Поширення релігій у світі

Релігійна карта світу - це результат тривалого релігієпроцесу. Як же він розгортався на окремих континентах і яку конфесійну конфігурацію визначив для різних частин світу?

Європа,де сьогодні проживає біля 800 млн. осіб, складається приблизно з 40 держав, надто відмінних за своєю історією, традиціями, культурою. Поділяючись на західну та східну, північну, центральну та південну, Європа - це не просто сума країн, що тут розташовані. Вони всі пов'язані між собою і спільною історією, і спільним сьогоденням, і спільним майбутнім. Не останню роль в цьому відігравав й відіграє релігійний чинник, який додатково єднає Європу. Спільність визначається єдиною християнською традицією, в лоні якої лежить переважна більшість європейських країн та їх населення.

Історію появи і поширення релігій в Європі неможливо відірвати від загальноцивілізаційного розгортання європейських процесів. Європа - це відносно стара частина світу, хоч і не належить до колиски людства. Не будучи найдавнішим середовищем для заселення, Європа десь за 700 тис. років до н.е. пізнала перших людей. В різних частинах Європи збереглися залишки давніх цивілізацій, за якими можна датувати появу і перших релігійних вірувань європейців. Вчені й досі сперечаються щодо нижньої часової межі появи релігії, але неандертальська Європа - це, без сумніву, Європа віруючих людей. Люди

Географія релігій. - С.428. Религии мира. - С.386. ' Major Religions of the World Ranked by Number of Adherents.

Розділ V. Релігія і сучасність

курганів, творці мегалітів, егейська цивілізація - це давні свідки та учасники релігієгенезу на території давньої Європи. Падіння микенського світу означало появу нової ери в історії Європи - залізної епохи, що визначила і постання класичної Греції (Афін і Спарти), і войовничої Македонії. Еллінізм в культурі, зокрема в релігії, замінився державністю Римської імперії, яка в історії Європи зіграла особливу роль. Римляни на мільйони людей поширили свій життєвий уклад, культуру, рабство, зруйнувавши звичне й патріархальне життя багатьох народів. Рим утвердив державні порядки і державний устрій по всій Європі, латина - мова римлян - стала основою багатьох європейських мов. Римляни експортували і свої релігійні переконання, які, як і в інших сферах життя, витісняли автентичні віри, чим підготували поширення і прийняття європейцями нової світової релігії - християнства.

В історії формування релігійного обліку Європи можна виділити два основних етапи: дохристиянський, коли в результаті синтезу та відбору сформувалися більш або менш розвинуті й досконалі основні язичницькі системи різних європейських етносів, і християнський. Європа до Різдва Христового - це частина світу, де були сформовані два типи язичництва, які мали свою специфіку, що визначалася специфікою культурного розвитку двох її частин: середземноморської (Греція, Рим) та Центральної, Північної й Східної (інші країни). Язичництво Греції і Риму вирізнялося системністю, ієрархічністю, розвинутою міфологією, зафіксованою в багатьох писемних пам'ятках, а відтак -мало якусь елітарність. Язичництво давніх германців, слов'ян та інших народів подібне простолюдності, хоч і там є напрочуд багаті на події народні епоси, в яких частково збереглася інформація про дохристиянську Європу. Але ця дуальність в язичницькому розвитку Європи була подолана християнізацією, яка, в свою чергу, повторила дуалістичні тенденції в поширенні вже самого християнства.

Багато науковців і богословів початок всіх подій в європейській історії пов'язують із прийняттям християнства. На думку відомого історика А.Тойнбі, саме християнство згуртувало розрізненні варварські общини, проникнувши в Європу невдовзі після свого виникнення. Але на перших порах вплив цієї релігії був незначний і ареал поширення обмежувався переважно Середземномор'ям.

На формування релігійної карти Західної і Центральної Європи значно вплинули етно- й державотворчі процеси, що відбувалися на теренах Римської імперії. В 284 році вона була поділена на Східну й Західну, в кожній з яких існували свої намісники. 395 рік закріпив поділ імперії на дві частини, визначивши їх центри в Константинополі та Римі. Час з 400 по 1000 рік в історії Європи прийнято вважати темними віками, наповненими війнами, набігами варварів, але саме тоді тут і відбувалися величезні зміни. На карті Європи з'явилися нові народи, сильні й самостійні королівства, які з часом переросли в незалежні держави. Фактично християнська Церква і нові королівства заклали

Тема 25. Статистика і географія сучасних релігій 687

основи сучасної Європи. Буквально за якихось сто років — за п'яте століття - на місці західної частини Римської імперії утворилися нові структурні одиниці: англи і сакси утворили свої королівства, франки об'єдналися на Півночі Франції, вестготи окупували Іспанію й Південну Францію, остготи — Італію та Югославію, вандали - північну Африку і деякі острови і т.д. Нарешті у 800 році Карп Великий був коронований на імператора величезної держави, об'єднавши під своїм скіпетром Західну Європу після 400 років смути й боротьби за панування і владу.

Таким чином, в західноєвропейські країни християнство проникло на межі V-VI ст. В центральній Європі християнство з'явилося трохи пізніше, а Північ і Схід познайомилися з новою релігією у VIII-XII ст.

Як бачимо, поширення християнства в європейських країнах мало свої етапи, специфічні риси, складну історію. Але очевидним є те, шр особливості християнізації Європи вплинули й на формування європейської релігійної конфігурації.

Якщо глянути на це в історичному розрізі, то на початок нової ери Європа переважно була язичницькою. Але вже на кінець V ст. н.е. релігійна карта Європи змінилася: із язичницької вона поступово перетворювалася на двовірну -християнсько-язичницьку. В VII ст. Європа пережила втручання нового релігійного фактору — ісламу, але справилася з ним і з X ст. вона вже є переважно християнською. Тільки окремі регіони Європи залишалися нехристиянізованими.

З поділом християнства у XI ст. на Західну й Східну гілку, країни Південно-Західної, Західної, Центральної та Північної Європи послідували за католицьким Римом, а Схід і Південний Схід — за православним Константинополем.

Можна сказати, що на 1500 рік християнство опанувало Європою: відвойовані були землі у арабів, відбулася рехристиянізація Піренеїв, лише Балкани залишилися в полі ісламу. Водночас і саме християнство було вже поділеним на католицизм і православ'я. Поділ християнства ускладнився початою в XVI ст. Реформацією, що стала останньою найпотужнішою релігійною подією в європейському житті, яка помітно вплинула на релігійний поділ Європи. Реформація ще більше ускладнила її релігійну карту і без того строкату й неоднорідну, визначивши на майбутнє реальне існування тут трьох конфесійних зон. Крім католиків і православних, з'явилися ще й протестанти. Протестантизм утвердився в районах Центральної і Західної Європи, опанував всю Північ. З тих часів географія різних релігійних напрямків в Європі не зазнавала помітних змін аж до кінця нашого століття і була відносно стабільною системою. Незважаючи на такі особливості в релігійному житті, Європа серед інших частин світу вирізняється своєю релігійною гомогенністю, проте це не знімає множинні релігійні проблеми в її сучасному житті.

Релігійний світ сучасної Європи не дуже багатоманітний, хоча з'являються

Розділ V. Релігія і сучасність

поодинокі послідовники екзотичних, не автохтонних для Європи вірувань; більшість же релігійних і духовних новацій лежать в межах християнської домінанти.

Серед усіх європейських держав, незважаючи на втрату останніми своєї релігійної гомогенності, все таки можна виділити країни католицькі, протестантські, православні, де названі конфесії переважають. До перших відносяться Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Монако, Польща, Португалія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Франція. В Європі проживає біля 40 % всіх католиків.¹ Явно протестантськими є Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція. Сьогодні в Європі нараховувалося біля 80 млн. протестантів.² Особливе місце займає Великобританія з її специфічним релігійним утворенням -англіканською церквою, яка об'єднує 70 млн. прихильників.³ Є країни, де католицизм конкурує з протестантизмом, сповідники якого складають приблизно половину всіх віруючих. Це - Нідерланди, Німеччина, Швейцарія.

Традиційно православними вважаються Болгарія, Греція, Румунія. Православні складають від 80 до 95 % загальної кількості населення цих країн.⁴ Дещо специфічними є Албанія, де співіснують православ'я й іслам, та колишня Югославія, де основними релігіями є католицизм, православ'я й іслам.

До творення нового релігійного обличчя Європи прилучилися нарешті країни колишнього СРСР. Більшість пострадянських віруючих-християн складають православні, яких серед загальної кількості православних в світі більша половина. Росія й Молдова - православні. Україна в переважній більшості своїй православна, але тут греко-католики піднімають планку католиків. Російська православна церква разом з Українськими та Молдовською налічують десь 100-120 млн. своїх вірних. Прибалтика - в основному протестантська. Беларусь - православно-католицька.

Релігійна ситуація в окремих країнах Європи надто специфічна. Немає тут двох однакових країн за релігійною мережею, хоч і можна всі європейські ситуації скомпонувати за певними типами.

Найбільш складною і багатоплановою є ситуація в колишній Югославії, де переплелися проблеми економічні, політичні, соціальні, етнічні й релігійні. В результаті активізації релігійного фактору в суспільному житті, втручання церков у військове протистояння загальносоціальний конфлікт був перенесений тут у релігійну сферу, що підлило масла в огонь. На сьогодні в цій колишній федеративній країні, з якої утворилося 5 нових самостійних держав, проживають

Підраховано за: Worldwide adherents of all Religions by six Continental Areas // www.zpub.com/un/pope/relig.html. " Там само.

Религии мира. - C.362.

Географія релігій. - С.433-434.

Тема 25. Статистика і географія сучасних релігій 689

хорвати (католики), серби (православні), боснійці (мусульмани), албанці (мусульмани), чорногорці (православні), македонці (православні), словени (католики). Але боротьба тут йде не між етнічними спільнотами, а скоріше між католиками і православними, між мусульманами і християнами. Саме церкви конфесіонували країну, релігійно політизували свідомість кожного.

Таким чином, Європа - християнська частина світу, але вона християнська тому, що християнізувалася, і буде християнською, якщо продовжить свою християнізацію. Християнство не просто дане Європі. Його весь час треба приймати, приймати кожній окремій людині. Тільки так воно тут збережеться. На відміну від загальносвітового піднесення християнства, в Європі ситуація дещо інша. Європейське християнство втрачає своє лідерство у світовому християнстві. Якщо в 1980 році в Європі проживало біля 30 % всіх християн, то в 1993 році цей показник склав лише 24%, а в 2006 році передбачається його зменшення до 18 %} Зменшення ролі європейського християнства проглядається в тому, що лише одна шоста всіх місіонерів в світі є вихідцями із західних країн (дані 1993 p.). Найбільш активними в поширенні християнства є неєвропейці, мешканці незахідних країн, які проповідують уже і в старій Європі. Такий стан речей пов'язаний з декількома аспектами. Найважливіший серед них - проблема ресурсів. Зменшуються ресурси людські (із-за зменшення кількості парафіян), матеріальні (які є похідним від першого), фінансові (із-за відтоку вірних до позацерковних організацій). Є країни, де існує державне фінансування церкви через податки. За рахунок добровільних внесків, сума яких незначна, церкви не в змозі покривати свої дійсні видатки. Прибутки церкви падають і будуть падати, що призведе до зменшення кількості священиків, якості їх підготовки тощо. Впливає на кадрові проблеми церковного життя також заборона на шлюб священикам в деяких церквах. Із-за цього постійно скорочується кількість римсько-католицьких хіротоній і чернечих покликань, кількість священиків. Так, за останні 50 років кількість духовних осіб серед вищої ієрархії Франції зменшилася з 1000 до 100, а серед священнослужителів - з 42.000 до 20.000.² Проблему нестачі чоловіків в церкві міг би вирішити приплив на священицькі посади жінок, але це пов'язано із складними догматичними обмеженнями і з проблемою права жінки на духовні сани. Не всі церкви однаково вирішують це питання.

Характерною хворобою Європи є зменшення кількості парафіян. До цього прилучаються і демографічні причини (зменшення народжуваності призводить до різкого падіння молодих членів церкви, які не компенсують рівень смертності серед віруючих похилого віку), і вікові (молоді не цікава традиційна служба, що розрахована лише на дорослих). Зміст служби не відповідає потребам молодих,

Пораховано за: Религии мира. - С.384. ² Див.: Там само. - С.386-387.

Розділ V. Релігія і сучасність

які часто не погоджуються із застарілими догмами, не приймають заяложене церковне моральне вчення тощо.

Для європейського християнства характерним є й ріст мобільності парафіян. Віруючі з різних причин (еміграція, зміна друзів, переїзд від або до батьків тощо) легко переходять з однієї церкви до іншої. При цьому віра не втрачається, просто її зовнішні форми стають неважливими, що породжує ще одну характерну рису релігійного життя - відхід від традиційного біблійного християнства. Інтерес до релігії нібито й зростає, але він не переходить у переконання. Змінюється сам характер віри. Це ж дає підстави зробити висновок, що на фоні загальносвітового посилення впливу християнства в Європі юно втрачає свої колишні позиції..

На відміну від Європи, відносно однорідної в релігійному сенсі, Азія - це частина світу, де релігійна гетерогенність доповнюється іншими формами різнорідностей. Азіатська спільнота представлена декількома расами, безліччю народів, множинністю мов різних груп, відмінною етнопсихологією, ментальністю, і, зрозуміло, різними релігіями. Європа, в якій набули поширення язичницькі релігії, а пізніше конфесійні виокремлення християнства, порівнюючи з Азією, в релігійному плані майже безплідна.

Азія є батьківщиною всіх нині існуючих, більш чи менш чисельних релігій (іудаїзм, зороастризм, індуїзм, джайнізм, буддизм, сикхізм, даосизм, конфуціанство, сінто, християнство та іслам). Азія й досі зберігає за собою роль центру багатьох національних і світових релігій (індуїзму, ісламу, буддизму). Вона привертає до себе увагу релігійних паломників із всіх кінців світу.

Азія не тільки породила, а й виховала та зростила більшість релігій. Сьогодні вона є ареалом їх поширення. Це - унікальна в релігійному сенсі частина світу. Причину цьому треба шукати насамперед в географічному чиннику. Плодючі рівнини річок і природні перешкоди - гори сприяли економічному, культурному розвиткові регіону та його захисту від випадкових гостей.

Азія - це континент постійних пасіонарно-етнічних спалахів, які розгорталися в етнорелігійних формах або на релігійному фоні, але обов'язково були пов'язані між собою етнічно й релігійно. Релігія ставала або виходом, до якого направлялася пасіонарність, або сама була закваскою постання певного народу та його держави.

Частину історичної схеми появи релігій Азії можна розглянути на прикладі постання ісламу, що прекрасно описує Л.Гумільов. На Аравійському півострові, який географічно був поділений на три регіони, до VII ст. населення було плюральним: серед нього були і християни всіх толків (несторіани, монофізити, православні, яковіти, савеліани тощо), й іудеї, і вогнепоклонники. В цей час відразу у двох містах - Мецці та Медині (Ясрибі) відбувся етногенетичний вибух, що викликав до життя "мусульманський світ" та його релігію. Особлива

Тема 25. Статистика і географія сучасних релігій 691

роль тут належить Мухаммеду та його послідовників, які утворили громаду людей, що об'єдналися не способом життя, не матеріальними інтересами, а "свідомістю єдиної долі, єдиної справи".¹ З точки зору християнського богослов'я, іслам не утримує в собі нічого нового, порівнюючи з попередніми релігіями, поширеними на Близькому Сході. Справа в іншому. З часом аравійський вплив поширився на Тибет, Індію, Китай, Корею, Японію, Візантію, Персію, Єгипет, Іспанію. Пізніше сама Аравійська держава будувалася за конфесійною ознакою, ігноруючи етнічні характеристики. Мусульманином і арабом ставав будь-хто, якщо приймав іслам. Відтак люди були пов'язані тут не стільки етнічними узами, скільки політичними й адміністративними. І спільність віри в цьому не допомогла. Громадянські війни захопили весь мусульманський світ, бо були араби мединські, мекканські, південні, північні.

Розглянувши інші етногенези (Індії, Тибету, Китаю), можна прийти до цікавого висновку: в процесі етногенезу складається, кристалізується не лише новий етнос, оригінальний стереотип поведінки, але й специфічний характер світосприйняття, світорозуміння й світовідношення, своєрідний модус життєдіяльності, тобто те, що називається культурним типом.

Азія формує декілька культурних типів, які відрізняються своєю структурою, суттю, постановкою питань і характером відповідей на них. В одних регіонах етноси цікавилися структурою світу, в інших - проблемами етичними, одним важливо було спасти душу, а іншим - визначитися з добром і злом в цьому світі, комусь актуальним видавалося забезпечення вдалого втілення після смерті, а комусь прагнулося до нірвани. На ці різниці вплинув простір і час, що визначило характер релігій - життєстверджуючі та життєзаперечуючі.

На відміну від Європи, де релігійна карта формувалася у взаємодії двох релігійних традицій - язичницької та християнської, азіатська релігійна конфігурація є результатом взаємодії багатьох релігій і духовних традицій. Ще й сьогодні духовно-релігійний світ більшості країн Азії постає як змішування декількох складових, як релігійний синкретизм. Так, духовна атмосфера сучасної Індії визначається взаємодією залишків первісних релігій, індуїзму, джайнізму, сикхізму, буддизму та християнства, Китаю - конфуціанства, даосизму, буддизму та християнства, Японії - японських народних вірувань, сінто та буддизму, Ірану - зороастризму й ісламу. Саме через те, що у формуванні релігійного обліку Азії брала й бере участь така велика кількість різноманітних світоглядів, культових систем, то ця частина світу дала найбільшу кількість синкретичних релігійних форм, які урізноманітнили релігійний світ (наприклад, сикхізм чи нові релігії Японії).

Сучасна релігійна конфігурація Азії пов'язана із її географічним поділом на окремі частини. Так, Передня Азія заселена в переважній більшості

¹ Гумилев Л.М. География этноса в исторический период. - Л., 1990. - С.59.

Розділ V. Релігія і сучасність

мусульманами. Країни цього району (Туреччина, Сирія, Йорданія, Саудівська Аравія, Йемен, Оман, Кувейт, Ірак, Іран, Афганістан та деякі інші) - суцільно мусульманські. Південна Азія, більшу частину якої займає Індія, належить індуїзму, В деяких районах тут поширений іслам та буддизм. Південно-Східна Азія поділена між буддизмом (Бірма, Таїланд, Лаос, Камбоджа, В'єтнам), ісламом (Малайзія, Індонезія) та християнством (Філіппіни). В Східній та Центральній Азії віруючі сповідують декілька релігій, які переплетені між собою. Це - конфуціанство, даосизм, буддизм, сінто.

Наявність багатьох релігій в Азії визначає й основні осі міжрелігійних взаємин. Оскільки проблеми релігійних протистоянь між індуїзмом, буддизмом та ісламом в основному розв'язані в попередніх століттях, то сьогодні вони концентруються переважно навколо східних релігій і християнства. Багато століть християнство в Азії не було активним чинником релігійного життя. Лише починаючи з XIX ст., воно, в основному католицизм, стає елементом міжрелігійних взаємин. Наявність в Азії багатомільйонної громади католиків, зорієнтованих на протистояння автохтонним релігіям, є однією з причин, які сприяють загостренню тут конфлікту на релігійному ґрунті. Як реакцію на присутність нетрадиційного для Індії християнства, можна розцінити активність фундаменталістів-індусів західного індійського штату Гуджараті. Вони відкрито проводять антихристиянські акції: спалюють Біблії, нападають на християнські місії, школи, монастирі. На законодавчому рівні вносяться дискримінаційні пропозиції, зокрема щодо виключення християнських храмів із списку так званих релігійних місць, оскільки там "подається вино".

Напружена ситуація складається в арабських країнах. Так, законними вважаються арешт в червні 1998 року в Саудівській Аравії сотні іноземців-християн за здійснення ними релігійних обрядів у в'язницях, а також заборона шейхом Кувейту будівництва на території країн Перської затоки християнських храмів. Протистояння між мусульманами і християнами в Індонезії, які складають тут відповідно 85 і 15 відсотків 200 мільйонного населення, перетворилися на справжні військові дії з людськими втратами: за останні п'ять років спалено або сплюндровано понад 200 християнських храмів. На знак протесту християни палять мусульманські мечеті.¹

Ускладнилися буддо-католицькі й китайсько-ватиканські стосунки в Азії, які римсько-католицька Церква прагне вирішити мирним шляхом. З ініціативи папи римського постійно проводяться міжнародні міжрелігійні зустрічі, спеціально присвячені подоланню ворожнечі між представниками різних релігій в світі. Так, з 1986 року, коли в Ассізі (Італія) вперше зібралися 150 діячів від 15 релігій світу, пройшло вже десять таких конференцій. Наприкінці 1999 року Папська рада із справ міжрелігійного діалогу провела форум "На порозі III

' Агенція Релігійної Інформації (АРІ). - 1998. - № 50, 51-52.

Тема 25. Статистика і географія сучасних релігій

тисячоліття: співпраця між різними релігіями.

Християно-ісламський конфлікт сьогодні захопив не тільки азіатський регіон, а й поширився на Європу, перетворившись на трансконтинентальний. У зв'язку із все зростаючим і активним християнським місіонерством в Азії, перспективи християнства в азіатських країнах досить обнадійливі. Тому на наступне можна очікувати не спадання, а навпаки - ескалації конфліктних вузлів в релігійному житті Азії.

Значною специфікою вирізняється конфесійна карта Африки. Африка - на диво мультирелігійний континент. Будучи другим за величиною материком (після Євразії) і третьою за кількістю населення частиною світу, Африка нині відіграє все більшу роль в житті, в т.ч. й релігійному, всього людства. На це є історичні причини, оскільки саме на території Африки знайшли залишки найдавнішого предка сучасної людини. Африка була континентом постійних міграцій населення на північ. Проте не тільки цим визначається її роль в історії людства. Саме в долині Нілу з'явилася найдавніша держава - Єгипет, яка постала на основі об'єднання багатьох, постійно воюючих між собою країн. В Єгипті в часи його розквіту жило більше людей, ніж на всій Землі. Єгипет навчив світ землеробству, дав найдавніше письмо, розвиток якого привів зрештою до появи всіх алфавітів. Єгипет став місцем для проживання і формування багатьох етносів - від давніх гіксосів і до сучасних єгиптян. Крім Єгипту, Африка знала й інші цивілізації (Нубійське царство, Сомалі, Ефіопія, сильні держави на Заході Африки).

Особливості історичної долі Африки утворили специфічну релігійну карту цього континенту. Якщо в інших частинах світу народи проживають порівняно рівномірно, то на території Африки є певні оазиси як для людського життя, так і для існування певних релігій.

Африку важко розглядати в релігійному плані як цілісний феномен, оскільки Центральний і Південний її регіони ще й досі є місцем проживання тисяч етносів. Американський дослідник Мердок подає біля 7 тис. етнічних назв племен і народів, що проживають там. В цьому плані Африка - рекордсмен серед інших частин світу за кількістю етносів, за кількістю видів етнічних спільнот (від маленьких племен збирачів та мисливців до великих і давніх націй, наприклад єгиптян, ефіопів та ін.

Африка - це складна мішанина, мозаїка різних етносів, укладів, мов, рас, суспільств. В ній болісно і надто непросто доформовуються етноси. Часто це відбувається не природнім шляхом, а під впливом іноцивілізаційних вторгнень. Відчутні зміни в історичний та етнічний африканські процеси принесли втручання європейців та арабів. Сьогодні тут творяться нові держави, нові державні народи. В цьому процесі, скажімо, в Заїрі бере участь біля ста етносів, в Конго - десяток, Кенії - шість. Країни дуже нерівні, знаходяться на різних стадіях історичного розвитку, а відтак і релігійного. Тому релігійний світ цих країн надто