Особливості впливу стресу на когнітивну сферу людини

Приймаючи до уваги можливість несприятливих впливів стрес-факторів на характер мислення, потрібно пам'ятати, що при стресі, тим більш при еустресі, можуть відбуватись значні сприятливі зміни пізнавальних процесів самоусвідомлення, осмислення дійсності, покращення пам"яті.

Одним з перших виявлень впливу емоцій, обумовлених стресом на мислення - виникнення екстатичного або дискомфортного забарвлення мисленевих образів, уявлень, намірів. Подальші більш глибокі стресові зміни мислення, як правило, пов'язані з емоціями, що супроводжують стрес.

Зміни мислення при стресі можна поділити на три типи:

- активізація мислення при стресі з адекватним відображенням дійсності в свідомості суб"екта;

- гіперактивізація мислення;

- "відхід" від рішення'стресогенних проблем.

Активізація мислення при стресі

Перший тип змін мислення в більшості випадків може виявлятися у вигляді активізації дискурсивно-логічного мислення., Може посилюватись або інтегративне осмислення всієї інформації; якою володіє суб'єкт, або дезінтегративне осмислення такої інформації.

В першому випадку така концептуалізація стресогенної ситуації призводить до виникнення в свідомості суб'єкта порівняно спрощеного схематизованого уявлення про ситуацію із виділенням головних аспектів і відкиданням другорядних.

В другому випадку у людини виникає декомпозиційна концептуалізація екстремальної ситуації і всієї інформації, що асоціюється з цією., ситуацією. При цьому розширюється сфера осмисленої інформації, що поступає до індивіда в поточний момент, креативно відновленої при поступанні із пам'яті.

Обидва вида активізації мислення мають адаптаційно-захисну дію, але оптимальним для оволодіння стресом було б гармонійно поєднання, або чередування їх. Надмірне посилення одного - з них позбавило б суб'єкта правильного розуміння екстремальної ситуації.

Активізацію мисленевих процесів при стресі, можна розрізняти по спрямуванню особистості - або "назовні" (екстравертована), або "до себе" (інтравертована). Активізація першого виду - підвищення інтенсивності аналізу стресогенних обставин у пошуках виходу із екстремальної ситуації. Активізація мислення другого виду - має дві сторони: позитивну - творча активність, загострена інтуїція та негативну

- відхід від вирішення стресогенних задач.

Розвиток стресових трансформацій мислення може призвести до асоціальної спрямованості особистості або до виникнення інсайтних форм мислення, що часто опосередковується стадією мисленевої розгубленості, емоційною пригніченістю, що можна розглядати як стадію

"псевдовідходу" від рішення стресогенної проблеми. Ця стадія необхідна для виникнення мисленевого "озаріння", інсайтного рішення задачі.

Аналіз стресового інсайтного мислення виявляє в ньому феномен взаємозв'язку свідомості і неусвідомлених психічних процесів (підсвідомості).

Гіперактивізація мислення.

Нею можуть бути обумовлені нав'язливі думки і образи, що виникають при стресі, фантазування в екстремальній ситуації.

В тому, чим викликані такі виявлення гіперактивності думки дослідників цього явища розходяться. Чи викликані вони багаторічним "стресом життя", що трансформує особистість, або, навпаки, особистісними якостями, спрямовуючими індивіда до "стресу життя".

Зі стресовою гіперактивністю мислення пов'язують також "гіпернастороженість", що виявляється у вигляді безсоння, тобто захисного неспання, страху.

Гіперактивність часто пов'язана з виникненням в екстремальній ситуації гіперемоціональності, гіперрухливості.

При стресі можуть виникати несприятливі соціально-психологічні явища, наприклад, образливість, запальність, застій неадекватних уявлень суб'єкта про негативну відношення до нього оточуючих людей та про необхідність захисних та агресивних дій. Після припинення дії екстремального фактора, люди згадували ці негативні думки, оцінюючи їх як неадекватні ситуації та недоречні.

"Відхід" від рішення стресогеної ситуації

До цього типу зміни мислення можна віднести:

1. "Заміщення" їх вирішення "жругорядних" проблем, не маючих відношення до стресогенної проблеми, або рішення поодиноких підготовчих підпроблем. Заміщуюча дія, може зменшити сформовану психологічну установку індивіда до здійснення несприятливих (відповідно прийнятим нормам поведінки) дій, а також спонукати індивіда на позитивні дії. Не вирішуючи критичної проблеми, що породжує стрес "заміщуючі" дії та мисленева активність, пов'язана з ними, зменшують в тій чи іншій мірі, (Схильність 'суб'єкта до стресу. Роль замісників можуть виконувати відволікаючі від "тиску життя" пристрасті, хоббі, релігійні та містичні акції.

2. Зменшення мисленевої активності, що може відбуватись за рахунок деяких фізіологічних механізмів - нарколепсії, непритомні стани, при яких відбувається тимчасове припинення мислення. Відомі різного роду амнестичні стани, коли суб'єкт, зберігаючи дієздатність в екстремальних умовах, не запам'ятовує або не може згадати події, що відбулися в екстремальні хвилини, стани "застопорення" думок - неможливість рухатись вперед на шляху обмірковування проблеми.

При тривалих екстремальних впливах можуть виникати несприятливі виявленря мислення, направленого "в себе" - людина починає думати про минуле більше, ніж про теперішнє або мріє про майбутнє, не докладаючи зусиль для досягнення предмету мрій. Спілкування та його зміни під впливом стресу

Характер і динаміка синдрому зміни спілкування при стресі обумовлюється набором стресорів, індивідуальними і особистісними особливостями людей, на яких діють ці стресори, соціокультурними нормами, що передбачають набір засобів управління стресом.

Гострий стрес виник по причинам, не залежним від спілкування або ж коли акт спілкування сам виявляється стресогенним, істотно змінюється характер останнього. При цьому може виявитися різноманітність форм людського спілкування. Відмінною рисою спілкування при гострому стресі є емоційність, яка може різко посилюватись або, навпаки, пригнічувати активність взаємодій людей, робити його приємним, бажаним або нестерпним, неприємним.

На основі своїх досліджень російський психолог Китаєв-Смик пропонує слідуючи схематичну диференціацію стадій розвитку спілкування при стресі.

Перша стадія - "Завмирання";.Людина, що опинилась в стресових обставинах, як би завмирає, придивляючись до навколишніх людей, оцінюючи їх і перспективу своїх контактів з ними. Ця стадія спілкування може продовжуватись від декількох секунд до декількох годин. Для цієї стадії характерне зниження активності спілкування, виникнення емоцій тривожності, настороженості, цікавості, гніву.

Перше, що визначається на цій стадії, чи не стало небезпечним соціальне оточення, чи не потребує миттєвих захисних дій. Потім -отримання інформації про перспективи розвитку спілкування в цих умовах. Оцінки, рішеьрія, психологічні установки, зроблені на цій стадії спілкування у одних людей забуваються, у інших, навпаки, можуть бути стійкими і довго впливати на характер спілкування.

Друга стадія розвитку спілкування характеризується збільшенням інтенсивності тих чи інших форм спілкування, навіть не характерних для даної людини. Ця стадія є підготовчою в установці свого рольового статуса. Іноді виникає надмірно афективна поведінка: ажиатування або, навпаки, невправні рухи та словесні вирази.

Якщо умови, пов'язані з дією додаткових стресогених факторів, що викликають хворобливі стани, то в таких умовах часто виникає більш тісне спілкування (3 стадія). При цьому порушується зональне диференціювання між особистісної території людей. Мотивація, що випливає із почуття власної необхідності, відкриває нові адаптаційні можливості організму і особистості у того, хто допомагає. У того, кому допомагають, додаткові внутрішні резерви мобілізуються, завдяки почуттю власної потрібності партнеру.

На четвертій стадії рольові функції спілкуючихся відносно стабілізуються, що може відбуватися емоційно-спокійно або супровод­жуватися афективними актами спілкування, як з негативним, так і з пози­тивним емоційним забарвленням. При цьому можуть утворюватись неформальні групи, ядро яких відрізняються більшою внутрішньою стійкістю. Чим екстремальніші умови, тим важче людям залишатись поза групою.

Зміна спілкування може стати найбільш помітним виявленням стресу на певній фазі його розвитку.

П'ята стадія розвитку спілкування характеризується збільшенням його
активності в одних умовах, в інших - його зниженням. Можуть
переважати компоненти між особистісної взаємодії, що консолідують
групу або дезорганізують її. - ' ' '.

Можна припустити, що різні форми активізації спілкування в своїй основі мають адаптивне значення, що не усвідомлюється людьми. Позитивні форми направлені на консолідацію групи, якв протидіє екстремальній ситуації. Соціально-негативні дії спрямовані на руйнування екстремальної ситуації, опосередковані "ломкою" соціума.

Крім активізації спілкування, можливе і зменшення активності, що виникає за рахунок значного погіршення функціонального стану та само­почуття членів групи. В результаті симптоматики дистресу (апатія, зниження розумової та фізичної активності, почуття дискомфорту) знижується мотивація і здатність до спілкування. Зниження активності спілкування при стресі можливе при збереженні активності поведінки, але при небажаності спілкуватися з конкретним партнером. Подальший розвиток такої тенденції може призвести до агресії, причому спрямованою як на іншого, так і на себе (суїцид). Вірогідність такого наслідку збільшується, якщо до інших стресових факторів приєднуються і такі: наруга над ним, фізичне утиснення зі сторони кого-небудь із членів групи. Виникнення в деяких людей в екстремальних умовах садистських нахилів розглядаються як патологічна стресова реакція, що направлена на об'єкт, "заміщуючий" недосяжний та неусунутий стресор.

Слід зазначити, що актуалізація в свідомості при стресі можливості або необхідності крайніх форм агресії або самоагресії може виникнути раптово, причому суб'єкт може помилково усвідомлювати абсурдність цих дій, або помилково визнавати їх необхідними. Внутрішній поштовх до агресії може несподівано виникнути в стані афективної конфронтації з партнером.

І