційні. Призначення правоохоронної діяльності склалося історично, воно функціонально визначено межами компетенції правоохоронних органів і посадових осіб. Залежно від цього розрізняють види компетенції (загальну, територіальну та відомчу). Відповідно до меж своєї компетенції посадові особи видають відповідні акти, які діють у певній галузі (наприклад, на залізниці, в галузі охорони природи, в охороні державних фінансів тощо). Кадри правоохоронних органів формують переважно з юристів або осіб, які мають спеціальну підготовку. На замовлення правоохоронних органів щорічно до них на роботу направляють значну кількість громадян із вищою юридичною освітою. Підвищення ефективності правоохоронної діяльності багато в чому залежить від вдосконалення системи виховної і соціальної-психологічної роботи з особовим складом правоохоронних органів. Таким чином, правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушення права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням установлених у законі процедур для цієї діяльності.
§ 2. Поняття спеціальної правоохоронної діяльності та спеціального правоохоронного органу (служби)
Деякі правоохоронні органи мають спеціальний предмет діяльності, що відбито у їх назві (служба), відомчому статусі, особливостях регламентації діяльності. В структурі Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Прикордонних військ У країни, Управління державної охорони, органів державної податкової служби, органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань є спеціалізовані підрозділи з виконання оперативно-розшукових дій. Особливість предмета спеціальної правоохоронної діяльності полягає в пріоритетному виконанні правоохорони саме конституційного порядку, національної безпеки, виявлення, розслідування та припинення злочинів, виконання покарань. Предмет цієї діяльності є комплексним, чітко визначеним у так званих функціональних законах, що розкривають спеціальні повноваження вказаних органів. Його ґрунтовно вивчають такі спеціальні юридичні дисципліни, як оперативно-розшукова діяльність, кримінально-процесуальне право, кримінально-виконавче право. Поняття спецдіяльності, як і спецслужби, склалося історично, його широко використовують у юридичній літературі, пресі, правозастосовній практиці. Спецдіяльність (або діяльність спецслужб) є інструментом керівництва держави в розв'язанні питань політичної, економічної, інформаційної, фінансової безпеки, підвищенні зовнішнього іміджу держави, провадженні ефективної внутрішньої політики. В цьому процесі спецслужби вповноважені використовувати відповідно до закону гласні й негласні методи діяльності, пошукові, розвідувальні та контррозвідувальні заходи із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів, їм надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність. Отже, спеціальною правоохоронною діяльністю є діяльність спеціальних служб (оперативних підрозділів) у інтересах безпеки суспільства й держави, забезпечення кримінального судочинства на підставах і в межах, визначених національним законодавством. Згідно з Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" (ст. 5) до підрозділів, які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, належать: - органи внутрішніх справ - кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, оперативно-розшукові підрозділи Державної автомобільної інспекції; - органи служби безпеки - розвідка, контррозвідка, військова контррозвідка, підрозділи захисту національної державності, по боротьбі з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічний підрозділ, підрозділ з оперативного документування; - прикордонні війська - підрозділ із оперативно-розшукової роботи; - управління державної охорони - підрозділ оперативного забезпечення охорони; - органи державної податкової служби - оперативний підрозділ податкової міліції; - органи й установи Державного департаменту України з питань виконання покарань - оперативний підрозділ. Цей перелік уповноважених органів є вичерпним. У законодавстві визначено, що вказану діяльність іншими підрозділами зазначених органів не допускають. Під час проведення оперативних акцій працівників інших підрозділів можна залучати лише для виконання окремих доручень. Оперативну діяльність із виявлення злочинів іншими міністерствами, відомствами, громадськими, приватними організаціями й особами не допускають. Не можна здійснювати виявлення злочинів у порядку приватної практики детективних або охоронних фірм. Таку практику визнано неправомірною. В Конституції України зазначено, що не допускається зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32). Обов'язки оперативних підрозділів є невід'ємним елементом.їхньої компетенції, яка випливає із завдань оперативно-розшукової діяльності. В порядку виконання функції правоохорони вони: - виконують письмові доручення слідчого, вказівки прокурора, ухвали суду, запити міжнародних правоохоронних організацій; - взаємодіють між собою та іншими правоохоронними органами; - мають забезпечувати безпеку співробітників і осіб, що допомагають у оперативно-розшуковій роботі, а після порушення кримінальної справи забезпечують особисту безпеку учасників процесу, інших осіб, які беруть участь у справі, та членів їхніх сімей. Ці обов'язки втілюють у настановах, оперативних завданнях, кількісних і якісних показниках діяльності органів із виявлення злочинів. Тексты принадлежат авторам и размещены для ознакомления
|
