Демографические процессы и демографическая политика.

География населения, одна из основных составных экономической географии, приобрела в наше время наибольшую актуальность, ее составные связи с такими науками как демография, етнография, историческая география, позволяют исследовать и прогнозировать изменения значительной части биосферы Земли— человечества. Каждая из названны наук имеет свой предмет исследования, потому нам при изучении населения мира прийдется обращаться к разным методам для получения информации.

Какие особенности населения изучают те науки, которые мы назвали?

Демография исследует закономерности воспроизводства населения в общественно-исторической обусловленности этого процесса.

Этнография изучаетпроисхождение и расселение народов, их быт и культуру.

География населения исследует особенности размещения и тарриториальной организации населения, его место в процес се общественного производства и в взаимодействии общества с природным окружением.

Сейчас на планете проживает более 6 млрд. чел., а 40 000 лет тому назад, по мнению ученых, все население Замли составляло 1 млн. чел.— население одного современного города-миллионера. Демографические процессы древности настолько отличаются от соврменных, что в демографической истории выделяют два периода:

1-й: соответствовал аграрной цивилизации и заканчивался в XVII в. Прирост населения, очень низкий, немного увеличился при феодализме.

2-й: с XVII в. до нашого времени. Население Земли увеличивается невозможными ранее темпами. Иллюстрацией могут бать тикие факты: в 1900 р. населениея составляло 1,6 млрд чел., в 1960р. - уже 3 млрд, а в 1999 р.— 6 млрд.

Годы	Прирост населения, %
	Весь мир	Развитые страны	Страны, которые развиваются
1960—65 гг.
1975—80 гг.
1999 г.
2025 г. (прогноз)

Найболее высокими темпами — 20 % на рік — население Земли звеличилось в 1960-тые гг., вследствие чего возникло понятие демографический взрыв — резкое увеличение количества населения. Но поскольку возможности производства Вего необходимого для жизни населения увеличиваются медленнее, чем его количество, возникает демо­граическая проблема. Решение этой проблемы в первую очередь предполагает проведение соответствующей демограической политики — социальных, экономических, юридических и других мероприятий, напрвленных на изменение процесса воспроизводства населения.

Что такое воспроизводство? Воспроизводство — совокупность процес сов рождаемости и смертности, соотношение которых измеряет величину естественного прироста. Существуют два типа воспроизводства насе­ления.

1-й тип: низкая рождаемость и резкое уменьшение смертности приводят к появлению к слабым темпам прироста населения (до 12 человік на 1000 жителей) и его «старения». Этот тип воспроизводства, характерный для развитых государств и стран Восточной Европы, называют «демографической зимой».

2-й тип: высокая рождаемость и смертность, которая снижается, приводит к ускорению темпов увеличения населения (природ­ный прирост свыше 12 человек на 1000 жителей). Этот тип воспроизводства, характерный для стран Азии, Латин ской Америки, Африки, часто называют «демографической весной».

В каких странах мира численность населения является наибольшей? Это Ки­тай (свыше 1 млрд. 260 млн. чел.), Индия (свыше 1 млрд.), США (свыше 263 млн.), Индонезия (свыше 197 млн.), Бразилия (свыше 161 млн.), Ро­ссия (около 147 млн.), Пакистан (свыше 140 млн.), Япония (свыше 125 млн.), Бангладеш (свыше 120 млн.), Нигерия (свыше 111 млн.), Мексика (свыше 93 млн.), Германия (около 84 млн.).

Таблица продемонстрировала общемировую тенденцию снижения темпов прироста населения, но в отдельных странах эти темпы остаются настолько высокими или низкими, что катас­трофически ухудшается социальное положение людей. Для разрешения этой проблемы государства проводят определенную демографическую политику (например, поощрения рождаемостиили на оборот — запрет). Но естественная стабилизация количества населения нашей планеты перерастае границы отдельных стран и даже регионов и становится глобальной проблемой человечества.

Как же размещается население на Земле? розміщується населення на Землі? Дуже нерівномірно: 86 % людства мешкає в Східній півкулі, 90 % — в Північній.

Розміщення населення Землі визначається такими чинниками, як природні умови існування, ступінь розвитку виробництва, місце його зосередження і тип відтворення населення. Окремі регіони Землі відрізняються великим скупченням населення:

5) східно-азіатський (Китай, Японія, Корея) — понад 1,4 млрд. чол.;

6) південно-азіатський (Індія, Банґладеш, Шрі-Ланка, Пакистан) — близько 1,3 млрд. чол.;

7) європейський — близько 728 млн. чол.;

8) південно-східно-азіатський (Індонезія, Таїланд, Філіппіни
та ін. — понад 400 млн. чол.

У залежності від місця мешкання населення Землі поділяється на міське і сільське. Міське населення в сучасному світі складає трохи менше половини від загальної кількості, і його частка продов­жує збільшуватися. Зростання частки міського населення зумовле­не багатьма чинниками, серед яких і відтік людей з сільської місце­вості до міста, і перетворення на міста сільських поселень тощо. Процес збільшення частки міського населення (на думку деяких вчених він розпочався одночасно з виникненням міст) називається урбанізацією і є однією зі складових процесу розселення. Урбаніза­цію можна визначити і як світовий історичний процес підвищення значення міст у житті суспільства, поступове перетворення суспіль­ства на міське за характером праці, образом життя, культури, що пов'язано з розвитком цивілізації і особливо — розвитком науко­во-технічного прогресу. Урбанізація може приймати різні види. Так, наприклад, виділяють тенденцію до субурбанізацїї (підвищення ролі передмість, які «відтягають» на себе частину населення і функцій міст) і псевдоурбанізації (зростання населення міст відбувається за рахунок неконтрольованого притоку безробітних, що створює со­ціально-економічні проблеми).

За функціями, що виконуються, розрізняють міста адміністра­тивні, транспортні, торгові, промислові, культурні, курортні тощо.

XX ст. часто називають століттям урбанізації, оскільки вона зро­стала небувалими темпами. Найбільш урбанізованими країнами світу є Велика Британія, Німеччина, Швеція, Ісландія, Австралія, Уруґвай, Ізраїль, Кувейт, Японія.

Зростання міст і посилення зв'язків між ними призводять до виникнення такої форми розселення, як міська агломерація. Міська агломерація — це компактне просторове угруповання поселень повним чином міських), об'єднаних в одне ціле інтенсивними робітничими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв'язками. Найбільші міські агломерації світу сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Ріо-де-Жанейро та інших міст. Якщо зона урбанізована цілком, міські агломерації на цій території зливаються, утворюючи мегалополіс — найбільшу форму розселення. Так, міські агломерації Токіо і Хоккайдо злилися в мегалополіс Токайдо, а агломерації Бостона і Вашингтона — в мегалополіс Босваш.

Однак більше половини населення Землі як і раніше мешкає в сільській місцевості, причому передусім в країнах з невисоким або низьким рівнем розвитку економіки — Бангладеш, Індії, Китаї, Пакистані, Індонезії. Сільське населення Африки становить 80 % загальної кількості. При цьому сільське розселення може бути двох типів:

а) групове (Західна Європа, Японія, Китай, Росія, Україна, країни,
що розвиваються);

б) розкидане або фермерського типу (США, Канада, Австралія),
Ці типи сільського розселення можуть поєднуватися, утворюючи проміжний тип.