Технические характеристики. Основною лінією виховного впливу розглядаємо розвиток суспільної активності та самостійності дітей на основі етнічної спрямованості виховного процесу в ДНЗ та

 

Основною лінією виховного впливу розглядаємо розвиток суспільної активності та самостійності дітей на основі етнічної спрямованості виховного процесу в ДНЗ та ЗОШ І ступеня. За Я. Корчаком: "Тільки той учитель, який не пригнічує, а підносить, не ламає, а формує, не диктує, а вчить, не вимагає, а довіряє, переживає разом з дитиною багато щасливих хвилин. Тож не забуваймо, що людство довіряє нам найдорожче - своїх дітей. А, відтак, велика відповідальність лежить на нас, педагогах, за те, що ми в них "посіємо", особливо в перші дні навчання, - троянди чи будяки"...

Діти дошкільного і молодшого шкільного віку перебувають у соціальному оточенні представників різних народностей. Отож необхідно звернути увагу на наступність означених вікових періодів крізь призму національного і полікультурного виховання. Україна - багатонаціональна держава, в якій проживають представники понад 121 національності, які повинні підтримувати рівноправність стосунків, взаємоповаги та взаєморозуміння. За Конституцією України, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України [3]. Отож, за нагальне розглядаємо відродження культури кожного народу, як основи його духовності в інтегруванні з вихованням громадянської позиції кожного українця, незалежно від його етнічної приналежності. Такий постулат має супроводжувати кожного громадянина України впродовж усього життя з самого дитинства. Відтак, на наше переконання, національні меншини будуть сповідувати низку об'єднуючих істин:

1) якщо Я народився в Україні, то я є українець і маю опанувати українською мовою, дотримуватись традицій та звичаїв цієї держави;

2) якщо Я росіянин, поляк, вірмен, білорус, грузин... за національністю, то я маю знати особливості побуту, культури свого народу, знати мову і володіти мовленням, берегти звичаї й традиції, не цуратися етносу і не соромитися його духовності в інтегруванні з вихованням громадянської позиції кожного українця, незалежно від його етнічної приналежності. Такий постулат має супроводжувати кожного громадянина України впродовж усього життя з самого дитинства. Відтак, на наше переконання, національні меншини будуть сповідувати низку об'єднуючих істин:

1)якщо Я народився в Україні, то я є українець і маю опанувати українською мовою, дотримуватись традицій та звичаїв цієї держави;

2)якщо Я росіянин, поляк, вірмен, білорус, грузин... за національністю, то я маю знати особливості побуту, культури свого народу, знати мову і володіти мовленням, берегти звичаї й традиції, не цуратися етносу і не соромитися його.

За часів незалежності України у державі сформовано політико-правову систему регулювання міжнаціональних відносин, відповідною до потреб демократичного розвитку нашого суспільства і міжнародних стандартів щодо захисту прав національних меншин. В Україні не лише задекларовано та гарантовано права національних меншин, а й визначено сприяння їхній практичній реалізації з дитинства. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні, його державна програма "Я у світі" і Державні стандар­ти початкової загальної освіти передбачають виховання у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку інтересу до надбань національної і світових культур, набуття уявлень про види мис­тецтва, мову кожного [2].

В умовах утвердження і розбудови держава щораз більше потребує громадян з усвідомленими цінностями етнічної та національної індивідуальності, необхідності непримиренного ставлення до національного нігілізму, до проявів національної обмеженості, зверхності; громадян із розвиненими почуттями власної етнонаціональної гідності й здатних глибоко поважати етнонаціональну гідність, етнокультурні особливості представників етнічних спільнот. Особливе значення у цьому відведено освіті, в тому числі й дошкільній та початковій, які покликані культивувати культурні надбання в усіх сферах людського буття, сповідуючи заповіт Т. Шевченка "...і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь".

Проблеми патріотичного та інтернаціонального виховання (Н. Гончаров, І. Огієнко, О. Кондратюк, В. Струманський), ідея на і и о пальної освіти в Україні (О. Дорошкевич, Я. Кузьмів, Т. Лубенець, В. Пачовський, С. Русова, В. Сухомлинський, П. Холодний) обґрунтовані на основі того, що школа має бути національною, а навчання дітей повинно здійснюватись рідною мовою; національне виховання - на основі національних свят, традицій, звичаїв і обрядів. Формування особистісних якостей дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (Л. Артемовою, А. Богуш, О. Будник, Г. Кіт, Н. Лисенко, 3. Нагачевською, Г. Тарасенко) найефективніше з опертям на вироблену людством спільну для всіх форму духовності - національну культуру, відтак одухотворену особистість будить у дитині відкриття нею культурного спадку рідного народу, а також народів, які її оточують у найближчому довкіллі.

На тлі історичного соціального минулого та сьогодення у ДНЗ і школі в одному соціокультурному просторі перебувають діти різних національностей. Отож заклади освіти покликані забезпечити повноцінний розвиток кожної дитини, виховати відданого громадянина України, враховуючи при цьому етнічну специфіку і не розглядаючи її за меншовартісну.

Сучасні дослідження доводять певну наступність полікультурного виховання дітей обстоюючи її доцільність:

- національне виховання (виховання любові та поваги до свого народу, гордості за його культурно-історичні досягнення);

- ознайомлення дітей з людьми найближчого національного оточення, формування доброзичливого ставлення до однолітків, дорослих інших національностей на основі участі у їхніх звичаях і традиціях;

- повідомлення знань про етнічну самобутність кожного народу і формування на цій основі емоційно-позитивного ставлення до національного багатого колориту планети.

Вважаємо за необхідне наголосити, що в наступності між дошкільною і початковою освітою слід враховувати поетапність формування етнічної ідентичності (за Ж. Піаже). Динаміка її розвитку полягає в наступному:

1. Перші знання і уявлення (фрагментарні, несистематизовані) дитина набуває у 6-7 річному віці;

2. Національні почуття і чітка ідентифікація з членами своєї етнічної групи розвиваються у 8-9 річному віці;

3. Етнічна ідентичність формується у повному обсязі (дитина усвідомлює етнічну самобутність не лише свого народу, й інших у 10-11 років) [12, с. 13]. На підставі аналізу змісту Державних стандартів можемо стверджувати, що наведені особливості враховано.

Практика свідчить, що педагоги ДНЗ і школи глибоко усвідомлюють, що патріотами України, прихильниками й учасниками її соціокультурного поступу можуть бути громадяни будь-якої національності, однак це уможливлює важлива умова - справедливе ставлення до них, за якого захищаються права українського народу, й, водночас, не порушуються законні права інших народів. На підставі аналізу наукових досліджень з означеної проблеми узагальнюємо, що важливою складовою духовного життя будь-якої нації є усвідомлення кожним її представником свого глибинного коріння історії, багатства мови і культури, звичаїв і традицій, що, відповідно, повинно трансформуватись у зміст і форми полікультурного освітнього простору. За словами В. Пачовського, у культурі кожної нації складається духовний доробок, до якого належить релігія, мистецтво і філософія, що творились на терені якогось краю, де мешкає відповідна нація [8]. Вважаємо за необхідне враховувати у роботі з дошкільниками і молодшими школярами потреби та інтереси кожної етнічної сім'ї, адже саме повага до етносу, народу сприятиме гармонійному розвитку дитини, вихованню її національної гордості та бажання продовжувати традиції своєї родини, нації. Аксіоматично, що сьогодні кожна інтелігентна людина має добре володіти рідною мовою, бути обізнаною з родинно-побутовою культурою свого народу і дотримуватись тих постулатів, які притаманні для тієї держави, у якій вона живе. Нині в Україні відчуваємо суперечності щодо такого твердження, оскільки все ще існують протилежні ідеології, кожна з яких є радикальною. Перша - повністю націоналізує життя на українських засадах без урахування специфіки життя національних меншин; інша - заперечує український національний дух, визнає виховання на засадах самобутності лише свого народу. Така протилежність суперечить визнанню значущості кожного народу, незалежно від його чисельності.

Пріоритетне значення у полікультурному та національному вихованні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку посідає реалізація принципів народності, культуродоцільності, природовідповідності та гуманізації виховання. Принцип культуродоцільності, задекларований Концепцією громадянського виховання особистості в умовах розбудови української держави, передбачає врахування у змісті освіти етнонаціонального, регіонального, культурного і звичаєвого контекстів [4].

Визнаючи важливість означеної проблеми, на основі даних наукових досліджень та практичного досвіду нами виокремлено низку основних завдань ДНЗ і початкової школи, в яких виховуються діти - представники полікультурного соціуму. До них нами віднесено: формування нових підходів до створення розвивального середовища на тлі урахування етнічної культури різних народностей; створення комфортних умов для дітей кожної національності; задоволення потреб у специфічних видах діяльності для дітей певної етнографічної групи у процесі їх виховання, як громадян України; формування культури міжнаціональних взаємин і спілкування.

Перейдемо до розкриття визначених завдань. Вважаємо, що здійснення полікультурного виховання в умовах ДНЗ і початкової школи відбувається засобами змісту предметно-розвивального народознавчого середовища чи простору. А саме: зображувального і літературного мистецтва; фольклору і казки; народних етнічних ігор; музичного виховання; виставки витворів народного мистецтва певного народу; роботи етнографічних куточків, студій народного колориту, гуртків рідної мови тощо. Зазначимо, що пріоритетним завданням визнаємо надання можливості представникам національних меншин за бажанням батьків і дітей вивчати рідну мову, що сприятиме реалізації державної мовної політики.

Оскільки ігрова діяльність є провідною у дошкільному віці, натомість для молодшого шкільного віку є навчальна, у якій чільне місце посідає гра, вважаємо за необхідне наголосити на значенні народних етнічних ігор і ляльок (народна іграшка) у виділенні завдань національного і полікультурного виховання дітей.

У народі кажуть: "Де гра, там і радість", а її постійним супутником є іграшка - умовне відображення реальних предметів, відтворення у спрощеній, узагальненій і схематизованій формі предметів з життя і діяльності суспільства. Особливою вона є для полікультурного виховання дошкільників і молодших школярів, оскільки має певні пріоритети у кожного народу. Народна іграшка побутує з давніх-давен у середовищі дітей і є одним із найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва, є унікальним явищем культури. На саморобних дитячих іграшках упродовж сторіч виховано не одне покоління і у сучасному освітньому просторі її варто використовувати для забезпечення наступності у вихованні дошкільників і молодших школярів. Наведемо до прикладу принципи роботи щодо виготовлення української ляльки у контексті проблеми наступності, оскільки вона є яскравим і своєрідним видом народної спадщини із багатими, глибокими традиціями, як і процес її виготовлення. Його теж означено одним із завдань у Державних стандартах дошкільної й початкової загальної освіти. На рівні дошкільної освіти пропонуємо виготовляти ляльку з нешкідливих матеріалів (природні). Окрім того, з дошкільниками доцільно використовувати готові ляльки. їхню основу творить фігура людини, а діти наповнюють їх клоччям, ганчірками чи висушеною травою. Після закінчення такої роботи ляльку діти можуть одягати у вбрання регіону, в якому її виготовляли. Можна дати дітям можливість самим внести окремі елементи одягу до вбрання (віночок, очіпок, стрічки, пояс, намітка тощо).

Крізь призму змісту освіти і основних завдань освітньої галузі "Технологія" виготовлення української ляльки у початковій школі пропонуємо кілька способів. Це:

- на папері дати дітям 2 однакові викрійки тулуба з усіма деталями (голова, руки, ноги). Запропонувати покласти викрійки на тканину і обвести олівцем. Дві половинки викрійки зшити, залишивши збоку отвір для набивки. Вивернути отвір, наповнити набивкою, і обережно зашити;

- зшити цупку тканину прямокутної форми (мішечок), наповнити набивкою, вгорі охайно зашити. Це - тулуб. З цупкої тканини скрутити чотири валики - ручки і ніжки. З м'якого полотна вирізати коло, краями пришити міцною ниткою, покласти набивку і стягнути. Це буде голівка. Всі деталі пришити до тулуба;

- шматок тканини скрутити у валик, перегнути навпіл і перев'язати ниткою так, щоб виділити голову, стан і ноги. У проміжок між головою і станом вставити менший валик - руки. Пришити коси з ниток, вишити обличчя, виготовити постолики [7, C.6].

Досвід переконує, що залучення дітей всіх національностей до народної гри тієї чи іншої меншини, використання ляльки у специфічному національному вбранні сприяє врахуванню етнокультурного фактора, створенню умов для пізнання побуту, традицій, культури інших народів, вихованню толерантних відносин між дітьми, які належать до різних етносів.

Пропонуємо українські народні ігри для дошкільників і молодших школярів, які сприяють розумінню національного образу світу, оскільки їхньою характерною особливістю є комплексний вплив на організм і особистість дитини: "Горішки", "Коза", "Панас", "Хустинка", "Соловейку, сватку, сватку", "У квача", "Піжмурки", "У вовка", "Перепілка", "Бери коня", "Гуси", "Мак", "Куці баба", "Пастух і вовк", "А ми просо сіяли", "Грушка", "Дрібу, дрібу, дрібушечки" та ін.

До прикладу пропонуємо у ДНЗ і початковій школі ігри (з наступним ускладненням змісту), які сприяють формуванню поваги до інших національностей:

"Народи - як одна сім'я, хоча і мова різна" (упорядник: Чалдишкіна Н.М.).

У грі передбачається формування і уточнення знань дітей з основних понять: "Країна", "Столиця", "Національна мова", "Національний танець", "Прапор", "Народна гра", "Народний інструмент", "Національне ім'я", "Національний костюм", "Література" тощо.

I етап - діти до початку гри вибирають картку з назвою країни, а під час руху секторами орієнтуються лише на свою картку;

II етап - картки лежать на ігровому полі. Рухаючись секторами, дитина кожного разу бере нову картку з назвою країни.

На початковому етапі допускають підказки дорослого дітям, а також один одному під його керівництвом. У підсумку гри, яку проводять тривалий час зі зміною тем і країн, може бути концертна програма про культуру народів близького зарубіжжя.

"Заочна подорож Україною і сусідськими країнами". Мета уточнити, закріпити і розширити уявлення про народи України і у найближчих країнах, особливості їхньої культури.

Правила гри: Беруть участь три і більше гравців. У кожного своя фішка з видом транспорту, на якому дитина подорожуватиме і кубик один на всіх. Виграє той, хто дасть точні відповіді на всі запитання з першого разу і без підказок. За допомогою кубика дитина вибирає країну, про яку буде розповідати і давати відповіді на завдання. Це:

- пояснити прислів'я;

- розповісти казку певного народу;

- відгадати і загадати загадку;

- заспівати пісню;

- назвати столицю;

- вибрати символіку країни.

Таким чином, зміст, форми і методи роботи в дошкіллі й у початковій школі сприятимуть вихованню громадянина України, який ціннісно ставиться до рідної землі, поціновує інші народи, адже запорукою збереження національних інтересів є толерантне ставлення до всіх і воно виявляється у повазі до прав, свобод, національних особливостей інших; здатності вирішувати спільні проблеми для різних етнічних і релігійних груп шляхом компромісу.

Не викликає заперечення, що формування у дошкільників і молодших школярів культури міжнаціональних взаємин є одним із важливих завдань роботи освітніх закладів. Оскільки об'єктивним є факт, що внаслідок історико-соціокультурних і краєзнавчих умов у освітньому просторі здобувають відповідну освіту діти багатьох національностей, і почасти вони соромляться своєї приналежності до етнічної групи, наявною є категорія дітей, які навмисне ігнорують національні достоїнства української держави, у якій народилися і проживають. Міжнаціональні відносини є певними взаємостосунками, в яких представники різних національних спільнот дотримуються різних релігійних поглядів, обмінюються думками, почуттями, визнають і шанують культуру один одного. На терені позитивних міжнаціональних відносин важливо викорінювати наявні в побуті хибні уявлення про дітей інших національностей.

Таким чином, для вирішення окреслених завдань в організації роботи в ДНЗ і початковій школі в умовах етноосвітнього простору, вважаємо за доцільне наступне: вивчити етнічні інтереси родин і дітей; організувати роботу етнічних гуртків, секцій; створити комфортну обстановку для кожної дитини, в якій вона " к- розвиватися, як громадянин України без ігнорування її етнічних особливостей. З цього приводу вважаємо за потрібне звернутися до думки педагога О. Вишневського. Учений зазначає, що намагання державної освіти зробити з росіянина "українця" (в національно-етнічному сенсі) є порушенням прав людини, а прагнення, щоб і росіянин, і єврей, і німець... поруч з українцем були відданими громадянами і патріотами України, шанували закони і традиції народу, на землі якого живуть, і цілком правомірним [9]. Отож, у дітей національних меншин формуватиметься позитивне ставлення до української держави, до процесів становлення соціокультурного простору без нівелювання поваги до свого, рідного.

З огляду на результати аналізу досліджень у руслі означеної проблеми та практичного досвіду доходимо до висновку, що виховання дітей в етнокультурному освітньому просторі передбачає створення відповідних педагогічних умов. Це:

- психолого-педагогічне визначення етнічних інтересів дітей та їхніх родин для складання авторських освітніх програм;

- розклад етнічних занять, гуртків, секцій без перевищення усталених норм навантаження на кожну дитину;

- залучення етнічних родин до навчально-виховного процесу, зокрема, для проведення дозвіль, народних ігор, занять у гуртках тощо;

- підготовка педагогів до роботи в полікультурному освітньому просторі;

- забезпечення ДНЗ і початкової школи відповідною навчальною, довідковою, методичною і художньою літературою, дидактичними матеріалами.

Вважаємо, що пріоритетами дошкільної і початкової освіти на тлі полікультурного середовища є надання можливості дітям національних меншин вивчати рідну мову водночас із державною - українською; введення дітей у світ культурних національних вартостей, і, відтак, надати їм можливість використовувати культурні надбання і творити власні; усвідомлення кожним вихованцем себе представником певної нації на терені України; розуміння кожної дитини - українця за походженням того, що кожна людина має любити свою націю, яка є такою ж повноцінною, як українці. З огляду на це зазначимо, що реалізація завдань та педагогічних умов задля здійснення національного й етнокультурного виховання залежить від підготовки педагогів дошкільної і початкової освіти до цієї роботи, усвідомлення ними важливості порушеної проблеми.

Педагог є провідником національних ідей та національного світосприйняття; перетворювачем знань у переконання, стійкі національні почуття і моральні вчинки; ключовою фігурою формування духовності, ціннісних орієнтацій дітей у полі-культурному освітньому середовищі. В. Пачовський відмічав, що учитель мусить бути громадянином, має творити нових людей, тому що він формує через своїх вихованців родину, громадянство, цілу націю [8].

Для наступності важливим є використання педагогіки народознавства, яка передбачає систематичне застосування знань свого народу про довкілля, закони розвитку природи, різноманітні сфери життя людей, використання народної математики. Народні математичні знання поділяються на низку складових. Це: способи лічби і обчислення; старовинне математичне письмо та його носії; одиниці вимірювання, прилади вимірювання. Народними способами лічби та обчислення є лічба на пальцях, лічба за допомогою вузликів, встановлення однозначної відповідності за допомогою предметів.

Під час ознайомлення дітей з давніми математичними знаннями необхідно звернути увагу на таке:

- відображення математичних понять у народних казках, загадках, прислів'ях, лічилках, мирилках, дражнилках тощо;

- практичне використання народних математичних знань у побуті;

- закріплення основних математичних термінів у народних іграх з елементами математики.

Методика ознайомлення дошкільників і молодших школярів з термінами народної математики передбачає: пояснення понять, відображення цього поняття у різних жанрах усної народної творчості, ознайомлення з поняттями у бесіді, розповіді; читанні, грі тощо. До прикладу: копа - це 60 снопів, складених разом. У казці "Коза-дереза" розповідаємо: Я Коза-дереза Півбока луплена, За три копи куплена... Для дошкільників пояснюємо основні поняття на основі наочних образів, а для молодших школярів - більш конкретно paxуємо і копу, і три копи.

Прислів'я та приказки: "Сніп до снопа - буде копа" (дошкільникам), а "Де господар походить, там сто кіп уродить" (школярам).

З основними народними математичними поняттями про вимір можна знайомити дітей зі змісту казок. До прикладу: казка Г. Андерсена "Дюймовочка" - дюйм, казка О. Пушкіна " Про попа і його працівника Балду" - верста, казка О. Пушкіна " Про царя Салтана" - аршин тощо.

Важливу роль у наступності формування логіко-математичної компетентності відіграють загадки, які характеризуються яскравою пластичністю образів, багатством алітерацій і асонансів. Вишуканою поетичністю.

Наприклад:

Кількість і лічба: П'ять братів живуть у хаті,

Кожен має по кімнаті.

(Рукавиця)

Розмір предметів:

Червонясту шубку має,

По гілках вона стрибає.

Хоч мала сама на зріст,

Та великий має хвіст,

Як намисто оченята... Хто це?

(Білка)

Орієнтування у просторі: Угорі стукають, унизу слухають (Грім)

Орієнтування у часі: Сонце глянуло в кімнату,

Зацвірінькали пташки: Годі спати! Годі спати!

Прокидайтесь, малюки.

(Ранок).

Форма:

Котиться клубочок,

Зовсім без ниточок.

Замість ниточок –

Триста голочок.

(їжак)

Прислів'я і приказки, які відображають математичні поняття.

Уявлення про тривалість дня і ночі: "Взимі днина - лише година";

"Вересневий час - сім погод у нас: сіє, гріє, віє, туманіє, холодніє, гуде, ще й з гори йде";

"Літній день довший за зимовий тиждень".

Уявлення про частини дня:

"Сонце встає, то й ранок настає";

"Без господині хата, як день без сонця";

"Ластівка день починає, а соловей кінчає";

"Ранок вечора мудріший";

"Чим темніша ніч, тим ясніші зорі".

"Уявлення про сьогодні, завтра, вчора";

"Сьогоднішньої роботи не відкладай на завтра";

""Учора" не доженеш, від "завтра" не втечеш".

Отже, для наступності у навчанні дітей математики варто створювати умови для використання її народних надбань із формування логіко-математичної компетентності дітей дошкільного віку і молодших школярів.

Резюмуючи вищевикладене, доходимо до висновку, що наступність між дошкільною і початковою освітою в основних змістових лініях державних стандартів в умовах етнокультурного і національного виховання уможливлює народознавча компонента їхнього змісту.

Дошкільна освіта дає старт у шкільне навчання, започатковуючи готовність усіх сфер особистості дитини до нової форми її життєдіяльності. Щоб наступність відбулася, необхідно створити умови для творчого розвитку і подальшого навчання в школі. У різні періоди дошкільного дитинства важливо визначити завдання, зміст, методи і форми художньо-творчого розвитку. Провідною в ранньому дитинстві є предметна діяльність, яка впливає на образотворчу діяльність і можливості розвитку ні і ніш. Вона зароджується в ранньому віці: зображення предметного характеру, дії дітей з ними як з реальними предметами, зацікавлення самим процесом діяльності, а не її результатом. У дошкільному віці дитина зорієнтована не на предмет, а на людей, на їхні дії з предметами, взаємини в людському спілкуванні. Провідною є сюжетно-рольова гра, в якій дитина намагається пізнати діяльність дорослих, жити з ними одним життям.

Образотворча діяльність містить соціальні пріоритети. Творчість діяльності стимулює розвиток уяви як базової основи творчості, яка є важливою для гри і для образотворчої діяльності. Значення творчої уяви, що розвивається в дошкільному дитинстві, є важливим для розвитку особистості у зріліші роки. Перспективний пріоритетний напрям розвитку уяви в умовах образотворчої діяльності зберігається і в початковій школі. Психолог В. Давидов продуктивну уяву, яка домінує в розвитку дошкільнят, вважає основою творчого мислення молодших школярів. У навчанні в учнів початкової школи формується теоретичне мислення у формі абстрактних понять, що уможливлює свідоме засвоєння принципів технології створення художніх образів. Отже, креативне мислення молодшого школяра є якісно новим у розвитку творчості особистості, започаткованим як продуктивна уява в дошкільному дитинстві.

Перспективність і наступність у роботі є реалізацією спільної мети: формування почуття прекрасного, розвиток естетичних оцінок і смаків, уяви, фантазії, художньої творчості. Цю пінію простежуємо у державних стандартах дошкільної і початкової освіти - змістова лінія "Світ мистецтва" у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні (БКДО) та освітня галузь "Мистецтво" у Державному стандарті початкової загальної освіти (ДСПЗО).

БКДО метою художньо-естетичного розвитку дошкільнят визначає виховання культури естетичних почуттів.

ДСПЗО має за мету розвиток особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання потреби в художньо-творчій самореалізації. Не можна не помітити спільних підходів до пріоритетного визначення інтеграційних процесів під час засвоєння субсфери та освітньої галузі "Мистецтво". Державні стандарти реалізуються в освітніх програмах. Наступності важливо дотримуватися і щодо лінії знань, навичок і творчих умінь, які зумовлюють образотворчу діяльність і повинні бути підпорядковані меті - творчому розвитку дитини. Тому в процесі шкільного навчання образотворча діяльність має функціонувати на високому та усвідомленому рівні. Від учнів вимагається більше самостійності, ініціативи в постановці зображувальних завдань, у виборі цікавих тем та засобів їхнього художнього втілення. Важливо, щоб у процесі шкільного навчання були створені умови для самостійної образотворчої діяльності в позанавчальний час, щоб діти не втрачали можливостей для творчого самовираження, до яких звикли в дитячому садку.

Узагальнюючи досвід роботи дошкільного навчального закладу з образотворчого мистецтва, можна відзначити широке використання нетрадиційних технологій виконання художніх зображень. Вони додають настрою, розвивають уяву, фантазію. Цей напрям було б корисно розвивати в школі. Вчителі початкової школи мають розуміти, що дитина приходить до них з певним досвідом художнього світосприймання та образотворчої діяльності, здобутим у дошкільному навчальному закладі, сім'ї, гуртках, студіях будинків дитячої творчості. Для них важливо ознайомитися з досягненнями дитини - дошкільняти, щоб зберегти і розвивати їх. Вчителі початкових класів вивчають програми, стандарти і досвід педагогів дошкільних закладів, продовжують підтримувати обдарованих дітей.

Спільна робота дошкільних навчальних закладів і шкіл із забезпечення наступності та перспективності в освітній роботі з розділу "Образотворче мистецтво" радимо здійснювати за такими напрямами:

- теоретичний - участь обох педагогічних колективів у спільних педрадах, семінарах щодо наступності, ознайомлення зі змістом програм ДНЗ і початкової школи;

- організаційно-методичний - відвідування учителями занять та СОД, виставок дитячих робіт, а вихователями - уроків та гуртків з образотворчого мистецтва в школі;

- практичний - спільне проведення мистецьких конкурсів дошкільнят і першокласників, КВК образотворчого змісту, спільних виставок дитячих робіт.

Отже, пошук вихователями дошкільних навчальних закладів і вчителями початкової школи цікавих спільних форм і методів організації дитячої художньої творчості уможливлює забезпечення наступності в художньо-естетичному розвитку особистості дитини на теренах дошкільної і початкової освіти.

Важливим у цьому напрямі є дотичне використання етно-педагогічних матеріалів для забезпечення наступності у змісті між дошкільною і початковою загальною освітою.

3.2. Наступність в економічному вихованні дітей

дошкільного й молодшого шкільного віку

Оновлення змісту дошкільної та шкільної освіти в контексті компетентнісного навчання і виховання передбачає перехід від конструювання системи знань, умінь і навичок до проектування розвитку особистості, що здійснюється засобами особистісно зорієнтованих технологій і визначає адекватність результатів освіти до соціокультурних умов. У розробці змісту формування еко­номічної компетенції дітей у дошкільному навчальному закладі й початковій школі орієнтувались на принцип наступності як закономірність психічного й фізичного розвитку дитини. Задля цього вважаємо за доцільне оптимальне поєднання сучасних досягнень наукової думки із соціально-культурним досвідом українського народу в сфері господарювання, теоретичних і практичних компонентів дошкільної та шкільної освіти.

Формування економічної компетенції дитини детерміноване рівнем їхніх математичних уявлень. Як засвідчують результати аналізу сучасних програм з математики для першого класу і дитячого садка, в їхньому змісті досягнуто значної наступності. Характерно, що програми будуються на теоретико-множинній основі. Центральним поняттям, з яким ознайомлюються діти в дошкільному навчальному закладі і початковій школі, є множина, а основним методом навчання - метод одночасного вивчення взаємозворотних дій. Працюючи над розробкою програми з формування економічної компетенції учня початкових класів, ми також орієнтувались на принцип наступності в оволодінні окресленими знаннями дітьми з дошкільного періоду.

Кожен навчальний предмет, що вивчається в початковій школі, є поліфункціональним, оскільки поруч з основною функцією (змістом відповідної дисципліни) наділений ще й супровідною - формування світоглядно-етичних уявлень, відповідного ставлення до довкілля, розвиток їх критичного мислення тощо. Виходячи з цього, пропонований зміст етноекономічного виховання орієнтовано на використання в навчанні шляхом реалізації його виховувальної та розвивальної функцій, а також позаурочній виховній роботі.

Головними завданнями формування економічної компетенції дітей вважаємо: забезпечення оволодіння господарсько-економічними, екологічними, загальнотрудовими знаннями; формування культури споживання, бережливого ставлення до результатів праці, поваги і шани до людини як суб'єкта пізнання навколишнього світу, творця матеріальних і духовних цінностей; плекання інтересу до народних промислів, ремесел і культури праці; вивчення історичних пам'яток і фольклору про господарську діяльність українців, їхні трудові звичаї та обряди; виховання шанобливого ставлення до живої та неживої природи (флори, фауни, землі, води, повітря і под.); розвиток економічного мислення школярів, підприємливості, здібностей до творчої діяльності; формування свідомого ставлення до праці, умінь орієнтуватись у сфері бізнесу; своєчасне виявлення в учнів технічних захоплень та обдарувань; залучення до самообслуговувальної, посильної господарсько-побутової, пошуково-етнографічної діяльності; формування вмінь раціонально використовувати бюджет часу (дотримання розпорядку дня, планування часу на виконання навчальних завдань, організація дозвілля та відпочинку тощо).

Вирішення означених завдань потребує розробки, обґрунтування та практичної апробації орієнтовного змісту навчально-виховної роботи. її реалізація здатна забезпечити формування в дітей основ економічної компетенції.

Зміст економічної компетенції на засадах етнокультури вміщує знання про народний досвід ведення господарства, уміння економічно мислити й використовувати цінні ідеї в практичній діяльності, здатність до підприємництва на засадах раціонального природокористування, дбайливого ставлення до народних трудових звичаїв та обрядів, поваги й шани до людини як творця матеріальних і духовних вартісностей.

Економічна компетенція людини актуалізується у відповід­ній поведінці та діяльності. Економічна діяльність - це діяльність людини в галузі матеріального виробництва, а також сфері науки, культури, освіти, побуту тощо. Економічна пове­дінка - дії людини, в яких виявляється її відповідна культура. Економічна діяльність та поведінка мають певне етнічне забарв­лення.

Етнічне господарювання - поняття, що віддзеркалює за­лежність притаманних представникам етнічної спільноти на­хилів і звичок до певних галузей господарювання від умов на­вколишнього середовища, в якому формувався етнос (особливо на початковому етапі) (С. Суглобін) [10].

Економічна сфера вихованця - його специфічне сприйман­ня світу, здібності, мислення, а також система уявлень, пере­конань, почуттів, що забезпечують і регулюють відповідну по­ведінку й діяльність.

Дієвою складовою економічної компетенції слугує культу­ра споживання, оскільки незалежно від того, чи є людина ви­робником певних продуктів праці, вона їх споживає. Тому вміння раціонально використовувати наявні матеріальні цінності, час, власні зусилля тощо, поруч з економічними знан­нями, навичками, відповідними духовними надбаннями, спроектованими крізь призму етнічності, є критерієм сформованості економічної компетенції особи.

Народно-виховна практика культивує усвідомлення дітьми того, що особисте споживання залежить від доходів сім'ї, а їх збільшення, разом із раціональним використанням, забезпечує зростання матеріального добробуту всіх її членів. Важливо сформувати у вихованців розуміння відповідальності кожного за стан бюджету сім'ї, вміння його планувати й економно використовувати. Природно, що звичка раціонально використовувати бюджет сім'ї трансформується в адекватне сприймання, оцінювання й ставлення до державного бюджету.

Розглянемо орієнтовний зміст діяльності, яку спрямовуємо на розв'язання виокремлених виховних завдань у початковій школі.

Орієнтовний зміст формування економічної компетенції

молодших школярів (1—4 класи)

Теоретичний аспект

Ознайомлення з різними видами праці - самообслуговування, робота в майстернях, налагодження благоустрою території школи, вулиці, парку; формування внутрішньої потреби в праці як життєвої необхідності.

Забезпечення оволодіння змістом найпростіших економічних понять: аукціон, банк, бартер, безробіття, бережливість, бізнес, валюта, вартість, витрати, господар (господарство, господарювання), гроші, державна та приватна власність, дохід, заробітна плата, економіка, економність, ЕОМ, корисні копалини, кількість, кредит, культура споживання, культура виробництва, матеріальні цінності, охорона природи, податок, приватизація, природні багатства, підприємство, потреби, послуги, реклама, ринок, рівень життя, товар, торгівля, техніка, фермер, ціна та інші.

Залучення учнів до вивчення української народної творчості про господарську діяльність, трудових звичаїв і обрядів. Ознайомлення з хатнім інтер'єром в Україні, його традиційними й сучасними елементами.

Розвиток економічного мислення школярів шляхом вирішення проблемних ситуацій, завдань із використанням статичних і динамічних зображень, словесних описів, числових даних, розв'язування задач, наповнених доступним економічним змістом тощо.

Практичний аспект

Формування культури споживання та використання у ставленні до продуктів харчування, зокрема, хліба, особистих речей (одягу, взуття, навчального приладдя, книг, транспортних засобів тощо), громадського майна (шкільного приладдя, книг, громадського транспорту тощо), індивідуальних заощаджень, води, електроенергії тощо.

Залучення до найпростіших видів праці:

- самообслуговувальної: закріплення здобутих у дошкільному віці вмінь самостійно одягатись і роздягатись у певній послідовності, доглядати за своєю зовнішністю (зачіскою, одягом, взуттям), пришивати ґудзики, виховання звички помічати та за можливості усувати неохайність у своїй зовнішності, непо­ладки в предметах повсякденного вжитку;

- господарсько-побутового та природоохоронного спрямування: формування й закріплення умінь розстеляти й застеляти постіль, прибирати помешкання (очищати від пилу меблі та домашньо-побутову техніку, складати іграшки та навчальне приладдя, підмітати підлогу), прати дрібні речі (носову хустин­ку, ляльковий одяг), допомагати батькам у здійсненні простих щоденних покупок для сім'ї, готувати нескладні страви (серві­рувати стіл, розкладати фрукти чи овочі на тарілці тощо) і пора­тись по господарству (подати молоток, потримати викрутку тощо), привчання до посильної господарської праці на городі, у саду, на пришкільній ділянці (поливати квіти, збирати врожай), догляду за кімнатними рослинами, піклування про хатніх тва­рин (собаку, кішку, папугу, хом'яка) та домашню птицю (ку­рей, качок, кролів тощо);

- художньо-естетичного змісту: початкове ознайомлення з народними ремеслами і промислами (вишиванням, писанкарством, лозоплетінням, різьбленням, карбуванням, керамікою, ткацьким мистецтвом тощо);

- суспільно корисної праці: заготівля лікарських трав, збір макулатури.

Участь у шкільних трудових об'єднаннях: "Народний умілець", "Майстерня Діда Мороза", "Книжкова лікарня", "Ікебана"; гуртках із виготовлення макетів дитячих меблів (столів, стільців, парт), будинків (школи, крамниці, театру, музею), моделей іграшкових автомобілів, літаків, ракет тощо.

Розучування народних виробничо-технологічних дитячих ігор ("Печу-печу бабку", "Ковалик", "Огірочки", "Сорока-воро­на" і под.). Організація та проведення виховних заходів госпо­дарсько-профорієнтаційного змісту: ігри "Мандрівка професі­ями", "Ціна однієї хвилини", "Робінзонада", конкурс на кра­ще читання віршів про професії, вогники "Посміхнися, квітко", "Рослини і тварини в українській пісні", "Соромно перед соло­вейком", "Коли плачуть рослини" та інше.

Багаторічні традиції економічного навчання і виховання учнів на засадах етнічності культивують у школах Івано-Франківщини (приміром, Яворівській ЗОШ Косівського району). Педагоги ретельно враховують виробниче оточення навчально-виховного закладу, особливості трудових традицій і звичаїв краю, наявну навчально-матеріальну базу, а також запити і пропозиції дітей та їхніх батьків. Тут створено регіональну програму з гуцульщинознавства для загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв та вищих навчальних закладів (І. Пелипейко). У ній значна увага приділяється формуванню особистісних цінностей школярів засобами художньої праці та трудового навчання. Згідно з програмою в початковій школі на уроках художньої праці передбачається ознайомлення вихованців із виробами майстрів своєї місцевості (бондарів, ложкарів, столярів), взірцями гуцульської вишивки, кераміки, писанок, виробів із металу, а також найпростішими елементами техніки їх виконання. Учні основної школи навчаються за окремими програмами, в яких чільне місце належить формуванню практичних навичок на уроках трудового навчання, - вишивання, різьби по дереву та інкрустації, кераміки, бондарства, лісівництва, гірського фермерства та ін.

Отож, у системі освіти наступність є одним із принципів навчання і виховання, що дає змогу встановити і практично реалізувати єдину цілісну систему педагогічних впливів на особистість дитини. Становлення такої системи ґрунтується на розумінні розвитку дитини як єдиного безперервного процесу з урахуванням своєрідності кожної ланки, адже кожний наступний етап є основою для продовження попереднього з формування елементів етнокультури.

Доходимо висновку, що принцип наступності у роботі дошкільного навчального закладу та початкової школи є необхідною умовою, яка забезпечує неперервність, узгодженість, плановість, поступальний розвиток та інтегративність навчання й етнічного виховання на всіх етапах їх здійснення. Реалізація принципу наступності в етнічному вихованні дошкільника та молодшого школяра передбачає застосування різноманітних методів та їх варіативність залежно від вікових та індивідуальних особливостей; урахування рівня розвитку дитячого колективу; єдність мети та завдань, змісту виховання; взаємозв'язок форм, методів і прийомів виховання; співпрацю школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, соціального середовища в забезпеченні ефективності та неперервності виховного процесу; взаємозв'язок виховання й самовиховання; оптимізацію навчально-виховного процесу, упровадження ефективних педагогічних технологій; постійне вивчення педагогами рівнявихованості дітей задля коригування й удосконалення педагогічної діяльності; прогнозування можливих результаті и виховання; визначення шляхів удосконалення професійної підготовки вихователів і вчителів. Ефективність наступності виховання досягається шляхом комплексного підходу до забезпечення зазначених умов, що передбачає розробку наскрізної програми, організаційно-методичну роботу з педагогами та батьками, сукупність методичного забезпечення процесу формування особистості.

 

3.3. Фольклор як засіб природовідповідного виховання дітей у системі "дошкільний навчальний заклад — початкова школа";

Природовідповідність у вихованні дошкільників, можна, вважаємо, найорганічніше зреалізувати на основі фольклору - "...сфери народної культури, своєрідного інструмента соціалізації дитини ". Його специфіку, передусім, убачаємо у функціональності жанрової системи, насиченої емоційно-образними засобами. Фольклор сприяє збереженню щиросердечного світосприйняття й фізичного здоров'я дитини, стимулюючи, в такий спосіб, соціалізацію у середовищі дорослих і однолітків.

У фольклорі зосереджено найефективніші засоби народного виховання і формування життєво необхідних умінь для кожного періоду зростання й розвитку дитини. "Творчість дорослих - основа дитячого фольклору, хоча давно визнано і творчість самих дітей, які мимоволі переймали її форми й засоби у батьків, старших братів і сестер - взагалі, дорослих" [1, с. 56-57].

Використання терміна "дитячий фольклор" започатковано з II половини XIX століття, і, утвердившись у двадцяті роки XX століття він охопив усі здобутки усної народної словесності. Його носіями стали не лише діти, а й самі дорослі - матері, бабусі, няньки і всі, хто опікувався дітьми.

Класифікацію дитячого фольклору здійснено у двох аспектах. Це - означення меж поняття й виокремлення системи його жанрів і жанрових різновидів. У дитячому фольклорі простежується синтез фольклористики, етнографії, етнопедагогіки, вікової психології. Однак, все ще відсутній єдиний підхід до вивчення ґенези окремих жанрів дитячого фольклору, його поетики, загальновизнаних принципів класифікації текстів. Ми ж до ігрового фольклору традиційно відносимо усі різновиди дитячих рольових ігор, а також лічилки, вірші, мирилки. До іншої групи відносимо фольклор за призначенням - розважати, веселити, тішити себе й своїх товаришів (словесні ігри, скоромовки, мовчанки, дражнили тощо).

Дослідниками теоретично обґрунтовано розподіл дитячого фольклору за віковими групами дітей, оскільки вони не визнають побутову тематику за окрему, адже всі жанри неподільні з дитячим побутом завдяки функціональності, спільності прийомів виконання. Водночас, кожен жанр вирізняється своїми функціями, поетикою, втіленням: одні - словесно-мовні, інші ~ оповідальні чи пісенні. Останні дві групи, за відсутністю терміна, доцільно об'єднують у групу побутового фольклору.

За генетичним принципом російський дослідник В. Анікін виділяє три групи фольклорних здобутків: поезію дорослих для дітей; друга група, що виокремилась з фольклору дорослих і привласнена дітьми, третя - власне творчість дітей. Усередині кожної групи дослідник розглядає окремі жанри та їхні різновиди.

У пропонованій класифікації сучасними ученими за призначенням і особливостями побутування виділено лише основні групи дитячого фольклору: за спільністю поетики, музичного ладу й побутових функцій. У колисковий період діти можуть лише слухати й цілком є залежними від дорослих. Матері, бабусі створили для них поезію пестування (материнську поезію). Для дітей старшого віку призначено ігровий фольклор. Сучасні дослідники його зміст трактують по-різному. Скажімо, Г. Барташевич відносить до нього лічилки й ігрові пісні, а В. Василенко додає ще й пестушки та потішки. Всі інші жанри дитячого фольклору, включно із колисковими піснями, він об'єднує в "поезію словесних ігор". Дитячі ігри учений розглядає за форму, що передує дитячій народній драмі.

Із неігрового фольклору дослідник виокремлює три групи сатиричну лірику, календарний і побутовий фольклор і кожна з них вміщує кілька жанрів. Календарний фольклор - дитячі обрядові пісні; сатирична лірика - дражнилки; побутовий фольклор - дитячі казки, пісні, загадки.

У класифікації дитячого фольклору згідно з функціонально-віковим критерієм виділено дві групи. Першу - ("поезія пестування"), призначено дорослими для найменших dirtied колискові пісні, пестушки, потішки й примовки; другу – власне дитячий фольклор: жанрові комплекси (календарний фольклор: примовки; ігровий дитячий фольклор: ігрові приспіви, чистомовки, лічилки; сатиричний дитячий фольклор: дражнилки, мирилки).

У нашому дослідженні дитячий фольклор розглядаємо як засіб дидактичного наповнення змісту етнічного виховання дітей у системі "ДНЗ - початкова школа".

У термін "засіб" згідно з літературними джерелами вкладаємо "...матеріальні об'єкти й предмети духовної культури, призначені для організації й здійснення педагогічного процесу, виконуючи функцію розвитку учнів; предметна підтримки педагогічного процесу, а також різноманітна діяльність, у якій беруть участь вихованці: праця, гра, навчання, спілкування, пізнання" [5].

Нам імпонує концепція академіка Г. Волкова, щодо засобів етнопедагогічного виховання: колискових пісень, пестушок, потішок, лічилок, прислів'їв, приказок, загадок, епосу, казок. легенд, переказів, міфів тощо. Г. Волков зауважує, що при всьому різноманітті засобів народної педагогіки в ній усе диференційовано, все ретельно продумано, все на своєму місці. Безглузде, випадкове відкидається - тисячоріччями відбувається природний, інтелектуальний, естетичний й етичний відбір засобів виховання. Учений стверджує, що "виховання в етнопедагогіці реалізується прикладом і любов'ю, а людину формує виховання. Адже, це любляча істота, обдарована здібностями свідомо ставити мету виховання й реалізовувати її на рівні етнічного самовиховання й взаємного виховання. Він стверджує, що без національного почуття, без національної самосвідомості не може бути повноцінної людини, передусім – педагога, отож повноцінним стає виховання лише за умови, якщо сповна задіяно етнопедагогіку".

Народ століттями створював свою неписану чудову "книгу життя" - народну педагогіку, у якій враховувалися вікові, фізичні, розумові, психологічні якості дитини. У дитячому фольклорі будь-якого етносу впорядковані, взаємозалежні й взаємообумовлені всі засоби виховання задля супроводу дитини з перших хвилин її життя.

Стверджуємо, що виховний потенціал дитячого фольклору зберігається та реалізується, насамперед, у сім'ї. Вона є тією виховною системою, якій властива специфічна й, водночас, загальна для виховання структура. її становлять вихованці, вихователі, засоби виховання й виховний процес, що функціонує унаслідок взаємодії таких компонентів. Усі члени сім'ї, а також учасники локального соціуму, з'єднані із нею, є вихователями і вихованцями. Сім'я творить виховний простір із притаманними засобами на основі загальних характеристик: предмети і явища, в яких концентровано й педагогічно осмислено, втілено людську культуру. Загальними для виховних систем є й фактори забезпечення її функціонування як виховної системи.

У сім'ї проходять перші, вирішальні для становлення, розвитку й формування роки життя. Дитина, зазвичай, є віддзеркаленням тієї моделі сім'ї, у якій вона зростає й розвивається. Саме сім'я, здебільшого, визначає коло зацікавлень дитини, її потреб, поглядів і ціннісних орієнтацій, створює умови (у т. ч. матеріальні) для розвитку природних задатків. Моральні й соціальні якості особистості також формуються у сім'ї.

Провідна роль у використанні дитячого фольклору в сімейному вихованні, на нашу думку, належить матері. Сама її можливість виконувати свої функції в педагогічній й психологічній взаємодії з дитиною забезпечує в кожній культурі цілісний набір засобів. їх певна частина є усвідомленими, а іншу - представлено у формі звичаїв і традицій, невизначених й інтуїтивних способах взаємодії між дорослими й дітьми.

Таким чином, виховання дитини розглядаємо за таке, що спроможне забезпечити її розвиток як представника не лише свого етносу, а й члена сучасної культури. Для кожної з них властивий образ материнської ціннісно-мотиваційної сферижінки, яка забезпечує необхідні якості матері (ширше - батьків) задля виховання дитини - представника своєї культури.

Водночас, материнська педагогіка відзначається великою складністю й різноманіттям. Вона реалізується не лише в задоволенні всіх потреб дитини й забезпеченні емоційного благополуччя, розвитку прихильності, а й у спілкуванні формується ставлення до інших людей, до світу, до формування основних особистісних якостей і структури діяльності.

Унаслідок пролонгованого дослідження дітей, чиї матері в період догляду за ними співали колискових пісень, розповіданії потішки, виявлено розбіжності у розвитку із дітьми, чиї батьки просто включали тиху музику. Діти, які засинали під колискові пісні, виявилися не лише врівноваженішими, чуйнішими й контактнішими, а й загалом більш розвиненими. Це зумовлено цілим комплексом супроводу колискового співу. А саме: колискові пісні сприяють встановленню тісного емоційного зв'язку між дитиною й мамою, що не виникає під час простого прослуховування аудіо записів. Як відомо, для емоційного контакту важливими є дотики тіла матері й дитини, лагідність, посмішка, м'який, дружній і рідний голос. По-друге, ці пісні - спадщина певної етнокультурної групи людей, які віками передають дитині образно і доступно модель взаємин із навколишнім; по-третє, з колискових пісень, наспіваних рідною людиною чи лагідно промовлених мамою невигадливих віршів дитина вивчає й засвоює певні особливості довкілля, світу людей.

Вплив на розвиток дитини у дитячому віці творить педагогічне і домашнє середовище - реальна дійсність, в якій відбувається розвиток. Дитячий фольклор може наповнювати таке середовище виховання у сім'ї, дитячому садку, початковій школі.

Значущість дитячого фольклору, як виховного засобу, вбачаємо у тому, що він спільно з іншими засобами народної педагогіки формує ціннісні уявлення й самооцінку особистості "ненасильницьким" шляхом. Надалі це дозволяє уникати у вихованні неефективних способів впливу на особистість, насамперед, прямої повчальності й моралізування.

Дитячий фольклор споконвічно природовідповідний, оскільки є сукупністю духовних цінностей і становить певний простір життя дитини, впливаючи на виховання природовідповідної, багатогранної, творчої особистості. Дитячий фольклор є й певним баченням дитиною від світу народження - до старості (відносини: бабуся - онук). Відтак, він є запорукою становлення позитивних якостей характеру, його фізичних й особистісних властивостей.

Отож, фольклор є природовідповідним засобом, який встановлює педагогічну наступність між різними етапами розвитку, що дозволяє ефективно реалізувати наступність між сімейним, дошкільним й шкільним вихованням.

Традиційна народна культура поступово творить світоглядне підґрунтя для особистості, що формується, задовольняючи її найважливіші потреби (розуміння навколишнього світу й усвідомлення свого місця та призначення в ньому). У практичній психології й психотерапії визнано раннє дитинство за період становлення базисних відносин дитини зі світом: до п'яти років формуються основи особистості. Відповідно, вплив фольклору на дітей сприяє з'ясуванню психологічних основ дошкільного й молодшого шкільного віку. Це необхідно для нашого дослідження, адже ми розглядаємо фольклор у етнічному вихованні дитини, коли закладаються підвалини етнічної самоідентифікації особистості.

Відомо, що дошкільний і молодший шкільний вік як перехідний період є сензитивним для індивідуального, психологічного, особистісного розвитку дітей. Якщо в дошкільному віці активно формується мовлення, здатність до заміщення предметів, до символічних дій і використання знаків, наочно-діюче й наочно-образне мислення, уява й пам'ять, то у молодшому шкільному віці мислення - наочно-образне. Цей вік є сензитивний для навчання, яке опирається на наочність і кожен вид діяльності (спілкування, предметна, навчальна, художня діяльність, гра, праця) несе певні потенційні педагогічні можливості. Отже, у цей віковий період можемо успішно реалізувати наступність у порушеному нами аспекті на основі потенціалу дитячого фольклору.

У кризові періоди дитинства (три і сім років) виховний потенціал дитячого фольклору є необхідним, адже він сприяє формуванню особистісних якостей.

У вітчизняній психолого-педагогічній літературі вперше питання про існування критичних і стабільних періодів означено П. Блонським у 20-і роки XX сторіччя. Згодом їхнє вив­чення здійснювали Л. Божович, Л. Виготський, А. Леонт'єв, Д. Ельконін й інші.

Ними встановлено, що вікові зміни психіки можуть відбуватися стрімко, критично, або ж поступово. Загалом, психічний розвиток є закономірним чергуванням стабільних і критичних періодів.

Одним із найважливіших досягнень старшого дошкільного віку щодо порушеної теми розглядаємо усвідомлення дитиною свого соціального "Я", формування її внутрішньої соціальної позиції, виражене прагнення до оволодіння позицією "дорослого", її досягнення в діяльності з іншими. В умовах загального шкільного навчання це виявляється в прагненні дітей до навчання, як нової соціально значущої діяльності [6, с. 72-73].

Отже, можемо припустити, що в етновиховному просторі дитина щораз глибше буде опановувати окресленими нами засобами. На наш погляд, саме дитячий фольклор виконуватиме освітні функції у різних видах діяльності дитини (ігрова, трудо­ва, навчальна). Фольклор стане засобом реалізації й удоскона­лення етнічного виховання дошкільників і молодших школярів.

Фольклор, як виразник творчості народу, втілено у здобутках, які призначено для дітей. Це розглядаємо за найважливіше для визнання дитячого фольклору як особливого засобу етновиховання дитини від самого народження. Наприклад, у дитячому віці пропонуємо використовувати колискові пісні, потішки, примовки. Дослідження свідчить, що їх доцільно використовувати у вихованні дошкільників у сім'ї, у дитячому садку й у початковій школі. Спів колискових пісень рідною мовою психологічно зближає батьків із дітьми. Характерно, що колис­кові пісні різних народів свідчать про єдність практичних здоров'язберігаючих цілей, синтез побуту й мистецтва, поетико-художніх узагальнень про життя. Наведемо приклади:

Спи, донечко, спи! Спи, донечко, вічка закривай. Коли виростеш - станеш гарною і нареченого сама знайдеш.

Звертання до дитини як до особистості, повага у повазі, вимогливість і любов до неї є притаманні для спілкування й етикету в дитячому фольклорі різних народів:

1. Баю-баю, баїньки, 2. Баю-баю, спи,

Станеш богатирем таким, Мама прийде - помиє,

Станеш богатирем таким. тато прийде - полюбить,

На всі покоління одним, Сестра прийде - попестить,

Єдиним таким. Брат прийде - погойдає,

На колінах поколише, Баю-баю, спи.

Нами простежено, що сучасні батьки лише зрідка співають своїм дітям колискові пісні й, часом, не завжди використовують різні засоби дитячого фольклору рідною мовою. їх соціальна зайнятість, зниження статусу рідної мови витиснули колискові із практичного активу. Однак, в етнічній пам'яті людей старшого покоління народні засоби виховання збереглися досить стійко й продовжують жити донині. Отож, у вихованні дошкільників украй необхідною є присутність бабусь і дідусів, які й пісню проспівають, і потішать дитину рідною мовою, і казку розкажуть. У дитячому садку необхідним є використання різних засобів дитячого фольклору. Скажімо під час вмивання вихователька розповідає дітям:

Водичко,водичко,

Умий моє личко,

Щоб щічки червоніли,

Щоб сміявся ротик,

Щоб зубки біліли.

Кожен жанр дитячого фольклору завжди виконує не лише важливі функції в становленні й розвитку психо-емоційної сфери дитини, а й у становленні її особистісних якостей. Помітний вплив на них у спілкуванні дітей має сатиричний фольклор (ментальна ознака українців) - дражнилки, прізвиська, зачіпки. Гостре слівце однолітків тренує витримку, волю, породжує вміння постояти за себе й гідно відповісти на психологічну атаку, скорегувати поведінку й знайти своє місце в дитячому колективі.

Важливою розглядаємо визначальну рису традиційної дитячої культури практично у кожного народу - художньо організоване слово, дуже цінне для сучасного виховного процесу. Адже, опановуючи не лише фізичним, психічним, розумовим, морально-вольовим, естетичним розвитком у межах дошкільної та початкової освіти, а й формування етнічної пам'яті засобами дитячого фольклору, дошкільники й молодші школярі поступово входять у народну культуру. Вони опановують її традиційним ритмо-мелодійним й інтонаційним багатством, зразками рідного мовлення, засвоюють витончений звукопис поетичної мови, його стійкі художні засоби, вироблені століттями культурного життя народу й стають повноправними спадкоємцями духовної спадщини своїх пращурів.

Використання виховного потенціалу дитячого фольклору в дошкільному віці рідною мовою сприяє укладанню певного етнічно сформованого культурного досвіду, на який вона зможе опиратися при вивченні художньо-естетичних предметів не лише в школі, а й у подальшому. Удосконалення таких знань уможливлює дитині кращу орієнтацію в скарбах культури свого народу.

На цій основі їй буде легше осягнути закономірності народного мистецтва, синтезувати національні й загальнолюдські цінності.

Не можна не враховувати і той факт, що сприйняття культурних цінностей дитиною спирається на її власний досвід. Загалом це теж сприяє успішному формуванню важливих особистісних якостей - доброти, поваги до старших, батьків, толерантне ставлення до культури інших народів, чесність, чуйність, дбайливе ставлення до природи і до всього живого на Землі.

Увиразнений нами виховний потенціал дитячого фольклору в руслі означеної проблеми свідчить про особливе місце засобів емоційного й морального впливу на дитину. З поміж них виділяємо такі: колискові пісні, потішки, примовки, традиційні побажання. Скажімо, у побажаннях узагальнено морально-етичні норми - імператив народу перед майбутніми поколіннями:

І гарному - гарним будь!

І поганому - гарним будь!

В етнічному вихованні дошкільників і молодших школярів, як і у формуванні їхніх духовно-моральних якостей значне місце посідають методи і прийоми народної педагогіки - заохочення й покарання. До наприкладу, у примовках простежуємо схвальне ставлення до кожної дитини:

Хто в нас гарний,

Хто в нас хороший?

Миколка - гарний!

Миколка - хороший!

Вважаємо, що виховний потенціал дитячого фольклору необхідно використовувати не лише у сім'ї, а й у дошкільних навчальних закладах і в початковій школі. Адже, сільська дитина, яка з раннього дитинства сприймає обрядовість фольклору завдяки спілкуванню з його носіями, і міська дитина, яка формується під впливом засобів маскультури, однаково сприймають окремі жанри дитячого фольклору (передусім, колискові пісні, казки, а далі - і дражнилки, страшилки, обрядові форми).

Перш, ніж аналізувати колискові пісні, потішки тощо, проаналізуємо інтерес до них у дошкільників і молодших школярів. Використовуючи засоби дитячого фольклору вихователям, учителям, батькам слід знати, що перші слова дитини - це мовлення матері, її лагідна розмова з дитиною; колискова, яку вона тихенько наспівувала, заколисуючи маля. Вони призначені не лише для м'якого введення маляти в сон, - вона була й вихідною формою прилучення дитини до світу оточуючих його людей. Скажімо, педагог розповідає про форму побутування колискової пісні, про те, що назва пісень, якими заколисують дитину (колискові), походить від основи колисати, коливати, качати. Звідси ж - колиска, коляска (візочок). У всіх народів існують колискові пісні, а й їхніми творцями й носіями є матері, бабусі, няньки, які заколисують дитину в колисці або на руках, водночас, звертаючись з піснею до неї. Уміння заколисувати в багатьох народів розглядається як справжнє мистецтво. Окремі дослідники вважають, що колискові пісні виникли з охоронних замовлянь із обряду "першого вкладання дитини в колиску", які були спрямовані на захист дитини від безсоння, хвороб, впливу ворожих сил. Антропоморфні образи Дрімоти, Сну, Спокою присутні в таких замовляннях і згодом вони перейшли в тексти колискових пісень.

Колискова пісня - геніальний синтез мелодії, ритму, плавного руху й слів. У ній відображено оптимальне для кожного віку співвідношення між впливами необхідними для нормального фізичного, психічного й розумового розвитку дитини. Вона спрямована на цілісне, гармонійне сприйняття слухових, зорових, вібраційних, тактильних подразників, "нанизаних" на певний ритм. Унаслідок співу дитина отримувала й перші уроки музичного виховання, дитина, якій співали колискових пісень, раніше починає "гукати", тобто, раніше розвивається гортань - один із головних "інструментів" мовленнєвої діяльності. Завдяки колисковій пісні, дитина знайомиться з навколишнім світом, почуттями матері, її переживаннями, мріями про майбутнє своєї дитини. Як вираз неподільної природної єдності матері й дитини, колискову пісню використовували не інше як засіб розвитку й виховання дитини, а й як основний спосіб "психічного розвантаження" жінки, яка знаходила у нескладних наспівах спосіб вираженню своїх почуттів.

Колискову пісню мати, бабуся або нянька співали ввечері, щоб дитина швидше заснула. Із психологічної точки зору, вона перебуває в цей проміжок часу в особливій сонливості: тільце поступово розслаблюється, вічка закриваються. Такому зосередженню допомагає ще й та обставина, що співаючий голос є головним на тлі навколишньої тиші й темряви. Ритм колискової пісні, зазвичай співвіднесений із ритмами подиху й серцебиттями матері й дитини, дуже важливий у взаєморозкритті душ назустріч співаючому голосу.

У процесі ознайомлення з колисковими піснями радимо пам'ятати, що в різних народів перед дитиною розгортаються перспективи її майбутнього самостійного, дорослого життя, в якому вона знайде сім'ю, буде працювати, годувати й утримувати своїх власних дітей і батьків. Так, дитині задається алгоритм соціального простору, в якому вона знайде своє місце; моральні категорії для налагодження взаємин із молодшими, зі старшими, тобто формується система стосунк