I. Теоретический блок.

Усне спілкування – це форма реаалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння.для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодіння усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух доцільність чи недоцільність того чи іншоого слова, звороту, інтонаціїї, манери мовлення в кожній конкретній ситуації. Телефонна розмова – один з різновидів усного мовлення, що характеризуєься специфічними ознаками: співрозмовники не бачать один одного,обмеженість у часі, наявність технічних перешкод. Якщо телефонуєте ви: привітайтеяся, запитайте ПІБ співрозмовника, спитайте чи достатньо часу для бесіди, розмову закінчує той, хто телефонує. Якщо телефонують вам: швидше знімайте слухавку, занотуйте ім*я співрозмовника, розмовляйте тактовно, не кладіть несподівано трубку, стисло підсумовуйте бесіду. Загальні норми: будьте доброзичливим, ставте питання і слухайте відповіді, будьте тактовні, називайте спаврозмовника на ім*я, артикуляція має бути чіткою, використовуйте лексичні можливості літературної мови

15. Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем.Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на:o ритуальні;o глибинно-особистісні;o ділові.Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:o індивідуальні;o групові.

Індивідуальна бесіда - це розмова двох осіб, які прагнуть (обоє або один) до досягнення певної мети. Вона сприяє встановленню між співрозмовниками дружніх стосунків, взаєморозуміння, а також стимулює партнерів до взаємовигідної співпраці.

Ділова бесіда - це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них. Зазвичай предметом обговорення під час ділових бесід є конкретна справа.

Ділова бесіда є цілеспрямованим спілкуванням з передбачуваним або попередньо запланованим результатом. Прикладами таких бесід є: обговорення нових проектів, бесіда з партнером по бізнесу, співбесіда з роботодавцем.

Статегія поведінки.o можливість диференційованого підходу до предмета обговорення з урахуванням поглядів, думок інших з метою прийняття оптимального рішення;o швидкість реагування на висловлювання співбесідника з урахуванням його зауважень і пропозицій;o підвищення компетентності співрозмовників за рахунок обміну думками;o усвідомлення єдності позицій у вирішенні проблеми;o відчуття власної значущості під час вирішення проблеми, отримання результату.

Зазвичай бесіда складається з таких етапів:

1. Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території).

2. Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають невербальні форми взаємодії-вираз обличчя, поза, вітальний жест.3. Формування мети зустрічі.4. Обмін думками та пропозиціями.5. Закінчення бесіди.

16. Співбесіда з роботод - це спеца бесіда, під час якої роботод оцінює претендента на вакантну посаду.

Успіх або неуспіх під час співбесіди залежить не тільки від професійних якостей (освіти, досвіду, уміння спілкуватися), а й від того, яке перше враження ви справите на роботодавця. Інколи воно матиме вирішальне значення, якщо, звичайно, ваша фахова підготовка відповідатиме вимогам роботодавця.Отже, неабияке значення для досягнення успіху матиме підготовка до співбесіди:

1. Зберіть якомога більше інформації про установу, в яку вас запрошують на співбесіду. (прочитати в Інтернеті або газетній статті про організацію) ознайомитися з продукцією чи послугами, які надає установа;o які послуги або продукцію пропонує організація;o юридичний статус організації;o склад керівництва та як часто змінюється;

2. Приготуйте копії дипломів, свідоцтв, резюме та інших необхідних документів. Особи творчих професій можуть принести свої статті, малюнки.

3. Приготуйтеся назвати прізвища і контактні телефони осіб, які можуть дати вам рек. листа.

4. Заздалегідь дізнайтеся точну адресу організації. Розрах так свій час, щоби ви прийшли за 15 хвилин до початку співбесіди. Якщо ж ви запізн, то обов'яз. зател й повідомте про це

5. Подбайте про діловий стиль одягу. Не можна приходити на співбесіду в мініспідниці, джинсах чи супермодному одязі, треба дотрим в усьому міри.

6. Складіть список очікуваних запитань та підготуйте на них відповіді.

найбільш підступні запитання:

1. Розкажіть про себе.За допомоги цього запитання можна багато дізнатися про кандидата на вакансію, зокрема про його пріоритети в житті.

2. Назвіть свої недоліки (слабкі сторони).(У мене, безперечно, є недоліки, але воно жодним побитом не впливають на роботу)

3. Чому ви звільнилися з попереднього місця роботи? Чачу ви вирішили змінити місце роботи?Не варто розповідати про конфлікт - Не було проф зростання".

4.Що ви знаєте про нашу установу?

5. Ваше ставл до вироб-их перенавантаж?

Поставте зустрічне запитання: "Що треба буде затримуватися на роботі? Скільки разів на місяць?". Якщо вас задовольнятимуть відповіді, тоді впевнено скажіть, що ви погоджуєтеся на такі умови.

17. Мистецтво перемовин.Перемовини - обговорення певного питання з метою з'ясування позицій сторін або підписання угоди. Вони проводяться на різних рівнях, з різною кількістю учасників, можуть мати як неофіційний, так і протокольний характер. Перемовини призначені для того, щоб на основі взаємного обміну думками (у формі різних пропозицій відносно рішення обговорюваної проблеми) укласти угоду, що відповідає інтересам обох сторін і досягти результатів, які задовольняють усіх її учасників.функції: інформаційно-комунікативну; досягнення домовленостей; регулювання, контроль, координація дій. Класифікація перемовин:

o за кількістю учасників: двосторонні, багат;

o за повторюваністю: разові, постійні;

o залежно від цілей: перемовини, що спрямовані на встановлення взаємин; на нормалізацію несприятливих стосунків; на зміну характеру контактів і надання їм нового, більш високого рівня; на одержання додаткових результатів;

o за змістом: політичні, економічні, особисті;

o за характером: офіційні (їх завдання - підписання відповідних документів, шо мають юридичну силу), неофіційні (без підписання відповідних юридичних документів).

Осн. метою перемовин є прийняття (після спільного обговорення проблеми) рішення, яке може бути: конструктивним, що пов'язане з реальними змінами до кращого; деструктивним (руйнівним); пропагандистським (пов'язане з обіцянками на словах без відповідних зобов'язань); заспокійливим (що заспокоює суспільну думку).

Перед тим, як сісти за стіл перемовин, слід виробити чітку стратегію, усвідомити можливі труднощі й максимально підготуватися до них. Стратегія передбачає: o уважне вивчення особистісних характеристик і особливостей майбутнього співрозмовника, його ділових інтересів, способів ведення перемовин; o створення сприятливої атмосфери для перемовного процесу, обміркування висловлювань та доказів, ефективних прийомів впливу на співрозмовника; o продумування "шляхів відступу" і нейтралізації зауважень; o підготовку ефектного завершення перемовин.

Перемовини мають три стадії:

1. Підготовка до перемовин (аналіз ситуації) передбачає з'ясування мети, проблеми, оцінювання ситуації, формування загального підходу, визначення позицій під час перемовин та можливих варіантів розв'язання проблеми2. Проведення перемовин. Розмежування суті проблеми і стосунків учасників перемовин. Розгляд взаємовигідних варіантів. Застосування об'єктивних критеріїв. 3. Завершення перемовин.

Якщо хід перемовин був позитивним, то на завершальній стадії резюмують, стисло повторюють основні положення, які розглядалися під час обговорення, характеризують ті позитивні моменти, з яких досягнута згода сторін.

18. Поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори - зустріч, зібрання членів якої-небудь організації, що проводяться з метою спільного обміну думками з певного питання, яке хвилює громадськість. На обговорення збираються члени будь-якого колективу, яких єднає якийсь інтерес (збори акціонерів, партійні збори, збори громадян для висунення кандидата в депутати та ін.).

За складом учасників збори поділяються на: відкриті - зібрання членів якої-небудь організації із запрошенням сторонніх осіб; закриті-зібрання членів якого-небудь колективу чи організації без сторонніх осіб. Виділяють окремо ще урочисті збори - зібрання з нагоди відзначення певних урочистостей чи історичних дат.

Збори складаються з таких етапів:1. Підготовка зборів: зазвичай займається робоча група, члени якої зацікавлені в результаті.2. Висвітлення проблеми та її обґрунтування. Керує зборами голова або президія, яку обирають учасники. Доповідає авторитетна особа, яка добре володіє предметом обговорення і вміє кваліфіковано його викласти.3. Обговорення проблеми. Після основного виступу з доповіддю за темою, винесеною на розгляд, починається її обговорення4. Ухвалення рішення. Рішення складається з двох частин: констатування (виклад ситуації) та ухвалення (оцінка проблеми, завдання, що треба зробити, кому і коли, а також визнФачення особи, на яку покладається контроль за виконанням рішення).

Дискусія - діалогічний метод творчої діяльності групи осіб, побудований на публічному, відкритому, доброзичливому обговоренні актуального, але спірного питання і спрямований на певний позитивний результат. Предметом дискусії не може бути другорядне, випадкове для конкретної аудиторії питання, воно має бути проблемним, важливим у цій ситуації й водночас викликати неоднозначні думки та пропозиції.

Справжня дискусія - не суперечка, не з'ясовування стосунків, вона передбачає об'єктивне й доброзичливе обговорення питання з обов'язковою повагою як до своїх прихильників, так і до опонентів, з опорою на особистісно-діалогічний стиль спілкування. Тому за результатами дискусії не може бути переможців і переможених.Дискусія як метод вирішення проблеми зазвичай конструктивна, тобто спрямована на певний позитивний результат, на просування у розв'язанні спірного питання.

Є певні вимоги до поведінки учасників дискусії:o вони мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію;o кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять;o усім бажано поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки, не слід перетворювати дискусію на суперечку, не можна перебивати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистісних якостей учасників.

Іноді обговорення проблеми перетворюється з дискусії на суперечку, при цьому виникає комунікативний конфлікт. Суперечка - це зіткнення різних думок, під час якого кожна із сторін відстоює тільки свою позицію. Учасники вступають у суперечку для досягнення трьох цілей: виправдання своїх думок, спростування думок опонента та одержання додаткової інформації.

19. Нарада - спільне обговорення важливих питань і прийняття рішень у всіх сферах громадського й політичного життя, форма управлінської діяльності, змістом якої є спільна робота певної кількості учасників, дієва форма залучення членів трудового колективу до розв'язання завдань.Класифікація ділових нарад

1. За метою й завданням:o навчальна (перед. знання і у такий спосіб підвищ. їх фаховий рівень);o роз'яснювальна (керівник намагається переконати учасників наради у доцільності його стратегії та дій);o проблемна (розрошляхів і методів розв'яз проблем, проводять у невеликому колі компетентних і висококваліфікованих фахівців);o координаційна (координація роботи підрозділів);o диспетчерська (оперативна/нарада (отримання інформації про поточний стан справ, її аналіз і прийняття рішення) проводять її у точно визначений час і день, що дає змогу учасникам підготуватися, відносно нетривала ~ 20-30 хв;o інструктивна (інформаційна) нарада (передавання учасникам вказівок і розпоряджень, роз'яснення їх і деталізація відносно конкретних умов роботи

2. За способом проведення:o диктаторська нарада (право голосу має тільки керівник; він викладає свої погляди, видає наказ або вказівку; кількість учасників нерегламентована; збереження ієрархії працівників, однозначність у постановці завдань, швидке виконання рішень);o автократична нарада (перебіг її передбачає запитання керівника і відповіді учасників наради; на вимогу або за дозволом керівника допускаються виступи; кількість учасників обмежена).o сегрегативна нарада передбачає порядок, за якого керівник сам визначає тих, хто має виступити, тобто тих, кого він бажає вислухати;o дискусійні нарада - демократичний спосіб розв'язання проблем, що виносять на нараду. o довільна нарада має місце тоді, коли обмінюються думками працівники, професійні обов'язки яких тісно взаємопов'язані. Вона відбувається без порядку денного, без голови, на ній не приймають ніяких рішень.

3. За ступенем підготовленості:1. запланована (щотижневі наради проводять за встановленою періодичністю, у точно визначений час, зі сталим складом учасників, з постійним порядком денним);2. позапланова проводиться у разі виникнення непередбачуваних, надзвичайних ситуацій (наприклад, за умови надходження нормативного документа, що змінює порядок роботи).

4. За технікою проведення:

o нарада, проведена методом "мозкової атаки", має такі особливості: її присвячують тільки одній проблемі, як правило, важливій. Учасники наради (не більше 10-12 осіб) уточнюють формулювання проблеми, після чого її фіксують на дошці або плакаті. Запрошують осіб, зацікавлених у вирішенні проблеми, працівників, що вирізняються високим інтелектом, самостійністю і незалежністю суджень, знанням предмету наради.

В організації ділової наради можна виділити три етапи: підготовка наради; перебіг наради; підсумовування наради.

20. Документ - основний вид ділового мовлення, що містить інформацію, "зафіксовану на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі. Національний стандарт України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163 -2003 поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності:органів державної влади України, органів місцевого самоврядування;o підприємств, установ, організації та їх об'єднань усіх форм власності.Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташування їх; вимоги до банків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомоги друкувальних засобів. Вимоги його щодо оформлювання реквізитів можуть бути поширені на всі класі уніфікованих систем документації. Цей стандарт не поширюється на процеси створення та обігу електронних організаційно-розпорядчих документів.Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами.Реквізит службового документа - це інформація, зафіксована в службовому документі для його ідентифікації, організації обігу і/або надання йому юридичної сили.Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на бланку, називається формуляром.Формуляр-зразок - це модель побудови формуляра службового документа, що встановлює сферу його застосування, формат, розміри берегів, вимоги до побудови конструкційної сітки та реквізити.

Державний стандарт України визначає такий склад реквізитів документів:

01. - зображення Державного герба України (висота 17,ширина 12).02. - зображення емблеми організації або товарного знака (знака обслуговування).03. - зображення державних нагород.(лівий берег бланку)04. - код організації. (після 9 документу)05. - код форми документа.06. - назва організації вищого рівня.(під гербом)07. - назва організації.08. - назва структурного підрозділу організації.09. - довідкові дані про організацію. –постійні реквізити.

10. назва виду документа.11. - дата документа.12. - реєстраційний індекс документа.13. - посилання на реєстраційний індекс та дату вхідного документа,на якого дають відповідь.14. - місце складання або видання документа.15. - гриф обмеження доступу до документа.16. - адресат.17. - гриф затвердження документа.18. - резолюція.19. - заголовок до тексту документа.20. - відмітка про контроль.21. - текст документа.22. - відмітка про наявність додатка.23. - підпис.24. - гриф погодження документа.25. - візи документа.26. - відбиток печатки.27. - відмітка про засвідчення копій.28. - прізвище виконавця і номер його телефону.29. - відмітка про виконання документа і направлення його до справи.30. - відмітка про наявність документа в електронній формі.31. - відмітка про надходження документа до організації від адресата.32. - запис про державну реєстрацію.

У різних типах документів склад реквізитів неоднаковий: він залежить від змісту, призначення і способу оброблення документа.Документи, що їх складають в установі, організації, повинні мати такі обов'язкові реквізити:o назву організації (07);назву виду документа (10) (не зазначаючи у листах);o дату (11);o реєстраційний індекс документа (12);o заголовок до тексту (19);o текст документа (210;o підпис (23).

21. Характеристика - це документ, у якому в офіційній формі висловлено громадську думку про працівника, оцінено його ділові та моральні якості. її складають на вимогу особи або письмовий запит іншої установи.Реквізити:1. Назва виду документа.2. Текст складається з 3 структурних частин:1) Анкетні відомості особи, якій видається характеристика (прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку без прийменника на, посада, вчений ступінь і наукове звання, рік народження, освіта).2) Власне текст, який містить оцінку трудової діяльності працівника (з якого часу працює в цій установі, на якій посаді), ставлення до службових обов'язків та трудової дисципліни (вказують найбільш значущі досягнення, рівень професійної компетентності), моральних якостей (риси характеру, ставлення до інших членів колективу).3) Висновок; призначення характеристики (за потреби).3. Дата.4. Підпис.5. Печатка.Характеристику оформлюють на стандартному аркуші паперу формату А4 у двох примірниках: перший видають особі, а другий підшивають до особової справи.

22. візитна картка. Види

Віз картка - картка для вручення під час знайомства та візиту; документ, який має певний стандарт і містить достовірну, достатню інформ про її власника.

Види візитних карток:

1)особисті(використовуються при дружньому знайомстві і неформальному спілкуванні. Як правило візитка містить ім’я і прізвище власника та іноді телефонний номер. Посада, адреса в ній не обов’язкові. Стиль виконання може бути будь-яким і розробляється відповідно до особистих уподобань власника.)

2)ділові (використовуються в бізнесі, на офіційних зустрічах і для надання контактної інформації потенційним клієнтам. На ділових візитках обов’язково вказуються ім’я, прізвище, посада представника бізнесу, а так само назва компанії та її вид діяльності. В оформленні візитки використовується фірмовий стиль компанії, логотип тощо. Такі візитки зазвичай мають строгий дизайн.)

3)корпоративні(Як правило не містить імен і прізвищ. У ній вказується повна інформація про компанію: сфера діяльності фірми, перелік послуг, контактні телефони, карта проїзду, адреса веб-сторінки. Вигляд в точності відповідає фірмовому стилю компанії. Зазвичай має рекламний характер і в основному використовується на виставках. Часто їх роблять двосторонніми.)

23. оформлення сторінки документа

Організаційно – розпорядчі документи оформлюються на папері А4. Береги документу: 30- лівий, 10- правий, 20- верхній та нижній. Треба друкувати через 1,5иміжрядкового інтервалу. Нумерація сторінок ставиться посередині верхнього берега аркуша, арабськими літерами. Рубрикація – членування тексту на складові, графічне відокремлення однієї частини від іншої. Середня довжина абзацу має бути 4- 6 речень. Нова система базується на використанні лише арабських цифр. Назву виду документу друкують великими літерами. Інші реквізити відокремлюються один від одного 1,5 – 3 міжрядковими інтервалами.

24. класифікація документів

1. за найменуванням (заяви, листи, службові записки…)

2. за походженням

- службові (створює організація, установа)

- особисті (створює особа поза сферою своєї службової діяльності)

3. за місцем виникнення внутрішні (мають чинність лише в середині організації), зовнішні (мають чинність і поза межами організації

4. за призначенням: документи щодо особового складу, довідково – інформаційні, обліково – фінансові, господарсько – договірні, організаційні, розпорядчі

5. за напрямом вхідні, вихідні

6. за формою стандартні, індивідуальні

7. за терміном виконання звичайні, безстрокові, термінові,дуже термінові

8. за ступенем гласності для загального користування, для службового користування, таємні,цілком таємні

9. за стадіями створення оригінали, копії

10. за складністю прості,складні

11. за терміном зберігання тимчасового зберігання (до 10р), тривалого (понад 10 р), постійного

12. за технікою відтворення рукописні, відтворені механічним способом

13. за носієм інформації паперові, диск, флешк

25. Текст документа. Вимоги до його оформлювання.

Документ – сукупність речень об»єднаних у тематичну і структурну цілісність за правилами певної мовної системи. Повинен нести певну аргументованість, інформацію викладено стисло, грамотно, зрозуміло та об»єктивно.

Правила:

1. текст викладати від третьої особи (комісія ухвалила)

2. від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповіді, пояснювальні записки, накази.

3. не вживати образливих слів

4. уживати стійкі сполучення (відповідно до, з огляду на …)

5. використовувати конструкції (доводимо до вашого відома…)

6. дієприслівникові звороти вживати на початку речення (враховуючи…)

7. використовувати мовні засоби, що відомі для широкого кола читачів.

8. уникати слова іншомовного походження

9. уживати прямий порядок слів у реченні

10. називаючи виконавця дії, потрібно вживати досконале речення (Верховна Рада ухвалила законопроект)

26. Адресат, адресант. Правила оформлення.

Адресат – той, кому надсилають листа, телеграму, бандероль; одержувач. Правила оформлення- праворуч (на відстані 92мм) у верхній частині бланка або чистого аркуша паперу.Кожний елемент – назва установи підрозділу посада ініціал і прізвище поштова адреса пишеться з великої літери. Адресатами можуть бути організації їхні структурнім підрозділи посадові та приватні особи. Якщо документ надсилають посадовій особі назву установи зазначають у називному відмінку а посаду і прізвище адресата – у давальному. Документ не повинен містити більше чотирьох адресатів.

Адресант – той, хто надсилає листа, телеграму, бандероль; відправник. Правила оформлення-????

27. гриф затвердження

Гриф затвердження. У правому верхньому куті на відстані 104 мм від межі лівого берега першого аркуша документа. Затвердження – спосіб засвідчення документа після його підписання, який санкціонує поширення дії документа на визначене коло структурних підрозділів, організацій чи службових осіб. Якщо документ затверджує конкретна посадова особа, то гриф затвердження складається зі: слова ЗАТВЕРДЖУЮ/назва посади/підпису

ініціалу (ів) і прізвища особи, яка затвердила документ/ дати затвердження. Якщо документ затверджено кількома особами, їхні грифи затвердження розташовують на одному рівні. Якщо документ затверджено постановою, рушенням, наказом, протоколом, то гриф затвердження складається з:слова ЗАТВЕРДЖЕНО/назви/дати/номера затверджу вального документа.

Гриф погодження. Свідчить про згоду установи, її підрозділу чи посадової особи, що не є автором документа, з його змістом. Розміщують нижче реквізиту «Підпис» без відступу від межі лівого берега. Розрізняють дві форми погодження документів: внутрішнє (з підрозділами та службовими особами установи) і зовнішнє (з підвідомчими та непідвідомчими організаціями). Цей реквізит складається із: слова ПОГОДЖЕНО/назви посади особи, я з якого погоджується документ, та назви установи/ особистого підпису/ ініціалу (ів) і прізвища/ дата погодження. Якщо зовнішнє погодження документа здійснюється з колегіальним органом, то гриф погодження оформлюється так: ПОГОДЖЕНО/Протокол засідання Правління Ощадного банку України/29.03.2010 №7. Якщо зміст документа стосується більше трьох установ, складається «Аркуш погодження», про що робиться відмітка у самому документі на місці грифа погодження.

 

28. Заява – це письмове прохання, оформлене за певним взірцем, яке подають на імя офіційної осиби або до установи чи організації з метою реалізації прав або захисту інтересів.

Види. За місцем виникнення розрізяють внутрішні і зовнішні заяви.

За походженням – особисті й службові, за скаладністю – прості і складні.

Реквізити:

1. Адресат.(праворуч на відстані 92мм)

2. Адресант(під реквізитом адресат)

3. Назва виду документа(посередині)

4. Текст (прохання і обгрунтування прохання)

5. Додаток (після тексту)

6. Дата (ліворуч без абзацу)

7. Підпис без розшефрування – праворуч.

29. Резюме. Вимоги до складання.

Резюме-документ в якому претендент повідомляє стислі відомості про освіту,трудову діяльність,професійний досвід і досягнення та ін..Вимоги:вичерпність та об’єктивність,достовірність відомостей про претендента,чіткість,структурованість,стислість(обсяг не більше 1 сторінки),грамотність і охайність викладу.

30. Автобіографія. Вимоги до тексту автобіографії.

Автобіографія- це документ з незначним рівнем стандартизації,у якому особа повідомляє основні факти своєї біографії,є обов’язковою складовою особової справи працівника.

Кожне нове повідомлення варто писати з абзацу,дотримуючись таких вимог:вичерпність відомостей,лаконізм викладу.Текст автобіографії викладають від першої особи,проте у тексті на особу автора вказують особові закінчення дієслів-присудків:вступив,закінчила,здобула,а заменник я не вживають.

31. Трудовий договір. Трудовий контракт. Трудова угода.

Договір трудовий - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Контракт (від лат. contractus - угода) - це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між підприємством, організацією чи установою й працівником про умови спільної виробничої й творчої діяльності, обумовлену певним терміном.

Трудова угода - це документ, яким регламентуються стосунки між установою і позаштатним працівником, коли в організації бракує фахівців з певної галузі.

32. Трудова книжка. Особовий листок з обліку кадрів.

Трудова книжка - це документ установленого зразка, що підтверджує трудову діяльність особи і служить для встановлення загального, безперервного й спеціального стажу.

Особовий листок з обліку кадрів - це обов'язковий документ, який заповнює особа під час зарахування її на посаду, навчання, для участі в певному конкурсі тощо. Він узагальнює автобіографічні відомості працівника шляхом таблиці-анкети.

33. Наказ щодо особового складу- це розпорядчий документ, який видає керівник підприємства, установи. Накази щодо особового складу регламентують призначення, звільнення, відрядження, відпустки, заохочення і стягнення працівників.

34. Рекомендаційний лист. Вимоги до написання.

Рекомендаційний лист - це документ, який подають у ситуації клопотання про посаду, влаштування на нову відповідальну роботу, подання на здобуття стипендії, гранту тощо

рекомендація не обов'язково подається з місця роботи, зацікавленою в рекомендації може бути або сама людина, або ж організація чи установа

Рекомендаційні листи складаються зазвичай з двох частин.

У першій частині вказуються мінімальні відомості про рекомендованого: з якого часу, звідки, як його знаєте, з якими його працями чи досягненнями знайомі тощо.

У другій частині має бути чітко сформульоване те, заради чого пишеться рекомендація:

рекомендую чи не рекомендую. Зрештою висловлюється готовність нести певну відповідальність за рекомендовану особу.

35. Звіт. Вимоги до тексту звіту.

Звіт - це письмове повідомлення про виконання певної роботи (завдань, доручень за певний проміжок часу).

Звіт повинен мати композиційну чіткість, логічну послідовність у викладі, обгрунтованість висновків і пропозицій, стислість, точність формулювань. Текст звіту великий за обсягом звіт поділяють на частини, кожна з яких має свій заголовок (наприклад, навчально' методична діяльність, науково-дослідна діяльність, організаційно-виховна робота).

Звіти про виконання одноразових завдань і доручень не затверджуються й адресуються керівникові, від якого отримано завдання. Текст такого звіту починають словами: Відповідно до Вашого доручення від..., За Вашим завданням...).

Печатка, штамп установи й підпис керівника мають бути лише у зовнішніх звітах.

36. Пояснювальна записка.

1) Це документ особистого характеру, в якому пояснюються певні дії особи; 2) вступна частина основного документа (плану, програми, звіту), в якому обґрунтовується мета його створення, структура, зміст, призначення, актуальність і новизна). Пояснювальну записку пише працівник на вимогу адміністрації, у деяких випадках – з ініціативи підлеглого. Пояснювальну записку, що не виходить за межі установи, оформлюють на стандартному аркуші, що виходить за мені установи – на бланку і реєструють.

37. Доповідна записка.

Це документ на ім’я керівника установи, у якому повідомляють про певний факт, подію, подають звіт про виконання службових доручень або взятих на себе зобов’язань. За змістом доповідні записки поділяються на інформаційні, звітні, ініціативні, за походженням – внутрішні, зовнішні. Зміст доповідної записки повинен бути точним і лаконічним, для зручності поділятися на частини. Текст доповідної записки має дві частини – описову (констатаційну), в якій висвітлюється ситуація, що склалася; у другій частині сформульовані висновки і пропозиції або прохання, способи їх виконання. Якщо доповідна записка надсилається з установи або структурного підрозділу, то підписується керівником, укладається на бланку і має, окрім зазначених реквізитів, вихідний реєстраційний номер.

38. Прес-реліз.

Прес-реліз – це стисле повідомлення для преси про якусь важливу подію(прес-конференцію, презентацію, акцію). Його можна використовувати під час розроблення та реалізації проекту для безперервного інформування як громадськості, так і засобів масової інформації. Написання цього документа не вимагає великих витрат часу, проте грамотно складений прес-реліз дуже ефективний, коли треба представити інфо, яка потребує миттєвого висвітлення у ЗМІ(напр.. дата і місце проведення громадських слухань). Він повинен бути лаконічним, ємним, логічним. Своєрідність прес-релізу на відміну від прямої реклами і тематичної статті полягає в тому, що це коротке повідомлення, яке містить у собі ту чи іншу новину. Поділяється на 2 види: стандартний і спеціальний. Стандартний прес-реліз признач для інформування про події, що заплановані в діяльності установ, організацій, підприємств; Спеціальний складають, коли виникає потреба проінформувати про незаплановані події. За функціональним призначенням і терміном подання стосовно події прес-релізи переділяють на анонс, запрошення, інформацію, резюме.

39. Класифікація листів. Реквізити листа та їх оформлювання.

Лист - поширений вид документації, один із способів обміну інформацією. За функціональними ознаками листи переділяють на такі, що потребують відповіді, й такі, що її не потребують. До листів, що потребують відповіді належать: - листи-прохання, -листи-звернення, - листи-пропозиції, -листи-запити, -листи-вимоги. Листи, що не потребують відповіді: -листи-попередження, -листи-нагадування, -листи-підтвердження, -листи-відмови, -супровідні листи, -гарантійні листи, -лити-повідомлення, -рекомендаційний лист. За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні, колективні листи. Звичайний лист- надсилають на адресу однієї інстанції, циркулярний лист – низці установ, колективний лист – на одну адресу, але пишуть його від імені керівників кількох установ.

Реквізити листа та їх оформлювання:

1. Державний герб (у центрі верхнього берега або над серединою рядка з назвою органіцації)

2. Емблема організації, установи чи підприємства (якщо відсутній герб)

3. Зображення державних нагород (у верхньому лівому кутку на рівні реквізитів 7,8)

4. код організації, установи чи підприємства. Після реквізиту 9.

5. Повна назва установи, організації чи підприємства – автора листа.(угорі ліворуч за допомог.штампа або друк.способом)

6. Назва структурного підрозділу. (верхньому лівому кутку)

7. Індекс підприємства звязку, поштова й телеграфна адреси, номер телетайпа, телефону, факса.(у верх.лівому кутку)

8. Дата(день, місяць) (на бланках ліворуч у горі, не на бланках під текстом зліва)

9. Адресат. Праворуч у верхній частині сторінки.

10. заголовок до тексту. Має відповідати на питання «про що?». (розташов. від межі лівого берега без відступу)

11. Текст листа склад. з двох частин:опису фактів або подій і висновків і пропозицій.

12. позначення про наявність додатка роблять ліворуч під текстом з нового рядка.

13. Підписує службовий лист переважно керівник установи, його заступник чи керівник структурного підрозділу.

40. Службове листування. Супровідний лист.

Службові листи належать до головних засобів встановлення офіційних, службових контрактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами. Мета – пояснити, перконати, поінформувати і спонукати адресата до певної дії.

Супровідний лист – це службовий лист що додоється до основного документа (накладної рахунка-фактури каталогу буклетів) та інформаційно супроводжує його. Зазвичай цей невеликий за обсягом лист що містить назви та перелік надісланих документів їх детальне описання зазначаючи кількість аркушів.Заголовок до тексту супровідного листа слід починати словами «Про надіслання..». Обов*язковим реквізитом є відмітка про наявність додатків.

41. Етикет ділового листування.

1. Починається лист із звертання – Шановний (імя та по батькові)!

Шановний пане (Імя, імя та прізвище)!

Шановні панове!

Звертання у ф-мі кличного відмінка.

2. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа. Якщо цей лист відповідь на запрошення, запит, подяка слід висловити свою вдячність.

3. Вибір завершальних речень є також дуже важливим. Можна повторити подяку висловлену на початку. Доречним і корисним є запевнення адресата в тому, про що йдеться в тексті.

4. Прощальна фраза (З повагою, з повагою і найкращими побажаннями...)

5. Слід подбати про оформлення листа, його друг, конверт має відповідати розмірам.

6. Ділові листи не повинні бути занадто довгими. Слід викладати свої думки ясно і лаконічно.

42. Лист-запит, відповідь на запит.

Лист-запит – це різновид комерційного листа, що містить прохання надати докладну інформацію про певні товари, послуги або уточнити вже наявну, попередню інформацію про фірму, банк тощо. Лист – запит складають на підставі ознайомлення з каталогами, проспектами, буклетами, прейскурантами, рекламними оголошеннями та інформацією, отриманою на виставах, ярмарках.

Вказуємо: підставу для запиту; назву товару; умови і термін постачання; умови оплати.

відповідь Лист-запит звичайно потребує відповіді. Ви можете повідомити, що отриманий запит ви вивчаєте, надіслати каталоги, запропонувати замінити умови.

Оферта – це письмова пропозиція про постачання товару, яку робить продавець покупцеві.

 

43. Протокол. Вимоги до тексту протоколу.

Протокол – документ, що відбиває процес і результат роботи постійних та тимчасових колегіальних органів, проведення зборів, засідань, нарад, конференцій. Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа, конспектуючи виступи учасників засідання. За обсягом фіксованої інформації протоколи поділяють на стислі(порядок денний, прізвища доповідачів, назва питання, формулюють ухвалу), повні(фіксують виступи доповідачів) і стенографічні(весь хід засідання секретарі записують дослівно). Реквізити: назва виду документа, дата, індекс, місце засідання, гриф затвердження, заголовок до тексту, текст, підпис голови, підпис секретаря. У тексті протоколу виділяють дві частини. Перша – вступна, вона має постійну інформацію(голова, секретар, присутні) та змінну (ініціали та прізвища голови секретаря, присутніх). Слова: Голова, Секретар, Присутні пишуть від лівого берега. Якщо присутніх більше ніж 15 осіб до протоколу додають список присутніх, а у вступній частині тексту вказують загальну кількість. Вступну частину закінчують Порядком денним, кожен пункт якого нумерують і записують з нового рядка. Питання формулюють у називному відмінку. Друга частина – основна, яка складається з розділів, які відповідають порядку денному. Текст кожного розділу будують за схемою: 1. СЛУХАЛИ:; 2. ВИСТУПАЛИ:; 3. УХВАЛИЛИ:; Після двокрапки з абзацу пишуть прізвище і ініціали доповідача, через тире – короткий виклад тексту виступу. У розділі УХВАЛИЛИ викладають прийняте рішення.

44. Витяг з протоколу.

Витяг з протоколу – це відтворення частини протоколу, яка стосується розгляду окремого питання. Його складають, надсилають окремим особам чи підприємствам на певну вимогу. Реквізити: назва виду документа, заголовок протоколу, дата протоколу, текст витягу, дата складання витягу, підпис секретаря чи голови засідання, печатка. Від протоколу витяг відрізняється тим, що в ньому подається ухвала лише з одного питання, тому порядок денний не зазначається. Витяг засвідчується підписами голови та секретаря зборів та скріплюється печаткою. У протоколі роблять помітку про витяг, а також зазначають, кому його вручено або надіслано.

45. Листи, що потребують відповіді.

Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяють на дві групи:

листи, що потребують відповіді і листи, що не потребують відповіді. До листів, що потребують відповіді належать: листи-прохання; листи-звернення; листи-пропозиції; листи-запити; листи-вимоги. Лист-прохання – це службовий лист, в якому в ввічливій формі звертаються до партнерів, клієнтів з певним проханням. Цей лист є найпоширенішим видом ділової кореспонденції. Лист-запит – різновид комерційного листа, що містить прохання надати докладну інформацію про певні товари, послуги або уточнити уже наявну інформацію про фірму. Лист-запит складають на підставі ознайомлення з каталогами, проспектами, буклетами та інформацією, отриманою на виставках, ярмарках. У листі-запиті обов'язково потрібно вказати: підставу для запиту, назву товару, умови й термін постачання,умови оплати. Лист-пропозиція - заява особи про бажання укласти угоду із зазначенням конкретних умов угоди. Лист-вимога - це службовий лист, мета якого - змусити адресата виконати взяті на себе зобов'язання в умовах, коли є серйозні порушення раніше прийнятих домовленостей.

46. Конспект. Види конспектів.

Конспект - особливий вид тексту, який створений у результаті аналітико-синтетичного оброблення інформації першоджерела, тобто скорочений запис певної інформації, що дозволяє його авторові із необхідною повнотою відновити інформацію. Обов'язково докладно фіксують найбільш суттєві думки автора із зазначенням сторінок у тексті-оригіналі. Конспект слугує для збереження основного змісту роботи. У ньому репрезентовано лише думки автора роботи, яку конспектують, мета його - глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі.

Конспекти переділяють:

Плановий конспект укладається за попередньо складеним планом статті, книжки, лекції. Кожному питанню плану відповідає певна частина конспекту, але якщо пункт зрозумілий, то детально не розкривається. Якість такого конспекту цілком залежить від якості складеного плану. Він лаконічний, простий за своєю формою, але за ним не завжди легко вдається відтворити прочитане, почуте.

Текстуальний конспект - це конспект створений переважно з цитат, це джерело дослівних висловлювань автора. Текстуальні виписки можуть бути пов'язані між собою низкою логічних переходів, супроводжуватися планом і включати окремі тези у викладі особи, що конспектує. Цей конспект доцільно використовувати під час опрацювання науковий праць.

Вільний конспект - це поєднання виписок, цитат, тез. Він вимагає уміння самостійно чітко і лаконічно формулювати основні положення, для цього необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас слів, уміння використовувати всі типи запису: плани, тези, виписки, цитати тощо.

Тематичний конспект укладається на одну тему, але за декількома джерелами. Специфіка такого конспекту полягає у тому, що, розробляючи певну тему за низкою праць, він може не відображати зміст кожного з них загалом. Тематичне конспектування дозволяє всебічно розглянути і проаналізувати різні точки зору на одне й те ж питання.

Під опорним конспектом розуміють систему опорних сигналів, що мають структурний зв'язок, це наочна конструкція, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів.

47. План. Тези.

План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті. За допомоги плану узагальнюють і "згортають" інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту. Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру. За структурою план може були простим (ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту) і складним (якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти). Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане з попереднім. У номінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями. Тезовий план - сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

Теза - коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті. Відповідно до мети тези бувають: вторинні і оригінальні. Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі під час читання, реферування, їх призначення - створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора. Оригінальні тези створюють як первинний текст, це предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображена у заголовку, призначення якого - зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:1)преамбула, 2) основний тезовий виклад, 3) висновкова теза.

48. Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.

Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.

Під час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформлювати покликання на кожну цитату. Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні поклилання на джерела.

Список використаних джерел - важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання.

Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні -описи архівних документів, інтернетні - описи веб-сторінок

49. Анотування і реферування наукових текстів.

Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст.

Основні функції анотації:

1.сигнальна (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);

2. пошукова (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).

Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації потрібної інформації.

За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні.

Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.

Рекомендаційна анотація покликана активно переконувати в доцільності прочитання документа,, за обсягом вони ширші, аніж довідкові.

За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні.

Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені.

Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст.

Реферування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних. Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Реферат - це вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого викладу та збереженням його мовностилістичних особливостей.

Основні функції реферату:

1)інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ;

2) пошукова - реферат використовується в інформаційно-пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.

Реферат, як доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літературних та інших джерел, готується за одним або кількома джерелами, у ньому автор подає чужі та власні думки. Рекомендований обсяг реферату - 10-12 сторінок друкованого тексту.

50. відгук. Рецензія

Рецензія – критичний відгук, документ який передбачає коментування основних положень рецензованої праці, узагальнену аргументовано оцінку, висновки про значення аналізованої праці. Реквізити: назва виду док., заголовок(назва роботи, ПіП автора, рік публікації, назву видавництва), текст, підпис рецензента, дата, печатка(штамп). План написання: 1. Об’єкт і предмет аналізу,2. Актуальність теми. 3. Короткий зміст, 4. Формулювання основної тези. 5. Загальна оцінка. 6. Недоліки, хиби, огріхи праці. 7. Висновки.

Відгук – 1) док., що містить висновки уповноваженої особи чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави, рукописних робіт. 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи. Реквізити відгуку = рецензії.

51. Вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт.

Курсова робота – самостійно робота дослідницького характеру, спрямована на вивчення конкретної проблеми. Осн.вимоги: обсяг – 20-25 ст.для студ.ІІкурсу, 30-35 – ІІІ курсу; чітка стуктура, список викор.літ.; оформлення відповідно естетичним і мовним нормам; обов’язкові компоненти: актуальність дослідж., розроблення навч-но- методичних матеріалів.; їх зброшуровують, акуратно і грамотно оформлюють.

Дипломна робота – самостійне оригінальне наукове дослідження студента з актуальних проблем фаху. Вимоги: тема затвердж. на засіданні кафедри і схвал. Вченою радою інституту/універу; у вступі обгрунт. Вибір теми, її актуальність, взнач. Об’єкт, предмет, мета і завдання, описується структура дипломної роботи.; автор має продемонструвати вміння грамотно проводити дослідження, обґрунтовувати, інтерпретувати набуті знання; мають бути чітко сформульовані висновки і рекомендації; обсяг-50-60 ст.; правильне оформлення роботи(номер.ст., абзаци, покликання, цитати, список вик.літ (не менш 50 джерел), дипломну роботу оцінює рецензент, керівник пише відгук.

52. Термін та його ознаки.

Термін – це слово, або словосполучення,я ке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Осн.ознаки: Системність (кожен термін входить до певної терміносистеми, зща межами якої він може мати інше значення), Точність-(має передавати якомога точніше і повніше зміст поняття) прагнення до однозначності(одне значення терміну) Наявність дефініції (означення, яке термін чітко визначає.)

53. Проблеми сучасного термінознавства. Способи творення термінів.

Способи творення: Вторинна номінація (використання наявного в мові слова для називання наукового поняття (споживчий коник, ринок праці)) Словотвірний (утв.термінів за доп.. префіксів, суфіксів, скаданням основ і слів, скорочення слів (надвиробництво, маркування літературознавство, ІКПП))Синтаксичний (викор.словосполук для називання наукових понять (вихідні відомості, державне замовлення, спільний множник)) Запозичення (називання наукового поняття іншомовним словом(дисиміляція, імпорт))

Проблеми: - однією з найважливіших проблем сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізацій них процесів сучасності. - Актуальною проблема зросійщення::: Українська інтелігенція відкидає утворені від дієслів назви опредметнених дій з суфіксом –к(а): ковка, рубка. Такі росіянізми замінюють переважно іменниками – кування, рубання. Виключення – возгонка – узгін, гонки-перегонки.. протягом останнього десятиліття активізують корінь гін як засіб заміни запозиченого словаз рос.. провід: водогін-водопровід, газогін-газопровід. – Український інглиш (український варіант англійської мови - англіцизми) концепт, брокери, менеджери,хавбек, рефері, креативний, латентний.

 

54. Суть і види перекладу.

Переклад – це 1)процес відтворення письмового чи усного вислову засобами іншої мови. 2)результат цього процесу. Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його відповідним текстом. Перекласти означає точно і повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми. Види: 1. За фомою (усний (послідовний і синхронний) і письмовий), 2. За способом перекладу (буквальний (дослівний) і адекватний(точно передає зміст оригіналу і відповідає усім нормам літ.мови)) 3. За змістом суспільно-політичний (відтворення інформації засобами іншої мови сусп.-політ.матеріалу6 виступи політ.діячів, інтерв’ю, прес-конференції) Художній (переклад творів художньої літератури) Науково-технічний (переклад який використовують для обміну науково-технічної інформацією між людьми, які спілк. різними мовами).

55. Особливості редагування наукового тексту.

Редагування – це аналіз перевірення та виправлення будь-якого тексту. Редагування наукового тексту здійснюють у три етапи: 1.Первинне ознайомлення з тк=екстом документа (прочитати повністю текст, робити помітки на ьерегах чи окремомуаркуші) 2. Перевірка фактичного матеріал (перевірка правильності та вірогідності поданих відомостей, чи достатньо матеріалу для повного тексту) 3. Власне редагування матеріалу (виправлення помилок синім або чорним чорнилом)

56. знаки редагування

1.Знаки заміни

1)Заміна літери чи знаку іншими

2)Заміна кілька літер, знаків, слів, цілий рядок

2.Знаки вставлення

1)Вставити в слово пропущену літеру, літери, знаки

2)Вставити слово, словосполучення, речення, рядок

3.Знаки видалення літер, складів, слів рядків

4.Знак переставлення елементів набору

1)Поміняти місцями сусідні літери, склади, слова,ряди

2)Поміняти порядок кількох слів чи рядків

3)Переставити літеру, склад, слово словосполучення, рядок, кілька рядків в інше місце (інший рядок)

4)Просунути елемент вправо, вліво, вгору, вниз до потрібної межі

5)Почати рядок із абзацного відступу

6)З’єднати абзаци у один

5.Знаки заміни, введення, вирівнювання, видалення пробілів

1)Розділити пробілом укупі набрані слов

2)Зєднати в одне слово окремо набрані його частини

I. Теоретический блок.

1. Физическая природа УЗ(записать уравнение плоской гармонической волны и построить её график):

Шкала механических волн (составить):

2. На основании рисунка (кристалл кварца) объяснить принципы работы источника (генераторы) и приёмника УЗ (прямой(1) и обратный(2) пьезоэлектрические [1]эффекты)